Бесплатные шаблоны Joomla

[b]Успадкований… діатез
[/b]

Дуже часто термін \"діатез\" у більшості з нас асоціюється з червоними щічками, алергійним висипанням на шкірі малюка, що виникає, скажімо, після вживання нового харчового продукту. Проте, виявляється, є декілька різновидів діатезів, а ще - це зовсім не хвороба…
[b]
Діатез - особливий стан дитячого організму[/b]

Взагалі, слово діатез походить від грецького \"diatheses\", що означає \"схильність до чого-небудь\". А ось у медицині під цим терміном розуміють аномалії конституції організму людини, що характеризуються схильністю до деяких хвороб і певного типу неадекватних реакцій на звичайні подразники оточуючого світу. Це означає, що кожна дитина, а згодом і доросла людина, в майбутньому матиме схильності до появи певних хвороб. Але, якщо педіатр виявив, що у малюка діатез, це не означає, що дитя хворе. Діатез - це не хвороба, а певний стан організму. Коли ж, доглядаючи маля, ви зовсім ненавмисне створили певний \"фон\" (скажімо, на сніданок запропонували надто багато суниць, полуниць чи шоколаду), то згодом з\'являться уже відповідні хворобливі ознаки.

Що таке \"конституція\"? Знову ж таки, грецька мова пояснює, що це є сукупність морфологічних і функціональних (в тому числі й психологічних) особливостей людини, які зумовлені її генотипом (тобто, успадковані від батьків особливості), а також тривалим або інтенсивним впливом оточуючого середовища. Усі ці особливості в комплексі визначають функціональні здатності організму і його можливості дати відсіч захворюванням.

З розвитком медичної науки конкретизувалися уявлення про механізми тієї чи іншої схильності, що призвело до виділення окремих \"діатезних\" захворювань. На даний час розрізняють декілька видів діатезів: ексудативно-катаральний, алергійний, лімфатико-гіпопластичний та нервово-артритичний. Крім того, зберігся термін \"геморагічний діатез\", що поєднує захворювання, які характеризуються підвищеною кровоточивістю. Отже, діатез - це не лише \"червоні щічки\".

[b]Ексудативно-катаральний (ексудативний) діатез[/b]

Ця аномалія конституції властива дітям раннього віку й характеризується схильністю до специфічних уражень шкіри та слизових оболонок, розвитку алергійних реакцій і затяжного перебігу запальних процесів, а також - порушенням водно-сольового обміну, збільшенням лімфатичних вузлів. Близько 30-50 відсотків дітей раннього віку здебільшого мають короткочасні ознаки саме цього діатезу. Найчастіше в походженні ексудативно-катарального діатезу вирішальне значення відіграють підвищена проникність шлунково-кишкового тракту, недостатня стабільність мембран клітин, знижена активність ферментів, що розщеплюють біогенні аміни, і білків, які зв\'язують їх. Принциповою особливістю ексудативно-катарального діатезу є зв\'язок його проявів із вживанням у їжу дитиною або навіть матір\'ю (в період вигодовування грудним молоком) порівняно великої кількості продуктів, у яких міститься багато біологічно активних речовин - гістамінів, тобто полуниць, суниць, цитрусових, шоколаду, риби, сиру, ковбас, томатів, квашеної капусти.

Діти з ексудативно-катаральним діатезом на вигляд завжди пухкенькі, із надлишковою масою тіла (\"гордість бабусь\"), пастозні (схильні до набряків), часто мають стійкі попрілості з першого місяця життя, гнейс (жирові себорейні лусочки на волосистій частині голови). Шкіра в них часто суха і бліда, іноді, у випадках порушення харчування, з\'являється молочний струп - почервоніння шкіри щік і підборіддя з наступним її лущенням. Часто виникають сверблячі висипання на шкірі, які можуть вдруге інфікуватися від розчухування. Ще однією ознакою є так званий \"географічний язик\", тобто коли язик вкривається своєрідним нальотом, який своїм виглядом нагадує географічну карту. Іноді виникають розлади випорожнень, затяжні кон\'юнктивіти, риніти, обструктивні бронхіти, часто - анемія, рахіт.

У таких діток спостерігається схильність до затримки в організмі води, натрію, калію і хлоридів, але, разом із тим, за вірусних та бактерійних захворювань швидко настає зневоднення. Особливостями обміну речовин у цих малюків часто є також метаболічний ацидоз (схильність до окислення середовища організму), тенденція до зниження вмісту білків і, навпаки, підвищення глюкози та ліпідів у крові через порушення функції печінки. До 3-4 років прояви ексудативно-катарального діатезу, як правило, поступово зникають.

