Родинний форум "Малеча" - форум для сучасних батьків: Літературний конкурс до Дня Св.Миколая (лист) - Родинний форум "Малеча" - форум для сучасних батьків

Перейти до вмісту

Іконка Важливе оголошення

Осінній настрій Парад аватарів


  • 3 Сторінок +
  • 1
  • 2
  • 3
  • Ви не можете створити нову тему
  • Тему закрито

Літературний конкурс до Дня Св.Миколая (лист) ГОЛОСУВАННЯ Оцінка: ***** 1 Голосів

Опитування: Літературний конкурс до Дня Св.Миколая (лист) (64 користувачів проголосувало)Visualizar Votos

ОБИРАЄМО!

  1. №1. Нюсині листи (30 голосів [14.78%])

    Відсоток голосів: 14.78%

  2. №2. Лист Миколая (14 голосів [6.90%])

    Відсоток голосів: 6.90%

  3. №3. Дива існують! (14 голосів [6.90%])

    Відсоток голосів: 6.90%

  4. №4. Лист-молитва до святого Миколая (18 голосів [8.87%])

    Відсоток голосів: 8.87%

  5. №5. Барбариски від Святого Миколая (7 голосів [3.45%])

    Відсоток голосів: 3.45%

  6. №6. Дуже довга історія (6 голосів [2.96%])

    Відсоток голосів: 2.96%

  7. №7. Цукерки для чемнюлічки (21 голосів [10.34%])

    Відсоток голосів: 10.34%

  8. №8. Дитяче прохання (4 голосів [1.97%])

    Відсоток голосів: 1.97%

  9. №9. Маленькі мрійки (4 голосів [1.97%])

    Відсоток голосів: 1.97%

  10. №10. Лист до Святого Миколая (7 голосів [3.45%])

    Відсоток голосів: 3.45%

  11. №11. Лист до Миколая або ще один шанс (недитяча казочка) (43 голосів [21.18%])

    Відсоток голосів: 21.18%

  12. №12. Дарунок для Оленки (9 голосів [4.43%])

    Відсоток голосів: 4.43%

  13. №13. Звичайнісінькі чудеса (26 голосів [12.81%])

    Відсоток голосів: 12.81%

Голосувати

#1

Користувач поза мережею   Кравчоля 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 907
  • Реєстрація: 17 January 08
 

Відправлено 13 December 2012 - 10:38

Отож, любі друзі, розпочинаємо голосування!
Додаю кожен твір, назву й опис жанру окремими постами. Кожен має свій номер - для кращої зручності в орієнтуванні.
ВИБІР БАГАТОКРАТНИЙ
Ніякий редакційних правок не робила, нічого не змінювала - тексти авторські та подані в оригіналі.
Плюсиків зараз ставити не потрібно - це не мої робОти! Автори потім самі, якщо захочуть, зможуть викласти свої тексти ще раз і отримати заслужені подяки.


Ще раз нагадую, що

Цитата

9. В темі всім можна залишати свої враження від прочитаного, але жодних натяків на авторство, закликів про підтримку когось із конкурсантів - повідомлення видалятимуться без попередження, дописувачам мінус в рейтинг та заборона відвідувати форум на тиждень.

Цитата

10. В день оголошення результатів називається персональне авторство кожного твору. Хто не хоче, соромиться результату, може заздалегідь попросити куратора не називати свого ніку серед авторів – так і залишити анонімним.


Поїхали!
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 3
  • Back To Top

#2

Користувач поза мережею   Кравчоля 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 907
  • Реєстрація: 17 January 08
 

Відправлено 13 December 2012 - 10:46

№1. Нюсині листи (оповідання).

1981рік. Хижка у лісі.
Старий Миколай стурбовано потер свою бороду. Геть посивіла. Понуро поплентався до пічки, підкинув дубові полінця. Вогонь облизав дрова іржавими язиками. Зашипів. Зашкварчав. В маленькій хижці стало тепліше. Смачно запахло затишком. Миколай присів за стіл і підпер рукою голову.
-Важкі часи… Ну, чого мовчиш Мурзаю? Всього три листа… Що з тією Україною робиться? Три листа. Ай-йа-й.
Кіт вигнув спинку, муркнув і скочив старому на коліна.
1989рік.
-Мам? Чуєш, а вихователька казала, що Миколай існує! – маленька дівчинка Нюся сіла в ліжку і знову зазирнула під подушку.
Молода жінка поглянула на доньку і гірко посміхнулась. Про Миколая її доньці розповіли в санаторії. І цілу дорогу додому Нюсяне перестаючи повторювала ту легенду. Аот подарунок вона для доні забула. Так заклопоталась тими лікарськими виписками,що в голові ніц не трималось.
-Доню! Так ти ж йому лист не писала! От і не приніс. Швидше пиши, то може ще й буде твій даруночок.
1990рік.
Дівчинка сиділа за столом і старанно виводила фломастерами літери. Чомусь здавалось, що чим гарніше буде написаний лист, тим більше він сподобається Миколаю і він обов’язково здійснить її бажання. А день перед тим, вона розповіла всім своїм однокласником легенду почуту рік тому. Діти слухали її і вголос викрикували, про свої таємні бажання. І ось рядочки гарненько лягали на папір. А з самого низу дівчинка намалювала принцесу. Прикусила рожевого язичка і закрехтіла від задоволення. Все гарно! Обов’язково сподобається! Побігла з радісним криком до мами, нехай швидше відправляє листа! Щоб першим дійшов!
1990рік. Хижка у лісі.
-Мурзай! Мурзай! Дивись! Посипались! Посипались! – старенький піднімав листи і підкидував їх до стелі, - Ти тільки подивись скільки їх! Чи це не диво? Диво! Справжнє диво. Усе повертається!
Миклай затанцював біля столу і пригорнув до серця листи. Здавалось, вони зігрівали душу у цей морозний зимовий день.
1991рік.
«Святий Миколаю! Я знаю, що я вже доросла, але у розповіді Василька, що тебе не існує я не вірю. Бо якби тебе не було, хто ж тоді поклав мені минулого року шоколадку під подушку? Знаю напевне, що то не мама. Бо окрім шоколадочки я просила ще й п’ятірки в четверті. І знаєш, що? У мене всі п’ятірки. Тож Миколаю, цього річ я хочу попросити утебе здоров’я для свого братика. Бо коли він плаче то йому не вистачає повітря. Мама навіть лежала з ним у лікарні. Швидка забрала. А я так налякалась і цілу ніч плакала. Допоможи мені Миколаю! Твоя Нюся.»
Миколай відклав свої окуляри і обперся ліктями в стіл. Він творив дива. Він міг всипати снігом за одну ніч все місто. Міг змайструвати безліч іграшок за хвилину часу. А от здоров’я дати був не в силах. Не його парафія. Зітхнув тяжко. Підхопив кота на руки і вийшов на вулицю. Холодно. А снігу нема. Та й не буде. Поки він не схоче. А йому не хтілось. Такий лист важкий. Ех…
2000рік.
«Привіт святий Миколаю! Я вже давно доросла. І я знаю, що тебе не існує. Так-так. Знаю. А чому пишу? Хм… Бо дурна. Хочеться вірити в дива. А ще, як кожній дівчинці мені хочеться кохання. Великого та щирого! Якби ж ти тільки знав, як це прекрасно?
Знаєш Миколаю, я давно пробачила тобі, що ти тоді не здійснив моє бажання. Але мій брат одужав. Сам. Без твоєї допомоги. То, що Миколаю, допоможеш Нюсі з коханням?»
Миколай посміхнувся! Написала! Вона написала! Стільки років пройшло. Радісне відчуття хвилею охопило душу Миколая. Хоча тепер він отримував дуже багато листів, але саме листа цієї дівчинки він чекав найбільше. Й сам не розумів чому. Можливо тому, що разом з її листом повернулась і віра у нього?
2012рік.
«Здрастуй Миколаю. Тридцятирічним жінкам негоже писати такі листи. Це смішно й дивно, але втриматись не можу. Та й не хочу. Я хочу з тобою поділитись щастям. А просити в тебе нічого не буду. Не маю права. Бо ж певно у тебе весь будинок заповнений листами дітлахів. А моє дитинство позаду.
У мене гарний чоловік. Гарний будинок. Я маю все чого забажаю. Окрім одного.
Діток у мене немає. Ти не подумай, я не скиглю. Зовсім ні, але мені так не вистачає віри. Завтра я зазирну під подушку. Вийму даруночок, обійму чоловіка. А хочу зовсім іншого…
Хочу прокинутись від радісного писку малечі. Зазирнути у дитячу і бачити, як двійко дітлахів стрибає на ліжку. Б’ється подушками та розгортає пакунки. Хочу, щоб в хаті пахло млинцями та полуничним варенням, щоб сонний чоловік намагався заставити малят почистити зуби. А я в той час, мастила б на кухні хліб маслом. Посміхалась і раділа снігу за вікном. А ввечері, щоб чоловік приніс ялинку…
Пробач мені Миколаю, що в мрії заглибилась. Вибач за сльози. Я не прошу в тебе дива. Я просто прошу у тебе віри. Хоч маленьку пригоршню. Будь-ласка Миколаю, поділись зі мною… Мені так її не вистачає. Твоя Нюся.»
Миколай, підкликав до себе кота. Мовчки гладив його за вушком поки той не зауркотів.
-ЩоМурзаю, зробимо?
Смугастий котик, оперся лапками на груди і тицьнувся мордочкою в обличчя. Муркнув. Знову тицьнувся вимагаючи у старенького посмішку.
-Зробимо. Зробимо. Без віри ніяк. Тай ми ж з тобою знаємо, що все Нюсі буде. Так? І діти будуть. І млинці з полуничним варенням. До речі про варення! Пішли Мурзаю покладу тобі в блюдце трішки.
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 20
  • Back To Top

