Допомога
Відправлено 22 листопад 2009 - 21:33
в ніч з 25 на 26 липня пізно лягла спати, а просинаючись все прислухалась - а може, води відійшли, а може, схватки. Ні нічого нема, тихо...
26 липня - неділя. Під вечір бахнули з чоловіком бутилку шампанського, поспілкувались з пузіком, просили доцю виходити до нас :) Шампанське вдарило в голову, я розклалась в кімнаті на підлозі і вперше після спакованих ше місяць тому пакетів в роддом, поперескладувала там все. Скоренько лягла спати, а перед тим написала чоловіку смс - подякувала за передродову підтримку, що він у відпустці сидить зі мною, і шо у нас так безтурботно і романтично вже не скоро буде....
27 липня - понеділок. Зранку дзвінок, що везуть пластикові вікна , будуть ставити. В хаті шухер, перестановка, порохи...Вікна поставили. Знов дзвінок - приїжайте, компютер зремонтований. Чоловік помчався за компом в сервісний центр. Я втомилась.... Вирішила нажарити собі семічок і напитись кока-коли
17-30 Лягла з котиком на диван віддихнути. Тут раптом кіт від мене різко вирвався і втік.Кличу-кличу, а він хоть би шо... хм... Лежу і чую, що шось потекло. Подумала, що це просто виділенння, і встала йти шукати, куда побіг кіт...А тут як не потекло!!!! таким тепленьким. через шорти. по шортах. по ногах. на підлогу. Вав!!!!! Води!!! Ось ви які!! Тепленькі і з "сиром" :) Відразу ж почала бігати по хаті шукати якісь рушники, щоб підкласти. Ура ! ура! ура!
Вже ранок я зустріну з доцьою!!!! Я бігала по хаті і підспівувала: "ля ля-ля ляля ля!" Позвонила до лікаря Федини. Він сказав, що має проблеми і не зможе прийняти в мене роди...
Порекомендував мені Гірчаківського Зле, подумала я...Але ж в мене буде доця, нехай і в Герчаківського!!! До чоловіка позвонила, просто спитала, де він є. Про відходження вод промовчала, бо він був за кермом машини, і я переживала, щоб не почав гнати. Сказав, що за хвилин 10-15 буде. Супер! Я перевділась. Повиносила пакети в коридор, викликала таксі. Позвонила мамі і татові, порадувала, що скоро будуть бабусями-дідусями. 18-00 Таксі приїхало, а чоловіка ше нема. Ну в них, в чоловіків, як завжди, коли треба чим пошвидше додому, то вічно когось по-дорозі зустрінуть і бла-бла-бла півгодини. Я не витримала і сказала. В мене води вже півгодини як відійшли!!!
18-30 Пологвий на Мечнікова. Приймальна. Гірчаківський прийшов, помацав-пощупав животик , сказав, що все ок, але приймати пологів в мене не буде, бо в нього є свої породілі. Хам!!!!
В мене паніка. Прислали до мене якусь Марту. Сказали, що вона і буде приймати пологи.... Нас відправили в сімейний родзал. п. Марта (не памятаю фамілії) оглянула мене. Сказала, що дитина не велика. (за вагітність я поправилась на 23 кг!!! на 35 тижні вагітності маля важило 2,8кг) Сказала ше годину-дві чекати чи почнуться перейми.20-00 Переймів нема, відкриття на 1 палець... В зал завалює п. Марта, Гірчаківський, і ше 4 лікарі. Мене на крісло. О Боже, а що це таке!!??? А це перезмінка. Мене віддають нічній зміні....два чергових лікаря, акушерка вирішують, хто мене візьме... кашмар. мені стало таак обідно.
Моїм лікарем стала Филима. Я вийшла в туалет і там розплакалась, щоб не бачив чоловік. Блін, вагітних як корів перебирають на бойню..... Я позвонила до Федини, як до останньогї краплі надії - а може, він все-таки забере мене. Ні, він сказав довіряти будь-якому лікареві, який би не приймав в мене пологи, не думати дурниць, а думати про дитинку. Дякую за підтримку )))
21-00 мене підключили до капельниці. Перша партія окситоцину.... М-да. Відчуття не знайкращих, коли матку зразу кожні 2 хвилини розтягує схватка... За годдину прийшла Филима і спитала, чи не боляче - я сказала, що болить. Хоча насправді, як виявилось згодом, боліло потім...
З кожною схваткою я розуміла, що все ближче стає зустріч з доцьою. Мене це радувало і заспокоювало. Збоку сидів чоловік. Він весь час тримав мене за руку, дивився мені в очі, і так ніби сам мружився від моєї болі. Татко! Ти скоро станеш татком!!! Він подавав водичку, потирав спинку.
коли схватки стали болючішими, і біль внизу живота зводився до болю в спині, хотілося кричати!!!! Чоловік гладив мене і казав:"т-с-с! не забирай кисень в маленятка" це для мене було як пощощина, і я гордо терпіла біль. Ав сусідній залі від схваток кричала і стогнала жіночка. шкода, що їй так ніхто не пояснить як мій чоловік...