Діти з ексудативно-катаральним діатезом повинні знаходитися під постійним спостереженням педіатра. За необхідності, відвідайте алерголога, дерматолога й інших фахівців. Велике значення має організація раціонального харчування малюка і матері в період годування його грудним молоком. Варто виключити з меню дитини продукти, що є алергенами, різко обмежити вживання вуглеводів, які легко засвоюються. У випадках штучного вигодовування дітей першого року життя, перевагу надають кисломолочним сумішам. Виявити продукти-алергени батькам допоможуть ведення \"харчового щоденника\" і спеціальні алергологічні методи дослідження. Важливо створити гіпоалергенну обстановку в помешканні, виключити застосування найрозповсюдженіших лікарських алергенів (пеніциліну, ацетилсаліцилової кислоти, вітаміну В1).

Лікуючи алергійні ураження шкіри, використовують вітаміни В5, B6, А, Е (у вікових лікувальних дозах), антигістамінні засоби. Дітям із шкірними висипаннями призначають ванни з відварами лаврового листа, настоями кори дуба.

[b]Алергійний діатез[/b]

Ця аномалія конституції характеризується схильністю малюка до алергійних хвороб. Відомо, що діатез розвивається в 30 відсотків дітей, якщо алергійне захворювання є в батька, у 50 відсотків малюків - коли хвора мати, і в 75 відсотків - за наявності цієї недуги в обох батьків. Залежно від особливостей імунологічних реакцій, виділяють такі різновиди алергійного діатезу як атопічний, аутоімунний, інфекційно-алергійний.

Алергійний діатез має багатофакторне успадкування. В різних родинах підвищена схильність до алергійних реакцій, зумовлена різними чинниками: високим синтезом імуноглобулінів Е, імунним дефіцитом, схожістю глікопротеїнів епітелію дихальних шляхів і кишечника з глікопротеїнами бактерій, грибів тощо. Алергійні хвороби розвиваються під впливом навколишнього середовища. Це залежить від масивності надходження алергену в нерозщепленому вигляді через природні бар\'єри до організму дитини. Провокуючу роль можуть відіграти інфекції, гіповітамінози, анемія, викликана порушенням бар\'єрних властивостей слизових оболонок.

Алергійному дерматиту на першому році життя властиві такі ж ураження шкіри, як і при ексудативно-катаральному діатезі, а також екзема. В дошкільному віці можуть виникати алергійні хвороби органів дихання, дифузійні захворювання сполучної тканини. У шкільному віці нерідко спостерігаються екзема, атопічний дерматит, алергійні хвороби з одночасним ураженням шкіри й органів дихання.

[b]Лімфатико-гіпопластичний (лімфатичний) діатез[/b]

Дана аномалія конституції найчастіше спостерігається у дітей перших 7 років життя. Основною ознакою діатезу є генералізоване і стійке збільшення лімфатичних вузлів та вилочкової залози, дисфункцією ендокринної системи (зниженою функцією надниркових залоз й симпатико-адреналової системи) зі зниженою адаптацією до змін навколишнього середовища та схильністю до частих інфекційних захворювань й алергійних реакцій. У формуванні цього діатезу вирішальне значення мають токсично-інфекційні та тривалі гіпоксичні впливи у внутрішньоутробному періоді й в перші тижні позаутробного життя малюка. Генетично зумовлений дефект Т- і В-лімфоцитів призводить до зниження клітинного і гуморального імунітету.

Діти-\"лімфатики\" уже від народження мають надлишкову масу тіла за малої м\'язової маси, схильні до набряків. А жирова тканина здатна розподілятися в них за \"жіночим типом\" - більше на животі та стегнах. Будова тіла таких малят дещо непропорційна - коротка шия, грубий кістяк. Поведінка в них трохи \"лінива\": пізніше за однолітків починають розмовляти, ходити. На огляді лікар помітить значне та стійке збільшення периферичних лімфатичних вузлів, піднебінних і глоткових мигдаликів. Такі діти ростуть апатичними, млявими, швидко втомлюються. Через розростання глоткового мигдалика (\"аденоїдів\") порушується носове дихання, малюки починають дихати через рот, погано сплять. Інфекційні хвороби у них мають звичайно затяжний, хвилеподібний перебіг (постійні \"соплі\"), тривалий час після захворювань спостерігається субфебрильна температура (37,0-38,0 градусів за Цельсієм). Діти схильні до токсикозів - будь-яка вірусна інфекція у них супроводжується блювотою, судомами, лихоманкою, порушенням електролітного балансу організму. Рентгенологічне дослідження часто виявляє збільшені розміри вилочкової залози.

Максимальна виразність проявів діатезу припадає, як правило, на дошкільний вік, далі вони звичайно зникають.

Дітям із лімфатико-гіпопластичним діатезом необхідні планомірне загартовування, масаж і гімнастика, природне вигодовування, рання діагностика і комплексне лікування супровідних захворювань (гіповітамінозів, анемії, інфекційних хвороб). Профілактичні щеплення проводяться за графіком. З метою стимуляції імунітету послідовно призначають вітаміни А, Е, В5, В6, В9, В12, В15 і препарати, що підвищують захисні сили організму, - рослинні адаптогени - настоянки елеутерококу, женьшеню, лимонника, стимулятори глюкокортикоїдної функції надниркових залоз.

