[poiu]

Не знайшла подібної теми, якщо така існує то прошу перенести моє повідомлення.

Вчора почула як моя співробітниця розмовляє зі своїм сином і нарешті задумалася що всетаки багато мамаш так роблять.
Їхали вони зі села і везли важкі сумки, щоб не спізнитися на роботу моя співробітниця посадила сина на маршрутку по місту(яка зупиняється біля її дому), віддала йому сумки( хлопчику 12 років), Коли дитина вже була біля дверей квартири то побачила що в неї нема ключів. Подзвонив до мами і сказав що забув взяти в неї ключі, вона сказала щоб залишив сумку в сусідів і прийшов за ключами, на що дитина відповіла що залишить сумки в сусідки і піде гуляти. " Хороша мама" відповіла що якщо він не зробить так як вона сказала то її зібє машина , а якщо ні то вона піде повіситься і він залишиться без мами і вже не буде мати кого слухати ( в хлопчика тато загинув коли йому було 4 рочки).
На моє зауваження що не можна таке говорити дитині вона відповіла " а що тут такого якщо я не можу інакше заставити його робити те що я скажу".
Коли іду по вулиці то часто чую залякування дітей подібним чином, можливо не таким жорстоким, але такі фрази як віддам тебе в інтернат ,циганам або чужому дятькові чи тітці звучать досить часто.
На мою думку це більш ніж не правельно і так робити не можна.
А як ви ставитись до такого" виховання"?

[oksanocka]

Я пам"ятаю коли ми були маленькими, то мама чи то тато, чи дід з бабою весь час казали таке. Або ще щось на кшталт: "не йди туди, бо там бабай". Результ тому такий - мій брат до 12 років боявся сам залишатись вдома. Якщо ж все таки залишався то завжди ховався або під ліжко, або під стіл. Тож я катерогично проти таких "методів" виховання. У дитини через це з"являються певні комплекси або ж страхи. Більше того у моїй родині при мені навіть бояться про це мову вести - я тут же починаю сваритись на "горе-вихователів".

[jane]

"я повішусь" - то вже взагалі екстрім.... я про таке навіть і подумати не могла, щоб казати таке дитині! батьки, звісно, "молодці", кнопочку знайшли - нажав і дитина слухається. дуже зручно, от тільки про дитину треба думати, що з нею після цих дресирувань буде...
часто бачу на вулиці, як дитина йти не хоче, а мама каже "он зараз дядя тебе забере". а ще й дядя добрий проходить - мамі підіграє, почне "забирать". дитина перелякається і за мамою біжить. мама довольна як слон, дитя ж слухається!!! моя мама завше таких дядь-тьоть подалі відсилала, бо є ж і занадто ініціативні: дитина не слухається, мама вмовляє, а тьотя підійде і "от я тебе забиру!" але на брата з сестрою це ніколи і не діяло - дитина залишалась на тому ж місці, тільки починала істерику....
це так само, коли дитина прибирає свої іграшки, бо знає, що прийде тато, і сваритиметься, якщо не прибере. так, в дитини завше в кімнаті буде порядок, але тільки тому, що тата вона панічно боїться. хіба такий порядок вартий зіпсованих нервів?
ясно, що я проти!

[Наташа М]

Я категорично проти залякувань і шантажу по відношенню до дітей. Але тільки що зловила себе на думці. Коли ми з донею не можемо домовитись, щодо прибирання її іграшок розкиданих по всій квартирі, тоді як останній аргумент я використовую погрозу, що все викину в смітник. І це діє. Чи правильно я роблю?

[MOZILA]

я теж категорично проти залякувань дитини. Адже є багато інших способів впливу - порозкидав іграшки і не прибрав, значить іграшки від тебе втечуть і не будеш мати чимось гратися. якщо малий просто вередує і слухається - я забороню йому дивитися мультики, він не піде гуляти і т.п.
колись малому хтось сказав про бабая, він мене почав розпитувати, то я йому чітко відповіла, що бабая не існує і той, хто йому про це сказав, чось напутав. а ще якщо і є якись там бабай, то в нас є тато, який від усіх оберігає

[Камі]

Ну я просто ненавиджу таких батьків!!!!
В мене такого не було в родині і виглядає це дико. Було інакше: коли моя двоюрідна сестричка не хотіла їсти, то їй казали, що "Таня прийде і все зїсть" (Таня це я). От і довиховевались! З часом вона просто забирала в мене тарілку порційну, яку ставили на столі, коли ми приходили до них в гості. А пізніше вона виросла дуже жадібною, особливо до їжі.

[NaTa!]

