Родинний форум "Малеча" - форум для сучасних батьків: Сила молитви - Родинний форум "Малеча" - форум для сучасних батьків

Перейти до вмісту

  • 8 Сторінок +
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • »
  • Ви не можете створити нову тему
  • Ви не можете відповісти в тему

Сила молитви як проявилася Божа милість у вашому житті Оцінка: ***** 2 Голосів

#21

Користувач поза мережею   irunka 

 
  • Фахівець
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Новинарі
  • Повідомлень: 1087
  • Реєстрація: 13 September 08
 

Відправлено 29 January 2010 - 23:42

Перегляд повідомленняnatalia220 (15.1.2010, 8:01) писав:

Дуже цікава тема! Скажу так: поки я не зрозуміла, наскільки хочу дитину, а нічого не виходить, моє відношення до молитви було нейтральним. Коли я перший раз завагітніла, то не звернула уваги, могла і випити в компанії і покурити...і тут...на 8 тижні викидень :drinks: . Переживши 6 місяців болю душевного ми почали планувати дитинку...і в нас нічого не виходило...я почала молитися кожен вечір. Через 2 місяці я завагітніла :8_2_103: ! Та місяць радості і в мене помазалось, ми бігом в районну лікарню, діагноз - скоріше всього завмирання, я в сльози, молилася півночі, зранку приїхав чоловік зі Львова і забрав мене в Медінститут. Лікар глянув на УЗД, сказав заспокоїтися, ще нічого не ясно, через 2 тижні ще раз УЗД. Ці 2 тижні в лікарні я молилась кожну вільну хвилинку, ходила на Служби Божі, молилась до фігурки Матері. Через 2 тижні довгоочікуване УЗД і...наша дитинка виросла і є серцебиття!!! Ура! З того часу молитва завжди зі мною! Всю вагітність я відходила без проблем. Роди. І знов діагноз. Попадаєм на Орлика з високою температурою + генетик каже що в малого синдром Вільямса, а інша лікарка синдром Нунана. ЖАХ!!! Плачу і молюся кожну хвилину. До моєї дитини на огляд приходили цілі бригади лікарів і студентів, втіхаря перемовляючись :bye: . Виписали нас, ми здали аналізи - не підтвердився ні один діагноз! Ура! Зараз малий виріс, розвивається нормально, я далі молюся. Завагітніла - молюсь за щасливу вагітність, вірю і надіюсь що так і буде!

У мене була схожа ситуація.Завагітнівши вдруге я кожен день молилась і просила Бога подарувати мені цю дитинку,я промовляла всі які знала молитви та з книжечкою читала молитву вагітних жінок.Я знаю,що своїм маленьким чудом я завдячую Богу.Тепер лише молюся за її здоров"ячко.
My Signature
Зображення
Чоловік у своєму житті повинен любити лише трьох жінок-ту,що його народила,ту,що йому народить і ту,що в нього народиться
  • 3
  • Back To Top

#22

Користувач поза мережею   людмила17101985 

 
  • Початківець
  • PіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Початківці
  • Повідомлень: 43
  • Реєстрація: 15 February 10
 

Відправлено 16 February 2010 - 19:18

Перегляд повідомленняПремудрість (15.1.2010, 16:30) писав:

natalia220, Cherika, у вас просто чудові свідчення про славу Божу у вашому житті.
Я більш розбалувана у цьому плані,бо плануванням не займалася,було лише бажання і якась впевненість,що буде хлопчик,а потім дівчинка.Можливо через те,що не відчувала небезпеки,пішла на ризик і народила доцю дома.Аое я знаю на всі 100%,що цю впевненість у благополучних родах мені дав Бог,без тих постійних молитв(наших і за нас інших людей)справді невідомо як би все закінчилося.Тому наші домашні роди - це слава Божа! І велике спасибі Йому,що забрав у нас всякий страх і дав мир і впевненість.

Користувач подумав і додав через 5 хв.:
Ще хочу добавити,що можливо у когось є реальні свідчення про Боже зцілення,то теж пишіть.Бо я зараз молюсь за своє і чоловікове зцілення(думаю не одна в подібному стані),тому треба ободряти друг друга реальними свідченнями Божої слави.

Вибачте за таке питання , але в яку церкву Ви ходите, чи на яке зібрання?
  • 0
  • Back To Top

#23

Користувач поза мережею   людмила17101985 

 
  • Початківець
  • PіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Початківці
  • Повідомлень: 43
  • Реєстрація: 15 February 10
 

Відправлено 16 February 2010 - 19:53

Які прекрасні свідчення!!! А я Вам всім розкажу як я познайомилась перший раз з Богом, та відчула велику силу молитви в свому житті.
Моя історія починається зтого що родилась я в великій сімї, де було троє діток, батьки працювали і великої уваги нам не приділяли, тільки все забороняли. Сімя вважалась віруюча, якщо так нас можна було назвати, кожної неділі в церкву не ходили, але на великі свята, такі як великдень чи різдво, чи шуткова неділя обовязково йшли. Я росла і виростала, і от вирішила вийти заміж за хлопця якого знала декілька місяців( колись думала що це була моя велика помилка), батьки проти не були , вони вважали мене дорослою, після одруження ми жили в гуртожитку в м. Київі, бо він там працював, я завагітніла, і родила хлопчика, от тоді з моїм колишнім почало творитись щось неймовірне, я переїхала з київа до батьків, він також знайшов в нашому місті роботу та переїхав сюди, ми знімали квартиру, але так як працював він один грошей не дуже вичстачало, я почала підробляти, але вже тоді ладу всії небуло, ми сварились він піднімав на мене руку, одного разу бивши мене побив 1-річного нашого синочка, я терпіла це все дуже довго, жалітись батькам своїм смислу не було , бо на той час я думала вони мене не підтримають, вдавала що в нас все добре, ми почали жити як кіт з собакою, спали порізну, він міг після сварки йти собі куди хотіти, але рано чи пізно всьому приходить кінець, і одного разу я не витерпіла та розказала все свому сосіду, ми з ним дружили, він був віруючий, проповідував мені завжди , запрошував в євангельську церкву. Він сказав щоб я розказала все своїм батькам, якщо ні він це зробить сам, незнаю чого я до цього не додумалась сама але ятак і зробила. Розказала все батькам, вони забрали в нього ключі від квартири, але він любив прийти і понервувати мене. З сином не спілкується уже 3 роки, син його навіть і незнає. Але діло не втому. Сосід, звали його Міша розказав мені про вічне життя, життя враю, після смерті, яке має кожна людина, і яке не треба в Бога завойовувати, а всього лиш треба попросити і господь тобі його дасть. Попросити та покаятись всіх своїх гріхах свідомих та не свідомих, визнати що ми є грішні та запрросити Бога в своє життя. Я завжди йому доказувала що я віруюча, а одного разу вирішила, що поки не стикнусь з Богом сама не повірю що можна мати з ним счтосунки: розмовляти, просити допомоги. І от одного разу Міша сказав, що буде молитись, а я щоб намагалась настроїтись на Бога, я тоді прочитала молитву покаяння щиро, і тоті я перший раз з Господом зустрілась. В мене було таке враження що повітря вкімнаті дрижить, я попросила Мішу залишити мене одну, в мене з мозком щось неймовірне відбувалося, він не хотів вірити що Бог реальний, в той момент в мене появилось на сердці відкрити і почати читати біблію( до покаяння скільки раз я її не читала не розуміла там нічого) вона мені здалась казкою, я все розуміла, вона була настільки цікава. Відтоді я відновила свій звязок з моїм Отцем, без якого я тепер не можу. Пізніше свідомо прийняла водне хрещення, і я знаю що моє життя повністю змінилось.
Вийти другий раз заміж я й ненадіялась, я вважала що з дитиною мене ніхто не захоче, але всеодно просила в Бога чоловіка, і Бог відповів на мою молитву, я вийшла другий раз заміж, вгадайте за кого? за Михайла, який був братом в Хресті, мій синочок, якому зараз 3,5 роки навіть не знає що це не його біологічний батько, ми йому навіть і нерозказуєм, тепер чекаємо на другу дитинку- доцю, за яку також вдячні Господу. Тепер без Бога я б не змогла, і нехочу могти. Бог це найдорожче що є в мене в житті, він дав мені сімю, сімю, яку я завжди мріяла мати, де чоловік мене обожнює, любить діток, і ми всією сімєю служим нашому Господу.
P.S: КОму цікаво можу написаим молитву покаяння, без якої я б не мала вічного життя, та не прийшла до Бога. Доречі Господь відповідає на наші молитви завжди, але так як наш Батько, таким способом який для нас кращий.
  • 9
  • Back To Top

#24

Користувач поза мережею   Хвилинка до... 

