gototopgototop

Якщо ваш малюк надто активний...

PDFДрукe-mail

Статті - Здоров'я наших дітей

Практично кожному з нас протягом життя доводилося бачити дітей, яких називають гіперактивними. Вони відразу впадають в око — на вулиці, у транспорті, магазині, школі. Такі діти привертають загальну увагу своєю непосидючістю, імпульсивністю, невмінням зосередитися. Вони незручні, дратують, виводять із себе. Коментарі оточення у таких випадках дуже традиційні: «Якби це був мій, то я б його...»; «Ось вам результат уседозволеності»; «Мати розпустила»; «Батько жодного разу не шмагав». Батькам гірко все це чути — хто-хто, а вони знають, скільки витрачено сил і які методи використовувалися, щоб їхній малюк навчився хоч трохи контролювати себе. Гіперактивний малюк — це непросте випробування і для сім’ї, і для оточення. Саме такі діти падають зі сповивальних столиків, вискакують під колеса машин, пхають пальці в розетки, перекидають каструлі з окропом, хапають чужого собаку за хвіст, провалюються в каналізаційні люки. А в школі — не можуть зосередитися, крутяться, розмовляють, бешкетують, б’ються і взагалі всіляко ускладнюють життя педагогам та однокласникам.

 

Причини дитячої гіперактивності

 

Однак те, що, на перший погляд, може здатися поганою поведінкою, невихованістю або розбещеністю, нерідко буває наслідком серйозних порушень у нер­вовій системі дитини. Є різні думки щодо причин дитячої гіперактивнос­ті. Це можуть бути генетична схиль­ність, особливості функціонування головного мозку, пологові травми, інфекційні хвороби, якими дитина перехворіла в перші місяці свого життя. Нерід­ко може йтися про мінімальну мозкову дисфункцію (ММД) або про синдром дефіциту уваги з гіперак­тивністю (СДУГ), наявність яких може визначити тільки невропатолог після проведення спеціальних діагностичних досліджень. Адже батьки не завжди здатні адекватно оцінити свою дитину: одні можуть прогледіти серйозну патологію, а інші, навпаки, розцінити як відхилення від норми властиві малюкам-холерикам імпульсивність і допитливість.

 

Якщо йдеться все-таки про проблеми з нервовою системою, то, незалежно від етіології, найкращі результати дає поєднання спільних зусиль сім’ї, психологів, шкільних педагогів, а також невро­патологів, які визначать необхідне медикаментозне лікування. Та все ж основне навантаження лягає на батьків, яких чекають довгі роки наполегливої і послідовної роботи зі своєю дитиною. Як правило, такі зусилля винагороджуються. Складно, звичайно, роз­раховувати на те, що гіперактивна дитина стане спокійною, слухняною і ласкавою. Проте цілком реально пристосуватися до особливостей занадто рухливого маляти, навчитися співпрацювати з ним і зробити його поведінку більш-менш прийнятною для навколишніх.

 

Змінюємо спосіб життя сім’ї

 

Щоб зняти всі сумніви і виробити правильну стратегію поведінки, обов’язково проконсультуйтесь із невропатологом і ретельно дотримуйтесь його рекомендацій. Змиріться з тим, що на довгі роки спосіб життя сім’ї диктуватиметься інтересами виховання дитини. Якомога менше телевізора і комп’ютера, більше ігор на свіжому повітрі. Жодних сімейних чвар на підвищених тонах. Години тиші, спокійні заняття, розумно організоване дозвілля. Звичайно, кожна дитина потребує уваги, любові, турботи і виділеного тільки їй часу, але гіперактивному малюку всього цього необхідно вдвічі більше.

 

Постарайтеся, щоб ваш будинок був комфортним для надто активної дитини: якомога менше килимів, скла й небезпечних дрібничок. Але не створюйте «стерильного» простору, взагалі позбавленого небезпек: якщо вдома заклеєні всі розетки, то дитина швидше зверне на них увагу в гостях або садку.

 

Багато батьків поспішають віддати непосидючого малюка у спортивну секцію: набігається, мовляв, і не матиме сил на пустощі вдома. Однак не все так просто — фізичні й емоційні перевантаження можуть тільки ускладнити ситуацію. Тому, віддавши малюка у спортивну секцію, уважно простежте, як це позначається на стані його нервової системи. Цілком можливо, такій дитині більше підійдуть гімнастика і плавання, ніж футбол чи бокс. А може, певний час доведеться обмежитися звичайними рухливими іграми під вашим контролем.

