Joomla шаблоны бесплатно https://joomla3x.ru

\
[B]Україна колядує. Після Старого Нового року нас чекає ще одне велике свято – Богоявлення,котре припадає на 19 січня. А напередодні, ввечері, тисячі українців знову сядуть за святковий стіл.[/B]

— Перед Водохрещем, тобто 18 січня, в нас традиційно готують Голодну кутю, — пояснює отець Трифилій (Галан), настоятель Святотроїцького храму. — На стіл, як і на Багату кутю (6 січня), ставлять тільки пісні страви, але рибу вже не подають.

Цю кутю називають Голодною тому, що цілий день 18 січня люди постили й пили лише свячену воду, котру освячували зранку. На службу Божу люди йшли з глечиками і банками. Раніше туди наливали тільки криничну чи джерельну воду, в котру додавали духмяний базилік, а глечики прикрашали віночками з барвінку та калини.

Після церкви дівчатка починали щедрувати. Цього дня вони поспішали із дзвіночками до родичів, друзів, сусідів. До вечора 18 січня господарі посилали своїх дітей віднести сусідам те, що позичали, й часто йшли перепроситися з тими, з ким посварилися.

Перед вечерею господині на свяченій воді замішували трохи борошна й робили хрести, які приліплювали на всі двері. Якщо поблизу жила самотня чи бідна людина, то до неї посилали когось із дітей, щоб віднесли їй вечерю. Також була традиція носити свячену воду та кутю хрещеним батькам.

Повечерявши, родина співала не менше як три щедрівки. У деяких хатах господар підкидав догори ложку з кутею так, щоб вона приліпилася до стелі. І ця кутя була там, аж доки хату не білили на Великдень.

[B]— На Богоявлення також освячують воду?[/B]
— Так. Здавна 18 січня воду освячували у храмі, а 19 січня — на річці. Старші хлопці їхали саньми до річки чи озера й вирізали з криги великого хреста, якого інколи підфарбовували буряком. По кутах ополонки ставили чотири ялинки і прикрашали місцевість навколо. Цілу ніч на річці горіло вогнище. Тепер ці традиції також відроджуються.

Служба Божа закінчувалася молебнем і освяченням води у річці. Разом із церковним хором усі щедрували. Після цього подекуди було заведено, щоб хлопці випускали в небо голубів на честь появи над головою Ісуса Господнього Духа у вигляді голуба.

Загалом свято Водохреща пов\'язане з постаттю Івана Хрестителя, який вийшов до людей на проповідь і сказав покаятися, бо наближається Царство небесне. Хрещення Івана — це хрещення-покаяння. Як відомо, під час хрещення Ісуса на нього зійшов Дух у вигляді голуба й всі по-чули голос Отця з неба: \"Ти син мій улюблений...\" Тому свято й називається Богоявленням. Тієї миті Бог з\'явився у трьох особах: Бога-Сина, Бога-Духа і Бога-Отця. Хрещення у воді означає, що людина народжується не лише для тіла, але й для Бога.

Вранці 19 січня, після освячення води у річці, родина з піднесеним настроєм знову сідає до столу. Страви вже не пісні. Після цього до кожної хати приходили щедрувати і віншувати старше сестринство і молодше, при цьому збирали гроші на церкву.

А з наступного дня, 20 січня, коли святкується Собор Івана Хрестителя, подекуди є традиція ще третій раз святити воду. З цього дня по хатах ходить священик і окроплює водою хати, стайні, городи. Когось сповідає, когось мирить, кропить хату свяченою водою тощо.

[B]— Чому йорданська вода цілюща?[/B]
— Воду, освячену в ці дні — на Богоявлення, називають \"великою Аріадною\", що в перекладі з грецької означає \"велика святиня\". Недаремно ця вода навіть служить святим причастям. І якщо людина, що помирає, не має можливості висповідатися в церкві або запросити священика, то досить прийняти цю святу воду. Це дорівнює прийняттю причастя.