 
  • Фахівець
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 1574
  • Реєстрація: 07 August 09
 

Відправлено 16 February 2010 - 20:29

я коли молюсь завжди прошу доброї долі для дитини своєї.Так само молились за мене мої батьки і бабуся.Згадуючи зараз свою юність я розумію що було багато таких ситуації де я була на волосинці від неприємностей(нічні повертання з подругою з дискотеки,хлопці з шкідливими звичками і погані компанії.)Я думаю що відвертала всі ті
неприємності сила молитви моїх близьких за мене.І тим що в мене є-здоровою дитиною і спокійним життям з чудовим чоловіком я завдячую саме батьківській молитві.
My Signature
Зображення

Нагороди:

переглянути всі
  • 3
  • Back To Top

#25

Користувач поза мережею   Премудрість 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 208
  • Реєстрація: 03 December 09
 

Відправлено 22 February 2010 - 15:40

Перегляд повідомленнялюдмила17101985 (16.2.2010, 19:18) писав:

Вибачте за таке питання , але в яку церкву Ви ходите, чи на яке зібрання?

Ходжу в харизматичну церкву,та думаю це не має значення в яку церкву ходиш,головне,щоб кожен знайшов себе в тілі Христовім.А Бог єдиний для всіх церков,які сповідують Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем.
My Signature
Ісус Христос дарує спасіння кожному, хто увірує у Нього і прийме Його своїм Господом і Спасителем!
  • 0
  • Back To Top

#26

Користувач поза мережею   Премудрість 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 208
  • Реєстрація: 03 December 09
 

Відправлено 11 March 2010 - 12:16

Просила раніше,щоб хтось розказав за чудо зцілення Боже,та зараз сама можу про це розповісти.
За три місяці до вагітності прийшло те саме відчуття,що й раніше,до Ані,що буде ще одна дитина,хлопчик.На цей раз у мене було менше ентузіазму,бо вже двоє дітей,останній ще й року нема,почала внутрішньо противитися цьому.Але через деякий час ми взнаємо,що я вагітна.
Та через деякий час почалися мої круги ада,бо через свій не "дуже" характер заробила болячку,почало сильно боліти ліве око,почерво ніло,сльози течуть.Пішла до лікаря,а вона дала направлення у лікарню,мол все дуже серйозне.Я не пішла,бо знаю,що лікування таке яке там проводять зашкодить дитині.Пішла до іншого лікаря.Вона виявилася чуйна,розуміюча і назначила бережне для дитини лікування.Почало кращати,та так я далі продовжувала себе недобре вести були загострення,і коли я до неї прийшла,то вона сказала,що на оці виразка і відправила в стаціонар,бо не знала,що зі мною робити.Там мене багато хто дивився,призначали різне лікування та нічого не допомагало.Це все вже тянулося три тижні.Потім почали казати,що ситуація складна,і що треба вирішувати,або око,або дитина.Накінець уже назначили такі ліки,які пртипоказані при вагітності.Я їх не приймала,а почали усилено молитися з чоловіком,просити кого тільки можна було,щоб теж молилися,потім пішла у свою церкву до пастиря,покаялася там і буквально через три дня око прийшо в норму. :angel: Так що дякую Господу Богу,що вибачив мене і зберіг нам дитину.Слава Йому одному і вся хвала!
My Signature
Ісус Христос дарує спасіння кожному, хто увірує у Нього і прийме Його своїм Господом і Спасителем!
  • 6
  • Back To Top

#27

Користувач поза мережею   Беременулька 

 
  • Фахівець
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 1548
  • Реєстрація: 20 October 09
 

Відправлено 19 March 2010 - 15:47

кожного дня я прокидаюсь, я здорова, я щаслива, здорові і щасливі мої рідні, я кохаю, кохають мене, мене оминають нещастя -і за це все я дякую Господу!!!!!!!!!!! і навіть якщо він посилає мені якісь випробування - значить так має бути, і це має чомусь мене навчити! Дякую тобі Господи за все, що в мене є!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Проситиму тепер про наше з чоловіком здоров"я і нашу майбутню дитинку!
My Signature
[url=https://www.malecha.org.ua]Зображення[/url

Почніть дякувати Богу за те, що у вас є, і він дасть вам те, чого вам не вистарчає![/spoiler]
  • 5
  • Back To Top

#28

Користувач поза мережею   vitalinka 

 
  • Вінтаж
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 552
  • Реєстрація: 05 September 08
 

Відправлено 19 March 2010 - 16:13

За межею, мабуть у вас шось сталося , тому таке відношення. Бог є добрим і справедливим! і все що ми отримуємо ми то заслуговуємо, може іноді не пригадуємо за які такі вчинки ,але точно заслуговуємо.
для мене молитва є чимось.. як пігулка дял хворого, чи шось таке, після щирої молитви, після розмови з Богом, мені стає легше. Молитися не заставиш нікого , то треба відчути потьребу у молитві.
My Signature
я вірю в дива
  • 3
  • Back To Top

#29

Користувач поза мережею   natalia220 

 
  • Фахівець
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 1116
  • Реєстрація: 08 February 09
 

Відправлено 19 March 2010 - 19:02

Дівчата, хочу розказати ще таку історію, яку я вважаю чудом від Бога. Ця історія не моя, мені її розказала сусідка по палаті, коли ми з синочком лежали в лікарні. Це її щаслива історія. Думаю сусідка не образиться, бо розказувала нам всім в палаті. Після одруження Н (я буду її так називати) з чоловіком почали планувати дитинку. Але пройшов рік, два, а Н не вагітніла... Так минуло 8 років. Що вони тільки не робили, нічого не виходило, Н вирішила зробити штучне запліднення, але до цього не дійшло. Вечором перед Різдвом Н стояла на балконі, курила і думала. А тоді попросила Бога: " Боже, я зроблю все що ти захочеш, кину курити, тільки дай мені дитину!". Через декілька днів Н завагітніла... Її синочок на декілька днів старший за мого :) . Може моя розповідь більше схожа на казку, але це лише тому що я не можу передати що відчувала Н. Тому все так коротко і з гарним закінченням. Але хіба це не чудо?
My Signature
Зображення

Нехай наші бажання здуріють від наших можливостей
  • 6
  • Back To Top

#30

Користувач поза мережею   Klipsa 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Користувачі
  • Повідомлень: 109
  • Реєстрація: 23 February 10
 