[b]Нервово-артритичний діатез[/b]

Аномалія конституції, що має назву \"нервово-артритичний діатез\", характеризується в основному порушеннями обміну сечової кислоти і нагромадженням пуринів в організмі, а також порушеннями ліпідного і вуглеводного обмінів. Доведено полігенне успадкування діатезу. В батьків, як правило, мають місце захворювання суглобів, нирок, неврологічні недуги.

Дітки-\"артритики\" надзвичайно рухливі. За короткий проміжок часу вони встигають \"перевернути\" всю домівку. Їм властиві примхливість, підвищена збудливість. У грудному віці такі малюки багато плачуть і вимагають постійної уваги через подразливість нервової системи. Досить часто тривалий плач дитини матір розцінює як прояв голоду, частіше годує її, але, у відповідь на це, в маляти виникає порушення сприйнятливості до їжі, яке закінчується появою зригувань та блювання. Немовлята з нервово-артритичним діатезом потребують тривалого заколисування, а їх сон є досить поверхневим і нестійким. Словом, \"артритики\" - це складні дітки. Проте, не дивлячись на це, для даного типу діатезу характерно, що процеси збудження переважають над процесами гальмування, і дітлахи швидше, ніж однолітки, починають сидіти, стояти, ходити, говорити. За психічним розвитком вони, як правило, завжди випереджують своїх ровесників.

У дітей після року спостерігається на поганий апетит, часті нічні страхи. Іноді з\'являються прояви нічного енурезу, судоми за будь-яких вірусних чи бактерійних захворювань. За статурою діти худорляві, хоча згодом швидко набирають вагу. Часто їх турбують закрепи, збільшення печінки, періодичні напади так званого ацетонемічного блювання (це навіть називають \"синдромом циклічного ацетонемічного блювання\"). Справа в тому, що у \"артритиків\", внаслідок накопичення пуринових речовин в організмі, періодично з\'являється напад стійкого блювання із запахом ацетону, а в сечі та крові лікарі діагностують підвищену кількість кетонових тіл. Саме тому блювання у таких дітей називають ацетонемічним, тобто таким, що супроводжується підвищенням вмісту ацетону в крові. Деякі дослідники вважають такі прояви у ранньому віці малюків першими ознаками мігрені в майбутньому. Найчастіше напади блювання провокуються порушенням харчування за повного чи часткового голодування або ж в результаті вживання їжі з низьким вмістом вуглеводів, але багатої на тваринні жири, а також за будь-яких захворювань та стресів у малюка. Важливе місце у виникненні блювання посідають гормональні та метаболічні порушення, збільшення рівня інсуліну, що призводить до зниження вмісту глюкози в крові. Зниження рівня глюкози в крові у дітей-\"артритиків\" побічно свідчить про печінкову дисфункцію. А це є особливістю нервово-артритичного діатезу. Ацетонемічне блювання в цих малюків часто вимагає стаціонарного лікування.

Нерідко в крові підвищується вміст сечової кислоти за рахунок посилення її синтезу, як наслідок цього виникає уратурія (такий стан називають ще сечокислим діатезом). Можуть з\'являтися напади болю в животі, головного болю.

За несприятливих умов, з віком розвиваються подагра, обмінні артрити, цукровий діабет, на тлі високого вмісту сечової кислоти в сечі нерідко виникають пієлонефрит, сечокам\'яна хвороба. Провокуючими факторами можуть бути інтенсивні психоемоційні навантаження, вживання у великих кількостях продуктів, багатих пуринами (наприклад, м\'ясо, печінка, оселедець, паштет, сардини, шоколад, какао, бобові).

Діти з нервово-артритичним діатезом повинні перебувати під спостереженням педіатра. Важливе значення мають режим дня, харчування з обмеженням (і навіть виключенням у важких випадках) продуктів, багатих пуринами. Обов\'язкові заняття фізкультурою, загартовування. Корисні лужні мінеральні води, періодичний прийом препаратів, що впливають на обмін пуринів.

Досить часто у дітей виникають стани, які не вкладаються у визначення лише однієї аномалії конституції. Скажімо, малюк має ознаки як нервово-артритичної, так і ексудативно-катаральної аномалії конституції. Ще раз підкреслимо, це не захворювання, будьте лише більш пильними до своїх дітей і прислухайтеся до порад лікарів.

[B]Під категорію інвалідів дитинства підпадають малята з дуже широким спектром вроджених і набутих у період раннього розвитку захворювань і відхилень. Це можуть бути дефекти і вади фізичного розвитку; спадкові хвороби, які передаються на генетичному рівні; наслідки різного роду травм; специфічні аномалії, не дуже помітні збоку... Іноді хвороба дитини має переважно фізичні або фізіологічні прояви, але при цьому практично не впливає на розумовий і психічний розвиток. Буває і навпаки — у дитини спостерігається затримка психічного розвитку на тлі відносного фізичного здоров’я. Але хоч би якою була етіологія хвороби, душевні переживання батьків дітей-інвалідів практично однакові.

