Joomla шаблоны бесплатно https://joomla3x.ru

[B]1700 років тому це були всього лише три слова, написані священиком, що знаходився в ув\'язненні, але сьогодні ці слова кожного лютого повторюються або пишуться мільйонами людей по всьому світу.[/B]

Із наближенням 14 лютого, коли ми в черговий раз плануємо запастися коробочкою шоколаду або букетом троянд для своїх закоханих чи іншими особливими подарунками, або ж плануємо, як краще зробити пропозицію свїй коханій - небагато з нас задумуються на хвилинку про мученика, що віддав своє життя в ім\'я любові - відомого світові як Святий Валентин.

На честь кого названий День Святого Валентина досі залишається загадкою. Одна з популярних теорій свідчить, що цей день присвячений пам\'яті мученика Єпископа Валентина з Терні - містечка поблизу Риму, спочатку відомого під назвою Інтерамна, - страченого близько 197 р. н.е. за часів переслідування імператора Аврелія і його прихильників.

Проте найпоширеніша легенда свідчить, що свято було назване на честь святого Валентина з Риму, священика що жив у III ст. н. е., обезголовленого 14 лютого 267 р. за наказом імператора Клаудіуса II... за проведення заборонених імператором весільних церемоній.

Але знову ж таки знайдуться ті, хто заявлять, що Валентин з Терні і Валентин з Риму, насправді, є однією особою..., чого ми так ніколи і не дізнаємося.

Проте серйозні історики все ж таки схиляються до теорії про те, що саме «Святий Покровитель Любові» Валентин з Риму став початком традиції.

Лікар і католицький священик Валентин з Риму розгнівав імператора Клаудіуса тим, що виконував шлюбні церемонії за часів його правління. Імператор був переконаний, що одружені чоловіки були гіршими солдатами і хотів зібрати якомога більше молодих неодружених у свою армію.

Тоді як Валентин чекав страти, знаходячись в ув\'язненні, його регулярно відвідувала сліпа дочка одного з тюремників. Напередодні своєї страти він залишив їй прощальне послання, підписавши його «від твого Валентина».

Легенда свідчить, що під час страти молода дівчина дивним чином знов почала бачити і змогла прочитати його послання. Чи було все так насправді чи ні, нам ніколи не дізнатися, але відомо, що зір до дівчини дійсно повернувся приблизно у той час.

В результаті, через 200 років, у 496 р. н.е. римський папа Гелесій визнав дивом випадок із священиком і сліпою дівчиною, і Валентин був канонізований церквою, а його останки - перезахоронені в церкві Св. Пракседіуса в Римі.

Через протоку Ла-Манш, в Англії, Чарльз герцог Орлеанській у 1415 р. відправив послання своїй ув\'язненій у Лондонському Тауері дружині, в якому він звертався до неї, називаючи себе як «твій Валентин». Коли чутки про це послання розповсюдилися, багато молодих закоханих, що зустрічаються таємно, почали підписувати свої листи «від твого Валентина».

Рукописні послання на початку XIX століття набули вигляду зроблених вручну громіздких і дорогих \"Валентинок\". У 1840 р. 19-річна Естер Хауленд із шт. Масачусетс (США) переконала батька, який займався книговидавництвом і канцелярським приладдям, надрукувати зразок невеликої \"Валентинки\" на папері з мереживним візерунком, який можна було б ввести в масове виробництво. Вона також умовила свого брата демонструвати листівки покупцям, коли він продавав товари батька.

Естер сподівалася отримати замовлення на листівки на суму $200, але вже за місяць книга обліку продажів брата була заповнена на дивовижну суму замовлень $5 000.

За підтримки друзів вона пустила у виробництво першу лінію американських вітальних листівок, і незабаром дохід від \"Валентинок\" перевищував $100 000 на рік, а сьогодні понад мільярд таких листівок продається у лютому по всьому світу...

Як не дивно, але Естер Хауленд, «Мати валентинок», ніколи не була заміжньою, і померла старою дівою у віці 76 років.

[URL=https://www.epochtimes.com.ua]www.epochtimes.com.ua[/URL]

У ще теплі осінні суботи вулиці міст запруджують розкішні весільні кортежі — довжелезні лімузини, старі поважні «чайки», елегантні карети. Біля історичних пам\'яток походжають чарівні наречені у пишних білих, рожевих, ніжно-блакитних весільних сукнях зі своїми трохи збентеженими майбутніми чоловіками..

