gototopgototop

Ми зібралися біля дитячої колиски...

PDFДрукe-mail

Статті - Родинне життя

\

Віднедавна соціологи, психологи і педагоги з тривогою відзначають, що людство ввійшло у ХХІ століття, розгубивши на шляху розвитку найважливіші сімейні традиції. На жаль, сучасна сім’я стає дедалі «універсальнішою» і, отже, позбавленою неповторних, притаманних тому чи іншому народу особливостей. Зустрічаючись усією родиною за столом лише під час свят і вихідних, багато батьків просто не мають можливості реалізувати історичні традиції виховання дітей.

 

Водночас сьогодні в Україні живуть представники багатьох націй і віросповідань. Наприклад, тільки в Одесі сусідять понад 130 націй та народностей, за що це місто називають новим Вавилоном. Українці, албанці, болгари, турки, росіяни, євреї, молдавани та представники багатьох інших народів утворили дуже незвичайний і неповторний соціум.

 

На жаль, ми мало знаємо про те, що нас поєднує і що є унікальним. Протягом століть сім’я починалася з одного й того самого: одруження молодих людей і народження дитини. У сучасному суспільстві найчастіше все відбувається у прямо протилежній послідовності.

 

І хоча таїнство весільного обряду в кожного народу своє, існує щось спільне, що поєднує найрізноманітніших наречених.

 

Наприклад, у православних без благословення (тобто вінчання, церковного шлюбу) в майбутньої дитини можуть виникнути проблеми в розвитку або вона ростиме неслухняною.

 

Під час вінчання у православній церкві читається спеціальна молитва на благословення шлюбу й потомства.

 

В іудейській сім’ї вважається, що народження дитини настає в момент зачаття. Тому її виховання починається ще в утробі матері: все, що відбувається з нею (спілкування, отримана інформація, світський або релігійний спосіб життя), позначається на характері майбутньої дитини. Відсутність сім’ї, і тим більше — розлучення, для іудеїв є тяжким гріхом: одружитися або вийти заміж наступного разу цій парі буде нелегко.

 

У мусульман створення сім’ї перед Всевишнім має бути дозволене Шаріатом — законами ісламської релігії. Тільки після створення такої родини діти в ній вважаються закононародженими.

 

Католики стверджують, що виховувати дитину потрібно задовго до її народження. До появи маляти треба готуватися, щоб воно з’явилося на світ не випадково, а як довгоочікуваний плід кохання...

 

Поняття «цивільний шлюб», звичне явище наших днів, категорично відкидають усі народності й релігії.

 

Хто в родині головний?

 

Це вічне питання неодмінно постає у кожній родині практично з моменту її створення.

 

Сучасні молодята часто не схильні виконувати ролі, відведені їм усталеними законами предків. За пальму першості ведеться затята боротьба з використанням дозволених і недозволених прийомів...

 

Але в деяких сім’ях історичний розподіл прав та обов’язків усе-таки неухильно дотримується.

 

— У православному суспільстві главою сім’ї вважається чоловік, — розповідає викладач християнської етики і біблійної історії Галина Бойко, — оскільки главою Церкви є Ісус Христос. А віруюча сім’я — це мала церква, отже, і глава її — чоловік. Якщо ж чільне місце намагається посісти жінка, це суперечить Євангелії.

 

Водночас роль жінки теж важлива: на ній тримається сімейне вогнище і значною мірою — виховання дітей. Матеріальне забезпечення родини лягає на плечі чоловіка, він також виробляє «лінію стратегії» сім’ї...

 

Цікаво, що чільна роль у сім’ї дістається чоловікам не завжди.

 

Наприклад, у сучасній єврейській родині всі мають рівні права, але найчастіше глава сім’ї — це жінка. Саме в її руках часто зосереджені гроші та важелі управління сім’єю, члени якої дослухаються до охоронниці домівки.

 

Шанобливо ставляться до жінок і в мусульманській родині.

