[Cvit Lana]

Прочитала цей вірш на одному з форумів особливих, автора не знаю.

Кто такие дети-инвалиды?
Дети-инвалиды , Ангелы земли
Сколько не заслуженной обиды
На себе они перенесли

Сколько раз ,они лицом в подушку
Чтоб не плакать на глазах у всех
Говорили ночи как подружке
Разве то что есть мы ,-это Грех?

Сколько раз их матери украдкой
Увозили в сторону детей
Чтоб не слышать шёпот этот гадкий
Злых, не добрых, немощных людей

Немощны они не телом бренным..
Немощны душой своей холодной
Не помочь пытались детям бедным
Прочь всегда их гнали взглядом злобным

Не грустите матери не надо
Ваши дети-ангелы ,не зло
Богом нам они даны в награду,
Чтобы в мир нести любовь ,тепло

Ну а тех кто нас не понимает
Пусть простит Господь за волю их
Пусть они услышат как рыдают
Мамы у кроваток чад больных

Но не все на свете равнодушны
Больше тех кто хочет нам помочь
Открывая душу нам радушно
Горе помогают превозмочь

Пусть Господь рукой своей нетленной
Осенит крестом весь мир людской
Чтоб на всей Земле, во всей Вселенной
Мир всегда царил, царил покой

Чтоб ни войн и не землетрясений
Ни цунами страшных ,НИКОГДА
Сбереги Господь от потрясений
Всех людей, ОТНЫНЕ и ВСЕГДА

[swetik]

ось також вірш з форуму "мыс доброй надежды"який написала мама дитини з СД. вірш називається (ЛУЧИК )
Он, как все, обычной жизнью
В своём городе живёт.
С ребятнёй несётся прытью,
И хохочет во весь рот.
Также плачет, если больно,
Если что-то заболит.
Но а если он доволен -
Мир улыбкой озарит.
Также тянется к игрушкам,
Также любит рисовать,
Также шепчет он на ушко
Маме, что не хочет спать.
Те же взлёты и затишья
В жизни крошки-малыша...
Только мир земной осмыслить
Может Лучик неспеша.
Потрудней ему даётся
Фраза, чтение, игра.
Но зато, как улыбнётся -
Сразу солнце в поллица.
Добротой души лучится
Обояшка-сорванец.
И навстречу людям мчится,
Как божественный гонец.
Дарит радость и улыбку,
И тепло Большой Души.
Он, как солнечная рыбка,
В волнах космоса кружит.
Он всё сможет. Одолеет
Все преграды впереди.
Через взлёты и паденья
Счастье встретит на пути.
.

[Switljachok]

Світланко, ви створюєте такі гарні теми! А можна перейменувати цю тему трохи інакше - наприклад, "З любов'ю про особливих дітей та їх світ"?

Цей лист склала мама дитини з особливими потребами.
Подорож до Голландії
[b]
…Мене часто просять описати досвід виховання неповносправної дитини для тих, хто сам цього не пережив і не може це зрозуміти, чи уявити, що це є.
Це як…

Коли у вас має з’явитися дитина – це подібно чарівній подорожі до Італії. Ви купуєте гору довідників та будуєте чарівні плани. Колізей. Скульптура Давида у виконанні Мікеланджело. Гондоли у Венеції. Ви так можете вивчити кілька фраз італійською мовою.
Все це дуже захоплююче.
Накінець, після місяців очікування, надходить цей день. Ви збираєте свої речі і від’їжджаєте. Через декілька годин літак приземляється. Заходить стюардеса і каже: «Ласкаво просимо до Голландії». «Голландії??? Що ви маєте на увазі? Я летів в Італію! Все своє життя я мріяв про Італію!»
АЛЕ розклад польотів змінився. Вони приземлилися в Голландії і там ви маєте залишитися…