Однак все частіше сучасна молодь повертається до власне українських традицій, з погордою відкидаючи запозичені з-за кордоном стандарти. А що негарного чи неправильного в такому весіллі? Наречена у прикрашеній етнічними орнаментами сукні, молодий — верхи на коні, та й на весілля запрошується не 40 гостей, а всі 400, і гуляють не один день, а цілий тиждень. І все це дійство наповнене піснями, глибоко символічними дійствами, де відображається народна мораль, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, весільний похід молодим, імітація викрадення нареченої, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя — своєрідний відгомін звичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу.
У цілому ж українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів.
Дошлюбне спілкування. Система дошлюбного спілкування передбачала певні норми залицяння та сватання. Молодь спілкувалася переважно в межах свого села, а в містах — у межах вулиці, навіть свого «кутка».
Найпоширенішими формами дошлюбного спілкування були вулиці, забави, годенки, вечорниці тощо. На забавах молодь розважалася, співала, танцювала, водила хороводи. У холодну пору збиралися в приміщенні на досвітки та посиденьки.
Хлопці та дівчата спілкувалися на людях, тобто перебували під певним соціальним контролем. За звичаєм, дівчина наодинці з хлопцем могла бути лише до заходу сонця. Це, втім, не заважало молоді цілуватися та милуватися, проте свою цноту дівчата берегли. Дівчину, яка давала волю нестримному коханню, били мотуззям від дзвонів, намоченим у соляній ропі. В західних районах України майже до XX ст. побутував звичай фізично карати хлопця і дівчину за перелюбство.
Однак подібні випадки траплялися рідко, оскільки вся система виховання молоді ґрунтувалася на дбайливому, лицарському ставленні хлопців до дівчат і наречених, на романтизації почуттів.
Сватання. Починалося весілля сватанням, коли старости від молодого йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Свататися було прийнято у вільний від польових робіт час (на М\'ясниці та від Паски до Трійці).
Бували, однак, випадки, коли дівчина не давала згоди на одруження. На знак відмови вона повертала старостам принесений ними хліб або ж підносила молодому гарбуза чи макогона. Щоб уникнути сорому, часом посилали «розвідника», котрий мав довідатися про наміри дівчини та її батьків, або йшли свататися пізно ввечері, щоб люди не бачили.
Сватання дівчини. «Прийміть мене, мамо, я ваша невістка» — такими словами, як не дивно, два століття тому дівчина починала сватання. Згідно з існуючими звичаями, вона мала на це таке саме право, як і хлопець.
Сватання дівчини як відгомін матріархату здавна побутувало у різних народів і не суперечило традиційним шлюбним ритуалам.
Дівчина пропонувала хлопцеві руку, не заручаючись його згодою, причому їй дуже рідко відмовляли, бо це могло накликати нещастя. Про силу цієї традиції свідчить звичай, що існував у XVIII ст.: злочинця, засудженого до страти, могли помилувати, якщо котрась із дівчат висловлювала бажання взяти його за чоловіка.
Проте в міру того як зростала роль чоловіків у суспільній сфері, такі звичаї поступово забувалися. І вже наприкінці XIX ст. ініціатива у сватанні цілком перейшла до парубків, а роль дівчини звелася до сором\'язливого колупання печі та подавання старостам весільних рушників.
Оглядини — знайомство з господарством молодого, яке здійснювалося невдовзі після успішного сватання. Природа цього звичаю пов\'язана з укладом селянина-трудівника, для якого господарство було основою його життєдіяльності.
Батьки парубка намагалися якомога краще представити міцність господарства свого сина, демонструючи його так, щоб оглядини завершилися шлюбною угодою. Часом, навіть вдавалися до хитрощів: позичали у сусідів худобу або сільськогосподарський реманент.
Заручини — перший передвесільний обряд, що набував законної чинності. Старший староста накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху — руку хлопця і перев\'язував їх рушником. Після цього ритуалу молода перев\'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками.
Після усіх церемоній молоді вважалися зарученими і відтепер не могли відмовитися від шлюбу. Відмова вважалася за безчестя, яка тягла за собою матеріальне відшкодування.
Напередодні весілля влаштовували прощання нареченої та нареченого з дівочою й парубоцькою свободою, що втілювалося в обряді дівич-вечора. Це був обрядовий акт відокремлення наречених від несімейної групи молоді.
Випікання короваю — один із найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини. Українці пекли багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких виконував специфічну обрядову функцію.
