[Ясна]

У вас день народження, народився син чи онука, ви купили нову машину чи виграли в лотерею, і колеги по роботі з вже кидають на вас очікувальні погляди, а то і на пряму питають: ”Коли ж обмиємо?”
Дехто з молоді досить негативно ставиться до подібного дійства, особливо, якщо в колективі велика різниця у віці, і витрачатися на чужих людей не дуже то і хочеться.
Звідки ж походить ця обов’язкова жертва богу колективізму?
У давнину спільне вживання їжі було обрядовим. Це позначало належність людини до спільної події чи справи. Воно ніби говорило – я з вами їм – отже я друг.
Їжа допомагала відрізнити „свого” від „чужого”.
В Єгипті кілька тисяч років тому був обряд годування мертвого. Перед похоронами покійнику влаштовували обід із ритуальних страв, для того, щоб мертві прийняли його за свого.
З народних казок дійшов до нас образ Баба Яги, яка стоїть на вході у тридесяте царство, кощієве государство, тобто на вході в потойбічний світ. Які перші слова говорить їй Іван-царевич? Мабуть усі згадають: „Напої, накорми, а тоді вже і питай”. Виявляючи готовність їсти їжу потойбічного світу Іван Царевич говорить: я свій.
На Україні теж збереглися подібні „годування” : несуть і досі родичі померлого „сніданок” на могилу, ще якихось сто років тому існував звичай годування немовля та його матері, щоб повернути їх до Світу живих. Сьогодні немовляті вже не сунуть до рота ритуальну страву, але родичі, як і багато століть тому, збираються біля породіллі на спільну трапезу.
З тих же прадавніх часів, що і згаданий звичай, прийшло до нас слово „молитва”, яке значило говорити ритуальні слова, забивати жертовну тварину, а також суп із м’яса цієї тварини.
Вживати разом їжу, в давнину значило ще й разом молитися за вдале завершення діла.
Тож виходить, що весілля чи похорон з їх ритуальними побажаннями чи поминаннями – є спільною молитвою людей, що зібралися підтримати своїх рідних і друзів.
Як бачимо, сучасне виставляння має дуже міцні і давні корені в нашій культурі.
Нині входить в моду не грати весілля, мовляв, для чого таку купу народу годувати. І не думають молодята про фатальність такого рішення, адже не заявивши про себе: „Ми однієї крові”, навряд чи можуть вони сподіватися на допомогу і підтримку інших людей
Це сидить глибоко в нашій підсвідомості - якщо ви вживаєте одну їжу - ви зріднюєтеся, так як ця їжа внаслідок хімічних перетворень стає частиною тіла. Виходить, що спільна трапеза - як спільне материнське лоно. А між братами, які можуть бути війни?
В який момент м’ясо жертовної тварини замінилося на горілку, важко сказати, але символічний зміст „могорича” від того не змінився. Могорич розпивають часто з обрядовою метою, щоб підтвердити свою участь у справі, чи свою приналежність до колективу. . Часто при цьому влаштовується так звана братчина – це коли кожен вносить свою частку до столу.
Таким чином сучасний звичай знову повертає нас до стародавньої спільної молитви на благо колективу чи окремої людини.
Виставляння чи могорич не обов’язково має бути на „широку ногу”. І в жодному разі не йдеться про багатолітрове споживання алкоголю. Головне, щоб відбувся зв’язок між людьми, пройшла хвиля тепла і довіри, і наповнила світ довкола вас добром.

[uliarv]

у нас на роботі колектив невеликий - 8 чоловік, вік від 26 до 62 років :) але на всі свята і при нагоді (вдала поїздка за кордон, народження онуків, дітей і т.п.) накриваємо стіл, іноді навіть просто "скидаємось" щоб щось прикупити на "закуску" :) можу точно сказати колектив у нас дуже дружній, так що можливо в тому щось і є
Тільки не подумайте, що ми якісь там любителі випити :D всі люди інтилігентні з вищою освітою, і підприємство солідне, так що випивати немає коли.

[NATYSIA]

А в нас директор проти всяких таких виставлянь. Правда, коли в когось день народження, то тортик і вино можна.

[Андрій-Ко]

У мене колектив близько 30 чоловік. Звісно святкуєм усі рразом визначні події: ювілеї, весілля і т.д. А маленьки: день народження, відпустка .. то колективом невеликім, своєю компанією 7-8 чоловік, де вік від 27 до 52 років. Усім усе подобається і ніхто не "проставляється" аби бідбути.

