Допомога
Про перші пологи я вже писала. Враження лишились дуже неприємні, і коли вагітна була, старалась просто про ЦЕ не думати, тому що ЦЕ буде потім, тоді і подумаю.
Та і не дуже час був, Миколайно-передноворічні клопоти + мала дитина, лишали не багато часу на роздуми.
Отже, 25 числа зранку я вирішила, шо час поговорити з малюком серйозно (ПДП 21.12).Ми звичайно і до того розмовляли, але то були всякі усі-пусі і нічого серйозного. Цього ранку я йому розказала, що в нас вже все готово до його приходу,
шо ми дуже хочемо його побачити, що тут набагато цікавіше, можна нормально "потягусі" зробити, що мені теж страшно, але разом ми все здолаємо і пообіцяла, що буду йому усіляко допомагати при родах ну і в тому роді. І о диво! десь за пів годинки в мене вийшла пробка.
Навіть не знаю чи то розмова подіяла чи вечірня стимуляція человіком, але...Я почала носитись дозбируючи останні речі, перемиваючи посуд, даючи останні настанови чоловіку по догляду за старшенькою. Живіт нив, але так досить сильно і періодично щей схваточки підключались. Я тішилась.А потім шось почало все стихати... Живіт перестав нити, лишились самі схваточки і все рідше і рідше.
Я зрозуміла, шо сьогодні діла не буде, але вже було легше, шо до НР таки встигнем і народитись і повернутись.
Про всяк випадок вирішила гарненько скрізь прибрати і перемити підлогу, але вже без особливої надії. Чоловіка відправила на корпоратив взяв обіцянку, шо пити сильно не буде, бо все ше може початись. Поклала малу спати, а сама для розваги вирішила засікти інтервал між схватками 20 хв (~19.00). Опа! думаю, може таки воно.
Одна, друга, третя, 17 хв, четверта. Ні, не може бути. Пішла випила ношпу, сіла читати малечу.Схватки перестали на 40 хв.А потім з"явились знову, 20 хв, 15хв, 10 хв і десь з таким інтервалом продовжувались. Я трошки запанікувала, з таким інтервалом ми мали їхати в лікарню, а чоловік ше на корпоративі...Дзвоню йому. Він незадоволений з недовірою в голосі, може то мені здаєця, я не стрималась, заплакала, чоловік поїхав додому.Я продовжую засікати 7 хв, 5хв, 3хв, потім знов 5-7.Але не довгі секунд по 30. Все ще беруть сумніви, шо воно, якось не дуже регулярно, якось недостатньо боляче, 
а між схватками взагалі ше стільки всього можна встигнути.Приїхав чоловік, дзвоню лікарці, та каже ноги в руки і бігом(~22.00). Блін, невже таки народжуємо???. Тут починаю відчувати, що таки народжуємо. На схватнах відбирає мову і паралізує на хвилинку, між схватками знову думаю, А може здається??По дорозі вже так файно лапає, що починаю дихати.Приїхали, лікарка вже в приймальному чекає.Оглянула, пощупала спитала як часто, а вони з переляку пропали.Довго чекали наступну схватку, а потім мене шей налякала, що не чує серцебиття, виявилось, то в них така трубка.Сказала оформляти. Чоловік передав кульки, медсестри дружно поржали, що я взяла шпиці.
Поки оформились вже десь було (~23.00). Завели мене в родзал.Я була ДУЖЕ приємно вражена, пам"ятаючи як вони виглядали раніше. Санітарка з акушеркою поржали, шо я взяла шпиці.
Розпакувались, розстелились, від того всього мої схватки стали ше рідші, але значно болючіші.Прийшла лікарка, поржала, шо в мене з собою шпиці. Посадили на м"ячик, правда не довго там каталась, десь хвилин 15, потім відправились на екскурсію, тут мене поперло...3 метри йду, перечікую схватку, три метри-схватка, ледь до туалету доповзли, а потім назад. Раптом згадали, що в мене тиск зависокий наміряли і вклали. Левицька довго вагалась, чи пробивати води, таки вирішила пробивати і правильно, бо були як вона сказала "не зелені, але зеленкуваті, не з меконієм, але меконій в них був"Навіть в тому стані фраза мене озадачила.
