gototopgototop

6 причин, які (не) заважають всиновити дитину

PDFДрукe-mail

Статті - Родинне життя

4ccc9cca15f6Взя­ти не­мов­ля чи ди­ти­ну стар­шо­го віку? Як про­явить­ся її спадковість? Як ска­за­ти їй, що во­на не рідна ди­ти­на? По­го­во­ри­мо про декілька батьківських упе­ред­жень. Прий­ом­них батьків стає все більше. Які мо­ти­ви спо­ну­ка­ють до вирішення взя­ти од­но­го, а іноді й кількох дітей?

Зви­чай­но, бездітні па­ри та­ким чи­ном от­ри­му­ють можливість ста­ти бать­ка­ми, але для ба­гать­ох ос­нов­ний мо­тив - за­бра­ти ди­ти­ну з ди­тя­чо­го бу­дин­ку, ста­ти для неї сім`єю. Все більше до­рос­лих вирішують взя­ти прий­ом­ну ди­ти­ну то­му, що розуміють, що у них є си­ли, здо­ров`я та ре­сур­си для то­го, щоб змінити ди­тинст­во цієї ди­ти­ни і відповідати за її до­лю.

Уси­нов­лен­ня - не­прос­та і три­ва­ла спра­ва. Во­на вимагає такої енергії, що бать­ки час­то вит­ри­му­ють ли­ше то­му, що їхнє сер­це гріє ідеальний об­раз довгоочікуваної ди­ти­ни.

Але, як і при появі рідних дітей, не­ми­ну­че сти­ка­ють­ся з тим, що їхні уяв­лен­ня про ди­ти­ну в тій чи іншій мірі не відповідають дійсності.

Не­без­печ­но на­ван­та­жу­ва­ти дітей своїми очікуваннями про те, яки­ми во­ни повинні бу­ти. За­над­то час­то це закінчується роз­ча­ру­ван­ням батьків і про­тес­том ди­ти­ни. Ад­же їй, як і будь-якій людині, важ­ли­во, щоб її лю­би­ли без умов, прос­то то­му що во­на є.
ЧИМ БІЛЬШЕ ЗНА­ЮТЬ МАЙБУТНІ ПРИЙОМНІ БАТЬ­КИ, ЧИМ МЕН­ШЕ У НИХ ІЛЮЗІЙ, ТИМ МЕН­ШЕ РОЗ­ЧА­РУ­ВАНЬ ЇХ ЧЕКАЄ...

Ко­ли прий­ом­на ди­ти­на потрапляє в сім`ю, то всім - і їй, і її но­вим бать­кам - необхідний час, щоб зорієнтуватися і збу­ду­ва­ти но­вий по­ря­док.

І во­на не зав­ж­ди бу­де поводити се­бе як та, про яку мріяли її прийомні бать­ки. Чим більш підготовленими до цієї зустрічі прий­дуть дорослі, чим мен­ше у них бу­де ілюзій що­до майбутньої ди­ти­ни, тим мен­ше роз­ча­ру­вань їх чекає.

1. Вси­нов­лю­ва­ти кра­ще не­мов­ля

Не­мов­ля - зовсім не чис­та сторінка, у ньо­го вже є своя історія. По­ми­ля­ють­ся ті, хто вважає, що змо­жуть повністю «пе­ре­пи­са­ти» її і за­бу­ти про те, що ди­ти­на прий­ом­на.

До тих пір, по­ки немовляті не ви­пов­ни­ло­ся півроку (а іноді і більше), важ­ко оцінити ри­зик то­го, що до або після на­род­жен­ня ма­люк міг пе­ре­нес­ти які-не­будь за­хво­рю­ван­ня або трав­ми.

Не всі бать­ки мо­жуть впо­ра­ти­ся з та­ким рівнем невизначеності, та й не всі готові во­зи­ти­ся з не­мов­лям. Але для са­мо­го ма­лю­ка, безсумнівно, важ­ли­во, щоб йо­го за­бра­ли з бу­дин­ку ди­ти­ни яко­мо­га раніше - ко­жен день, який він про­во­дить тут, уповільнює йо­го роз­ви­ток.

Про фізичний і психічний роз­ви­ток стар­ших дітей, зви­чай­но, мож­на з`ясу­ва­ти більше. І прий­ом­ним бать­кам лег­ше прий­ня­ти зва­же­не рішення. Крім то­го, діти з досвідом сімейного жит­тя з біологічними бать­ка­ми (не­хай навіть це був не найк­ра­щий досвід, але їх лю­би­ли і про них дба­ли хо­ча б зрідка) швид­ше адап­ту­ють­ся в прийомній сім`ї, у них раніше виникає щи­ра прихильність.

