[МанунА]

Хочу про таке поговорити.
В моєї малої досить непогано з англійською мовою, але її власне цікавить розмовна, так як викладають у школі - набридає.
Я вирішила трошки підштовхнути бажання до вивчення мови - сказала якщо сумлінно буде вчити англ. мову, то в неї буде можливість стати фіналістом в програмі міжнародного обміну учнів FLEX і на рік поїхати в Гамерику. Наразі стимул працює як треба.

Але хоч до того нам ще далекувато (тре мати від 14 років) хотілось би почути про враження тих хто так їздив, або ж знайомих.
Здається Jane їздила - дуже хотілось би почути про враження

Користувач подумав і додав через 6 хв.:
З того що я дізналась про програму, то це те що її повністю фінансує уряд США, діти 10 місяців проживають в американській сімї, ходять в їхню школу, отримують ще й гроші (наразі по 125 доларів в місяць) на дрібні витрати.

З нашої школи вже два роки підряд по цій програмі діти їздили. А моя племінниця дойшла до третього туру, але фіналістом не стала. Була дуже розчарована.

[jane]

так, я їздила, враження самі позитивні!
не знаю, що саме тебе цікавить - якщо щось конкретне, то питай, розкажу!
але це в будь-якому випадку незамінний життєвий досвід, поперше тебе з нуля занурюють в інше середовище - мовне, ментальне, яке дууже відрізняється від того, до чого ти звик. тобто, треба пристосовуватись
по-друге, це можливість зсередини поглянути на культуру та життєвий лад
ну і, звісно, мовна практика

єдине, що треба спитати в школі, чи вони про ці програми знають і чи повідомляють учнів. до нас в клас зайшла завуч з питанням "хто хоче в америку?" :) а от в деяких інших школах мої знайомі про таке і не чули

[ФІОНА]

МанунА, а чого була розчарована???? тим що не фіналіст чи чимось іншим?????

Користувач подумав і додав через 1 хв.:
jane, а скільки було тобі років коли ти їздила???
бо мені наприклад страшно би було свою відпускати в 14 років....

[jane]

а, якщо ти про те, як воно влаштоване, то розкажу трохи

я туди їхала на початку серпня (дуже добре, що раніше, ніж починається навчальний рік - є час навчитись розуміти розмовну мову)), назад летіла 17 травня. там можна самому обрати дату, плюс-мінус тиждень-два.
поселяють тебе в сім"ю. є можливість сім"ю міняти, але лише пару раз, і то мають бути серйозні якісь підстави.
перед початком року отримували 300 баксіів на витрати типу одягу, зошитів, але їх наруки не видавали, а ти мав спочатку за свої гроші чи за гроші приймаючої сім"ї купити все необхідне, а потім прислати їм чеки з магазинів, щоб там було видно, що саме куплено. а потім вони відшкодовують грошима.
стипендія в нас також була 125 доларів на місяць - тут вже витрачай на будь-що
в школу ходиш звичайну, програма там від нашої відстає просто шалено, тому ще треба вирішити питання, як після повернення надолужувати тутешню програму. ну, або залишатись ще на один рік.
періодично вам організовують екскурсії, за деякі трохи платиш, за деякі ні. але реально платили ми хіба що за закордонний паспорт, ну і там, якщо тих грошей, що дають, не вистачає.
а, і ще, перед від"їздом проводиться тут на Україні "передвиїздна орієнтація" - на 3-4 дні збирають всіх учасників і готують їх до того, що їх там чекає )

Користувач подумав і додав через 2 хв.:
ФІОНА, я їздила в 11 класі, тобто це мені було 16-17.
там критерії, типу можуть брати участь в тестуванні ті, хто народився з такого по таке число - я вже не пам"ятаю, але моя однокласниця, яка народилась в листопаді того ж року, що і я (а я в січні), вже не могла приймати участь.
можна ще їздити на 10 клас.

[МанунА]

Розчарована мала була тим що не їде. А на рахунок страшно - наскільки я читала то там досить жорсткі правила, і хост-батьки (родина в якої живе учень по обміну) категоричніші ніж рідні.

я думаю що відпустила би дитину...якщо захоче знайти проблеми то їх і дома мож знайти. А це все таки такий життєвий досвід!

