Читала одну статтю і була дуже не приємно вражена фразою :
«Любить ребёнка с ДЦП, аутизмом или синдромом Дауна очень сложно и больно. Родители, которым достаётся такой ребёнок, уже никогда не будут нормальными, счастливыми и весёлыми.»

Так, мені боляче, і ця душевна рана мабудь не загоїться ніколи. Так, я змінилася, багато речей, якими переймалася раніше тепер мені здаються не вартими уваги. Так, мені важко і я не можу жити на повну силу, повноцінно, тому що моя дитина потребує повного догляду і постійної уваги.
Але чому я не можу бути веселою, щасливою і нормальною???

Не звертайте уваги на дурну писанину. Ці люди настільки "щасливі" що не вміють цінувати справжню радість і щастя. Звичайно спочатку боляче, але ви мама і любите своє дитя і кожен поступ, кожна усмішка це щастя! Нам тоже при народженні ставили різні діагнози (генетичні захворювання) і було страшенно боляче, але при кожному погляді на своє чудо я була все одно щаслива що маю найгарнішу і найрозумнішу дитину на світі!

Так люди які через це не пройшли, мені здається нас мам з особливими дітками не зрозуміють ,що ми маємо право на щастья.І ми за нього боримося.

Я знаю, як бути щасливою
І цим знанням поділюся з вами. Дехто, можливо, лише іронічно-зверхньо всміхнеться. Але минуть роки, й скептики, не створивши сім’ї, зруйнувавши власне щастя, у гіркій самоті дивуватимуться: чому так склалось? І, може аж тоді зрозуміють, що кожен з них просто не відбувсь. Як людина, як жінка. Бо свого головного призначення на цій землі – обдаровувати інших – не здійснив. Тим, чим від самого народження так щедро наділила нас, жінок, природа. Перерахую ці дари.
Найперший з них – ЛЮБОВ. До світу. До всього живого. Безперечно, й до себе. Та найбільше – до близьких та рідних. До свого обранця. До дітей. До батьків, які з плином часу, старіючи, стають подібними до тих же малят. До всіх, хто дуже любить нас. Чи, може, й не дуже. Любити перших легко. Других – важче. Проте, якщо ви здатні щиро вболівати, приміром за свекруху, чия правота вам здається сумнівною, то ви гідні поваги. Уклін вам, мудра жінко.
Дар другий – ТЕРПЛЯЧІСТЬ. Як без нього пройти крізь усі ті випробування, якими переповнене наше жіноче життя?
Іще один дар – ВИХОВАТЕЛЬСЬКИЙ. Стосовно дітей і дорослих. Хіба не жінка-берегиня, передає дочкам і онукам народні звичаї, основи моралі, сімейні обряди? Долучає до рідної мови, культури… І тим самим формує нову особистість.
Не мною мовлено: хто не страждав, той і не жив. Наймудріші шукають утіхи в неземному. Проте, як Матір Божа на небі, так і матір людська на землі, завжди готова висушити сльози гірких утрат, як дитячих, наївних, так і дорослих, часто справді непоправних. Зрозуміти, втішити, пожаліти, вселити надію… В цьому плані сестра й подруга, наречена й дружина – завжди Матір, наділена даром РОЗРАДИ.
Дар ЗАГОЮВАННЯ ран тілесних та душевних. Розбиті синові коліна, нездужання дорослої дочки, чоловікова депресія – це все турботи жінки. То має знати не лише основи медицини ( для надання долікарської допомоги), а й те, що іноді звичайний чай із м’ятою та медом чи й просто ніжний дотик до чола зцілюють краще за ліки.
І якщо це правда, що краса врятує світ (хоча мені здається, що все-таки – кохання), то свій одвічний дар КРАСИ жінка має особливо плекати й шанувати. Але красива зовнішність – ніщо, коли в очах, як і в душі, немає доброти, співчуття.
***
Ці істини, як світ, старі. Але нестаріючі. Прості й водночас складні. Бо їхня простота оманлива. Як простота десяти заповідей Божих. Чи є на світі той, хто хоч одну з них не порушив?Отож, якщо свої дари (принаймні ті, що названі) ви понесете в світ, то вам нема ціни.
Тетяна Болгарська

