[PaNtera]

От про це і піде мова - як правильно насварити малечу неслухняну? Що з ними робити, якщо заслуговують по дупці дати?
Як у вас це покарання відбувається, що з совістю і всяке таке...

[Time Out]

Сварю малечу, коли по стінах малює, коли шпалери обриває, коли кусається. Є за що. А як не сварити? Заслуговує. Повинен знати, що можна, а що ні.

[Яблучко]

я сварю дуже рідко, частіше просто пояснюю що щось не можна робити. можу виставити в коридор коли вередує, щоб там кричала. Частіше всього вона приходить до мене на мене жалітися. :D Та в мене ще мале дитя я вважаю щоб його сварити. По дупці я взагалі не бю, не бачу в тому сенсу.

[zajka]

нарешті ця темка з"явилася, а то у мене все руки не доходили її створити. Дякую, PaNtera!
фізичних покарань, як-от бити, я не використовую принципово. Кричати взагалі не люблю,кричати -це проявляти своє безсилля,. Значить, треба пояснювати?! Але інколи до моєї доці не доходить, бо ще маленька, а крім того, моя нервова система не залізна, і часом не витримую, хочеться взяти і добряче її потрусити. Стримуюся поки що, але не знаю чи надовго мене вистачить.
Поки що мене бентежить таке питання: звикаємо до горщика. Мирося показує, що пісяти треба в горщик, але пісяє при цьому біля нього, або на дивані, або на підлозі. При цьому ляльок садить на горщик.Не знаю, як себе поводити, сварити і карати (як?) - чи не буде негативу, чи не відмовиться взагалі від горщика. Перечекати цей період - вся квартира буде запісяна.
Ще виводять мене з себе істерики. Я знаю, що головний принцип - не реагувати і позбавити публіки. Добре, вдома я можу це зробити, а в парку (де брудно, калюжі), в магазині - як бути?
Мамульки з досвідом або у кого є ідеї, діліться!

[Яблучко]

zajka, з горщиком сварити не потрібно, то просто такий період, він у всіх діток є, скоро все стане на місяця, а от сваркою надовго буде до горщика відраза. А щоб квартира була не запісяна, сажайте частіше на горщик, я своїй кажу ой пішли швиденько на горщик а то не встигнемо попісяти туди"
щодо капризів на вулиці, то я завжди якщо капризує сажу в каляску і хай сидить там якщо капризує, вона вже знає, як їй сказати "зараз підеш в коляску" .

[ansi]

Хм, і вам вдається легко посадити в коляску? У нас, незважаючи на вік, такий відпір! І ногами, і руками, і зубами! І тоді такий вереск починається, що весь парк на вухах буде... Вона може й коляску перекинути запросто, і видряпатися звідти, незважаючи на ремені...

[Татусечка]

Ось ще маленька інформація на тему:

ПОЧЕМУ СТОИТ ОТКАЗАТЬСЯ ОТ НАКАЗАНИЙ?
Наказание порождает страх. Вы можете так напугать ребенка," что в результате он сразу же перестанет вести себя плохо. Но это лишь видимость того, что наказание принесло желаемый эффект. Внимательно наблюдая за поведением ребенка после наказания, вы заметите, что он старается найти способы, чтобы свести счеты со своими обидчиками. Он может дразнить младших братьев, сестер или домашних животных, получать плохие оценки в школе, портить свои или ваши вещи, убегать из дома и забывать о своих домашних обязанностях. Этот перечень негативных реакций на наказания можно продолжать еще долго. Наказывая, вы подменяете внутренний контроль ребенка за своим поведением необходимостью контроля со стороны других людей. Ребенок становится зависимым от взрослого, одно присутствие которого может вызывать в нем страх. Наказание не оказывает никакого влияния на развитие навыка отвечать за свои поступки. Напротив, наказывая, вы устанавливаете такие нормы поведения, при которых провинившиеся дети стараются выйти сухими из воды. А это ни в коей мере не способствует совершенствованию их собственных моральных принципов. Когда вы -наказываете, ребенок становится либо чересчур уступчивым, либо слишком упрямым, а зачастую и мстительным. Он сосредоточивается на том, чтобы свести счеты с тем, кто его наказал, и не думает о последствиях своего недостойного поведения, о том, какой урок необходимо извлечь для себя. ,
Прямой противоположностью поведения, контролируемого влиятельной личностью, является самоконтроль, основанный на ценностных ориентациях самого ребенка. Ребенок учится отвечать за свои поступки сам и ведет себя так, как считает необходимым.
Наказание также несет в себе и другие побочные эффекты. Это занижение чувства собственного достоинства, или поведение, продиктованное чувством страха; это смешанное чувство обиды, нанесенной вам человеком, на любовь которого вы рассчитывали; это укрепление веры в то, что действовать с позиции силы — единственный способ добиться того, чего хочешь. Кроме того, наказание делает ребенка недоверчивым и побуждает скрывать свои ошибки.
Почему вы решили наказать своего ребенка? Задумайтесь, делаете ли вы это со зла, от обиды, Желая отомстить или чувствуя свою беспомощность? Затем остановитесь, успокойтесь и постарайтесь переосмыслить вашу реакцию. Спросите себя: «Так чему же на самом деле я хочу научить своего ребенка прямо сейчас?»

