[МанунА]

Щодо себе, то я здається не така, мені властивий здоровий такий собі пофігізм. І навіть якшо якісь зачатки і були, то це успішно вилікувалось народженням другої дитини.
Приїжала до мене пару днів тому сестра з дітьми, старшій 5,5, питаю чи буде на ровері їздити, бо своїй малій винесла-нє, вона не буде і не вміє і нема чого. Роліки нє, навіть самокат-то страшно! Впасти може! А мала така і росте-нитік і плаксік.
Мені тоже страшно було коли мала перший раз на роліках поїхала, але повернулась і пішла
Я думаю, що дітей треба вчитись потрошки ВІДПУСКАТИ.

[Настюша]

В мене напевно 50/50, бо в деяких питання я аж занадто піклуюсь, а в деяких - роби, що хочеш. А от з малою в мене зараз дійсно якась гіперопіка, навіть не уявляю, як то "відпустити"...

[hrystyna]

Настюша, таке саме...і мені від цього аж страшно. я як бєшена мамаша, мені якось нехватає дитини, якось чи зашвидко росте чи що, ну не можу натішитись. А як то в садік піде....навіть не представляю. Я навіть надовго не хочу з кимось залишати, бо зразу скучаю.....Це мабуть не гіперопіка, це може така шалена материнська любов. Чи то так з першими?

[Рижуля]

а я напевно поганюча мамура, бо обрала аж 3 перших варіанти.
Самій ніби очі щойно відкрились.. На прогулянках з дитиною часто дуже роздратована, тільки й кричу- не йди, не можна, не роби!!!
Приходжу до дому, вкладаю його спати і з відчуттям полегшення сама трохи заспокоююсь. Виявляється я занадто ним опікуюсь. Ходжу як хвостик крок за кроком в той час, коли інші мами сидять на лавочках і сємки гризуть, ще й нарікаю на дитину, що вона така цікава, а я (через те) така втомлена.Одним словом в постійній напрузі.
І що робити???

[Ok_sanka]

Поки що ми майже завжди разом, тому обрала варіант "робити все разом з дитиною". Куди малий - туди я, завжди має бути в полі зору (а коли гуляє з чоловіком чи з бабусею-дідусем, хвилююся, виглядаю у вікно). Іноді, звісно, репетую на цілу вулицю, щоб щось чи когось не чіпав, кудись не ліз, але буває й таке, що збоку спостерігаю (коли все безпечно). Мабуть, буває, що опікаю занадто, але, як на мене, краще гіперопіка, ніж недогляд.

[lenmart]

Я намагаюся не забороняти того, що дитина і так зробить, якщо не сьогодні то завтра і так буде робити, поки не задоволить свій інтерес. - наприклад порпатися в піску руками, помацати болото :D , чи камінь підняти з землі, чи просто присісти біля качелі і поколупатися в землі руками. То в нас зараз вік такий - підлоговий :D . Ще до таких стрьомів як ролики і самокат ми не доросли :D . Але я чесно кажучи не доганяю, коли мамашка оре не своїм голосом на дитину, яка залізла в пісок, що "подивись на себе ти вже як свиня весь вимастився". Капєц, наче дитина, то музейний експонат і вона вивела дитину на вулицю, щоб всі подивилися, який він красивий і як гарно і дорого вдягнений.
Мені здається, що якщо немає явної загрози життю дитини, то потрібно давати можливість робити помилки і "набивати" гулі. І обов"язково дозволяти дитині задовільняти свою цікавість - це ж для розвитку чи не найголовніше.
А насправді я крейзанута мамаша, як і всі інші - боюся, що відпустить ручками качелю і впаде, боюся, що почне злазити з качелі, коли та гойдається, боюся, що впаде зі стільця, коли крутиться на ньому як дзига, боюся, що не встережу і випаде з балкону, боюся постійно і намагаюся не залишати її саму і прораховувати всі можливі варіанти.

:D :D :D Мій чоловік повна протилежність мені. Він вважає, що потрібно дати дитині можливість прищемити дверима руки, вдаритись головою об кут стола, обпектися біля батареї. Так що я бережу свою дитину не лише від зовнішніх факторів, але іноді і від тата.