друга партія окситоцину... сухість в роті, біль в спині, втома жахлива. вкололи знеболююче, сказавши - ось тобі наркотик :D Акушерка просто золото! Приходипа дуже часто, все питалась як справи, як біль, що відчуваю, пити , пісяти і т.д. завжди гладила мене по голові і казала, все буде добре, родиш сама! навідміну від Филими. вона с.....а перед другою капальницею сказала, що меньше треба було їсти , не розпаслась би так. ото втілила мені надію і оптимізм!!!
а якшо вже про апетит, то я взагалі мало їла під час вагітності. ну розперло мене, і шо тепер....не родити чи шо???!!!! 
після так званого наркотику я попливла... ось шо воно таке сон між схватками. так він вдійсності був. сон мід схватками. сон по 1 хвилині.... біль повністю перемістилась в поперек. боліло. зводило. хотілося кричати. але чоловік все шепотів: "тихенько, золотко... тримай кисень для доці..." Дія "наркотиків" продовжувалась. я засинала, просиналась від схватки, питала в чоловіка котра година і засинала. бувало, що задава дурні питання спросоння.: то про вікна, то про відремонтований комп, то про порнуху
28 липня 3-00. Встидно було признатись чоловіку, але страшенно хотіла какати... пісяти то таке, прийшла санітарка принесла судок і діло зробили... а тут як???? забула про схватки, сон вже не брався. "тримала какашки". а коли вже приперло кажу: "шукай санітарку! я хочу в туалет. хай відведе мене з капальницею. я акуратненько схожу". але прийшла акушерка і сказала, який туалет, маєш пеленку
все дуже добре - будеш родити! прийшла филима, впихнула (інакше не скажеш) свою руку і підтвердила слова акушерки. Ще пару перейм і підем на крісло!!! УРА!а за стіною вже народжувала сусідка. крику то було!!!! і "ай яйяй" і "ой йой" і "я не мооожу". а я заздрила, що от вона вже народжує. молодець!!! намагалась не сприймати її крики, бо колись на малечі прочитала історію, що такі крики сусідки "зупили" перейми іншої жіночки...
4-30 Мене помила санітарка. в зал зайшла Филима, акушерка і аназіолог. Вилазивши на крісло, я запитала, чи довго ті погуги будуть. "ой, дитинко, в тебе довго. плід великий..." ха-ха-ха! щось іронічно я сприйняла слова Филими, аж захотілось покривлятись їй, і "подякувати" за підтримку. Вона ще й накинулась на чоловіка, що він з фотоапаратом,і що далі хоче бути поруч. Але це наше рішення, я буду з чоловіком!!!!
ось вони потуги! замість славнозвісного з фільмів слова "Тужся!", від акушерки я почула - "Какай". А це я вже вмію :D Я міцно вчіпилась в ручки крісла, зціпила рот. Чоловік сказав: ти маєш силу волі! не кричи, гарно тужся і слухай лікарів. Хотілось поцьомати його.....
Ось одна потуга, друга,на потузі четвертій всі щось заметушились, сказали більше не тужитись, побігли слухати серце дитинки, підвели якийсь апарат. О Божечко, що сталось? Чоловік заспокоював, що все ок, що так має бути. . . пропустили схватку. знов послухали серцебиття і , слава богу, дозволили тужитись. В мене було стільки емоцій, страху і переживань! я подумала, що манюня ше далеко. а вже скоро 12 год як відійшли води!!!! я зібралась силами і на другій потузі почула , як шось виплюснуло з мене....Божечко ж ти мій!!! Це моя доця!! моя криклива з таааким великим ротиком доця!!!! як ? так скоро??? а я вже розпереживалась! і ось вона в мене на пузіку! плаче моя крихітка в мене на пузіку!!! я завжди думала, що розплачусь в той момент. але я була така вражена,так ніби в мені заморозили все. анастазія. шок . не знаю як ще назвати той стан!!!! в мені було стільки емоцій!!!! я гладила голівоньку свого маленького грязненького чуда!!! хотілось розцілувати її, обняти і її і чоловіка разом. я брала іі за пальчики і говорила: "золотко моє не плач! ми вже разом!" 
доцю забрали на пеленатор, важили, міряли, одівали. 4,100. 56 см!!!
я хотіла злізти з крісла і підійти допомогти одіти її! але ні не можна. чому? ше плацента? аа, добре, родим плаценту. а тепер можна, можна до доці? ні? чому? мене зашивати????! а шо? мене надрізали?? а, то зашивайте
мене зашивали. а я лежала і дивилась як напроти за вікном починався ранок. 5-00. десь зпоміж будинків прорізувалось сонце, ще напівпрозорими променями тянулось в родзал. провиднювалось, світало, а за тою темрявою нічною пішли і всі неприємні спогади про схватки, капалььницю, біль. ранок. це не просто початок нового дня. початок нового життя. Це моя доця, це вона в мене зараз як сонце. і світить завжди,і вдень , і вночі, і гріє завжди, і коли капризує і кричить.Я дякую Бозі і свому чоловіку за підтримку і допомогу. я 2 рази лежала на підтримці, а всю решту вагітності в мене крутилась голова, тарахкало серце, літав тиск. але було заради чого!!! заради тої маленької Вікусі, яка зараз
сочно "пакує" в памперс в мене на руцях!p/s/ сорі, що така довга розповідь. просто пронизало мене почуттями....