#3

Користувач поза мережею   Кравчоля 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 907
  • Реєстрація: 17 January 08
 

Відправлено 13 December 2012 - 10:47

№2. Лист Миколая (життєва казка)

Ці депресивні довгі вечори у грудні можуть добити кого завгодно. Але не мене. Я хмеліла від самої думки про те, що не сьогодні – завтра випаде сніг і за Катериною прийде Андрій, за Андрієм – Микола, а за Миколою Новий рік, Різдво і всі решту моїх добрих зимових друзів…Як можна депресувати? Ну і що, що темно? Є ліхтарики і затишні кав’ярні, ну і що, що холодно? Є теплі пуховички-рукавички-шапки-шальки.
Я бігла вулицею з роботи додому. Аж підстрибувала. Було 18 грудня. Хіба то мала причина для радості? Наспівувалось:
Скоpо укpаїнці будуть cпівати
I не пpоcто так, без пpичини
Будуть колядувати і Миколай Боpодатий…
Вулиця рясніла перехожими. Я крокувала центральною площею і наближалась до ліхтаря, який оранжевим світлом бризкав на стару бруківку. Я поглянула вгору. Захотілось раптом, щоб у його світлі затанцював рій сніжинок, щоб вони падали на щоки, танули на губах… Я замріялась і заплющила очі… Аж раптом мені в обличчя щось ляснуло. Першою прийшла на гадку думка : «Миколай жбурнув із неба у мене сніжкою», друге ( значно банальніше і вірогідніше) «Запізнілий голуб не долетів до туалету»… Ота друга думка змусила мене швиденько втерти обличчя, але жодних слідів на рукавиці не було. Тоді я оглянулась навколо: звідки оте «щось» і де воно?
Ніхто з перехожих не звертав на мене уваги. Можливо, він ховається у кущах чи за рогом будинку і тихо сміється з мене? Мій настрій десь розсіявся і залишив розгубленість…
Погляд ковзав навколо шукаючи жартівника…І раптом я помітила поряд тріснуту червону повітряну кульку з золотистою стрічечкою… Схилилась. Підняла і все чекала хлоп’ячого реготу неподалік…
У тріснутій кульці щось було…Ніхто не сміявся. Цікавість межувала з острахом, але перемогла. Я підійшла до ослінчика, поклала на нього свою сумку і тремтячими від хвилювання пальцями дістала вміст кульки. То була щільно складена і обв’язана таким же, як і кулька, золотистим шнурочком записка…
Моє серце почало стукати так, що ворони на старому ясені завовтузились і злетіли з гучним лопотінням крил.
У записці було: «Chci pít kávu s vámi» (1) і електронна адреса з багатообіцяючим іменням Svatý Mikuláš…
Навіть не будучи поліглотом я зрозуміла зміст записки. Навіть якщо це жарт – я відповім – подумалось одразу.
Вдома зваривши кави з корицею і щедро насипавши собі в миску печива з кунжутом я вмостилась перед комп’ютером. Про всяк випадок одягла новий светр і джинси: як-не-як – практично перше побачення. Всліпу. Вглуху і вніму…
І я написала. «Я не знаю, хто ти, але якщо Святий Миколай дозволив мені отримати твого листа, то очевидно, він мав щось на гадці. Чемним дівчаткам Миколай поганого не приносить. А я – чемна. Мені 28 років, я ношу картаті спідниці і білі светри, не люблю кіно, багато читаю. Не п’ю зеленого чаю, кави теж, але з нагоди твого прохання сьогодні п’ю її і навіть отримую задоволення.
Я працюю у бібліотеці маленького райцентру в Україні. Вірю в дива (бо як ще інакше вижити бібліотекарші райценру в Україні?). Маю вдома кота і велике бажання завести собаку, щоб мій Пантелеймон( це кіт) не здурів від самотності довгими зимовими вечорами, коли я затримуюсь на роботі чи дорогою додому …
Розкажи мені про себе і приїзди пити каву».
* * *
Через п’ять днів, коли весь католицький світ співав: «Слава во вишніх народженому Богу», я чапала містом і думала, як зараз пірну у гарячу ванну з пінкою, що прислала мені вчора подруга з Італії… Був вечір. Вікна світились приязно і трохи відчужено. За кожним з них вирувало, чи марудно пленталось життя. Я зітхнула і набрала в жмені снігу. Він хрумкотів і вабив мене… Я натерла ним собі обличчя і навіть трохи лизнула… Запахло дитинством. І я – геть забувши про пристойність – сіла на свою жовту шкіряну торбу і поїхала вниз по схилу, як колись, в далекому дитинстві, на санчатах у бабусі на городі… Мій рух видався швидшим ніж я думала, а міський тротуар людянішим, ніж бабусин город . І перш ніж мою голову відвідала мудра думка я врізалась в пішохода, який наївно крокував тротуаром думаючи, що тут ніякий транспорт його не зіб’є…
Коли моє обличчя, зіткнувшись з перешкодою, на льоту встромилось у сніг (добре, що не у проїжджу частину чи мур неподалік), думки охололи і протверезіли. Я поспіхом намагалась привести себе до ладу, виплюнути сніг з рота, позбирати все, що випало з сумки ( те, що випало під час спуску не знайшла навіть наступного дня), ага, і ще ж шапку знайти… А перехожий розгублено дивився і навіть не пропонував своєї допомоги. Очевидно, йому було смішно, але виховання не дозволяло йому сміятись…
- Vy jste všichni dobře?(2)
Ще цього мені не вистачало? Мало того, що я зганьбилась перед молодим чоловіком, то ще й тупа, бо ж нібельмеса не зрозуміла цією словянською на слух мовою…Сором. Сором моїй голові…Я вже пожалкувала, що витягла її (голову) зі снігової купи, яку комунальники так турботливо ( наче навмисне для мене) нагорнули обабіч тротуару.
- Вибачте, я не дуже добре вас зрозуміла, - мугикнула я і вирішила ввічливо попрощатись. Але співрозмовник ( а вірніше, жертва мого нападу) продовжив:
- Рrosím, řekněte mi, jak zjistit…? (3) – і назвав мою адресу.
Мої очі полізли на розпашілого від снігового компресу лоба.
- Ви хто? – вирвалось у мене.
- Svatý Mikuláš – сказав незнайомець і раптом додав. - rádi pít kávu? (4)
Мій внутрішній голос раптом став чудовим перекладачем і я впевнено відповіла «Так»…

* * *
Цього року мій Миколай вже восьмий рік в ніч з 18 на 19 грудня дарує мені пакет запашної кави. Обов’язково червоний і з золотистою стрічкою. І червону повітряну кульку.
З’їхавши тоді на сумці з гірки, я таки втратила голову: від передчуття кохання і великого-великого щастя. Тріснута кулька з мейлом не випадково луснула саме над моєю головою. Тепер я чудово володію чеською мовою, а Миколай - українською. І наші троє діток теж…
А Пантелеймонові для щастя завели Сніжану. Білу красиву кицьку.
Хай всі будуть щасливими.
ПЕРЕКДАД :
(1) – Хочу випити з вами кави
(2) – З вами все гаразд?
(3) – Скажіть, будь ласка, як мені знайти вулицю…
(4) – Любите пити каву?
За якість перекладу не відповідаю, бо аналогічно з Ліричною Героїнею мов не знаю, але моя муза нагло звеліла цього разу скористатись Гуглом…
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 13
  • Back To Top

#4

Користувач поза мережею   Кравчоля 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 907
  • Реєстрація: 17 January 08
 

Відправлено 13 December 2012 - 10:49

№3. Дива існують (оповідання)

Маленька дівчинка, згорнувшись в клубочок сиділа на підвіконні і тихо плакала. За вікном стояла тиха ніч і навіть зорі, немов почуваючись винними – поховались за хмари. Адже саме по вечорах, дивлячись на зорі, маленька Іринка загадувала свої найпотаємніші бажання, які раз рік за допомогою мами виливала на папір і з неймовірним хвилюванням ховала за ікону, аби листа міг прочитати не хто інший, як сам Святий Миколай! Дівчинка розуміла, що на світі є багато діток, які також потребують уваги, тому серед неймовірної кількості своїх бажань обирала тільки найголовніше і найжаданіше, щоб і іншим бажаючим залишилось місце у чарівному мішку. Цей святковий і такий захоплюючий ритуал «відсортовування» своїх бажань викликав у неї неймовірне захоплення.
Проте саме сьогоднішня ніч, яку з таким нетерпінням чекає кожна дитина, стала для Іринки велетенським розчаруванням. Дівчинка не встигла заснути в очікування дива, коли почула тихий тупіт в сусідній кімнаті, а тоді шепіт і сміх своїх батьків. Вони були радісні, в піднесеному настрої, шаруділи подарунками і тихо перешіптувались жартуючи щодо неіснуючого «Миколая».
Дитя завмерло, від несподіванки, і лиш за деякий час, нашпортавши під подушкою подарунки зрозуміло, що трапилось.
Чому батьки?? А де ж дідусь?? Може він не встиг облетіти всіх і попередивши старших про свою відсутність доручив їм свою місію?? А може захворів і передав дарунки напередодні???
Ще багато «чому» і «як» крутилось в її маленькій голівці, доки не прийшло розуміння, що насправді ніякого дива нема. Весь цей час її просто обманювали....Одразу згадались слова сусідської дівчинки, як з насмішкою переконувала Іринку, що ніякого Миколая не існує. «Існує, існує!!!!» - зі сльозами на очах доводила Іринка – «Просто він до тебе не приходить, бо ти вередуля!!!».
Саме тепер вона зрозуміла, що вередуля не обманювала. Його справді не існує...
Маленька дівчинка сиділа на підвіконні і тихо плакала і навіть такі бажані подарунки не могли втішити її в ту мить.. Ось так, у своїх сім, Іринка перестала вірити у дива.

