Шаблоны для Joomla 3 здесь

partnersЦікаве спостереження: для жінки важливо не напружуватися з приводу заробітку грошей, тоді вона не втрачатиме своєї чарівності. Для неї важливо отримувати задоволення. А ще — основне допомагати чоловікові бути успішним, щоб і він мав задоволення. Тоді благо подвійне.

Чоловіча влада у політиці, економіці, фінансах, науці — незаперечна. Проте вона перетворилася на стихію, яка вже не може керувати сама собою. Відтак дедалі сміливіше проявляє себе жіноча енергія. Тож вивести світ з кризи може тільки природне поєднання чоловічого і жіночого.

Довгі язики сіють ворожнечу між сусідами та народами...

Вальтер Скотт

Кожен з нас хоч раз у житті ставав мішенню якихось пліток та чуток. Іноді й ми самі говоримо про інших людей, не особливо замислюючись — правда це чи вигадка. Інтриги, чутки й плітки досить часте явище в історії людства. Пліткували і при дворах знатних королівських осіб, і в найбідніших кварталах. Але іноді на робочому місці середньостатистичного сучасного офісу чвари плетуться хитромудріше, ніж у закуткахgossip середньовічних замків. Принаймні в ті часи людину, яка поширює неправдиві історії, можна було викликати на чесний двобій.

Є професії, в яких досить легко перейти тонку грань між роботою і власне чутками (або плітками). Так, учені досліджували схильність до пліткарства в людей різних професій. І виявилося, що в групі ризику — фахівці, які багато спілкуються з людьми: соціологи, вчителі, журналісти, лікарі, психологи. Трапляється, що, забуваючи про медичну таємницю, лікар ділиться з колегою: «Бачили, в мене з кабінету виходила жінка? Така відома людина, а знаєте, які в неї проблеми?». Або журналіст пуб­лікує якусь почуту від іншої людини інформацію, не перевіривши її.

Соціологи вважають, що найцікавішою для більшості є інформація про недоліки інших людей, їхні залежність від алкоголю, наркотиків, конфлікти і, особливо, «родзинки» про особисте та інтимне життя (зустрічі, весілля, розлучення, зради). Але цікаво те, що про відомих людей пліткують набагато менше, ніж про колегу по роботі або колишнього однокласника.

Між плітками й чутками є невеличка різниця. Чутки стосуються більшої кількості людей, а плітки — лише деяких. Чутки — емоційніші, а плітки мають більш «особистий» характер, вони інформативніші й насичені великою кількістю деталей. Чутки частіше недостовірні, а плітки несуть інформацію неправдиву або правдиву, перевірену або ні, яка схожа на те, що таке може бути.

Хоч би якими були плітки, вони мають науково визначені психологічні функції, котрі задовольняють відповідні потреби суспільства. Наприклад, важливою є інтеграційна функція. Обмін плітками свідчить про певну подібність ієрархічних цінностей, потреб чи характерів людей, які спілкуються. Своєрідний сигнал: «Ми одної крові — ти і я; я такий самий, як і ви; я — свій!». Дівчатка-підлітки пліткують про новеньку однокласницю, а через якийсь час вона вже й сама в цій групці перешіптується про когось.

Ще одна важлива функція пліток — створення відчуття захисту. Адже будь-яканесхожість викликає в соціумі занепокоєння і страх. Так у колективі, де побутує думка, що «всі зраджують, але не всіх ловлять», приклад щасливої сім’ї викликатиме здивування, обурення, часто осуд і, врешті-решт, лихослів’я.

Ніна, 35 років: «Мої співробітниці полюбляють зібратися за чаєм-кавою попліткувати. Я досить рідко приєднувалася до них, бо вважала, що є важливіші справи, ніж пусті щоденні теревені. Через якийсь час колеги перестали запрошувати мене „на чаювання“ та й на більш важливі події. При моїй появі вони на півслові замовкали, а згодом я випадково почула, що вони почали пліткувати вже й про мене, причому досить жорстоко».

Плітка має також інформаційно-пізнавальну функцію. Це схоже на особливий додаток до офіційної інформації. Те, що людина сама розповідає про себе (чи то в дружньому колі, чи в інтерв’ю популярному журналу), — це одне, а плітка розповідає про щось приховане, так званий зворотний бік медалі. Іноді плітки, переходячи з вуст у вуста, потраплять на сторінки так званих бульварних видань і вже набувають — нібито — більш достовірного вигляду.

