gototopgototop

Центри підтримки

tumblr_llw2bat1Fq1qioc8zo1_500

Реальні історії

m6stop_abort

Наслідки аборту

m3stop_abort

Контрацепція

m5stop_abort

Література

m2stop_abort

e-mail Друк PDF

Я сама чуть не зробила аборт...

На аборт дуже важко зважитися, хоча є люди які про це говорять з такою легкістю, ніби це звична справа, а не вбивство маленької людинки.
Я сама чуть не зробила аборт... Завагітніла, а хлопець сказав робити аборт. Я не знала що робити, з одного боку не хотіла вбивати власну кровиночку, з іншого не могла уявити, що моє життя кардинально зміниться, хотілося ще гуляти, а тут дитина... Цілими днями лежала лицем до стінки і плакала, в той час як майбутній таточко собі розважався.
Я вже їхала на аборт, і не те що я там така віруюча, але звернулася до Бога, і сказала, хай зробить так як має бути. Знаєте, лікар коли мене оглянув сказав, що йому лишні гроші не помішають, але аборту він мені не зробить. Вийшла з відти найщасливішою людиною!!! Камінь з душі упав...
Зараз не можу нарадуватися своєму синочкові, кожно дня дякую Богові за ту допомогу, а наш татко навіть і не згадує про нас...

e-mail Друк PDF

Історія від Liya

У мене теж на 10 тижні була кровотеча,мені було 18.А лікарі боролись до кінця.Тиждень важкої боротьби,підтримка мого лікаря і інших працівників лікарні.Мною справді всі пишались(я про медиків),бо я на той час була єдиною 18-літньою,наймолодшою вагітною,і ніхто не відмовився .Була лише підтримка.Це потім я попала до м*ясника(після того як зранку мав прийти лікар і після УЗД ми мали зрозуміти чи дитя розвивається),коли я стояла в коридорі з маленьким клубочком на руках і сповзала по стінці,мене вели до чергового,а він мене матюкав,ба я відірвала його від заробітку,бо стояла серед ночі до нього черга на аборт.А потім,після його чистки без будь-яких обезболювачів,мене рятували всі ,не могли збити високу температуру,рятували моє життя і матку.Я криком кричала,що хочу цю дитину,а ця черга вбивць щиро мені дивувалась,бо це я була білою вороною,а не вони.От що страшно.
Я не вважаю себе героїнею ,я вважаю,що це нормальна поведінка жінки:рятувати свою дитину.
Тому ця тема є болючою для мене.Бо лише та жінка,яка хоч приблизно мала схожу ситуацію,не прикриватиметься тим,що так склались обставини.Чому ми люди такі-цінуємо тільки те,що дається нам важко?

e-mail Друк PDF

5-місячна дитинка вижила після аборту

Дівчинка пережила клінічну смерть і без жодної емоції, буквально, як рослина, два роки жила в інфекційному відділенні.


Дівчинці вже п'ять років і вона нормально розвивається
В Україні після аборту, зробленого на п'ятому місяці вагітності, плід вижив. Дівчинка пережила клінічну смерть і без жодної емоції, буквально, як рослина, два роки жила в інфекційному відділенні, доки не знайшлися прийомні батьки. Лікарі вмовляли родину не брати на себе тягар - мовляв, дитина не буде ні ходити, ані говорити.

Лікарі назвали дівчинку Богданою. Богом дана дитини тепер живе у прийомній родині. Богдану додому забрали з вагою в 6-ть кілограмів. Потихеньку навчили їсти не через катетер – як у лікарні, ходити і говорити. Усі страшні діагнози з дівчинки зняті. Тепер вона здорова дитина, яка хоче все знати.

Зараз Богдані - 5. Сестри навчили рахувати і потихеньку опановують букви.

