[Ксюнка]

Пропоную обговорити тему спільного проживання закоханих до весілля. Я вважаю, що це потрібно робити, бодай на місяць часу, щоб люди змогли побачити один одного в побуті, вивчити звички один одного.
Особисто я по 2 тижні на місяць протягом 3 років жила разом з своїм майбутнім чоловіком. Тому, коли ми одружились, для мене єдине що змінилось - що він перевіз всі речі до мене. Тому я тільки "ЗА" таку практику, а ви? Чи мали ви такий досвід, як до цього ставитесь, як ставились ваші батьки?

[Щаслива зірочка]

ми до весілля разом жили майже 10 місяців, через 4,5 місяці спільного життя (на день валентина )вирішили одружуватись , батьки наші були за те щоб ми попробували жити разом і самі нам про це говорили. думаю що це дуже потрібно, бо зустрічатись це одне, а спільне життя трошки інше...маю знайому яка 7 років зустрічалась з хлопцем, кохання було шалене, а після весілля розійшлись через півроку, не змогли жити разом

[бузок]

можливо така практика і має певні переваги, але якщо взяти до уваги християнську мораль, то чоловік і жінка можуть жити як подружжя, лише після шлюбу. Ми з чоловіком зустрічались 4 роки, разом не жили, але за цей час добре вивчили один одного. Хоча, інколи, чоловік мене дивує своїми діями,рівно так само як і я його, але не думаю, що якби ми жили разом до шлюбу, то стали б більш передбачуваними. Все залежить від обставин, адже навіть на одні й ті ж речі, погляди з часом можуть змінюватись

[natalia220]

Ми разом пожити не встигли. Поки шукали квартиру вирішили одружитися. Тай зустрічались ми в реалі 4 з половиною місяця, коли там жити :D . А не помішало б, бо побачила багато негативних звичок чоловіка вже потім :( І ще така претензія: як я можу відповісти на 2 питання, якщо на перше відповідаю НІ???

[Алішка]

бачу що статистика практично однакова ! Ми жили 5 років до весілля і вже 3-й живем після ! Практика супер ! Щось я заміж не дуже поспішала,казала нащо мені той штамп в паспорті-він нічого не дає ! Може і жили би собі далі неодружені ,але так хотіли діток і як люди в нормальній сім*ї !Єдине що шкодую - що скорше не одружилися и скорше не родила,бо чим молодше тим краще !але що не робиться все на краще !

[гра з вогнем]

+1 до natalia220,як відповідати на опитування?
не жила разом мене більше дивує афішування дошлюбних стосунків ніж їх відсутність.

[бузок]

natalia220 (15.5.2009, 13:53) писав:

Ми разом пожити не встигли. Поки шукали квартиру вирішили одружитися. Тай зустрічались ми в реалі 4 з половиною місяця, коли там жити :D . А не помішало б, бо побачила багато негативних звичок чоловіка вже потім :(

а якби побачили ті всі звичку під час спільного дошлюбного співжиття, то не виходили б за нього заміж? Просто цікаво, який ,власне, сенс життя разом до шлюбу?

[Soveniatko]

Ніпрояке весілля я і не задумувалась. Майбутній чоловік переїхав на нову квартиру, а я йому допомагала з перебиранняі прибиранням, бо мама в нього нема, а сам він в хатніх справах безпомічний. Приходила майже кожен жень, інколи почала лишатись на ніч... потім на дві підряд, з"явилась зубна щітка, тапки, частина лахів, косметика.. і якось зовсім непомітно виявилось, шо ми живемо разом.Він почав краще харчувати, я відчула себе господинькою. Чоловік відчув, шо "все пропало" коли наткнувся на величезні поклади тюбіків, баночок, скляночок. Батько нічого неказав, бо я вже не маленька, та і ніколи не сумнівався і не критикував любі мої рішення, мама була далеко і дізналась вже ближче до весілля. :D А з зятьом познайомилась на кілька днів до весілля. Досвід потрібний, бо мені здаєця, якби ми з"їхались після весілля було б більше сварок і приензійй, а так партнерьські відносини, ніхто нікому нічого не винний. Після весілля відносини звичайно мінялись, обов"язки і приензії були, але то якось поступово, непомітно і майже безболісно, бо основа вже була.
А багато пар, які не мали такого досвіду до весілля, дуже важко переживають цей період, бо не збуваюця сподівання, і будні зовсім не такі, як зустрічання закоханих.

[natalia220]

бузок (15.5.2009, 14:13) писав:

а якби побачили ті всі звичку під час спільного дошлюбного співжиття, то не виходили б за нього заміж? Просто цікаво, який ,власне, сенс життя разом до шлюбу?

виходила б однозначно, просто вже б освоїлася, або треба було нам більше зустрічатися. Але це аж ніяк не впливає на мій вибір, бо завжди можна пристосуватися, або йти на компроміс. А коли любиш це все не так і важливо :)

Користувач подумав і додав через 2 хв.:
А мене про сенс дошлюбного життя не питайте бо я ним не жила.

[Все буде добре]

Так щоб жити разом - то ми не жили. кілька разів їздили вдвох на відпочинок. Жити разом стали після заручин - за кілька місяців до весілля. Щодо того, чи треба трохи пожити разом, щоб взнати всі звички один одного , не знаю, якщо людям судилося прожити все життя разом, то хіба має значення чи до чи після весілля.

[MOZILA]

бузок (15.5.2009, 14:13) писав:

а якби побачили ті всі звичку під час спільного дошлюбного співжиття, то не виходили б за нього заміж? Просто цікаво, який ,власне, сенс життя разом до шлюбу?