Відправлено 25 March 2010 - 19:58

Одного разу коли була хвора почала читати девятницю до :wacko3: Святого Тедея і Сімя Найсвятішого Серця Ісуса :drinks: , взагалі ці девятниці просто допомагають на очах, завжди до них звертаюсь, в разі потреби, коли молюсь то вирішення того чи іншого питання стається саме собою..........тому раджу всім!!!
  • 1
  • Back To Top

#31

Користувач поза мережею   Ванька 

 
  • Завсідник
  • PіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 448
  • Реєстрація: 09 January 10
 

Відправлено 25 March 2010 - 21:02

привіт усім :bye: почитала я тут і хочу якось вклинитись. ну, напишу спочатку те, що в моєму житті Бог є, я Його намагаюсь любити і свято вірю. Бог дає мені все що я прошу, ну , звичайно це не став раз попросив, а завтра лежить воно в тебе на тарілочці, але якщо я молюсь і прошу то з часом воно до мене приходить. я просила сімю і вона в мене є, просила дитинку- також, просила про благополучні пологи і все було добре.... я купила собі молитовник на всяку потребу і дуже ним тішусь, бо коли читаєш різні молитви, то пізнаєш існування і заступництво Бога більше ібільше, просто все маэ бути щиро ы выд серця.
народилась я в сімї, де мене ніхто не міг навчити вірити в Бога, бабця просто примусово совала нас до церкви,а потім в житті я стикнулась з людиною, віра якої була така щира, я просто такого ніколи не бачила. і мені ніхто нічого не навязував, не переконував, а я повірила і зараз дуже від цого щаслива, в житті буває всяке, а саме на Божу ласку ми можемо покладатись завжди.
і ніколи не треба їздити по бабках і дідках на всяку біду є молитва і вона допомагає якщо щиро молитись навіть своїми словами тільки щиро. а яка благодать коли підеш до сповіді (звичайно є всякі батюшки :15_5_12: можуть таке спитати :child_ 00: , але коли знаєш що потрібно усвідомти, що сказати і мати хорошого батюшку то ніц не страшно). ну, це моя думка :smile:
My Signature
Зображення
  • 6
  • Back To Top

#32

Користувач поза мережею   Премудрість 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 208
  • Реєстрація: 03 December 09
 

Відправлено 25 March 2010 - 21:30

Перегляд повідомленняВанька (25.3.2010, 21:02) писав:


і ніколи не треба їздити по бабках і дідках на всяку біду є молитва і вона допомагає якщо щиро молитись навіть своїми словами тільки щиро.


Я теж з цим згідна.Пам"ятаю коли ще була у школі і молилася своїми словами про екзамени чи ще якісь дитячі проблеми,то завжди являлася милість Божа і приходила Його допомога.А скільки раз спасав з таких ситуацій,що своїми силами чи розумомом була б уже на тому світі! Тому за все дякую Богу,що жива,що можу бачити і маю сім"ю.Слава Господу!
My Signature
Ісус Христос дарує спасіння кожному, хто увірує у Нього і прийме Його своїм Господом і Спасителем!
  • 1
  • Back To Top

#33

Користувач поза мережею   Премудрість 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 208
  • Реєстрація: 03 December 09
 

Відправлено 27 March 2010 - 06:40

Ця історія мені допомогала готовитися до родів.Як правильно молитися.Я тут не агітую до якогось виду родів,а хочу сказати,що щира молитва може давати реальні плоди в житті віруюючих у Господа людей.

Текст, що розкривається
Роды как праздник!

Трудно представить более трогательный и волнующий эпизод в жизни женщины, чем появление на свет ее ребенка. Это не только долгожданная встреча с младенцем, но и, своего рода, момент истины. Морально готовясь к родам, приближаясь к самому "ответственному мгновению", будущая мама четко начинает понимать и осознавать, во что действительно верит и на что надеется. Оказывается, роды - испытание не только физическое, но и духовное.

К сожалению, в большинстве случаев, воспоминания о родах остаются крайне мрачные: страх перед неизвестностью, боль, неуютная палата, одиночество в то время, когда так необходима поддержка любящего человека, и это далеко не все.

Сам собой возникает вопрос, неужели именно таким образом Бог уготовил женщине исполнить свое предназначение, или есть и другие варианты?

Когда мы с мужем узнали о том, что снова "беременны", нашей старшей девочке не исполнилось еще и десяти месяцев. Естественно, первая реакция была сравнима с легким шоком. Где взять деньги, силы после бессонных ночей и, вообще, как при такой маленькой разнице в возрасте растить сразу двоих детей? К тому же, были еще совсем свежи воспоминания о минувших болезненных родах.

Будучи верующими, мы принесли все эти проблемы к Богу с молитвами о помощи. Господь дал нам мир, и мы стали спокойно ожидать появления на свет нашей второй малышки. На седьмом месяце беременности врачи рассказали нам "страшную историю" о том, что у ребенка не все в порядке с сердцем, одним желудочком мозга и почкой. Конечно, эта новость нас обескуражила. Мы пришли к пастору и начали молиться, чтобы Бог сделал чудо. Когда через неделю врач-генетик сделал мне УЗИ, нашей радости не было предела - оказалось, что ребенок совершенно здоров!

И это было только первое чудо. Второе чудо ожидало нас впереди. Мы оба чувствовали, что предстоящие роды будут какими-то особенными. Бог провел в глубине моего сердца колоссальную работу. Он показал нам, что есть большая твердыня в умах женщин по поводу родов, которая формировалась столетиями и сейчас успешно приносит свои "плоды". Причем просто статус верующего и спасенного человека не удалял автоматически эту твердыню из разума. Только близкое общение с Отцом Небесным, в котором мы позволяли Ему менять наше прежнее восприятие родов и соглашались с Его правдой и истиной, начало высвобождать "живую" веру в то, что Он приготовил для нас, как своих детей, совсем другой путь. Нужно только верить. Господь Сам желал явить Свою славу в этих родах. И мы поверили.

Я и раньше знала, что "скорбь в беременности" и "роды в болезни" являются проклятием за грех Адама и Евы, и что Иисус понес все проклятия на кресте, в том числе и это. Но реальная вера пришла только сейчас. Когда я ехала в роддом первый раз, страх, основанный на общепринятом мнении, что "должно быть больно", заглушал веру в сверхъестественное вмешательство Бога. Но теперь я твердо верила словам Божьим из Библии, которые говорили мне, что все может быть по-другому, они просто "ожили" для меня: Ис.66:7 Еще не мучилась родами, а родила; прежде нежели наступили боли ее, разрешилась сыном

Ис.66:9 Доведу ли Я до родов, и не дам родить? говорит Господь. Или, давая силу родить, заключу ли [утробу]? говорит Бог твой

Пс.138:15-16 Не сокрыты были от Тебя кости мои, когда я созидаем был в тайне, образуем был во глубине утробы.
Зародыш мой видели очи Твои; в Твоей книге записаны все дни, для меня назначенные, когда ни одного из них еще не было

Удивительно, но вместо ожидания боли, теперь я была в предвкушении праздника! Мысль о родах приносила мне только радость.

Муж полностью поддержал мое желание рожать дома вместе, в присутствии врача. Оказывается, это была его давняя мечта. И вот настал этот день. О том, что начались роды, я поняла только по тому, что стали отходить воды. Позвонила врачу, и начала с приятным трепетом готовить все необходимое для родов. Как же я была удивлена, когда по приезду врач сообщила мне, что вот-вот появится ребенок! Я даже не ощущала схваток, как таковых, лишь легкое сжимание, напоминающее прикосновение руки. Стоило мне усомниться, что такое может быть, как начали подступать боль и страх. Но в этот момент за меня молился муж и страх сразу исчез. Мы спокойно отправились рожать, и с первой же потугой Полина появилась на свет. Даже муж был поражен такому повороту событий: ни криков, ни крови, да еще и такие темпы! Позже он говорил, что это были одни из самых счастливых минут в его жизни, потому что нет ничего более радостного для мужчины, чем первым принять в свои руки и обнять собственного ребенка.