Всі мають право бути щасливими,нормальними,веселими,не зважаючи на те,хвора дитинка,чи ні!!!Для кожної мами,її дитинка сама краща,яка б вона не була.В мене в дворі є дві дитинки з вадами,спочатку мені було дуже жаль тих батьків,але зараз ,хоча це для мене чужі люди,я ними горжусь.Вони не розкисли,не впали духом,люблять,виховують своїх діток,сидять з нами на майданчику,спілкуються про діток,радяться,короче живуть так як всі,вони завжди веселі і бачу що щасливі,бо люблять своїх діточок!!!!Я не знаю,але це напевно тяжко,тому рахую ,що такі люди,сильні духом!

Cvit Lana, ви пізнали радість материнства і це вже щастя

Дякую всім за підтримку

Ось ще прочитала: "Життя - це вміння робити себе щасливою".
Правда ж влучно сказано? Коли ми нещасливі, то нам здається, що ми не живемо, а існуємо, а життя проходить мимо.
Нам потрібно вчитися робити себе щасливими.

Ну як тут не будеш щасливою коли маленьке чудо встає зранку, а в очах вже горить вогник . Ну як не будеш щасливою, коли чуєш його сміх і бачиш його посмішку, воно тулиться до тебе як маленьке кошенятко . Скільки раз задавала собі питання "Чому?", а відповідь одна "Так мало бути, така доля". Я себе втішаю тим, що в мене особлива дитина. Пізніше почав сідати, пізніше буде ходити, пізніше прийде до нього розуміння всього, але воно прийде я в то вірю. Я живу тим днем коли моє зайко скаже мама, коли сам зробить перші кроки і я тим щаслива. Раз Бог дав нашим діткам життя, значить буде і далі їх підтримувати з нашою допомогою. А щасливими ми мусимо бути перш за все для наших діток. Щаслива мама - значить щаслива дитинка.

Знаєте, завжди вважала, що мами таких діток також дуже особливі. Бо ви сильніші, терпиміші. І ще хочу сказати, що коли була на навчанні у Польщі, помітила, що всі зображення ангелочків у костелах_ це личка діток з синдромом Дауна. Думаю, це не дарма. Коли бачу таких діток, мені здається, що вони прямо у душу дивляться і розуміють усе по-іншому. Це ми їх не розуміємо, а не вони нас. Треба думати, що це відмічені Богом дітки, які, як і всі інші, потребують тепла і турботи, любові і ласки. Дай вам Бог, матусі, терпіння і сил.

saniaw' пише, що такі мами сильніші. Але повірте як деколи хочеться побути хоча би трошки слабкою, трошки попустити ремінці і відпочити, десь заритись під землю, щоб ніхто не чіпав. Але я певно такого відчуття не дочекаюся. В мене такі дні насичені , що деколи немає часу спокійно поїсти. Там подзвонити, там поїхати, погуляти з дитиною, все покупляти. Але якщо подумати- це також щастя. Ти це робиш для когось, ти чимось жертвуєш, а це приємно . Ти розумієш, що дитина потребує твоєї допомоги, уваги, а це також щастя. Думаю я не одна так думаю, у вас такі думки виникають так само.