e-mail Друк PDF

Сповідь про завтра

Спи, мій маленький. Люлі-люлі.
Завтра я маю тебе убити.
Я кладу руку на живіт і відчуваю, як ти тріпочешся там маленькою рибкою. Це стукає твоє сердечко. Якась сила вже змусила цю крихітку плоті звучати в унісон із моїм серцем.
Моє ти ластів’ятко, тріпочешся у пригорщі, бо тобі страшно. Бо весь твій всесвіт, який я можу накрити однією долонею, наповнений страхом. Як я люблю тебе. Але це чомусь не зупинить мене завтра. Тебе, наче якусь бур’янину, висмикнуть із мого тіла, щоб ти не плутався у Всесвіту під ногами.
Завтра. Завтра, підписавши купу паперів і заплативши (о, Господи!) за послуги, вбивство можна і так назвати, зайду у палату. Я четверта. Не знаю їх імен, і ніхто не запитує моє. Ми познайомимося пізніше, коли привезуть на каталці першу, так і хочеться сказати, жертву, але ж справжня жертва залишилась там – у блискучій металевій мисочці. Кожна її клітиночка творилася чудодійною силою, дарованою природою, цією жінкою, власне, дівчинкою, дівчатком (їй же ледь вісімнадцять, а старшій дитині десять місяців). Колись батько втопив дитину, бо не міг її прогодувати. Минуло сто років, і мати сама віддає своє дитя на пошматування стерильному металу.
Тепер це лице творця і ката водночас ляскає по медичному біла рука:
- Олю, прокидайся!
Ну ось і познайомились...
Завтра, виринаючи з хащів наркозу, зблідла аж до прозорості істота, все буде запитувати: “Я ще вагітна чи ні?”. Чомусь спадуть на гадку застінки гестапо, де ще не відійшовши від болю, закатоване дівча питає: ”Я зрадила чи ні?”. А відповідь ранить нас і ріднить кров’ю більше, ніж сестер. Адже ми обидві зрадили, і не лише себе, свою дитину, ми посягнули на саму основу буття.
Завтра, заходячи в абортарій, де зі мною будуть розмовляти лагідно і співчутливо, мов на похоронах, я побачу цю страшну мисочку, цей металевий холодний гробик. У мені вибухне бажання забрати тебе, моє зернятко, зробити маленьке затишне ліжечко, вистелити листячком і квітами. І проріс би ти ясеночком, і ходила б до тебе моя донечка, як до братика. Все ж не одна залишилася б на білому світі.
Та сказати я нічого не встигну, бо у вену ввійде голка, і мене накриє блаженна порожнеча. А далі під наркозом мені ввижатимуться пелюшки у синіх слониках, і доки я вишиватиму льолю чорним хрестиком, моє тіло буде корчитись у судомах плачу, а перелякана санітар очка у спробах приборкати його, налягатиме грудьми і все гукатиме мене.
...Почекай, голубонько. Ось тільки ниточку відкушу.
А потім я залишусь сама. Щось піде негаразд. Ображена матка не захоче миритися з людською логікою, запече кров чорним згустком, і триматиме в собі цей кривавий плід із самозреченістю звіра, що захищає своє дитя.
Метал ще раз вторгнеться в неї, голка забетонує протест антибіотиком. І ще довго я буду просити: “Прости”, а вона відгукуватиметься тупим стогоном-болем.
Завтра, зненавидівши увесь світ, я скажу ті фатальні слова, які залишать мою донечку без батька. Хай вже краще так, ніж кожну мить пам’ятати, що це він не відгукнувся на мій відчай, він вклав мені в руку ті тридцять срібняків, відкуповуючись від неспроможності захистити свою кровинку, своє майбутнє.
Простити?!!
Це все буде завтра. І завтрашній день я покляну і забуду.
А сьогодні, твоя сестричка, зручно вмостившись жабенятком на мені, тягнеться до пазухи. Я однією рукою пригортаю її, а другою грію твій всесвіт долонею. Сьогодні ти ще зі мною, і я народжую в собі відчуття щастя – БО ТИ ЗІ МНОЮ. Я впускаю щастя в кожну клітиночку і відчуваю, як наш страх відступає. Як моя любов сповиває і заколисує тебе. Люлі-люлі.
Говорять, що щасливі помирають легко.

 

Завжди старалася не згадувати про причини. Та може дійсно варто вже задуматися і розібратися: чи був у мене вибір? після пологів я більшу частину сімейного життя проводила у лікарнях. Інтим у нас був рідко: раз-два на місяць, завжди оберігалися, до того ж годувала груддю та і місячних ще не було. Лікар мій пропустив семитижневу вагітність, виписав лікування антибіотиками, кілька разів малій робили ренген, тож і я з нею там... коли прийшла на прийом наступного разу: 11 тижднів. Лікар мовчки виписав направлення і сказав, що у мне всього три дні. Куди за порадою: до чоловіка. А у того інтрижка із "другом сім"ї". Зайві проблеми йому ні до чого. До того ж матеріальні. Він все шукав роботу по душі, перебивалися разовими заробітками. Як я його просила... Сказав, що є такі великорозвинені душі, яким довго жити ні до чого. Саме їм і не дають народитися. Добре діло, так сказати, я зроблю. До мами. Мама давала гроші на лікування малої. Харчами здорово допомагала. У мами ще є діти, і їх треба теж доводити до путя. Якщо вирішу народжувати, можу дорогу до неї забути. Вона не буде ризикувати майбутнім сина. А у моїх дітей є батько. У мене аж 20 грн дикретних на місяць. повертаюся до дитини в лікарню, на переході бомжичка сидить на снігу і годує груддю немовля. У лахмітті позад неї колупається старшеньке. Моє майбутнє. Я всі три дні розповідала лялечці, як я її люблю. І ненавиділа себе за безпомічість. Розповідали, що під час голоду мати вбила найменшу дитину і врятувала старших від голодної смерті. В принципі я зробила те саме. Дитину я врятувала від інвалідності, про високодуховного коханого згадую лише в кошмарних снах. Прийшов, мов із казки, герой, який пройшов мою тисячу і одну перевірку, і ось у мене біля цицьки посапує довгожданне щастячко. Єдине, про що я молитимуся до віку, щоб мене простила душа, якою я заплатила за це. І мріятиму, що це саме вона повернулася до мене.