Jane цікавить все! Від того чи важко було пройти відбір, яке воно було життя-буття далеко від рідних, які враження від американських шкіл, чи сподобалась родина де ти жила, чи підтримували з ними далі звязок, і по ходу мабуть ще буде багато запитань :)

[jane]

с початку я не вірила, що в мене є реальні шанси, та і взагалі що в когось є реальні шанси, думала, що це як лотерея - мені ніколи не пощастить :)
але в 10 класі поїхав мій однокласник, і я керувалась виключно "а чим я гірше", коли записувалась на участь)))
був план подивитись, чи я пройду, якщо пройду - то потішитись з себе і нікуди не поїхати. тести в них там дооовго йдуть, перший тур, здається, в жовтні, потім в грудні та лютому, а результати повідомляють чи не в травні, точно не пам"ятаю. до того моменту, коли мені подзвонили і повідомили, що я пройшла, я вже і забула, що я десь там участь приймала))
відбір, наскільки я пам"ятаю, не дуже складний в плані знань - я англійську тоді в принципі добре знала на рівні шкільної програми (правда в нас гімназія), але понаднормово з репетиторами займалась лише кілька разів і то класі в п"ятому. наскільки я зрозуміла, основне, по чому вони судять, то твори - типу маєш написати твір на тему "чому я хочу виграти і взяти участь у програмі", чи щось таке. тобто реально проходило дуже багато учнів, які англійську знають не дуже.

сім"я, в якій я жила, категоричною не була - власне, я жила з однією жіночкою, якій було щось близько 50, в неї було 4 дітей віком від 25 до 32 і всі вони жили окремо. вона працювала далеко, виїжджала з дому десь о 5 ранку і верталась після шостої, тому протягом тижня ми з нею майже не бачились) але стосунки в нас були дуже добрі з нею, та і з сусідами теж!
мабуть, важче вжитись в сім"ї, в якій є діти - бо там життя більш-менш нормоване :)

школа. кожного дня 8 уроків, один з них - ланч, тупо весь урок сидите в кафетерії і їсте :) підручники - як великі радянські енціклопедії, товстезні, ще й з картинками, тому в школу треба брати рюкзак літрів на 40, такі косметички, з якими дівчата у нас ходять, не проканають)) у кожного своя шафка, в якій можна зберігати підручники і речі якісь. перерва хвилини 4, за цей час маєш з другого поверху добігти на третій до шафки, поміняти підручники і побігти на перший в клас - це приблизно) дисципліна в школі - капєц, щоб вийти на уроці в туалет тобі вчитель повинен виписати бумажку, а в коридорах сидять чергові і можуть цю бумажку в тебе перевірити. в бумажці вказано час, щоб ти занадто довго не гуляв)) запізнюватись на уроки - нізя, списувати - взагалі нізя!
перед початком року кожному індивідуально підбирають розклад, які пари хочеш відвідувати. у нас обов"язково була одна математика, одна історія, одна англійська, один предмет типу біології-хімії-фізики. але з останньої групи я нічого не брала після того, як сказала, що в нас органічна хімія в 9 класі (в них лише в університеті) - вони офігіли і запропонували мені місце асистента вчителя))))
є можливість брати урок на те, щоб тупо десь сидіти і чимось займатись - теоретично, робити дом.завдання.
багато гуртків, багато розважальних заходів. якщо або близько живеш, або маєш когось, щоб тебе відвозив, то можеш брати участь де хочеш. ми жили в сусідньому від школи "селі", тому можливості в мене не було

жити далеко від сім"ї було не важко, на диво. я всього дзвонила додому разів 4-5 за весь рік, ну і періодично переписувались по інтернету - але рідко. якось не сумувала зовсім, не було часу :) з сім"єю, нажаль, зв"язок не підтримую зараз - раніше переписувались, але потім якось спілкування припинилось :(

[ФІОНА]

jane, а як тебе сприйняли діти у тій школі???
охоче спілкувалися з тобою????? а зкимось з тих "однокласників" зв"язків не підтримуєш????

[МанунА]

jane, чи допоміг тобі той рік в Америці при поступленні (ти ж на лінгвіста вчишся?) і як ти втрясла справи в своїй школі - здавала екстерном чи залишалась ще на рік ?

