В серпні я почала планувати свій тритижневий курс інтеграції у Вроцлаві. Муж мене накручував їхати туди самій і для мене гріхом би було цим ділом не скористатись. Але був маленький нюанс, який вводив мене в "сумніви" - Дарці на той час було 1 рік і 3 міс, ГВ в нас йшло повним ходом, чужорідна їжа була всюди, тільки не в животику Дарусі ..і все-таки ми вирішили їхати разом, хоча до Вроцлава я попала одна (такі-от ми не серйозні
Значить, було так - спека, переповнений поїзд, груди розбухать-майжевибухають, а я кожні 40хв бігаю в туалет (вистоюючи при цьому довжелезні черги) шоб трохи молока повиливати (так-так, саме повиливати, бо зцідженням це не назвеш). Приблизно така ж картина була на протязі наступних 3 діб з єдиною відмінністю - замість поїзда був один з найгірших гуртожитків Вроцлава..
Терміну "релактація" я тоді ще не знала і статті з аналогічною назвою в журналі "Домашній ребенок" також не було. Знала чітко я одне - ГВ будь якою ціною зберегти, тому на хлопський-розум-прикинувши я вирішила, шо тре стимулювати своє груди так як це робить Дарця - тобто зціджувати, що я власне і успішно і регулярно робила перший тиждень. Потім це все вже не було так весело, особливо коли через ряд причин (серед яких найвагомішою для мене тоді і найбезглуздішою зараз була - груди перестали підтікати, а відповідно - турбувати і я про них фактично забула і насолоджувалась своєю перенасиченою програмою, ну і, звичайно незалежністю) мої груди стали меншими ніж до вагітності і з них годі було і капецльки витиснути. Я підняла кіпіш - кликала мужа з Дарцею до себе, а коли вони відмовились була готова їхати сама до них, але муж відрадив/заспокоїв і я піддалась.. Чесно кажучи вже починала звикати з думкою шо ГВ моє закінчилось.. Але людський організм здатен творити дива! Я дужа перейнялась цією всією ситуацією і не знаю як це далі описати/повязати, але коли я думала про Дарцю, уявляла її, дивилась на її фото - я відчувала як мої груди наповнюються!
Вернулась додому я вранці, цілий день привикала до своєї дитини і відчуття ці були ще крутіші ніж в перші дні її народження!
Циці Даруся в день не брала, навіть під час сну, це мене дуже засмутило.. Але серед ночі (о, диво!) все-таки взяла і хвилин 40 вже не відпускала! Радості моїй тоді не було меж! Це ще крутіше ніж перші прикладання!
__
Роблячи висновок - не знаю чи б наважилась повторити подібне. Стрес дитині, безумовно був завданий дуже великий, але з іншої сторони - Дарця стала більш самостійною і загартованішою, хоча не відомо чи одне одного вартує, але сталось як є
ну і наостанок - цицяємось ми і досі

Допомога



















