Скачать бесплатные шаблоны Joomla


Любов до свят — це з дитинства. Ялинка, чари, романтика, подарунки, але найголовніше — момент єднання родини, солідарності, взаємної любові, відчуття «МИ — РАЗОМ»... Наш час пропонує багато нових способів святкування Нового року, особливо для людей забезпечених. Що ж, доки немає дітей, можна дозволити собі будь-які оригінальні варіанти. Але з появою малюків час «повертатися в сім’ю» і напрацьовувати досвід і традиції сімейних свят. І якщо не Новий рік, то вже Різдво точно варто провести у колі найближчих людей. Але чи завжди свято виправдовує наші очікування? Адже саме в ці січневі дні ми схильні впадати в дитинство і чекати подарунка — від Діда Мороза, рідних, держави, долі... Але практика показує, що у виграші завжди залишається той, для кого свято — це не зовнішні обставини, а стан душі.

Організувати все так, щоб сімейне свято всім принесло радість, — зовсім не просто. Добре, якщо є людина, котра вміє створити святковий настрій. Дуже часто всю сім’ю об’єднує дитина — своєю безпосередністю, вмінням радіти з дрібниць і всіх любити. Але центром тяжіння може бути і представник старшого покоління, котрий, як умілий режисер чи менеджер, здатен розумно розподілити обов’язки, простежити, щоб у передсвятковій метушні ніхто не відчув себе покинутим, забутим чи експлуатованим.

У будь-якій, навіть найрадіснішій метушні особливо вразливими (а тому й примхливими) є діти і старі. Тому варто постаратися, щоб і ті, й інші відчували свою затребуваність та корисність, але водночас не перевтомлювалися і не перезбуджувалися. Добре, якщо вдасться одночасно «нейтралізувати» і тих, і інших: «Мамо, ти так мене виручиш, якщо чимось займеш Артемка, я боюся, що коли він зараз не заспокоїться, то потім не дасть нам святкувати». «Тім, рятуй свято, бабуся зовсім утомилася, попроси її почитати тобі книжку, щоб вона могла відпочити». Буває й так, що не менше уваги потребують чоловіки. Багато хто з них почувається трохи некомфортно на етапі підготовки до свята: їм здається, що не вони контролюють ситуацію, про них забули або ж намагаються використати лише як підсобну робочу силу. На жаль, до таких хлопчиків-чоловіків доведеться застосовувати ту ж саму тактику, що й до дітей: приділити увагу, знайти посильне навантаження, вчасно похвалити. Але буває й навпаки — саме батько є головним «диригентом» сімейного оркестру: вчасно остудить мамин продуктово-кулінарний запал, приструнить дітей, що занадто розпустувалися, зустріне гостей і подбає, щоб вони не нудьгували.

Будь-яке свято — це свого роду випробування для родини, що нерідко межує з екстремом. Саме у святковій обстановці, коли всі чомусь вирішують, що можна розслабитися, спливають на поверхню всі дрібні й великі проблеми у стосунках. І тоді обов’язково прозвучить гірке: «Ну хоча б на свято ти не... нила (сварилася, скаржилася, критикувала); не ухилявся від роботи (напивався, був занудою, сварився зі швагром); не балувався (ліз під ноги, заважав гостям, хапав без дозволу зі столу); не лементувала, що ти нікому не потрібна (лягала вмирати, нікому не давала слова сказати, весь час розповідала про святкування 19... року). І попри те, що роками на кожному святі всі члени родини поводяться, у кращому разі, так само, як і завжди, ми щороку вводимо себе в наївну оману, що ось цього вже разу всі чарівним чином зміняться на краще. І тоді на сцену виходить найголовніший ворог будь-якого свята — синдром обманутих сподівань.

Тоді як навіть не всі очікування сформульовані, не всі достойні бути озвученими, а деяких людина взагалі може не усвідомлювати. Дружина може бути стурбована, щоб було «не гірше, ніж у людей»; «так, як у мами»; «краще, ніж у свекрухи»; «щоб ніхто голодним не залишився», «щоб оцінили, яка я хороша господиня»; «щоб усі залишилися задоволені». Чоловік цілком може розраховувати, що «розслабиться»; «гульне на повну»; всім покаже, що дім — повна чаша. Діти мріють одержати «класні подарунки», досхочу набіситися і під шумок наїстися солодощів. Але чи завжди ми прогнозуємо, як реалізація наших очікувань позначиться на найближчих людях?..