[jane]

ФІОНА, сприйняли як екзотичну тваринку - з цікавістю роздивлялись, але близько не підходили))))
насправді саме учні в школі мені не дуже сподобались. всі такі стереотипні персонажі, як в тупих комедіях)
та ще й жила я далеко, тому в основному спілкувалась з сусідами - а вони були або з інших шкіл, або на пару років молодше. тому з однокласниками в мене стосунки не склалися якось
та певно і моя заслуга там була - що я особливо на контакт не йшла. була вся така закомплексовати і тихенька :)

Користувач подумав і додав через 5 хв.:
МанунА, де-де, а школі я проблем не мала))
я завжди була відмінницею, тому хтось ставив так, а хтось давав чийсь зошит для контрольних, який я тупо переписувала. ой не чесно, знаю, але мені тоді не до навчання було - часу мало, слова російські з англійськими плутаю, та ще й потовстіла на 12 кг! о_О

доречі це теж нюанс, доволі неприємний, 90 відсотків дівчат приїжджають з бонусом в десяток кілограмів) але я за три-чотири місяці вже повернулась в нормальні розміри)

при поступленні ніяк не допомогло =(
я думала, що я така собі звізда, пішла поступати на бюджет в національний, а там конкурс 11 людей на місце. тест я написала, але не пройшла. пройшли або свої, або ті, хто цілий рік ходив на курси - поступила на бюджет моя однокласниця, в якої рівень знань був нижчий, ніж в мене, але в них на курсах підсумкові тести були легші.
в мене особливо часу не було вибирати, тому я пішла в приватний ВНЗ, де не було іспитів, а тільки конкурс атестатів :)

Користувач подумав і додав через 6 хв.:
але, слід додати, що дуже допомогло в навчанні - в мене одна спеціальність переклад, і з англійською проблем ніколи не було і немає досі

[pacis]

У мене є кілька питань:
-- Наскільки довго і важко проходить адаптація? Все таки діти їдуть в зовсім незнайому країну, далеко від того світу, що для них звичний.
-- Чи була ти одна така за обміном з України у вашому американському містечку? Чи ще якісь учні та студенти там були? Або з інших країн.
-- Коли повернулася в Україну, не було бажання поїхати туди та лишитися там жити чи навчатися?

[jane]

pacis, думаю, що в мене пройшла швидко і безболісно
принаймні нічого з тих жахіть, до яких нас готували, не було. проте в усіх по-різному. з того, що нам розповідали, казали що може бути культурний шок, можеш сидіти в своїй кімнаті, нікого не хотіти бачити, не їсти-не спати, чи навпаки об"їдатися, спати цілими днями, короче найрізноманітніші прояви :)
мені хіба що важко було підлаштуватись під різницю в часі - все ж, 7 годин.

в нашому "містечку" навіть магазину не було - все було в сусідньому :)
в школі була ще дівчинка з Бразилії, і все. але це була маленька провінційна школа, тоді як в великих містах може бути багато студентів з обміну
жила недалеко дівчинка з київа, ми з нею бачились може раза два на місяць. ну і ще періодично були здибанки студентів за обміном - збирали нас з усього штату і влаштовували якесь щось

не було. в гостях хорошо, а дома лучше )
я після приїзду навіть не схотіла їхати в київ поступати вчитися. не те, що дуже скучала за домом, а просто наїздилася.
до того ж, я не хотіла весь час бути товстою :)

[Cherika]

Я теж їздила в Америку по цій програмі, враження неоднозначні.
З одного боку - хороша життєва школа плюс вільне спілкування англійською мовою, з другого боку - мені не сподобалось ставлення координаторів проекту до діток з колишнього СССР, стипендія в 125 дол. - це мізер, ледве вистачало на елементарні потреби, та й взагалі мені якщо чесно в тих США дуже не сподобалось, і жінка в якої я жила була просто жахливою, а поміняти я її не могла бо вона мене виставила в дуже недоброму світлі перед координатором, і я своєї правди довести не могла... Ходила в американську школу, найкращу в тому місті де є жила - рівень освіти дуже низький порівняно з нашим, можна сказати що рік "просачкувала".
Плюс проблема, як і у більшості - поправилась на 10 кг, через різку зміну ваги пропали менструації, мені потім ще довго прийшлось лікуватись...
Але все це дуже індивідуально - комусь подобаться, комусь - ні. Того року з нашої школи 4 учні поїхали в США, то 2 дуже сподобалось, а 2 - ні
Дуже багато значить, в яку сім"ю потрапиш, бо чула дуже багато випадків про дуже неприємні ситуації, а діти то їдуть туди в дуже ніжному віці (15-16 років), і це може стати стресом на все життя.

