Вночі, я прокидаюся від того, що чую укол внизу живота. Не відкриваючи очей, я розумію, що "Ось воно...." Боюсь... Страшно боюсь!!!! Треба встати подивитись. Ні. Почекаю до ранку. Знову закриваю очі. Не спиться.... Кого я хочу надурити???... Чого чекаю?? На годиннику 3,30... Легенько встаю з ліжка і струйка води полилася на килим. "Милий, вставай, почалося." Що робити з Ромчиком??? Я стільки готувала різних сценаріїв "початку", але так нічого мудрого де подіти малого не придумала. та що робити? "Ромасику, вставай, сестричка хоче народжуватись!" малий зривається і швиденько допомагає таткові зібрати речі. Я в той час зі страхом дзвоню лікарю. А як не приїде???? Слава Богу, , каже, що буде за 20 хв.. На годиннику 3,45. В машині почалися перейми. За 10 хв. ми в лікарні. сонна медсестра неохоче оформляє мене, але вмовляє чоловіка відвезти малого до бабусі. Перейми все частіцші і частіші. але не болючі. Лікар оглянувши мене, що відкриття 7 пальців, буде все швидко і скоро я зустрінусь з своєю дитинкою.
в родзалі познайомилась з акушеркою.Склала приємне враження. Каже : "Слухай мене і і все буде добре".Слухати її не дуже получалося, бо почало темніти в очах і я майже втратила свідомість. Не пам"ятаю як я опинилася вже на кріслі. в лежачому положенні родова діяльність почала спадати і перейми стали нестримно болючі!!!!! Коли нарешті з"явилася голівка, лікарі мені дозволили тужитись. Один раз, другий, третій, нічого не получається!!!Голівка йде личком догори, кажуть, дитина може сильно травмуватись!!! Четвертий раз-нічого!!!! укол новокаїну....тупі ножиці....один поштовх і довгоочікуваний, такий приємний і незабутній перший плач моєї доні.... За звичкою дивлюсь на годинник. 6.50. Добрий ранок, моя радість!!!!!!!
За 15 хв. всі маніпуляції зі мною та дитиною були закінчені і нас лишили удвох на самоті. Дивилась я на свою лялю і така була щаслива.....Зразу нахлинули спогади як це було вперше.....
Тепер нас четверо. аж не віриться!!!!! Ми велика сім"я! Ми велика і дружня, щаслива сімя!




