Мому чоловікові 28 квітня "стукнуло" 30 років. Він дуже засмутився, і каже що вже старий, а донечка ще така маленька. А я замість того щоб якось його підтримати взяла і ляпнула, як жарт звичайно: Що коли мені буде 30 років, то Ліночка піде у 2 клас. У нас з чоловіком майже 8 років різниця і я зовсім про це не шкодую. Совість мене гризе і досі. Як на Вашу думку, коли приходить старість і як її варто сприймати?

Відчуття старості ситуативне! В такі моменти людина схильна порівнювати свій вік і свої досягнення в роботі і сімї. Деколи це не дуже тішить, в залежності від потреб і планів. Але вже наступного дня це відчуття проходить само-собою. І ми знову продовжуємо жити. Я не думаю, що варто вам щось роботи, чи казати чоловікові в даній ситуації. Хоча жартома в певних ситуаціях можна ненавязливо щось про оооогого якого молодого щось і сказати, зробити йому компліментик! Бо тридцять, то ще далеко не старість.

Тоді мені залишається тільки плакати бо саме 28 квітня мені виповнилось ... аж 35 років І що ж мені тепер робити????
Я жартувала на роботі,що треба було на пенсію йти,а пішла в декрет.

а я думаю, що то все єрунда. Кожен почувається так як почувається. і ви Тетянка тому приклад. і не тільки ви, а і багато інших. У мене свекруха працює в пологовому будинку то каже що останнім часом побільшало пологів від 30 до 45 років. народжеють навіть такі хто має 20 річних діто живе в першому шлюбі..
Я не боюсь старості, нехай вона буде довгою і безтурбоною. Хочу багато онучат і правнучків, будинок в селі, вишневий сад, як в дитинстві у мене, і хочу бути такою бабулькою як моя збирати у тому саду всіх за столом

Я от мрію про татуювання, а як уявила себе старою бабулькою з 5-ма кульчиками в вусі і татуюванням на дупі! А свого чоловіка з палочкою, сивого, зате в гадах, футболці Металіка і пірсінгом в брові! Ой, я лусну!

Старість-це не вік! З тим я згодна.Можна бути старим у 20 і молодим у 50-все залежить від внутрішнього стану. Давним-давно я й уявити собі не могла,як це мені виповниться 25. Але прийшов той день-і світ не перевернувся,небо на землю не впало...А зараз мені дуже важко співвіднести свій вік паспортний з віком ,на який себе почуваю.


А я собі колись "подарувала" татуювання.Але місце вибрала таке,що бабульки не показують На лопатці...Я й сама його не бачу,але чоловік каже ,що майже зійшло.Видно ледь-ледь контур,мабуть неглибоко наколола майстриня.Це мене тішить...

не ловіть той паспортний вік, так буде краще. І взагалфі забудьте скільки вам років. Я взагалі не розумію навіщо створене це мірило років Без нього так класно Я доречі ніяковію перед запитанням скільки мені повних років, бо довго споминаю , а скількиж мені і так кожного разу

Як на мене, то вік - це наймеше чим ми маємо перейматися в цьому житті! Просто живіть, живіть нині, а не завтра

А от я дуже боюся старості. З усім люди боряться: зі згубними звичками, із зайвою вагою, з проблемною шкірою... і т.п. Але ще ніхто не зміг поремогти старість.
Час - це єдине, мабуть, що нам не підвладне і від нас не залежить...
Але не варто засмучуватись... треба цінувати кожен прожитий день життя

Antic, не засмучуйтеся так Хтось із англійських письменників сказав, що жінка красиво старіє в оточенні дітей, онуків, чоловіка... У Вас скоро буде дитинка і онуки теж будуть...
Я вважаю, що щось в цьому є, і страшна старість беззмістовна, коли людина не має куди себе подіти і чим зайняти, а коли вона відчуває свою потрібність (найчастіше для дітей-онуків, але може бути і для учнів, чи для друзів чи творчості, зрештою), то чого ж боятися? Вона просто працює чи спілкується на іншому рівні, не такому активному.

А я ... Не те, щоб боюся... Просто важко дуже уявити себе у старості, особливо лякають численні старечі хвороби...
Моєму чоловікові 32, він теж каже, що старий, але встиг багато(троє синів, дерев насаджав, дім побудував і кар`єра суперово просувається), тому нема про що шкодувати...