Фахівці Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення постійно працюють з проблемами, на які наражаються матері важкохворих дітей. Це не випадково: центр працює на базі Київської обласної дитячої лікарні (м. Боярка), де стаціонарне лікування проходять діти з найскладнішими з клінічного погляду діагнозами.[/B]

[COLOR=blue]Що відчуває мама дитини-інваліда?[/COLOR]

Основний тягар з догляду за дитиною-інвалідом найчастіше лягає на його матір. Саме від її лінії поведінки, мужності, витримки, врівноваженості залежить і доля маляти, і загальна атмосфера в сім’ї. Бачачи свою маму бадьорою і веселою, багато малят можуть навчитися радіти життю навіть у тому непростому становищі, у якому їм судилося перебувати весь вік.

Усвідомлення гіркого факту, що твоя дитина тяжкохвора і що це може бути назавжди, неймовірно важке і болісне. Тому часті і деструктивні настрої, і не зовсім здорові емоції, які можуть призвести до деформації особистості матері, а в результаті — до дестабілізації обстановки в сім’ї аж до її розпаду.

При цьому можлива (особливо спочатку) справжня буря почуттів, де є найрізноманітніші настрої й емоції, однаково шкідливі і для матері дитини, і для хворого маляти, і для оточуючих. Ось кілька найпоширеніших нездорових психологічних установок:

Несприйняття ситуації: «Чому це трапилося саме зі мною? За що? Я не хочу! Я не можу!» — внутрішній бунт, унаслідок якого жінка поринає у хворобливий егоїзм, де немає місця любові і жалості до хворого маляти. Таке ставлення може відштовхнути рідних, а також спричинити непродумані кроки, про які потім доведеться шкодувати все життя.

Пошук винних: «Це все спадковість чоловіка, у них кров «гнила», прадід був алкоголіком тощо» — спроба зняти із себе відповідальність за життя хворої дитини. Така позиція призводить до конфронтації між членами сім’ї, що ще більше ускладнює ситуацію і фактично виключає взаємодію і співробітництво.

Перенесення провини на дитину: «Якби він старався, був би здоровішим»; «На нього стільки грошей витрачаєш, а він усе робить на зло». Призводить до конфронтації з дитиною та її ізоляції в сім’ї, унаслідок чого погіршується фізичний і психічний стан маляти.

Хибний сором: «Це так соромно, що в мене «ненормальна» дитина. Не можна обтяжувати нею оточуючих». Почасти він викликаний відсутністю в нашій країні традицій повноцінної інтеграції інвалідів у соціум, що особливо небезпечно для хворого, адже він ризикує залишитися відірваним від однолітків і суспільства.

Комплекс провини: «Це я винна в тому, що дитина народилася, аби мучитися і страждати. Мій обов’язок — спокутувати провину». Може проявитися в гіперопіці маляти, надмірному потуранні примхам хворої дитини. У цьому разі велика ймовірність того, що дитина виросте психологічним монстром, а це неминуче підсилить її соціальну дезадаптацію і збільшить страждання.

Самопринижувальні настрої: «Мені завжди не щастить. У такої нікчеми, як я, і не могла народитися нормальна дитина. У мене все не як у людей» — прояв задавнених комплексів. Така установка несумісна з конструктивною поведінкою і не веде до поліпшення ситуації.

Синдром жертви: «Моє життя закінчене, радості не для мене. До кінця моїх днів мені доведеться нести цей хрест» — загальна схильність до того, щоб «постраждати», демонстративність поведінки; невміння побачити в дитині істоту, яка може приносити радість, гідну приязні і любові.

Манія «відмінності»: «Ми не такі, як усі, у нас особливе життя, особливі обставини» — егоцентризм, компенсаторна реакція від підсвідомого «ми гірші за інших» до протилежного «ми — особливі, тобто кращі за інших». Такі настрої можуть призвести до ізоляції від суспільства, виключають допомогу і підтримку з боку інших людей.

Споживчі настрої: «У нас лихо. Нам усі повинні співчувати, допомагати, виділяти допомогу, в усьому йти назустріч» можуть викликати звичку постійно драматизувати становище, твердячи собі, оточенню і дитині, що її стан тільки погіршується тощо. Виключають конструктивну поведінку матері і повноцінну соціалізацію хворої дитини. Підсвідомо матір може мати установку: «Чим гірше, тим краще».

«Убивча» жалість: «Ой, бідненьке, нещасненьке, безпомічне маля, без мене воно загине». Викликана бажанням самоутвердитися за рахунок хворої дитини, звести догляд за нею до єдиної життєвої мети. Власна значущість вимірюється ступенем потрібності інвалідові. Як і в попередньому випадку, мати підсвідомо не зацікавлена в поліпшенні стану дитини, у її соціалізації, прищепленні їй навичок самообслуговування і самостійності.

