[Ясна]

Сьогодні, озираючись на два місяці назад, на день пологів, у мене залишається стійке відчуття великого свята. Ну майже як Новий рік чи День народження в дитинстві. Хоча, коли я розповідаю, що пологи йшли більше двох діб, усі співчутливо хитають головою, дивляться на мене як на великомученицю, і спішать поділитися розповідями, що і вони намучилися в роддомі. Либонь для того, щоб утішити та заспокоїти думкою, що я не одна така на світі.
Думаю, що це дійсно б трохи розрадило мене, якби я народжувала в пологовому будинку.
Але я народжувала вдома. Чи як мені видали потім довідку: без медичної допомоги.
Свою першу дитину я народила дев’ять років тому саме з цією з медичною допомогою. Діло йшло під вечір, мене швиденько вклали на ліжко, встромили у вену крапельницю і через півтори години моє дитя вилетіло з мене з усіма побічними задоволеннями, про які хочеться забути як страшний сон.
Відомий англійський вчений, який відстоював право жінки народжувати так, як дано їй природою, Дік-Рід, запитав якось у лікаря-акушера, для чого той стимулював породіллю, хоча в тому не було жодної потреби. „Адже у дитини можуть бути потім проблеми з нервовою системою аж до епілепсії,” – вів він далі. На ці слова лікар відповів, що його завдання провести пологи, а далі вже будуть проблеми педіатрів.
Слова страшні у своїй відвертості, і їх правдивість перевірила на собі не лише я, а і ті десятки матерів, моїх сусідок по лікарняному ліжку.
Говорять, що сьогодні все відбувається інакше. І дійсно, в пологовому будинку мене завірили, що без потреби вони ніяких лікарських засобів не використовують, за певну плату створять комфортні умови перебування після пологів, а також всіляко заохочують партнерські роди. Можу допустити, що багато чого перемінилося за дев’ять років, але є речі, які не мінялися десятки років: казенні стіни, чужі люди, медичні огляди на кріслі, металеві пружинні ліжка, пронизливо-яскраве світло операційної, відбирання дитини в перші хвилини для обмірювання і щеплення...
В якийсь момент я відчула, що не хочу цього. Звісно, переживши подібне один раз, можна перетерпіти всі ці незручності ще раз. Але заради чого? Я виношувала мрію про дитя багато років, ростила його кожною клітинкою свого тіла, кожним порухом своєї душі. Чому в мить нашої зустрічі я маю щось перетерплювати, з чимось змирятися?
І тоді я сказала, що народження дитини – це не страждання і не праця, як прийнято вважати. Це зустріч довгожданого гостя, це свято, яке приходить один-два рази на все життя. І ми почали готуватися до свята.
Якось непомітно, ніби відповідь на наше рішення, з’явився телефон повитухи, яка приймає пологи вдома. На допомогу прийшли сім’ї, які вже народжували вдома, ділилися досвідом, літературою, хорошим настроєм. Ми пройшли дородову підготовку. Сюди входили фізичні вправи в басейні, детальне обговорення перебігу пологів, можливі медичні та юридичні ускладнення і шляхи їх вирішення, список необхідних речей, . Навіть моя восьмирічна донька отримала свої завдання та обов’язки. Окрім суто практичних моментів повитуха засадила мене за ... вишивання.
далі буде

[jane]

Ясна, я вас розумію ;) бо сама вдома народжувала
А з якого ви міста?
І ще, думаю, ви не будете проти, якщо вашу тему перенесуть в розділ "Оповіді, ессе та нариси про наші пологи"?

[Ясна]

Я із Запоріжжя. :)

[Аліска]

Коли буде продовження, цікаво :-)

[Katerinka]