[Яблучко]

ansi (8.4.2008, 17:54) писав:

Хм, і вам вдається легко посадити в коляску? У нас, незважаючи на вік, такий відпір! І ногами, і руками, і зубами! І тоді такий вереск починається, що весь парк на вухах буде... Вона може й коляску перекинути запросто, і видряпатися звідти, незважаючи на ремені...

в таких випадках варто йти додому. це теж як варіант покарання. коли впирається пропоную їй варіант іноді що я тоді поставлю тебе на землю а ти не вередуй, то про попередні вередування забувається. ну а взагалі то мені фіолетово кричить видирається хай хоч на голову встане, але з коляски не вилізе якщо я не дозволю.

[zajka]

Яблучко, дякую, але мабуть у всіх діток свої особливості. Про горщик - я їй пропоную часто, я вже навіть знаю точно і бачу, коли саме вона хоче пісяти, але проблема якраз в тому, що вона іноді (не кожного разу!) впирається так, що її неможливо без застосування сили посадити. Я силу не застосовую, вона відходить і через 2-3 хвилини пісяє... будемо чекати, коли це мине, я підозрювала, що саме так доведеться вчинити, зате потім доведеться випрати всі килими-доріжки
А відносно прогулянок - ми гуляємо без коляски, вже тиждень. В моєї дитини останнім часом стільки енергії, що вона тільки пішки хоче ходити (причому ходить, не вередує), тому садити нам зараз нікуди. Я знайшла такий тимчасовий вихід: як тільки бачу ознаки істерики, переключаю увагу на щось цікаве (о, у мами повинна бути хороша уява, бо часто буває, що цікавого якраз немає нічого, на перший погляд). Не знаю, наскільки це правильно з точки зору педагогіки, але поки що це мене рятує.

І от ще який момент: наскільки у вас з чоловіком збігаються погляди відносно можливих покарань? Адже це теж важливо, щоб батьки були одностайні і єдині. Я, наприклад, з дитинства противник застосування фізичних покарань до дітей, я пам"ятаю, що коли мене мама била, я почувалася дуже приниженою і обіцяла собі не бити власних дітей. В дорослому віці я ще більше утвердилась в цій думці. Зате у мого чоловіка інша позиція. Мама його теж била, він вважає, що це правильно і без таких методів виховати дитину не можна, особливо, коли у неї трапляються істерики, вибрики, непослух. Поки що кожний при своїй думці, ситуація не загострюється, поки дитина мала, але що буде далі. А як у вас з цим?

[Яблучко]

zajka, розумієш тут справа не в колясці,можна садити на лавочку і казати що гратись не будеш доки не заспокоїшся. Дитина має розуміти що за певними діями ідуть певні дії мами, це не обовязково має буте фізичне покарання.
а щодо горщика, то я накупила одноразових пелюшок (вона в мене любитель сісти на дивані і попісяти) підкладала їх усюди, то вона тепер бачить пелюшечку сама на неї сідає, але вже не пісяє на диван. А на килим, то я пасла її ці дві хвилини і садила на горщик. Вдавалось зловити рідко правда :D , але якось це минулося поступово.
Щодо чоловіка, то якось я його навіть і не питала, треба спитати

[Time Out]

А я думала, що це тільки моє чудо може встати з горщика, відійти і попісяти. Сьогодні цілий день цим і займається. Доводить маму до "точки кипіння".
Щодо фізичних покарань, то я в принципі проти, але коли підійде, дивиться тобі в очі і кусає, ток, що сльози на очах, шльопаю (не боляче, але щоб зрозумів).

