Шаблоны для Joomla 3 здесь

 

вибір йогуртниціЦя стаття розповість про те, що таке йогуртниця — про механізм її дії, види та функції йогуртниці, правила користування, а також про те, на що потрібно звернути увагу при виборі. Крім того, Ви дізнаєтеся про переваги домашнього йогурту і кефіру та про особливості приготування йогурту, кефіру та інших кисломолочних продуктів в домашніх умовах — в йогуртниці.

Як часто, вибираючи молочні продукти в магазині, Ви замислюєтеся про їх якість? Скільки разів чули про захворювання внаслідок вживання неякісної «молочки». Особливо актуальним питання якості молочних товарів постає тоді, коли в домі з’являється дитина. Що ж робити, коли прийшов час і малюкові спробувати сирок, кефір або йогурт, а купити ці продукти в магазині Ви так і не зважилися. Не у всіх є можливість брати молочні продукти у перевіреної «бабусі в селі», а хтось вважає небезпечним і цей варіант. Не давати кисломолочні продукти дитині — не вихід. Напевно Ви не одноразово чули, що йогурт і навіть кефір можна приготувати і в домашніх умовах — за допомогою йогуртниці. Але що це за звір? Що саме можна приготувати за її допомогою та наскільки це складно? Чи варто її купувати? Давайте ПРОСТО поговоримо про йогуртницю та про приготування йогурту, кефіру та інших молочних продуктів у домашніх умовах.

Для приготування кефіру або йогурту в домашніх умовах Вам знадобиться молоко (домашнє або магазинне) та кисломолочні бактерії. Такі бактерії містяться в звичайному «живому» кефірі або йогурті або в спеціальних заквасках, які можна купити іноді у звичайних магазинах, а частіше в спеціалізованих інститутах (по суті, приготування кефіру не відрізняється від приготування йогурту нічим, крім складу використовуваної закваски). Молоко потрібно прокип'ятити (виняток становить лише ультрапастеризоване молоко, яке не потребує кип'ятіння), остудити до необхідної температури, додати до нього кисломолочні бактерії та залишити в абсолютному спокої, підтримуючи потрібну температуру певний час. За цей час молоко закваситься та перетвориться на кефір, йогурт або інший кисломолочний продукт.
вибір йогуртниціОсь для підтримки потрібної температури рідини Вам і знадобиться йогуртниця. Звичайно, їй можна знайти заміну — термос або навіть звичайну скляну банку, що обгорнута фольгою та рушником, але легше та зручніше готувати кисломолочні продукти в йогуртниці. Для цього достатньо залити в спеціальну ємність (або ємності) йогуртниці підготовлене молоко з кисломолочними бактеріями, а далі вона все зробить сама — нагріє його до певної температури, підтримає цю температуру та навіть вимкнеться, коли це буде необхідно (при наявності таймера). І Ваш домашній йогурт або кефір готовий!
вибір йогуртниціЄмність йогуртниці, як правило, складає один літр. Йогуртниці бувають двох типів: з одною посудиною для заквашування або з кількома такими посудинами (зазвичай це 7 – 8 скляних баночок місткістю по 125 – 150 мг). Для зберігання готового продукту дуже зручно, коли кришечки цих баночок мають функцію встановлення дати приготування. Для великої сім'ї, а особливо для сім'ї з дітьми, підійде йогуртниця з декількома баночками — кожен зможе з'їсти потрібну порцію домашнього йогурту або кефіру, не переливаючи його із загальної посудини. Можна окремо купити додатковий комплект баночок — тоді за необхідності приготування нових порцій Вам не потрібно буде переливати вміст готового та ще невикористаного продукту в інші ємності.

Багато йогуртниць зараз оснащені таймерами — це безперечно зручна, але не обов'язкова функція. Так як вартість йогуртниці з таймером на порядок вища, ніж без нього, то в цілях економії можна купити йогуртницю і без таймера. Адже таймер лише вимикає йогуртницю, її вміст і далі перебуває в теплі, тому процес заквашування продовжується до тих пір, доки ви не поставите продукт до холодильнику. Тому таймер є лише приємним доповненням, але аж ніяк не необхідністю.