Наша малышка родилась очень довольной: вместо привычного истошного крика мы услышали тихое "мурлыкание", которое прекратилось у маминой груди. Крупный вес (4 кг 200 гр) вовсе не помешал ей родиться быстро и при этом не вызвал никаких осложнений - разрывы, ссадины и прочие проблемы просто отсутствовали!

Наутро после родов я встала в таком состоянии, как будто и не рожала. Занимаясь своими обычными делами, я не переставала удивляться необыкновенным делам Божьим.

Напоследок замечу лишь, что после осмотра врачей, ребенка признали абсолютно здоровым. Сейчас нашей малышке девять месяцев, и мы не представляем своей жизни без нее.

Конечно, нельзя утверждать, что все роды без исключения должны протекать именно таким образом. Каждому Бог дает свое видение этого процесса, и воля Божья в каждой жизни индивидуальна. Но все же вера в то, что Бог искупил женщину из проклятия мучительных родов ценой своей крови и желает, чтобы она рожала без боли, может многое изменить в жизни будущих родителей.

Алла С.

My Signature
Ісус Христос дарує спасіння кожному, хто увірує у Нього і прийме Його своїм Господом і Спасителем!
  • 4
  • Back To Top

#34

Користувач поза мережею   Левит 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 116
  • Реєстрація: 27 November 08
 

Відправлено 14 April 2010 - 10:59

Премудрість, я дуже Вам дякую, що Ви підтримуєте таку важливу тему!!! Вся слава Богу!!! Хочу також поділитись своїм свідченням. Паралельно воно разміщене в темі:Оповіді, ессе, нариси про наші пологи. Маю надію, що наші поважні адміністратори не будуть мене сварити.

День рождения Михаила

Текст, що розкривається
13 апреля. Сегодня у нас очень счастливый день ! Нашему самому младшему сынишке исполнилось 9 лет!
Но, как написано: «Хвалящийся, хвались Господом»! И я благодарю моего Бога за Его Любовь, за Его Долготерпение и за Его Милость над нами!!! :smile: :blush: :girl_angel: :girl_angel:

Миша — мой седьмой ребёнок. Чтобы рассказать, какое чудо сотворил для меня Господь, подарив мне моего третьего сына, я хочу немного вернуться в прошлое.
В Слове написано: « жена, прельстившись, впала в преступление;
впрочем, спасется через чадородие, если пребудет в вере и любви и в святости с целомудрием.»(1Тим.2:14-15)

Для меня рождение моих детей — это и был путь к Господу (вернее начало...) Я не была верующей — я была утверждённой атеисткой! Очень гордой и самоуверенной, убеждённой в том, что я сильная и хорошая, что у меня всё получится и я всё смогу!!!И что со мной никогда ничего плохого не может случиться. В начале нашей семейной жизни действительно всё было хорошо, муж мне помогал во всём, как говорят, на руках носил...
Но с каждым годом становилось всё сложнее. Муж всё больше времени отдавал работе и развлечениям. Радости не было, мой оптимизм испарился, очень уставала. Особенно было тяжело, когда дети болели... Я начала задумываться о смысле жизни. Искала этот смысл во всём: и в фантастической литературе, и в астрологии, и у экстрасенсов... И становилось ещё хуже. Не было дня без слёз и обид. Был такой парадокс: во мне было жило глубокое желание родить детей и в тоже время я делала аборты.
Да, я сделала три аборта, добровольно отказалась от троих своих деточек, которыми так хотел благословить меня Бог… Я оправдывала свои поступки тем, что вначале мы были ещё студентами, потом нам негде было жить, было трудно материально. Да и впрочем, так поступали многие… И этим я тоже оправдывала себя. Удивительно, но когда я ещё и близко не осознавала, какой это грех и ужас, то Сам Бог пытался открыть мне это через сон. Мне приснился мой малыш, от которого я, не задумываясь, отказалась... Я видела кусочки, которые остались от него, а он спрашивал: «Мамочка, зачем ты сделала мне больно?!!» Но я тогда не покаялась и о Боге не думала.
Когда я была беременна четвёртым ребёнком, врач спросил меня: "А что ты их рожаешь? Ты что — верующая?!!" Я не смогла ответить ни "ДА" ни "НЕТ". А этот вопрос остался во мне…И снова грех и жестокосердие взяли верх. Когда нашему четвёртому ребёнку было 2 года, я сделала аборт ( третий). После этого сильно заболела. Перед операцией первый раз помолилась: "БОЖЕ, помоги!!!" Потом, осознав грех абортов, я каялась и родила своих трёх младших, хотя врачи настаивали на абортах...