Розважально-ігрова функція. На відміну від чуток, які переповідають серйозно, у плітках є частка жарту, іронії, гри. Як бачимо, нашому сучасникові просто необхідно задовольняти свій емоційний голод з допомогою суб’єктивної інформації з незвичними й жартівливими «родзинками», про що «по телевізору не почуєш».

Тактична функція. Плітка часто використовується з конкретною тактичною метою. Щоранку перед планіркою сорокап’ятирічна менеджерка відділу по-дружньому «ділилася» зі своїм керівництвом новинами про молодшу колегу: «І роботи своєї не виконує, і лінива, і в позаурочний час робить казна-що...». Звісно, після такої словесної атаки керівництво вже не так доброзичливо ставилося до підлеглої. «Нашіптування» приносило цілком реальну користь. Адже колись сама пліткарка потрапила під «гарячу руку» керівництва і зазнала критики за некомпетентність, і для того, щоб відвести увагу від себе, вона відтоді регулярно й цілеспрямовано «зливала бруд» на іншу людину. Так ця жінка «нейтралізувала» молодшу й талановитішу колегу. Як правило, з допомогою пліток, принижуючи іншу людину, пліткар намагається підвищити свій авторитет і відчуття власної переваги. Люди, схильні до пліткування, — це особи з великою кількістю власних проблем і комплексів, які, замість працювати над собою та позбутися власних недоліків, шукають недоліки в інших. Плітка може використовуватися не тільки проти конкретної людини, це — потужна зброя у боротьбі різних груп, наприклад політичних. Скажімо, мало не щорічні перебільшені чутки про свинячий грип, «іспанку» та легеневу чуму, які сіють неймовірну паніку серед українців, теж, мабуть, комусь потрібні, бо поширюються з величезною швидкістю і практично в усіх напрямках (серед людей, через ЗМІ тощо).

Проекційно-компенсаторна функція. Будь-яка плітка у своїй основі має вигадану інформацію і значно більше характеризує того, хто її поширює, ніж людину, про яку йдеться. Психо­аналітики вважають, що на об’єкт плітки проектуються як особливості пліткарів — їхні симпатії, антипатії, так і витіснені з їхньої свідомості почуття. Іноді з допомогою плітки людина реалізує свої нездійснені бажання.

Чоловік по-дружньому скаржився своїй давній знайомій на деякі проблеми й непорозуміння з молодою дружиною. Та вислуховувала його, співчутливо кивала головою, давала поради щодо сімейного життя. А невдовзі все це з пікантними подробицями знали абсолютно сторонні люди. Власне сімейне життя «подруги» не можна було назвати особливо щасливим, тому вона з цікавістю вислуховувала колегу, підсвідомо радіючи: «Ага, не все в них так добре, як здається на перший погляд. У людей проблеми ще гірші, ніж у мене». Намагаючись відвернути увагу від власного невдалого та прісного життя, вона розповідала іншим про проблеми чужої сім’ї, додаючи від себе нові нюанси, які підказувала їй уява. Бо, як відомо, «інтелігентна жінка не повторює пліток, вона сама їх вигадує».

Функція соціального конт­ролю. Плітка — є складовою громадської думки і може бути своєрідним контролем пересічними людьми життя та поведінки еліти. Деякі політики й відомі особи поводяться так, щоб «ніхто нічого поганого не подумав». Але, як помітив письменник Джона­тан Свіфт, «змови, які вибудовують дрібні люди проти особистості, що прийшла у світ зі славою, тільки підтверджують її геніальність».

Якщо людина витрачає стільки енергії і часу на розмови про інших людей, можливо, її власне життя є геть нецікавим. «Прожи­ваючи» в розмовах життя інших людей, пліткар уже практично не має часу жити своїм власним.

Плітки народжуються там, де панують сіра буденність, невдоволення власним життям, нерідко страх, часто корисливість, заздрість, іноді навіть помста. І плітки не такі безневинні, як здається на перший погляд. Невро­тичні розлади, інфаркти, інсульти, розлучення і навіть суїциди — такі наслідки можуть спричинити злі язики. Уявіть собі, що половина закоханих чи подружніх пар розлучається з цієї причини. Цікавий факт: на відміну від усталеної думки, небезпечнішими пліткарями є не жінки, а чоловіки. Вільям Шекспір блискуче описав в «Отелло» тактику злісного пліткаря Яго. Навіть школярі знають, як трагічно закінчилася ця історія.