Вам не вдасться перевірити роботу йогуртниці безпосередньо під час покупки в магазині, тому важливо мати правильно оформлену гарантію на цей товар, щоб без проблем повернути покупку в разі, якщо вона виявиться неякісною.

Для успішної роботи йогуртниці потрібно дотримуватись декілька простих правил.

психологія дитинстваРозміщення йогуртниці повинно забезпечувати їй абсолютний спокій під час роботи. Це важливо для правильного заквашування кисломолочних продуктів.

Перед початком приготування йогурту або кефіру в йогуртниці обов'язково ознайомтеся з інструкцією, в ній Ви знайдете не лише правила користування приладом, але й докладні рецепти приготування домашнього йогурту або кефіру — процес може відрізнятися в різних йогуртницях з різним набором функцій. Також деякі рецепти приготування йогурту або кефіру в домашніх умовах Ви завжди зможете знайти в мережі Інтернет.

Готувати в йогуртниці можна не лише йогурт або кефір, а, наприклад, ще сметану та інші молочні вироби — потрібні рецепти Ви знайдете в інструкції до йогуртниці або в Інтернеті.
Багато хто задається питанням, чи варто взагалі купувати йогуртницю, адже її функціональні можливості обмежені, а місця вона займає чимало, особливо актуально це для власників невеликих квартир. Що ж, справді, нерідко йогуртниця поповнює шафу побутових приладів, що не використовуються, — запалу готувати в ній у багатьох вистачає лише на кілька тижнів. Тому подумайте, наскільки важливі для Вас домашні йогурти, кефір та інша кисломолочна продукція власного приготування і чи будете Ви витрачати на неї свій час. Але для сім'ї з дітьми або ж для людей, що люблять та часто вживають кисломолочні продукти, йогуртниця, безперечно, буде корисним придбанням.

Тому ми ПРОСТО бажаємо Вам правильного вибору йогуртниці та смачного!

[I]Джерело[/I] https://znamy-prosto.com.ua/

психолоіяКілька років тому на виставці дизайну та інтер’єру в Києві на моніторі однієї з компаній крутили рекламний відеоролик проекту дитячої кімнати для дівчинки. Кімната нагадувала нудно-солодку стародавню листівку: усе у квітковому орнаменті — і обшивка стін, і текстиль на шторах і ліжку, і килимок, і, звичай­но ж, балдахін. І скрізь — стрічечки, бантики, рюшики. Словом, усе, що відповідає мріям багатьох молодих мам, адже мало в кого з них, народжених наприкінці епохи розвиненого соціалізму, була своя кімната, та ще й обставлена новими меблями, купленими не з приводу, а згідно з принципами дитячої психології та дизайну. Та що там казати, їхні мами і бабусі й слів таких не знали, а красиве життя бачили тільки в іноземних фільмах. Я й сама у малолітстві була без тями від індійських фільмів — а де ще можна було побачити дівчинці з радянської провінції цей бенкет фарб, цей розмай архітектурних форм? Та практично ніде, окрім як в експропрійованих радянською владою царських палацах.

У метушні великих будов і перебудов на облаштування окремо взятої дитячої кімнати практично не вистачало ні квадратних метрів, ні ресурсів, ні грошей. Ліжко (як правило, відразу доросле, на виріст), шафа для одягу (бажано якомога більша, оскільки там треба було розмістити максимум речей), письмовий стіл (а ще краще — відкидна полиця в секретері), стілець, шторки, ну й для повного шику — килим на стіну. От, мабуть, і весь набір для юних дам і джентль­менів. Але, дивна річ, більшість з нас від цього особливо й не страждала. Може, тому, що вдома ніхто особливо й не сидів? Мені особисто згадуються затишний дитячий садок з добрими вихователями, школа зі своїм парком, університет в оточенні розкішних ландшафтів. Але все ж таки подальше доросле життя змусило замислитися над тим, що ж це таке — наш життєвий простір і житловий простір для маленької людини? Чи лише комфорт, або, як тепер говорять по-науковому, ергономіка, чи лише екологічність матеріалів та гармонія фарб і форм? Невже дівчаткам тільки рожеве, а хлопчикам — блакитне?