продовження мені також цікаво буде прочитати.
проте хочу сказати, що сьогодні пологи у пологових будинках зовсім не такі як ви описуєте. за багато років все помінялося. і тепер там як вдома. навіть родичам можна з вами жити ті три дні що ви в пологовому мали би лежати.
"але є речі, які не мінялися десятки років: казенні стіни, чужі люди, медичні огляди на кріслі, металеві пружинні ліжка, пронизливо-яскраве світло операційної, відбирання дитини в перші хвилини для обмірювання і щеплення..."
1. казенні стіни в багатьох роддомах вже євро (і по домашньому, для когось навіть краще ніж вдома)
2. чужі люди (з лікарем який приймає пологи починають спілкуватися задовго до них, плюс партнерські пологи дозволяють присутність родича)
3. медичні огляди на кріслі в багатьох випадках перенесені на ліжко..дехто може і народжувати на ліжку..
4. пружинні ліжка вже давно замінили на сучасні.
5. пронизливе світло операційної вже не використовують. загальне світло тускле, а вже коли вас шиють чи обробляють то світять окремою лампою лише місцево.
6. дитину ніхто зразу не забирає. її плюхають вам на пузо. отаку натуральну, мокреньку. поки вас обробляють ніхто не має права її забрати. потім її беруть на пару хвилин обміряти і одягнути (все ж її треба одягнути..).

(це я пишу для тих хто думає де народжувати). мені би вдома було страшно, я би думала про те чи не буде ускладнень, чи не буде потрібна додаткова допомога(медична). а там я народжувала і думала лише по малюка. і моя зустріч минула прекрасно. навіть хочеться повторити.

дуже рада що у вас все добре і ви задоволені домашніми пологами, проте я є їх противником.

[Ясна]

Katerinka,
У мене багато знайомих народили за останні два роки.
У Запоріжжі ліжка не поміняли, та і народжують на кріслі, як і я 9 років тому.
До того ж майже всіх стимулювали і обезболювали.

[Katerinka]

треба шукати пологові з нормальними умовами. для цього такі сайти існують як цей.
та й стимуляція і обезболювання не є такими вже страшними речами. дуже сумніваюся що ви знайдете конкретні випадки шкоди від таких заходів. а присьогоднішньому рівні здоровя не дивно що поширене явище стимуляції. по собі сужу. я взагалі здорова і спортивна людина. але родова діяльність була мені дуже слабовідчутна. тому мене стимульнули.
так що не все так погано все ж таки.

[Ясна]

Чого я боялася, вишиваючи собі оберегову сорочку для пологів? Як прореагують сусіди, якщо я раптом почну кричати, що будемо робити, якщо повитуха буде в цей час на інших родах, чи доведеться їхати в лікарню, якщо я порвуся, чи відійде повністю плацента? Найбільше я переживала за те, що сама не зможу визначити той момент, коли треба буде допомога лікаря. Тут потрібно було повністю довіритися повитусі, а такої довіри в мене не було.
На останнє питання відповідь прийшла сама собою. Пара, яка народжувала до нас, змушена була закінчувати пологи в лікарні де з ними до останнього була і наша повитуха. Матері шістьох дітей дійсно ні до чого ризикувати свободою.
Ну ось, нарешті, всі пелюшки та розпашонки випрано та випрасувано, рушник над дверима з Деревом Роду, який оберігав нас всю вагітність, замінено на Рожаницю, я роблю останній стіжок на рушникові, з яким чоловік поїде запрошувати повитуху, і говорю: „Ну ось ми і готові. Можна народжувати.” Лялечка наша виявила гідну подиву слухняність, і, давши нам відпочити кілька годин, о шостій ранку заявила про свою готовність з’явитися на світ.
Спочатку почали відходити води. По телефону ми отримали перші вказівки від повитухи. Я мала піднятися з ліжка і походити, щоб голівка дитини опустилася нижче, і закрила отвір, через який просочувалися води. Так як навколоплідні води замінюються повністю кілька разів на добу, то з часом їх кількість поновиться знову.
Перейми почалися десь під обід, були слабкими і нерегулярними. На мої стурбовані питання повитуха відповідала лише одне: „Насолоджуйся поки можеш”. До вечора шийка відкрилася лише на два сантиметри. Виявилося, що голівка дитини знаходилася дуже низько, завертала шийку, не даючи їй розкритися. Мою подругу в подібній ситуації відправили на кесарів розтин. Я ж просто час від часу займала потрібну позу, в якій голівка трохи відходила назад, і шийка повільно, але продовжувала розкриватися.
Повитуха навчила мого чоловіка прослуховувати серцебиття нашої лялечки та роботу плаценти. Моя, ще тоді єдина донечка , теж час від часу прикладала вухо до живота, намагаючись виділити серед какофонії звуків сердечко своєї сестрички.
Час минав весело і з користю. Одягнувшись у вишиванки ми провели народні родильні обряди: развязування вузликів, обкурювання троїцькими травами, обтирання свяченою водою, відкривання дверцят і шухляд. На столі знаходився образ Бога Велеса, який проводить душі немовлят з потойбічного світу. На вікні та в мене на животі червонів образ Рожаниці – матері всього живого і неживого на землі. Так у мріях, молитвах та очікуванні минула перша доба моїх пологів.