Та­ка ди­ти­на знає, що зна­чить «бу­ти ди­ти­ною в сім`ї», во­на орієнтована на до­рос­лих, го­то­ва їх слу­ха­ти, довіритися їм. Во­на у яко­мусь сенсі поділяє про­цес уси­нов­лен­ня ... і са­ма теж «бе­ре в сім`ю» но­вих батьків.

А тій, у ко­го немає досвіду близь­ких відносин з до­рос­ли­ми, важ­че повірити, що її люб­лять, такі діти прос­то не зна­ють, що зна­чить лю­би­ти. То­му з та­ки­ми дітьми лег­ше справ­ля­ти­ся до­рос­лим, у яких це не пер­ша рідна або не пер­ша прий­ом­на ди­ти­на».

2. Во­на по­вин­на бу­ти схо­жою на прий­ом­них батьків

Подібність зовнішності або ха­рак­те­ру не має ніякого зна­чен­ня для відносин у родині. Будь-яка ди­ти­на, як тільки у неї виникає прихильність до но­вих батьків, стає схо­жою на них.

Во­на мимоволі починає копіювати їх міміку, жес­ти. Поведінка дітей не за­ле­жить від їх національності або ра­си. Так, в люблячій сім`ї з дво­ма уси­нов­ле­ни­ми дітьми че­рез якийсь час їх, представників аб­со­лют­но різних національностей, оточуючі по­ча­ли прий­ма­ти за двійнят.

І тим не менш дітям з азіатською зовнішністю важ­че знай­ти сім`ю. Це пов`яза­но з упе­ред­жен­ня­ми потенційних батьків.
Нездатність прий­ма­ти лю­дей іншої куль­ту­ри, страх пе­ред людь­ми іншої національності, релігії означає, що во­ни та­кож не готові терпіти будь-яку розбіжність із влас­ни­ми по­гля­да­ми та традиціями сім`ї. І це се­рй­оз­не про­ти­по­ка­зан­ня до прий­ом­но­го батьківства. Ксенофобія рідко обмежується нетерпимістю ли­ше до тієї чи іншої національності.

А це означає, що бать­ки бу­дуть так са­мо упереджені до всьо­го то­го в дитині, що відрізняється від звич­но­го їм сте­рео­ти­пу.

Бать­ки повні, а ди­ти­на ху­день­ка; бать­ки активні, а ди­ти­на повільна і не­квап­ли­ва - заздалегідь не вга­да­ти, де мо­же ви­ник­ну­ти не­прий­нят­тя. Чим більше рис і якос­тей бать­ки відкидають в дитині, тим гірше відносини між ни­ми. У не­тер­пи­мих батьків мен­ший за­пас міцності пе­ред мож­ли­ви­ми труд­но­ща­ми.

3. Ми зо­бов`язані по­лю­би­ти її як рідну

Ко­ли ми го­во­ри­мо, що лю­би­мо ди­ти­ну, це означає, що ми її приймаємо без­умов­но, лю­би­мо прос­то за те, що во­на є і во­на на­ша ди­ти­на. Іноді бать­ки, особ­ли­во як­що у них є досвід «кров­но­го» батьківства, пе­ре­жи­ва­ють, що у них «не ви­хо­дить по­лю­би­ти прий­ом­ну ди­ти­ну як рідну». Як бу­ти тоді?

Емоційно лю­ди ду­же відрізняються один від од­но­го. Ко­мусь вдається по­лю­би­ти лег­ко і швид­ко, а у ко­гось про­цес ви­ник­нен­ня прихильності роз­тяг­ну­тий у часі. Ми не мо­же­мо керувати на­ши­ми по­чут­тя­ми. Залишається че­ка­ти ... і лю­би­ти діяльно: піклуватися про ди­ти­ну, при­слу­ха­ти­ся до неї, вни­ка­ти в деталі її жит­тя по­за до­мом, на­ма­га­ти­ся розуміти і прий­ма­ти, радіти її успіхам.

Іноді не­прий­нят­тя виникає на тілесному рівні: щоб взя­ти ди­ти­ну на ру­ки, до­рос­ло­му необхідно до­кла­да­ти зу­сил­ля. За­зви­чай та­ке не­прий­нят­тя впер­ше виникає ще в мо­мент знай­ом­ст­ва. Не вар­то бо­ро­ти­ся з со­бою: ніхто не ви­нен, і кра­ще да­ти можливість дитині відчути се­бе ба­жа­ною в іншій родині, з іншими бать­ка­ми.