Уяви, що існує банк, який щоранку кладе на твій рахунок 86400 грн.
Він не зберігає щоденний залишок. Щоночі він прирівнює до нуля весь залишок до останньої копійки, який ти не використав за день.
Що ти зробиш?
Звичайно, ти будеш знімати щодня все до останньої копійки!
Знаєте: у кожного з нас є рахунок у цьому банку. Його назва? ЧАС.
Щоранку цей банк нараховує тобі 86.400 секунд.
Щоночі цей банк стирає дані, і дивиться, яку частину цього кредиту ти не інвестував в потрібних цілях.
Цей банк не зберігає грошей і не дозволяє переводити їх на інші рахунки. Щодня відкривається новий рахунок. Щоночі анулюється залишок за день. Якщо ти не використовуєш ці гроші – втрачаєш тільки ти.
Ми не можемо повернутися назад або позичити завтрашній кредит.
Ти повинен жити в теперішньому на те, що тобі дано сьогодні.
Інвестуй так, щоб досягти більшого в здоров’ї, в щасті, в успіхах.
Часова стрілка продовжує описувати дугу. Досягни максимуму за день.
Щоб оцінити по достоїнству рік, спитай про це студента, який втратив рік навчання.
Щоб зрозуміти цінність місяця, спитай про це у матері, яка народила передчасно.
Щоб зрозуміти цінність тижня, спитай про це у видавця щотижневого журналу.
Щоб зрозуміти цінність години, спитай про це у двох закоханих, які чекають зустрічі.
Щоб зрозуміти цінність хвилини, спитай про це людину, яка щойно запізнилася на потяг.
Щоб зрозуміти цінність секунди, спитай про це людину, яка щойно уникнула автокатастрофи.
Щоб оцінити по достоїнству тисячну долю секунди, спитай про це у атлета, який виграв срібло на Олімпійських іграх.
Оцінюй по достоїнству кожний момент, яким ти живеш, і надай йому ще більшої значимості, розділивши його з особливою людиною, настільки особливою, щоб присвятити їй твій ЧАС.
І пам’ятай Час нікого не чекає!
Час? Це Історія.
Завтра? Це таємниця...
Тому існує тільки теперішнє!
Ще пам’ятай, що ЧАС не буде тебе чекати!
Тому оцінюй по достоїнству кожен момент, який ти маєш.

Жизнь обещала очень много:
Любовь, надежду, доброту.
Но повела другой дорогой,
И не исполнила мечту.
На полпути остановилась,
Споткнулась, повернув назад.
И истина вдруг мне открылась,
Вернув на всё особый взгляд.
Казалось, непосильна тяжесть
Забот, ударов и помех,
Что не придёт былая радость...

Но всё осилит человек.
Собрав в кулак терпенье, волю,
Весь мир по-прежнему любя,
Не подпускайте злую долю,
И жизнь настройте под себя!

Більше дотримуюсь ВМІННЯ РОБИТИ ВСІХ НАВКОЛО СЕБЕ ЩАСЛИВИМИ - ТОДІ ЩАСЛИВА І Я!!!!

Як мало треба людині для щастя і як багато, щоб це зрозуміти

Всі ми маємо право на щастя. І ми повині показувати нашим діткам, що труднощи можна долати, далаються і треба їх долати, щоб ставати ще сильнішим. Що кожна дитинка то індивідуальність і вона особлива і прийшла в цей світ для того щоб комусь допомогти, когось навчити, чи просто радувати своїх батьків.
Тож будьте щасливими, бо щасливі люди роблять цей світ чудовим!

Склонившись над кроваткой малыша,
Ты улыбнешься чуть устало.
И осторожно, не дыша,
Слегка поправишь одеяло.
Твой кроха сладко-сладко спит,
Как спят, наверно, ангелочки.
И носик маленький сопит
Любимого сынка иль дочки.
Их сны мать бережно хранит
Себя порою сна лишая…
Ее защита как гранит,
Хоть с виду хрупкая такая.
Но материнская любовь
В стократ сильнее всех напастей.
Она – защитница всех снов,
В которых улыбнется Счастье.