Розчарування найбільш можливе у тому разі, якщо наші мрії занадто конкретні. Новорічне свято може перетворитися на «ніч розчарувань», якщо чоловік чекає пирогів, як у мами, а дружина — величезну сосну, як у тата; син розраховує на найкрутішу мобілку, а дочка — на те, що у Барбі неодмінно буде довге волосся; бабуся впевнена, що побачить радянський «Блакитний вогник», а дідусь — що всю ніч усі слухатимуть його розповіді.

Завищені очікування найбільшою мірою властиві людям інфантильним і егоцентричним — приміром, дівчаткам-підліткам та молодим жінкам, які ще не стали дорослими. Ці «принцеси балу» чекають чогось особливого, неповторного й чарівного саме для них: розкішного подарунка, освідчення в коханні, загальних уваги та визнання. Вони не цінують святкового дня як можливості зібратися разом із близькими людьми і як приводу висловити їм свою ніжність та вдячність. Такі дівчатка-жінки люблять не свято як таке, а СЕБЕ у святі — і тоді на перше місце виступає «що я одягну», «яке враження справлю», «що мені скажуть», «що мені подарують». Що ж, це цілком природно і навіть зворушливо як етап дорослішання, доки «життя не обламало». Але якщо такий егоцентризм закріпиться як постійна риса характеру, важко буде і самій жінці, і людям, які її оточують. Хлопчики й чоловіки, до певної міри балувані й незрілі, теж можуть у стилі «принца» сприймати свято з відтінком примітивного споживання: мені готують; мені догоджають; зі мною панькаються, щоб я не вередував; усі мої бажання виконують, щоб я не надувся й не зіпсував усім настрій. А вже якщо доля жартуючи з’єднає таких «принца» і «принцесу» узами шлюбу, вийде весела ігриста суміш типу шампанського. І тоді буде все — і «бабах», і шипіння, і піна через край...

Але синдром обманутих очікувань небезпечний і тим, хто з усією відповідальністю ставиться до свята. Це стосується тих, хто звик «усе брати на себе». Такі самовіддані трудяги просто не можуть допустити, аби щось робилося без їхньої особистої участі. І близькі відразу потрапляють під вогонь критики — і ялинку не таку виберуть, і прикрасити «правильно» не зуміють, і прибрати доручити їм не можна, і салат поріжуть занадто великими кусками, і майонез не той куплять, і пиріг у духовці недотримають, і стіл як слід не накриють. Тому, навіть при готовності допомагати, після третього окрику в усіх пропадає «трудовий запал», вони намагаються забитися в тихий кут, а то й узагалі накивати п’ятами. І тоді лунає страдницький крик: «Чому все мушу робити Я САМА?»

Люди, схильні до хворобливої жертовності, можуть зіпсувати будь-яке свято — вони гаруватимуть до одуріння, але все це в такій «позі жертви», що кусень у горло точно не полізе. Найсумніше, що такі «подвиги» ніколи не будуть оцінені за заслугами: у «жертви» завжди залишиться відчуття «чорної невдячності» з боку найближчих людей. Проте в такій ситуації важко розраховувати на адекватну оцінку вкладеної праці: неможливо оцінити трудоємність роботи, доки сам її не спробуєш зробити. З іншого боку, оточуючі підсвідомо відчувають, що прихованою метою і було відчути себе нещасним та неоціненим «навіть під час свята».

На початку подружнього життя можуть виникнути непорозуміння через нестиковки моделі батьківських сімей молодят. Щоб цього не сталося, варто заздалегідь поговорити про те, як у кого було заведено відзначати сімейні свята. І тоді може з’ясуватися, що в родині чоловіка все робила мама, а батько, «щоб не заважати», йшов із друзями в лазню і підтягувався ближче до опівночі, а в родині дружини батько й мати готувалися до свята разом. І якщо заздалегідь не визначитися, то дружина очікуватиме від чоловіка участі в передсвяткових клопотах, а чоловік щиро не розумітиме, чого від нього хочуть.

Не підуть на користь святу й екзальтація, збудженість, веселощі, що межують із істерією, а як результат — сварки, сльози, репетування дітей, ковтання валідолу старими. Значно краще, якщо стрілка сімейного барометра опуститься з позначки «бурхливі веселощі» на позначку «хороший настрій і душевність».