…І ось ви в Голландії. Вона має стати вам домом. Ви маєте трохи часу, щоб перевести подих, заспокоїтись, прийняти, що це інша подорож, ніж ви планували…
Важливо є те, що це не є жахливе, брудне місце, де панує голод та хвороби. Це просто інше місце.
І тому ви повинні купувати інші довідники і вивчати зовсім іншу мову, спілкуватися з групою людей, яких ви раніше ніколи не зустрічали.
Це просто інше місце.
Ритм життя там повільніший, ніж в Італії і там не так барвисто. Але трішки поживши, ви оглядаєтеся та бачите, що у Голландії є вітряки. У Голландії є тюльпани. У Голландії є картини Рембрандта.
Але всі інші, кого ви знаєте, їдуть до Італії, і всі вони говорять, як їм було добре. І все своє життя ви будете говорити: «Так, я також там мав бути. Я так планував.»
І біль від цього ніколи не зникне, так як втрата цієї мрії є досить сильним ударом.
Але якщо ви все своє життя будете шкодувати, що не потрапили до Італії, ви, можливо, ніколи не відчуєте себе вільною людиною, щоб отримати радість від дуже особливих та улюблених речей у Голландії.

…По багатьох роках я оглядаюсь назад, коли я вперше ступила на нову землю. Я пригадую мій шок, мій страх, мою злість. Як мені хотілось перші кілька років робити все, щоб потрапити до Італії, як планувалось, але Голладія була тим місцем, де я повинна була залишитись.
Тепер я вже можу розказати, як багато я почала вивчати про Голландію. Я наполегливо працювала. Купувала все нові довідники. Я зустрічала інших людей, чиї плани були так само змінені, як і мої, і хто розділяв мої почуття. Деякі з них були вже значно довше в Голландії, ніж я. Багато з них підбадьорювали мене і вчили відкривати очі на красу і дарунки цієї нової землі. Ми підтримували один одного, ставали один одному друзями. Я відкрила для себе цінність спільноти, яка давала відчуття опори і безпеки.
Голландія вже не так лякала мене. Вона не була такою поганою.

Я думаю, Голландія вже звикла до таких мандрівників, як я. Вона – гостинна земля: вітає новоприбульців, простягає їм руку підтримки.
По багатьох роках я думаю, як би склалось моє життя, якщо б я тоді приземлилась в Італії, як планувалось. Чи воно було б легше? Чи воно було б винагородою? Чи я б там отримала такі важливі і корисні уроки, як тут?
Звичайно, моя подорож була викликом, і часом я далі продовжую відчувати розчарування і протест, бо справді, в Голландії життя не таке насичене і яскраве, як в Італії, але воно сповнене неочікуваних подарунків.
Живучи в Голландії, я вчуся не поспішати, глибше дивитися на речі, цінувати і дякувати. Я також відкрила для себе, що немає значення, до якої землі ти мандруєш, основне – на що ти перетвориш свою мандрівку, як ти зумієш приймати і дорожити тим, що тобі в цій подорожі дається.
Я врешті полюбила Голландію і відчула її своєю домівкою.

Так, я приземлилась у місці, в якому зовсім не планувала. Але зараз я сповнена вдячності за всі ті дари, які я навіть не могла собі уявити!

[Cvit Lana]

Switljachok Дякую за назву теми, так набагато краще

[Switljachok]

Особлива мама

Чи ви коли-небудь запитували себе, як Господь Бог вибирає матерів для дітей із вродженими вадами?
Спробуйте уявити собі картину: ось Бог – вершитель доль. Поряд асистують ангели, записуючи Божі вказівки у свою гігантську книгу.
«Матуськів Марія – син. Святий покровитель – Матей».
«Курочка Варвара – дочка. Свята покровителька – Гликерія».
«Пелешко Іванна - близнята. Святий покровитель… нехай буде Доротей».
Нарешті Бог усміхається і називає ангелові якесь ім’я:
«Цій дам неповносправну дитину».
Ангел поцікавився:
«А чому саме їй, Господи? Вона така щаслива».
«Саме тому, - усміхається Бог.- Чи міг би Я довірити хвору дитину жінці, котра не знає, що таке радість? Це було б жахливо».
« Але чи вистачить у неї терпеливости?» - питає ангел.
«А я не хочу, щоб у неї було забагато терпеливости, бо тоді б вона потонула у морі сліз, розпачаючи над собою і своїм болем. А так, оговтавшись і примирившись, вона дасть собі раду».
«Господи, мені здається, що ця жінка навіть не вірить у Тебе».
Бог усміхнувся.
«Це не так важливо. Я можу діяти всупереч її невірству. Все ж це – ідеальна жінка. У ній є достатня доля егоїзму».
Ангел не йняв віри своїм вухам.
«Егоїзму? Відколи егоїзм став чеснотою?»
Бог пояснив:
«Якщо вона не зуміє час од часу розлучатися зі своїм сином, то ніколи не дасть собі ради. Еге ж, саме такою має бути жінка, яку я одарую дитиною, далекою від досконалости. Ця жінка тепер ще не усвідомлює, що колись їй будуть заздрити.
Вона ніколи не буде самовпевнена. Ніколи не довірятиме жодному своєму крокові. Але коли її дитина вперше скаже «мамо», вона усвідомить, яке чудо сталося на її очах. Дивлячись на дерево, на захід сонця чи на незрячу дитину, вона більше, ніж будь-хто инший, буде здатна побачити мою силу.
Я дозволю їй звідати речі так ясно, як сам їх відаю, і допоможу їй піднятися понад цим. Вона ніколи не буде самотньою. Я буду з нею в кожній миті й у кожному дневі її життя – вона ж бо виконуватиме свою працю так пильно, неначе б увесь час була при Мені».
«А святий покровитель?» - запитав ангел, приготувавшись писати.
Бог усміхнувся:
«Їй вистачить дзеркала».
(Ерма Бомбек)

