gototopgototop

Анорексія у підлітків - винні батьки

PDFДрукe-mail

Статті - Здоров'я наших дітей

Проблема нервової анорексії є надзвичайно складною і актуальною на сьогодні.
Педіатри помітили, що на цю недугу страждають переважно діти із благополучних сімей. Там, де немає що їсти або немає чим перебирати, зазвичай подібних проблем не виникає. Однак проблема ця не обмежується товщиною гаманця родини - здебільшого вона визріває на ґрунті несприятливого психологічного клімату в сім`ї. Дитина, яка постійно є свідком чвар і суперечок між батьками, свідомо пристає на бік одного з батьків і підсвідомо робить на зло іншій половині. Одним з видів такого протесту є відмова від їжі. Часто такий спосіб заявити про свої права чи про своє незадоволення станом речей обирають хлопчики. Наприклад, це можна спостерігати тоді, коли хлопчик дуже тягнеться до батька, а в результаті розлучення змушений залишатися з мамою, яка до всього ще й вдруге виходить заміж.

Однак найчастіше нервова анорексія \"поглинає\" - дівчаток вони складають 2/3 хворих на цю недугу. Вони також негативно реагують на сімейні негаразди. Окрім того вони болісніше сприймають розбіжності між ідеалом і реальністю, зокрема, у оцінці власного я. Дівчатка у переважній своїй більшості мріють бути стрункими, привабливими, схожими на моделей з подіуму. Єдиний шлях до мети вони вбачають у схудненні (навіть якщо мають нормальну вагу). Якщо ж довірливі стосунки між донькою і мамою відсутні, вірогідність потрапили в пастку відмови від їжі для дівчинки-підлітка є цілком реальною.

Одна з наших пацієнток почала коригувати в такий спосіб свою зовнішність після того, як помітила, що вона значно випереджає за розвитком своїх однокласників. Вірніше, вони їй \"підказали\" про це, коли почали обзивати образливими словами. Трохи поплакавши і нікому не розповівши про свої душевні муки дівчинка твердо вирішила - буду \"зменшуватися\", відмовившись від їжі взагалі. Вона перестала їсти, а коли батьки почали її до того змушувати, щоб припинити докори, підкорялася і вже через деякий час бігла до ванної кімнати, щоб вирвати всю їжу. Батьки спочатку не догадувались про це, потім занепокоєні помітним схудненням і головне - кволістю дитини, почали обстежувати її у різних фахівців. Та було вже пізно - організм дитини не сприймав їжі та й психологічно вона була \"зламана\" - навіть після лікування вперто продовжувала \"схуднення\". Ця ідея переслідувала її як тінь, ставши другим я, котре вже не тямило, що своєю впертістю воно зведе нанівець будь-яке лікування.

Та й чи можна дивуватися перипетіям характеру і поведінки в перехідному періоді. А, як свідчить статистика, на гачок нервової анорексії звичай потрапляють підлітки 12-14 років (якраз у період статевого дозрівання).

Уявіть собі, що підліток, який і без того страждає від власної недосконалості (а повірте, він її таки знайде у дзеркалі), в цей період зазнає ще й публічного висміювання. Скажімо, прийшовши на урок фізкультури, почує від вчителя слова: \"Чого ти така товста й неповоротка\", а на підтвердження - сміх усього класу. Як ви гадаєте: що зробить така дівчинка чи хлопчик? Поплаче? Сяде на дієту? Побіжить до мами? А що як сховається від усіх і відмовиться їсти взагалі? Тому слово, сказане дитині, яке звучить з вуст дорослих, має бути тисячі разів зважене і лише один раз випущене на волю.

Про це мають пам`ятати і батьки, і вихователі. Бо якщо навіть дитині і насправді корисно схуднути, треба це робити в доброзичливій атмосфері, орієнтуючись на схвалення результату, а не на викриття вад. Інакше дитина почне худнути, але робитиме це з ненавистю до світу, до людей і до самої себе: \"Краще помру, аніж здамся!\" Тому будь-які поради щодо фізичної активності та харчових обмежень повинні бути по-перше, індивідуальними; по-друге, аж ніяк не публічними; і по-третє, надзвичайно делікатними. І безперечно, професійними.

Адже вік від 12-и до 18-и років особливий не лише для формування психіки, а й для остаточного удосконалення ендокринної, імунної та інших систем організму. Якщо в цей період має місце недостатнє надходження необхідних речовин, ці системи призупиняють свій розвиток, відбуваються незворотні зміни в нервовій системі, тканинах серця, які залишаються, на жаль, на все життя.

Лікування таких хворих надзвичайно складне. Воно проводиться виключно в стаціонарі, під індивідуальним наглядом.

На що повинні звернути увагу батьки в поведінці дитини?

Якщо дитина раптово почала відмовлятися від їжі або \"урізала\" свою порцію, не лайте дитину, спробуйте розговорити її і в атмосфері цілковитої довіри, з`ясувати причини її поведінки.

Якщо дитина скаже, що вона хоче схуднути - порадьтеся з фахівцем, який режим харчування дійсно допоможе дитині стати стрункою і не завдасть шкоди для організму, що інтенсивно розвивається.

Худніть \"разом\" - не готуйте дитині окремо дієтичні страви водночас накриваючи собі стіл різними забороненими для неї делікатесами. Доведіть, що ви будете завжди і в усьому поряд з дитиною і що це не ваше горе, а ваша радість.

Якщо це не допомагає і ви помітили, що дитина ховається після їди у ванній кімнаті чи тікає з дому, вдайтеся до змін звичного режиму життя, аби лише бути поряд з дитиною якнайбільше часу. Візьміть тривалу відпустку, залиште улюблену роботу - ніщо не варте того, щоб жертвувати здоров`я і щастям дитини.

Змініть себе, відновіть у сім`ї лад і гармонію стосунків.

Недаремно кажуть, що діти - дзеркало сім`ї. І якщо воно вкрилося плямами байдужості чи тріснуло від накалу сімейних стосунків - не звинувачуйте його в тому, а подбайте про те, щоб воно знову відбивало щасливих сонячних зайчиків.

Уніан

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Спілкування