Ірина, 32 роки: «Через кілька років після закінчення інституту зустріла свого однокурсника. Несподівано між нами спалахнув „вогник“, ми почали зустрічатися. Він виявився саме тим чоловіком, про якого завжди мріяла. Коли разом проводили дозвілля, почувалися щасливими. Нашу закоханість було видно здалеку, і, мабуть, не всім вона подобалася. Бо раптом про мене почали поширювати плітки як про жінку вільної поведінки, „недобре“ перешіптувалися про моїх батьків. А мій коханий навіть отримав кілька анонімних листів „брудного“ змісту. На щастя, він не повірив ні пліткам, ні листам, але настрій нам таки добряче попсували. Надалі все склалося добре, ми разом, у нас чудова сім’я, але час від часу чоловік жартома каже: «Добре, що я не повірив тим листам». А я з острахом думаю, що чиїсь «чорні» язики цілком реально могли зруйнувати наше щастя».

Звісно, ніхто не хоче стати беззахисною мішенню для пліток. Але, на превеликий жаль, від цього ніхто не застрахований. Навіть якщо ви не популярна кінозірка і не відомий політик, про вас можуть з’являтися різного роду неправдиві розмови. Як же реагувати чи протидіяти їм? Ось кілька простих порад.

Намагайтеся рідше брати участь у розмовах людей, які полюбляють пліткувати. Змініть тему розмови, спробуйте запропонувати альтернативну. Адже дуже слушно зауважено: хто пліткує з вами, пліткує і про вас.

Не говоріть про інших людей поза очі. А якщо й говорите, то намагайтеся бачити в них позитивні й світлі сторони.

Пліткарством не займаються особистості зрілі, самодостатні, альтруїстичні, незаздрісні й муд­рі.

Пам’ятайте, що мовчання у всі часи і в усіх народів вважалося золотом.

Не діліться важливою для вас інформацією з малознайомими людьми. Ніхто не знає, кому вашу історію переповість ваш «друг» із соціальної мережі чи новий знайомий на випадковій вечірці. Якщо накипіло, розкажіть про це перевіреному другові або зверніться до кваліфікованого психотерапевта.

Якщо про вас поширюють плітки, намагайтеся поставитися до них по-філософськи, навіть з гумором. Наприклад так, як відомий американський письменник-гуморист Марк Твен, коли йому повідомили про власну смерть: «Чутки про мою смерть значно перебільшені».

Не намагайтеся виправдатися і схопити пліткаря за комір. Пліткарство — це своєрідна п’єса, для гри в якій потрібно щонайменше двоє людей. Якщо ви почнете бити себе кулаком у груди і кричати, що «все це неправда!», то, скоріше за все, інші подумають, що ви недарма так хвилюєтеся. Ваша занадто емоційна реакція може, навпаки, підігріти цікавість до неправдивої інформації. З цього приводу пожартував композитор Нікіта Богословсь­кий: «Не вірте чуткам доти, доки їх офіційно не спростують». Цікаво, що найменше пліткують про людей, які щиро спілкуються з іншими й нерідко іронізують над собою. Вони ніби випереджають потенціальних пліткарів на крок, самі озвучуючи смішну історію про себе.

Хоча, як сказала мені одна розумна й освічена жінка, коли людина молода, вродлива, щаслива й успішна — плітки за її спиною будуть завжди.

zn.ua

4ccc9cca15f6Взя­ти не­мов­ля чи ди­ти­ну стар­шо­го віку? Як про­явить­ся її спадковість? Як ска­за­ти їй, що во­на не рідна ди­ти­на? По­го­во­ри­мо про декілька батьківських упе­ред­жень. Прий­ом­них батьків стає все більше. Які мо­ти­ви спо­ну­ка­ють до вирішення взя­ти од­но­го, а іноді й кількох дітей?

Зви­чай­но, бездітні па­ри та­ким чи­ном от­ри­му­ють можливість ста­ти бать­ка­ми, але для ба­гать­ох ос­нов­ний мо­тив - за­бра­ти ди­ти­ну з ди­тя­чо­го бу­дин­ку, ста­ти для неї сім`єю. Все більше до­рос­лих вирішують взя­ти прий­ом­ну ди­ти­ну то­му, що розуміють, що у них є си­ли, здо­ров`я та ре­сур­си для то­го, щоб змінити ди­тинст­во цієї ди­ти­ни і відповідати за її до­лю.

