[ліка]

Прошу модераторів, якщо вже є така тема, то перемістіть будь-ласка.

В мене виникла проблема і поки що толерантного вирішення я бачу.
В малого є знайомий хлопчик, по-перше вони в одній групі в садочку, по-друге він живе не дуже далеко від нас і вони регулярно зустрічаються на дитячих майданчиках. Коли вони зустрічаються, то таке враження що малому зриває дах, він стає некерованим, бігає з тим хлопчиком, мене зовсім не чує. Самого ми малого гуляти не пускаєм, бо живемо в центрі і до любого майданчика треба переходити декілька разів дорогу, гуляємо ми ще з меншим малим, а той хлопчик гуляє сам по всьому району, в мене складається таке враження що за ним не дуже дивляться, тому що пару разів помічала що він одітий зовсім не по погоді і практично весь час на вулиці, дуже часто коли ми вже йшли з майданчику або гуляти десь дальше або там на базар, він йшов за нами і ніяк не реагував на мої зауваження що ми йдемо далеко і йому з нами не можна, коли я його питала чи не буде його мама хвилюватися куди він подівся, він казав то мама на роботі, то на селі, то ще десь і взагалі йому можна, і мені вартувало багатьох зусиль переконати його не йти з нами.

Так от вчорашня ситуація. Приводить дідусь малого з садочку, по дорозі вони зайшли на майданчик, і за ними увязався той хлопчик. Я йому кажу щоб йшов додому, бо його мама буде хвилюватися - ноль реакціїї. Мій Сергійко - добра душа - пішли будем бавитись, я тобі покажу свої іграшки і т.д. А я не мала часу, бо в мене на плиті все кипіло, бабуся ще й дивилась за меншим. Тут несподівано хлопчик біжить в коридор і починає взуватися, бабуся то помітила, заставила його повикладати з кишень цілу купу наших іграшок, пояснивши що він може бавитись, а брати з собою не можна, я того всього не бачила бо була на кухні, хлопчик зразу передумав йти додому і пішов далі в кімнату бавитись з Сергійком.
Тим часом я покликала їх на кухню їсти полуницю, з'ївши одну ягідку хлопчик знов побіг взуватися, я пішла випустити його з під'їзду, складалося таке враження що він тікає з хати, ще я помітила що в нього повні кишені і він їх тримає щоб нічого не згубити, мені навіть в голову не прийшло що він в нас щось взяв. Повернувшись додому, поговоривши з бабусею і з малим вияснили, що хлопчик забрав (вкрав?) 6 іграшок, вони невеликі але не дешеві, частину з них вислали дітям з Америки, так що загальна сума складає десь найменше 150 грн.
Ми звичайно провели з малим розмову, я правда не впевнена що він все зрозумів, казав "якщо я йому не дам, то він не буде зі мною дружити", я йому пояснювала що то не справжня дружба, якщо він буде дружити в обмін на іграшки, а малий за своє "він мені подобається".
А я не хочу, щоб до мене додому ходили діти батьків яких я не знаю, чи які мені не подобаються. Я не хочу дарувати іграшки, куплені за свої гроші чужим дітям, тим більше в мене двоє дітей і іграшки в них спільні. Поки що я можу обмежити їхнє спілкування тільки садочком, а що буде далі не знаю.

Що робити якщо друзі твоєї дитини тобі не подобаються?
Як це пояснити дитині не травмуючи ні її, ні ту другу дитину?

[Котя]

Для нас питання дружби теж актуальне. Малий дуже компанійський: постійно тягне мене в гості до сусідів там де діти є (самого ще не пускаю), на майданчику дружить з усіма без розбору, діти легко підбивають його на неоднозначні вчинки. Думаю, такий характер. Але мене це не влаштовує. Поки він малий, то є можливість проконтролювати, а от коли підросте? Про підлітковий вік взагалі мовчу.
Поки-що бачу вихід лише в розмовах, розказую, пояснюю, коментую вчинки його друзів.
Теж нещодавно була історія з іграшками. Хлопчик без дозволу взяв його іграшку і навіть не збирався віддавати, то синуля каже "я тобі дарую". Ціна іграшки середня, але малий часто нею бавився. Спробувала пояснити, що хлопчик може до нас приходити і гратися, але це не подіяло. І от коли черговий раз ми проходили попри магазин іграшок малий просив йому купити, та не тут то було. Нагадала йому ту подаровану, сказала, що зараз в планах купляти нічого не було і він мусить зачекати до якогось свята. Не знаю, чи правильно зробила, але коли слова не доходять треба вчити через дії.