Вивчаючи основи дизайну, я не відразу знаходила відповіді на свої запитання. По крихтах збиралася мозаїка, потрібні елементи підказували мої підростаючі розбишаки, поживу для роздумів давали викладання в школі, індивідуальні заняття з дітьми, спостереження за знайомими. І от накопичена інформація завирувала й вимагала виходу. Не претендуючи на наукову новизну, хотілося б привернути увагу зацікавленої публіки до деяких сторін діяльності дорослих стосовно дітей, бо сказано ж: «Не зашкодь!». На жаль, раз у раз ми бачимо результати абсолютного нерозуміння дитячих потреб.

Отже, йтиметься про те, як може вплинути житловий простір на формування — ні багато ні мало — особистості дитини, а через дитину, яка згодом стане дорослою, на розвиток суспільства в цілому. Адже будь-яке суспільство є не що інше, як сукупність людей різного віку, чия найактивніша частина і визначатиме вектор його розвитку. Візьмі­мо, приміром, японців. Їхній ривок із середньовіччя до суперсучасних технологій та фінансової могутності можна пояснювати безліччю чинників економічного й політичного характеру. Але можна звернути увагу на їхнє тре­петне ставлення до природи й мистецтва, на особливості традиційного японського житла, яке є трансформером з розсувними панелями, де практично немає (ну хіба що за винятком столиків для чайної церемонії) стаціо­нарних меблів і де маленьким дітям дозволено практично все. Аж ніяк не випадково в 1960-х роках японці зацікавилися новаторськими ідеями Нікітіних, і у дворах багатоповерхівок будували… лабіринти. Хто посперечається з тим, що все наше життя — це лабіринт, ми блукаємо в пошуках виходу зі складних ситуацій, але одні це роблять швидко й без зай­вих стресів, інші — довго, а дехто взагалі заходить у глухий кут і в ньому залишається.

Модний нині мінімалізм знач­ною мірою визначається нашим інтересом до Японії, але непогано б помізкувати над тим, які обрії відкриває для себе маленький японець, беручи участь у зміні простору, а не звикаючи до приготованого турботливими батьками набору меблів, з яких рухається тільки стілець. До речі кажучи, маленька дитина не сприймає шафу як окремий елемент, для нього вона частина стіни, а якщо шафа ще й не пропорційна її зросту, то не просто порушується сприйняття простору, а й психіка дитини зазнає певного стресу. Крім того, хотілося б звернути увагу на особливе ставлення японців до розвитку в дітей відчуття кольору. Що більше кольорів розрізняє й використовує дитина, то вище оцінюється її інтелект. І з цим теж не посперечаєшся, адже більше половини інформації ми сприймаємо візуально, та чомусь у нас інтелект дитини оцінюється насамперед за швидкістю читання.

Окремо хотілося б сказати про природу як частину нашого жит­тєвого простору. Наша надтехнологічна цивілізація коштує нам не тільки руйнування приро­ди, а й нашого віддалення від неї. Короткі вилазки в ліс, на дачу тощо дають нам нетривалий перепочинок, але, як співав Во­лодимир Висоцький, «мы воз­вра­щаемся в город, просто некуда деться». А як же ті, хто народився й виріс на природі, як почуваються вони в міському середовищі? Чого тільки вартий перелік наших вождів за минулі п’ятдесят років: Микита Хрущов народився в с. Калинівка Курсь­кої губернії в родині шахтаря, Лео­нід Бреж­нєв — у с. Кам’янське Єка­те­ри­нославської губернії в родині робітника-металурга, Ми­хайло Горбачов — у с. Привільне Черво­но­гвардійського району Ставро­польського краю, Борис Єльцин — у с. Бутка Талицького району Уральської (нині Сверд­ловсь­кої) області, Леонід Крав­чук — у с. Ве­ликий Житин у Рів­ненській області, Леонід Кучма — у селі Чайкине Новгород-Сі­верського району Чернігівської області у селянській родині, Вік­тор Ющен­ко — у селі Хоружів­ка Недригай­лівського району Сумсь­кої області, Олек­сандр Лу­кашенко — у селищі Копись Ор­шанського райо­ну Ві­тебської області. Цей список напевно можна було б продовжити іншими прізвищами. Але й так видно, що в умовах радянської і пострадянської демократії найбільшу життєву силу й волю до перемоги проявили саме вихідці з села, з середовища, не обтяженого міськими обмежниками прос­тору у вигляді багатоповерхівок, парканів, автодоріг, тісних, заставлених автомобілями дворів з витоптаними клумбами. У міру того як соціалістичні форми буття себе зживали, на арену історії вийшли представники міських пролетарських околиць: агресивні й нещадні.