Однак чільне місце відведене саме короваю. Він — окраса весільного столу, символ щастя і достатку. Пекли його спеціально запрошені молодиці, які приносили з собою борошно, яйця та сало. Вважалося доброю ознакою, коли коровайниць була непарна кількість (найкраще сім). Щоправда, в деяких районах запрошували парне число жінок: щоб молоді увесь вік прожили в парі. При цьому коровайниці повинні були перебувати у першому шлюбі і жити в злагоді.
Спільність дій під час випікання короваю мала символізувати єдність майбутньої сім\'ї. Для цього коровайниць зв\'язували рушником і вони мусили все робити разом: місити тісто, виліплювати оздобу, обмивати руки. Існувало повір\'я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя, тріснутий віщує розлучення, а покручений — злу долю. Тому коровайниці «улещували» коровай приказками та піснями.
Складна церемонія весільного походу передбачала і декілька викупів за наречену. Перший влаштовували у вигляді перейми неодружені хлопці на знак того, що відпускають дівчину з молодіжної громади. Повторювався викуп біля воріт хати нареченої (ворітна) — за право вступу молодого на територію іншого роду, потім у сінях — за місце біля нареченої. Останній викуп — весільний пропій — відбувався наприкінці весілля.
Вінчання як форма церковного шлюбу, було запроваджене Синодом протягом XVII-XVIII ст. На перших етапах цього процесу воно погано сприймалося населенням України, оскільки суперечило народним весільним обрядам. Повінчані молоді нерідко певний час жили нарізно, аж поки не справлять традиційне весілля. Лише поступово освячення шлюбу в церкві набрало юридичної сили і стало невід\'ємним компонентом весілля.
Покривання — найдраматичніший весільний обряд, що символізував перехід молодої до заміжнього стану. Символічні дії через розплітання коси та покривання голови молодої очіпком і наміткою підкреслювали ієрархічність шлюбного союзу. Молоду садовили на діжу, брат або приданка розплітали їй косу і мастили волосся маслом чи медом. На Поділлі втинання коси здійснював молодий: посадовивши наречену собі на коліна, відрізав косу ножицями. На Закарпатті зберігався і більш архаїчний обряд – відсікання коси. Після церковного вінчання розпочиналися танці, під час яких молодій обтинали косу. Родичі молодого прив\'язували кінець коси до гвіздка, вбитого в стіну. Молодий серед танцю повинен був виявити таку спритність, щоб єдиним ударом топірця повністю відрубати косу. Після цього родичі молодої приймали хлопця до свого роду.
Відрізавши косу, молоду покривали очіпком. За ритуалом, вона мала двічі його зривати, і тільки на третій раз корилася долі. Від цього моменту вона переходила у стан жінки з відповідними нормами поведінки. Вони підкреслювалися, зокрема, вбранням: заміжня жінка збирала волосся у жмут й запиналася хусткою або вдягала очіпок. Виходити поміж люди без нього вважалося непристойним.
Посаг (придане). Кожна українська дівчина готувала собі придане, зокрема ту його частину, що становила так звану скриню. Адже посаг складався з двох частин: худоби та скрині. Щодо першої, то її виділяв батько. А те, що входило до скрині, дівчина мала готувати собі сама. Скриня включала постіль, рушники, одяг, а також стрічки та хустки, якими дівчина мала обдаровувати весільних гостей.
Завершували готувати посаг у передостанній день весілля.
Парубки також брали участь у створенні матеріальної основи майбутньої сім\'ї — вони, як правило, працювали у господарстві. Причому до цієї праці їх залучали досить рано — з 12-13 років. Адже молодий, беручи шлюб, мав сплатити нареченій віно – своєрідний викуп, вартість якого або дорівнювала посагові, або навіть перебільшувала його.
Комора — цикл обрядів шлюбної ночі, що складався з двох частин: перша включала обряд перевдягання молодої, чипчини, вивід її до гостей, власне комору, демонстрацію цнотливості (перезву); друга — приєднання невістки до родини чоловіка, розпалювання печі, готування обіду, частування свекрів. Закінчувалося весілля розподілом короваю та обдаруванням молодих і родини нареченого.
До післявесільного циклу належать колачини, обряд, спрямований на зміцнення зв\'язку між сватами та полегшення періоду адаптації нареченої в чужому роду.
Звичайно, з роками ці обряди спрощуються, адаптуються до нових умов, навіть зникають, тому ми повинні поважати цю можливість доторкнутися до нашої історії, взяти в себе крихту українських традицій, що формуються на досвіді десятків поколінь наших предків і зникають ще в дохристиянських часах.