Вона виросла розумною, красивою й самодостатньою жінкою. Ніколи ні в кого не просила допомоги – всього змогла здобути сама. Завдяки праці, твердому характеру і своїй наполегливості Ірина досягла неабияких кар’єрних успіхів, а після зустрічі з Русланом нарешті відчула себе абсолютно щасливою!!! Проте, минав рік за роком, а їхнє сімейне гніздечко так і не наповнилось дитячим сміхом. Ірина переконувала себе, що на все свій час, намагалась і далі жити вже таким звичним життям, проте випадок геть перевернув усе з ніг на голову. Звичайний плановий медичний огляд, похід до гінеколога, обстеження, потім ще одне, занепокоєний погляд лікаря...
Що?? Кажіть???!!!!
Страшний діагноз, наче вирок прикував Ірину на місці.
НІ!!! Цього не може бути!!!! Звідки???
«Так буває» - лікар розводить руками – «Тривалий запальний процес переріс у хронічну форму захворювання...Шансів стати мамою у вас практично немає»..
Десятки клінік, сотні аналізів і кожного разу один і той же висновок... Страшна депресія, сім’я на межі розлучення (саме Ірина вирішила, що Руслану потрібне інше життя). А що далі??? Темно...Безвихідь....

Ці події немов стара кіноплівка пронеслись в голові у Ірини. З очей знову потекли сльози. Проте зараз це були сльози радості. Жінка лежала в пологовій палаті і ніжно пригортала до себе свій комочок щастя – свою доню. Дитятко смішно поморщило носик і позіхнуло. «Доню, донечко, радість моя, щастя моє, моя НАДІЯ», - Ірина вдихнула цей неймовірний солодко-молочний запах своєї крихітки і піднялась з ліжка. Вона взяла листок паперу, ручку і написала кілька слів. Це був лист святому Миколаю, адже саме кілька днів тому, в ніч з 18 на 19 грудня, вона отримала свій найдорожчий і найбажаніший подарунок.
Жінка повернулась до свого ліжка і заснула тихим, спокійним і солодким сном, обіймаючи доню. Легка посмішка прикрашала її обличчя. Життя змінилось! Відтепер все буде добре. А як може бути інкаше - дива ж існують!!!!!!!!
На папері було лиш кілька слів «Святий Миколаю, я знала, я вірила що ти існуєш! Дякую тобі».
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 10
  • Back To Top

#5

Користувач поза мережею   Кравчоля 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 907
  • Реєстрація: 17 January 08
 

Відправлено 13 December 2012 - 11:23

№4. Лист-молитва до святого Миколая (ліричний вірш)

Святий Отче Миколаю,
Я поклін Тобі складаю
І до Тебе прибігаю,
Бо сердечну справу маю.
Ти – улюбленець у Бога,
Бо Твоя земна дорога
Була сповнена добром
Й боротьби з повсюдним злом.
Кожному даєш відраду:
Чи дарунок, чи пораду,
А чи просиш за нас Бога –
Це безцінна допомога!
І коли в минулім році
Плакала на кожнім кроці,
Ти мене один втішав
Й різні знаки подавав,
Знаки дружби й порятунку,
Щоб чекала я дарунку.
Я молилася до Тебе,
Стежив Ти за мною з неба,
Сльози мої витирав
І спокою додавав.
Час настав – в святу годину
Народила я дитину.
У Святвечір при свічах
Втамував мій біль і страх.
Знаю, Твоя це турбота,
Що не було в нас скорботи,
Що живемо я й дитина –
Дякує уся родина!
Святий Отче Миколаю,
Ти багато можеш, знаю!
Порятуй маленьких діток,
Що страждають нині в світі!
Чуєш, плач і голоси?
Молю! В Бога попроси,
Щоби дітки не вмирали,
Щоб здорові виростали,
Щоби тішили батьків.
Ощаслив їх матерів,
Котрі днями і ночами
Просять Бога молитвами
Своїх діток порятунку, -
Найдорожчого дарунку.

***

Склали діти рученята,
Щира радість в оченятах,
Із молитвою чекають,
Миколая виглядають.
Й крізь сніги, як зазвичай,
Йде до діток Миколай!
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 17
  • Back To Top

#6

Користувач поза мережею   Кравчоля 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 907
  • Реєстрація: 17 January 08
 

Відправлено 13 December 2012 - 11:25

№5. Барбариски від Святого Миколая (есе)

Доброго дня, Дідусю Миколаю! Пам"ятаєш? Саме так я вперше тебе назвала? Давно ми не листувалися...

Не знаю, чи зберігаються у Миколая десь старі листи, чи є якийсь архів. Про що ж це я? Який архів у Миколая? Листи зберігаються у світлій комірчині, де ніколи не буває пилу. Десь серед них є і мій... Йому вже 16 років.

Так ось він:
"Дідусю Миколаю, мене звати Марійка. Мені мама сказала, що можна написати тобі листа і попросити щось. Я дуже хочу швейну машинку. Бо дуже люблю шити своїм лялькам. Хочу, щоб у мене була справжня швейна машинка.

А ще дуже хочу ходити до школи зі всіма дітьми. Так сумно вчитись вдома самій. Подаруй мені, Миколаю, здоров"я. Щоб я була, як всі діти. Сьогодні тато відвіз мене до школи. Там так весело. І я так хочу в четвертий клас піти разом з моїми однокласниками.

А для сестрички принеси, будь ласка, багато цукерків. Вона дуже любить Барбариски."

І от тепер, дідусю, згадуючи все своє життя, я бачу, що все збулось. Все, що я у тебе просила, ти приніс. ДЯКУЮ! Зранку під подушкою ми з сестрою знайшли купу цукерок і мандаринок. Тільки я не розуміла, чого мама заплакана.

А ввечері бабуся зняла з горища свою стару швейну машинку. Ми її почистили, підфарбували, змазали. О! Як гарно вона шила!

А найголовніше - я сама пішла у школу! Не на наступний день, звичайно. Знадобилось ще два роки. Але я знала, що таке прохання не виконується за один день. В п"ятий клас я йшла, як в перший.

Чому я не писала більше тобі листів? Все так просто: я отримала все, чого потребувала. А через шоколадки не хотілось турбувати.

Я недавно стала мамою. І моя доця ще маленька, щоб писати листи Миколаю. Підросте трішки - писатимемо разом. Будемо просити у тебе, Миколаю, цукерок і мандаринок, ляльок і фломастерів, резинок і заколок. Але на наші листи не витрачай часу. Те, що можна купити, ми з чоловіком самі передамо від тебе.

Миколаю, ти дав мені віру у тебе, віру в краще життя, поселив у серці надію . Але таких маленьких Марійок, Сашків, Іванків, Христинок ще так багато. Даруй здоров"я хворим. Даруй бажання допомогти. Даруй розуміння, що все можна змінити на краще. Вибач, Святий Миколаю, що за 16 років мовчанки я написала тобі такого короткого листа. Просто знаю, що у тебе зараз багато роботи. І що менше років автору, тим важливіший лист. Дякую, що прочитавши мого першого листа, дідусю, ти не минув його.

P.S. Моя вже доросла маленька сестричка досі обожнює Барбариски.
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 12
  • Back To Top

#7

Користувач поза мережею   Кравчоля 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 907
  • Реєстрація: 17 January 08
 

Відправлено 13 December 2012 - 11:27

№6. Дуже довга історія (нарис)


(від імені дуже егоцентричного автора)

- Отака коняка вимахала, - розглядаю своє відображення у великому, від маківки до п’ят, дзеркалі. Підходжу до одного з одвірків, вмощуюся, щоб рівненько стояти, кладу на голову книжку – і виявляю, що ні на йоту не підросла з часів попередньої позначки зеленим фломастером (про яку Даньчик досі не знає). Зітхаю.
- А сколько ты весишь, мелочь? – цікавиться друг.
Кажу йому на вушко. Очі хитро-здивовано округлюються:
- Ого-о! Это же много! А какой у тебя размер?
- Другий, - неуважно кидаю.
Друг якусь мить мовчки уважно дивиться, а потім регоче:
- Мелкая еще.