[Levandovskij]

Так, це актуальна тема. Моя старша доня--"широка душа": віддасть все, що попросять. Крім того вона звикла, що вдома має слухатися батьків, тому і друзів слухає без заперечень.
Я спостерігала, як доця бавиться з подругою, якій вдома дозволяють практично все, що вона захоче. Бачу слухає всіх її наказів, а це не завжди добре.

Тому треба проводити з своїми дітками "виховні", пояснювати їм, що є поняття "ми", "моя сім"я", "мої речі","моя мама сказала зробити так"....В цьому в дитини має бути пріоритет.

[olia14]

Ну от і в мене було те саме, щосили боролась за те, щоб моя дитина зрозуміла, що її подруга мені зовсім не подобається(проти дитини не маю нічого, а до батьків тисяа питань, які і оголошувала нераз..проте слухати ніхто не збирався, було і таке-дзвінок у двері, мама знає, що ти до нас прийшла, так, а потім через півгодини зла мама, що не могла знайти дитину, знайшла тільки тоді, коли я подзвонила запитати чи вона знає де її донька...), а особливо не подобається, що мою дитину як підміняють, коли вона бачить ту дівчинку, вона як одержима, бігає, мене не чує, робить речі, котрі я б не дозволила ніколи, а потім з плачем я її відриваю від неї, кожен раз, коли йдемо до дому і на питання, чи не достатньо їй подруги цілий день в садочку, то ще і в гості просити(що це взагалі за мода на гості у 4 річних дітей!!!), вона каже, що ні, треба ще в дома...Та боротьба таки закінчилась в мою користь, незнаю через що, чесно, та моя дитина перестала цікавитись тою дівчинкою, частково пропала одержимість, але все одно мою дитинку тягне привязатись до когось...тому не знаю чи я зробила добре..

З чим повязана така "тяга" з кимось дружити у 4 річних діток? чи це особливість моєї? Вона плаче майже кожен вечір, що вона хоче дружити, а з нею не хочуть дружити, або дружать трохи з нею трохи з іншими(через "ревність" її таке не влаштовує), або хлопчик з яким вона хоче дружити, не хоче з нею, бо хоче з хлопчиками тільки дружити, такі проблеми у нас щодня...Дівчата поможіть порадою, бо не знаю що з тою "дружбою" робити, донечка моя має далеко не простий характер, може і з цим повязані усі проблеми, але не хочу, щоб це якось відбилось негативно на її подальшому спілкуванні з людьми в житті...Сотні раз пояснювала, що не потрібно з кимось дружити, а бавитись зі всіма, це і вихователь говорить щодня, та вона не розуміє, допоможіть знайти потрібні слова, може я чогось не розумію???

[Сонячна]

Так є, що першими друзями дошкільнят, як правило, стають сусіди з двору, чи одногрупники із садочку.
Спілкування з однолітками надзвичайно важливе, і позбавляти свою дитину цього не варто. Якщо "друг" вашої дитини не є бажаним у вашому домі, то замініть його бажаним,як то кажуть:"Клин вибивають клином". Запрошуйте частіше додому своїх подруг, у яких є діти такого ж віку, звпитуйте весь час дитину:"Чим ви бавились з...?" ,"Правда з ним цікаво?"..."Ух ти, який у тебе класний друг!". В більш старшому віці такі трюки вже непройдуть, та й старші вже не волочать додому будь-кого.