Уси­нов­лен­ня - не­прос­та і три­ва­ла спра­ва. Во­на вимагає такої енергії, що бать­ки час­то вит­ри­му­ють ли­ше то­му, що їхнє сер­це гріє ідеальний об­раз довгоочікуваної ди­ти­ни.

Але, як і при появі рідних дітей, не­ми­ну­че сти­ка­ють­ся з тим, що їхні уяв­лен­ня про ди­ти­ну в тій чи іншій мірі не відповідають дійсності.

Не­без­печ­но на­ван­та­жу­ва­ти дітей своїми очікуваннями про те, яки­ми во­ни повинні бу­ти. За­над­то час­то це закінчується роз­ча­ру­ван­ням батьків і про­тес­том ди­ти­ни. Ад­же їй, як і будь-якій людині, важ­ли­во, щоб її лю­би­ли без умов, прос­то то­му що во­на є.
ЧИМ БІЛЬШЕ ЗНА­ЮТЬ МАЙБУТНІ ПРИЙОМНІ БАТЬ­КИ, ЧИМ МЕН­ШЕ У НИХ ІЛЮЗІЙ, ТИМ МЕН­ШЕ РОЗ­ЧА­РУ­ВАНЬ ЇХ ЧЕКАЄ...

Ко­ли прий­ом­на ди­ти­на потрапляє в сім`ю, то всім - і їй, і її но­вим бать­кам - необхідний час, щоб зорієнтуватися і збу­ду­ва­ти но­вий по­ря­док.

І во­на не зав­ж­ди бу­де поводити се­бе як та, про яку мріяли її прийомні бать­ки. Чим більш підготовленими до цієї зустрічі прий­дуть дорослі, чим мен­ше у них бу­де ілюзій що­до майбутньої ди­ти­ни, тим мен­ше роз­ча­ру­вань їх чекає.

1. Вси­нов­лю­ва­ти кра­ще не­мов­ля

Не­мов­ля - зовсім не чис­та сторінка, у ньо­го вже є своя історія. По­ми­ля­ють­ся ті, хто вважає, що змо­жуть повністю «пе­ре­пи­са­ти» її і за­бу­ти про те, що ди­ти­на прий­ом­на.

До тих пір, по­ки немовляті не ви­пов­ни­ло­ся півроку (а іноді і більше), важ­ко оцінити ри­зик то­го, що до або після на­род­жен­ня ма­люк міг пе­ре­нес­ти які-не­будь за­хво­рю­ван­ня або трав­ми.

Не всі бать­ки мо­жуть впо­ра­ти­ся з та­ким рівнем невизначеності, та й не всі готові во­зи­ти­ся з не­мов­лям. Але для са­мо­го ма­лю­ка, безсумнівно, важ­ли­во, щоб йо­го за­бра­ли з бу­дин­ку ди­ти­ни яко­мо­га раніше - ко­жен день, який він про­во­дить тут, уповільнює йо­го роз­ви­ток.

Про фізичний і психічний роз­ви­ток стар­ших дітей, зви­чай­но, мож­на з`ясу­ва­ти більше. І прий­ом­ним бать­кам лег­ше прий­ня­ти зва­же­не рішення. Крім то­го, діти з досвідом сімейного жит­тя з біологічними бать­ка­ми (не­хай навіть це був не найк­ра­щий досвід, але їх лю­би­ли і про них дба­ли хо­ча б зрідка) швид­ше адап­ту­ють­ся в прийомній сім`ї, у них раніше виникає щи­ра прихильність.

Та­ка ди­ти­на знає, що зна­чить «бу­ти ди­ти­ною в сім`ї», во­на орієнтована на до­рос­лих, го­то­ва їх слу­ха­ти, довіритися їм. Во­на у яко­мусь сенсі поділяє про­цес уси­нов­лен­ня ... і са­ма теж «бе­ре в сім`ю» но­вих батьків.

А тій, у ко­го немає досвіду близь­ких відносин з до­рос­ли­ми, важ­че повірити, що її люб­лять, такі діти прос­то не зна­ють, що зна­чить лю­би­ти. То­му з та­ки­ми дітьми лег­ше справ­ля­ти­ся до­рос­лим, у яких це не пер­ша рідна або не пер­ша прий­ом­на ди­ти­на».