Йорданській воді приписують особливі цілющі властивості, бо вона освячується одночасно у всіх храмах. Ця вода не псується цілий рік і здатна допомагати при різних недугах.

[B]- А чи можна колядувати на Йордан?[/B]
- Звичайно! Колядувати можна аж до Стрітення, тобто до 15 лютого...

[COLOR=gray]Джерело: \"Експрес\"[/COLOR]

святаЦе свято церква називає другим Богоявленням. Відзначають його з четвертого століття, коли цариця Олена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала на горі Фавор храм на спомин про велику подію.

За Біблією, Ісус Христос разом зі своїми учнями піднявся на вершину цієї гори і почав молитися. Під час молитви його лице просяяло, ніби сонце, а одяг зробився білим і блискучим, як світло. У блаженному сяйві Він здійнявся на небеса й почули його учні голос Всевишнього, який сповістив, що Ісус є намісником Бога на землі. Саме це і переконало їх у надприродній місії Христа. Звідси й назва свята — Преображення Господнє.

У народі це свято більше відоме як Яблучний Спас. Цього дня колись одягали білий одяг, брали великодні кошики з плодами саду й городу та пишні букети з колоссям жита або пшениці і вирушати до церкви святити все те, що дала мати-земля: яблука, виноград, груші, горох, картоплю, огірки, помідори тощо.

Освячення у цей день різних плодів символізувало розквіт і плодючість усього створеного у безкінечному царстві життя.
За церковними правилами до Другого Спаса навіть скуштувати яблуко нового врожаю не дозволялося. Особливо не рекомендувалося це робити жінкам, чиї діти померли. До свята варто було поститися і молитися, щоб всі майбутні немовлята залишалися живими. До того ж, існувало повір’я, що на Спаса янгелочки спускаються до Ісуса (в деяких регіонах — до Богородиці), і той, чия мама їла яблука, частування не отримує.

Після освячення плодів у церкві, господар колись з освяченою свічкою обходив пасіку й запрошував родину до столу.
Спочатку їли яблука та мед, запиваючи виноградним або яблучним вином, «щоб садовина родила», а потім переходили до інших страв. Головними на святковому столі були печені яблука. Готували їх так : верхівку з хвостиком відрізали, виймали середину з насінням, клали туди мед або цукор і запікали в печі. А ще господині готували пісні пироги й штруделі з яблучною начинкою та варили узвар або грушівник — кисіль зі свіжих груш.

Також у день Преображення Господнього існував звичай дарувати плоди бідним та вбогим і щедро ділитися новим врожаєм з родичами, сусідами, щоб на наступний рік був щедрий врожай. Звичаю цього дотримувалися настільки суворо, що, коли дізнавалися про когось, хто не зробив цього доброго діла, то людину вважали невартою уваги і припиняли з нею спілкуватися.
Перед Яблучним Спасом селяни косили траву-отаву, завершували викопувати цибулю та часник, бо 17 серпня — Явдоха-сіногнійка, яка нагадувала, що залишені в грунті цибуля та часник можуть вимокнути. Треба було зібрати й малину, бо вона втрачає смак.

На Спаса поминали померлих родичів. Це давня українська народна традиція – відголосок прадавнього культу предків. За народною міфологією, це третій прихід мерців на світ у весняно-літньому сезоні: вони з’являються на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса.

Після Спаса ночі вже стають прохолодними, бо осінь на порозі. Тому колись і казали: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!» З цього часу вже не чути співу птахів, і у вирій починають відлітати ластівки. «Ластівка весну починає, осінь накликає».

Звичайно, спостерігали цього дня і за погодою, бо вона віщувала погоду восени і взимку. Підмічали: «Якщо день сухий, то й осінь буде суха, якщо дощ – то й осінь буде дощова. Ясно — зима буде сувора».
А ще у давнину казали: «Який день на другий Спас, такою буде й Покрова».

Джерело: [URL=https://ridna.ua]Рідна країна[/URL]

Copyright © 2007 - 2019 Ресурс для батьків "Малеча" Всі права застережено.