[olia14]

але ще одна проблемка лишилась: найбільше переживає за друзів у садочку, там мене нема і нічим допомогти не можу, ну не буду я їй дружбу купувати, як іграшку, що з цим робити? .. а плаче через те, що не хоче хтось конкретний чи не завжди конкретний з нею дружити...Як діткам пояснювати чи вчити знаходити друзів, бо постановка речення"я дружила з Вікусею, бо вона пригостила мене цукерком" мене теж не дуже влаштовує, хоча про дружбу як таку ще рано говорити, але бачу, що в дитини проблемка у спілкуванні, або це я вже щось надумую...

[Кохавит]

А у нас жених нарисовался. Малая сообщила что он у нас жить будет и надо вызывать дядей делать вторую кроватку - для Дани :)

[Мія]

olia14 (22.10.2009, 21:03) писав:

але ще одна проблемка лишилась: найбільше переживає за друзів у садочку, там мене нема і нічим допомогти не можу, ну не буду я їй дружбу купувати, як іграшку, що з цим робити? .. а плаче через те, що не хоче хтось конкретний чи не завжди конкретний з нею дружити...Як діткам пояснювати чи вчити знаходити друзів, бо постановка речення"я дружила з Вікусею, бо вона пригостила мене цукерком" мене теж не дуже влаштовує, хоча про дружбу як таку ще рано говорити, але бачу, що в дитини проблемка у спілкуванні, або це я вже щось надумую...

та це не надумано... 2-3 роки вік коли дитина вчиться собі місце в спільноті "робити"... краще сказати виборювати... боляче дивитися як дитина вибирає "не відповідний" об'єкт і старається його триматися. критерії за якими дитина вибирає друзів... я б сказала не існує ніяких. Пояснення - цукерка, бо вже навчено шукати пояснення, але з багатьох дітей чому саме оця обрана-вимріяна "коліжанка"? Найважче тут - не допомагати. тут нашкодити легко. але боляче коли омріяна коліжанка починає плюватися і битися без видимої чи логічної причини... важко пояснити чому коліжанка так себе поводить. відповідь - не робити нічого мене не влаштовує. в моєї дитини залишається стрес від спілкування. і мої пояснення їй нічого не пояснюють. мої намагання уникати її коліжанки також здається ситуацію не вирішують.
ну що? терпеливості і витримки нам
я пробувала помістити дитину в інші середовища з дітьми, щоб вона дістала можливість порівняти... здається тільки збільшило стрес в цілому ...

[olia14]

Мія, от і я боюсь, що своїми намаганнями ( дещо незграбними, бо йдеться, про дуже крихкі речі, емоційний стан маленької дитинки і ще не сформований характер) я можу більше нашкодити, аніж помогти, тому і не знаю, що робити?..

[Мія]

olia14 (24.10.2009, 19:03) писав:

Мія, от і я боюсь, що своїми намаганнями ( дещо незграбними, бо йдеться, про дуже крихкі речі, емоційний стан маленької дитинки і ще не сформований характер) я можу більше нашкодити, аніж помогти, тому і не знаю, що робити?..

взагалі з другої половини другого року життя дитина старається дослідити соц аспект (з літератури). т.б. побили ...ну та побили... не важливо хто правий - головне щоб не повбивали одне одного - це між дітьми. а от як захистити дитину від впливу дорослих я не знаю. особливо коли вона іде в садочок.

одним словом я теж без поняття особливо... після того як мою дитину побив "колєга"... - а бути точним він її намагався задушити... причина - треба було її м'ячик терміново... - я пробувала пояснити його поведінку тим, що він не хотів. от як пояснити те, що він ще не усвідомлює свої дії до кінця, дитині в два роки - я не знала. я придумала, що він не хотів і перепроситься. дитина здригалася, зхлипувала і перепитувала "не хотів?" я ствердно кивала головою і казала "не хотів". вона питала "він більше не буде?" на це я теж впевнено кивала головою... голос би видав брак переконання. тоді в хаотичному вирі думок в мене виплило "морозиво". і я спитала чи вона хоче?.. вибір морозива забирає в нас дуже довго, тому мені вдалося де-що відволікти...а написала "де-що" бо дитина була сумна і після того почала штовхати інших дітей на майданчику... що мені не сподобалося звичайно. тут явний якийсь пост-стрес... чи то розчарування... після того випадку були і інші звичайно. де-які більш а інші менш драстичні. тепер їй 2 роки і 10 місяців... і перше що я почула від виховательки на другий день садочку (а ми були всього 2 дні там) - вона вдарила хлопчика старшого... на мій запитальний погляд я почула "він хотів забрати в мене книжку!"
але мені здається що на її вік вона занадто часто дістає від старших дітей чи то в парку, чи на майданчику... тут вберегти ніяк не можна.

