[RoksanaVW]

Всі мені останнім часом говорять що перший місяць після пологів, дуже важлива допомога мами, сестри, тьоті чи інш....наскільки це необхідно...чи можливо справитися самій...?
Кому допомагали в цей період? Я розумію що в перший місяць дуже важко самій справлятися....але якщо всеж самій...розкажіть про такій досвід....

[pacis]

RoksanaVW (4.7.2009, 13:31) писав:

Всі мені останнім часом говорять що перший місяць після пологів, дуже важлива допомога мами, сестри, тьоті чи інш....наскільки це необхідно...чи можливо справитися самій...?
Кому допомагали в цей період? Я розумію що в перший місяць дуже важко самій справлятися....але якщо всеж самій...розкажіть про такій досвід....

Я теж думала, що без мами не впораюся. Але коли приїхали мама і тітка, стало важко в тому плані, що вони ніби приїхали до мене в гості, я хотіла приділити увагу їм, і встигнути все з дитиною. Ну, ясно, що все не встигала, дуже хвилювалася, плакала. Та ще до моїх хвилювань додалися їх переживання. Дуже допоміг чоловік. У нього вже є старший син в першому шлюбі, у нього це не вперше. Він все робить спокійно і впевнено, тому його настрій передається мені.

Я думаю, саме в цьому причина. Допомагати молодій мамі має людина, спокійна і впевнена у тому, що робить, яка не впадає в паніку через дрібниці.

[Ліньтяйка]

Самій справитися можна, але краще звичайно, якщо хтось допомагає - найкраще мабуть чоловік і мама. Мені в пологовому не допомагав ніхто, коли повернулася додому перший місяць лише допомагали ввечері купати (чоловік і свекруха), бо протягом дня на роботі, а після роботи замучені. Мої рідні теж не мали можливості допомагати (лише грошима). Чоловік за весь період вставав до дитини десь три рази вночі, але мені впринципі не важко. Приблизно з двох місяців дуже почала допомагати мама чоловіка (ми з свекрухою живемо разом), коли приходить з роботи, поїсть, бере його на годину-дві до себе в кімнату і він засинає, я за той час можу багато всього зробити (або навіть в магазин збігати), з двох з половиною місяців, коли в чоловіка стало погано з роботою (нема клієнтів і він в обід повертаться додому) він почав теж допомагати, постійно разом гулям з каляскою - це так класно (мінус лише в тому, що з грошима туго, надіюся з роботою все налагодиться). Але все ж першу пору псля пологів я була майже постійо сам на сам з дитною - боліла спина до вечора жахливо, я налагоджувала ГВ, не висипалася. Добре, що завжди можу подзвонити до свої мами і сестри за порадою, а ще моя родина допомагає фінансово, за що їм дуже вдячна.
З інших родичів чи знайомих, я взагалі нікого першу пору не хотіла бачити - весь мій кругосвіт був навколо малюка, інші люди мені заважали, я нікого додому не запрошувала (морозилася).

[marime]

RoksanaVW, як що є від кого чекати допомоги, то чому б і ні. Поки все увійде в привичну колію, поки пристосуєтесь до потреб маленької ляльки можна перекласти деякі справи на плечі рідних. Мені з малим не допомагав ніхто, ну хіба старший малий міг щось подати чи піднести. Чоловік постійно на роботі, а моя мама, як щось допоможе, то подім довго і нудно згадує. Так що мені набагато спокійніше було все робити самій, і не слухати потім роками розповіді, про те як мені допомогли. Закупи зі списком робив чоловік, попрати, поприбирати приготувати їсти і зробити уроки зі старшим справлялась сама. Головне без фанатизму і не шукати проблем там де їх нема- не помила посуду сьогодні, то помила завтра, не приготувала вечері, ніхто не відміняв сосиски і морожені вареники. Іі взагалі воно може видається і страшно, але по ходу пристосуєтесь. Удачі.

[Veronika_S]

RoksanaVW, я думаю самій справитись реально, проте треба бути готовим, зо це буде нелегко, принаймі так було в мене. В роддомі мені допомагав чоловік, 1 ніч була мама. Дуже важливою ще йдосі для мене є моральна підтримка чоловіка, оли він поруч мені якось спокійніше. Мені потрібна була допомога лише перші 2 тижні, далі я справлялась сама. Незабувайте про післяпологову депресію, були моменти я плакала, чоловік запитує "чому?"я у відповідь "я незнаю....", хоч добре, що вона не психологічна (депресія), а фізіологічна.