 

— Вихованням дітей у наших сім’ях традиційно займаються матері, — коментує батько багатодітної сім’ї Валех Рзаєв, — це велика відповідальність перед Всевишнім і велика довіра для жінки. Кажуть, якщо діти дотримуватимуться норм Ісламу, мати отримає від Творця винагороду. У хадісах (висловах пророка Мухаммеда) сказано: «Рай перебуває під ногами вашої матері» і «Якщо вас одночасно покликали мати й батько, спочатку підійдіть до матері». Уявлення про те, що ісламська жінка більшість часу проводить у кухні й дитячій кімнаті, неправильне. Мати і дружина — особа, яку в мусульманському суспільстві всі поважають. Моя дружина здобула вищу освіту, вона — хороший лікар.

 

Чоловік повинен забезпечувати сім’ю матеріально і надавати допомогу дружині у веденні господарства. До речі, у багатьох східних країнах їжу готують саме чоловіки, а частування гостей та членів сім’ї вважається благочестивою справою...

 

Неділя починається в суботу...

 

Відгуляли весілля, народився первісток, ролі в сім’ї нарешті розподілено. Життя покотилося звичним торованим шляхом, де сірі будні чергуються з нечастими святами.

 

Давно помічено, що людство живе за старовинним календарем, у якому зміна пір року та інших важливих подій відбувається відповідно до релігійних свят. Набожні ми люди чи атеїсти, всі ми живемо за неписаними законами наших предків.

 

В єврейській родині, наприклад, головний день тижня — субота. Напередодні, у п’ятницю, члени сім’ї ошатно вбираються, забувають про конфлікти й усі разом сідають до столу.

 

У православній сім’ї, відповідно до Старого Заповіту, також шанувалася субота. Але після воскресіння Ісуса Христа почали шанувати інший день тижня —неділю. Вважається, що кожен сьомий день тижня — це малий Великдень, тому люди всією родиною відвідують церкву.

 

У кожної народності у святкові дні тижня забороняється працювати, можна тільки радіти й відпочивати. Від дня тижня залежить і меню: наприклад, у стародавні часи у православній родині неухильно дотримувався пісний «рибний» день.

 

Що ж до більших сімейних свят, то одне з головних у кожного народу — повноліття дитини.

 

— Бар-міцва святкується, коли хлопчикові виповнюється тринадцять років, а бат-міцва — коли дівчинці — дванадцять, — розповідає рабин Меїр Ольцберг. — День повноліття є одним із найголовніших у житті дитини. Для закону й держави така дитина ще маленька, вона отримує паспорт не раніше як у 16 років. Але це велика подія, до якої готуються заздалегідь. За рік або два до повноліття наймають учителя, який навчає дитину мови, що нею написана свята Тора. Під час святкової молитви в синагозі дитина читає Тору, написану на древньому сувої пергаменту, якому найчастіше — понад 300 років. Цей день народження відзначається у синагозі.

 

Родичі й друзі приходять святково вбрані, мов на весілля, а батько дякує Богові за те, що він звільнив його від відповідальності за дитину, котра досягла повноліття. Цікаво, що у святі є і «світські» елементи: дитину обсипають цукерками і співають, а після молитви прямо в синагозі накривається маленький стіл із найкращими наїдками...

 

У католицьких родинах свято першого причастя відзначається після досягнення дітьми 9—10 років. Існує багаторічна підготовка до цієї події, що зветься катехизацією і ведеться з раннього дитинства — з трьох-чотирьох років. Малята проходять заняття один раз на тиждень у школі або парафіяльному будинку. А за рік до причастя навіть частіше — двічі-тричі на тиждень, щоб ознайомитися із Законом Божим, вивчити молитви й підготуватися до першої сповіді.

 

Перше причастя для католицької родини — дуже врочиста подія, свято, на яке збирається багато дітей і влаштовується спеціальна служба.

 

Сім’я… на посту

 

Напередодні свят, згідно з традиціями, сім’я постить.

 

В ісламі долучення дитини до посту відіграє дуже важливу роль. Багатоденний піст (утримання від споживання їжі й води протягом світлового дня) дитині витримати важко, тому акцент робиться на моральному й духовному аспекті посту.