[Вероніка]

Switljachok, , аж мурашки по тілу пробіглися....

[Cvit Lana]

Switljachok , плачу. особливо в тому місці де "вперше скаже "мамо", я так це чекаю

і ще "Я дозволю їй звідати речі так ясно, як сам їх відаю, і допоможу їй піднятися понад цим. Вона ніколи не буде самотньою. Я буду з нею в кожній миті й у кожному дневі її життя – вона ж бо виконуватиме свою працю так пильно, неначе б увесь час була при Мені»." сильно, але я ще цього не усвідомила....

swetik, дякую, вірш супер, зайшла на сайт "мыс доброй надежды" - чудовий сайт :)

[львів_янкаІра]

Свого часу я була волонтером на таборах для дітей з особливими потребами, також була в спільноті "Віра і Світло" (це спільнота для таки хдітей), ви собі просто неможете уявити, що це за діти!!! Як вони вміють Л Ю Б И Т И!!! Як б це дивно не звучало, але я стільки всього навчилася в них.... навчилася просто зупинитися на хвилинку, нікуди не спішити, а просто зараз і тепер милуватися цією квіткою, цією пташкою, тим потічком...вони находять ОСОБЛИВУ красу в речах, в яких я її не помічала... Я досі спілкуюся з деякими з них, але стидно сказати - мені знов бракує часу. А які речі вони роблять своїми руками на майстернях - певно не кожна повносправа людина таке зробить: це і свічки, і вироби з бісеру, і іконки...
як буду в своїх батьків вдома, принесу одну книжку і виставлю декілька історій з їхнього життя

[Cvit Lana]

Заманчивым светом оконного лета
ты вновь любовался. (Но лишь из окна)
Березка в сережки нарядно одета,
и вечно прекрасны ольха и сосна.

А жизнь пробегает, да только все мимо.
В глазах твоих грусти - как каплей в морях.
Шашлык кто-то жарит.Пропахло все дымом.
И встал бы. Пошел бы. Нет силы в ногах!

Обнять бы любимых.Руки не слышат.
Сбежать бы по горке- и ноги молчат.
И плачет душа твоя тише и тише.
А сердце и нервы- бессильно кричат!

А люди бегут, все несутся куда-то.
Тебя не заметит никто у окна.
И смотрит лишь мать на тебя виновато.
Да только ни в чем не виновна она.

В твои годы мир кажется выше,
ты смотришь из кресла, и хочешь понять-
а может быть, кто -то тебя, да услышит?
А может, сумеешь ты все поменять?

***
Улыбка. Ресницы. Колготки в гармошку.
Давай потанцуем с тобой понарошку
В тяжелых ботинках на тоненьких ножках,
Ты будешь как все, даже лучше немножко.
На велосипедик садись понарошку,
Как будто нажмешь на педали немножко,
А я побегу за тобой по дорожке,
И слезы смахну, что текут понарошку..
Давай понарошку в снежки поиграем
Потом понарошку мы мяч погоняем,
Обегаем в парке все тропки-дорожки,
Ты будешь как все, даже лучше немножко!
Растаял снежок на замерзшей ладошке,
Который был брошен в меня понарошку,
Сидишь ты в коляске, глядишь удивленно,
О чем это маме взгрустнулось немножко??