[ksano4ka]

І у мене була така ж ситуація - занадто опікала і контролювала старшенького, "попустило" мене з народженням другої дитини. Це не означає, що я його занедбала, просто надала йому більше волі для прийняття власних рішень. Не так давно дивилась передачу "Поза очі" з Ніною Матвієнко, там показували її синів і дуже вже мене вразила фраза молодшого, що для успішної реалізації себе як особистості йому потрібно було "вбити" у собі маму. Мені б не хотілося, щоб мої сини так говорили.

[poiu]

Не знаю як буде далі, але наразі я не забороняю дитині робити те що вона хоче, в межах розумного звичайно. На вулиці ми поки що разом, а от у хаті де може там залізе, я звичайно за тим всім спостерігаю, але не втручаюся допоки не бачу реальної небезпеки. Наразі знаю точно що коли моя дитина захоче пройтися по калюжам після дощу, то куплю їй гумові чоботи і ласкаво прошу в грязюку, якщо захоче велосипед то я також не буду заперечувати і т.д. Особисто я не розумію тих батьків які не дозволяють дитині найменших бешкетувань, я завжди згадую своє дитинство як було весело і просто не маю права забирати в своєї дитини ці спогади в майбутньому.

[kisika]

А чому після народження 2 дитини, ми стаємо трохи іншими і більше пускаємо свободи в житя наших малявок)?
Тому що я теж раніше дуже сильно опікувалась донечкою, після появи синульки все пішло по іншому....може втомлююсь гіперопікувати, :D
Другий малюк у мене із "кесарят"..читала що потрібно їх привчати самим добиватися своєї цілі, що я і успішно роблю...згадую свою первісточку...тоді все було по іншому :D досвід хороша штука

[Сонячна]

Обрала останній варіант відповіді - "Не втручаюсь,якщо немає справжньої небезпеки". Часом гіперопіка все-таки вилазить, особливо, коли чоловік розказує як треба поводитись із сином.

[Natusia2009]

За першу дитину спочатку робила все сама. Зараз, що не зробить все не так, це я так думаю про себе, та реально сама розумію, що це не правильно. В слух стараюсь робити навпаки: підхвалюю, коли допомагає з малим, помиє посуд, чи прибере в кімнаті. З меншим по різному. То бавимоь разом, то на ходунках трохи їздить сам, може трішки побавитись іграшками, коли мама поруч. А взагалі дуже мені кортить надто опікуватись своїми дітьми. Простіше все робити самій, ніж чекати. Хоча знову ж таки розумію, що воно не правильно. Треба мінятись.

[-=Чуча=-]

Поки ми маленькі, то робимо все разом, такий варіант і обрала. Та і зараз можу просто спостерігати, що малий робить, поки не бачу, що буде біда) Це стосується відсування-засування шухляд, лазання по всій хаті...і т д
А от чоловік, той певне "запіклує" малого)))) Він у нього другий, перший син живе з колишньою. Думаю, що він просто хоче все надолужити з нашим малим. І так уже над ним труситься...
Так що ми один одного, то стримуємо, то підштовхуємо. Так що, все вийде і син виросте самостійним і впевненим у собі)

Повідомлення відредаговано -=Чуча=-: 16 лютий 2011 - 09:40

[SWEET_lanka]

Я дозволяю діткам помилятись, вмішуюсь, коли є реальна небезпека. На мене трохи люди на вулиці зглядаються, мол, не відповідальна мамаша, але я проти гіпер опіки. Хочу виростити впевнених сильних дівчат, які можуть добитись своєї цілі і постояти за себе. Особливо стараюсь не вмішуватись, коли дітки на вулиці між собою сперечаються, нехай вчаться самі знаходити спільну мову з ровесниками.