-…І не забудьте зверху на аркуші з контрольною роботою написати дату – третє грудня! – дбайливо повідомляє викладач. Виводжу поруч із прізвищем шість цифр. Скоро свято Миколайчика. Як радісно було після пробудження зразу – лап! – під подушку. А там – подаруночок! Потім, правда, подаруночки росли разом зі мною і під подушку вміщатися перестали – і добрий Миколайчик залишав їх під ліжком.
- А тепер ти стара, - кажу собі вголос. Сусідка, не повертаючи голови:
- Ох, не сип мені сіль на цукор…

Отак завжди. То завелика, то «замаленька, щоб малят заводити. Вчися». Вчуся. В академії або вчаться ті, хто працює, або не вчаться ті, хто лінуються. Ну, звісно, можна ніц не робити, але ж і стипендію вищезгаданий міфічний Ніц не заплатить. От і пізнаю філософські системи Декарта, Блаженного Августина, Гоббса. Давньогрецькі лупаті бородані вже пройдені і перепройдені на перших двох курсах. До мене долинає уривок неквапливої лекції із цінною порадою:
-…От і як нам практично перевірити, які ідеї в людини є вродженими? Та дуже просто! Беремо душу в чистому вигляді…
Душа в чистому вигляді не витримує – витягую блокнот, новеньку чорну ручку, прибережену для чогось особливого, і пишу:
«Привіт, Миколайчику.
Їй-богу, не знаю, як тебе розглядати – чи як християнського святого, чи як філософське абстрактне поняття, але факт залишається фактом: кажуть, ти дітей любиш.
Здається, у листах щось просять. Але от у цьому й проблема: поняття не маю, що попросити. Тому хочу подякувати: я дуже щаслива людина. У мене є улюблена мама, улюблена сестричка по мамі, улюблена німецька вівчарка й улюблений коханий, з яким ось уже трохи більше двох років мирно співіснуємо в одній квартирі.
Сподіваюся, усі вони також щасливі. Найбільше зараз радіємо за сестричку – у неї так вдало складається особисте життя, що все з нетерпінням чекаю на звістку про те, що стану тітонькою. Коли у них все добре, то й мені спокійно – можливо, звучить дещо егоїстично, але дуже хочу, щоб вони ніколи не мали причин для смутку.
Особлива увага до вищезгаданого співмешканця: Данцю, любий, я обіцяю перестати виносити тобі мізки! Ти абсолютно правий – для малят ми ще й самі малята; ми ще й самі за ці короткі два роки не навчилися чути один одного з першого поруху серця, а не голосу.
Отож, Миколайчику, дякую, звісно, що й досі допомагаєш мені, як дитині: і на контрольних у вухо щось шепнеш, і «Світоч» молочний через друзів передаси. Але я таки невимовно щаслива людина. Будь ласка, краще подбай про тих, хто цього потребує набагато більше. Справді.
P.S. Ей, ні, я таки не дурна і не порожньосентиментальна! Я ж на філософії третій рік уже вчуся. Які ще сентименти? Звичайний логічний аналіз і вбивчі аргументи!».

Підпираю долонею щоку і навіть не помічаю, що вже завершується пара. За вікном валить – не йде, а саме сиплеться, як із дірки в попелястому небі – сніг. Багато-пребагато першого пухнастого снігу. Гарно. Усміхаюся. Як же я страшенно люблю жити… Особливо у дні, коли нараховують стипендію (:
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 8
  • Back To Top

#8

Користувач поза мережею   Кравчоля 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 907
  • Реєстрація: 17 January 08
 

Відправлено 13 December 2012 - 11:29

№7. Цукерки для чемнюлічки (гумористичний вірш)

Я іще маленький дуже,
Та про Тебе я вже чув!
А пишу Тобі тому я,
Що я чемним дуже був!
Всі свої півтора роки
Мамі спати не давав,
У житті нового стільки,
Вони ж хочуть, щоб я спав!
Та за те вони зі мною
Стільки вивчили пісень,
Мама голосу не має,
А співає цілий день!
А віршів, казок згадали,
Що й не знали і самі,
І щодня розповідали
Безперервно їх мені!
Прибираю вправно в хаті,
Мама де так прибере,
Вмію трохи замітати
Й викидати все старе!
А по тумбочках колись я
Раз ревізію провів:
То нових одежок мама
Мала ще на пару днів!
Готувати помагаю,
Бо без мене там ніяк,
Скоро мама відшукає
В ванні схований буряк!
Тата вранці на роботу
Проводжаю я щодня,
Бо без мене він проспав би
І роботу, й снідання!
Ще у хованки я граюсь
І в м'яча, і в дожени,
Як за шторою сховаюсь
Мама тішиться завжди!
Безліч іграшок я маю
І машинок, і книжок,
Разом з татом в ігри граєм
І малюємо пташок!
Щось я дуже розхвалився,
Зрозуміло, мабуть, всім,
Скільки добрих справ зробив я
Й як допомагаю їм!
Отже, ЛЮБИЙ МИКОЛАЮ,
Раз я був чемнюлічка,
То у Тебе попрохаю
Трішки подаруночків!
Принеси Ти для початку
Шість тарілок, що розбив
Я, як влаштував порядки
І посуду мамі мив.
Можеш ще принести також
Кілька запасних коліс,
Окуляри – це для тата
І новий для гави ніс.
Ще для братика - машинку,
Я її ремонтував,
Для сестрички – новий зошит,
Трішки я старий порвав!
А для мене, якщо зможеш,
То цукерочок чуть-чуть,
Бо усі їх дуже хвалять,
А мені ще не дають.
Дякую Тобі я дуже,
Що Ти лист мій прочитав!
В люлю вже кладу подушку,
Щоб туди цукерки клав!
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 15
  • Back To Top

#9

Користувач поза мережею   Кравчоля 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 907
  • Реєстрація: 17 January 08
 

Відправлено 13 December 2012 - 11:31

№8. Дитяче прохання (оповідання)

Маленька золотокоса дівчинка в рожевій з ведмежатками піжамці стала на колінця. Щиро дивлячись у вікно своїми великими оченятами, де було видно, що над містом опустилася ніч, почала тихенько говорити.
Дорогий Святий Миколаю
Я ще маленька і не вмію писати але мама мені казала, що ти все бачиш. І я думаю, що ти обов’язково мене почуєш або хтось з твоїх помічників і вони потім перекажуть тобі. Я знаю, що ти дуже добрий і вмієш творити чудеса. Я тебе бачила на малюночках в книжечці, яку мені подарувала мама, в тебе дуже добрі очі.
Розповім трішки про себе. Мені майже чотири рочки і я дуже люблю цукерочки. Я була не зовсім чемною, не слухала маму і це її дуже засмучувало. Якось я потягнула котика за хвостик і він почав нявчати, напевно йому було боляче. Але я буду старатися бути слухняною і більше ніколи не буду ображати кицю. Чесно-чесно!
Я б дуже тебе хотіла попросити, щоб ніхто більше не хворів, бо минулої зими я потрапила в лікарню і мені кололи болючі укольчики. Я навіть сильно плакала, але ти напевно про це знаєш. А якось по телевізорі показували будиночок в якому жуве дуже багато діток. Мама розказувала, що в тих діток немає мами і тата і бабусі з дідусем, тобто нікого в них немає. Але їх можуть взяти тьоті з дядями, які хочуть мати діток, щоб їх любити і бавитись з ними і вони будуть жити з ними. Тому дуже хочу тебе попросити, щоб ти зробив так, щоб пошвидше ті тьоті з дядями з’явилися і позабирали тих діток до себе і вони були щасливими. Миколайко, я по секрету тобі скажу, що я також дуже хотіла, щоб у мене був тато, бо чомусь його у мене немає. Я також хочу бавитись зі своїм татком, як інші дітки на дитячому майданчику.
Напевно все попросила… А, ні! Ще я дуже-дуже хотіла, щоб моя мама ніколи не плакала і принеси мені цукерочки, бо я дуже люблю солоденьке, ну і різку також принеси, щоб нагадувала мені, що я обіцяла тобі бути чемною. Тепер точно все попросила, хоча якщо ще щось згадаю, то я тобі обов’язково скажу.
Дякую тобі за все! Я швиденько ляжу спати, щоб ти до мене пошвидше прийшов і не буду підглядати. Чесно!
Усміхаючись, вона лягла в своє ліжечко накрившись м’ягеньким одіяльцем і заснула, засопівши своїм кирпатим носиком. Тієї ночі їй снились чудові сни, що всі дітки на землі щасливі.
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 8
  • Back To Top

#10

Користувач поза мережею   Кравчоля 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 907
  • Реєстрація: 17 January 08
 

Відправлено 13 December 2012 - 11:32

№9. Маленькі мрійки (казочка)

