[Зайка*]

Пропоную в цій темі ділитися історіями, які трапилися з Вами чи Вашими рідними, друзями, ділитися про пошуки рідних чи далеких і чим Ваші пошуки закінчились.


Почну з себе і розкажу Вам історію наших пошуків. :)
Двоюрідний брат мого батькa імігрував з сім"єю в 80-их роках. Після цього наші сім"ї десь-колись бачились (я цього не пам"ятаю), переписувались, обмінювались фотографіями. З часом листів стало менше, а потім взагалі перестали надходити. Я взагалі чула про цих родичів мало. Знала, що живуть в Польші, бачила фото і все.
Послідні роки батько все частіше говорив про те, що було б гарно віднайти його рідних. Трохи попитали через знайомих, звернулися в Червоний хрест- безрезультатно. Батько попросив мене попробувати віднайти їх через інтернет. Каже, у тебе стільки знайомих по різних країнах, якось Ви ж знайшлися. Знайтися то ми знайшлися, але ми всі зареєструвалися на українських або російських сайтах. А попробуй знати як вони там зареєстровані. Бабця запропонувала написати в "Ключовий момент". Обгрунтувала тим, що там ще й не такі заплутані історії вирішувались.
Так що одного дня розпитала я батька та наших рідних з його сторони все що вони пам"ятали про родичів в Польші та склала листа до "Ключового моменту" та "Жди меня". Пройшло пару тижнів...
Скажу чесно я була трохи розчарована. "Ключовий момент" взагалі не відреагував і по сьогодні від них взагалі нічого не прийшло. Я розумію, що від нашої історій люди не будуть сидіти перед екраном і пускати ріками сльози, не тяне просто наша ситуація на одну з тих історій, які вони пропонують, але хоча б відповісти нам "Звиняйте, нічого з того не буде" могли.
"Жди меня" прислали тільки підтвердження по мейлу, що наша історія розглядається...
Пройшло ще кілька тижнів. Дзвінок на мій мобільний. Я спершу і не зрозуміла в чому справа, оскільки код телефону був мені зовсім не знайомий і якась дуже ляб"язна панночка одразу ж після "Здраствуйте!" заявила, що наші рідні знайшлися і почала співчувати, що саме той на кого була заявка, на жаль, помер. Потім вона пояснила, що всі дані (адреса, телефон, мейл) наших рідних прийдуть мені на мейл. Якщо це наші рідні, то я повинна того листа підтвердити, що б вони могли помітити, що пошук завершений.
Ось так знайшлися наші рідні. Спілкувалися ми по телефону по україно-польськи, оскільки українська, на жаль, у них слабенька, а моя польська не настільки хороша, що б я повністю спілкувалась по польськи. Батьків двоюрідний брат, на жаль, помер, але його дружина, діти та внуки живі. Тепер ми спілкуємся більше по мейлу з сином мого дядька. Переписуємось по англійськи. Вирішили, що так легше. Якщо спілкуватися на укр.-польс. ще якось можна, то така переписка получається взагалі дуже заплутана...
Поки що у нас переписка, обмін фото, плани якось зустрітися і саме головне- радість того, що ми знайшлися! Вони також дуже радіють цьому, тому що у Польщі у синового дядька взагалі рідних немає, а розшукати рідних в Україні якось все не виходило...

[Хвилинка до...]

дуже гарна розповідь.Щиро радію за вашу родину.дуже гарно що ви знайшлись.Але я хочу розказати про трохи інший випадок про який мені розповіла однокурсниця.Вона з маленького села на Закарпатті.Односельчанин,сімейний чоловік з дорослими дітьми вирішив через"Ключовий момент"знайти своє перше кохання.Знайшов,зустрілись,а сімя в селі стала обєктом насмішок-чому ж чоловік при живій жінці першу любов шукає.

[Зайка*]

машеня, цікава історія. А чо він її шукав? Просто, що б контакт підтримувати чи стара любов не ржавіє? Сім"ю, надіюся не покинув?
Не знаю, може чоловік її як хорошу подругу шукав, а люди не зрозуміли, засудили?