[Рижуля]

Добре, коли йдуть порадіти події справді щирі і близькі люди.Але часто буває й так, що запрошуєш," бо то начальник", або "..бо нас запрошували...", або "образаться, а нам від них колись ще щось буде треба".....
Ось до чого були мої дописи в темі про хрещення, адже там в кількох відповідях писалося саме про це.
Звісно добре, коли маєш з ким розділити свою радість і робиш це від чистого серця.Але в наш час, більше святкують заради вигоди ( щоб відбити потрачені гроші), заради корисних зв"язків,заради того, щоб не псувати стосунки.
Також і про весілля можна сказати, адже часто молодята на своєму святі бачать абсолютно не знайомих людей.
Яка ж радість від того, що кілька тітоньок і дяденьок, які тебе бачили тільки на фото, прийдуть розділити твою радісну мить??
Поняття в нас зараз спуталися і цінності зовсім інші...
Шкода..
Бо я також дуже люблю посидіти і веселій і дружній компанії, де всі свої, де кожен порадіє з тобою, чи посумує.
Головне, щоб всі, хто збирається на таких міроприємсвах не забували для чого вони туди прийшли.А спостергіаючи за святкуваннями останнім часом бачу, що людям по-барабану хто, до кого і чому.Холовне, щоб гарно випити і закусити.

[Roksolana]

Рижуля, підтримую Тебе і дуже розумію.
Так склалося, що мій чоловік має багато хресників, тому і ми відповідно після народження малого покликали всіх кумів (чоловік 25) до малого на христини. А тепер, коли малому буде 1 рочок, тре їх всіх опять кликати і, звичайно вже з дітьми, бо дитяче ж день народження. А це вийде чоловік 40, не менше, бо майже у всіх по 2 діток. Блін, так у нас весілля на 50 людей було.... Тепер думаю, варто було кликати їх всіх на хрестини????
Якщо Бог дасть колись другу дитинку, то будемо точно розумніші: одні кумови, бабки-дідики і усьо.

[Ясна]

Roksolana,
У нас була подібна проблема з Днями народження. На одну дитину - пара батьків.
Ми почали справляти день народження на Хортиці.
Батьків зарані попереджую: з нас шашлик, все інше кожен сам несе своїй родині. Подарунки символічні, щоб зробити дитині приємне.
Виходило здорово!

[Roksolana]

Ясна, а Хортиця це шо?

[Ясна]

Roksolana,
Острів на Дніпрі. Там ще князь Святослва загинув.

[Roksolana]

Ой, дякую, а то ж я не в курсах, думала якесь кафе - бар...

[Ptaszka]

Певно я зовсім не колективна людина, бо були такі випадки в мене може раз чи два. І причина напевне в тому, що радості в мене від спілкування з ледь знайомими мені людьми або неприємними зовсім не з"являлося. А про виправляння д/р для дітей і скликання всієї дорогої родини взагалі мовчу. Молодшу дитину цього року привітали тільки моя мама і сестри (причому не куми), а брали 2 пари, причому всі з чоловікової родини. Так-що питання могорича в нас навіть не буває присутнім останнім часом.

[Наташа М]

На моїй попередній роботі колектив був супер, частенько любили посидіти і враження після застілля залишалися тільки хороші. А от зараз, коли хтось накриває стіл, посміхається, запрошує, а потім ще два тижні є повід до розмов - це дуже неприємно і я стараюсь не ходити на такі "виставони" і сама уникаю їх робити. А в чоловіка на роботі це цілий ритуал. Ось скоро мене це виставляння чекає. Колектив 20-25 чоловік чоловічої статі, після повного робочого дня всі голодні. А в дома всі свята святкуємо в маленькому родинному колі (я, чоловік, доця і собака :D ).

[Myrra]

Ясна,добре що ви біля Хортиці живете!!!!Ми там відпочивали три рои тому в якісь колибі-риба_КЛАС!!!така смакота.
Я дуже люблю посидіти по поводу чи без, лиш би коликтив був приємний!!!