Мишу я родила, когда мне было 40 лет. В нашей семье были четыре дочки и два сына. Чисто по-человечески я уже и не собиралась рожать… Но в сердце жило тайное желание ещё родить сына. Нашей самой старшей дочери исполнилось восемнадцать, она как раз начинала учиться в Киевском Университете, когда я узнала о том, что Бог снова даёт мне выбор…Я тогда третий год работала преподавателем в ПТУ, уже освоилась в коллективе, работа с детьми мне очень нравилась, были перспективы…
Врачи были категорически против этой беременности. Возраст. Здоровье. Перерыв между шестой и седьмой беременностью — 6 лет. Но я ни секунды не сомневалась в правильности выбора. Муж и дети с радостью приняли новость. Молилась. И училась верить, что Бог поможет…
Вынашивать сынишку было очень тяжело. (Ещё до УЗИ была уверена, что будет сын.) Начались обострения всяких болячек. Спина, ноги, вены… Помню, где-то на пятом месяце по дороге домой начались очень сильные боли в животе. Я останавливалась, молилась, и потихоньку начинала идти. Но боль снова наступала, а с болью приходил страх, что я не доношу это дитя. И я снова останавливалась и молилась, всю свою надежду полагая на Бога. Боль ушла так же внезапно, как и появилась.
На последних месяцах была и больница, и дома приходилось много лежать… Помогали во всём старшие дети. Дочь(вторая) как раз заканчивала 11 класс. Я с ней много говорила, рассказывала о себе, желая, чтобы она не повторяла моих ошибок… Однажды я лежала и читала Новый Завет. Божье Слово касалось моего сердца и я спросила: «Господи, почему мне так плохо?» И вдруг в себе я услышала…Это даже были не слова…А просто глубокое осознание своей греховности. Но также звучало и то, что в Боге есть из этого выход… Я лежала и думала об этом, как вдруг ко мне подошла моя дочь, обняла меня и прошептала: « Мамочка, ты извини, но мне надо сказать тебе очень важное. Я знаю, что тебе сейчас так плохо потому, что ты сделала в своей жизни много неправильного. Но ты не отчаивайся. Верь. И Бог тебе поможет…» Я была очень удивлена…Лишь значительно позже я поняла, что, когда говорит Бог, Он всегда подтверждает Свои Слова. И когда говорит Бог, Он всегда показывает выход, даёт будущность и надежду!!!
Я предполагала, что рожу сына в первых числах апреля. В это время я уже была в роддоме, потому что в спине ущемился нерв и была такая сильная боль, что я не могла стать на ногу. Несколько дней уколов, процедур — и боль ушла. Началось томительное ожидание родов. Заведующий роддома упрашивал меня ехать в Хмельницкий, в областной роддом, намекая, что возможно надо будет делать «кесарево сечение». Но я упёрлась: шестерых родила—и седьмого рожу!!! Где-то с 5 апреля начались боли, похожие на схватки, я сутки проходила в ожидании, но… Через пару дней прокололи стимулирующие уколы. Матка была в тонусе, но без результата…Особенно тяжёлыми были ночи. Малыш крутился, не переставая. Даже было такое ощущение, что он царапается пальчиками, пытаясь выбраться наружу… Я понимала, что ему очень плохо. 12 апреля утром я сказала врачу, что согласна ехать в Хмельницкий. Он очень обрадовался: «Молодец! Я уже и документы давно подготовил…»
Два часа в дороге были очень тяжёлыми, казалось, что вот-вот начнутся роды. Но за себя я уже не переживала. И уже не надеялась на свои силы. Только просила Бога, чтобы мой сыночек был жив!!! В областной роддом мы приехали после обеда. Собрался консилиум врачей. Профессор Григоренко вынес свой ”вердикт”: завтра, в 13 часов будем делать операцию. «И не переживай» — это ко мне. А я совершенно растерялась…Ведь завтра — страстная пятница, а в воскресенье — Пасха. Мне стало что-то не по себе… Была проблема ещё и в том, что при оформлении в роддом мы заплатили определённую сумму денег за роды, а если «кесарево» —надо ещё доплачивать. Я знала, что у мужа нужной суммы денег не было. И потому стала спрашивать, до какого часа нужно заплатить деньги, чтобы муж успел съездить к знакомым. Профессор меня успокоил, что можно заплатить и позже. Я уже шла по коридору в палату, как вдруг он меня догнал и стал говорить, что он посовещался с врачами, и они решили не брать с нас никакой дополнительной платы. « Вот лучше купите детям подарки на Пасху. Скажите, что от деда Петра…» — подбадривая, улыбнулся профессор.
Честно сказать, я ещё больше растерялась. Муж мне тоже говорил, что всё буде хорошо, он внутренне я чувствовала всю серьёзность ситуации. Позже муж мне рассказал, что врачи не могли ничего обещать и даже предлагали ему выбрать: или жену, или сына… Но он ответил: мне нужны и жена, и сын!!! Да, я ничего об этом не знала… Просто ощущала, что это — грань. И снова молилась за жизнь малыша. Я была готова умереть, но лишь бы он жил. И потому просила у Бога, что даже если мне уже не суждено жить, то чтобы я знала, что мой сыночек жив.
Утро 13 апреля 2001года. Моя соседка по палате немного поговорила со мной и ушла на процедуры. Как долго тянется время… Ходить по коридору не разрешают…Вот если бы с кем-то поговорить, было бы легче…И очень хочется есть… Но это всё не важно. «Господи, дай мне терпения. И лишь бы сыночек мой был жив…» Да, сегодня же такой день, в который распинали Иисуса. Я начинаю вспоминать, что читала о Нём. Почему-то понемногу я успокаиваюсь и нахожу себе занятие: записываю в тетрадь свои стихи, которые писала в детстве и юности, те, что ещё помню наизусть. Дети уже давно просили меня об этом, но всё не было времени… Снова пришло желание молиться. Это был стих:

О, Господи! Помилуй і прости!
Моє дитя маленьке захисти!
І виведи його у світ широкий,
І покажи йому Свої дороги,
Щоб вибрав він відкритою душею
Дорогу, що колись назве своєю...
О, Господи! Помилуй і прости!
Дітей моїх від лиха захисти,
Щоб добрі зерна в душах проросли,
І щоб серця черствими не були...
О, Господи! Помилуй і прости!
Кохання від неправди захисти.
Дай почерпнути сили і надії,
Любов’ю щоб світились наші мрії...
О, Господи! Помилуй і прости!
Від відчаю, зневіри захисти.
Навчи з терпінням шлях свій вибирати,
В житті лише на Тебе покладатись.

Ну вот и всё. Дописаны последние строчки. И даже письма мужу и детям. Прощальные. Долго сижу на каталке возле операционной. Начинает колотить нервная дрожь. Мысли в голове путаются, но я твёрдо верю в одно, что мой сыночек будет жить!!! Читаю молитву «Отче наш», читаю много-много раз, стараясь заглушить все мысли и чувства. Позвали в операционную. Мне так хочется, чтобы кто-то сказал хоть одно слово ободрения или утешения… Но медсёстрам не до моих эмоций. Они спешат подготовить меня к операции, но никак не могут найти вены… Ноги привязаны, руки привязаны. Жгутами перетянуты обе руки, иглы ищут вену… Мелькает мысль: «Как на распятии…» И снова, пробиваясь сквозь страх и отчаяние, ухватываюсь за «Отче наш»
— Галочка, успокойся! Смотри, нет никакой операции…— Кто-то в белом одеянии ( мама? Ангел?) нежно берёт меня за руку. — Пошли! Нам ещё надо пройти восемь комнат…
Я послушно иду и мне очень хорошо. Но вдруг возникает удивительное чувство реальности того, что я есть, и в то же время — меня нет… Это было странное ощущение: тела не было; попробовала пошевелить руками — рук нет; попробовала пошевелить ногами —ног нет; попробовала открыть глаза — лишь мгновенный взблеск света. Но я была!!! И ни боли, ни страха. Лишь покой. Потом услышала голоса:
— Кто там у нее? (Голос профессора Григоренко)
— Мальчик, хороший, здоровый!
— А сколько у нее дома?
— Шестеро.
— Это седьмой. Восьмого не будет…
Я не могла в то мгновение задуматься над услышанным, потому что почувствовала, что куда-то отплываю. Но в сердце была благодарность Богу за услышанную весточку о сыне.
Я благодарю Бога за Его Милость и Любовь. Он подарил моему сыну жизни! Он сохранил и мою жизнь, дав мудрость врачам во время операции: когда началось очень сильное кровотечение при рассечении матки, профессор принял решение сделать ампутацию части матки. И кровотечение удалось остановить. Обо всё этом я узнала позже. Узнала я также и о том, что решив рожать, я тем самым выбрала себе жизнь. Мышцы матки были в таком состоянии, что если бы я согласилась на аборт, то открылось кровотечение и тогда бы уже никто не смог меня спасти.
Несколько дней я была в реанимации. Тоже был криз. Резко поднялось давление, но, слава Богу, всё обошлось. И вот я уже в палате. И мне принесли моего малыша!!! Пришёл детский врач и сказал: «Мамаша, вы чтоб не откладывали визита к невропатологу. У него могут быть непредвиденные осложнения…» Я промолчала. А когда первый раз приложила сына к груди, то стала молиться: «Бог мой!!! Ты его мне дал. Я очень благодарна Тебе!!! Но я отдаю его Тебе, ведь никто другой не позаботится о нём так, как позаботишься Ты!» Даже хотела назвать сына Богданом. Но у Бога для него было другое имя: Михаил. Так его назвал папа, а мы все согласились и порадовались!!!
Вот нашему Мише уже 9 лет. Я благодарю Бога, что он здоров! Отлично учится в школе, любит играть в футбол. Не всё бывает гладко и хорошо. И, как все дети, он не всегда послушен… Но мы часто говорим с ним о Боге. И я верю, что придёт такой день, когда он сам скажет: «Господи, моя жизнь принадлежит Тебе!!!»
«ВЕРЕН ОБЕЩАЮЩИЙ»!!!