Погрози, залякування... це дуже категоричні і загальні слова, які якщо і підходять до випадку згаданої в першому дописі мами, яка лякає, в без того складній життєвій ситуації, такими страшними речами. А от відносно взагалі залякування, то в моїй сім"ї це присутньо, хоча обгрунтовано я не можу пояснити чому, хоча спробую. Діти слухаються більше посторонніх аніж батьків (класичний приклад - дитячий садок) і може це наша проблема, що батьки не мають авторитету, але від того нікуди не дінешся. Я не залякую і не хочу аби моя дитина виросла шуганою, але й надто довірливості теж не хочу її вчити. Що поганого в тому щоб сказати дитині, що коли вона не хоче йти, то мама піде сама, а її забере дядя. Я проти того щоб страшити якимись міфічними істотами типу "бабайки", але коли мала верещить, то можу сказати, що сусідської бабусі внучка спить і та викличе міліцію якщо мала не буде тихо, коли не вдається домовитись за іграшки теж кажу, що наступного разу не дозволю бавитись, або викину в смітник (не кажу, що віддам комусь, бо це розвине жадність, на мою думку). Так що проаналізувала і зрозуміла, що залякую малу на кожному кроці, але вона нормально розвивається і коли я наприклад не кажу тих "погроз", то цілком адекватно поводиться і з дядями, і з сусідською бабусею, і з іграшками.

[Котя]

Залякуючи дитину фразами типу "хтось тебе забере" (чи чужий дядько чи бабай чи цигани) батьки несвідомо формують у неї недовіру до світу. Звісно, це не виявляється зараз, наслідки будуть потім, коли виросте. Чи знаєте ви людей, які бояться запитати на вулиці котра година або як пройти в потрібне місце? От вам і яскравий приклад внутрішнього страху. Це легкий випадок. Гірше, коли людина не зможе собі знайти товаришів і кохану людину через проблеми в спілкуванні. Пояснити чому соромляться вони не можуть, але справи це не змінює. Спілкуватися з сторонніми може бути важко. Ну, що, налякала? ;)
Я категорично проти таких висловлювань.
Всі проблеми з дитинства і заперечувати це безглуздо.

[Lara!]

Я не лише не визнаю такого залякування з боку батьків. Навіть "доброзичливих" дядь і тьоть, які на вулиці просто так чіпляються до дитини зі словами: "Ой, яка гарна дівчинка, давай заберу тебе в мами, підеш зі мною" (ну щось на кшталт), або кажуть моїй дитині, яка капризує, що заберуть її, мені дуже хочеться послати у відомому напрямку, ну принаймні сильно у той момент хочеться, щоб їх хтось забрав. Що за методи? У жодної дитини не повинно розвиватися почуття незахищеності поряд з мамою. А власне це почуття і керує дитиною, коли вона починає після залякувань виконувати все, що кажуть батьки. Я завжди кажу донечці, що ніколи і нікому її не віддам, дитина має довіряти мамі і відчувати себе впевнено поряд з батьками, а не відчувати страх втрати. Мамою з першого посту, то я взагалі шокована, це ж треба таке видавати і компенсувати свої ж промахи у вихованні такими методами... На дитину завжди можна валинути і без залякувань бабаями і іншими міфічними істотами і ситуаціями.
Я можу сказати дитині, яка не хоче прибирати пазли, наприклад, що заберу їх у недосяжне місце і не віддам для забавок. Але це не залякування, а цілком реальне покарання. Коли одного разу пазли були таки не зібрані, то відпочивали на шафі тижні 2-3, образ не було, а Юлька пояснювала усім, що не хотіла прибирати і тепер не може ними бавитись. Тепер залякувати не потрібно і карати таким методом також, іграшки прибираються вчасно і без проблем, інколи може попросити допомоги, але "страшилки" - це не для дитячої психіки ІМХО.

[poiu]

Сьогодні коли гуляла з дитиною спостерігала за таким випадком. Іде мама з дівчинкою років 3 , дитина побачила інших дітей в пісочниці і почала тягтися до них, мама не пускає, повз них проходить мужчина років 45-50 і мама каже до дитини дивись іде дядько якщо ти зараз не підеш зімною додому то він тебе забере і посаде в мішок. Мужчина зрозумівши що мова іде про нього відповів що він чужих дітей не забирає і тим більше в мішок не садить і взагалі він не монстр і щоб мама дитину ним не лякала. Коли цей чоловік відійшов почалося саме цікаве мамаша почала трясти дитиною і звинувачувати в тому що через неї її засоромили і що дитя настільки погане що вона зараз залише її просто на вулиці а сама піде додому. Коли за дівчинку заступилася жіночка яка гуляла з внуком і разом з усіма за цим спостерігала то з рота тої засоромленої мамочки полетіли такі слова що засоромилися всі присутні на дитячому майданчику крім неї.
Я собі подумала оце так виховання. Бідне дитя.

[IraG]

В мене сусідка постійно бідкається, що дитина в неї якась перелякана, всього боїться, а сама при кожній нагоді лякає її то собаками, то дятьками. Коли я на це звернула увагу, то вона проігнорувала, і далі собі бідкається. Ну що на таке скажеш.