спробую відповісти я. тут мабуть все індивідуально - одні б розійшлися, а інші б проаналізували деякі негативні моменти, обговорили їх і спробували б найти способи згладити. я обома руками за спільне проживання до одруження, адже інакше ви більше живете емоційним життям двох закоханих людей, тоді як спільне життя - це щоденна важка праця.

[таня23]

Ми не жили разом до весілля ,а зустрічалися 6 років.Не було потреби жити разом,ітак бачились щодня.Жити почали разом після весілля.І ми щасливі,і кохаєм одне одного і ніякий побут нам не стає на заваді.А як одружилися,то не те що проблем стало більше ,а вони взагалі зникли.Якщо люди мають бути вдвох,то їм нічого не помішає.А якщо не мають ,то ні спільне проживання ні шлюб їх не втримає.Я проголосувала за те що і без спільного проживання разом можна взнати людину,одним словом ,як на мене така практика не потрібна.

[kisika]

В мене було так, що я все рівно знімала квартиру в чужому мені ще місті, тому коли коханий запропонував жити разом на його зйомній квартирі, і не ходити постійно один до одного /жили в різних районах міста/, то я обдумавши ситуацію погодилась, жили з ним разом трохи більше року, а перший конфлікт в нас стався після 8 місяців спільного проживання, місяць даний в опитуванні то дуже мало)... я задоволена цією практикою, побачила багато всього, чого б звичайно не прийшлося б побачити, проживаючии окремо..якби у моїх дітей були б досить серйозні наміри, і я б бачила їхніх коханих у себе вдома цілими днями то чому б і не попробувати...ми одружилися пізніше,коли перебралися жити до батьків /з"явилась проблема зі зйомом квартири/, ті часи окремого нашого спільного життя для мене зараз в спогадах просто як казка, думаю розумієте що таке жити з ще однією сім"єю :D а взагалі буває по різному, для мене цей досвід виявився позитивним чого і всім бажаю

[Марикоша]

Ми почали жити з моїм коханим чоловіком на третій день знайомства! Прожили разом 5 років і тоді одружилися. Жили так довго разом перед весіллям не тому, що вагалися одружуватись чи ні, сумнівалися в почуттях і таке інше! Ми, без перебільшень, з першого дня зрозуміли, що це ДОЛЯ!!! Просто так складались обставини: то не було можливості, то щось заважало.... Та ми, чесно кажучи, не дуже то й напружувалтися. Нам було й так дуже комфортно!
Що до того, за який час можна пізнати людину, думаю, що все це індивідуально. Можна не один рік знати людину, а потім, в якийсь момент, зрозуміти, що вона не та за яку себе видає і навпаки. Подружне життя - це робота, важкий труд! Багато чого залежить від бажання і вміння шукати компроміси, йти одне одному на зустріч і розуміння, що ідеальних людей не буває!
Дітям своїм, навіть, буду радити пожити разом перед весіллям!
Стосунки не змінилися! В наших серцях так же живе кохання, ми поважаємо і цінуємо одне одного! І досі вважаємо, що ми половинки одного цілого, а тим більше, що життя це підтвержує!

[Soveniatko]

Я дуже рада за всі пари , які з першого погляду зрозуміли, шо то доля і це на все житя. Але не всім так пощастило. Я завжди була впевнена, шо не створена для сімейного життя, не мріяла про білу суконку і купу діточок, і з жахом думала про те, шо мені колись доведеця виходити заміж. А якби не пожила б з чоловіком до весілля, то і не вийшла б за нього, бо ми дуже різні, а він досить егоїстичний і нікому б не повірила, шо він може бути моєю половинкою. А коли він зробив пропозицію, задумалась і зрозуміла, шо ні з ким іншим жити не зможу і виявляєця я його справді сильно люблю. А старі друзі тепер сміюця і не вірять, шо я тут шию-в"яжу-вишиваю, печу булочки і вигулюю масявку. І дітям би дозволила, хоча звичайно краще, яко вони все зрозуміють з першого погляду :)

[гра з вогнем]

я не голосувала, але мій голос до
ні у першому запитанні

[poiu]

Ми жити разом почали після весілля, і я про це анітрохи не шкодую. Після весілля в нас почалося нове життя в яке ми вступили разом. Почали зявлятися нові звички, почали по новому дивитися один на одного, піклуватися один про одного. Спочатку таке життя було наче свято, коли ти ідеш додому з роботи і розумієш що в тебе вже є до кого повертатися, або зустрічаєш з роботи чоловіка з вечерею і розумієш яке це щастя.
Я звичайно не проти того що жити до весілля разом, але мені здається що тоді весілля це проста формальність і ти вже знаєш що тебе чекає завтра, і будні приходять набагато швидше.
Можливо я неправа, але це така моя думка.

[RoksanaVW]

А ми почали раом жити після того як розписалися....так що за два місяці до вінчання ми вже жили разом, але офіційно одружені...

[Мамуся0703]

Ми почали жити разом тільки після весілля. Напевно ми обоє з коханим консервативні, бо мова про спільне проживання до весілля в нас навіть ніколи не заходила. Ніяких проблем зі спільним проживанням у нас не виникло, а стосунки навпаки зміцнились.
А взагалі я думаю що кожна пара має індивідуально вирішувати чи жити їм до шлюбу разом чи ні. Одні відчувають в цьому потребу, а іншим краще і комфортніше разом після шлюбу.

[ales]

ми півроку разом жили,а тоді одружилися :)