Таким чином, щоб свято вдалося, дуже корисно вияснити очікування всіх членів родини. А потім спільно продумати меню, список гостей та різного роду розваги. У приготуваннях варто йти шляхом «якомога простішим» із погляду економії не лише фінансів, а й сил, які так знадобляться одне для одного. Запорука успішного свята — це якщо процес підготовки до нього буде так само приємний, як і результат. І постарайтеся, щоб усі були задіяні. Адже саме витрачені зусилля й дозволяють відчути свято своїм. Необов’язково підходити до цього механістично: дочка допомагає мамі на кухні, син із татом прикрашає ялинку. Можна й інакше — спочатку разом прибираємо, потім готуємо, а потім і прикрашаємо. Оптимальний варіант — якщо роль дітей і дорослих однакова. Не варто впадати у крайнощі: або «все для дітей», або «діти, не заважайте святкувати». Добре, якщо малюки знають своє місце, але при цьому залишаються повноправними суб’єктами свята...

У ці передсвяткові дні ми від щирого серця бажаємо нашим читачам неодмінно бути РАЗОМ, щоб вироблялися славні сімейні традиції, які зроблять новорічно-різдвяні свята не такими, як у всіх, особливими й неповторними.

[URL=https://www.dt.ua]Джерело[/URL]

Коли ми думаємо над тим, що подарувати людині на Новий рік, то, зрозуміло, не дуже стурбовані питанням походження цього славного й улюбленого свята. Однак...

Ви ніколи не замислювалися над тим, із чим ми, власне, поздоровляємо один одного під бій годинників? Із Новим роком, із новим щастям! Що це за нове щастя?
Давним-давно, десь на Сході, там, де жили давні індоіранці, де ще тільки починали формуватися перші перські держави, давні хлібороби вже мали свій календар і знали: є в році доба, коли найкоротший день змінює найдовша ніч. Після цієї ночі сліпуче, животворне Сонце із кожним днем дедалі довше затримується в небесах, природа починає прокидатися, а життя остаточно тріумфує над похмурою зимовою безмовністю і смертю. Цей день називається днем зимового сонцестояння і за нашим календарем припадає на 22 грудня. Цього дня давні перси-хлібороби святкували народження сонячного бога — Мітри. За допомогою спеціальних обрядів і ритуалів вони допомагали Мітрі народитися і перемогти лиходійку-Зиму, допомагали приходу весни і нового врожаю.

Надалі Мітра став одним із головних богів Перського царства, а вже з нього потрапив до римлян. У Римській імперії місяці мали різну довжину (іноді довжину місяця можна було змінити за хабар), але Новий рік незмінно припадав на 1 січня — дату зміни консулів. Кінець грудня був часом святкувань і всілякого розгулу. Дуже вдало лягав сюди і день народження Мітри — день перемоги Світла над пітьмою.


— Радій! — вітали один одного римляни. — Сонцестояння минуло, ще один рік пройшов, справа на весну... Радій!


Так вони й раділи кілька століть поспіль, а коли Римська імперія офіційно стала християнською, раптом якось несподівано з’ясувалося, що новий, єдиний Бог Ісус Христос народився... 25 грудня, і Різдво зовсім близько до свята зимового сонцестояння та традиційних для римлян новорічних гулянок.


— Радійте! — казали один одному нові римляни-християни. — Ісус Христос народився! — І йшли радіти.


Середньовічна християнська Європа, офіційна й похмура, на відміну від античних римлян, веселих свят не любила. Однак селяни, як і раніше, орали землю і потребували своєчасного приходу весни. Тому в день зимового сонцестояння вони робили все можливе, аби допомогти Сонцю народитися, — палили вогнища, проганяли Зиму палицями, прикрашали ялиновими і березовими гілками, які розпустилися у домашньому теплі, розв’язували вузли тощо.


До указу Петра І (1700 рік) українці вели свій календар «від створення світу» і початок нового року святкували де у вересні, після жнив, а де — у березні, у день весняного сонцестояння. Петро І привів наше літочислення у відповідність із європейським і повелів святкувати Новий рік узимку — 1 січня. Народ за звичкою поопирався і став святкувати.