Сніжинка примостилась на прозоре віконечко та поглянула всередину.
У кімнаті було темно, лише кольорові вогники на ялинці освітлювали частину підвіконня і дитяче ліжечко. Дівчинка солодко спала, обійнявши плюшеву мишку, на її ковдрочці посміхались маленькі зайченятка.
І Сніжинка також посміхнулась. Вона згадала цю дівчинку. Минулої весни маленька пустунка здійснила її мрійку.
За своє безкінечно довге життя Сніжинка де тільки не була, і чого тільки не бачила. Але, слухаючи розповіді сестричок, мріяла скупатись в кульбабковому пилку. Вона стільки чула про той золотий, солодкий, пахучий пилок! І жодного-жоднісінького разу не потрапляла на жадану квітку. Аж тоді, раптово, синенькі з зеленими жабками чобітки здійняли цілу хмару бризок із весняної калюжки, і вона, маленька Краплинка, плюснулась прямісінько у обійми кульбабки. Так, правду казали сестрички! Це було чарівно! А маленька дівчинка схилялась низенько, та заглядала, як під сонячними промінчиками блищать перлинки на жовтих пелюсточках.
І сьогодні це знову була вона. А на підвіконні лежав клаптик паперу, прикрашений зірочками та квіточками. «Святий Миколаю! Я була чемна. За це дідусь мені подарував санчата! Я так хочу снігу! Оленка.»
Сніжинка посміхнулась. Сьогодні Небесні Сили принесли її сюди недарма, вона змогла здійснити маленьку мрійку маленької дівчинки!
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 6
  • Back To Top

#11

Користувач поза мережею   Кравчоля 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 907
  • Реєстрація: 17 January 08
 

Відправлено 13 December 2012 - 11:33

№10. Лист до Святого Миколая (есе)

Вже наближається та ніч, чарівна, зоряна, сніжна і морозна. Коли ти, Святий Миколаю, завітаєш у кожну домівку, до кожного з нас. Я ніколи не писала тобі листів, але завжди чекала на тебе і готувалася. Пам’ятаєш, як ми з татом пекли маленьких пухкеньких миколайчиків? Мама тоді вже була хвора і не могла нічого готувати… Але я всьому навчилася, мама підказувала, як що робити, і в мене все виходило!
Я вдячна тобі, Миколаю, за твої дарунки у моєму житті, тому що жодного року я не залишалася без них. Ти ніколи про мене не забував, навіть якщо я була нечемна.
Так, колись, дитиною, я була найщасливішою, коли вранці 19 грудня під подушкою знаходила бажану іграшку, годинник, новий портфель, набір для малювання, багато цукерок, горішків і мандаринок.
Коли трішки підросла, бажані подарунки вже стали трошки іншими, інколи дорожчими, нематеріальними.
А коли під моїм серцем підростало моє дитятко, я просила тебе лиш про здоров’ячко для нього, мого малесенького синочка.
Цього року я прошу тебе, Миколаю, про здоров’я для моєї матусі. Щоб вона змогла сама спекти тих маленьких, запашних, солодких миколайчиків і передати нам, своїй доньці і внукові. Щоб змогла взяти Максимчика на руки, обійняти і поцілувати. Щоб змогла вийти на вулицю, сходити до церкви і подякувати тобі за все…
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 8
  • Back To Top

#12

Користувач поза мережею   Кравчоля 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 907
  • Реєстрація: 17 January 08
 

Відправлено 13 December 2012 - 11:35

№11. Лист до Миколая або ще один шанс (недитяча казочка)

Від автора: своїм оповіданням я аж ніяк не хотіла зіпсувати вашого настрою. Просто намагалася донести до людей, що багато діток можуть просто не мати свята. І не тому, що вони сироти (хоча це також проблема!) Буває таке, що при живих батьках через низку причин малюки не отримують ні подарунків, ні новорічної магії.
Лист до Миколая або Ще один шанс

(недитяча казочка)
- Галюсику, мені зваж, будь ласка, півкіло отих цукерок в блискучій обгортці, що по вісімдесят гривень, кілограмчик мандаринок... Так, чого ще взяти? – огрядна молодиця з пишним бюстом загородила своїм тілом півприлавку.
- Діткам миколайчиків купуєте, Віро? Візьміть ось цього печива. Раджу. Воно дуже смачненьке, – продавчиня ненав’язливо припрошувала брати свій товар.
- Ой, не знаю, не знаю... Мої малі такі вибагливі... Лиш кіндер-сюрпризи їм подавай... Микитка ось на Новий рік у Діда Мороза замовив собі конструктор «Лего», а він знаєте, скільки коштує? Дехто у нашому селі таких грошей і не заробляє... – гонорово цідила слова пишнотіла жінка, - А Іринка ляльку, якусь Рапунцель чи що... Так-от, вона теж недешева... А що зробиш... Купили. Діти – наше майбутнє... Мусимо їм потакати у всьому...
А купувати дорогі забаганки дітям було за що. Її чоловік Петро вже який рік був на заробітках в Португалії, щомісяця справно присилав грошики, які дружина й діти уміло витрачали. Тут, у невеличкому селищі на Поділлі, їхню сім’ю вважали заможною і багатою.
- Віро, та рухайтесь швидше! Ви ж не одні тут! – невдоволено гаркнув чоловік, який стояв у черзі в магазині. – Нашим дітям теж потрібні подарунки на Миколая!
Жінка щось невдоволено буркнула собі під ніс, але почала швидше рухати своїми мозковими звивинами і вибирати смаколики дітям. Поскладавши все до сумки, попливла до виходу, наче каравела, ніби ненавмисно штурхнувши буркутуна.
- А вам чого, Олено? – приязно усміхнувшись, запитала продавчиня в худющої жінки із синцями під очима. – Що діткам будете брати?
У цей момент Олена якось зіщулилась, почервоніла. Її очі почали швидко бігати, наче вона роздумувала про щось дуже важливе, але, не знайшовши виходу з ситуації, була змушена сказати заготовлену заздалегідь фразу. Тихенько промовила, щоб ніхто позаду не почув:
- Мені, будь ласка, чикушку... – і поставила непевною рукою перед продавцем кілька зім’ятих купюр та гору дрібних монет. Галина співчутливо на неї глянула, простягнула пляшку і дала на додачу 2 «Чупа-чупси». Жінка сховала свою покупку у торбину і мовчки швидко почимчикувала до виходу.
Зачинила двері магазину і нарешті дала волю сльозам. Йшла по білому рипучому снігу, морозець пощипував за руки і мокрі щоки. А тендітні сніжинки падали із темного зоряного неба, кружляючи в елегійному танці. Проте Олена не бачила тієї всієї краси. Не дуже звертаєш увагу на навколишню природу, коли живеться непереливки.
А в магазині гомін не стихав.
- Ой, бідна, бідна та дитина... – цокала язиком та хитала головою стара баба Орися. – Знову понесла своєму лобуряці пляшку. Трутень! Ніде не робить, лиш ті копійки, які платять на дітей, пропиває!
- А що робити, бабуню? – мовила продавчиня. – Якщо не принесе, Орест буде бити, на мороз з дітьми вижене. То ж нелюд, а не чоловік!
- А яка дівка була... Перша на все село! – задумливо прошепотів один із чоловіків, які знаходилися в крамниці. – І розумниця, і скромна, а гарна... А зараз – тускле волосся, зморшки, синці замащені дешевою косметикою, вогник у очах погас... Ніколи не скажеш, що це та Оленка, за якою бігали майже всі сільські хлопці... І я бігав... Чого правду таїти... Та вибрала вона Ореста. Кохала, бачите, його вона...
Олена зайшла до хати, ретельно струсивши ноги від снігу. До неї одразу підлетіло двоє діток, і наче горобчики, заглядали мамі в очі: «А раптом принесла щось смачненьке?» Жінка тільки винувато усміхнулася і розвела руками. Пам’ятала про 2 льодяники на паличці, але хотіла їх приберегти, щоб поставити сьогодні вночі дітям під подушку. Старша дівчинка, яка вже була школяркою, миттєво сховала розчарування в очах, взяла за руку 3-річного братика і повела його до кімнати, дорогою промовляючи, що від солодкого псуються зуби.
- А у нас, Оксанко, будуть найміцініші зуби у світі! Ми так рідко їмо солодощі. Подивись, які вони в мене міцні! – почав клацати зубами Владик.
Від цих слів Олена стрепенулася, наче поранена птаха, сльози от-от мали викотитися з очей, та враз почула окрик п’яного чоловіка:
- Суко, ти де вешталася стільки часу?!! Тебе лиш за смертю посилати!
Олена миттю забігла на кухню і поставила перед чоловіком чикушку. Орест тільки злісно глянув на неї, зірвався зі стільця і почав репетувати несвоїм голосом:
- Це ти, сволото, не знати де шлялася півгодини і приносиш мені оцю мензурку?! А я що, півлюдини? Та це ж мені на один зуб!
Замахнувся і зі всієї сили вліпив долонею по обличчі. Від цього удару жінка захиталася і впала додолу. З кутика рота повільно потекла цівкою кров. Орест ж на цьому не зупинився. Лють бурлила в ньому, як окріп в каструлі.
- А може, оце нещастя, - продовжував чоловік, вказавши рукою на пляшку горілки, - розбити на твоїй дурній башці, щоб думала трохи нею? – нелюд замахнувся ногою, щоб вдарити лежачу жінку з переляканими очима, та враз маленький Владик заскочив на нього, обійняв руками батькову ногу і, плачучи, почав просити не бити маму. До його благань приєдналася і Оксанка.
- Орестику, любий, ну, не було більше грошей... – слізно молила жінка, закриваючи розбиту губу від дітей. – Останні витратила... Завтра святечко – Миколая – люди дітям цукерки купують, а я їх обділила, щоб тобі вгодити.
- Ах, ти мені ще й випивкою докоряєш... – розпалювався ще більше чоловік, - Тоді знай: ви жерти не будете, а я буду пити! – він із силою відірвав малого від своєї ноги і жбурнув ним в іншу сторону. Олена і Оксанка миттю кинулися до нього. А Орест, трохи втихомирившись, сів за стіл і відкоркував ненависну пляшку, ковтнув з неї, навіть не наливаючи у склянку.
Через якийсь час Олена тихенько пройшла до дитячої кімнати. Її дітки-горобчики спали, обнявшись, одягненими. Готові у будь-який момент зірватися на ноги, щоб тікати з хати від п’яного татка. Нечутно підійшла до ліжечка і підіткала ковдру. Помітила якийсь клаптик паперу на столі. «Лист до Миколая» - було старанно виведено дитячою рукою. «Святий отче Миколаю! Пишуть тобі Оксанка і Владик. Ми чули, що якщо у тебе чогось попросити, то ти, обов’язково те принесеш. Миколаю, нам не потрібні іграшки, комп’ютери, солодощі, як нашим друзям Михайлику, Вероніці та Сергійку. Ми просто хочемо, щоб... – на цьому місці Олена помітила плямку, зрозуміла, що то скотилася одинока дитяча сльозинка на папір, - ...хочемо, щоб тато помер. Нам буде без нього краще. З повагою, Оксанка та Владик». Олена мовчки захлиналася слізьми...
У цей час на небі янголи мовчки спостерігали за тим, що відбувалося в цій нещасній сім’ї. Один з них стрепенувши своїми білосніжними крилами сказав:
- Ну, як будемо діяти, браття? Не знаю, як у вас, та у мене вже сил немає дивитися на страждання бідної жінки і її діток.
- І я не знаю, як вчинити... Вже давав йому можливість влаштуватися на роботу. Думав, почне заробляти гроші, згадає про сім’ю, опам’ятається. Не допомогло. Зробив так, щоб його звільнили. Гадав, не матиме грошей - перестане пити. Так ні! Він бідній жінці всівся на шию і вимагає від неї випивки! – розповідав інший. – Вже й насилав на нього хвороби... А він підлікується, і знову за старе!
- Тоді давайте виконувати бажання дітей... - перший янгол нахилився і подув на п’яницю зоряним пилом. Від цього чоловік впав зі стільця і почав корчитися у судомах.
- А може, дамо йому ще один шанс? – вмішався до розмови третій. – Я пам’ятаю його ще маленьким хлопчиком: великі бездонні сумні оченята і завжди брудні ручки. Він не знав любові від своєї мами, та нагуляла його, хлопчик чув від неї тільки прокльони і лайку...
Троє янголів безшумно спустилися до сільської хатини. Стали кругом. Один з них легенько доторкнувся до чола помираючого чоловіка. Враз у свідомості Ореста почали з’являтися яскраві картинки: ось він лупцює жінку і виганяє її з дітьми на мороз. Їм дуже – дуже холодно, їхні сльози не встигають капати на землю – моментально замерзають на щоках. А ось він бігає по вулиці за Оленою із вилами, кричить, що вб’є, а його маленькі діти перелякані – білі, як смерть. Владик обмочив колготки від жаху. А ось і сьогоднішній день – його рука замахується на жінку, він жбурляє сина... В їхніх очах нема любові – тільки тваринницький страх. Безмежний, всеохопний, смертельний. І раптом він бачить лист, який пишуть його діти Миколаю. Холодить серце фраза: «Ми просто хочемо, щоб тато помер...» І дивина! Орест відчуває все те, що й вони. По його щоках котяться сльози, йому так само болить, як жінці й дітям... Раптом до чоловіка доходить, що не такого життя він хотів, згадує, як колись мріяв про гарну і міцну сім’ю, про розумних діток, красуню-дружину. Як? Як він міг стати таким тираном? Як зіпсував все своїми руками? Як спокутувати свою вину? Якби йому дали ще один шанс, він обов’язково – чуєте, янголи! - обов’язково би виправився...
Вони чули... Один із них знову дмухнув зоряним пилом на розпростертого на підлозі чоловіка, і той почав дихати. Янголи зникли так само безшумно, як і з’явилися. Орест повільно піднявся, схопив недопиту пляшку і вилив її у відро. Навшпиньках зайшов до кімнати. Його жінка і діти тривожно спали. Орест тремтячою рукою доторкнувся до Олени. Та відкрила очі і з них на чоловіка виплеснулася хвиля страху. Він мовчки обійняв їй ноги і шепотів: «Пробач, пробач за все, кохана... Я виправлюсь... От побачиш...
- Ти віриш йому, Миколаю? – запитав один із ангелів, обтрушуючи руки від зоряного пилу та спостерігаючи цю картину з неба.
- Не знаю... Але кожен заслуговує на ще один шанс... Поживем – побачим...
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 19
  • Back To Top