От, прямо в точку Ми інколи сидимо, говоримо з подружками і абсолютно не здається, що ми з часом міняємося. Є сімя, є діти, а в душі... десь себе почуваєш ще студенткою
А взагалі старості зовсім не боюся. Все має йти своєю чергою. Та й бійся не бійся, а до молодості таки не йде. Просто на старості хочеться бути поруч з чоловіком і тішитися дітьми, внуками і , дай Боже, правнуками

Користувач подумав і додав через 5 хв.:
Ой, ще собі нагадала. Сестра чоловіка (14 р.) каже до нього: "Скільки тобі буде? 25? Ого, який ти вже старий". А якось приїхала моя сестра (теж 14 р.): "Я тільки туда і назад". Я питаю: "Та куда так спішиш? Зайди на хвилинку". А вона мені: ""Не можу. Молодість, розумієш???". Їм то ще здається, що до 25-ти так далеко...

Мабудь старість тоді приходить коли ми її згадуемо. Я старості не боюся бо в старості я з внучатами буду ходити їсти морозиво, чи палити костри в лісі (якщо шаленій бабусі дозволять), живемо один раз треба насолоджуватись різними етапами нашого життя. А ще кажуть на скільки років себе почуваеш в душі на стільки і виглядаеш.

Супер і такі ж внучата ...... з таким позитивом і старість в радість

Користувач подумав і додав через 8 хв.:
Тетянка правду каже - можна бути старим в 20 і молодим душею в 70 . Єдине, що трохи тривожить це ті болячки старечі..... Моя бабуся покійна колись казала - отак оглянуся в минуле - ніби сторінку перегорнув, таке життя швидкоплинне.... Але з Богом і старість щаслива увінчана внуками, повагою, здобутками...

А я очень боюсь старости. Боюсь стать зависимой от кого то, быть кому то в тягость и быть одинокой. Было бы хорошо стареть по годам, но физически не увядать.

Я раніше дуже боялася, але коли боїшся, що тобі буде тридцять, і воно наступило..і нічого страшного не сталося -з мене ще пісок не сиплеться. Ще на якихсь вечірках прихильники знаходяться . То я так думаю, нічого страшного. Страшно старіти, коли б у мене не було родини, сімї, а так тепер мрію коли мені буде десь 40, щоб на випускному малого вже погуляти.

Якщо чесно, то ще з 18 р захоплювалася жінками, яким 30. Такі вони виглядали впевнені, доглянуті( тепер я знаю чому, бо вже мусиш за собою дивитися більше) такі розумні і все у них так ладненько виходило....

Жила я колись на кв в однієї жіночки,, їй було60 р, в Одесі. Вона в молодості була дуже гарна, то почуття власної гідності залишилося, хоча ваг у набрала більше 100 кг, важко пересувалася по кв. От дітей не мала, шкода.
З кв виходила вона рідко, жила вже багато років без чоловіка. Так от, їй 60 років і вона мене в 18 просила трубку піднімати, бо їй бувший чоловік надзвонював і в коханні признавався, я тільки й чула, что передай тете Жене. чтоя ее люблю ( у нього була 35 річна дружина). То двері не відкривала, бо сусід спокою не давав і теж мені казав, передай Жене, что я ее люблю. Кавалерів у неї було хоч відбавляй. І тоді я подумала, що вік не збережеш, а от свою ізюминку і індивідуальність ми зберегти зможемо завжди!

Я майже не думаю про старість. Це так далеко - так здається зараз. Крім того, і це, мабуть, головне, мені хочеться стільки встигнути зараз, поки є час, поки є можливість, нагода, що просто ніколи думати про старість. Все відносне. Зараз мені 30, і я згадую, як колись, у 17, мені видавалися далекими мої мабутні 25, я не уявляла тоді - як то мені буде 25 років (!). А у 25 здавалося, що 30 - це тааакий етап, після якого не знати що...Ну, от і 30 - а у душі відчуваю себе на 22-23. Так, мені вже не 17 і не 25, але я щаслива зовсім по-іншому, ніж у тому віці. Я смакую свої 30 років. Я чекаю, якою я буду в 40, про 50, 60 поки що не думаю...прийде час і все станеться, так як має бути. Треба жити сьогодні і не боятись старості, бо так все життя промайне.
А щодо страху залишитись одинокою і нікому не потрібною - багато в моїх руках саме зараз. Багато залежить від того, скільки я народжу дітей, якими я їх виховаю, чим буде наповнене моє життя, які у мене цінності. Розумію, що все може несподівано змінитись в один момент, але на цьому світі, де навколо стільки різних людей і стільки різних занять, важко залишатися одиноким - хіба тільки сам цього хочеш.
Прочитала попередній пост і згадала, як колись жила на квартирі у жіночки, якій було 82 роки. Вона майже не виходила з квартири, але її життя було таким повним! Вона постійно робила манікюр, масажі, цікавилась всіма новинками - і в моді, в техніці, і в косметиці. Могла мене запитати, чого я не зміню свою зачіску. Ми купували для неї жіночі журнали і вона їх із задоволенням читала. Її ровесників вже не було в живих, єдина донька жила в іншій державі. Але моя Ольга Іванівна згадувала своє прожите життя, молоді і зрілі роки, розповідала нам, своїм квартиранткам, і при цьому вся світилась. Думаю, в її роках і становищі хтось інший був би страшенно пригнічений, а може й в депресії, але вона насолоджувалася прожитими днями...так що багато залежить від нашого ставлення до подій і ситуацій.