[Рудзинка]

Самій справитись з дитинкою абсолютно реально, але це залежить в першу чергу від вашої психологічної і навіть фізичної підготовки. Особисто я могла займатись дитиною сама абсолютно спокійно, не боялась її брати, переодяггати, купати і т.д., але в мене була проблема з грудьми (молоко лилось ріками, я постійно була занята або масажем грудей, або зціджувала), то тут мені була просто необхідна мама, щоб пригледіти за малим. Крім цього залежить, які стосунку у вас змайбутніми бабцями і чи комфортно вам з цими людьми знаходитись в одному приміщенні і т.д. Коли біля вас буде мама або ще якісь жінки з досвідом, усі хотітимуть допомогти порадою, розказати, шо і як краще робити для малюка, а це лише може морально виснажити молоду мамусю. Десь прочитала такий вислів: "Бог дає таких дітей, з котрими їх батьки зможуть справитись". Кожна мама відчуває свою дитинку, знає, що, як і коли їй потрібно!

[Вишенька]

RoksanaVW, мені дуже допомогав чоловік, а ще на кілька днів часом лишалась мама. Якщо є можливість, що хтось допоможе - не відмовляйтесь. Але це повинна бути лише допомога, а не гість, якого як і дитину треба бавити (їсти подати, прибрати і т.д.). Я могла маму попросити в магазин сходити, картоплю начистити, поприбирати, вночі дитину поколисати (а самій в той час поспати).
Впринципі могла б і сама справитись, але з допомогою легше. Нехай не постійно і не кожного дня, але трохи вільного часу, щоб навіть просто полежати дуже не вистачає.

[Katerinka]

Справитись важко але реально. підтверджую. я правда жила зх чоловіком, мамою та батьком. але в пологовому три дні була сама. і кажу що там мені було навіть легше...
тому як не хочете нікого бачити (а таке є у тих хто щойно народив-хочеться забимтися в норку і нікого не підпускати) то так і робіть.
поговоріть з чоловіком що він повинен буде робити багато чого по дому. всі продукти купувати, прибирати, істи хоча б собі робити. решту як гарно організуєтеся, то зробете самостійно.
легких вам пологів та першого місяця!

[Soveniatko]

Я перших три місяці практично не пам"ятаю, бо це був.... не хочеця казати " жах" бо було багато приємного, але я була як зомбі. Чоловікова допомога полягала в тому, шо вечері допомагав купати і закуплявся в магазинах. Мама в мене живе за 500 км, то приїхала за кілька днів після виписки, навела в хаті лід і приготувала все до хрестин, за шо їй деже вдячна, бо сама б просо не змогла і за 5 днів поїхала. Мала з рук не злазила, спала тільки на руках, весь час мучилась коліками, спала по 15-20 хв вдень,вночі годину спала годину гуляла. Я інколи чекала пів дня приходу чоловіка з роботи, щоб сходити в туалет, бо як тільки малу кладеш, та заходилась в істериці. Не знаю, як я вхитрялась шось готуваи чоловіку, але сама жила на хлібі з маслом і зеленому чаї, тобто мені нічого не можна було, бо зразу в малої понос, ну там ше якісь кашки від яких мене нудило, про порядки мовчу. Але мабуть би і не хотіла нічиєї допомоги.Така вже я людина, шо мушу все сама проконтролювати. Мама як пробувала, шось радити, мене дратувало. А після її прибирання щодня звонила, щоб взати де вона шо поклала . Так шо мені ліпше було самій.

[Katerinka]

Взагалі як хтось буде пропонувати допомогу то просіть щоб помогли не з дитиною (бо з дитині перші місяці тільки мама потрібна), а з побутом. нехай приберуть, помиють підлогу, зварять іжу, поперуть одяг, попрасують. це можуть зробити і приходящі а не живущі разом з вами родичі.
я свого малого нікому не довіряла (навіть памперс міняти). зате моя мама: готувала мені їсти, прала мої та малечені речі, прасувала для малечі все.
дивіться щоб не вийшло так що прийшли допомагати, а в результаті побавились з дитиною чай попили і пішли. а ви лишаєтеся втомлені і нічого не зроблено...
просто подумайте як би ви хотіли. як захочете так вам і буде легше...

[Ірина І]

допомога потрібна при купанні. А для всього іншого ні. Чим швидше молода мама адаптується до нових змін тим краще буде потім. Бо можна в перший місяць помагати, а потім всеодно з дитиною більшість залишається сам на сам.
Правда мої подруги після кесарево потребували допомоги, бо самі не могли піднімати дитину.
я була сама, ще й ремонт робили. Купали разом з мамою або чоловіком, сама не наважувалась. А все решту, гуляння годування сама. Мені мішали люди, особливо баби і тому подібні. Хотіла буди сама з донечкою.