Іноді достатньо спіймати себе на помилкових установках, щоб задіяти самоконтроль і викоренити їх зі своєї душі. Буває і так, що доводиться годинами обговорювати проблему з кимось із близьких, а часом ніяк не обійтися без допомоги психолога і невропатолога. Кожне конкретне захворювання дитини-інваліда потребує специфічного догляду, а також спеціальних знань і вмінь. Але що стосується психології і загальних правил поведінки, є можливість дати кілька універсальних рекомендацій.

[COLOR=blue]Конструктивний шлях[/COLOR]

Виділимо спочатку два основні напрями, які мають підпорядкувати собі все життя і всі дії батьків дитини-інваліда в досяжному для огляду майбутньому і сприяти збереженню і зміцненню сім’ї. 1. Забезпечити дитину-інваліда грамотним доглядом, який містить елементи розвитку; максимально прищепити їй навички самообслуговування; сприяти соціалізації її в суспільстві. 2. Підтримувати здорову психологічну атмосферу в сім’ї; не обділяти увагою й любов’ю одне одного, а також інших дітей і членів родини; прагнути до того, щоб у всіх членів сім’ї була можливість саморозвитку і повноцінного життя.

На перший погляд може здаватися, це те саме, що бігти в різні боки. Проте ці напрями настільки взаємозалежні, що їхня повноцінна реалізація можлива лише в комплексі. Незавидною буде доля дитини-інваліда, якщо в сім’ї пануватиме напружена драматична обстановка, засмикані батьки, недоглянуті молодші чи старші діти, обділені увагою і теплом бабусі й дідусі. Позбавлені уваги і любові інші члени сім’ї або зовсім йдуть з неї, або починають утішатися не зовсім здоровими способами (випивка у чоловіків, наркотики у підлітків, зациклення на хворобі у людей похилого віку). Також проблематичним є здорове сімейне життя й у тому разі, якщо дитина-інвалід штучно ізольована у чотирьох стінах, а вся сім’я обмежена через неї у пересуванні і контактах із навколишніми.

На побутовому рівні об’єктом осуду завжди є чоловік, котрий залишає сім’ю, де є дитина-інвалід. Проте частка провини за розлучення зазвичай лежить і на жінці, котра вчасно не зуміла зрозуміти, що справжня турбота про хвору дитину — це збереження для неї міцної здорової сім’ї, у якій є місце радості і взаємній любові.

Прийміть ситуацію як данність, примиріться з нею, не думайте про те, як і чому це трапилося, міркуйте про те, як із цим жити далі. Пам’ятайте: всі ваші страхи і «чорні думки» дитина відчуває на інтуїтивному рівні. Тому коли не хочете, щоб ваше маля росло нервовим, засмиканим, похмурим, постарайтеся знайти в собі сили з оптимізмом дивитися в майбутнє.

Боріться з депресивними настроями. Постарайтеся зміцнити нервову систему. Боріться зі спокусою полегшити собі життя палінням і алкоголем, які створюють лише ілюзію заспокоєння. Будьте обережні з антидепресантами, тому що сонливість і розслабленість, які вони можуть викликати, протипоказані під час догляду за важкохворим. Зате підійдуть різні легкі заспокійливі засоби на трав’яній основі. Допоможуть прогулянка перед соном, легка ранкова зарядка, контрастний душ, обливання холодною (або не дуже) водою. І пам’ятайте: чим жорсткіший режим дня, тим менше в ньому місця розгубленості і зневірі.

Простежте за тим, що зміцнює ваш дух (молитва, розмова з людиною, яку ви шануєте, розслаблюючі вправи, хороша книжка), а що просто підвищує настрій (солодощі, спілкування з подругою, прогулянка по магазинах). Не нехтуйте ні тим, ні іншим: нехай у вашому житті знайдеться місце і високим почуттям, і маленьким радостям. Пам’ятайте, що, дбаючи про себе, ви працюєте на зміцнення сім’ї, піклуєтеся про близьких, котрим ви потрібні мужньою і бадьорою.

Постарайтеся знизити «градус драматизму» у зв’язку з ситуацією, що створилася. Зробіть усе можливе, щоб догляд за хворою дитиною був просто частиною загальносімейного буття, а не «хрестом», «служінням» чи сенсом життя.

На сімейній нараді обговоріть плани на найближче майбутнє. Спробуйте знайти оптимальний варіант з урахуванням різних чинників. Не хапайтеся за найпростіший: тато заробляє гроші, а мама сидить удома і доглядає дитину. Жінка, виключаючи себе з активного соціального життя, може почати відчувати сильний психологічний дискомфорт, що може призвести до серйозних психічних розладів. Шукайте більш гнучкі варіанти з неповним робочим днем, бабусями, які приходять за графіком, доглядальницею на обмежений час тощо. При цьому старайтеся знайти час не лише для роботи, а й для того, аби більше бувати наодинці з чоловіком та іншими дітьми.