[Оксанаа]

Дівчата дякуєм за дуже гарну тему, мені теж сльози виступили від цих вірші. Просто нема слів. Цю глибину можна зрозуміти, коли ти хоч на хвилинку попадаєш в таку ситуацію, і еа все на світі дивишся по-іншому

[Оксанаа]

це ще знайшла
Вот нашла этот стих,не могу не поделиться...

Ну как же мне тебя понять?!
Как мало для беседы взгляда!
Я научилась принимать
Тебя в молчании.
Но так НАДО,
Так ВАЖНО мне услышать речь!
Хотя бы просто слово «мама»…
Какую мне свечу зажечь,
Что бы открылись врата храма?

И днем и ночью в эту дверь
Стучусь без устали упрямо.
А там не дверь. А там стена.
И я не слышу слова «мама».

А там за стенкой ты стоишь,
И тоже ищешь ключ от двери
Но нет ключа и ты молчишь.
Не понимают… ты растерян.

Два космоса твои глаза,
Мне не понять твоей загадки!
О чем ты хочешь рассказать?
О чем ты думаешь? Догадки…

Я от бессилия бешусь-
Как я тебя не понимаю!
И снова штурм дверей, ломлюсь.
Я знаю, я ее сломаю!

Я для тебя весь мир снесу
по кирпичу и вновь построю.
Я сильная, я все смогу.
Поговори же ты со мною!

Ну вот истерика опять
у мамы от непонимания
Нет, надо все-таки принять,
Твое глазастое молчание.

Попить чайку, вздохнуть, принять.
Прижать, поцеловать, обнять.
И ждать.

[orestyk]

Оксанаа (15.7.2009, 8:53) писав:

це ще знайшла
Вот нашла этот стих,не могу не поделиться...

Ну как же мне тебя понять?!
Как мало для беседы взгляда!
Я научилась принимать
Тебя в молчании.
Но так НАДО,
Так ВАЖНО мне услышать речь!
Хотя бы просто слово «мама»…
Какую мне свечу зажечь,
Что бы открылись врата храма?

И днем и ночью в эту дверь
Стучусь без устали упрямо.
А там не дверь. А там стена.
И я не слышу слова «мама».

А там за стенкой ты стоишь,
И тоже ищешь ключ от двери
Но нет ключа и ты молчишь.
Не понимают… ты растерян.

Два космоса твои глаза,
Мне не понять твоей загадки!
О чем ты хочешь рассказать?
О чем ты думаешь? Догадки…

Я от бессилия бешусь-
Как я тебя не понимаю!
И снова штурм дверей, ломлюсь.
Я знаю, я ее сломаю!

Я для тебя весь мир снесу
по кирпичу и вновь построю.
Я сильная, я все смогу.
Поговори же ты со мною!

Ну вот истерика опять
у мамы от непонимания
Нет, надо все-таки принять,
Твое глазастое молчание.

Попить чайку, вздохнуть, принять.
Прижать, поцеловать, обнять.
И ждать.

Незнаю чи до цієї теми віднести,мене цікавить питання-сусідка 6 років,веде себе якось дивно,одне й те саме говорить,питає,стоїть на місці і хитається,трясе сіткою,бігає,скаче,каже що їй 4 роки,незнаю чи вона відстала в розвитку,чи батьки щось роблять,шоб це змінити,мене насторожує те що син коли з нею бавиться потім веде себе неадекватно,по ночах зривається,погано спить,я хочу знати чи це хвороба,в інтернеті не можу нічого знайти

[Оксанаа]

orestyk (17.7.2009, 17:13) писав:

Незнаю чи до цієї теми віднести,мене цікавить питання-сусідка 6 років,веде себе якось дивно,одне й те саме говорить,питає,стоїть на місці і хитається,трясе сіткою,бігає,скаче,каже що їй 4 роки,незнаю чи вона відстала в розвитку,чи батьки щось роблять,шоб це змінити,мене насторожує те що син коли з нею бавиться потім веде себе неадекватно,по ночах зривається,погано спить,я хочу знати чи це хвороба,в інтернеті не можу нічого знайти