#13

Користувач поза мережею   Кравчоля 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 907
  • Реєстрація: 17 January 08
 

Відправлено 13 December 2012 - 11:36

№12. Дарунок для Оленки (оповідання)

Одного вечора я поверталась з роботи,як завжди у власних роздумах про новорічні свята і клопоти,які з ними повязані.Але раптом почулаа дитячий плач.Піднявши голову я побачила дівчинку,що сиділа на лавці у парку і тримала в руках маленький конвертик. Підійшовши до дівчинки ближче.Я запитала її що сталось.Вона повернула голову до мене і я побачила великі голубенькі оченята повні сліз.Мені стало дуже жаль дівчинки і я присівши біля неї стала розпитувати чому вона плаче,Оленка так звалась дівчинка.Розповіла мені про те,що наближається свто Миколая і вона має одне заповітне бажання і що вона написала лист для святого.Але не знає куди відправити і всі кого вона не питала сміялись з неї і казали,що його не існує.Так з неї сміялись дітки у школі і говорили,що подарунки кладуть під подушку батьки,а не Миколай і що шукати його чи відправляти йому листи немає сенсу.На що дівчинка дуже ображалась і не хотіла спілкуватись з цими дітками.І от вона ішла додому і запитувала у всіх прохощих адресу Миколая,але всі відповідали,що незнають.І ось Оленка у розпачі сіла в парку і почала плакати.І тут її я і побачила.Мені дуже захотілось допомогти дівчинці і я сказала."Оленко тобі дуже пощастило.Я знаю адресу Миколая і відправлю твій лист йому."Дівчинка посміхнулась відала мені свій лист і побігла щаслива додому.Я підписала адресу отримувача і вкинула лист в поштову скриньку.І ось десь там в небесній канцелярій саме кипіла робота перед святом.Святий Миколай перечитував тисячі листів і підготовлював подарунки.І ось відкривши лист Оленки він був вражений."Доброго дня святий Миколаю.Всі говорять,що ти не існуєш і що лист до тебе всеодно не дійде,Але я знаю.Я вірю,що ти існуєш дідусю і що обовязково виконаєш моє бажання.Я не буду просити у тебе багато цукерок,або дорогих іграшок,Я дуже хочу,що б ти допоміг одній бабусі,яка живе поряд зі мною.Розумієш Миколайку вона вже дуже старенька і їй нікому допомогти.І всі свята вона проводить сама.В неї є донька,але вона живе дуже далеко і рідко до бабусі приїжає.А я б дуже хотіла,що б цього року бабця не була сама,що б вона гарно відсвяткувла твоє свято і не на самоті.У неї ще є внуки хотілося б,що б вони теж приїхали,Тому прошу у тебе дідусю святий допоможи цій бабусі подаруй для неї справжнє свято.Я тобі завжди молюся й низько-низько поклонюся.Ти прийди до бабці Галі й виконай моє бажання.Я у тебе вірю.Оленка"
І ось Миколай прочитавши лист від дівчинки був дуже розчулений і вперше за стільки років свого життя повірив у справжнє диво.Адже дитина і дійсьно просила у нього не для себе і не дорогих подарунків і іграшок,Вона просила щиро і з вірою для іншої людини.І це бажання він просто не міг не виконати.Він повірив,що буде добро на Землі,якщо є там такі щирі і чуйні діти.
І ось настав ранок свята.Оленка прокинулась.Потягнулась і відчула,що їй щось заважає.Вона відсунула подушку і побачила там.Солодкий подаруночок і записку"Оленко ти дуже чемна і чуйна дівчинка.І тому я виконав твоє бажання. св,Миколай"
Дівчинка швиденько оділась і побігла до сусідки.Коли постукала у двері почула галас за дверима.Їй відкрили двері двійко дітей трішки старших за неї саму.Оленка пройшла далі і побачила,як бабуся Галя сидить щаслива у кріслі,а поруч наряджає ялинку її донька.Вона не могла повірити власним очам.Збулось її бажання і бабуся буде на свята не одна.
Оленка поспішала щаслива до школи і ось у парку зустрілась знову випадково зі мною.І почала дякувати мені за допомогу.Тому,що збулося її бажання.Миколай допоміг їй і розповіла мені проте,чого вона хотіла найбільше.І ось почувши розповідь ОЛЕНКИ Я ТЕЖ,ЯК І мИКОЛАЙКО ПОВІРИЛА У СПРАВЖНЄ ДИВО.і У ТЕ,ЩО ВСЕ У НАС БУДЕ ДОБРЕ.Якщо є у світі такі чуйні діти.
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 8
  • Back To Top