Користувач подумав і додав через 6 хв.:
Katerinka,
(((( стимуляція і обезболювання не є такими вже страшними речами. дуже сумніваюся що ви знайдете конкретні випадки шкоди від таких заходів. ))))))
Я перший рік пролежала в нервології мабуть разів 6. І бачила наслідки стимуляцій.Нам ще пощастило, ми обійшлися без інвалідності. А багато хто все життя буде розгрібати оте "стимульнули"
Дай Бог, щоб вас з малям це і далі обходило.

[Ясна]

На ранок перейми припинилися зовсім. Лялечка наша активно рухалася, показуючи вже трохи наляканій мамі, що з нею все гаразд. Повитуха була спокійна і говорила, що все іде як слід, що моє тіло знає, як для нього найкраще, адже ідеальним здоров’ям я похвалитися не могла, та і вік вже за тридцять. Після другої години ми вийшли прогулятися. Світило яскраве сонечко, сніжок порипував, день був святковий, люди готувалися зустріти Старий Новий рік, а ми чекали на свою зустріч.
Після прогулянки перейми поновилися, я злопала свою останню на наступні півроку шоколадку чоловік готував басейн. В цих турботах минув вечір. Коли матка розкрилася до чотирьох сантиметрів, повитуха дозволила мені зануритися у воду.
Ніч ми провели з чоловіком у двох. Це була одна з найкращих наших ночей. Більшої спорідненості, довіри я до цього ніколи не відчувала. Я буду до кінця віку вдячна повитусі, що вона нічим не порушила наше чекання. Я знала, що рука мого коханого лежить біля правого плеча, і коли б не простягнула руку, вона завжди була там. Те, що я раніше лише відчувала, зараз проявлялося в ньому: мужність, надійність, впевненість. Все це зосередилося у його руці і переливалося в моє тіло під час перейм.
Лежачи в басейні я змогла оцінити всі переваги води. Вона вмить розслабляє тіло, і будь які болючі відчуття проходять із закінченням перейми. Без води тіло не має змоги повністю розслабитися, часу на відпочинок не вистачає, тому біль посилюється через утому..
До шостої ранку я проспала в басейні, прокидаючись лише для того, щоб продихати перейму. Вона починалася трохи нижче попереку, розходячись з одної точки вбоки, потім переходила на низ живота і закінчувалася всередині на рівні геніталій. Кожен її період подихувався по різному: початок глибоким диханням, середина: швидким через рот, в найбільш болючих місцях – по собачому, висолопивши язик, і кінець – швидким диханням через ніс. Якщо я збивалася з дихання, біль ставав просто нестерпним, я швидко зрозуміла, що краще піднапружитися і дихати, ніж корчитися від болю. Після перейми я засинала, і як розповідав чоловік, навіть умудрялася підхрапувати в ті короткі хвилини перепочинку.
В якийсь момент я відчула, що не можу більше знаходитися у воді. Шийка розкрилася на 8 сантиметрів, а годинник показував, що вже мої пологи перевалили на третю добу.

[Кориця]

Вдячна вам за вашу розповідь, я теж дуже хотіла б народити вдома але зараз не маю такої можливості, проте ваша розповідь дуже надихає.

[barbariska]

Ясна (16.5.2009, 23:07) писав:

Спочатку почали відходити води.
...........

Повитуха навчила мого чоловіка прослуховувати серцебиття нашої лялечки та роботу плаценти. Моя, ще тоді єдина донечка , теж час від часу прикладала вухо до живота, намагаючись виділити серед какофонії звуків сердечко своєї сестрички.
............