My Signature
ІСУС ХРИСТОС--це БОЖИЙ АГНЕЦЬ, РОЗП'ЯТИЙ ЗА КОЖНОГО З НАС і ВОСКРЕСЛИЙ ДЛЯ НАШОГО ВИПРАВДАННЯ. ЙОМУ ВСЯ СЛАВА!!!
Не будемо, як Діти Божі, не увійдемо в Царство Небесне
Просите мира ИЕРУСАЛИМУ!
  • 4
  • Back To Top

#35

Користувач поза мережею   Левит 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 116
  • Реєстрація: 27 November 08
 

Відправлено 14 April 2010 - 12:03

людмила17101985, з великою радістю прочитала Ваше свідчення.
Вся Слава Богу!!!
А чи молитесь Ви за спасіння колишнього чоловіка?
Щедрих Божих благословінь Вам та Вашій родині.
My Signature
ІСУС ХРИСТОС--це БОЖИЙ АГНЕЦЬ, РОЗП'ЯТИЙ ЗА КОЖНОГО З НАС і ВОСКРЕСЛИЙ ДЛЯ НАШОГО ВИПРАВДАННЯ. ЙОМУ ВСЯ СЛАВА!!!
Не будемо, як Діти Божі, не увійдемо в Царство Небесне
Просите мира ИЕРУСАЛИМУ!
  • 0
  • Back To Top

#36

Користувач поза мережею   Мармолядка 

 
  • Завсідник
  • PіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 383
  • Реєстрація: 07 August 09
 

Відправлено 14 April 2010 - 13:10

Молитва мені дуже допомагає, просто потрібно вірити і не сидіти склавши руки і чекати дива, що щось станеться само собою.

А ще є така поговорка: лежить чоловік під яблунею. з неї опадають яблука і багато їх кругом того чоловіка лежить на землі, так от лежить той чоловік і каже Боже я їсти хочу, а немає грошей у мене на їжу, допоможи... чого ти мені не допомагаєш знову говорить чоловік до Богаі?, я ж просив і молився. Тут Бог каже: треба вміти брати те що я тобі даю. Адже той чоловік міг назбирати тих яблук, продати і купити собі хліба. Суть тут така що треба вміти піднімати і брати те що нам дає Бог, а не просто лежати на дивані і думати Боже допоможи мені. Адже гроші самі не прийдуть у вашу хату,якщо ви нічого не робитимете; на роботу вас не запрсять, якщо дома будете сидіти і не не ходити по співбесідах; кастрюля сама їсти вам не зварить;...і.т.д до всього треба прикласти свої зусиля а Бог просто допоможе,щоб все вдавалося з першого разу.

Мій випадок з життя. жили ми на селі, не дуже багато а точніше біднувато, тато любив деколи як то є на селі випити трохи з сусідами.я щодня ходила пішки до школи 3 км,так ми з мамою часто молилися щоб все було краще (доречі дитяча молитва є дуже помічною, Бог дуже допомагає діткам котрі моляться.),.Тепер ми живемо в центрв міста, маємо квартиру, будинок, тато вже більше 10 р. взагалі не пє, їздить на хорошому авто,нормально зпробляє.а моя молодша сестра їздить на село і думає що то наша дача, і не вірить шо то колись ми жили бідно на селі.до школи їй іти 10 хв. і то її тато часто возить на авто в школу. і все в нас наладилося. Отак молитва і наші старання допомогли жити краще.
My Signature
Спойлер
  • 8
  • Back To Top

#37

Користувач поза мережею   Премудрість 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 208
  • Реєстрація: 03 December 09
 

Відправлено 14 April 2010 - 16:33

Перегляд повідомленняЛевит (14.4.2010, 11:59) писав:

Премудрість, я дуже Вам дякую, що Ви підтримуєте таку важливу тему!!! Вся слава Богу!!! Хочу також поділитись своїм свідченням. Паралельно воно разміщене в темі:Оповіді, ессе, нариси про наші пологи. Маю надію, що наші поважні адміністратори не будуть мене сварити.

День рождения Михаила

Текст, що розкривається
13 апреля. Сегодня у нас очень счастливый день ! Нашему самому младшему сынишке исполнилось 9 лет!
Но, как написано: «Хвалящийся, хвались Господом»! И я благодарю моего Бога за Его Любовь, за Его Долготерпение и за Его Милость над нами!!! :unknw: :hang1: :girl_angel: :girl_angel:

Миша — мой седьмой ребёнок. Чтобы рассказать, какое чудо сотворил для меня Господь, подарив мне моего третьего сына, я хочу немного вернуться в прошлое.
В Слове написано: « жена, прельстившись, впала в преступление;
впрочем, спасется через чадородие, если пребудет в вере и любви и в святости с целомудрием.»(1Тим.2:14-15)

Для меня рождение моих детей — это и был путь к Господу (вернее начало...) Я не была верующей — я была утверждённой атеисткой! Очень гордой и самоуверенной, убеждённой в том, что я сильная и хорошая, что у меня всё получится и я всё смогу!!!И что со мной никогда ничего плохого не может случиться. В начале нашей семейной жизни действительно всё было хорошо, муж мне помогал во всём, как говорят, на руках носил...
Но с каждым годом становилось всё сложнее. Муж всё больше времени отдавал работе и развлечениям. Радости не было, мой оптимизм испарился, очень уставала. Особенно было тяжело, когда дети болели... Я начала задумываться о смысле жизни. Искала этот смысл во всём: и в фантастической литературе, и в астрологии, и у экстрасенсов... И становилось ещё хуже. Не было дня без слёз и обид. Был такой парадокс: во мне было жило глубокое желание родить детей и в тоже время я делала аборты.
Да, я сделала три аборта, добровольно отказалась от троих своих деточек, которыми так хотел благословить меня Бог… Я оправдывала свои поступки тем, что вначале мы были ещё студентами, потом нам негде было жить, было трудно материально. Да и впрочем, так поступали многие… И этим я тоже оправдывала себя. Удивительно, но когда я ещё и близко не осознавала, какой это грех и ужас, то Сам Бог пытался открыть мне это через сон. Мне приснился мой малыш, от которого я, не задумываясь, отказалась... Я видела кусочки, которые остались от него, а он спрашивал: «Мамочка, зачем ты сделала мне больно?!!» Но я тогда не покаялась и о Боге не думала.
Когда я была беременна четвёртым ребёнком, врач спросил меня: "А что ты их рожаешь? Ты что — верующая?!!" Я не смогла ответить ни "ДА" ни "НЕТ". А этот вопрос остался во мне…И снова грех и жестокосердие взяли верх. Когда нашему четвёртому ребёнку было 2 года, я сделала аборт ( третий). После этого сильно заболела. Перед операцией первый раз помолилась: "БОЖЕ, помоги!!!" Потом, осознав грех абортов, я каялась и родила своих трёх младших, хотя врачи настаивали на абортах...