#14

Користувач поза мережею   Кравчоля 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 907
  • Реєстрація: 17 January 08
 

Відправлено 13 December 2012 - 11:38

№13. Звичайнісінькі чудеса (оповідання)

Сергійко любив читати. Дуже! У домашній бібліотечці не було жодної непрочитаної дитячої книжки – від найтоншої до найгрубшої. І це - подумати тільки! – він лише у другому класі. Такими темпами дійде до того, що на поличках не вистачатиме місця для нових книг, або в батьків – грошей на них.
І улюбленою серед усіх найулюбленіших письменників світу була для нього Астрід Ліндґрен. Він, правда, поки читав лише «Малюка і Карлсона, що живе на даху». І то тільки першу частину. Але хіба може бути ще щось цікавіше? Тато сказав, що нема. Хоч він книжки не читав – лише мультика бачив.
Та там такі пригоди – що й ну! Хоч і вредний цей Карлсон, але на різні витівки фантазії йому не бракує – від захвату тріснути можна.
Одного разу, начитавшись книжкових походеньок, Сергійко сам зібрався на прогулянку горищем їхнього п’ятиповерхового будинку…хотів навіть вилізти на дах, якщо пощастить. Але захопливій мандрівці завадила халепа: на горішніх дверях висів здоровенний замок. Та й якраз тітка Люся з чотирнадцятої квартири зненацька вийшла на сходовий майданчик – не інак, як шпіонила. Хм… Вона взагалі підозріло дивна, ця тітка Люся, завжди з’являється в найвідповідальніші моменти: то як вони із другом Вовчиком у сусідському малиннику нишком ласували ягідками, чи як на роликах каталися, випадково зіштовхнулися й беркицьнулись в клумбу прямо на корч жоржин. І ось знову ця Люся зірвала його задум. Але ж розповідь не про неї…
Найбільше в книжці йому подобався Малюк – той що Сванте Свантесон (ой, ці шведські імена й прізвища такі складні!). Сергійко ж теж – звичайнісінький хлопчик. І очі в нього теж зелені А ще він, як і Малюк Сванте, хотів собаку. Точнісінько так само – дуже хотів. Марив клаповухим песиком, діставав батьків на усі свята проханням подарувати йому чотирилапого друга. Мама не хотіла, бо «у нас вже є два коти», ще бо «ця шерсть усюди – бррррррр!» (і нічого, що ці її два коти так само усюди лишають шерсть) і контрольне питання «а вигулювати пса о шостій ранку ТИ будеш?!». А чом би й ні? Подумаєш – якась шоста ранку. Сергійко вже геть дорослий, встане й піде – це ж заради друга, хоч і чотирилапого.
- Уроки вчасно вчитиму, спати о дев’ятій вечора лягатиму, вранці сам ліжко застелятиму – тільки дозвольте собаку!
Не дозволяли.
І тоді… От якраз тоді й виник план.
Вовчик казав, що з цього нічого не вийде, бо насправді Миколая НЕМА! От хоч він і друг, хоч і на цілий рік старший, але верзе такі нісенітниці… Як же нема? Казав, що все це батьки. Може, в нього й батьки, але в Сергійка ТОЧНО Миколай завжди приносив подарунки. Та Сергійко оно минулого року майже до самого ранку не спав, щоб перевірити: батьки серед ночі вирішили би подарунки класти, якби це вони, - гарантія. Але ж ні, не йшли. Та й не можуть вони так тихенько й непомітно під подушку щось покласти – обов’язково почув би. Він же чує, як вони вранці двері відчиняють, щоб до школи його будити, - просто прикидається, що ще спить. Це точно Миколай.
До кого ж іще звертатися за допомогою, як не до заступника всіх дітей? Тим більше, що Сергійко досить чемний хлопчик: вчиться гарно, Юльці-однокласниці портфеля носить зі школи, вівсянку на сніданок їсть, хоч і не любить. Ото хіба ліжко не застеляє і домашнє завдання довго виконує, але він виправиться. Обов’язково! Йому б лиш собаку…
До свята залишалося трохи більше тижня: може, Миколай таки зміг би допомогти Сергійкові? Треба спробувати! Ввечері він сів писати листа.
«Дорогий Св.Миколаю!
Пише до тебе Сергійко Нечипорук з 2-А класу. Дякую тобі за машинки й конструктори, які ти приносив, коли я був маленьким. Вони мені дуже подобались, я й зараз люблю іноді ними гратися, особливо коли не хочу вчити уроки. Хоч мама трошки й свариться, що я великий, але не дуже відповідальний.
Я вже гарно вмію читати. У мене найкраща техніка читання в класі! Улюблена моя письменниця - Астрід Ліндґрен. Я довго не міг запам’ятати її прізвища, бо воно якесь складне. Українські легші. Вона написала про «Малюка і Карлсона, що живе на даху». Не знаю, чи ти читав. Є ще такий мультик, може, бачив? Навіть мій тато бачив.
Там Малюк хоче собаку. І я теж дуже хочу.
Дорогий Святий Миколаю, подаруй мені, будь ласка, на свято собачку. Хоч малюсінького… Я буду сам його доглядати, сам виводитиму вранці і на прогулянку і митиму йому лапи.
Будь ласка! Я буду найслухнянішим хлопчиком у світі.
Якщо ж не вийде собаку - тоді всю книжку Астрід Ліндґрен про «Малюка і Карлсона, що живе на даху», щоб знати, чи Малюку таки подарують собаку.
Допобачення, Св.Миколаю. Буду чекати.
Ой, ще забув дописати. Тільки, може, не клади собаку під подушку.»
(листа перевірено й трошки відредаговано автором оповідання ;)
Він так захопився, що й не помітив, як до кімнати почергово заглядали тато й мама. Хлопчик запакував листа й поклав на підвіконня.
А вранці…конверта не було. Не було! ВІН його забрав - точно. Тепер треба тільки чекати.
- Чого це ти вчора ввечері так довго вовтузився й не лягав спати? – спитала мама за сніданком.
- Та так… - зніяковів Сергійко. – Писав.
- Невже? І що ж такого ти писав?
- Листа. До Миколая.
- Ого! – мама посміхалася. – Якого подарунка замовив?
«Ох, матусю, якби ти тільки знала! Не скажу, бо ти точно перестрінеш Миколая й не дозволиш подарувати мені собаку»
- Це наш з Миколаєм секрет, мамо, - відповів серйозно.
Цей тиждень з хвостиком тягнувся довго. Ну, ви ж знаєте, як довго йде час, коли чогось дуже чекаєш: дзвінка на перерву, торта на чиємусь Дні народження, своєї черги, щоб з’їхати з гірки на санчатах. Весь цей час Сергійко старався бути чемним – щоб Миколай не сумнівався в його чесності.
І ось залишився однесенький день. Хлопець горів з нетерплячки. Він йшов до школи й мріяв, як завтра вранці прокинеться під веселий гавкіт, як нагодує свого друга бутербродом з маслом і ковбасою, як той проводжатиме його до школи і біля дверей на прощання вірно лизне руку…
Аж раптом побачив жахливу картину – і веселкові мрії лопнули, як мильна бульбашка.
- Егей! Ви що це робите?! – Сергійко гукнув звіддалік і сам злякався своєї хоробрості.
Троє старших хлопців загнали в куток маленького цуцика й, регочучи, жбурляли в нього важкими сніжками. Той тремтів, піджимав хвоста, плутався лапками в мокрому снігу й жалібно дзявкотів. І жодної можливості втекти від кривдників.
- Шмаркачу, йшов би ти собі, - зареготіли ті ще голосніше.
- Пустіть собаку, кажу вам…
- Ато що? Га-га-га-га-га! Татка покличеш?
Сергійко сміливо підійшов ближче.
- Хоч би й тата – він у мене спортсмен. Ми вам вуха миттю намнемо!
- Га-га-га-га-га! Ич який борзий. А самому слабо? – один з них, той що найвищий, підійшов впритул до малого, підкидаючи сніжку. – Здрейфив?
- Нічого я не здрейфив. Пустіть, кажу собаку, – Сергійко аж навшпиньки став, щоб мати солідніший вигляд.
Він і не помітив, як хлопці обступили його з усіх сторін.
- Утю-тю, - один штовхнув хлопця в плечі.
- Улю-лю, - другий – в груди.
- Аха-ха, - третій – в спину.
Отепер Сергійко злякався: а як поб’ють? Йому ж в школу. Він не боявся, що битимуть, - лише що скаже Ніна Кузьмівна? І мама?
- Пустіть! Перестаньте, - гукав і ледь не плакав. – Я ж впаду. Чи куртку порвете. Ой!..
Хтось раптом поставив підніжку й Сергійко упав носом у мокрий брудний сніг, ще й в чоло йому полетіла важезна сніжка. Такий жаль взяв його через цю прикру пригоду, що він вже ось-ось був готовий таки розплакатися. Як раптом…за його спиною почувся грізний рик – бешкетники перестали зубоскалити й налякано позадкували.
- Ррррррррр-гав-гав-гав! – цуцик вишкірив зуби й скочив на розбишацьку компанію – тільки п’ятами накивали, розхляпуючи навсібіч мокрий сніг.
Ти ба! Сергійко не вірив власним вухам і очам: оце хвостатий герой! Так і стояв навколішки в мокрій сніговій каші, розглядаючи песика. «Герой» підійшов до хлопця й ткнувся холодним носом йому в руку: невеличкий, з довгими коричневими вухами, сірий…чи білий?..брудний і мокрий. І зовсім-зовсім не породистий.
- Ех, попали ми з тобою, брат. Зараз Ніна Кузьмівна проведе зі мною дуже виховну бесіду. Мамі подзвонить. Не оцінять вони нашого геройства.
Вже був кінець першого уроку, коли Сергійко постукав у двері свого 2-А класу. Ніні Кузьмівні ледве мову не відібрало, коли вона побачила, в якому вигляді учень з'явився на порозі.
Далі був малиновий чай у шкільному медпункті, детальна Сергійкова розповідь ранкових подій. Вчителька навіть бігала на шкільне подвір’я подивитися на чотирилапого винуватця (який одразу побрів із хлопчиком до школи й вмостився на сходах чекати його повернення). Ну й, звісно, дзвінок мамі, мамина істерика спочатку в телефонній слухавці, а через двадцять хвилин – у медпункті.
Додому поверталися швидко і майже мовчки. Цуцик плентався на два кроки позаду, енергійно метляючи хвостом. Мама раз-по-раз спинялась і тупала до нього:
- Пішов звідси! Ану геть! От вчепився, як реп’ях.
Сергійко щоразу оглядався до песика й змовницьки підморгував: не бійся, мовляв, мама в нас мирова.
- Мам, - нарешті обізвався малий. – А може…
- Ніяких «може». Не видумуй, він же З ВУЛИЦІ. Бігом додому – ноги парити з гірчичниками.
Отак от ці мами… Ех. Одна надія - на Миколая.
І ось він – святковий ранок. В кімнаті пахне мандаринами. Урочиста мить – Сергійко намацує щось під подушкою: шелестить – це цукерки, далі тверде… Не втримується й відкидає подушку… Ах! Яка ж вона велика й гарна. Та, про яку просив: усі три частини «Малюка і Карлсона, що живе на даху». Книжка – це прекрасно, але Сергійко миттю зіскакує на підлогу й заглядає під ліжко…за ліжко…на ліжко… Озирається навколо – НЕМА. Сльози лоскочуть оченята, але він не ревітиме – мужчини не плачуть.
«Не зміг, значить…»
Сергійко взяв книжку під руку й почалапав хвастатися батькам. Та ледве він прочинив двері, як прямісінько біля себе вчув дзвінкий гавкіт.
- Ма-а-ам! Тату! Ви бачили? Бачили?! Це Миколай зробив! - серце вискакувало від щастя.
Вчорашній приятель сидів перед ним на килимку, чистенький і біленький, схилив голову набік, піднявши одне вушко.
А Вовчик, як хоче, то хай собі не вірить!
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 12
  • Back To Top