[Nataly_diz]

Так дивно називати цю людину татом,але ж я про це мріяла все своє життя?!?!
Я мріяла,що одного разу він мені скаже:"Доченька,я тебя ТАК люблю!"
Сказав...потеплішало...але...
Не висказати все що назбиралось за 30 з лишком років.
Була весна 2008 року.
Вночі розірвав тишу телефонний дзвоник(це потім я зрозуміла,що це була 7 ранку вихідного дня).Я підхопилась ,як навіжена з ліжка(такі дзвоники змушують серце вискакувати з грудей,адже,один з них сповістив про найстрашніше...але це зовсім інша історія...)
В слухавці спитали чи я така-то і прозвучало якесь запитання,судячи з інтонації...Я перепитала.Мене спитали ще раз-я перепитала...(це зараз я розумію,що спрацював якийсь "блок"-від шоку)Тоді мені голосно чоловічий голос сказав:"Ми знайшли вашого батька!".Тоді я прокрутила в голові питання і зрозуміла,що мене питали чи писала я на програму"Жди меня"з проханням допомогти знайти батька.
Мені сказали взяти якийсь олівець і папір,для того щоб записати адресу і телефон.Я так розумію,що люди там працюють вже навчені як говорити з шокованими родичами...Я записала.Виявляється,мене вже довший час не могли видзвонити,т.як ми з самого ранку тікали по роботах,і повертались піздно ввечері.Тому зателефонували у вихідний.
Чоловік мене трусить..."Чому,чому ти це робиш?!?!?"Я сиджу з папірцем,слухавкою(в якій швидкі гудки) і слізми аж по колінах...Те це чого я так довго прагнула?Те чого я так довго шукала?Що,мов хробачок,підточувало мій мозок усе життя?...............
Поклала на видному місці.ЗАРАЗ я зателефоную і скажу:".....?"Що скажу?Немає слів...я стільки разів прокручувала у голові цю розмову,а зараз немає слів!?Зателефоную завтра...Післязавтра....Так минув довший час.
Він подзвонив сам...о 5 ранку на мій день народження(різниця з Тюменню 3 години).Ми проговорили дві години.Він мене любить.Він так більше і не одружився.Він зараз зовсім сам............багато всього,але найголовніше я почула:"Доченька,я тебя ТАК люблю!"

[Veronika_S]

Nataly^, яка зворушлива історія, дякую

[Freedom]

Nataly^ , я аж розплакалась. Дуже гарна історія.

[liya]

Nataly^,читала недихаючи.
А як зараз.Є продовження спілкування?(Можете відповідати тільки, якщо хочеться говорити на цю тему).

[мама Надюша]

Nataly^,дійсно дуже гарна історія.Я,навіть,Вам якось по доброму заздрю.Мій батько,бачив мене останній раз 20 років назад,коли мені було 5 років.І більше ніколи не намагався побачити,хоча ми живемо в одному невеликому місті,при тому що мама моя залишилась з ним у нормальних стосунках,і була б не проти того щоб ми бачились.То мабуть,тепер,я й сама його бачити не хочу.

[Natie]

Моїй родині також допомогла передача Жди Меня. Виявляється у мого тата є старша сестра по-татові лінії. Про неї знала рідна сестра мого тата, тай напевне бабуся. Дідусь вже давно помер. А було це давно у часи війни. Тоді дід ще не був одруженний і йог забрали в Німечинну.Там він і познайомився з тіїю дівчиною, яка пізніше народила йому доньку. Але за певних обставин її якось скоріше відправили додому, і вона там народила. А коли він вже приїхав - то її мама чомусь була проти. Так вони і не зійшлись. Через деякий час дід одружився з моєю бабусею і у них народилось ще 6 дітей. І от недавно ця його перша дочка розшукала нас. Вона дуже схожа на діда. Тепер ми підтимуємо тісні родині стосунки. І в мене добавилось до вже так великої кількості кузинів ще нові сестри і племінники!