Не до цієї теми, це тема з З любов'ю про особливих дітей та їх світ, а не навпаки

[orestyk]

Оксанаа (19.7.2009, 14:21) писав:

Не до цієї теми, це тема з З любов'ю про особливих дітей та їх світ, а не навпаки

Вибачте,я нічого не маю проти таких дітей просто не знала куди можна написати

[Оксанаа]

orestyk (19.7.2009, 15:46) писав:

Вибачте,я нічого не маю проти таких дітей просто не знала куди можна написати

в розідлі консультацій є невролог, задайте йому свої запитання

[львів_янкаІра]

Я місяців 2 тому обіцяла, що принесу книжку і викладу деякі історії з життя сімей, де є осообливі діти. Ось одна із них. Це сім"я де є 5 дітей, родина просто фантастична - то мої хороші друзі і от їхня історія (про першу дитинку,їй зараз вже 23, ДЦП): "ВАжкі пологи, а згодом вирок лікарів:"Станеться чудо, якщо ваша дитина буде нормальною" Крах всіх мрій про здорову, повноцінну сім"ю з гарними дітьми. Світ за вікном пологового будинку здавався чужим. А батько дитини? Що йому скажу? Минула ще одна ніч сповнена переживань. Тієї ночі наша донечка перенесла три клінічні смерті...А зранку випав сніг, усе здавалося тким світлим, чистим, оновленим, як це життя,що подарувава Господь нашій дитині. Життя продовжувалось...Я встала,щоб подивитися у вікно, і прбачила, як на снігу наш татусь витоптує літери "БУДЕМО ЖИТИ"..." (О.Романчук "Дорога любові")
Сподіваюся їхня історія додасть віри в життя, тим хто того потребує

[smaili]

Оксанаа (3.7.2009, 12:35) писав:

Дівчата дякуєм за дуже гарну тему, мені теж сльози виступили від цих вірші. Просто нема слів. Цю глибину можна зрозуміти, коли ти хоч на хвилинку попадаєш в таку ситуацію, і еа все на світі дивишся по-іншому

Я ще новачок на сайті, але коли прочитала ці вірші , то просто сльози котилися градом( хоча відношу себе сильних жінок). Я маю таку ж проблему зі своєю дитиною. Моє серце обливається кров"ю коли виходимо гуляти і моя дитина не вміє робити того що роблять інші діти, моя дитина не говорить, а просто стоїть в стороні і дивиться( в нас є трохи проблеми з розумовим розвитком).Ми пробували майже все. Недавно прийняли курс уколів "кріоцелл-церебрум". Як нам кажуть лікарі це саме ефективне на даний час ( кого цікавить можу поділитися інформацією). Зараз чекаємо на рузультат. [/size][/size][/size]

[Костина мама]

Девочкичитаю и сердце кровью оливается и душа разрывается, ком под горло подошел слезы бегут, как таких деток жалко особенно когда их игнорируют другие - ведь он не виноват в том что он особенный, он также хочет гулятся бегать прыгать...........мамочки терпения вам, удачи и здоровья вашим деткам

[Cvit Lana]