#15

Користувач поза мережею   Еос 

 
  • Фахівець
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: ЗАБЛОКОВАНІ
  • Повідомлень: 1045
  • Реєстрація: 10 August 09
 

Відправлено 13 December 2012 - 21:15

Ух, прочитала три...Більше позитиву за раз у мене не влазить. Так цікаво. Так інтригуюче. Так непередбачувано.

Нє, все таки малечівські адміни-гернератори ідей - просто геніальні творці настрою. Моє поважання вам!

решту - залишаю на читання перед сном.



Нагороди:

переглянути всі
  • Back To Top

#16

Користувач поза мережею   Мозаїка 

 
  • Фахівець
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 1272
  • Реєстрація: 27 March 10
 

Відправлено 14 December 2012 - 08:15

Мені теж надзвичайно сподобались всі оповідання. Ще раз переконуюся, що у нас на Малечі дуже творчі люди: стільки оригінальних і цікавих ідей, неповторних образів і персонажів! Дівчатка, та з такими талантами несоромно й збірку видати!
My Signature
ЗображенняЗображення
[spoiler]

Нагороди:

переглянути всі
  • 3
  • Back To Top

#17

Користувач поза мережею   Мімі 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Користувачі
  • Повідомлень: 173
  • Реєстрація: 17 September 09
 

Відправлено 14 December 2012 - 15:42

перечитала всі. Що я вам скажу - молодці, гарно, святково. Декотрі твори дають ґрунт для роздумів, інші просто піднімають настрій і однозначно всі несуть в собі "дух свята". В декотрих творах забагато чуда, як казав Станіславський : "не верю", але це на мою цинічно-практичну думку.
My Signature
Зображення

Все що нас не вбиває, робить нас сильнішими.
  • 2
  • Back To Top

#18

Користувач поза мережею   Еос 

 
  • Фахівець
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: ЗАБЛОКОВАНІ
  • Повідомлень: 1045
  • Реєстрація: 10 August 09
 

Відправлено 14 December 2012 - 17:04

В одному з оповідань впізнала свій стиль :) але писла не я. ...Цікаво, хто ж його автор ? Ловлю себе на думці, що у новому форматі конкурсу мене бульше інтригує не так "хто переможе", як "хто автор"... Супер.





Нагороди:

переглянути всі
  • Back To Top

#19

Користувач поза мережею   Squirrel 

 
  • Завсідник
  • PіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 264
  • Реєстрація: 09 October 11
 

Відправлено 14 December 2012 - 17:20

Я перечитала все, дуже сподобалось. Коли читала то встигала і посміятися і задуматись і навіть поплакати.
My Signature
Спойлер

Нагороди:

переглянути всі
  • 1
  • Back To Top

#20

Користувач поза мережею   Мозаїка 

 
  • Фахівець
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 1272
  • Реєстрація: 27 March 10
 

Відправлено 14 December 2012 - 17:29

, чесне слово))) Я сама вже другий день сиджу і ламаю голову, де чиє оповідання. Двох людей впізнала 100%! Третю - під сумнівом.
My Signature
ЗображенняЗображення
[spoiler]

Нагороди:

переглянути всі
  • 1
  • Back To Top

Поділитися темою:




  • 3 Сторінок +
  • 1
  • 2
  • 3
  • Ви не можете створити нову тему
  • Тему закрито



1 відвідувачів читають цю тему
0 користувачів, 1 гостей, 0 прихованих користувачів

Реклама

Останні теми


Останні зміни статусу

Коли я не знаю чогось - іду на форум.... Коли маю що розказати особистого - в щоденник... Коли хочу поділитися цікавим висловом, афоризмом, картинкою чи просто думкою без продовження і коментів - іду в статуси... Це ж так просто, логічно і виховано...

О.Катя світлина

О.Катя  Дівчата,чи знає хтось номер телефону Сидорук з ЖК Луцьк?

01 Nov 2019 17:55

Martlet світлина
Стасівчанка світлина

Стасівчанка  Я не знаю чи є тут такі теми, не знаю де писати тому залишу тут посилання https://m.facebook.com/profile.php?id=100014393529894&fref=nf&pn_ref=story допоможіть дитині, особисто знаю цю сім'ю. Хто чим може, молитвою, грошовим внеском. Допоможіть хлопчику, дайте шанс на повноцінне життя. Адміни не сваріть. Я не знаю чи є такі теми на форумі, пошуком користувалась не знайшла. Посилання на ФБ сторінку мами.

19 Oct 2019 18:25

Алея Ромашкова світлина

Алея Ромашкова  Оглянися, щастя завжди поруч

11 Oct 2019 14:22

Lacy світлина

Lacy  Я скучила за тобою Малеча! Нарешті я маю чим поділитись :)

19 Jul 2019 06:04

Lenka))) світлина

Lenka)))  Підкажіть будь ласка де можна зробити еег дитині у Львові, у суботу? Дуже треба! Буду дуже вдячна!!!

03 Jul 2019 10:18

Галина3 світлина

Галина3  Не знаю чи правильно користуюсь форумом. Але можливо мені хтось допоможе. У дитини 4 роки пахова грижа, направили на планову операцію. Хто з таким стикався, де оперували і сільки коштує зараз така працедура. Буду дуже вдячна за відповіді)))

13 May 2019 18:56

Показати коментарі (1)

Цинічна бандерівка світлина
Арабіка світлина

Арабіка  Привіт. Як добре повернутись на Форум Малеча

05 Apr 2019 14:49

Показати коментарі (2)

SEMA світлина

SEMA  Не довіряйте людям,бо обманюють на кожному кроці,робиш людині добро,а у відповідь отримуєш брехню

28 Mar 2019 22:43

Показати коментарі (2)

Всі зміни →

Facebook стрічка


birthday Іменинники ( 17 November 19 )

  • Немає іменинників сьогодні

Перекладач онлайн