Подорож до Голландії
«Мене часто просять описати досвід виховання неповносправної дитини для тих, хто сам цього не пережив і не може це зрозуміти, чи уявити що це є.
Це як….
Коли у вас має з»явитися дитина, це подібно чарівній подорожі до Італії. Ви купуєте гору довідників та будуєте чарівні плани. Колізей. Скульптура Давида у виконанні Мікеланджело. Гондоли у Венеції. Ви так можете вивчити декілька фраз італійською мовою.
Все це дуже захоплююче. На кінець після місяців очікування надходить цей день. Ви збираєте свої речі і від»уїжджаєте. Через декілька годин літак приземляється. Заходить стюардеса і каже: «Ласкаво просимо до Голландії». «Голландії??? Що ви маєте на увазі? Я летів в Італію! Все своє життя я мріяв про Італію!»
АЛЕ розклад польотів змінився. Вони приземлилися Голландії і там ви маєте залишитися…
….І ось ви в Голландії. Вона має стати вам домом. Ви маєте трохи часу, щоб перевести подих, заспокоїтись, прийняти, що це інша подорож, ніж ви планували…
Важливо є те, що це не є жахливе, брудне місце, де панує голод та хвороби. Це просто інше місце. І тому ви повинні купувати інші довідники і вивчати зовсім іншу мову, спілкуватися з групою людей, яких ви ніколи раніше не зустрічали.
Це просто інше місце.
Ритм життя там повільніший ніж в Італії т там не так барвисто. Але трішки поживши, ви оглядаєтеся ті бачите що в Голландії є вітряки. У Голландії є тюльпани. У Голландії є картини Рембрандта.
Але всі інші, кого ви знаєте, їдуть до Італії, і всі вони говорять як їм було добре. І все своє життя ви будете говорити: «Так, я також там мав бути. Я так планував.»
І біль від цього ніколи не зникне, так як втрата цієї мрії є досить сильним ударом.
Але якщо ви все своє життя будете шкодувати що не попали до Італії, ви можливо ніколи не відчуєте себе вільною людиною, щоб отримати радість від дуже особливих та улюблених речей у Голландії.
…По багатьох роках я оглядаюсь назад, коли я вперше ступила на нову землю. Я пригадую мій шок, мій страх, мою злість. Як мені хотілось перші кілька років робити все, щоб потрапити до Італії, як планувалось, але Голландія була тим місцем, де я повинна була залишитись.
Тепер я вже можу розказати, як багато я почала вивчати Голландію. Я наполегливо працювала. Купувала все нові довідники. Я зустрічала інших людей, чиї плани були так само змінені, як і мої, і хто розділяв мої почуття. Деякі з них були вже значно довше в Голландії, ніж я. Багато з них підбадьорювали мене і вчили відкривати очі на красу і дарунки цієї нової землі. Ми підтримували один одного, ставали один одному друзями. Я відкрила для себе цінність спільноти, яка давала відчуття опори і безпеки.
Голландія вже не так лякала мене. Вона не була такою поганою.
Я думаю, Голландія вже звикла до таких мандрівників як я. Вона – гостинна земля: вітає новоприбульців, простягає їм руку підтримки.
По багатьох роках я думаю, як би склалось моє життя, якщо б я тоді приземлилась в Італії, як планувалось. Чи воно було б легше? Чи воно було б винагородою? Чи я б там отримала такі важливі і корисні уроки, як тут?
Звичайно, моя подорож була викликом і часом я далі продовжую відчувати розчарування і протест, бо справді, в Голландії життя не таке насичене і яскраве, як в Італії, але воно сповнене неочікуваних подарунків.
Живучи в Голландії, я вчуся не поспішати, глибше дивитися на речі, цінувати і дякувати. Я також відкрила для себе, що немає значення до якої землі ти мандруєш. Основне – на що ти перетвориш свою мандрівку, як ти зумієш приймати і дорожити тим, що тобі в цій подорожі дається.
Я врешті полюбила Голландію і відчула її своєю домівкою.
Так, я приземлилась в місці, в якому зовсім не планувала. Але зараз я сповнена вдячності за всі ті дари, які я навіть не могла собі уявити!!!»


Цей лист склала мама дитини з особливими потребеми.

Гадаю, автори тої статті мали на увазі загально прийняті норми щастя. А хто ті норми вигадав? Ну що таке повноцінно? Хіба живе на повну силу самозакоханий, здоровенний сноб, який в житті нічого доброго не зробив? Хіба відчуває глибину життя зациклена на своєму тілі вічно голодна, але заможна і активно подорожуюча модель?Чи може щасливими можна назвати когось з зірок з усмішками на показ, з купою комплексів і через те - "вызывающе себя ведущих",міняючих чоловіків, як шкарпетки? Нічого подібного! Розуміння щастя - в нас самих. І я впевнена, що ти,як і кожна з нас, знаєш свій унікальний код до свого унікального щастя. А діти - то є діти, які б вони не були для когось - для мами вони найкращі.