2. Во­на по­вин­на бу­ти схо­жою на прий­ом­них батьків

Подібність зовнішності або ха­рак­те­ру не має ніякого зна­чен­ня для відносин у родині. Будь-яка ди­ти­на, як тільки у неї виникає прихильність до но­вих батьків, стає схо­жою на них.

Во­на мимоволі починає копіювати їх міміку, жес­ти. Поведінка дітей не за­ле­жить від їх національності або ра­си. Так, в люблячій сім`ї з дво­ма уси­нов­ле­ни­ми дітьми че­рез якийсь час їх, представників аб­со­лют­но різних національностей, оточуючі по­ча­ли прий­ма­ти за двійнят.

І тим не менш дітям з азіатською зовнішністю важ­че знай­ти сім`ю. Це пов`яза­но з упе­ред­жен­ня­ми потенційних батьків.
Нездатність прий­ма­ти лю­дей іншої куль­ту­ри, страх пе­ред людь­ми іншої національності, релігії означає, що во­ни та­кож не готові терпіти будь-яку розбіжність із влас­ни­ми по­гля­да­ми та традиціями сім`ї. І це се­рй­оз­не про­ти­по­ка­зан­ня до прий­ом­но­го батьківства. Ксенофобія рідко обмежується нетерпимістю ли­ше до тієї чи іншої національності.

А це означає, що бать­ки бу­дуть так са­мо упереджені до всьо­го то­го в дитині, що відрізняється від звич­но­го їм сте­рео­ти­пу.

Бать­ки повні, а ди­ти­на ху­день­ка; бать­ки активні, а ди­ти­на повільна і не­квап­ли­ва - заздалегідь не вга­да­ти, де мо­же ви­ник­ну­ти не­прий­нят­тя. Чим більше рис і якос­тей бать­ки відкидають в дитині, тим гірше відносини між ни­ми. У не­тер­пи­мих батьків мен­ший за­пас міцності пе­ред мож­ли­ви­ми труд­но­ща­ми.

3. Ми зо­бов`язані по­лю­би­ти її як рідну

Ко­ли ми го­во­ри­мо, що лю­би­мо ди­ти­ну, це означає, що ми її приймаємо без­умов­но, лю­би­мо прос­то за те, що во­на є і во­на на­ша ди­ти­на. Іноді бать­ки, особ­ли­во як­що у них є досвід «кров­но­го» батьківства, пе­ре­жи­ва­ють, що у них «не ви­хо­дить по­лю­би­ти прий­ом­ну ди­ти­ну як рідну». Як бу­ти тоді?

Емоційно лю­ди ду­же відрізняються один від од­но­го. Ко­мусь вдається по­лю­би­ти лег­ко і швид­ко, а у ко­гось про­цес ви­ник­нен­ня прихильності роз­тяг­ну­тий у часі. Ми не мо­же­мо керувати на­ши­ми по­чут­тя­ми. Залишається че­ка­ти ... і лю­би­ти діяльно: піклуватися про ди­ти­ну, при­слу­ха­ти­ся до неї, вни­ка­ти в деталі її жит­тя по­за до­мом, на­ма­га­ти­ся розуміти і прий­ма­ти, радіти її успіхам.

Іноді не­прий­нят­тя виникає на тілесному рівні: щоб взя­ти ди­ти­ну на ру­ки, до­рос­ло­му необхідно до­кла­да­ти зу­сил­ля. За­зви­чай та­ке не­прий­нят­тя впер­ше виникає ще в мо­мент знай­ом­ст­ва. Не вар­то бо­ро­ти­ся з со­бою: ніхто не ви­нен, і кра­ще да­ти можливість дитині відчути се­бе ба­жа­ною в іншій родині, з іншими бать­ка­ми.

САМ ФАКТ УСИ­НОВ­ЛЕН­НЯ - ВАЖ­ЛИ­ВА ЧАС­ТИ­НА ОСОБИСТОЇ ІСТОРІЇ, А ОТ­ЖЕ, І ОСОБИСТОСТІ ДИ­ТИ­НИ. ПРО ЦЕ ПОТРІБНО ГО­ВО­РИ­ТИ З НЕЮ...