Але досить про можновладців, адже мрії більшості простих смертних так чи інакше пов’язані з надіями на світле майбутнє своїх дітей. І за будь-яких статків [B]головним чинником формування особистості дитини будуть стосунки в родині. Чим вони гармонійніші, чим більше в дитини контакту з природою, тим більше шансів на те, що її задатки дістануть потужний поштовх до розвитку[/B]. Але й дитячі заклади вносили і вносять свою лепту в розвиток дитини. І цей вплив не слід недооцінювати. У багатьох країнах світу проводяться конкурси на кращий проект дитячого садка, а діючі садки пропонують дітям безліч варіантів формування свого власного простору й навіть вільного вибору серед наявних ігрових кімнат. Звичайно, дитяча кімната окремої квартири чи будинку обмежена розмірами й часто фінансовими можливостями батьків. Але ж ідеться не про створення дорогого інтер’єру, а про обладнання ненав’язливого інтер’єру, відповідного віку дитини, з можливістю його модифікувати, у тому числі силами самої дитини. Зреш­тою, ми ж теж діти природи, і нам теж властиве прагнення вити гніздо. Це прагнення проявляється вже в маленьких дітей. Згадайте, як усім нам хотілося мати свій маленький будиночок, і через його відсутність ми влаштовувалися під столом, а дехто — в шафі і навіть на шафі… Скажете — дрібниці, до чого все це? А до того, що при облаштуванні свого простору в людини, у тому числі й маленької, задіяні всі канали сприйняття інформації: і візуальний (бачить), і кінестетичний (торкається, бере), і раціональний (оцінює, вибирає, вирішує), і аудіальний (чує різні звуки). І все це — за власним велінням, за власним бажанням. Позбавляючи дитину цієї можливості, чи не підрубуємо ми крила її творчості, її вірі в себе, у свої сили? Чи не тут коріння втечі у світ віртуальний, який, з одного боку, практично не вимагає фізичних зусиль, а з іншого — мінімізує ймовірність помилок і їхніх неприємних наслідків?

Хотілося б сказати ще й про те, як мало ми використовуємо можливості інтер’єру як інформаційного середовища для наших дітей. Це можуть бути й металеві панелі з магнітами для кріп­лення цифр, букв, малюнків тощо, і килимки з різноманітними зображеннями, і різні аксесуа­ри, підібрані відповідно до вподобаної казки, а також написи до них різними мовами, і ноти улюб­лених пісень, намальовані спільними зусиллями дитини й батьків. Та чи мало ще чого можна вигадати, якщо усвідомити принципи житлового простору для дітей покоління «індиго»: самостійних, інтелектуальних і, звісно ж, щасливих.

[URL=https://dt.ua/]Дзеркало тижня[/URL]

товари[B]Маля починає повільно, але впевнено повзати й навіть вставати на ніжки. Скільки несподіванок чекає на нього в цьому великому світі! Ми допоможемо правильно вибрати манеж, щоб перші кроки Вашого малюка були безпечними.[/B]

Дорослі здавна намагалися обмежити в русі своїх дітей, тому що постійно знаходитись поряд в них не було можливості, а залишати маля без догляду було ризиковано.

Прив'язування, сповивання так само були спрямовані на обмеження руху дитини і якоюсь мірою не забезпечували її безпеку. Але одного разу, в 50-х роках минулого століття американець Берес Скінер винайшов перший манеж і почав його використовувти для своєї дочки. Буквально через півроку винахід став надзвичайно популярним у світі.

[B]Що таке манеж і для чого він потрібний[/B]

Дитячий манеж – це обмежений м'якими стінками простір, в якому дитину можна залишити на деякий час без догляду. Там вона може пересуватися як поповзом, так і ходити уздовж стінок, гратися, безпечно падати, і іноді навіть поспати. Використовувати манеж можна тоді, коли малюк починає активно рухатися, може самостійно перевертатися зі спини на живіт і назад, тобто приблизно із 4-х місяців.