 

Дотримуються посту і в єврейській сім’ї: дитина бачить, як постять батьки, і намагається брати з них приклад. Якщо у звичайний день вона їсть шоколад, то в день посту може випити склянку солодкого чаю, не більше. Дорослішаючи, підліток починає розуміти, що пост — це не просто обмеження в їжі, а й можливість угамувати гординю, задовольнятися найнеобхіднішим, бути скромним.

 

До речі, у кожного народу є суворіший і м’якший пости. В іудеїв під час посту перед святом Йом-Кіпур забороняється вмиватися, носити шкіряне взуття, їсти, пити й доторкатися до дружини. Щоправда, цей піст невеликий — лише один день, і припадає він на 10-й день після єврейського Нового року (Рош-Ашана). Нинішнього року найсуворіший піст буде 22 вересня.

 

У православних під час строгого посту дітям і хворим робиться послаблення.

 

Є й ще одна цікава особливість: у православних вважається, що діти, зачаті під час посту, народжуються з фізичними вадами або духовно страждають.

 

Хоч якої національності родина, хоч яку віру вона сповідує — долучення дитини до національних сімейних традицій починається ще змалечку.

 

У католицькій родині існує традиція спільної молитви.

 

— Часто вечорами вся сім’я молиться навколо ліжечка дитини, — розповідає настоятель римо-католицького приходу отець Ярослав, — біля неї збираються бабусі й дідусі, старші діти, батьки. Молитва може бути довільною, спонтанною, але лине від душі. Ще одне правило — по-особливому проводити неділі. Якщо немає можливості піти до храму (в католицькому костелі нашого міста, наприклад, розміщується Будинок органної музики, тому служба правиться тільки в певний день), можна принаймні вимкнути телевізор, почитати Біблію або релігійний журнал. А потім поговорити з дитиною про прочитане, обговорити з родиною якусь із глав. Батьки повинні якомога раніше показати дитині дорогу до храму...

 

У католицькому костелі, синагозі або православній церкві діти поводяться по-різному.

 

Якщо в католиків заведено поводитися тихо, і цього правила суворо дотримуються, то в православних вважається, що дитина має поводитися вільніше і природніше.

 

Малюку важко вистояти тригодинну службу, тож, щоб він не заважав старшим, йому дозволяють малювати, роздивлятися книжки з малюнками.

 

До речі, це категорично заборонено в іудеїв, закони релігії яких забороняють малювати, різьбити по дереву та будь-яким іншим способом зображати будь-які образи в синагозі, де не побачиш ні ікон, ні скульптур, характерних для інших віросповідань.

 

Часто православні мами приносять малят не на всю службу, а за півгодини до причастя, аби дитина не втомилася.

 

До синагоги батьки приходять із маленькими дітьми, приносять навіть однорічних малят. Вважається, що це велика радість, коли дитина відвідує синагогу, тому діти поводяться вільно. Водночас, хоча така поведінка схвалюється, біля кожного дорослого парафіянина зазвичай не менше п’яти дітей або внуків. Якщо всі вони галасуватимуть, неможливо буде молитися. Тому батьків просять, аби діти поводилися тихо.

 

Найлегше вирішити цю проблему в мусульманській сім’ї, оскільки іслам дозволяє молитися скрізь, де є чисте місце.

 

Де в наш час можна вивчити ці писані й неписані закони? Нещодавно в Україні виникла цікава ініціатива: православні священики пішли вчитися, щоб здобути диплом про другу вищу освіту й читати у школах предмет «Християнська етика та біблійна історія».

 

В єврейських школах, які існують у різних містах України, викладається предмет «Єврейські традиції». Вивчають основи релігії і національні звичаї в рамках програми «Старс» (для єврейської молоді) і «Колель» — для людей похилого віку.

 

Важливо, щоб кожна родина, хоч якої вона віри й національності, сповідувала головні принципи виховання, які в будь-якій релігії мають загальну основу, — любов, братерство, співчуття до ближнього і повагу до старшого...



www.dt.ua