 

Вчимося розуміти слово «не можна»

 

Зробіть усе можливе, аби ввести вашу гіперактивну дитину «в рамки». Чітко розмежуйте поняття «вдома» і «поза домом». Кількість суворих заборон (і відповідно — покарань) має більше стосуватися поведінки на людях. Домовляйтеся з малюком заздалегідь про правила поведінки. Щоб дитина звикла до дотримання заборон, доведеться зменшити їх загальну кількість. Але ті заборони, які стосуються безпеки і поваги до навколишніх, мають бути непорушними (не можна вибігати на проїжджу частину вулиці, торкатися електропроводів, безцеремонно поводитися з дорослими, стрибати по калюжах поруч із перехожими та ін.). Дитина повинна знати, що ваше «не можна!!!» — залізне, а його порушення загрожує дуже суворим покаранням. А ось із деякими дрібними пустощами, які дозволятиме собі ваш нащадок удома, цілком можна змиритися.

 

Дуже шкідливо тільки картати і карати гіперактивну дитину — вам це, звичайно, допоможе «розрядитися» і зняти напругу, але дитині на користь аж ніяк не піде. Покарання може бути тільки одним із багатьох методів виховання. Не забувайте також про різні способи заохочення.

 

До школи готуємося заздалегідь

 

Якомога більше уваги приділяйте тим заняттям та іграм, які сприяють розвитку координації рухів, дрібної моторики рук, уваги, уміння концентруватися (малюнки із серії «знайди відмінність»; розфарбовування, ліплення з пластиліну, пазли, конструктори та ін.). При цьому немає жодного сенсу примушувати гіперактивну дитину робити все самостійно. Від таких занять буде користь, тільки якщо це стане спільною, захоплюючою для вас обох справою.

 

Давайте чіткі інструкції з виконання завдань. Не перевантажуйте малюка, майте на увазі, що він просто не може утримувати увагу на одному виді роботи. Заняття розбивайте на короткі, але часті періоди. У маленьких перервах дайте дитині можливість побавитися в якусь рухливу гру або просто побігати. Поступово привчайте малят до дедалі триваліших періодів роботи.

 

Зберігайте спокій — без витримки успіх неможливий! Якщо відчуваєте, що можете спалахнути, візьміть паузу: вийдіть із кімнати і постарайтеся відновити самовладання та тверезий плин думок. Згадайте, що ніщо не завадить вам любити свого малюка.

 

Постарайтеся бути доброзичливими, але непоступливими під час занять. Не критикуйте дитину, якщо в неї щось не виходить, не зважайте на дрібниці. Пам’ятайте: результатом має бути не гарна аплікація, а те, що малюк на якийсь час зміг сконцентруватися, навчився перемагати себе, докладав зусиль, намагався. Ство­рюйте оптимістичний настрій: «У тебе все вийде»; «Спробуй ще раз»; «А якщо зробити так...» По ходу роботи відразу хваліть дитину за проміжні успіхи.

 

У першому класі вчимося разом

 

Поговоріть із першим учителем сина чи доньки. Дуже важливо, щоб педагог зрозумів: у вашої дитини тимчасові проблеми з нервовою системою. Спокійно розкажіть про вашу стратегію виховання, успіхи й невдачі. Постарай­теся заручитися підтримкою і знайти союзника у ваших зусиллях.

 

Змиріться з тим, що першокласник спочатку відчуватиме значні труднощі. Будьте готові до того, що він може пропускати букви, не дописувати слова і речення, робити помилки в найпростіших арифметичних прикладах. Пам’ятайте, що це відбувається не через слабкий інтелект або бажання дійняти вас, а внаслідок невміння концентруватися. Дитина не винна в тому, що в неї щось не виходить. І хто ж їй допоможе, якщо не ви?

 

Коли вона виконує домашні завдання, знайдіть можливість на певний час звільнитися від кухні або телевізора і просто спокійно посидьте у тій же кімнаті з якоюсь справою, яку не важко відкласти (в’язання, вишивка). Самою своєю присутністю ви організовуєте малюка і створюєте умови, в яких вам буде легко прийти йому на допомогу. Перед виконанням уроків можна повторити з дитиною таблицю множення або потренуватися на чернетці писати нову букву. А ось саме завдання нехай вона виконує вже самостійно. Перш ніж малюк учитиме напам’ять вірш, переконайтеся, що він правильно читає слова й розуміє загальний зміст — через неуважність він міг не почути пояснень учителя.

 

Знаходьте всілякі способи вираження любові до своєї непростої дитини. Говоріть слова любові й заохочення, якомога частіше використовуйте доторки — цілуйте, гладьте по голові, попліскуйте по плечу, обнімайте і пригортайте до себе.



Джерело