Із цього стислого історичного екскурсу читачу, напевно, вже стало зрозуміло, із чим же ми поздоровляємо один одного в Новий рік, і яке саме нове щастя нас у цю ніч очікує. Отже, ми поздоровляємо один одного з тим, що:


1) вдалося пережити ще один період укорочення дня і наступу на світ пітьми;


2) тепер, коли Сонячний Бог уже народився і почав відвойовувати у пітьми свої позиції, усе буде гаразд;


3) нехай у прихованому вигляді, але весна і, отже, розквіт світу вже почалися. І це прекрасно;


4) ми пережили цей важкий період разом, не зрадивши і не втративши один одного, а отже, наші стосунки стали ще глибшими й міцнішими.


Як позначається усе вищесказане на новорічних подарункових традиціях? О, це усі знають! Паперові квіти, ялинові гілки, гірлянди та ліхтарики — світло, життя і радість! Позолочені шишки, горіхи і яблука — зародки, символи відродження і весни! Дитячі хороводи навколо ялинки з наступним розбиранням подарунків, які висять на ялинці, — усе це ніби імітує давні весняно-літні обряди, пов’язані з розпусканням листочків і збиранням плодів...


Які ж подарункові послання можна вважати специфічно новорічними? Мабуть, такі:


Найважче вже позаду, далі все буде гаразд! Людині, для якої минулий рік був нелегким, і ви про це знаєте. Дарується щось гарне, багато прикрашене, навіть трохи легковажне. Наприклад, деталь літнього одягу для жінки, ковбойський капелюх для чоловіка.


Попри все, цей світ прекрасний! Це послання згодиться як для формального подарунка (приятелю-співробітнику, секретарці начальника), так і для цілком серйозних стосунків. Загальне правило: відношення подарунка до світу прекрасного. Це може бути і колекційний альбом з мистецтва в кошику троянд, і мила новорічна листівка з прикладеною до неї квіткою, головне — ваша особиста впевненість в істинності послання. Якщо не впевнені, вкладіть щось інше.


Як це гарно, що у важкі часи ми — разом із тобою (із вами)! Особистий подарунок. Може, навіть щось саморобне. І вже обов’язково з особистим оформленням і упаковкою. У змісті подарунка цілком припустимий натяк на щось, пережите разом (необов’язково протягом цього року). Дарують у ситуації тривалої і перевіреної дружби, сімейного життя чи (рідше) тривалих любовних стосунків.


Спасибі, що нинішнього року ти був (була) разом зі мною! Подарунок теж особистий, але усе ж більш формальний, аніж у попередньому посланні. Разом із подарунком може бути виражена надія на розвиток і зміцнення стосунків. У цьому випадку з’являється обережний інтимний компонент. Наприклад, мужчина дарує жінці розкішний китайський халат (але не білизну!).


Я хочу, щоб наступного року в тебе усе було так само гарно, як і цього! Веселий, кумедно оформлений подарунок. З надувними кульками абощо. Підходить і для особистих, нічим не обтяжених стосунків, і для службової чи приятельської вечірки.


Я вірю, що наступного року буде краще! Подарунок-надія. Кожен вирішує сам. Від першого послання різняться тим, що труднощі, перенесені людиною, якій дарують подарунок, носять аж ніяк не минущий характер (наприклад, хронічна хвороба) і зовсім не закінчилися разом із настанням Нового року.



[URL=https://www.dt.ua]Джерело[/URL]

Мені було років 4–5,  коли ми в садочку по секрету розповідали вихователькам, про які новорічні подарунки мріємо. Мені дуже хотілося, щоб новорічний білобородий гість подарував мені плюшевого Чебурашку. І, справді, вранці на Новий рік я почула поквапливі кроки біля нашого будиночка, мій дідусь пішов відчиняти двері і приніс подарунки. «Дід Мороз поспішав до інших діток», — пояснив він мені відсутність самого Діда Мороза. Я була дуже щаслива, але коли розгорнула подарунок, то ледь не заплакала: там був крокодил Гена і... маска Чебурашки. Тоді й закралася прикра думка: «Може, Діда Мороза не існує, бо ж справжній чарівник мав би подарувати саме те, про що його просять діти...» А виховательки з садочка пізніше жалілися моїм дідусеві та бабусі, що оббігали місто в пошуках іграшки, та так і не знайшли Чебурашки.