[Katerinka]

питання субєктивне.
родичі чоловіка вважають що я занадто опікуюсь, мої батьки навпаки.
а я думаю що достатньо.
:-)

[Бернадета2606]

із першим було усе фанатично - цьомала, гладила, дмухала, пилинки здувала, на поріг підносила. щоб сам не переступав! (а раптом зашпортається!?) але коли нам підходив третій рочок, я побачила, що не лише сама є фанаткою дитини (у перебільшеному сенсі), а й виховую із малюка фаната також. (якщо протягом хвилини він не бачив мене у полі свого зору - була істерія за мамою, і байдуже - хто поруч: тато, бабуся чи інші..) це призвело до того, що тільки мама мусіла колисати, тільки мама -годувати, тільки мама - гуляти, тримати і т.д. потім ми почали виправляти мамину помилку. (звісно, поступово, без стресів). зараз нам 6 років. ходимо у 1 клас. можу сказати. що залишилася надзвичайно сильна емоційна прив"язаність, але у силу свого дорослішого віку, а також багатьох виховних методів, ми змінилися. цього року наша сім"я стала більшою, маємо ще одного синочка. ДИВИНА ТА Й ГОДІ - у меншого така ж істерична прив"язаність до мене, як і у старшого. (на руки - виключно до мене, як я виходжу з кімнати, а він залишається із кимось - просто жах, що робиться..) хоча я вже навчена досвідом і так не відгороджую його від усього, стараюсь обирати "нейтральний" ідхід, щоб отримував рівну увагу від кожного.. але маю одне тверде переконання: кожному даватиму стільки свободи, скільки йому буде потрібно, аби не нашкодити собі. нехай розкидає банячки, - потім зберу, нехай повимазується - потім поперу, нехай покричить на все горло - і це треба спробувати! ми маємо спеціальні чобітки на калюжі, щоб пострибати із розгону і не перестаю дивуватися, коли інші мамусі репетують на весь майданчик - не йди туди, встань з піска, не сядь, бо там брудно, не бігай, бо впадеш і т.д...ЛЮДИ ДОБРІ!!! може дати їм по газеті і нехай читають на лавці? чи будемо їх на поводку вигулювати, як песиків?

[Cherika]

Поки що у мене немає гіперопіки над дитиною, скоріше навпаки, так як змалечку привчала дитину робити самостійно все що тільки в її силах, і якщо вона чогось не могла зробити - я її вчила як це робити замість того щоб зробити це за неї, то вона тепер дуже самостійна дитина. На вулиці звісно часто бачу м"яко кажучи "нерозуміючі" погляди інших мам і бабусь, але я на це не зважаю, навпаки дуже радію з того що у мене росте самостійна дитина з сильним характером :)

[Василиса]

Якщо немає реальної небезпеки,то нічого не роблю,нехай пробує і знає,що не все так просто..

[Tanya_sun]

Шукала цю тему. Не знаю, що відповісти в голосуванні. Я точно гіперопікуюсь. В мене фобія, я не можу відпустити дитину, кругом за ним маю дивитися, побіг з кімнати на кухню - я за ним, і т.п. На вулиці за ручку або капюшон маю тримати, особливо після того, як він падав зубами об асфальт... Я постійно боюсь, що без мене він десь впаде, травмується. Якщо чоловік не дивиться, я сварюся на нього. Що з цим робити - не знаю. Постійно перебуваю на нервах...

[Mira-bella]

Tanya_sun (17.4.2011, 16:59) писав:

Шукала цю тему. Не знаю, що відповісти в голосуванні. Я точно гіперопікуюсь. В мене фобія, я не можу відпустити дитину, кругом за ним маю дивитися, побіг з кімнати на кухню - я за ним, і т.п. На вулиці за ручку або капюшон маю тримати, особливо після того, як він падав зубами об асфальт... Я постійно боюсь, що без мене він десь впаде, травмується. Якщо чоловік не дивиться, я сварюся на нього. Що з цим робити - не знаю. Постійно перебуваю на нервах...

Ні, це занадто. Такої гіперопіки я не створювала ніколи з дітьми. Я за самостійність, за власні вчинки дітей, помилки і навчання на помилках. Звичайно бувають різні ситуації. Ми повинні виявляти максимум уваги до дітей, але при цьому, вони повинні відчувати себе самостійними, здатними на власні вчинки, помилки і набутий досвід. І нехай йдеться про гулю на лобі чи гру в пісочниці, але у кожному віці свої проблеми.
На старшому синові бачу, що ці методи діють, багато участі у вихованні бере чоловік, за це йому велике дякую.

[гра з вогнем]

коли обпікаєшя хоч раз, починаєш і на холодне дмухати.
нащастя ваші гулі ще вас не попекли