Ось таку історію знайшла, прочитайте обов'язково:
" Знаете, хочу сформулировать для вас и для себя одно чрезвычайное жизненное потрясение , с которым хожу несколько дней...
Живут себе где-то в Российской провинции мама и папа. Рождается у них второй ребенок. Называют они его Дусей и растят два месяца. А потом Дуся заболевает. Страшно заболевает. Раком крови. Лечить Дусю придется долго и трудно, и итог этого лечения совершенно неясен. Так бывает, к сожалению.
Дальше происходит то, что тоже бывает, но все-таки, слава Богу, нечасто. Родители отказываются от Дуси, и уходят, оставив ее в больнице.
Вот тут важно сказать одну вещь. Их мотивы и причины, а так же их личные качества и посмертное воздаяние меня совершенно не занимают. Были у них, надо думать, и мотивы, и причины... Неважно. Они больше не имеют значения, эти люди и их причины, и говорить не о чем.
Важно то, что в нашу больницу из провинции привозят ОДИНОКОГО трехмесячного котенка, с которым произошло нечто очень страшное. И это даже не то, что котенок болен, хотя и это тоже... Страшно совершившееся над котенком злодеяние. Бросили, предали, выкинули, отказались.
Вот чем хороши "чистые" и "однозначные" случаи: они хороши "чистыми" и "однозначными" реакциями.
Дуся попадает к нам под Новый Год. После секундной оторопи огромная толпа людей кидается ИСПРАВЛЯТЬ то, что произошло с Дусей. Пеленки, памперсы, соски, няня. Нужна очень особенная няня. Такая, которая будет жить круглые сутки в крошечном боксе, драить этот бокс с пола до потолка, поить, кормить, мыть, менять, следить... Оказывается, что это очень трудно - найти такую няню. Обычно на этот алтарь кладется мама...
А дальше... Вот дальше я хочу очень точно, прямо-таки прецезионно точно сформулировать для себя одну важную вещь. Для победы над злом нужна святость. То есть, каков ВРАГ, таков должен быть и ПРОТИВНИК. Иначе не получится ничего. Враг - есть. Святых - нет. Есть толпа грешных людей со своими тараканами в голове, со своими мотивами, желаниями, обидами, амбициями. Им надо эту святость ИМИТИРОВАТЬ. Иначе говоря, выдавить из себя каплю святости, как выдавливают из пальца каплю крови в поликлинике, когда берут анализ. Выдавить - и использовать.
Дусю передают из рук в руки. Спят в боксе. Юные девочки-волонтеры встречают Новый Год не в клубе и не на даче, а над кроваткой Дуси. Дусе очень плохо. Я захожу к ней на полчаса, я пришла по другому делу. Дуся непрерывно плачет. Во рту у нее грибы, есть она не может, рот надо все время обрабатывать, всё кровит, ей капают химию...
Сначала я пробую держать ее на руках, но я отвыкла, я не помню... Я стою над кроватью, положив на Дусю руки. От человеческого тепла Дуся перестает орать, и только тихо хнычет. Две мои руки покрывают все Дусино тельце.
Если вы спросите про Бога, то я твердо знаю, где в это время находится Бог. Он находится вот в этой кроватке, и я стою, положив на Него руки, укачиваю и бормочу: "Прости, Господи, прости, Господи!" У меня дела, мне пора, моей святости - пол капли...
А потом происходит вот что. Находится девушка. Например, Катя...
Катя бросает свою жизнь, дела, работу, и переселяется в бокс. Она, кажется, не спит и не есть. Она сутками стоит над кроваткой. Соседки по боксу говорят: "Как ни проснусь - она что-то с ней делает!"
Катя говорит с Дусей. Без конца что-то лепечет, и мажет, вытирает, моет, меняет...
Проходит две недели. Я захожу к Дусе на минутку, я опять пришла по другому делу. Я захожу - и обмираю. Дуся безо всяких грибов лежит в кроватке, и как какой-то фантастический локатор следит за Катей. Нет, это не точно... Точно сформулировать трудно. Она СВЕТИТСЯ в Катину сторону. Тянет к ней ручонки, и смеется. И Катя ее щекочет, и поет над ней, как большая птица, а Дуся поет в ответ как маленькая птичка. Вы когда-нибудь видели ЛЮБОВЬ? Вот я - видела. Мне очень повезло. Честно.
Теперь - самое главное. Я не знаю, что будет с Дусей. Никто не знает. Дети умирают, и с этим пока ничего нельзя поделать. Многие вылечиваются, а многие - нет. К сожалению.
Но меня, пока я смотрела на Катю и Дусю, посетило потрясающее ощущение. Катя ВСЁ ИСПРАВИЛА. И девочки, сидевшие с Дусей, и люди, приносившие мне деньги на Дусины младенческие нужды, и все, кто молился за нее и о ней плакал по всему свету, все вместе, но главное, конечно, Катя - всё ИСПРАВИЛИ.
И теперь, как бы дальше ни пошло, состоялась, простите меня за этот пафос, победа добра над злом. В одной маленькой, отдельно взятой кроватке. А значит - это возможно.
Я несколько дней думала, писать все это, или не писать. А потом очнулась - чего ж я думаю. Это - Благая Весть. Ее замалчивать нельзя. "

[tusik]

«Зачем живут инвалиды?»

Прихований текст

http://www.playcast.ru/?module=view&ca...2891efe4bc8f736