Обов’язково залучайте батька до догляду за хворим малям. Не ставайте незамінною, не відсувайте батька від загальносімейних турбот. «Не завантажуючи» його проблемами дитини-інваліда, ви робите ведмежу послугу і батькові, і дитині, адже їм так важливо сформувати стосунки, навчитися любити одне одного. Якщо в сім’ї є ще діти, то їх також треба залучати до допомоги з догляду за хворою дитиною. Водночас це не має перешкоджати їхньому повноцінному спілкуванню з однолітками. Не слід також постійно пояснювати, що через інваліда сім’я багато чого не може собі дозволити — у душі дітей може оселитися думка: «Краще б його не було». Адже саме з кимось із братів чи сестер згодом, можливо, доведеться жити інвалідові. Щоб між ними сформувалися теплі стосунки, учіть їх бути взаємно корисними одне одному.

Шукайте «друзів за нещастям» в Інтернеті, у лікарні, де наглядається ваше маля, санаторії, у якому вам пощастило відпочивати тощо. Обмінюйтеся адресами, засобами догляду, шукайте можливостей зустрічатися, дружити сім’ями, організувати клуб. Це важливо не тільки для вас, а й для дитини, якій ви можете зробити послугу на все життя, знайшовши для неї друзів або (що дуже часто буває!) супутника життя. Підшукуйте літературу, присвячену захворюванню вашої дитини, постарайтеся стати якщо не «фахівцем» у цій галузі, то вже принаймні грамотним партнером лікаря.

Пам’ятайте, що далеко не все залежить від наявності коштів на лікування дитини. Іноді відносно недорогі лікарські засоби, грамотний догляд, любов, турбота, організованість і наполегливість дають кращий ефект, ніж найдорожчі препарати і методи лікування.

Не забувайте, що самостійнішим буде маля, то легше йому буде жити. Стимулюйте його пристосувальну активність; допомагайте в пошуку своїх прихованих можливостей; розвивайте уміння і навички з самообслуговування.

Проаналізуйте кількість заборон, з якими зіштовхується ваша хвора дитина. Продумайте, чи всі вони обгрунтовані, чи можна скоротити обмеження, зайвий раз проконсультуйтесь з лікарем. Якщо стан хворого поліпшується, стежте, щоб це вело до зменшення заборон і збільшення навантажень. Якщо стан дитини хоч трохи дозволяє, придумайте їй простенькі домашні обов’язки, постарайтеся навчити дитину піклуватися про інших.

Пам’ятайте, майбутнє вашої дитини багато в чому залежить від того, наскільки вона соціалізована, адаптована у суспільстві. Робіть усе можливе, щоб вона звикла перебувати серед людей і при цьому не концентрувалася на собі, вміла і любила спілкуватися, могла попросити про допомогу.

Намагайтеся почуватися спокійно і впевнено з дитиною-інвалідом на людях. Звикніть великодушно прощати оточуючим певну безтактність — дуже часто увага до вас продиктована щирим співчуттям, а не простою цікавістю. Доброзичливо реагуйте на вияви інтересу з боку сторонніх, не відштовхуйте їх від себе надривними скаргами, роздратуванням, проявом озлоблення. Спокійно відповівши на можливі запитання, постарайтеся перевести розмову на нейтральні теми. Якщо дитина запозичить від вас такий стиль спілкування з людьми, її шанси знайти собі друзів різко зростуть. Стежте за тим, чи не намагається ваше маля на людях грати роль «хорошої дитини», що нерідко властиве дітям-інвалідам, котрі намагаються правильною поведінкою компенсувати те, що вони «не такі». Це може спричинити істерики і примхи вдома. Постарайтеся навчити дитину бути самою собою — і вдома, і на людях. Чим раніше маля почне спілкуватися з іншими дітьми, тим більше шансів, що воно зможе поводитися як «звичайне». Тому коли є вибір, до якої школи віддавати дитину, — спеціалізованої чи загальної, — спробуйте влаштувати її до звичайної школи.

[size=3]Дитячий плач - сигнал тривоги[/size]
[b]
Як чинити в подібних ситуаціях? [/b]

Немає таких батьків, які б не хвилювалися , почувши, як їхня дитина плаче. Це єдиний спосіб, за допомогою якого діти можуть спілкуватися з нами в перші місяці свого життя. У міру того як малята ростуть і вчаться виражати свої бажання за допомогою жестів і слів, вони плачуть усе рідше. Але поки ваше сонечко ще зовсім малесеньке, воно буде плакати дуже часто й робити це по-різному, залежно від того, що хоче вам сказати. Через якийсь час ви навчитеся майже безпомилково розуміти, що спиногризу потрібно, і зможете йому допомогти, але доти, поки ви оволодієте цією наукою, плач маляти завжди буде причиною вашого занепокоєння.
[b]
Візьми мене на ручки[/b]

