Ще на початку ХХ віку в українських селах на Різдво ставили не ялинку, а Дідуха (сніп жита). Згодом почали робити Дідухи і з інших зернових, з яких випікали хліб, із додаванням запашних трав.
Дідух – це символ урожаю, добробуту, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців.
Дідух ставили на покуті (найпочеснішому місці у хаті). На столі ставили 12 (або 13, бо у прадавні часи було 13 місяців) страв. Серед традиційних страв обов’язково були кутя, коровай (калач, круглий, як Сонце), узвар, вареники (символ Місяця)…
Стародавні свята і вірування забуваються або їх спотворюють. Свого часу через як об’єктивні (перехід на інше літочислення), так і інші відомі причини найважливіші свята було зсунуто в часі. А це призводить до повної втрати магічної дії свята і перериває зв’язок минулого, сучасного і майбутнього народу.
Виготовлявся він всією сім’єю, і на його виготовлення брали колоски жита, вівса, пшениці – необмолочені, як є. Прикрасами слугували сухі квіти, ягоді калини, різнокольорові стрічки.
Сьогодні дерево Роду як старовинний оберіг потроху вертається в наше життя та домівки.
Чужі звичаї знищують наші знання і роблять нас меншовартісними
Першими новорічну ялинку придумали гуни: у них був бог Йерлу, котрий у перший день року приходив на землю. Цього дня потрібно було ставити в оселі ялинку, яку вони вважали священним деревом. Цей звичай, якому уже понад 5 000 років, гуни принесли у Європу.
Перші вбрані різдвяні ялинки з’явилися на території сучасної Франції, в Ельзасі. Як стверджують історики, це відбулося 1605 року. Літопис свідчить: «На Різдво в тутешніх будинках встановлюють ялинки, а на їхні гілки вішають троянди з кольорового паперу, яблука, печиво, шматочки цукру і мішуру».
Така традиція поширилася за ініціативи ватажка Реформації Мартіна Лютера, який закликав до реформування тодішньої багатої церковної системи і до простоти обрядів. Поступово така традиція поширилася по всій Німеччині, а потім – і по всій Європі. Проте ялинки з’являлися спочатку тільки у будинках багатих дворян і купців. Різноманітними іграшками прикрашали в середньовічній Німеччині не тільки ялинки, а й сосни, гілки вишень і буків.
Першу скляну ялинкову кулю було видуто в Тюрінгії (Саксонія) у XVI столітті. У Скандинавії вигадали вішати на ялинку прикраси у вигляді сніжинок, зірок і фігурок.
Промислове виробництво ялинкових іграшок почалося тільки в середині 20-го століття там же, у Саксонії. Митецькі майстри видували іграшки зі скла, вирізали з картону дзвіночки, сердечка, фігурки птахів і звірів, які потім розфарбовували яскравими барвами.
Спершу ялинки з’явилися в імператорських палацах Франції, Німеччини, Англії, Норвегії, Данії і Московії. Надбанням простого люду ялинка стала лише у 2-ій половині XIX століття.
1882 року американець Е. Джонсон запропонував підсвічувати ялинку електрикою. А 1895 року американець Р. Морріс сконструював першу електричну гірлянду, котра замінила на ялинці свічки, через які часто ставались пожежі.
До Московії й України новорічні звичаї привіз Петро I. Вирішив підлаштуватися під моду тогочасного «євросоюзу» і примусив усю Московську імперію не лише вчитися стригти бороди, вживати тютюн, святкувати Новий рік саме 1 січня, а й скоротив слов’янський Календар на 5200 років: із його волі відлік часу змінився із 6900 року від сотворення Світу в зірковому храмі (тобто не створення світу взагалі, а підписання акта перемир’я у великій давній війні між народами білої Раси та Китаєм) на 1700 рік від Різдва Христового!
У 1830-і роки новорічні ялинки ставили тільки в оселях петербурзьких німців, але вже наприкінці того ж сторіччя вони стали головною прикрасою і міських, і сільських будинків. Ну а вже у XX столітті ошатна ялинка була незмінним атрибутом зимових свят.