[alisonka]

Ми теж полюбляємо святкувати у маленькому родинному колі. Навіть д/н невістки (вони з братом живуть окремо) святкуємо у нас :)
Головне ж не кількість випитого чи оригінальність страв, головне - щирість і справжнє бажання зробити приємно близькій людині.
Ми з чоловіком, наразі, лише плануєм малятко, але я вже точно знаю, що на хрестини всіх кумів, тіток і дядьків клиткати не буду. Тільки найближчі.
Хоча й найближчих назбирається чоловік з 20 :D

[Лелечка]

Я вважаю, що оці величезні застілля з нагоди якогось свята - уже віджили себе і за якийсь час збережуться саме камерні, не великі, душевні. А хоча мабуть, як кому подобається.
Особисто я проти, бо як правило у нас іще міцно живе сільський варіант, коли декількома смачними стравами не обійдешся. А настоятися бля плити (а ще набігатися по супермаркетах) то вже потім гості точно не милі будуть...
Але приміром, поламати стереотип у тата свого ніяк не можемо з сестрою - йому накликати гостей повну хату, це як свято душі якесь.

А от на роботі маю хороший колектив, то ми максимально звільнили себе від обов"язкових застіль - дні народження намагаємося відзначати активно: в боулінгу, на природі з іграми чи ще якось...

[martynka]

Ми з чоловіком коли до весілля готувались, буди готові на маленьке, в колі найближчих рідних та друзів. Не так сталося. Батьки заспівали: "А як же вся родина?" От і назбирали тої родини стільки, що ледь в зал помістили. А батьки шкодували, бо ще не всіх вдалось запросити. А було тих тіток і дядьок - кого вперше бачила, кого вдруге і напевне востаннє, або не скоро ще побачу знов.
Мабуть то ще від віку залежить. Батьки наші так навчені (чи то виховані:)
Молодь на такі питання вже простіше дивиться.
А щодо днів народжень, то вже дійсно ми самі собі створюємо - лише найближчі рідні та друзі. І не за принципом - "щоб столи вгинались", а трохи легша програма.

[Аріка Ікара]

На роботі в нас був дружній колектив, мало не родина :D , то там ми полюбляли собі добряче "посидіти", головне, щоб повід був ( благо, що було 4 дівчини і 2 хлопці- директора :D , які були з нами бідні). Такі собі виставляння могли бути в любому прояві : чи то шикарніший стіл, чи 2 пляшки шампанського з фруктами, кому як дозволяв гаманець, або як скинулися, то так і пили . Зараз, сидячи в дикреті, хотілося б поменше людей в хаті та робити символічний святковий стіл : канапки, чай, фрукти та торт. І щоб було мало народу. А то як понаходить родинонька, то тільки думай, де взяти гроші на делікатеси, що такого б приготувати та де б їх всіх розмістити .

[sashynka]

прочитала дописи в цю темку і згадала свій колишній колектив. дуже дружній. мабуть і справді тому що ми дуже часто мали посиденьки, після роботи в кабінеті.
і весілля своє згадала. ми спочатку планували з чоловіком просто розписатись. і посидіти з ближніми родичами та друзями десь в барі. але його батьки захотіли "як у людей". а тепер я рада що в нас було досить велике весілля, на 300 чол. з мого боку були ті гості кого я хотіла бачити. були і делекі родичі, яких я бачила раз чи два, але саме після весілля ми якось ніби зблизились, почали більше спілкуватись. і був в мене той самий дружній колектив.
я взагалі обожнюю весілля, особливо в селі (а ще більше коли в палатках). за той дух єдності, за зміцнення родинних звязків, за ту радість коли за один день ти зустрічаєш всю велику родину.
але я проти виставляння могорича, коли це примусово. святкувати, ділити радість з приводу якоїсь події треба з близькими... а не з дядьком з роботи, який любить на халяву випити.
дякую Ясні за розповідь. я раніше й не усвідомлювала, що це має такі глибокі коріння.

[Anastasiyka]

В нас на роботі також прийнято виставлятись. І те, що всі від тебе цього чекають найгірше в цій ситуації. В тебе день народження, а ти тільки і роби, що готуй і дивись чи все добре. Чи все на стіл поставлено і таке інше. Терпіти цього не можу, бо свято перетворюється на чорт зна що.І коли в мене весілля було - так само натякали, коли я буду виставлятись - а я на це забила. Яке відношення має колектив до мого особлистого життя? Врешті-решт, коли мені треба було вирішувати питання весілля - мене ніхто не відпускав. Я ще дивуюсь, чому мені не подзвонили в сам день весілля.
Тому якщо немає бажання і особливо зайвих грошей - не виставляйтесь, або зробіть чисто символічно.
Ці "зобов язаловки" треба прибирати.

[Беременулька]

я не проти виставлянь! але все залежить від фінансового стану людини - якщо може - прошу, а буває що ні............а так заведено! треба розуміти таких людей!!!!!!!!!!!!!!!!!