Далі загубилась в часі і просторі.Розкритя є, але лишився...от вже і забула, я так зрозуміла шматочок, який ніяк не хотів забиратись, думаю, це моє кріо. Докторка шось пробувала вручну, тужитись не дозволяли, схватки йшли одна за одною,я дихала як ненормальна, обіцяла ж маленькому. Дитина сама поволі просувалась впираючись в той шматок шийки і посуваючи його разом з собою. Тут заскакує якась акушерка і повідомляє, шо приїхало якесь керівництво, всі починають носитися, шукати маски і шапочки.
Нарешті Левицька шось начаклувала і прозвучало заповітне "Какаєм". Я стараюсь з усіх сил, але відчуваю, шо мабуть шось роблю не так. Пробуємо ше раз і ше раз.. і тут кричать "Дихай!!!"Це я розумію як те, що головка вже вийшла.Ну ніфіга собі, я даю... 
З того всього до мене якось доходить, що я таки сьогодні народжую і прямо зара і шо я навіть ухитрилась проштовхнути голівку. На радостях я якось розслабилась, схватки пропали. Але ж це ше не все. Починають кричати "тужся-тужся". Я стараюсь, але чи то я забула як, чи то справді крупненький малюк, тому не могла.Коротше почекавши ше разок-другий, як в мене невиходить, персонал "піднальог" і за раз з моєю допомогою таки виштовхали. Плюхнули на живіт, пару тривожних секунд ...шось відсмоктують, і ось він перший вдих, легенький писк. Ура! Ми це зробили!!! Чую "1.10".Як 1.10???? я тут тільки дві години??? Все було якось несподівано, я і подумати не встигла і злякатись не було часу. Боліло звичайно не меньше ніж першого разу, але за рахунок того, що приїхала вже з порядними схватками все було набагато швидше.Важать. 4300! Ну ми, ми молодці!!!
Далі з"являєця Левицька практично в костюмі "хімзахисту" 
,в окулярах. Починається мєрзка чистка.Вона повідомляє , шо шийка ціла, в чому я сильно сумнівалась, після такого початку, і за що їй вдячна. Потім знайшла зовнішню тріщинку, але не шила, бо вона маленька, а я її так і не відчула, може наберусь хоробрості заглянути туди, то пошукаю.Все так гарно починалось, а закінчилось - випискою. За цілий день так дістали вимаганням за довідку, за щеплення за то , за сьо...шо весь настрій зіпсували.
Добив чоловік, який забув на виписку....ні, не чоботи, чоботи - це класика.
Мій забув штани.Їхала доджому в халаті.В кімнаті виписки я була готова когось убити
, ну на крайняк послати, тому їх чари на мене не подіяли. Хоча ше не дійшовши до машини, я всім все пробачила і була страшенно щаслива, що ми нарешті всі разом і їдемо додомцю. 
Мораль сєй басні - якщо у вас були важкі перші пологи, то не бійтесь народжувати вдруге, швидше за все , буде набагато легше. А ше поменьше переживайте, за те "як все пройде", виявляєця це зовсім необов"язково.
Доречі, шпиці я справді даремно брала. Зв"язала тільки 5 см резинки.
P.S.Вибачайте, що так багато, за тиждень написала б вдвоє меньше.
Повідомлення відредаговано zyabka: 03 січень 2010 - 16:58
Відправлено 03 січень 2010 - 17:00
Справді, перші пологи вже призабулися, залишилися тільки згадки про біль. Але бачу, що вдруге все значно веселіше 
Дякую. Ростіть здоровенькі!!!!!