Останні дослідження показали, що в організмі жінки, яка чує, як плаче її дитина, відбуваються фізичні зміни: притока крові до грудей збільшується, виробляється більше молока, і кожна мама відчуває запекле бажання негайно взяти свою дитину на руки. І немає жодних причин не піддатися цьому імпульсу. Коли ваша дитина плаче, до неї потрібно підійти, і якнайшвидше. Забудьте про старі \"теорії\" про те, що ви неправильно виховаєте свою дитину, якщо будете підходити на кожен її заклик. По-перше, не можна неправильно виховати три-чотиримісячного малюка; по-друге, дитина, яка знає, що в будь-який момент може розраховувати на своїх батьків, росте більш спокійною і плаче менше. Запам\'ятаєте: чим довше дитина плаче, тим складніше вам буде її потім втішити, набагато легше заспокоїти дитину, яка тільки почала пхикати, ніж ридаючу у весь голос.
Зупиніть цей плач!

Звичайно, плач не небезпечний для здоров\'я дитини, але й не корисний. Ствердження, що за допомогою плачу зміцнюються легені маляти, так само помилково, як і те, що, підходячи на кожний заклик малюка, ви погано його виховаєте.
Вплив плачу на психіку й здоров\'я дитини може бути тільки негативним: самопочуття дитини погіршується й вона лякається, побачивши, що ви не підійшли до неї негайно.

[b]Голод - не тітка [/b]

Харчування - основна потреба дитини, і вона негайно заявить про це, як тільки захоче їсти. Спочатку вона буде гарчати, і якщо побачить, що ви не звертаєте на неї уваги, то почне плакати, спочатку тихо, але поступово усе голосніше й голосніше. Запам\'ятаєте: голодна дитина майже ніколи не вибухне раптовими риданнями, як, наприклад, у випадку, якщо вона чимось налякана.
Найкращий спосіб позбавити дитину від необхідності заявляти про своє почуття голоду - це дати їй можливість самій встановлювати години годівель. Спочатку це може збентежити дитину, але, якщо ви станете давати їжу завжди, коли вона цього просить (і у випадках, якщо маля харчується материнським молоком, і у випадках штучного вигодовування), вона сама звикне до цього режиму.

Якщо ви даєте дитині їжу, а вона від неї відмовляється, вона, можливо, хоче пити. Дітям, які харчуються материнським молоком, вода майже не потрібна, тому що молоко містить необхідну для них рідину, але ніколи не буде зайвим запропонувати попити як такій дитині, так і дитині на штучному вигодовуванні.
[b]
Чи зручно тобі, маля?[/b]

Іноді діти плачуть через те, що відчувають почуття незручності. Головною причиною незручності звичайно є брудний підгузок. Не піддавайтеся спокусі заощадити трохи грошей, не міняючи дитині підгузки регулярно. Крім того, що маля просто буде незатишно себе почувати, це ще й прямій шлях до появи на шкірі подразнення, для рятування від якого буде потрібно більше грошей, ніж для того, щоб поміняти підгузок у потрібний момент.
Також можливо, що дитині незручно в її одязі або в ліжечку. Температура в кімнаті також важлива для гарного самопочуття та настрою маляти.

І нарешті, дитину міг злякати який-небудь шум або їй заважає світло.

[b]Плаче - значить хворіє? [/b]

Малоймовірно, щоб маленька дитина плакала через якесь захворювання. У цьому випадку маля подає інші \"сигнали\": втрачає апетит, стул міняє колір, піднімається температура. Ймовірніше всього малюк плаче через те, що в нього просто щось болить, наприклад животик, або йому потрапило у кишечник повітря. Намагайтеся, щоб під час прийому їжі маля завжди перебувало у вертикальному положенні, міцно обхопивши ротом сосок або соску. Ви можете скористатися спеціальними сосками, що не дозволяють повітрю проходити разом з їжею. Якщо ваше маля плаче ввечері, після останньої годівлі, і плаче протягом декількох годин так, що ви не можете його заспокоїти, можливо, що мова йде про коліки перших трьох місяців. Плач, викликаний болем у животику, дуже просто відрізнити від інших, тому що це справжній вереск. Шкіра малюка при цьому червоніє, і він намагається зігнути ніжки й притиснути їх до живота. Причина дитячих коліків ще невідома медицині, але точно встановлено, що це не небезпечно; крім того, через кілька місяців такі болі минуть. А поки ви тільки можете постаратися заспокоїти свого малюка деякими \"хитростями\", які досить ефективні, хоча теж не панацея:
покладіть його личком долілиць на вашу руку так, щоб його голова перебувала на рівні вашого ліктя;
покачайте його, погладьте животик або посадіть дитину в слінг та поносіть;
можна покласти на животик теплу байкову пелюшку.

