[Ясна]

недавно від нас пішов дідусь. Він довго хворів, і це не стало якоюсь несподіванкою.
За тиждень до цього я заїжджала до нього у гості.
Він заговорив, про свій останій час, а я видала стандартний набір про те, що він одужає і ще на весілля правнучки потанцює.
Коли й прощалася, то дідусь дивився на мене і очі мав розгублені-розгублені, як в малої ображеної дитини.
Звідтоді я думаю, а може треба було сказати, що він прожив хороше життя, виховав хороших дітей, дожив до правнуків, йому є чим пишатися, і що залишити по собі на світі.
Може саме цих слів він чекав від мене? підтвердження того, що не даремно жив на землі.

[Руня]

Ясна, Якщо людина дожила до такого віку, що має внуків і правнуків, то вона сама усвідомлює, що не даремно прожила це життя. Не переймайся так сильно, йому приємніше було почути, що його хочуть бачити на весіллі правнучки.

[nata1205]

Ясна це дуже болюча тема...нас дідусь також покинув у цю суботу...буквально за рік він так здав позиції, почав хворіти...а раніше все було добре...
оце лежав у лікарні, переніс тяжку операцію, вже здається ішов на поправку, дуже хотів нас побачити, напевно відчував що покине скоро цей світ...але ми так і не встигли приїхати до нього...як завжди немає часу...а можна було б виділити ту годинку, приїхати, поговорити...

[uliarv]

Мій тато помирав страшною смертю, можна сказати у нас на очах, десь місяць часу він лежав вдома, лікарі були безсилі (та й відразу попередили нас, що надії ніякої), так страшно було на все це дивитися...ніяких слів тоді не знаходилось, я говорила йому, що ми з ним, що ми його любимо, а коли він помер :( в голові роїлися думки про те, що я не сказала чогось дуже важливого, що не так все мало статися і т. д.
Це дуже тяжко переживати смерть близьких, але таке життя, одні помирають інші народжуються. Ми будемо пам"ятати завжди наших рідних, але не треба на цьому зациклюватись (може трохи грубо звучить, але якщо весь час думати про таке, то недовго і якийсь психоз заробити)

[Ясна]

nata1205 (13.8.2009, 10:55) писав:

це дуже болюча тема...нас дідусь також покинув у цю суботу...

Я вам щиро співчуваю.

[Katerinka]

мені в такі моменти (коли померли два моїх дідусі і бабуся) завжди було легше після служби. в церкві дуже гарно пояснюютьщо відбувається з душею після смерті. це дуже заспокоює. що людина відійшла у кращій світ і тд...

[Sweet one]

Ясна, я зараз у таких відчуттях- мій дідусь нещодавно переніс операцію.І хоча його вже мають виписати з лікарні, діагноз у нього дуже невтішний. Він про це не знає. А я , коли з ним розмовляю, просто не знаю які слова підбирати і як підтримати його, розуміючи,що скільки часу ще відведено- невідомо...

[Ясна]

юля77,
Шукайте ті слова, за які потім не буде соромно. Слова, які призначені тільки для вашого дідуся, а не загальноприйнята відмазка.

[мягенька]

з 24 серпня мама злягла геть після 20-ти років хвороби... має інвалідність 1 групи (майже не ходила)... чергували біля неї постійно... то сестра, то бабуся (мамина мама) мені трошки важко з малою дитиною і пузом, але старалася приїхати, щоб хоч трошки сестра і бабуся перепочили... лікарі не знали що таке... а в цей четвер, коли прийшла сестра мене змінити стався приступ... думали все... кінець... признаками життя було лише легеньке шевеління віями (навіть кліпанням не назвеш)... викликали швидку... при них знову взяли судоми... потім кажуть і в лікарні були (я вже не їхала, бо з дитиною, яка не спала цілий день і сама розхвильована)... виявилося що судоми-то був інсульт... але після детального обстеження сказали що була пухлина злоякісна, яка пустила коріння аж в голову (в неї була на початку літа операція-кровила родимка, сказали доброякісна пухлина і видалили)зараз виявляється що і хвороба і інсульти і пухлина дали своє... температура тримається, говорити не може (шевелить губами, але вловити щось можна...) лише киває "так" чи "ні"... хоча розуміє все... я готова до всього, але всерівно якось моторошно... в листопаді було 50 і майже половину життя не ходити... це важко... теж не знаю як говорити... бути "в масці" біля неї не гарно... так як і казати, що все добре... вона сама розуміє що скоро кінець.. тільки коли?.. вже років з 7 просить в Бога забрати її, щоб не мучитися і не мучити... і так настраждалася... але це життя і ми не маємо права казати Богу "Прийшов вже час!!!" тільки Він знає... Він вирішує...а ми повинні просто молитися і чекати... мене заспокоює одне... я встигла їй сказати, хто в мене в животику... тільки їй... бо бачила що вона може не дізнатися...
всі кажуть не хвилюватися... не можна... та й я це знаю... і не хвилююсь здається... просто важко дивитися в її безпорадні очі... такі по-дитячому блажені і посміхатися... важко ледве вловлювати разом з подихом звуки "дякую тобі" і стримуватися, щоб не розхвилювати її...важко... але скоро кінець... прошу в Бога щоб вже швидше... може це і гріх... хоча сумніваюся що бажати кращого-грішно... так буде краще для неї... там вона відпочине від щоденного болю і мук...