[Nemira]

Можна справитись з дитинкою самій. В пологовому була сама і з перших хвилин сміливо доглядала за малюком. Вдома теж нікого до нього не підпускала.
Допомогу варто приймати, але не по догляду за дитиною, а у хатніх справах. Якщо мама може прибрати, наготувати, випрати-попрасувати, то добре. Але я і такої допомоги не хотіла. В мами хворий хребет, то вона поможе, але потім цілий день будуть охи-ахи, як їй погано, щоб я часом не забула про її турботу і чого їй то вартує. Тому все робила сама.
А ще мені здавалось, що ніхто так не зробить як я - чоловік чи мама з татом і одяг не так розвішували, і не так прасували, і не так складали, і голівку при купанні не так тримали.
Втікати від малого в перший місяць вдавалось максимум на 15 хв, але я не хотіла, щоб його ще хтось бавив, крім мене, тому бігла на перший писк. Та й не міг його ніхто, крім мене, заспокоїти.
Чоловік помагав (і помагає досі) - ходив по магазинах, часом докупляв синочку лашки за моїми вказівками, та й допомога по дому типу "принеси-занеси-подай-забери" теж дуже важлива. Коляску я без чоловіка знести не можу і в слінг малого запхати теж.

[За крок до весни]

я напевно одна з небагатьох, котрі дійсно змушені були давати раду самі, без фізичної допомоги родичів, друзів, знайомих, волонтерів.
у пологовому нам не вірили, що ніхто не буде допомагати з дитиною.
з 6 місяця вагітності та досі (Андрію більше року) наша сім"я дає собі раду сама.
так у нас склалися обставини.
це важко (тому якщо пропонують допомогу - не відмовляйтеся), але можливо.
дуже залежить від складності пологів та вдачі дитини. у мене був кесарський розтин і Андрійко довго сильно плакав.
перші місяці я не пам"ятаю взагалі. десь з 6 місяців стає трохи легше, потім 8-рік знову важкий період, після року знову легше.

питайтеся, що вас цікавить.
перші 2 тижні ми харчувалися їжею швидкого приготування, якщо я йшла на кухню. то готувала багато, на кілька днів вперед. підтримувати квартиру в порядку важко не було. не хтіла пилесосити - не пилесосила, стерильною чистотою не переймалася.
дитину не носила щоразу мити. користувалася морими серветками.
грудне годування зекономило багато нервів та сил.
від початку все дитяче прала у пральній машині.
приблизно так як і всі :), тільки значно менше часу для себе...

[Сонячна]

Katerinka (4.7.2009, 17:52) писав:

Взагалі як хтось буде пропонувати допомогу то просіть щоб помогли не з дитиною (бо з дитині перші місяці тільки мама потрібна), а з побутом. нехай приберуть, помиють підлогу, зварять іжу, поперуть одяг, попрасують. це можуть зробити і приходящі а не живущі разом з вами родичі.

Золоті слова!!!
Ну і ще з досвіду - допомога при купанні немовляти просто необхідна.
А щодо пологового, то яка там допомога? Лежиш собі, час від часу цицю даєш .

[Настюша]

Я категорично була проти всіляких допомог, та й зроштою, ніхто дуже не спішився помагати. Єдине, то тре було за старшим більше пильнувати - довірила свекрусі (з нами живе). А так я егоїстка - за малою дивлюся сама ( з чоловіком), ніяких мам, баб, тьоть не витерпіла би - послала би подалі ще в перший день нав"язливих допомог.

[pacis]

гра з вогнем (5.7.2009, 1:39) писав:

перші 2 тижні ми харчувалися їжею швидкого приготування, якщо я йшла на кухню. то готувала багато, на кілька днів вперед. підтримувати квартиру в порядку важко не було. не хтіла пилесосити - не пилесосила, стерильною чистотою не переймалася.
дитину не носила щоразу мити. користувалася морими серветками.
грудне годування зекономило багато нервів та сил.
від початку все дитяче прала у пральній машині.
приблизно так як і всі :), тільки значно менше часу для себе...

Власне, у нас так само. Свекри вважають, що я занадто самостійна. А мої батьки дуже далеко. Коли приїжджала мама, в принципі, вона приїжджала не допомагати, а подивитися на внучку. Добре, що я родила без КР, можна все робити самій.
З того, що важко:
1) Возик. У нас він не влазить в ліфт, тому знімаю 1 колесо перед ліфтом і тримаю возика на вісу. Ще важко заносити возик в під"їзд до ліфта по сходах. Важить він 18 кг, дитина майже 6 кг, плюс продукти. Знімаю люльку, заношу в під"їзд до ліфта, окремо заношу шассі з продуктами. Кріплю люльку на шассі. Знімаю колесо, захожу в ліфт, виходжу з ліфта надіваю колесо :) Або, чекаю, коли в під"їзд буде заходити якійсь чоловік, всі зазвичай допомагають занести.
2) Не у всі установи можна попасти з возиком. Для цього чоловік мені подарував кенгурушку, а коліжанки - слінг. Тому, збираючись туди, куди треба їхати маршруткою, або не зайдешь з возиком, беру малу в кенгуру. Слінг зручніший в плані комфорту, але вдягати цей шарф треба ще повчитися.
2) Поїсти інколи не встигаєш. І приготувати. Не поїв - не маєш молока, в результаті голодна дитина, що не може заснути. Тут треба мати терпіння, щоб перервати цей ланцюжок.

