Виражається сенсорне перевантаження по-різному. Часто виглядає як неврівноваженість, дратівливість, надмірна активність, коли дитину неможливо зупинити, коли вона «не чує», коли сильно вередує, кричить, влаштовує те, що дорослі називають «істерикою», коли її неможливо вкласти спати, коли вона після дуже активної поведінки падає і засинає (чи «відключається» ще раніше, прямо у торговельно-розважальному центрі, наприклад). Дитину може буквально нудити або їй може бути просто «погано». Або вона може почати уникати контакту — і емоційного, і фізичного, замикатися у собі, ставати млявою тощо.

До цього призводить непомірна сенсорна стимуляція: гамірні місця з музикою, великою кількістю яскравих деталей, запахів, усюдисущі екрани (будь-які: телевізор, комп'ютер, планшет, телефон, відеореклама скрізь), багато людей, що снують навколо. Тут можна одразу поміркувати про ТРК, ТРЦ та інші перенасичені звуками, світлом і рухливими об'єктами місця, куди дітей часто возять «відпочити» і «розважитись». Важливо знати, що вестибулярна система (наша рівновага в усіх сенсах) стимулюється не лише різними видами гойдання і зміною положення тіла у просторі, а й через зір.

Як правило, наслідки сенсорного перевантаження проявляються трохи згодом, за кілька годин, тому батьки часто не пов'язують їх з тривалим шопінгом разом з дитиною чи походом у розважальний центр. Крім того, це дуже видно вранці: як дитина прокидається, як відбуваються збори до школи чи садочка, як проходить дорога і як дитина почувається і поводиться на уроках.

Коли сенсорне перевантаження відбувається систематично, ми говоримо з батьками про необхідність сенсорної дієти, тобто створення навколо дитини простору з мінімальною кількістю подразників, як суто матеріальних (немає телевізора і ґаджетів, порядок у кімнаті, речі в кошиках, підлога вільна для пересування, штори на вікнах, спокійні кольори, мало деталей), так і емоційних (спокійні дорослі поряд, які не з'ясовують стосунки у присутності дитини, ритм дня, тижня, року, здорові межі, на які дитина може спиратися, стабільність і передбачуваність на противагу постійному потоку нових вражень і так далі).

Якщо говорити про стан дитини не тільки вдома, а й про навчальний процес, то сенсорно перевантажена дитина не може навчатися — їй просто нема куди «брати» новий матеріал! Це як сильно переїсти всього підряд, не могти цього перетравити і засвоїти. Перш ніж дитина зможе сприйняти нову інформацію чи взагалі «почути» когось, вона має «віддати» надмір «з'їденого», перепрацювати у спокої те, що лишилося в ній, і тільки потім «ковтати» щось знову. (Про якість того, що дитина сприймає, «вживає» — розмова окрема.)

Отже, не варто вимагати від свого школярика успіхів у навчанні, «ковтання» нових знань, книжок, якщо він перевантажений поза школою. Але дорослий може допомогти, оскільки від нього поки що залежать здорові межі, ритм, якість і кількість вражень, що отримує дитина. Достатньо поглянути на спосіб життя дитини/родини, на те, як ви проводите вільний час і як після цього дитина почувається, як потім ладнає з навчанням і завданнями, які сюжети в її малюнках на вільну тему і про що вона постійно говорить (можна подивитися на ці процеси як на «вивантаження» того, що дитина вбирає, як на відбиток того, чим вона наповнена).

Як часто повторювала Наталія Чернишова, фахівець із сенсорної інтеграції, у якої я навчалася, «менше — це часто більше», тобто зменшуючи кількість урбаністичних вражень та звільняючи дитину від екранів, замінивши їх на час на природі, батьки можуть дати дитині набагато більше.