Мишу я родила, когда мне было 40 лет. В нашей семье были четыре дочки и два сына. Чисто по-человечески я уже и не собиралась рожать… Но в сердце жило тайное желание ещё родить сына. Нашей самой старшей дочери исполнилось восемнадцать, она как раз начинала учиться в Киевском Университете, когда я узнала о том, что Бог снова даёт мне выбор…Я тогда третий год работала преподавателем в ПТУ, уже освоилась в коллективе, работа с детьми мне очень нравилась, были перспективы…
Врачи были категорически против этой беременности. Возраст. Здоровье. Перерыв между шестой и седьмой беременностью — 6 лет. Но я ни секунды не сомневалась в правильности выбора. Муж и дети с радостью приняли новость. Молилась. И училась верить, что Бог поможет…
Вынашивать сынишку было очень тяжело. (Ещё до УЗИ была уверена, что будет сын.) Начались обострения всяких болячек. Спина, ноги, вены… Помню, где-то на пятом месяце по дороге домой начались очень сильные боли в животе. Я останавливалась, молилась, и потихоньку начинала идти. Но боль снова наступала, а с болью приходил страх, что я не доношу это дитя. И я снова останавливалась и молилась, всю свою надежду полагая на Бога. Боль ушла так же внезапно, как и появилась.
На последних месяцах была и больница, и дома приходилось много лежать… Помогали во всём старшие дети. Дочь(вторая) как раз заканчивала 11 класс. Я с ней много говорила, рассказывала о себе, желая, чтобы она не повторяла моих ошибок… Однажды я лежала и читала Новый Завет. Божье Слово касалось моего сердца и я спросила: «Господи, почему мне так плохо?» И вдруг в себе я услышала…Это даже были не слова…А просто глубокое осознание своей греховности. Но также звучало и то, что в Боге есть из этого выход… Я лежала и думала об этом, как вдруг ко мне подошла моя дочь, обняла меня и прошептала: « Мамочка, ты извини, но мне надо сказать тебе очень важное. Я знаю, что тебе сейчас так плохо потому, что ты сделала в своей жизни много неправильного. Но ты не отчаивайся. Верь. И Бог тебе поможет…» Я была очень удивлена…Лишь значительно позже я поняла, что, когда говорит Бог, Он всегда подтверждает Свои Слова. И когда говорит Бог, Он всегда показывает выход, даёт будущность и надежду!!!
Я предполагала, что рожу сына в первых числах апреля. В это время я уже была в роддоме, потому что в спине ущемился нерв и была такая сильная боль, что я не могла стать на ногу. Несколько дней уколов, процедур — и боль ушла. Началось томительное ожидание родов. Заведующий роддома упрашивал меня ехать в Хмельницкий, в областной роддом, намекая, что возможно надо будет делать «кесарево сечение». Но я упёрлась: шестерых родила—и седьмого рожу!!! Где-то с 5 апреля начались боли, похожие на схватки, я сутки проходила в ожидании, но… Через пару дней прокололи стимулирующие уколы. Матка была в тонусе, но без результата…Особенно тяжёлыми были ночи. Малыш крутился, не переставая. Даже было такое ощущение, что он царапается пальчиками, пытаясь выбраться наружу… Я понимала, что ему очень плохо. 12 апреля утром я сказала врачу, что согласна ехать в Хмельницкий. Он очень обрадовался: «Молодец! Я уже и документы давно подготовил…»
Два часа в дороге были очень тяжёлыми, казалось, что вот-вот начнутся роды. Но за себя я уже не переживала. И уже не надеялась на свои силы. Только просила Бога, чтобы мой сыночек был жив!!! В областной роддом мы приехали после обеда. Собрался консилиум врачей. Профессор Григоренко вынес свой ”вердикт”: завтра, в 13 часов будем делать операцию. «И не переживай» — это ко мне. А я совершенно растерялась…Ведь завтра — страстная пятница, а в воскресенье — Пасха. Мне стало что-то не по себе… Была проблема ещё и в том, что при оформлении в роддом мы заплатили определённую сумму денег за роды, а если «кесарево» —надо ещё доплачивать. Я знала, что у мужа нужной суммы денег не было. И потому стала спрашивать, до какого часа нужно заплатить деньги, чтобы муж успел съездить к знакомым. Профессор меня успокоил, что можно заплатить и позже. Я уже шла по коридору в палату, как вдруг он меня догнал и стал говорить, что он посовещался с врачами, и они решили не брать с нас никакой дополнительной платы. « Вот лучше купите детям подарки на Пасху. Скажите, что от деда Петра…» — подбадривая, улыбнулся профессор.
Честно сказать, я ещё больше растерялась. Муж мне тоже говорил, что всё буде хорошо, он внутренне я чувствовала всю серьёзность ситуации. Позже муж мне рассказал, что врачи не могли ничего обещать и даже предлагали ему выбрать: или жену, или сына… Но он ответил: мне нужны и жена, и сын!!! Да, я ничего об этом не знала… Просто ощущала, что это — грань. И снова молилась за жизнь малыша. Я была готова умереть, но лишь бы он жил. И потому просила у Бога, что даже если мне уже не суждено жить, то чтобы я знала, что мой сыночек жив.
Утро 13 апреля 2001года. Моя соседка по палате немного поговорила со мной и ушла на процедуры. Как долго тянется время… Ходить по коридору не разрешают…Вот если бы с кем-то поговорить, было бы легче…И очень хочется есть… Но это всё не важно. «Господи, дай мне терпения. И лишь бы сыночек мой был жив…» Да, сегодня же такой день, в который распинали Иисуса. Я начинаю вспоминать, что читала о Нём. Почему-то понемногу я успокаиваюсь и нахожу себе занятие: записываю в тетрадь свои стихи, которые писала в детстве и юности, те, что ещё помню наизусть. Дети уже давно просили меня об этом, но всё не было времени… Снова пришло желание молиться. Это был стих:

О, Господи! Помилуй і прости!
Моє дитя маленьке захисти!
І виведи його у світ широкий,
І покажи йому Свої дороги,
Щоб вибрав він відкритою душею
Дорогу, що колись назве своєю...
О, Господи! Помилуй і прости!
Дітей моїх від лиха захисти,
Щоб добрі зерна в душах проросли,
І щоб серця черствими не були...
О, Господи! Помилуй і прости!
Кохання від неправди захисти.
Дай почерпнути сили і надії,
Любов’ю щоб світились наші мрії...
О, Господи! Помилуй і прости!
Від відчаю, зневіри захисти.
Навчи з терпінням шлях свій вибирати,
В житті лише на Тебе покладатись.

Ну вот и всё. Дописаны последние строчки. И даже письма мужу и детям. Прощальные. Долго сижу на каталке возле операционной. Начинает колотить нервная дрожь. Мысли в голове путаются, но я твёрдо верю в одно, что мой сыночек будет жить!!! Читаю молитву «Отче наш», читаю много-много раз, стараясь заглушить все мысли и чувства. Позвали в операционную. Мне так хочется, чтобы кто-то сказал хоть одно слово ободрения или утешения… Но медсёстрам не до моих эмоций. Они спешат подготовить меня к операции, но никак не могут найти вены… Ноги привязаны, руки привязаны. Жгутами перетянуты обе руки, иглы ищут вену… Мелькает мысль: «Как на распятии…» И снова, пробиваясь сквозь страх и отчаяние, ухватываюсь за «Отче наш»
— Галочка, успокойся! Смотри, нет никакой операции…— Кто-то в белом одеянии ( мама? Ангел?) нежно берёт меня за руку. — Пошли! Нам ещё надо пройти восемь комнат…
Я послушно иду и мне очень хорошо. Но вдруг возникает удивительное чувство реальности того, что я есть, и в то же время — меня нет… Это было странное ощущение: тела не было; попробовала пошевелить руками — рук нет; попробовала пошевелить ногами —ног нет; попробовала открыть глаза — лишь мгновенный взблеск света. Но я была!!! И ни боли, ни страха. Лишь покой. Потом услышала голоса:
— Кто там у нее? (Голос профессора Григоренко)
— Мальчик, хороший, здоровый!
— А сколько у нее дома?
— Шестеро.
— Это седьмой. Восьмого не будет…
Я не могла в то мгновение задуматься над услышанным, потому что почувствовала, что куда-то отплываю. Но в сердце была благодарность Богу за услышанную весточку о сыне.
Я благодарю Бога за Его Милость и Любовь. Он подарил моему сыну жизни! Он сохранил и мою жизнь, дав мудрость врачам во время операции: когда началось очень сильное кровотечение при рассечении матки, профессор принял решение сделать ампутацию части матки. И кровотечение удалось остановить. Обо всё этом я узнала позже. Узнала я также и о том, что решив рожать, я тем самым выбрала себе жизнь. Мышцы матки были в таком состоянии, что если бы я согласилась на аборт, то открылось кровотечение и тогда бы уже никто не смог меня спасти.
Несколько дней я была в реанимации. Тоже был криз. Резко поднялось давление, но, слава Богу, всё обошлось. И вот я уже в палате. И мне принесли моего малыша!!! Пришёл детский врач и сказал: «Мамаша, вы чтоб не откладывали визита к невропатологу. У него могут быть непредвиденные осложнения…» Я промолчала. А когда первый раз приложила сына к груди, то стала молиться: «Бог мой!!! Ты его мне дал. Я очень благодарна Тебе!!! Но я отдаю его Тебе, ведь никто другой не позаботится о нём так, как позаботишься Ты!» Даже хотела назвать сына Богданом. Но у Бога для него было другое имя: Михаил. Так его назвал папа, а мы все согласились и порадовались!!!
Вот нашему Мише уже 9 лет. Я благодарю Бога, что он здоров! Отлично учится в школе, любит играть в футбол. Не всё бывает гладко и хорошо. И, как все дети, он не всегда послушен… Но мы часто говорим с ним о Боге. И я верю, что придёт такой день, когда он сам скажет: «Господи, моя жизнь принадлежит Тебе!!!»
«ВЕРЕН ОБЕЩАЮЩИЙ»!!!



