gototopgototop

Чи завжди наші вимоги до дітей є реалістичними? Уривок з книги «Бавимося разом»

PDFДрукe-mail

Статті - Психологія дитинства

Random
Слухняна вихована дитина — мрія усіх батьків. Проте в реальному житті не існує тієї «дитинки-з-картинки». Як і дорослий, малюк — особистість, має свої прагнення, власний характер і перепади настрою. І батькам потрібно навчитися спілкуватися з дитиною, яка наполягає на своєму, часом вередує або навіть влаштовує істерики. Хорошим помічником у цьому стане нова книга Алли Слотвінської «Бавимося разом або Як впоратися з дитячим непослухом». Читаймо уривок!
 
***
 
Іноді дитина не слухається просто тому, що ми вимагаємо від неї те, на що вона ще не здатна, як би цього не хотіла. І тоді варто зрозуміти, які вікові особливості можуть бути пов’язані з непослухом. А саме:
 
Невміння керувати своїми емоціями
 
Дошкільня ще не може добре керувати своїми емоціями, дуже гостро переживає свої почуття і не може їх контролювати. Від того, що мама скаже: «Не плач», — дитина не перестане плакати, тому що почуття є і вони потребують виходу. Навіть дорослий, коли засмучений, не може за командою перестати перейматися, що вже казати про дитину!
 
Емоції нікуди не зникають, коли ми забороняємо їх виявляти («не плач», «не сердься», «не ображайся»). Ефективніше допомогти дитині впоратися з почуттями, які її переповнюють. Відображайте їх, називаючи: «Ти засмутився, бо зламалася іграшка» або «Тобі жаль, що твій малюнок не помітили». Коли ви називаєте почуття, дитина розуміє, що з нею відбувається, вчиться розпізнавати свої почуття і за якийсь час сама зможе казати вам: «Я ображена, я серджуся».
 
Якщо ми не даємо емоціям проявлятися в такий спосіб, як хоче дитина, то завжди треба давати альтернативу. Бити маму не можна, але можна побити іграшку, подушку, потупати ногами, щоби дитина могла виразити злість і агресію, інакше невисловлені, невиявлені емоції та почуття будуть перетворюватися в тілесне напруження і блоки, психосоматику.
 
Перевага «хочу» над «треба»
 
Коли мама каже: «Нам треба вдягатися на вулицю», «Нам треба піти до магазину», — то дитина дошкільного віку «треба» не сприймає, бо має своє «хочу». І вона хоче побавитися, а не йти до магазину, де однак «не можна» буде ні гарну машинку, ні величезну цукерку.
 
Тому найкраще зацікавити. Знайти якусь мотивацію, щоб дитині стало цікаво. Наприклад, підключити гру: «Так, до магазину йти нецікаво, краще поїдемо туди на паровозі. Швиденько одягайся! Ти хочеш бути вагоном чи паровозом?». Або сказати, що вам потрібна буде допомога. Бо коли ви йдете щось купити, вам самій буде складно запам’ятати всі продукти, а «в тебе така добра пам’ять, ти точно мені підкажеш, якщо я щось забуду. Дивися, треба купити яйця, хліб, моркву, яблука. Ти мені допоможеш, якщо я забуду?» У ситуаціях, коли не хочеться, а треба — скористайтеся іграми, які описано в останньому розділі.
 
Увага дітей у цьому віці мимовільна, дуже швидко переключається
 
Іноді батьки це використовують для того, щоб відволікти дитину від якихось неприємних переживань. Дитина засмучена, а мама каже: «Не плач, глянь: полетіла пташка». Дитина дивиться на пташку і від своїх переживань відволікається. Це допомагає відразу (дитина не плаче), але її почуття нікуди не зникають і згодом накопичуються, що може призвести до хвороби. Тому краще відобразити почуття дитини і допомогти з ними впоратися.
 
Великий вплив фізичного стану на емоційний
 
Якщо дитині дошкільного віку не зручно, щось натирає, тисне, якщо вона не виспалась або погано почувається, то це виявлятиметься у вередуванні. Дитина поки не може дати раду фізичному дискомфорту. Колготи кусаються — і терпіти це нестерпно. Тоді простіше переодягнути колготи і позбавитися цього фізичного дискомфорту. Якщо позбавитися не можемо, то ставимося до примх з розумінням.
 
Сон і надмірне збудження
 
Якщо дитина не лягла спати вчасно, вона може бути надто збуджена, почне вередувати і потім довго не засинатиме. Вона не навмисне нервує вас, причина в тому, що вона надто збуджена. Потрібно м’яко допомогти дитині заспокоїтися, погладити, заспівати спокійну пісню, зробити заспокійливий масаж. Якщо треба, то допомогти почистити зуби, роздягнутися, навіть якщо у звичній ситуації дитина може це зробити сама (враховуємо, що таки втомлена).
 
Мені в таких ситуаціях вкласти доньку спати допомагала спокійна пісня чи колискова. Слухаючи мелодію, донька поступово заспокоювалася і легше засинала.
 
Необхідність фізичної активності
 
Маленька дитина більше двох хвилин спокійно на кріслі не всидить. Якщо нам хочеться, щоб вона довго сиділа в поліклініці на одному місці, не зривалася і нічого не робила, то вона просто фізично цього не витримає.
 
Для того, щоб час промайнув швидше, у поліклініці можна запропонувати дитині щось намалювати, а коли стоїте в черзі — вигадати для неї якесь заняття: порахувати людей, які стоять попереду вас, назвати кольори, які бачить навколо тощо.
 
Якщо дитина раптом стає понад міру активна і некерована, пошукайте, як можна реалізувати її потребу в активності. Добре, коли вдома є спортивний куточок, і надлишок енергії можна спрямувати на користь здоров’ю.
 
Невміння передбачити свої потреби
 
Маленька дитина ще не може чітко сказати, коли захоче їсти чи в туалет. І, якщо ви перед тим, як вийти з малюком надвір, запитуєте: «Ти хочеш?», і він каже: «Ні, не хочу», а потім через 5 хвилин на вулиці видає: «Хочу в туалет», — то він не робить це вам на зло. Просто ще не вміє передбачити свою потребу, ще не знає, за скільки часу йому може захотітися в туалет.