[Емма]

Яка актуальна тема особливо сьогодні коли я вперше трошки шльопнула доцю по пальчиках, коли вона на мене вихльопувала суп - вона на мене так здивовано подивилася........... А потім коли ми пішли гуляти вперше закатала таку істерику бо не хотіла ні сидіти ні лежати у візочку ні йти сама а щоб я її несла на руках, а мне вже болить спина тяжко однією рукою нести 10 кг а другою штовхати візочок. Я думаю що то певно вона на мене образилась за шльопок і так згодом прореагувала? Боже це вперше я так боюся, не хочу шлопати кицю але часом нерви здають
Я не можу надіти на неї памепрс бо вона постійно тікає і обпісює диван..... Чим старша стає дитина тим складніше так хочеться бути врівноваженою та розсудливою, щоб дитина поважала..... Мене трохи совість шкрябає :-( Не треба було силувати її їсти суп

[Time Out]

Емма (8.4.2008, 23:26) писав:

Яка актуальна тема особливо сьогодні коли я вперше трошки шльопнула доцю по пальчиках, коли вона на мене вихльопувала суп - вона на мене так здивовано подивилася........... А потім коли ми пішли гуляти вперше закатала таку істерику бо не хотіла ні сидіти ні лежати у візочку ні йти сама а щоб я її несла на руках, а мне вже болить спина тяжко однією рукою нести 10 кг а другою штовхати візочок. Я думаю що то певно вона на мене образилась за шльопок і так згодом прореагувала? Боже це вперше я так боюся, не хочу шлопати кицю але часом нерви здають
Я не можу надіти на неї памепрс бо вона постійно тікає і обпісює диван..... Чим старша стає дитина тим складніше так хочеться бути врівноваженою та розсудливою, щоб дитина поважала..... Мене трохи совість шкрябає :-( Не треба було силувати її їсти суп

Не думаю, що то була реакція на суп. Коли дитина вимагає, щоб її несли на руках, то вона саме цього хоче і саме зараз. Маленькі діти взагалі ще не можуть співставляти події які були раніше з тими, що зараз і своїми відчуттями.
А щодо таких істерик, ми через це пройшли. Був і у нас такий період, не хотів в каляску, тільки на руки. Пережили.
Зараз уже дорослий, розуміє, поскандалить іноді для виду, я його зацікавлюю булочкою чи кусочком батону, чи компотом з пляшечки. Сидить, їсть чи п"є.

[Яблучко]

мамаПашіЖені (8.4.2008, 23:10) писав:

А я думала, що це тільки моє чудо може встати з горщика, відійти і попісяти. Сьогодні цілий день цим і займається. Доводить маму до "точки кипіння".
Щодо фізичних покарань, то я в принципі проти, але коли підійде, дивиться тобі в очі і кусає, ток, що сльози на очах, шльопаю (не боляче, але щоб зрозумів).

Ось щодо хлопчиків, то їм я вважаю іноді і по попі варто дати. Порівнюючи сина сусідки і свою доцю, то у поведінці просто небо і земля. Хлопчики вони всежтакі трохи інші.

[Time Out]

Повірте, є такі дівчатка, що доних хлопчикам дуже далеко. У мене є дві племінниці, то мій Жекуся - просто янголятко порівняно з ними.

[Яблучко]

мамаПашіЖені (9.4.2008, 9:54) писав:

Повірте, є такі дівчатка, що доних хлопчикам дуже далеко. У мене є дві племінниці, то мій Жекуся - просто янголятко порівняно з ними.

так все індивідуально, в нас на занняттях ходить хлопчик, так теж таке слухняне янголятко, що диву даєшся.

[NaTa!]

Прочитала цю тему і відразу стільки думок хочеться написати... треба зосередитись. Відносно горщиків я знаю, що може і не маю права голосу, бо ми в горщик тільки какати ходимо і то не завжди мама помітить, що пора, а доця не завжди скаже, але... читала, що в діток 1,5 - 2 років тільки формуються рефлекси сечовипускання і вони не завжди розуміють, що вони ще не попісяли, можуть стати і відразу ж попісяти біля горшка. Треба просто перечекати цей період.
А відносно покарань, то я напевно сама нетерпляча мама. Спочатку, коли дитина була "в планах" ми з чоловіком вирішили, що не будем її фізично карати, але коли вона народилась і виросла до віку неслуха то все міняється. Ні, я пояснюю, але ж вона не розуміє, а деколи розуміє і просто нагло робить навмисно. Спочатку я теж дала по пальчиках, коли вона лізла до шуфляди (цілими днями те й робить), але знайомий сказав, що не можна, бо буде нервова, тому перейшли на попу. А недавно прочитала статтю про непослух в "Мой ребенок" і знайшла отверезвляючу думку для себе "б'ючи дитину ми можем настіль звикнути, що і дня потім не пройде без такого роду покарань". Тепер працюю над собою! Але деколи коли щось раптово стається я крикну, а мала на мене дивиться мол "чо кричати"... над тим теж працюю. А взагалі всі діти різні і батькам видніше які методи покарання застосовувати. Для одних строге слово і вони все розуміють, а інших і по дупці варто шльопнути. Варто тільки розмежувати що категорично не можна (розетки, ніж і т.д) і тут бути рішучими в покараннях.Тут прислухатись треба до себе(і батька) і дитини, бо байдужість батьків гірша для діток, адже вони тоді почуваються непотрібними.
А ще згадалась одна історія: мама ввечері вкладає дівчинку спати, а та розплакалась. Мати розгубилась: чому? в чому справа? і тут дівчинка каже: "Я сьогодні цілий день була чемною, а ти мене не похвалила. Коли я не чемна, то ти мене завжди свариш, а коли чемна, не помічаєш..."
Урок для всіх батьків помічаймо які чудові наші діти, які вони люблячі, адже не карають нас коли ми щось робимо не так.