4. Дитині кра­ще не зна­ти, що во­на уси­нов­ле­на

Об­ман спотворює відносини. За­пи­тай­те се­бе, хотіли б ви, щоб ваші близькі при­хо­ву­ва­ли від вас щось ду­же важ­ли­ве? Важ­ко знай­ти лю­ди­ну, яка хотіла б за­ли­ши­ти­ся в невіданні... А інформація про уси­нов­лен­ня складає важ­ли­ву час­ти­ну особистої історії, а зна­чить, і ди­ти­ни.

На­ма­га­ю­чись обійти цей факт, прийомні бать­ки за­пе­ре­чу­ють те, що ста­ло­ся з ди­ти­ною, поз­бав­ля­ють її можливості органічно вмон­ту­ва­ти цю подію в знан­ня про се­бе. Іноді дорослі по­яс­ню­ють свою поведінку не­ба­жан­ням трав­му­ва­ти си­на чи доч­ку.
Та­ке буває ли­ше тоді, ко­ли самі бать­ки ба­чать в усиновленні про­бле­му. Ди­ти­на не знає реальної кар­ти­ни світу, во­на орієнтована на те, як став­лять­ся до подій дорослі.

До то­го ж, при­хо­ву­ю­чи від ди­ти­ни прав­ду, дорослі роб­лять се­бе за­руч­ни­ка­ми ви­пад­ку: «добро­зич­ли­ва» репліка сусідки, знайдені до­ку­мен­ти, розбіжність гру­пи крові... Ра­но чи пізно таємне стає яв­ним. І важ­ко пе­ред­ба­чи­ти, якою мо­же бу­ти реакція дорослої ди­ти­ни, ко­ли во­на дізнається, що їй бре­ха­ли найближчі лю­ди».

5. У неї бу­де по­га­на спадковість

Найбільший страх батьків - що їх прий­ом­на ди­ти­на успадкує яке-не­будь за­хво­рю­ван­ня або якесь «життєве не­бла­го­по­луч­чя»: бу­де пи­ти, гу­ля­ти, не вчи­тиметься...

Дійсно, є за­хво­рю­ван­ня, які пе­ре­да­ють­ся спадково. У ви­пад­ку з прий­ом­ною ди­ти­ною потенційних батьків лякає на­сам­пе­ред невідомість. Важ­ко знай­ти сім`ю, в якій немає і не бу­ло хо­ча б одної питущої лю­ди­ни. У ба­гать­ох жителів нашої країни є схильність до ви­ник­нен­ня алкогольної залежності. Але це не означає, що ко­жен з них стає алкоголіком.

Ду­же важ­ли­во, щоб бать­ки не тільки підтримували ди­ти­ну, а й мог­ли об­ме­жи­ти, по­пе­ре­ди­ти про не­без­пе­ку.

6. Во­на за­хо­че знай­ти своїх біологічних батьків

Та­ке ба­жан­ня частіше виникає в підлітковому віці, в період, ко­ли ди­ти­на намагається зрозуміти, по-справ­жньо­му пізнати се­бе, щоб ста­ти до­рос­лою. Во­но мо­же но­си­ти різний ха­рак­тер, від па­сив­но­го («добре б зна­ти») до ду­же ак­тив­них дій.

Іноді дитині до­сить прос­то щось дізнатися про батьків, іноді їй важ­ли­во по­ба­чи­ти їх, зустрітися з ни­ми. У цьо­му ви­пад­ку вар­то до­по­мог­ти їй знай­ти родичів. У цьо­му бажанні немає нічого не­без­печ­но­го для прий­ом­них батьків - діти до­ро­жать ти­ми відносинами, які у них є.

У ко­гось ви­ни­ка­ють фантазії, що їх справжні бать­ки - відомі лю­ди, зірки кіно чи шоу-бізнесу, які мріють возз`єднатися з ни­ми...
Необхідна підтримка до­рос­лих, щоб пе­ре­жи­ти роз­ча­ру­ван­ня, яке мо­же ви­ник­ну­ти після зустрічі з біологічними бать­ка­ми. У той же час підлітки, як пра­ви­ло, ду­же вдячні прий­ом­ним бать­кам, як­що ця те­ма обговорюється в сім`ї, і тим більше як­що дорослі готові до­по­мог­ти їм у по­шу­ках своєї історії.

За матеріалами УНІАН

Copyright © 2007 - 2019 Ресурс для батьків "Малеча" Всі права застережено.