Не варто купувати цю чудову річ, як «комфортну в'язницю» для дитини. Постійно перебувати в манежі маля не може, його обов'язково потрібно брати на руки, спілкуватися з ним, займатися гімнастикою, іграми, гуляти на свіжому повітрі і т.д. Усі іграшки, які ви кладете в манеж, повинні бути м'якими, без травмуючих і дрібних частин, адже навіть немовля може перевернутися й вдаритися об твердий предмет. Краще, щоб манеж був переносним, розташовуйте його так, щоб він знаходився недалеко від дорослого. Постійно прислухайтеся до дитини, він може відригнути, поперхнутися, злякатися чогось і Ви повинні будете прийти на допомогу.

Манеж, звичайно ж, зручний і для мами, і для дитини. Мати може зайнятися своїми справами, а дитина - самостійно освоювати невелику територію, навчаючись та здобуваючи новий досвід. На відміну від ліжечка, яке має тверді дерев'яні або металеві стінки, сучасний манеж має м'які бортики, отже отримати травму в ньому дуже складно. Манеж звичайно складна легка конструкція, у складеному виді займає мінімум простору, ним можна користуватися як у квартирі, так і на вулиці.

[B]Види дитячих манежів[/B]
Сьогодні випускаються манежі найрізноманітніших видів і форм. За формою вони можуть бути квадратними, прямокутними, кутовими, шестикутними, круглими. Є манежі багатофункціональні, які можна використовувати як ліжечко чи пеленальний столик.

Перші манежі спочатку робилися з дерева. Їх недолік у тому, що бортики були досить твердими, що спричиняло травми. Крім того, конструкція була важкою й пересувати її було досить складно.

Якщо у Вас простора квартира, можна придбати великий квадратний або шестигранний манеж. Як правило, це стійкі манежі, обладнані колесами з фіксатором. Для маленької квартири можна вибрати невеликий прямокутний або квадратний манеж, що займе небагато місця. До верхнього краю манежу, в окантовці з поролону та м'якої тканини звичайно приєднуються кільця, тримаючись за які, дитина легко може встати на ноги. До кілець можна кріпити й іграшки, що привертають увагу малюка.

Дуже популярним є манеж-ліжко, на якому дві бічні сітчасті стінки з'єднуються зі стінками з непрозорого матеріалу. Іноді воно може бути двоповерховою конструкцію: зверху розташовується матрас ліжечка, під ним – манеж, закритий з усіх боків м'якою прозорою сіткою. В області ліжечка в такому манежі є дуга з іграшками, балдахін, нічник, може бути навіть ящик для одягу й пелюшок, сповивальний столик і т.д. Часто в таких моделях є блискавка, що відкриває вихід з манежу – дитина після року може її використовувати для самостійного виходу або для гри «у будиночок».

Зсередини дитячі манежі оброблені тканиною або клейонкою. Остання більш гігієнічна, але менш міцна й може ушкоджуватися іграшками або навіть дитячими зубами. Тканина більш міцна, але забруднення з її поверхні видаляються складніше. Всередині манежу знаходиться покритий клейонкою знімний матрасик, який завжди можна зняти для чищення.

[B]Вибираємо дитячий манеж[/B]

Під час вибору манежу виконайте наступні кроки:

• перевірте наскільки стійкий манеж;
• зверніть увагу на його безпеку й багатофункціональність: не чи загрожують ті або інші елементи життю та здоров'ю дитини;
• подивіться на матеріал, що використовується для внутрішньої оббивки, наскільки він безпечний і придатний для ваших умов;
• зверніть увагу на розмір гнізд сітки манежу, він повинен бути не більше 5 мм;
• площа дитячого манежу - не повинна бути занадто малою, дитині буде незручно;
• зверніть увагу на механізм складання й вагу манежу, наскільки швидко й зручно Вам буде ним користуватися, чи є на колесах фіксатори.

Використовуючи манеж, пам’ятайте, що в нього не можна поміщати дитину, якщо там порвана або приспущена сітка (маля може в ній заплутатися); не кладіть у манеж великі іграшки, за допомогою яких малюк зможе вибратися з манежу й впасти.

[URL=https://zhivchik.ua/]Джерело[/URL]

Copyright © 2007 - 2019 Ресурс для батьків "Малеча" Всі права застережено.