Юля Тимошенко

jane (16.11.2009, 21:57) писав:

Ясна, доброго вечора!
мене нещодавно таке питання зацікавило, вирішила до вас звернутися. помічали, мабуть, всюди зараз плакати тимошенко, і просто напис змінився написом з орнаментом. нажаль в гуглі зараз не знайшла цих картинок, але подумала може ви бачили і самі звернули увагу?
власне цікаво, яка символіка того візерунка?
раніше не придала б значення, але наткнулася на статтю, де розказувалось, що яценюк в своїх бігбордах дуже сурйозно підходив до вибору кольорів, тож подумала, може і тут теж щось "зашифровано"?

знайшла трохи з приводу стилю:
Кого оберігає Берегиня, або Матріархат як чоловічий винахід
Автор: Оксана КІСЬ
Уривок

Текст, що розкривається

У політичному і публічному дискурсі відбулося цілковите злиття і ототожнення образів Богородиці, Нації і Жінки, як і понять християнство, патріотизм і материнство, а сама Берегиня набула статусу офіційної, протегованої державою моделі для жіночої ідентифікації.

Цікаво, чи життєздатний цей образ? Тут маємо чудовий приклад конкретної успішної жінки — нинішньої голови нашого уряду Юлії Тимошенко. У своїй політичній кар’єрі ця жінка переміряла і перепробувала силу-силенну іміджів у пошуках такого, який би давав найвищий ККД на практиці. Ці трансформації легко простежити за фотоальбомом на її персональній веб-сторінці. Спочатку, аби закріпитись у великій політиці, Тимошенко з допомогою ділових костюмів доводила: вона — серйозний гравець на цьому політичному полі. Далі, коли вона стала добре помітною політичною фігурою, в її образі проступили риси Мавки — доволі відкритий одяг світлих барв, незмінна усмішка, природне довге розпущене волосся. Та під час передвиборної кампанії-2002 вона змінюється до невпізнання з допомогою накладної коси. Ця традиційна зачіска заміжньої жінки-молодиці вкупі з суворими темними закритими костюмами вмить перетворює її на Берегиню — рішучого і суворого, але водночас мудрого, компетентного, турботливого і справедливого Матріарха. Материнські імплікації збереглися в риториці Тимошенко навіть тоді, коли тимчасово зникла її коса: у дні помаранчевої революції з трибуни вона зверталася до громади Майдану як до родини — «рідні мої».

Треба визнати, що Юлія Тимошенко не цуралася й інших стереотипних жіночих образів, ефективно використовуючи їх відповідно до ситуації. Наприклад, під час її арешту у 2002-му негайно з’явилися листівки та буклети, що представляли її в образі жінки-жертви-мучениці (один із них навіть називався «Терновий вінок»!). Політична реклама порівнювала її також з Жанною д’Арк чи французькою Маріанною. Вже у ході останніх президентських виборів Юлія Тимошенко опановує імідж революціонерки (відповідно — чорне шкіряне вбрання), відтак її порівнюють уже зі «Свободою, що веде народ» з картини Делакруа. Однак від свого національного колориту вона не відмовляється. І от уже цю полум’яну лідерку починають називати... Богинею-Берегинею революції (Мар’яна Рубчак)! Гіпержіночний стиль одягу, що його вперто демонструє Юлія Тимошенко останнім часом, — це, здається, не що інше, як чудовий політичний камуфляж. Усі ці жіночі штучки, зовнішні атрибути фемінності (шпильки, мережива, рукави-ліхтарики тощо) покликані компенсувати її вкрай маскулінний, жорсткий і безкомпромісний стиль управління. Замилуваний цією привабливою і чепурною жіночкою чоловічий політикум легше піддається маніпуляціям.

Жіночі стратегії у політиці — річ не нова, але Юлія Тимошенко демонструє їх у класичному виконанні. Однак сама вона аж ніяк не вважає себе представницею жіночих інтересів у політиці. Якраз навпаки: при кожній нагоді вона заперечує будь-який зв’язок із жіночим рухом чи, борони Боже, з фемінізмом. У політиці, цій жорстокій чоловічій грі, вона лише грає під жінку. Дехто навіть називає її єдиним справжнім чоловіком у цій сфері! Отож бо, що чоловіком. Хоча за способом свого життя Юлія Тимошенко — справжнісінька феміністка.

Користувач подумав і додав через 2 хв.:
Княгиня Ольга, Роксолана, Юлія Тимошенко і ”претензійний бабський егоїзм”

Текст, що розкривається

Україну обійшла епоха розвитку жіночого руху ХІХ–ХХ століть... Дівчата берегли свою косу, а вся жіноча Європа тим часом робила химерні зачіски, стриглася, вкорочувала спідниці, спонукала чоловіків до дорогих подарунків і водночас тягала їх по судах на предмет аліментів і сексуальних домагань.

В Олександра Довженка, у його щоденникових записах, натрапив на дивні рядки про те, що, мовляв, «старі чоловіки в конечній старості своїй стають красивими і благородними». А от у жінок зовсім інакше: «Коли вже перестає бути жінкою і стає бабою, уся обмеженість її, мерзотне скопидомство і огидний претензійний бабський егоїзм, за винятком рідких, виключно щасливих натур, дріб’язковість і дурість та ще хіба прожерливість, – ось які «перли» уквітчують старість великої більшості бабів».

Причому написано це буквально в одному контексті зі спогадами про те, як батько Довженка, уже в старості, не раз по п’яному ділу кидався з ножем на свою дружину. «Мати потім днів зо три була тиха й обережна», – згадує він.

