З глибокої старовини ведеться звичай прикрашати свої будинки квiтами і зеленню на дні особливих свят. Стародавні єгиптяни під час зимового сонцестояння (20-25 дек.) вносили до будинку зелену фінікову пальму, як знак «торжества життя над смертю», стародавні римляни в свято Сатурналій (17-23 дек.) прикрашали дерево дрібничками і малими масками Бахуса. Іноді на дереві ставили 12 свічок, а на самій верхівці - зображення бога сонця.
Стародавні друїди в цей же час справляли торжества на честь бога Одіна (Вотана) і прикрашали священний дуб золоченими яблуками і печенням у вигляді риб, птахів і разних тварин, цим висловлюючи подяку за отримані дари. На вітках ставили і запалювали свічки на честь Балдера, бога сонця.
Коли і ким введена різдвяна ялинка - невідомо. Одна оповідь твердить, що Боніфаций, християнський місіонер, прибулий до Німеччини з Англії в VIII в., замінив друїдськоє поклоніння священному дубу торжествами у прикрашеної ялинки на честь народження Христа. У німецькій енциклопедії «Der Grosse Brockhaus», видавництво 1957 р. том V, стор. 643, приводяться дані про час появи різдвяних ялинок. У Ельзасi вони були в 1494 р., в Страсбурзі продавалися в 1539 р., а в 1605 р. величезна прикрашена ялинка стояла на міській площі. Потім наступила реакція. Церква почала забороняти ялинки, а поліції було наказано стежити, щоб вони не з’являлися.
Відновлення різдвяних ялинок почалося в XVIII в. Ялинка із засвіченими на ній свічками була на Різдво в 1708 р. у Лізолетти (Єлизавети) герцогині Пфальцськой. Такі ж ялинки з’явилися в Лейпцігу в 1767 р., в Берліні - в 1780, в Грацi - в 1813, в Мюнстерi - в 1825 р. У Англії принц Альберт Саксен-Кобург, чоловік королеви Вікторії, в 1841 р. на Різдво в замку Віндзорськом поставив прикрашену ялинку, якою всі захоплювалися.
З Німеччини різдвяні ялинки перейшли до Фінляндії, Данії, Швеції і Норвегії. У Відні ялинка була введена принцесою Генріеттою в 1816 р. Принцеса Олена Макленбургська ввела ялинки до Парижу в 1840 р. Звичай прикрашати на Різдво ялинки став розповсюджуватися по всій землі, як степова пожежа, перекинувся навіть через моря і океани.
Пастор Генріх Шван поставив прикрашену ялинку на Різдво 1851 р. в місті Клівленді, Огайо. Багато членів церкви назвали це язичницьким звичаєм. Пастор знайшов докази, що це християнський звичай. Наступного року ялинка знову з’явилася в церкві, і супротивників опинилося мало, а з часом ялинки стали з’являтися в багатьох будинках і церквах по всій Америці.
Освячення звичаїв.
Згадане в Євангелії «свято Оновлення» (у євреїв називається ХАНУККА) встановлене Іудою Маккавєєм в 165 р. до Р.Х. в пам’ять оновлення і освячення храму і жертовника (1Мак. 4:50). Ні Христос, ні Його апостоли не засуджували євреїв за це «небіблейське» свято. Нам написано: «І все, що ви робите словом або справою, все робіть в ім’я Господа Ісуса Хріста, завдяки через Нього Бога і Отця» (Кол. 3:17).
У 601 р. по Р.Х. папа Григорій I, відправляючи місіонерів в далекі місця, дав їм таку вказівку: «У жодному випадку не руйнуйте храмів, а знищуйте ідолiв, що знаходяться в них. Освячуйте воду і окроплюйте ці храми, будуйте вівтарі, так щоб люди, не бачивши руйнування храмів, могли залишити свої помилки, визнати дійсного Бога і поклонятися Йому».
Дотримуючись цієї ради, християнські діячі в подальші століття «освячували» не тільки храми, але і деякі язичницькі свята і звичаї, так що у наш час, за способом святкування важко відрізнити християнське від язичницького.
[B]Автор: Андрей Агарков[/B]
За матеріалами: [URL=https://h.ua]https://h.ua[/URL]