Напередодні різдвяно-новорічних свят мільйони дітей на всій планеті мріють про подарунки, які принесе Дід Мороз, Санта-Клаус (в Америці), Баббо Натале (в Італії), Святий Василіс (в Греції), Пер Ноель (у Франції), дід Мікулаш (в Чехії), Санта Одзі-сан (в Японії), Йоулупуккі (у Фінляндії)... І мільйони дорослих намагаються під­тримати віру малюків у казку. І діти (як, утім, і дорослі) знаходять подарунки в шкарпетках від Санта-Клауса та під подушкою від Святого Миколая. До речі, Санта-Клаус, це лише видозмінений, більш світський та комерційний образ Святого Миколая, якого шанують в Україні здавна. І дуже приємно, що традиції відроджуються в нашій країні.



Традиція робити дітям подарунки існувала у Європі ще багато віків тому. За легендою, житель міста Лікії Миколай вночі підкинув три мішечки з золотими монетами міщанину, який розорився. Миколай урятував родину цього чоловіка і трьох його юних дочок від голоду, а також від духовної загибелі. Взагалі, Миколай все своє багатство роздав бідним та стражденним, за що дiстав ім’я чудотворця. Поступово легенда про святого і його подарунки (на посаг дівчатам) трансформувалася в притчу про те, як Миколай вкинув золоті монетки в комин будинку, де жили три нещасні сестри. І ці монетки попадали в дівчачі шкарпетки, що сушилися. Відтоді пішов звичай вночі перед днем Святого Миколая ставити черевики біля дверей або вішати шкарпетки біля ліжка. А вранці щасливі дітлахи знаходили там подарунки. Згодом ця традиція трохи змістилася в часі, і подарунки стали робити на Різдво. Святий Миколай перетворився на Санта-Клауса, але такий атрибут, як шкарпетки з подарунками, залишився незмінним.

Для того, щоб свята у вашій родині набули ореолу спільної казки, пропонуємо написати разом з дітьми листа до... Діда Мороза. Так ви дізнаєтеся про їхні мрії, і це полегшить процес «ламання голови» над святковим подарунком.

До того ж надзвичайно приємним сюрпризом стане для малечі лист від Діда Мороза. Вітчизняна пошта вже кілька років має у своєму асортименті конверти та листівки з атрибутикою Діда Мороза. Українському Дідові Морозу можна написати за адресою: пошта Діда Мороза, вул. Хрещатик, 22, м.Київ-1, Україна — 01001. А тим, хто вірить у те, що справж­ній Дід Мороз може жити лише там, де дуже холодно, варто написати у Фінляндію. Адреса проста: Santa Claus, Arctic circle, 96930, Rovaniemi, Finland. Будьте певні: відповідь від фінського Санти обов’язково прийде. А започаткували його резиденцію (яка знаходиться на відстані 8 кілометрів від Полярного кола) під час приїзду першої леді США Елеонори Рузвельт. Саме для цієї поважної гості, фіни спеціально спорудили маленьку хатинку — будиночок Санта-Клауса. Поступово будинок розрісся, крім Санти, у ньому поселились його дружина Муорі та різдвяні ельфи, які допомагають Санті відповідати на листи малюків з усіх країн світу. А з 1985 року Рованіємі стала офіційним офісом Санта-Клауса. В резиденції фінського Санта-Клауса є також «чудесні печери», штуч­ні тунелі в скелях, якими дорослих і дітей повезе чарівний паровозик. Ви можете відвідати північний зоопарк в Рануа і музей «Артикум», а також побувати в «Сніжній країні», де все — будинки, меблі, посуд — зроблено з криги.

Можна ще написати Діду Морозу (а може, і відвідати його) із ближнього зарубіжжя. Так, білоруський Дід Мороз живе в найзаповіднішому місці Європи — Біловезькій Пущі. При вході до його володінь вас зустрінуть казкові дерев’яні лицарі Дуб Дубович та В’яз В’язович. У Діда Мороза величезна дерев’яна хата, навколо якої гуляють зубри та лосі. Тут також можна побачити чудову 42-метрову красуню ялинку, якій вже понад 120 років. Крім будинків Діда Мороза та Снігуроньки, на території заповідника є чарівна криниця (яка здійснює всі бажання), млин і «Скарбниця», де зберігаються подарунки. Писати можна за адресою: резиденция Деда Мороза, 225063 с.Каменюки, Каменецкий район, Брестская область, Беларусь.