Звісно, у приватних, інтимних записах будь-кого, хто довіряє свої думки паперу, можна знайти багато чого, що зазвичай не виноситься на люди, є цілком суб’єктивним.

Проте взаємини українських Інь і Янь змушують замислитися над тим, що, можливо, Олександр Петрович, сам того не знаючи, висловив солідарну позицію наших чоловіків у жіночому питанні.

Нещодавно оприлюднені результати міжнародного дослідження свідчать, що за індексом гендерного розвитку Social Watch Україна займає 63-є місце із 75 країн.

За словами першого заступника міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Іллі Шевляка, це свідчить про те, що незважаючи на сприятливі законодавчі умови, де-факто просування гендерної рівності в Україні майже стоїть на місці.

Чиновник навів приклади: «В органах законодавчої влади лише 8,5% жінок, тільки 2% жінок є власницями великого бізнесу, а серед малих і середніх підприємців – 20% жінок. В Україні більше безробітних жінок, ніж чоловіків. Жінки працюють на 4–6 годин більше за чоловіків».

При цьому експерти свідчать, що зарплата українок на 25–30% нижча від зарплати чоловіків і що понад 80 % трудових мігрантів становлять жінки, а кожна третя дитина в Україні виховується одинокою матір’ю.

У всіх розвинених країнах гендерна рівність, тобто рівність соціального становища чоловіків і жінок, є одним з неодмінних чинників гармонізації суспільних відносин. Це – аксіома, вироблена протягом давньої боротьби жінок за свої права – від суфражисток до феміністок. Цей рух у наші дні може дійти й до абсурдних (звісно, з чоловічої точки зору) заперечень надавати знаки уваги незнайомій жінці, проте він приніс прекрасній статі й відчутні гарантії від сексуальних домагань на роботі й удома, від дискримінації у зарплатах, при розлученні, розподілі майна.

Легендарний Пол Маккартні, який на вершині бітлівської слави у середині 60-х був предметом обожнювання навіть для своєї колишньої вчительки, у наші дні законослухняно погодився сплатити 108 мільйонів доларів при розлученні з Хізер Міллз.

Українки теж непогано починали на цьому шляху досягнення єдності протилежностей. Княгиня Ольга стала першою християнкою в Київській Русі, тобто визначила світоглядний вибір народу, вона ж показала, як треба боротися з ворогами, що вбили її чоловіка, – спалила на попіл Іскоростень та закопала живцем його посланців.

Але все-таки Україна котилася колією патріархату й, очевидно, не може вибратися з неї досі. Хіба що з часом відбулося певне коригування курсу – від патріархату до патерналізму, коли ми всі в Україні залежимо: від держави, Президента, начальника, шефа – і чекаємо ”згори” або підвищення зарплат, або якогось одкровення, як нам жити далі.

У середньовічному лицарстві в Європі релігійний культ Діви Марії трансформувався в культ Прекрасної Дами, служити якій давав обітницю лицар, вирушаючи в похід і чіпляючи на себе даровані нею предмети туалету – фішки на сучасному сленгу.

Ці куртуазні звичаї породили, за свідченням істориків, перші в Європі об’єднання жінок, так звані «суди любові», які скликалися у Провансі та Північній Італії протягом ХІІ і ХІV століть. Такі суди виносили свої рішення з усіх питань, що стосувалися справ сердечних, і всі, навіть наймогутніші сеньйори, підпорядковувалися цим вердиктам.

У свою чергу, українське козацтво заперечувало суспільну роль жіноцтва, зводячи її лише до побутового рівня. Кохання до дівчини, ясна річ, мало місце й житті козака, але на Запорозькій Січі «шабля, люлька й сивий коник» обмежували його родинні зв’язки, відповідно – нічого особистого, коли йшлося про походи та битви.

Гоголівський Андрій якраз і був покараний на смерть через те, що зважився покохати, та ще панянку, дезертирував до неї під час бойових дій.

Чи не дивно, що Роксолана змогла реалізувати свої владні амбіції в мусульманському середовищі, тоді як у тогочасній православній Україні їй, очевидно, було уготоване становище покірної жінки, багатодітної матері.

Можливо, уся українська історія розвивалася так, а не інакше, тому що жіноче і чоловіче начало в нас ніколи не перетворювалося на синергетичний рух суспільства до мети. Жіночі духовні сили не знаходили собі належного вияву чи застосування й через сполучені судини метафізики перетікали на чоловічу половину, підштовхуючи наших державних мужів до цілком недержавних, паліативних, м’яких рішень, якими в нашій історії хоч греблю гати.

Коли до влади приходить Юлія Тимошенко, Україну, за висловлюванням одного з українських політиків, починає трясти. Можливо, і так, але це радше означає тектонічне зіткнення жіночих і чоловічих материків в Україні, зіткнення двох світів, ніж просто появу ще одного політика серед таких же.

І сама Юлія є лише символом цього зіткнення, так само як її коса є лише артефактом, намаганням ототожнити себе з хрестоматійним образом українки-берегині. Насправді вона є амазонкою, їй личив би одяг уні-секс від фрау Меркель.

Вона готова муштрувати наших чоловіків, вибивати з них пиху й самовпевненість, змушувати відпрацювати віковий борг перед жінками. Чи готові ми, чоловіки, до цього?

Олег Савицький

Повідомлення відредаговано Ясна: 19 листопад 2009 - 11:16