[b]Спокійної ночі, малята![/b]


Дитина втомилася, але ніяк не може заснути, як це нерідко трапляється й з дорослими. У цьому випадку вона починає плакати. Якщо інтуїція підказує вам, що дитину потрібно взяти на руки, зробіть це. Згодом ви краще впізнаєте звички своєї дитини, ви навчитеся розуміти, коли до неї потрібно підійти негайно, а коли можна почекати, і вона заспокоїться і засне. У будь-якому разі лікарі не радять, щоб у дитини стало звичкою завжди засипати на руках.
Гарний спосіб допомогти дитині заснути, не беручи на руки, - це залишити її в ліжечку і покласти руку їй на голівку (не гладячи, а просто, щоб вона почувала, що ви поруч), ласкаво з нею порозмовляйте або проспівайте колискову. Але може відбутися й абсолютно зворотне: дитині нудно й вона просить вас пограти з нею. Такий плач більше схожий на бурчання, і він припиниться, як тільки ви надасте маляті увагу.

[b]
Ну чому, чому він плаче?[/b]


Може трапитися, що ваш малюк, не будучи плаксієм, одного разу раптом вибухне слізьми в самий невідповідний момент, а ви не зможете його заспокоїти й зрозуміти, чому він плаче. Не втрачайте врівноваженості. Зрозуміло, що малюк у віці декількох місяців може заплакати з багатьох причин, і те, що ви не можете його заспокоїти, ще не означає, що ви погані батьки. А головне, не втрачайте терпіння, хоча це часто й нелегко. Через кілька місяців цей етап буде пройдений. В основному тому, що з кожним днем у вашого малюка буде більше можливостей сказати вам, що з ним відбувається, але також і тому, що він сильнішає й може справлятися з такими неприємностями, як голод і безсоння, які в перші тижні життя були для нього нестерпні.

[b]
Якщо ваш малюк - \"невиправний\" плаксій...[/b]


Може статися, що, незважаючи на те що ви задовольняєте всі потреби малюка, він нічим не хворий, але він постійно плаче. Сотні причин можуть змусити малюка заплакати й багато з них залишаються непомітними для вас. У цих випадках постарайтеся заспокоїти свого малюка.

Візьміть малюка на руки й приголубте. Ніщо так не заспокоює маля, як відчуття захищеності й упевненості в любові батьків;
покачайте його й поносіть на руках - це відомі прийоми, але вони дійсно ефективні;
багатьом малятам, щоб заспокоїтися, потрібно посмоктати соску;
іноді потрібно перемінити обстановку. Для початку вийдіть з малюком з кімнати. Нехай він побачить інше приміщення й предмети, які можуть привернути його увагу. Якщо це можливо, рекомендуємо вийти на прогулянку;
часто заспокійливу дію має ванна. Але деяких малюків навпаки збуджує. Якщо ваша дитина любить поплескатися у воді і викупати свої іграшки, ванна може стати кращим способом її заспокоїти;
не вимотуйте себе, доглядаючи за малям. Доглядайте за ним по черзі: поки один з вас сидить із сином або дочкою, інший може сходити в магазин або зробити зарядку, щоб відпочити й відновити сили. Якщо ви обоє будете ані на крок не відходити від маляти, нагромадиться втома і нервозність, що тільки погіршить ситуацію;
саме головне - ніколи не кричіть на дитину. Якщо ваше терпіння луснуло, спочатку вийдіть з кімнати, підіть в іншу і там кричіть все, що завгодно. Щоб розрядитися, виплесніть свої негативні емоції на шафу, але ніколи на дитину;
якщо ж ви все-таки стурбовані тим, що ваше маля постійно плаче без усякої очевидної причини, зверніться до педіатра. Звернутися до лікаря треба й у випадку, якщо дитина зовсім не плаче;
і остання, хоча і найважча у виконанні рекомендація: постарайтеся вгадувати бажання вашої дитини та не допускати, щоб вона плакала. Спочатку ви будете погано розуміти, що їй потрібно, але згодом встановиться режим годувань і сну. Адаптуйтеся до режиму: з наближенням години прийому їжі дайте її малюку до того, як він попросить. Більше того, майже всі діти несвідомо роблять певні жести, коли їм хочеться їсти, спати й т.д. Постарайтеся запам\'ятати їх і дати малюку те, що він хоче, до того, як він розплачеться.

[b]Ваша дитина плаче без сліз[/b]

Хоча у всіх плач асоціюється зі слізьми, у перші дні життя дитина може плакати без них. Іноді сльози не з\'являються протягом чотирьох місяців після народження.
Піклуйтеся про спокій маляти ще під час вагітності. Стрес, паління, вживання алкоголю, гострої їжі й т.п. у період вагітності негативно діють на майбутню дитину. Пам\'ятайте про це, щоб не народилося маля плаксієм.
[i]
Раздоліна Катерина
[/i]

Психологія

Харчування

Домедична допомога

Copyright © 2007 - 2019 Ресурс для батьків "Малеча" Всі права застережено.