від батьків найголовніше потрібне - підтримка. я думаю цього вистарчить.

[olia14]

Мія, ви як з моєї старшенької в такому ж віці списали...теж завжди була дуже "цікава", завжди були сутички за щось.. Робила як ви і кажете, просто підтримувала, розраджувала...(і теж згадала, був і у нас такий випадок, коли ще зовсім малим карапузом вона стояла з іграшкою, а старша дівчинка штовхнула просто так, навіть не за іграшку, на землю, не хочеться оправдувати саме цим вчинки моєї дитини, бо і забула про цей момент, поки ваш допис не почитала, але щось в тому є, навчили їх як у цьому світі виживати...)в 4 роки пройшло трохи, тепер вони навчились тихенько без крику відпихатись, перейшли на таємні методи боротьби і от тепер у нас проблеми з друзями, тому і думаю, може вона дуже різка, тому так "відштовхує" своїм характером, бо таких баталій як було у 2 рочки зараз нема, просто плаче, коли не дають якоїсь іграшки...
І якщо говорити, що то батьки винні, бо неправильно виховують, то я сумніваюсь, що це результат виховання, менша зовсім інша, дружня, весела, майже не було сутичок за іграшки, має багато друзів, ну таких, як на 2 рочки друзів, у 4 друзі інакше виглядають...То чому старшенька така плакса, така нетерпляча, така ранима? може через мою другу вагітність і те, що менше уваги свого часу дісталось, але вона мені дуже часто нагадує маленьке вовченя...

[Мія]

olia14 (25.10.2009, 9:27) писав:

просто плаче, коли не дають якоїсь іграшки...
І якщо говорити, що то батьки винні, бо неправильно виховують, то я сумніваюсь, що це результат виховання, менша зовсім інша, дружня, весела, майже не було сутичок за іграшки, має багато друзів, ну таких, як на 2 рочки друзів, у 4 друзі інакше виглядають...То чому старшенька така плакса, така нетерпляча, така ранима? може через мою другу вагітність і те, що менше уваги свого часу дісталось, але вона мені дуже часто нагадує маленьке вовченя...

я вже писала, що пробувала інші середовища. і на мій подив в одному такому варіанті спрацював якийсь невидимий механізм і що мене здивувало так це коли троє 2 і скільки там річних дітей бавилися однією забавкою і нею ділилися... з радістю. тут був присутній фактор як вже писали в іншому пості "іншої виховательки". т.б. вчителька була інша. шкода , що короткочасно. Але це вихід. дитина була щасливою... і мала багато коліжанок... їхня поведінка (ті самі діти) з іншою вчителькою була інакша. одна з коліжанок побігла до мами, інша бавилася в кутику сама, моя бігала і ще хлопчик тихенько сидів у кутку.

наступне середовище з ровесниками було знову не вдалим. і два дні садка (тимчасово) були стресом. проте підтвердили тезу про те, що діти вчаться виживати в середовищі, коли вони самі. Добре, подумала я, вона дає собі раду. Але тепер щодо садка - чи варто дитину відводити регулярно в середовище, де вона чує себе не щасливою? Так сильно вибору в садках не має.

Можливо ви маєте рацію на рахунок уваги, але я не думаю, що ваша старша донька отримала її менше від вас ніж їй потрібно. Можливо етап через який вона проходить зараз вимагає більше вашої уваги. Можна попробувати змістити графік і приділити трохи більше уваги старшій. Це дасть свої результати однозначно. Адже впевненість в собі дає власне підтримка і увага батьків. тут небезпека протилежного. надмірна увага теж не дуже працює в бік впевненості в собі малюка.