Повідомлення відредаговано мягенька: 31 серпень 2009 - 12:05

[ФІОНА]

мягенька, Тримайся!!!!! Все в Божих руках!!!!!

[Смугастий Равлик]

мягенька, співчуваю дуже тобі, але недарма в такий момент, коли життя близької людини лише жевріє, ти даєш світові нове життя. Все записано на небесних скрижалях і все взаємопов"язано, тож кріпися, Бог вас береже!

[мягенька]

Дякую, дівчата... стараюся триматися...

[Ясна]

мягенька,
Я вам співчуваю від усього серця. наші пращури вірили в перевтілення душі у своєму роді. тіло зношується, а душа приходить у нове, щоб розвивати свій рід та берегти свою землю.
Якщо вам ці думки близькі, відпустіть вашу маму, бо ваш біль та відчай можуть утримувати її біля вас, додаючи нових випробувань вашій родині.
Виховуйте своїх діточок з думкою про те, що колись вони чи ваші онуки зустрінуть душу вашої мами. подбайте про те, щоб її душа опинилася у хороших люблячих людей. Це найкраще, що ви можете зробити.

[Татусечка]

мягенька. дуже Вам співчуваю. Нехай Господь береже Вас та Вашу родину. Нехай дасть Вам сил усе пережити

[мягенька]

колись хтось сказав,що люди після смерті близького плачуть за ним, а треба радіти, бо людина переходить в інший світ, де вона відчує благодать і відпочинок, де їй буде легко і добре... і варто радіти за це... що людина не буде більше бачити жорстокості цього світу... не буде відчувати болю і страху... а ми не хочемо відпускати її думаючи про себе... о мені буде погано... а потібно відпустити, думаючи за цю людину... в деяких народах на похорон організовується свято, таке ж як при народжені чи весіллі... там ніхто не плаче і всі радіють!!! бо людина пішла в ідеальне життя!!! і це щастя!!!
і я так думаю... смерть це так само як і народження... перехід з одного життя в інше... і це треба приймати як належне і радіти...хоча зрозуміло що розлука вносить суму в серце... але це просто емоції, які можна і треба контролювати...
якось я як невіряча в Бога написала.... але вважаю цю думку правильною... хоча траур по померлому-це як знак поваги його ж....

[Veronika_S]

мягенька, тримайся.

[olia14]

мягенька, ти дуже правильно усе пишеш, залишилось тільки зі слів це перенести у свідомість. Подумай сама, чи приємно було б мамі бачити тебе в такому стані, матусі наші все життя хочуть бачити тільки наші щасливі посмішки, все життя їх покладене на те, щоб зробити їх діточок щасливими...
Це дуже важко пережити.., мами нема вже 8 років, а я читаю і пишу це і заливаюсь сльозами, хоча була впевнена, що час лікує, і що я стала дуже черства, та це зовсім не так. І плачу не за те, що мені важко без неї, що до шлюбу йшла без батьків, що мама не бачила ні однієї моєї дитинки, а за те, що в свої 19 я не змогла їй належно подякувати за усе...(ми починаємо розуміти що зробили для нас батьки, тільки коли самі стаємо ними...нажаль).
Тримайтесь, це дуже важке випробування, та мамі справді буде легше там, так я про свою теж думала (вона марила від болю останні 3 дні, знеболюючі уже не діяли, а половина тіла уже була набрякла, бо відмовили усі органи), тому на похороні не мала і одної сльозинки, вже всі виплакала і розуміла, що там буде краще, вірю, що є це там, і що ми колись усі побачимось!
Тримайтесь і не забувайте, що в животику живе маленьке життя і що йому шкодять такі емоції, заради мами, бережіть себе як можете!!!

[Lile4ka]

мягенька, --тримайся! Може їй справді краще вже тут не мучитись,але на все воля Божа! Тримайся заради мами і своїх малявочок!

[olgastyle]

мягенька, тримайся, якщо їй так назначено від Бога то нічого не вдієш.

[pacis]

мягенька, я вас дуже розумію і також бажаю вам витримки.
У мене 9 днів тому помер батько. Дізналися, що він хворий на рак трохи більше півроку тому, я була десь на 4-5 місяці. Тоді ми всіляко підтримували його, казали, що хімія допоможе, а він буде бавитися з онукою, ходити з нею на рибалку, та відпочивати на морі. А йому з кожною хімією ставало гірше. Але він дуже чекав, коли Маруся народится, називав її виключно Марічкою. Коли лікарі вже сказали, що ничім допомогти не зможуть, ми з малою поїхали до тата, щоб він подивився на онуку. У мене було таке враження, що це не мій батько, а якась інша людина. Бо напевне я не хотіла вірити, що він може піти з життя. От я і досі не вірю. Хоч і були на похороні, але все рівно, я не вірю.
А ще у мене є якесь відчуття провини, ніби якщо б я погодилася якось по іншому, то можливо все було б не так. Існують же випадки, коли люди зі страшними діагнозами живуть десятки років і радіють життю. Або повністю виліковуються. Стан у мене зараз, як в анабіозі, і ще я дуже хвилююся за маму. Я переживаю, як вона там сама. У Львів чи у Харків (у неї там сестри) переїжджати відмовляється категорично.