Ой, дівчатка тем таку підняли! я поки не перечитала, що ви тут понаписували, навіть не задумувалася про старість Тай не буду задумуватися, нехай все йде своїм чередом!

Я колись як бачила жінку чи дівчину, якій 30 років, то думала вона така стара ого-ого.... сама правда була в старших класах школи... а зараз зовсім по-іншому споглядаю на роки, і мені здається, що навпаки з кожним роком все молодшаю... а якщо чесно, то скажу, що в кожному віці є свої прерогативи, плюси і мінуси... і я щаслива на даний момент, що життя тільки розпочинається, одним словом жити і радіти... а старості нам нікому не оминути... а потрібно прийняти її з належністю, головне прожити життя якнайкраще, щоб можна було своїм дітям, внукам і правнукам розповідати...і радіти з ними, що вони біля мене чи нас...

мені в 17 років здавалося,що жінки в 25,то вже старухи,мусять всі мати дітей і чоловіків, а якщо ще до того часу не одружені-то вже капець! а зараз дівчата віту 17-18р. здаються мені просто малолетками,які ще мало що в житті розуміють. Я стараюсь насолоджуватись кожним своїм віком і старості зовсім не боюсь. В кожному віці є свої переваги. Зараз мані в мої 23 комфортно бути мамою маленької принцески,і мені здається,що все саме цікаве і найкраще у мене ще попереду. От моя мама в 49 чудово виглядає, одягає такі речі,що багато її ровесників не змогли б, і каже,що почуває себе молодою,а коли бавить внучку каже до неї доця.

Одна моя колега колись сказала з смутком в очах, що, на жаль, наше тіло старіє значно швидше, як душа. Погоджуюсь на 100%. А старості боюсь ДУЖЕ.

Скажу чесно, боюся старості....бо ще там не була....боюся найгіршого: самотності, бути тягарем для рідних, бо хто зна якою буду. А про старість можна задумуватися по-троху зараз, щоб і в 70 "скакати", то зараз вести здровий спосіб життя, щоб якнайдовше вистачило земного ресурсу.

Народ, ви що подуріли в 20 з гаком років вже сумувати з приводу свого віку?
В 30 років життя тільки починається!!!!
Я не розумію чоловіків, які кажуть що вони в 30 років старі! Мені 30, а чоловікові 34, він взагалі себе вважає студентом, який щойно закінчив універ. Чесно кажучи, я теж так само себе почуваю.
Якось ми прийшли в гості у Львові до нашого колеги, він з чоловіком вчився разом, тобто він того самого віку. Він як почав нагнітати обстановку і видавати тексти типу "Ой, ми такі старі вже", на що мій чоловік зразу відповів "Я не знаю як ти, але я дуже молодий!!!"
До речі, виглядаєш на стільки, наскільки себе чуєш. Думаю це всім відома істина.

А ніхто, як ви замітили, не каже, що ми старі . Ніхто не старий! Не думаю, що і в 70 хтось скаже, що він старий. Просто "бувають моменти в житті...." коли думаєш, а що може бути і чого б не хотілося і що б зробити вже зараз, аби не було потім так кепсько.

Все рівно кругом не підстелиш, все передбачити неможливо. Головне насолоджуватися життям і цінувати кожний його момент. А головне, бути активним!!!

Ні, життя починається на пенсії. А нам ще цього чекати довно.