в мене проблема вимог. вимоги зростають з кожним днем... "Мама, я хочу в садочок... я хочу в школу...я хочу на гімнастику...я хочу на танці... я хочу до Мартинка..." Вдячний хлопчик Мартинчик, що віддає всі совї забавки...а як не хоче віддавати то все одно віддає... бо має лагідну і добру вдачу. і страшно страшно хоче коліжанку..

[м@рійк@]

В нашому дворі є 10 дівчаток приблизно одного віку - 5-7 років. Всі вони між собою дружать, але ніколи не бавляться разом. Наведу приклад.
Бавляться Оленка, Яринка, Каріна. Вийшла Настя і вже Каріна з тими дівчатками не дружить. Причому так і кажуть: я з вами не дружу. І так постійно, бавляться якимись компаніями поки не вийде хтось інший. За один день компанії можуть змінюватися декілька разів, то вони дружать, через 5 хвилин вже не дружать і бавляться окремо. Не знаю, чи доступно пояснила.
Я постійно своїй Мартусі пояснюю, що так не можна, що вони ж подружки, але не допомагає. Вона ображається, коли з нею якась дівчинка не хоче дружити, але сама робить так само.
Вже не знаю, що робити з отими дружу-не дружу. Чи то не звертати увагу, не мішатися між ними і вони переростуть, чи мішатися і виясняти причину, пробувати мирити?

[olia14]

м@рійк@ (2.10.2010, 23:47) писав:

Вже не знаю, що робити з отими дружу-не дружу. Чи то не звертати увагу, не мішатися між ними і вони переростуть, чи мішатися і виясняти причину, пробувати мирити?

а ми завели собі в друзі двох хлопчиків(дівчаток фактично не залишилось у такому тісному спілкуванні), ви і не уявляєте наскільки стало простіше жити і мені з їх мамами, і моїй доні з тими дітлахами. жодних суперечок, жодних дружу-недружу і а подивись, яка у мене спідничка, а моя краща...і т.п. нема, ніколи не думала, що можна так полегшити собі існування

[Бернадета2606]

пригадую себе у дитячі роки і свої образи на маму, яка завжди мені вказувала - з тим дружи, з тою - ні.. думала - от виросту, і ніколи не буду робити різниці для своїх дітей!!! І виросла... намагаюся пам2ятати це правило, проте не виходить, так щоб взагалі бути чесною.. Мабуть у кожного в дворі є діти (друзі наших дітей), які відверто нагліші, хитріші. жорстокіші і т.д. а мій цього не помічає - як його використовують, як обманюють.. пояснюю вдома, а він вперто - це мій друг!!! я не обмежую його у спілкуванні із такими. але після таких гулянь - щовечора годинами сперечаємося, пояснюю йому відкриваю очі на правду. поки що - безрезультатно, бо дитячі "рожеві окуляри" бачать по-іншому, для них світ добріший, як не крути.

[Katerinka]

а нам повезло. у нас есть друг на 2 мес младше. они очень хорошо дружат. гуляем вместе.
раньше ходили то в оду компанию то в другую. часто дети обижали, бывало даже пытались палкой тыкать и кусать!
теперь мы гуляем только с другом и так хорошо стало. теперь даже если игрушку не поделят или побьются-не переживаю.

[Сонях]

моя мала однолюбка, ну не так строго і конктретно, але загалом, вона дружить з дівчинкою і дуже ображається, коли Аня її міняє на когось іншого.

[Котя]

Від мого повідомлення в цій темі пройшло два роки. Тепер з впевненістю можу сказати, що дружбі не навчиш і її на пальцях не покажеш))) Все приходить з досвідом і, безперечно, залежить від характеру. А ще на формування дружніх відносин суттєво впливають вікові кризи, рівень загальної освіченості дитини і стилю виховання. На разі, колом друзів свого сина повністю задоволена і дозволяю вирішувати з ким дружити, а з ким ні майже самостійно.