Час минав весело і з користю. Одягнувшись у вишиванки ми провели народні родильні обряди: развязування вузликів, обкурювання троїцькими травами, обтирання свяченою водою, відкривання дверцят і шухляд. На столі знаходився образ Бога Велеса, який проводить душі немовлят з потойбічного світу. На вікні та в мене на животі червонів образ Рожаниці – матері всього живого і неживого на землі.
[

Ясна (17.5.2009, 0:17) писав:

Шийка розкрилася на 8 сантиметрів, а годинник показував, що вже мої пологи перевалили на третю добу.

Якщо пологи розпочались з того, що почали відходити води, то затягувати їх аж на три доби та ще й без належного медичного нагляду дуже ризиковано.
При таких затяжних пологах контролюють стан дитини, сердцебиття за допомогою спеціальних приладів. Тим більше, як можна в домашніх умовах прослідкувати за роботою плаценти? Може наступити такий момент,не дай Бог такого нікому,коли буде дорога кожна хвилина. І що тоді прикладати вухо до живота, відкривати всі двері і шухляди, чи розв"язувати вузлики?....

[Ясна]

Не все було так погано.
Під вікном стояла машина, до найближчого пологового - 5 хв. У повитухи домовленість із роддомом і станцією переливання крові, до того ж більше ніж 15 річний досвід повитуства.
На телефоні у нас був кандидат медичних наук, колишній зав гінекології, сьогодні - щасливий прадідусь.
Коли нервове напруження ставало нестрпним, я дзвонила йому і він мені майже слово в слово повторював слова повитухи. Зрештою, я просто довірилися їй.
Контроювати серцебиття можливо і без апаратури, а плацента має своєрідний звук, схожий на працюючий велосипедний насос.
[b]Я видалила про поганих лікарів. [\b]

[Nattik]

Схоже на те, що Оповідь/нарис/ессе перетворилося в обговорення за/проти домашніх пологів :)
Ну коли вже так. то додам ще й свої п"ять копійок - от ви кажете, Ясна- і машина чергувала, і лікар був на телефоні і т.д., тобто ви людина таки адекватна і розуміли, що можливий різний розвиток подій. То чи справді воно того варте? Адже, як вже раніше дівчата писали, тепер пологові цілком достатньої комфортності. Як у плані побутовому, так і у відношенні до перебігу погогів. Принаймні, один такий на обласний центр є, точно. І навіть якщо є якісь суб"єктивні речі, які вам у лікарні не подобаються, то чи не варто то потерпіти і не піддавати дитину і себе свідомому, і як на мене, зайвому ризику?
Щодо халатності лікарів, то тема окрема. Ми тут говоримо про хороших лікарів, з якими маємо попередні перемовини/домовленості і т.д.
Але це, я підозрюю, питання риторичні, бо кожен сприймає ситуацію через себе. А у мене такої віри у себе і у правильність того, що роблю, не було б.

[Лі*Куся]

Ясна, ти справді мужня жінка, за це тобі честь і хвала!
Таких жінок є одиниці, не кожна наважиться народжувати вдома, особисто я б так не змогла.
Потрібно мати дуже упереджене ставлення до лікарів, щоб народжувати вдома і не боятися за маля.
А за ваші дерева роду, сорочку вишиту своїми руками, обряди і Богів, я чую вперше і треба дійсно вірити у їхню допомогу, щоб використати.

[Ясна]

Nattik,
Ми вирішили не ризикувати. Тим паче що досвід народження у найкращому пологовому у мене був. Але то розмова для іншої теми.
І навіть якщо є якісь суб"єктивні речі, які вам у лікарні не подобаються, то чи не варто то потерпіти і не піддавати дитину і себе свідомому, і як на мене, зайвому ризику?
Ризик у породіллі є завжди. Я вже писала, що ми поставилися до народження дитини як до свята. І воно нам вдалося.
З приводу тривалості пологів: розкриття шийки до трьох діб в медицині вважається нормальним.

Користувач подумав і додав через 25 хв.:
Лі*Куся,
Якби у Вас була моя повитуха, та десяток сімей, які вже народжували вдома, чоловіка запропонувати не можу, самій потрібен :) то Ви б недовго вагалися.