Дякую Вам за це чудове свідчення.Сподіваюся воно багатьом відкриє очі,бо таке просто так не стається.Да поможе і благословить Вас і всіх ваших діток Господь Бог !!!

Користувач подумав і додав через 6 хв.:
*Diana*, згідна з Вами,що треба працювати і Бог благословляє трудящихся,а ледачі самі себе заганяють у нужду.До речі не всі люди і молитися хочуть,бо це також праця і результат її не одразу видно.
My Signature
Ісус Христос дарує спасіння кожному, хто увірує у Нього і прийме Його своїм Господом і Спасителем!
  • 1
  • Back To Top

#38

Користувач поза мережею   Елла 

 
  • Фахівець
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Vip-модератор
  • Повідомлень: 1713
  • Реєстрація: 20 March 10
 

Відправлено 15 April 2010 - 14:30

Молитва у моєму житті - це поклик до Бога, який йде від серця і від усієї душі. Силу молитви спостерігаю повсякчас, бо вірю в неї понад усе.
Моє життя складається саме так, як я хочу і як хоче цього Господь: щасливий шлюб, народження здорових діточок, улюблена робота.
Як тільки щось в житті трапляється не так, як цього хотілось би, відразу взиваю до Бога і все налагоджується.

Найочевиднішим прикладом на даний момент є життя моєї мами. Сила нашої спільної молитви дає їй надію і шанс на життя, силу боротися з невиліковною хворобою останні 2 роки, мужність і бажання витримати усі терпіння, які дав їй Господь.
А під час вагітності молилася дев"ятниці до Святого Юди-Тадея, в час хвороби до Святого Шарбеля і Святої Рити, до Святого Миколая. Все допомагає, лиш вірити і не чекати, поки щось недобре станеться, щоб почати молитися. Щоб не було як в тій приказці "Як тривога, то до Бога".
Бо вічною й світлою залишається сила молитви,сила нашої віри і духу,віра в Бога.
My Signature
Я подарую свою вірність чоловіку, любов сину, красу дочці і повагу нашим батькам.

Нагороди:

переглянути всі
  • 2
  • Back To Top

#39

Користувач поза мережею   Премудрість 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 208
  • Реєстрація: 03 December 09
 

Відправлено 16 April 2010 - 16:48

Перегляд повідомленняЕлла (15.4.2010, 15:30) писав:

Щоб не було як в тій приказці "Як тривога, то до Бога".
Бо вічною й світлою залишається сила молитви,сила нашої віри і духу,віра в Бога.

це справді так і тепер стараюся не тільки про щось просити,а й обовязково дякувати за все що вже дав Господь.Бо про таке просте слово як "дякую" часто забувається.
My Signature
Ісус Христос дарує спасіння кожному, хто увірує у Нього і прийме Його своїм Господом і Спасителем!
  • 2
  • Back To Top

#40

Користувач поза мережею   Марка 83 

 
  • Завсідник
  • PіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 300
  • Реєстрація: 15 February 10
 

Відправлено 03 May 2010 - 08:47

хочу розказати свою історію. Я завжди вірила в Бога ,але ніколи не надавала великого значення молитві. Коли я завагітніла ( чекали на дитинку 1,5 року) на 6 тижні поклали мене на збереження (болі внизу живота, а ще хронічне запалення нирок з 6 років) , відлежала я і поїхала провідати бабусю, вона мені дала молитву, яку я колись читала, а деколи забувала, лінувалася. На 12 тижні пробудилася від сильного болю внизу живота, неможливо терпіти, я подумала кінець моїй вагітності, плачучи випила ношпу, помолилася і приклала молитву до животика. Через пів години біль пройшла. Від цього дня молилася кожного дня. І на всі переконаання моєї родички кесаритись (тому що я маленька, худенька і сама не народжу) дата пологів призначена на 16 листопада, 25 листопада за 3 години я народила хлопчика 3350 кг.. Тепер молюся кожного дня за здоров'ячко свого маленького дива.
My Signature
Зображення
  • 7
  • Back To Top

Поділитися темою:




  • 8 Сторінок +
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • »
  • Ви не можете створити нову тему
  • Ви не можете відповісти в тему



1 відвідувачів читають цю тему
0 користувачів, 1 гостей, 0 прихованих користувачів

Реклама

Останні теми


Останні зміни статусу

Коли я не знаю чогось - іду на форум.... Коли маю що розказати особистого - в щоденник... Коли хочу поділитися цікавим висловом, афоризмом, картинкою чи просто думкою без продовження і коментів - іду в статуси... Це ж так просто, логічно і виховано...

Алея Ромашкова світлина

Алея Ромашкова  Оглянися, щастя завжди поруч

11 Oct 2019 14:22

Lacy світлина

Lacy  Я скучила за тобою Малеча! Нарешті я маю чим поділитись :)

19 Jul 2019 06:04

Lenka))) світлина

Lenka)))  Підкажіть будь ласка де можна зробити еег дитині у Львові, у суботу? Дуже треба! Буду дуже вдячна!!!

03 Jul 2019 10:18

Галина3 світлина

Галина3  Не знаю чи правильно користуюсь форумом. Але можливо мені хтось допоможе. У дитини 4 роки пахова грижа, направили на планову операцію. Хто з таким стикався, де оперували і сільки коштує зараз така працедура. Буду дуже вдячна за відповіді)))

13 May 2019 18:56

Показати коментарі (1)

Цинічна бандерівка світлина
Арабіка світлина

Арабіка  Привіт. Як добре повернутись на Форум Малеча

05 Apr 2019 14:49

Показати коментарі (2)

SEMA світлина

SEMA  Не довіряйте людям,бо обманюють на кожному кроці,робиш людині добро,а у відповідь отримуєш брехню

28 Mar 2019 22:43

Показати коментарі (2)

Tinkin світлина

Tinkin  Доброго дня, порадьте хорошого гастроентеролога у Львові

15 Mar 2019 11:17

Показати коментарі (1)

Iryska-selesta світлина

Iryska-selesta  Кожна мить життя—це можливість

13 Mar 2019 10:46

Мамуся Діанки світлина
Всі зміни →

Facebook стрічка


birthday Іменинники ( 18 October 19 )


Перекладач онлайн