Катерина Швалюк


[URL=https://www.dds.com.ua]Джерело[/URL]

Подарунки, подарунки й ще раз подарунки... Отримувати їх приємно, а дарувати – у сто разів приємніше. Але вибрати подарунок для чоловіка – завдання не з легких, авибрати подарунок для коханого– іноді перетворюється в катастрофу для багатьох представниць прекрасної статі. Пропоную варіанти «чоловічого щастя й жіночого спокою» до свят.

Кажуть, що дарованому коневі в зуби не дивляться, але всім приємно й одержувати, і робити гарні, а головне, потрібні й приємні подарунки. Ми вже давно не живемо в Радянському Союзі, де жінкам дарували парфуми «Червона Москва», а чоловікам – електробритви із плаваючими ножами (як в «Іронії долі»). З одного боку, можливість вибору – плюс, а з іншого – проблема:як не загубитися в цьому виборі? У бутиках великих міст дуже різноманітні асортименти речей, сувенірів, канцтовар – усього, що може зійти за презент.

 

Якщо ви все-таки вирішили потішити свого коханого не тільки поцілунком, але ще й подаруночком, варто визначитися, чибуде відповідати ваш подарунок його інтересам, з якою сумою ви готові розстатися, на якому рівні перебувають стосунки.

Дорогі подарунки можуть збентежити чоловіка в тому випадку, якщо його наміри не настільки серйозні, як ваші, і якщо він не в змозі дарувати вам такі ж за вартістю подарунки.

Пам’ятайте, що подарунок для коханого – не просто гарна дорога річ, а спосіб виразити свою турботу, любов, ніжність й увагу!

Пропоную розглянути кілька варіантів подарунків для чоловіків

 

Краватка

Краватка– дзеркало чоловічої душі. Принаймні, так стверджують психологи, адже за кольором і візерунком на краватці можна охарактеризувати її носія.

Однотонна краватка (особливо сірий, бежевий або чорний кольори) говоритьпро педантичність, навіть легке занудство. Однак червона краватка прекрасно освіжає, надає образу святковості й упевненості.

Краватка в смужку вважається невід\'ємним атрибутом процвітаючого бізнесмена. Така краватка підійде тільки в тому випадкові, якщо чоловік буде надягати її під однотонний костюм і сорочку без візерунка.

 

Краватка у квіточку підійде для чарівного, доброго, романтичного й чуйного чоловіка. Як правило, такому подарункові зрадіють представники творчих професій.

 

Краватка в горошок – універсальна. Горошок, що нагадує крапку, підходить для офіційних заходів, а великий горошок – ідеальний для паті.

 

Краватка з візерунком, який повторюється, підходить для ділових переговорів. Дрібні геометричні фігурки, ромбики, графічний орнамент видають стриманого й скромного чоловіка.

 

Величезне значення має не тільки малюнок, але й кольори краватки. Яскраві кольори – переваги молодих. Синій – говорить про надійність, відкритість, доброзичливість, червоний –про амбіційність, енергійність, зелений колір викриває вимогливого до оточуючих чоловіка.

 

Тому якщо ви все-таки вирішили подарувати краватку, варто звернути увагу на те, наскільки гармонійно він буде пасувати вашому чоловіку. Пам’ятайте й про те, що краватка повинна бути хорошої якості. Бажано, виготовлена із шовкової тканини..

 

 

 

Запонки

 

Запонки можуть повідати про інтереси, професію й навіть політичну приналежність чоловіка. Запонки можна робити на замовлення: у формі стетоскопа – для лікаря, з логотипом улюбленої команди – для вболівальника.

 

Запонки бувають плоскої, овальної форми, квадратні, прямокутні, круглі, у формі гральних костей. Матеріал теж може бути різним: із золота, срібла, дорогоцінних і напівкоштовних каменів.

 

Для носіння запонок необхідна сорочка з подвійними (французьким) манжетами. Варто звернути увагу й на кольори запонок, адже вони повинні гармоніювати з костюмом і сорочкою, кольором обручки (якщо така є), годинником й затиском для краватки.

 

 

 

Годинник

 

«Закохані часу не помічають», а от ділові чоловіки ще і як за ним спостерігають. Але годинники – не тільки зручна річ, але й аксесуар. Годинники, як і краватки, мають свої особливості, які так само варто враховувати.

 

Пластикові або спортивні – говорять про те, що їх власники мінливі й рідко доводять почату справу до кінця. Такі чоловіки живутьемоціями й креативні.

Класичні квадратні на шкіряному ремінці – підійдуть для чоловіка, у якого все йде «за планом». Він організований, пунктуальний, вимогливий.

Круглі на шкіряному ремінці – говорять про комунікабельність, спокійність і урівноваженість. Чоловіки, що носять круглі годинники, романтичні, емоційні й довірливі.

А от чи варто вірити в те, що годинники, подаровані коханими один одному, передвіщають швидку розлуку, вирішуйте самі.