Щодо долі ялинок, то тут теж варто замислитися: скільки тисяч дерев вирубуємо щороку заради кількаденної чи кількатижневої розваги!.. Адже від посадки до заготівлі новорічної ялинки проходить щонайменше вiсiм років, а щоб виростити дерево заввишки 3 метри, потрібно 10 – 15 років! Можна обмежитись і великими гілками, а ще краще – встановлювати нашого обрядового Дідуха!
Прадавні традиції приховані у легендах
Окрім того, за прадавніми переказами, хвойні дерева – це тіла українців, які є оберегами рідної землі.
Легенда розповідає, що турецьке військо захопило в полон тисячі українців, які навіки покидали Україну. Вони з острахом думали, що попереду – чужина і неволя. Остання зупинка, остання ніч залишилася в отчому краї…
Та на ранок, коли турки знову хотіли сформувати валку полонених, щоб іти далі, полонені не рушили з місця: ніби ноги повростали у землю, наче міцне коріння тримало їх. Ворогам не допомогли ні стріли, ні шаблі. Тіла полонених стали тверді, як деревина, а віти-руки вкрилися густими голками. Турків охопив містичний жах, вони з переляку повернулися до свого краю.
А на березі моря стояв дивовижний ліс: дівчата стали сумними ялинками з печально опущеними гілками донизу, молодиці стали соснами, юнаки стали ялівцями, сховавши свою силу в цілющу рослину, а зрілі чоловіки піднялися могутніми кедрами, обнявши своїм корінням землю. Так вони й залишилися вічно на рідній землі.
Прилітали птахи, брали насіння і розносили його. Так по всій Україні виросли гаї з вічнозеленими запашними деревами. І де виростали такі дерева, легше жилось українцям, які набиралися сили та здоров’я, а вороги завжди боялися заходити у хвойні ліси. І не дивно: саме у ніч перед Різдвом, коли народжувалося нове Сонце, на вершечки дерев, як говорить легенда, опускалися зорі.
Дерева (як символ пращурів) оживали і входили у кожну хату, наповнювали людей силою, снагою і незнищенною любов’ю до рідної землі.
Дивовижні пісні лунали по всій Україні, добро і щастя, злагода і воля панували у нашому краї. Дізналися вороги про дивовижні дерева-обереги. Найбільшу силу людині давали кедри. Тому стали нищити, вирубувати ці дерева, вивозити їх iз нашої землі. І сьогодні цих цілющих дерев майже не залишилося. Знайшли чужинці, як знищити й інші хвойні дерева, які єднають багато поколінь і бережуть міцність роду.
Володар сусіднього краю підступно і хитро вирішив знищити хвойні дерева. Він видав указ якраз напередодні Святого вечора рубати їх і заносити до хати, прикрашати і ще й веселитися…
Люди почали забувати свої чарівні пісні, стали зникати звичаї. Адже на зрубане дерево не опускалися зорі, не передавали їм свою силу і пісні…
Та, як відомо, невмируще не можна знищити. З кожним роком усе частіше дзвенять колядки-щедрівки, відроджується чарівний спів, народні пісні і казки доносять до нас нашу прадавню історію. Окрім усякого дива, хвойні дерева дарують нам ліки, їжу, тепло, здоров’я духу. Тож недаремно в народі мовлять: доки буде вічно зеленіти хоч одна ялинка, доти невмирущою буде наша Україна.
Отож перед тим, як рубати деревце, краще добре подумати…
Приємно, що відродження обрядів і звичаїв шириться Україною, що в багатьох українських родинах знову встановлюють саме Дідух замість ялинки на Різдво і Новий рік. У музеях проводять майстер-класи з виготовлення Дідуха. Усе більше українців вивчають національну символіку. Бо, як писав ще Конфуцій, символи і знаки правлять світом. Тож вивчаймо і поширюймо рідне, своє!» (Л. Г.).
Любов Сердунич, публіцистка, просвітниця.