[таня23]

Ясна,звичайно ваша розповідь цікава і я,навіть би сказала,вражаюча.Але я б на таке не наважилася.І коли нам Бог пошле маленького,то я точно ,без роздумів , буду народжувати в лікарні.Але нічого проти пологів в дома я особисто не маю.І всіх хто вирішив так, я не засуджую,бо це їх дитя і вони мають право вирішувати самі.А ще скажу,що можна народжувати і за кордоном в президентській лікарні і може щось статися ,а можна в дома родити здоровенького малючка,бо на все воля Божа.Бажаю щоб ваші дітки росли здоровенькі.Чекаю продовження і сторії...

[Руденька]

Треба мати мужність щоб піти на таке. Не впевнена чи я зважилась би.... можливо якщо б до Вашої повитухи ще й чоловіка такого щоб твердо знати - ЦЕЙ зробить для мене ВСЕ... - можливо тоді.... можливо....

[tatawko]

Ясно, що пологи вдома то цілком нормально, але не для всіх. Не можна всіх "стригти під один гребінь". Якщо жінка здорова, сама зачала, без медикаментозної підтримки виносила дитину, якщо по жіночій лінії не було проблем з родовою діяльністю і якщо вона впевнена у собі то ніяких особливих проблем бути не повинно. А всім іншим варто нічого не видумувати і йти в пологовий будинок.

[гра з вогнем]

Суворе попередження від модератора гра з вогнем

Нагадую! Це підрозділ "Оповіді, есе нариси про наші пологи". Обговорення переваг місця народження (дома/пологовий) в іншій темі!

[Ясна]

Я вийшла із басейну і почала хаотично кружляти по оселі. Як потім зрозуміла - це був пошук найвдалішого місця для пологів. Найбільше приглянулися мені вхідні двері, перейми біля них переносилися чомусь набагато легше. Чоловік з повитухою кілька разів відтягували мене на диван, та з дивовижною впертістю, під предлогом, що мені треба до туалету чи попити, я поверталася на це місце.
На якійсь із цих втеч з цього клятого дивана, їм вдалося дотягнути мене лише до порога наступної кімнати. Повитуха здалася, дала команду зачинити двері, чоловік сів на підлогу, підставив свої долоні під мені сідниці, я сіла на них, широко розставивши ноги, а повитуха присіла спереду.
Потуг у мене не було, я просто сильно напружувала низ живота при переймі, так ніби хотіла видихнути взяте перед цим повітря не через ніс, а через піхву. Біль при цьому повністю припинявся.
Від мого голосного сопіння прокинулася донька, яка спала у цій кімнаті. Ми планували, що вона буде присутньою на пологах, проглядали з нею фільми, обговорювали сам процес. Проте, глянувши у її сонні перелякані очі, я наказала вивести її. У мене не було впевненості в собі, сили контролювати свою поведінку не було, а раптом я почну кричати і разом з видом крові це навіки перелякає дівчинку, відверне її від материнства?
Уже через 20 хвилин я жалкувала про своє рішення. Даремно я не довірилася собі, не було ні крику, ні крові, а тільки безмежна цікавість: а що ж там бачать чоловік і повитуха? Чомусь здалося, що у піхву засунули руки і розтягують її в різні боки. Разу з третього я усвідомила, що то мені в два голоси пояснюють, що то вже показалася голівка, і треба тужитися. Я набрала повітря, натужилася і почула, як чоловік вигукнув: „Ой, на мене схоже!” Ледве дочекалася наступної перейми, щоб виштовхнути дитину, а вона як на зло, затримувалася, прийшла слабка, але на наступній наша лялечка нарешті лягла на руки повитусі.
Чоловік бережно опустив мене собі між коліна, повитуха відсмоктала з носика слиз і поклала нашу довгождану гостю мені на груди, прикривши її татовою сорочкою. Здавалося, час зупинився. Ми сиділи вчотирьох на підлозі і дивилися на дитину. Маля майже не плакало, сонно кліпало вічками, і було одночасно таким мужнім і беззахисним. Врешті, повитуха нагадала, що добре було б дізнатися, хто ж до нас прийшов. І дійсно, ми забулися подивитися, хто ж у нас народився. Виявилося, що під татовою сорочкою мирно посапувала Цвітанка.
Трохи пізніше, я знову стала в родову позу, під натужилася і народила плаценту. От тут крові було вдосталь. Мене переклали на диван, повитуха вміло запхнула сосок до рота Цвітанки, вона прийнялася активно смоктати, і трудилася так кілька годин, аж поки не перерізали пуповину.
Закінчення буде