Російський Дідусь Мороз уже близько 10 років живе у Великому Устюгу. В нього є чудовий триповерховий будинок із різьбленою терасою, є своя новорічна пошта, майстерня та магазин. Бажаючі (дорослі та діти) можуть навіть покататися на санях із дзвіночками або з’їхати із крижаної гірки. І найцікавіше: Снігуронька, виявляється, зовсім не онука, а донька Діда Мороза. Про це ви прочитаєте у спеціальному родоводі Діда Мороза. Писати та приїздити можна за адресою: дом Деда Мороза, город Великий Устюг, Вологодская обл., 162390 Россия.

Ще один російський Дід Мороз живе в 30 хвилинах їзди від Санкт-Петербурга, у селі Шувалівка. Резиденція шувалівського дідуся займає близько восьми з половиною гектарів землі, тут є чудове Масляне поле, на якому туристи водять хороводи, а також влаштовуються ярмарки. У селі працює спе­ціальне поштове відділення, яке надсилає листи та посилки для дітвори. Цей Дід Мороз, як і належить холодолюбному казковому героєві, працює лише в зимову пору року. Адреса: Санкт-Петербург, Шуваловка, «Русская деревня». Деду Морозу.
А в Швейцарії завдяки міс­цевій пошті проводиться акція «Другий подарунок на Різдво». За статистикою, кожна швейцарська сім’я надсилає одну посилку перед святом для своїх рідних. А другу (від імені Санти) адресують дитячим будинкам та будинкам для людей похилого віку.

Звичайно напередодні Різдва багато маленьких дітей запитують своїх батьків про існування Діда Мороза. Чи справді Святий Миколай кладе подаруночки під подушки, а заморський Санта-Клаус — у різдвяну шкарпетку... Не поспішайте розповісти своїй дитині «щиру правду», краще продовжіть її дитячу віру у диво...

Так, у 1897 році маленька дівчинка Вірджинія запитала у редакції нью-йоркської газети Sun: «Шановний пане редактор. Мені вісім років. Багато моїх друзів говорять, що Санта-Клауса насправді немає. А тато мені сказав: «Якщо ти побачиш його в Sun, значить він існує. Будь-ласка, скажіть мені правду: чи існує Санта-Клаус?»
Добра людина на ім’я Фрэнсіс Фарцелус Черч (редактор газети) розвіяв сумніви маленької дів­чинки і його слова стали зразком для багатьох батьків: «Так, Вірд­жинія, не сумнівайся, Санта-Клаус існує. Це так же вірно, як і те, що існують кохання, великодушність, вірність; і ти знаєш, що їх так багато у цьому світі, і вони приносять у твоє життя стільки радості і краси. Уяви, яким би сумним був світ, якби не було Санта-Клауса! Це було б так же сумно, як і тоді, коли б не було на світі жодної Вірджинії. Тому що нам не були б знайомі ні віра дітей в чудо, ні поезія, ні фантазія, яка допомагає нам жити. Ми мали б задоволення лише від того, що бачимо і можемо помацати. Тоді б згасло світло, яке здавна освітлює дитинство у всьому світі...

Не вірити в Санта-Клауса?! Так само ти могла б не вірити у добрих фей... Ніхто не бачив Санта-Клауса, але це не значить, що він не існує! Найреальніші речі у нашому світі — це ті, які ні діти, ні дорослі не можуть побачити... Світ таємничого схований від нас таким щільним покривом, що жодна людина чи навіть всі-всі люди, зібравшись разом, не зможуть зруйнувати його. І тільки віра, фантазія, поезія, любов можуть проникнути у той, прихований від нас, світ.

Вірджинія, не сумнівайся, Санта-Клаус, існує!»
Подумайте тільки, як надзвичайно поталанило українським дітлахам. Вони можуть написати листа (і відповідно отримати подарунки) від Святого Миколая, від Діда Мороза на Новий рік та ще й на Різдво. Тож не позбавляйте своїх дітей казки. Адже як казав капітан Грей: «Щастя робиться власними руками». «І казка теж», — додамо ми.



[URL=https://www.dt.ua]Джерело[/URL]

Copyright © 2007 - 2019 Ресурс для батьків "Малеча" Всі права застережено.