[Time Out]

NaTa! (10.4.2008, 14:36) писав:

Прочитала цю тему і відразу стільки думок хочеться написати... треба зосередитись. Відносно горщиків я знаю, що може і не маю права голосу, бо ми в горщик тільки какати ходимо і то не завжди мама помітить, що пора, а доця не завжди скаже, але... читала, що в діток 1,5 - 2 років тільки формуються рефлекси сечовипускання і вони не завжди розуміють, що вони ще не попісяли, можуть стати і відразу ж попісяти біля горшка. Треба просто перечекати цей період.
А відносно покарань, то я напевно сама нетерпляча мама. Спочатку, коли дитина була "в планах" ми з чоловіком вирішили, що не будем її фізично карати, але коли вона народилась і виросла до віку неслуха то все міняється. Ні, я пояснюю, але ж вона не розуміє, а деколи розуміє і просто нагло робить навмисно. Спочатку я теж дала по пальчиках, коли вона лізла до шуфляди (цілими днями те й робить), але знайомий сказав, що не можна, бо буде нервова, тому перейшли на попу. А недавно прочитала статтю про непослух в "Мой ребенок" і знайшла отверезвляючу думку для себе "б'ючи дитину ми можем настіль звикнути, що і дня потім не пройде без такого роду покарань". Тепер працюю над собою! Але деколи коли щось раптово стається я крикну, а мала на мене дивиться мол "чо кричати"... над тим теж працюю. А взагалі всі діти різні і батькам видніше які методи покарання застосовувати. Для одних строге слово і вони все розуміють, а інших і по дупці варто шльопнути. Варто тільки розмежувати що категорично не можна (розетки, ніж і т.д) і тут бути рішучими в покараннях.Тут прислухатись треба до себе(і батька) і дитини, бо байдужість батьків гірша для діток, адже вони тоді почуваються непотрібними.
А ще згадалась одна історія: мама ввечері вкладає дівчинку спати, а та розплакалась. Мати розгубилась: чому? в чому справа? і тут дівчинка каже: "Я сьогодні цілий день була чемною, а ти мене не похвалила. Коли я не чемна, то ти мене завжди свариш, а коли чемна, не помічаєш..."
Урок для всіх батьків помічаймо які чудові наші діти, які вони люблячі, адже не карають нас коли ми щось робимо не так.

Я теж так думаю. І так само намагаюся себе контролювати і не давати по попці і не лаяти. Виходить, правда, не завжди.
Але я стараюсь.

[Татусечка]

Яблучко (9.4.2008, 8:39) писав:

Ось щодо хлопчиків, то їм я вважаю іноді і по попі варто дати. Порівнюючи сина сусідки і свою доцю, то у поведінці просто небо і земля. Хлопчики вони всежтакі трохи інші.

Яб так не сказала. В нас меньша ніколи себе в обіду не дасть. І зарктер у неї войовничий. Вона завжди носе синяки, причому ніколи не лізе в бійку першою та коли її хтось вдаре то все БАСТА. Вона навіть старшу може відлупцювати. Так що то все дуже індивідуально і потрібно дивитись по дитині і по ситуації
P.S З нею номер з шльопком ніколи не проходе

[Оленка]

У нас діло дходить до шльопків по попі дуже рідко. Тоді, коли вже дуже дістануть мене, коли терпіння виходить за межі. Ось наприклад Катруся сьогодні добралася до вазонків(фіалок) і пообсмикувала їм листочки .Я була у шоці. Розказала їй, що так не можна і все таке. А вона знову бере крісло і тягнеться до них. І у якусь хвилинку, я недодивилася і знову постраждали фіалки. Я не неї насварилася і вона розплакалась.
У мене у брата таке виховання дітей, що сваріння, биття по попці було присутнє щодня і по пару разів. Так діти вже не реагують на те, що батьки їх сварять і бють. Це так як завжди. Так що з цим треба дуже обережно, треба чітко визначити заборони, що добре, а що погано. І потрібно мати багато терпіння.