 

Білизна

Нижню білизну краще дарувати тільки в окремих випадках. Тобто тоді, коли ви точно впевнені, що подарунок буде оцінений адекватно й підійде за розміром. Консервативному чоловікові краще дарувати білизна однотонних кольорів: білих, чорних, сірих. Для молодих людей світ білизни кипить розмаїтістю. Ви знайдете найзухваліші моделі й фасони. Подобаються хлопцю «Сімпсони» – будь ласка, хочете тигрові – немає питань. У секс-шопах можна придбати найрізноманітніші моделі. Так само в магазинах є й жартівливі трусики. Наприклад, з намальованою шкільною лінійкою, різноманітними написами й навіть нашивками. Отут давайте волю фантазії. Адже білизну чоловіка бачить лише обмежена кількість людей!

 

Важливо, щоб білизна була якісно пошитою, з гарної, приємної на дотик натуральної тканини, щоб фарби малюнків «не передруковувалися» на тіло. Головне – підібрана за розміром.

 

 

 

Портмоне

 

Вибираючи гаманець, варто звернути особливу увагу на шкіру, з якої він виготовлений. Вона повинна бути м\'якою, тонкою й рівною. Краї гаманця, якщо він прошитий нитками, повинні бути однаковими. Рядок нитки рівний й акуратний. Класичними кольорами для гаманців є чорний і коричневий. Варто не забувати й про те, що гаманець, туфлі й ремінь повинні бути одного кольорів. Гаманець може закриватися на кнопочку. Якщо ви вибрали саме таку модель, поцікавтеся матеріалом, з якої вона виготовлена. Дуже важливо вибрати гаманець високої якості, щоб він зберіг свій вигляд кілька років.

 

Парфуми

<Вибір аромату – дуже складне й педантичне заняття. Не варто цілком довіряти рекламі, гарній упаковці або популярності торговельної марки. Адже парфуми повинні підходити саме вашому чоловікові. Для чоловіка старшого віку підійде аромат більше концентрований, спокійний, основою якого є запах дерева. Східні аромати, у яких переважає аромат ванілі або мускусу, підходять для вільних, розкутих, трішки егоїстичних молодих людей. Для консервативних молодих чоловіків, що займаються бізнесом, підійдуть парфуми, у яких домінує аромат папороті. Свіжі й легкі аромати, із запахом цитрусових, підходять для романтичних молодих людей (особливо для блондинів). Брюнетам варто вибирати важчі аромати.

 

Фоторамка

Подарунок, зроблений власними руками, дуже приємний. Тому якщо хочете вкласти всю душу в яку-небудь штучку – пропоную обрати фоторамку. У магазинах декору можна придбати рамочку різних форм і розмірів, з різних матеріалів: дерев\'яну, пластмасову, скляну. Далі – поле фантазії й творчості: тканина для декору, камінчики, бантики, малюнки, написи. Яке фото вставити – вирішувати вам. Якщо ви волієте витримати оформлення рамочки в класичних чорно-білих тонах, то підійде чорно-біле фото вашого коханого, ваше, або спільне в стилі ретро. Хочете яскраві кольори – фото з відпочинку чудово доповнить композицію. Важливо пам\'ятати про те, що повинна бути у всьому гармонія: і фото було вдалим, і з рамочкою гармоніювало.

Це те «дещо», чим ви можете порадувати свого коханого. Подарунок – своєрідне вираження почуттів, уваги й турботи про чоловіка. Купуючи подарунок, позбудьтеся забобонів. Акцентуйте увагу га тому, що краще вас Його ніхто не знає. Для вас він єдиний. Тому й подарунок підбирайте індивідуально.

 

Красива подарункова обгортка доповнить ваші старання. Думаєте, чоловіки не люблять квітів? Помиляєтеся, ще як люблять! Букет троянд, який ви додасте до подарунка, може навіть змусити пустити скупу чоловічу сльозу від надміру почуттів (але таким щастям краще приголомшувати тет-а-тет, щоб не поставити його в незручне становище).

 

Різниця між чоловіками й жінками не така вже й велика. Вони так само люблять турботу й увагу, як і жінки. Так що не соромтеся влаштувати йому таке свято, про яке ви самі завжди мріяли!

 

Справжнім чоловіком може бути тільки той, з яким поруч справжня жінка. Те, що чоловіки люблять очима –відомий факт. Так що не забудьте й собі подарунковий вид додати!

 

 

 

Ксенія Дворнікова

Copyright © 2007 - 2019 Ресурс для батьків "Малеча" Всі права застережено.