САМ ФАКТ УСИ­НОВ­ЛЕН­НЯ - ВАЖ­ЛИ­ВА ЧАС­ТИ­НА ОСОБИСТОЇ ІСТОРІЇ, А ОТ­ЖЕ, І ОСОБИСТОСТІ ДИ­ТИ­НИ. ПРО ЦЕ ПОТРІБНО ГО­ВО­РИ­ТИ З НЕЮ...

4. Дитині кра­ще не зна­ти, що во­на уси­нов­ле­на

Об­ман спотворює відносини. За­пи­тай­те се­бе, хотіли б ви, щоб ваші близькі при­хо­ву­ва­ли від вас щось ду­же важ­ли­ве? Важ­ко знай­ти лю­ди­ну, яка хотіла б за­ли­ши­ти­ся в невіданні... А інформація про уси­нов­лен­ня складає важ­ли­ву час­ти­ну особистої історії, а зна­чить, і ди­ти­ни.

На­ма­га­ю­чись обійти цей факт, прийомні бать­ки за­пе­ре­чу­ють те, що ста­ло­ся з ди­ти­ною, поз­бав­ля­ють її можливості органічно вмон­ту­ва­ти цю подію в знан­ня про се­бе. Іноді дорослі по­яс­ню­ють свою поведінку не­ба­жан­ням трав­му­ва­ти си­на чи доч­ку.
Та­ке буває ли­ше тоді, ко­ли самі бать­ки ба­чать в усиновленні про­бле­му. Ди­ти­на не знає реальної кар­ти­ни світу, во­на орієнтована на те, як став­лять­ся до подій дорослі.

До то­го ж, при­хо­ву­ю­чи від ди­ти­ни прав­ду, дорослі роб­лять се­бе за­руч­ни­ка­ми ви­пад­ку: «добро­зич­ли­ва» репліка сусідки, знайдені до­ку­мен­ти, розбіжність гру­пи крові... Ра­но чи пізно таємне стає яв­ним. І важ­ко пе­ред­ба­чи­ти, якою мо­же бу­ти реакція дорослої ди­ти­ни, ко­ли во­на дізнається, що їй бре­ха­ли найближчі лю­ди».

5. У неї бу­де по­га­на спадковість

Найбільший страх батьків - що їх прий­ом­на ди­ти­на успадкує яке-не­будь за­хво­рю­ван­ня або якесь «життєве не­бла­го­по­луч­чя»: бу­де пи­ти, гу­ля­ти, не вчи­тиметься...

Дійсно, є за­хво­рю­ван­ня, які пе­ре­да­ють­ся спадково. У ви­пад­ку з прий­ом­ною ди­ти­ною потенційних батьків лякає на­сам­пе­ред невідомість. Важ­ко знай­ти сім`ю, в якій немає і не бу­ло хо­ча б одної питущої лю­ди­ни. У ба­гать­ох жителів нашої країни є схильність до ви­ник­нен­ня алкогольної залежності. Але це не означає, що ко­жен з них стає алкоголіком.

Ду­же важ­ли­во, щоб бать­ки не тільки підтримували ди­ти­ну, а й мог­ли об­ме­жи­ти, по­пе­ре­ди­ти про не­без­пе­ку.

6. Во­на за­хо­че знай­ти своїх біологічних батьків

Та­ке ба­жан­ня частіше виникає в підлітковому віці, в період, ко­ли ди­ти­на намагається зрозуміти, по-справ­жньо­му пізнати се­бе, щоб ста­ти до­рос­лою. Во­но мо­же но­си­ти різний ха­рак­тер, від па­сив­но­го («добре б зна­ти») до ду­же ак­тив­них дій.

Іноді дитині до­сить прос­то щось дізнатися про батьків, іноді їй важ­ли­во по­ба­чи­ти їх, зустрітися з ни­ми. У цьо­му ви­пад­ку вар­то до­по­мог­ти їй знай­ти родичів. У цьо­му бажанні немає нічого не­без­печ­но­го для прий­ом­них батьків - діти до­ро­жать ти­ми відносинами, які у них є.

У ко­гось ви­ни­ка­ють фантазії, що їх справжні бать­ки - відомі лю­ди, зірки кіно чи шоу-бізнесу, які мріють возз`єднатися з ни­ми...
Необхідна підтримка до­рос­лих, щоб пе­ре­жи­ти роз­ча­ру­ван­ня, яке мо­же ви­ник­ну­ти після зустрічі з біологічними бать­ка­ми. У той же час підлітки, як пра­ви­ло, ду­же вдячні прий­ом­ним бать­кам, як­що ця те­ма обговорюється в сім`ї, і тим більше як­що дорослі готові до­по­мог­ти їм у по­шу­ках своєї історії.

За матеріалами УНІАН