Я перестала боятися старості, коли у мами на день народження (їй тобі було 45 років) побачила, яка вона гарна. Ще зараз пам"ятаю, у неї була така синього кольору шовкова блузка, чорні коси, очі у нії такі великі карі. Просто красуня (вона й зараз нічого бабулька). Тоді я зрозуміла, що можна і в 45, і в 65 бути молодою і гарною. Все залежить від стану душі. А болячки - вони й у 20 можуть появитися. Тому не треба про це й думати.
В свої 32 трарою себе не вважаю, а мій чоловік (йому 35), той узагалі як мала дитина. Як щось учудить!

Я про старість ще не думаю Мені тільки 28

мамаПашіЖені, все правильно кажете.

Я дуже боюсь старості(перші зморшки,перший сивий волосок) і ніяк неможу змиритись з цією думкою що всі ми рано чи пізно постаріємось!

Я страшенно боюсь,не уявляю себе старою і навіть не хочу про це думати.

Я про старість ще не думаю і не боюся. І старість буває різна. В мене на роботі одна жіночка в свої 60 з хвостиком виглядає років на 10 молодше. Себе треба любити! Тоді старість не буде страшною. Якщо дбати про здоров"я змолоду, на старості будеш класно виглядати і добре себе почувати.
Так що не переживайте, дівчата. До старості нам ще далеко

Страх старості, як не смішно в мене був років так в 20-21, шукала в себе якісь зморшки ( яких звичайно ж не було) і здавалось, що в 25 життя вже буде майже закінчене. Зараз мені 26 і дуже смішно стає коли згадую про той період. Зморшок ще досі нема, а як будуть з"являтись то буду в міру можливості з ними боротись, зате в мене є моя сім"я, коханий чоловік, затишне сімейне гніздечко, скоро з"явиться на світ синочок. Стараюсь приділяти собі увагу, виглядати добре, усвідомлюю, що з кожним роком уваги собі приділяти потрібно буде більше і більше, але це ж приємні клопоти. Відчуваю, що справжнє життя тільки починається і все найкраще ще попереду!

Колись дуже боялася старості,більше того десь у років 18 вирішила, що найкраще померти в років так 35, що бути красивою. Яка дурня.
Зараз я боюся не вікової старості, скорше фізичної немічності.
Адже правильно більшість з вас каже, що можна і в 50-60 років виглядати прекрасно.

Так, боюсь. І це природній страх. Як не верти, а старість все ж обмежує наі можливості.От хоча б можливість мріяти: я сиджу поряд зі своєю бабусею(89 років) і мрію про майбутнє своїх діток (школа і т.п.) . І раптом ловлю себе на думці, що її в тих мріях вже нема... Сльози. Печально, але життя людинимусить дійти до межі...Може, то я така надміру чутлива, може, й справді,не варто заморочуватись, але для мене старість - це стан, коли поїзд пішов, а ти сидиш на пероні зі свої багажем , який надбав у житті і чекаєш у гості рідних.

А я ловлю себе на думці, що наче себе запрограмувала, щоб з кожним роком все молодшати і гарнішати. Хочеться вдосконалюватись і уявляю себе в старості молодою і звабливою, кращою, ніж була у свої 25. Поки у мене це вдається Хоч би самій не призабути про цю настановку протягом життя

а я десь починаючи з 24-х років регулярно забуваю свій вік! Скільки вже разів ловила себе на думці, що мушу рахувати і приймати до уваги, що народилася в самому кінці 81-го, значить, мені от стільки-то років.
Взагалі, трохи боюся старості, але зрозуміла, що, можливо, це пов"язано із стереотипами та нашою ментальністю. О за кордоном старші люди почувають себе цілком вільно. Вони можуть вдягатись як заманеться, ходити куди заманеться, і це сприймається нормально. А в нас старша людина обмежена "що люди скажуть", консервативним традиціями а ще купою обов"язків, котрі часто є дурацькими. І такі речі дуже старять людину морально, ніц уже не хочеться.
Ну і сподіваюсь, що у старості буду ще пристойно виглядати, або принаймні так, щоб своїм виглядом не псувати собі настрою )))
Все у наших руках!

До речі, от мені 28. Недавно читала статтю, де Насті Каменських дуже побивалася, що їй вже цілих 22, і вона вже старіє....Може там, у шоу-бізнесі, вона й справді стара...