Купати, прати, прасувати та прибирати, якщо без фанатизму, не важко. :) Але у мене дитинка ще маленька. Можливо, як каже гра з вогнем, є періоди, коли дійсно, без допомоги важкувато.

[Nattik]

Точно реально. Це якщо станеться так, що допомоги не буде, то знайте :) Тепер згадую, десь як малечі було 2-3 місяці приходили колеги навідати і так дивувались - ти що, зовсім сама? Так у нас вийшло, і як на мій характер, то і добре. Лише чоловік перший тиждень взяв на роботі "відгули". :db: У мене були нормальні пологи (хоч і з болючими швами), дитина перші місяці мала трохи коліки, але загалом була здорова, і головне -ГВ! Все це допомогло справитися і тепер справлятися із усім зовсім без сторонньої допомоги. Зрештою, що такого особливого треба робити у міській квартирі - ні хазяйства , ні городу, ну і старших діток теж не було у нас :) Цілком реально, хоч часом маму наче танк переїхав :D Мені здається, все залежить від стану здоров"я мами і дитинки і характеру мами.

[Руденька]

Виписалась з пологового і додому.... а дома старша доня і все)))) Важко було перші 2-3 тижні. Потім до всього звикла - пристосувалась. Мало часу було для себе - це точно.... вірніше в мене його зовсім не було. Найстрашніше це були нічні коліки малої = боялась що не витримаю і впаду від перевтоми і недосипання - але звідкись брались сили))))) А потім приїхала мама на місяць!!!!! Та вже зараз сама зі всім справляюсь - встигаю якось))) жінки сильні істоти)))

[Смугастий Равлик]

Якщо чесно, я чекала більшої підтримки від свої близьких, ніж виявилося насправді. Чоловік більше шкодив, ніж допомагав, добре, що зник, коли дитині було 2 місяці, а то я потрапила б точно до божевільні. Батько завів коханку, коли я завагітніла, і взагалі не цікавився нашим існуванням, поки ми про себе не нагадували, і коли Яринці було три місяці, пішов від нас жити до іншої. Мама обрала тактику: твоя дитина повинна знати тебе лише як маму, то я не буду втручатися. Таким чином за ввесь час до сьогоднішнього дня жодного разу мене ніхто не підмінив уночі біля Яринки, але зараз вже легше набагато, а в перші місяці я спала по три години на добу в найкращому випадку, і ніхто мене навіть не пожалів і не запропонував навіть удень прилягти на пару годин відпочити. Коли почало пропадати молоко, не чекала від мами фрази: ну й що тут такого, стільки дітей на сумішах виросло, і наша виросте. Чогось така жорстокість від найрідніших людей геть вибиває з колії, це при тому, що виростили мене у великій любові, і я завжди була мамусина і татусева доня. Але до всього звикаєш, і памперси я завжди міняла, і прала сама, і прибирала, ще й їсти інколи встигала для всіх наготувати, і зараз це роблю. Жаль тільки, що могла б більше часу і енергії приділити Яринці, а то геть інколи нічого не хочеться.
Інколи проскакує думка - а якби я була сама, все було б інакше, і встигала б більше, і життя б своє будувала так, як того хотілося б мені, і дитину б свою виховувала по-своєму. Я деже-предуже люблю свою маму, вона прекрасна людина і прекрасна мама, але найідеальніші люди, живучи під одним дахом і бачачи одид одного 24 години на доби, теж би сварилися і не розуміли б один одного. По собі знаю - дуже витривала, будь-які перешкоди подолаю, але якби тільки на душі було спокійно, бо дуже важко отримувати удар в спину, а після нього ще важче ставати на ноги. а ще важче щось робити, коли хтось постійно втручається, збиває з ритму і виводить з рівноваги.

[Селена]

Мій чоловік переніс складні операції після ДТП (остання за місяць до народження Юлі), практично був прикутий до ліжка то на його допомогу я й не розраховувала. Дитина народилася через КР, на третій день після КР я вже з доцею була вдома, де нас чекав татусь, з першого дня справлялася сама, найважче було з купанням воду приносила/виносила літровими кружками. Мабуть через безвихідне становище звідкись взялися сили. :) Роботу по дому роблю коли доця спить. Дуже велике значенння має чоловікова моральна підтримка. Чоловік жартує що в мене дві дитинки - він і Юля. йому ж також треба подати, переодіти, помити, але нічого маю надію його здоров"я піде на поправку і буде він мені допомагати :D