Cvit Lana, я дуже поважаю таких людей,яким даються такі незвичайні діти.І все більше переконуюся,що наш Творець знає,кому можна довірити таку дитину,а щастя воно завжди поряд,треба його тільки помітити:воно у сонячному промінчику,у посмішці дитини,у кожноденній турботі за коханими людьми,та Ви це самі чудово знаєте,і думаю відчуваєте щастя набагато більше,ніж осліплі душею окремі індивідууми.

всі мають право на щастя та погляди на нього у всіх різні

Крест чужой нам кажется легче.
Руки - тверже, и плечи - крепче.
Под своим же - не развернуться,
Не вздохнуть и не размахнуться.

Под своим - нет того полета,
Под своим - не хватает чего-то.
Под своим жить все время тесно,
Слишком горько. А чаще - пресно.

Куража нет. И нет азарта.
Выпадает слабая карта.
У чужих всегда все иначе -
Ярче, проще, и даже - богаче.

Вы признайтесь: хотя бы однажды
Подменить крест желал бы каждый.
Не Атланты ведь мы, и не Боги,
Тяжелы земные дороги...

Только небо - оно неделимо.
То, что ждет нас - неотвратимо.
Неизвестно где мягче и суше:
Бросить крест - как продать свою душу.

А чужое - оно и чужое:
Нелюбимое и неродное.
Силу Духа никто не измерит,
Крест несешь - значит Бог в тебя верит...

Думаю і сноб, і зірка, і замозакохана модель теж можуть бути щасливими. Частина з них і є щасливою, бо розуміння щастя в усіх різне, залежить від нас, від оточення, від досвіду.

Ми чекали на цю радість 10років. Дитинка народилася 1кг.300гр. дуже тяжка. Пневмонія, мінінгіт, ураження ЦНС, набряк мозу, судоми(ще багато всього). На 2ий день ввели куросурор(для відкриття легень). Всеодно ще 3 тижні на апараті вентиляції легень, 6тижнів у реанімації, 7тижнів кормилися зондом, ще 2 тижніу патології. Виписалися з вагою 2кг., але на цьому проблеми не закінчилися. Наростаюча гідроцифалія, дитина перенесла 3 операції. Катаракта обох очей - 2 операції. Зараз нам 1рік 9міс. ми ще не сидимо і не ходимо, у нас затримка розвитку. Та я знаю що все повинно бути добре, мивіримо у це і звичайно працюємо над цим. МИ НЕ УЯВЛЯЄМО БЕЗ НЕЇ ЖИТТЯ!!! Нема таких випробувань шо Бог не міг здолати. Немає тягара в житті що Бог не зміг підняти.Немає болі у душі що Бог не утішає. Ніколи Бог своїх дітей самих не залишає.

kykla, ви чудові батьки і я вражена вашою мужністю.На таких прикладах розумієш свою власну слабодухість.У мене слава Богу дітки здорові(хоча зараз частіше недообстежені)але читаю цю темку,щоб самій зрозуміти наскільки важливо цінити те,що маєш.
Да поможе вам і вашій дитинці Бог,я вірю,що Бог для неї запланував велику долю,бо у нашого Творця ніяке слово,як і дія,не буває просто так.

Про те , що треба цінувати те, що маємо знає кожен, але не кожен вміє цінувати по справжньому. Треба творити добро навколо себе, прощати, ігнорувати зло, а не дорікати, робити перший крок, щоб простити, обійняти, поцілувати.

"Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати страждання і печалі світу, а усмішкою вітати його безмежну радість і таїну..." Уільям Сароян

Кожного разу після чергових вечірніх депресивних роздумів про щастя, намагань відповісти самій собі на питання чому..?чому?чому?..я заходжу в цю темку і перечитую усі повідомлення, вони заряджають мене позитивною енергією на довгий час!!!
А Чи можу я бутии щасливою?.. Можу!!! Якщо буде щасливою моя дитина, а це щастя повинна дати їй я!Ось і вийшло таке собі маленьке замкнуте коло в якому ми живемо!!! ))))

Як би не було,головне ,що є дитина.