У чоловіка дідусь (72 роки) практикуючий нейрохірург.
Його дружина того ж віку ще сідає на шпагат і вільно кладе долоні на підлогу при прямих ногах (мені до речі це ніколи не вдавалося )
В 68 років її донька народила дитинку і сильно захворіла. Так вона виняньчила грудну дитину без чиєї б то допомоги.
Друга його бабуся у 70 освоїла коритування комп"ютером, інтернетом.
Кожного тиждня робить перестановку, тягаючи шафи і дивани.
Мій вчитель у свої 60 років стоїть на голові, по сходах не ходить, а перестрибує через одну, а тоді стоїть зверху і підсміюється з мене.
Він говорить: у мене в запасі ще мінімум 35 років життя, а вже не треба думати про хліб насущний, живи у власне задоволення, займайся улюбленими справами, на які завжди не вистачало часу.
Так що я зрозуміла, що на пенсії життя лише починається

А я свою старість уявляю щасливою! Як ми з чоловіком чекатимемо вихідних, коли до нас приходитимуть діти і внуки! Пектиму смачні пиріжки, тортики, щоб порадувати рідних людей!

А я не боюся, бо завжди забуваю скільки мені років. Коли хтось питає, то довго думаю, швидше скажу з якого я року народження. Ще донедавна, коли одружувалась, мама відправила купити на заручини дещо з спиртного, то продавець сказала, щоб паспорт показувала(не продає неповнолітнім), а мені вже якось 23 ніби було..

Меїн, я теж молодо виглядаю!

але питання не в тому - в принципі я боюсь в старості ось тої немічності і незахищеності, з якою зараз стикаються наші пенсіонери!!!!!!!!!!!

Я також боюсь старості,і хочеть що б вона спокійною ,щоб діти і внуки про тебе не забували ,бо бувае що стареньки батьки мають піклукватись про дітей у яких не склалось життя .У молого чоловіка дідусь має друга якому вжке 75 років ,і життя в нього жах -жінка померла а діти два сина мали бізнес але спились ,і він старенький готує ім їсти ,а вони не цінують його постійно пьють ! ось така старість коли тебе не цінують власні діти це -жах !

Мнеі з цього приводу дуже подобається вислів: всі хочуть дожити до старості, а коли доживають, то на неї ж і нарікають! Дай Бог, щоб ми всі, дівчата, були дуже гарними, доглянутими і жвавими бабульками! І любимими!

Ліліанна, +1!

А чого її боятися? Це наше життя і так воно має бути. Ми старієм, в той час як інші молодіють, народжуються дітки. Все іде своїм чередом. Головне постаратися правильно прожити життя, що б на старості не було образливо, що наробив помилок чи чого не встиг. Старості треба не боятися, а до неї потихенько готуватися.

Я не задумуюсь про це!!!

Я також ніколи про це недумала.

От мені подобається моя бабуся, в свої 69 вона постійно малює нігті (і на ногах теж), підкручується, приймає сонячні ванни, щоб мати файну засмагу (колись мама розповідала, що робила це топлес на даху, ото сусіди мали на що подивитися). З косметики вона користується помадою, очі ніколи не малює. Та й час від часу любить побалувати себе всякими лосьйонами для тіла, кремами тощо, які за кілька раз спихає нам.
Головне бути молодою в душі, тоді ця молодість буди світитися крізь шкіру

А я, чесно признаюсь, боюсь старості. Боюсь бути старенькою і немічною. Боюсь бути одинокою, або бути комусь обузою. Просто боюсь. Я на цьому не зациклююсь, але ось зараз відкрила цю темку, задумалась і дійсно страшно, не хочу старіти.

І я дуже боюся старості... Боюся смерті. Не можу уявити, як вже не буду бачити свого синульку... Боюся, що чоловік помре швидше від мене... Ой дівчата, пишу це і сльози на очі навернулись. то капець... треба менеше про це думати...
А час так швидко летить... І ловлю себе не раз на думці, що хочу швидше Паски, Нового Року і хочу, щоб малий вже швидше сидів, ходив, хочу швидше літа т.д., і зовсім не задумуюсь про те, що ми постійно чогось чекаємо, а той момент "тепер і зараз" не цінуємо ( хіба рідко, коли в цей момент нам дуже добре ). А треба цінувати кожну хвилинку, кожен день..., бо ж не знаєш, що буде завтра...

Сумно, але від того ще ніхто не втік....

не боюсь старості- я на неї чекаю ( в планах)..І не дай Боже, вона не прийде..А в мене стільки планів на неї- мусить прийти( по-моєму, то буде в 75років
і не боюсь смерті...Я ж народжуватись не боялась?
Трішки "зціплює" мене, коли то стосується близьких, але то інша тема.