[jane]

Cherika, мабуть таки дійсно ключову роль сім"я відіграє - мені тут пощастило, тому якось і не задумувалась..
а щодо грошей, то мені ніби і вистачало. хоча, жили в дуже маленькому містечку, в місто вибирались рідко, тож витрачати особливо не було коли і де :)
ну і ще плюс сім"я давала гроші на ланчі в школі, та і іноді просто так

[Cherika]

jane, мені моя американська "мама" давала лише 1 дол. і 5 центів щодня - така була вартість ленчу в школі :) А про ті 300 дол. взагалі смішно вийшло - вона мені сказала, що це все вона за власний кошт мені купує, я лиш пізніше взнала що це не так :) А чого лише коштувала нагадування кожного дня яка вона добра бо купує мені їжу, і як це накладно для її бюджету, і постійно розказувала мені як же це мені пощастило що вона погодилась мене до себе взяти, бо дітей з колишнього СССР американці не дуже то хочуть брати...
А так як я в свій одяг не влазила вже через 3 міс. життя в США, то приходилось дуже сутужно, треба зберати кошти щоб купити хоч якусь футболку та джинси, а Америці ви ж знаєте як - ходити в одному і тому ж більше 1 дня не можна, бо всі будуть думати що ти нечупара, то треба було пару лашок купляти кожного сезону.
Це дійсно так - якщо би я попала в кращу сім"ю, мені би значно більше там сподобалось...

Повідомлення відредаговано Cherika: 21 січень 2010 - 11:17

[jane]

тю дивна, нащо ж вона взагалі визвалась приймати учнів?

[Cherika]

jane, бо їй скучно, вона вже тоді мала 55 років, дітей вона не має (і ніколи не хотіла, навіть з чоловіком розлучилась бо він хотів), в мене склалося таке враження що для неї це було як собачку чи кішку взяти на рік до себе додому.
Ще смішний момент (хоча тоді це не було смішно) - їй координатор ще до мого приїзду дала якусь спеціальну книжку для прийомних батьків, що беруть собі дитину із країн СНД - така дурна книжка, там таке понаписано було, а вона всьому тому свято вірила - що всі ми нечупари, увесь час брешемо і т.п.

Повідомлення відредаговано Cherika: 21 січень 2010 - 12:00

[pacis]

Дівчата, а яке там харчування, що так швидко всі поправляються? Так дивно.

[elena0709]

pacis суть не у харчуванні, я наприклад була на практиці в Єгипті і теж поправилась на десяток кілограмів. Суть у зміні звичного середовища, ми наприклад харчувались у ресторані , а поправилась я як на фастфуді. І місячних у мене там теж не було. І теж дуже довго лікувалась.

[jane]

я вважаю, що в моєму випадку винне було як раз харчування.
фастфудом я там не зловживала, але нормальну їжу теж їла не кожного дня. моя "приймаюча мама" приїжджала з роботи пізно і біля плити їй стояти не хотілося вже. тому холодильник був завжди забитий різними перекусами, напівфабрикатами, готовими обідами, десертами та фруктами - цим і харчувались. тому і не дивно, що поправилась.

[Ляля200]

Моя сестра їздила, що правда це була не Америка, а Німеччина... Вона вчилась в спеціалізованому класі з німецької мови. В той час, як вона поїхала вперше, їй було 13 років. Як такого обміну і не було, тобто тільки "наші" туди їхали, а "їхні" до нас ні.

Попала вона в дуже хорошу родину, де виховувались тоді, крім неї, свої 4 дітей. Дуже приємні люди... Їхня дружба стала на стільки міцною, що через 2 роки вони знову зробили їй виклик - поїхала вже просто так, не від школи. А вже по закінченні університиету тут на Україні, при підтримці тих - таки німців, вона подала свої документи до їхнього університету, і поступила. Вони зробили їй офіційний виклик, і всі документи, які засвідчували, що на час перебування її на території Німеччини, вони зобов"язуються, в разі виникнення потреби, опікуватись нею. Допомогли із житлом, зняли їй квартиру... По закінченні навчання сестра - таки повернулась на Україну, в не "своїй" державі жити не схотіла. І до сих пір німці підтримують з нею зв"язки, на Паску зробили запрошення і виклик, їдуть в гості.

Повідомлення відредаговано Ляля200: 21 січень 2010 - 15:37