[Рижуля]

жахливі історії.В мене само собою вирішилося, що ніяких страшилок для дитини я придумувати не буду."Туди не йди , бо там ТЕМНО" , а не бабай, яким мене лякали в дитинстві і якого я до повноліття!!! боялася.Ну не бабая, а темряви, ніяких циганів,дяддьків страшних і "закрию тебе в підвалі"( сьогодні почула такий шедевр), чи здам в дитячий будинок ( ну це вже просто за межами розумного!!!)
Можу сказати, що не дозволю гратися ( коли розкидає іграшки) чи ображаюся на нього( коли не слухається).
Часом може вирватися, що не люблю, але з цим борюся дуже активно, бо хочу, щоб моя дитина знала, ЩО Я ЙОГО ЛЮБЛЮ ЗАВЖДИ.
От після таких залякувань і виростають закомплексовані, повні противоріч,залякані люди.

[гра з вогнем]

мені здається, що в усьому має бути міра. і в бабаях та інших казкових героях, тільки в межах розумного, ніц страшного нема.
пригадую, як я зі своїм молодшим братиком (у мене є двоюрідний братик, у нас різниця більше 20 років) шукала бабая. нам обом було весело. він казав "о, бабай стучит, пошли посмотрим" :) і ми разом йшли дивитися.

андрійкові я теж буду говорити про бабая, оскільки для мене це важливий атрибут дитинства, казки, фантазії.
зараз я йому говорю про дядю-психіатра, але вже він стає старшим, то треба припиняти і занурюватися в казку ;)

[Світланkа]

це все ще квіточки. Мене мама малу взагалі з дому вигнала, ввечері, бо я щось там не зробила. Страху в мене були повні штани, вона щей сказала щоб я не верталася. Я пішла до бабці, вона живе пару метрів від нашої хати. Бабця на маму нагримала,що вона ненормальна,як так дитину з хати вигнати. То я ще потім получила за то,що до баби пішла жалітися... от так то...І це не останній і не єдиний випадок маминих дурнуватих,інколи невмотивованих покарань.
А з мамою, відколи я пішла в доросле життя, в мене немає ніяких близьких і довірливих відносин. Зустрічаємось, спілкуємось але без палкої любові.

[Львів'янка]

Цілком погоджуюся з NaTa! Точно так само і в нашій сім'ї. Я б сказала, все залежить від дитини. Судіть самі: заліз мій малий на високий залізний паркан з гострими кінцями, зняти його - ніяк... ніякі вмовляння не допомагають, бо він зібрався через паркан перелізти! Знаєте, та я тому дядечкові з вулиці, який підсобив мені і зіграв роль "цигана з мішком", готова ноги цілувати!!! От вам і залякування...
А зважаючи на те, шо подібні казуси з моїм старшим трапляються ой як часто... не можу сказати, що я проти. Ясно шо це не стосується "важчої" категорії залякувань - типу "повішуся" і т. д. Це взагалі - брєд!

[Кохавит]

Я ребенком была неспокойным, то через забор перелезу (потому что наказали и сказали "за калитку не шагу") и бабаем пугали и получала я часто. Но до сих пор мама - это моя лучшая подруга, я благодарна ей за все, что есть у меня в жизни. И ребенку говорю про бабайку. Но это игра. даватйе разделять названия. Запугивание - это одно, угроза - другое, обещание - третье и т.д. Одно и то же слово может иметь разные значения. Малая сидит ест и говорит, "бабайка не придет. так как я хорошо кушаю и слушаюсь маму и не делаю шкоды". Ребенок должен знать, что он отвечает за свои поступки. И учить нужно этому сейчас, пока еще ложиться впоперек кровати, а то когда вдоль ляжет - уже будет поздно. Сейчас мы закладываем им многое. И если сделал что-то не так, выполните что пообещали (заберите игрушки, хлопните по попе. Если пообещаете и не сделаете, будет еще хуже - ребенок поймет то, что все можно делать безнаказанно, что мама только попугает и все. И больше никогда не воспримет ваших слов серьезно. Дети лучше психологи, чем мы. И сейчас от нас зависит многое. Мне очень нравится одна фраза, вдумайтесь в нее, пожалуйста.
"Дети не имеют ни прошлого, не будущего. Зато они с успехом используют настоящее"

[x21x]

Бабаї - це напевне такі дятьки, яких ми всі пам"ятаємо з дитинства (окрім них нічого більше не пам"ятаю з налякувань). Пам"ятаю я боявся бути в кімнаті, навіть з дорослими. Мене лякав кожен звук, шорох.

Чув золоте правило виховання -- не виховуй дитину так, як пам"ятаєш, що тебе виховували.

Ніхто з нас не пам"ятає як сказав перше слово (скажи бо бабай вкраде :)) )

Негатив, стреси пам"ятаються довше. Я пам"ятаю як розбив собі голову до вихлупної труби в мотоциклі (казав тато з мамою, що я ще добре ходити не вмів)

[Натальчик]

Розповідь, з якої починається темка – просто жахлива.
Ця мама, в якої однозначно багатенько «проблем», навіть не задумується, яку шкоду вона робить своїй дитині, і як правильно тут писали, це обов’язково проявиться в майбутньому. Ця мама егоїстично думає лише про себе, про свій спокій, і зовсім не намагається знайти підхід до дитини.
А на загал, воно в нас так і є, крики, залякування, гримання.., а результат? Комплекси, страхи, нерішучість, невпевненість і собі. Тільки про все це наші «батьки» (чомусь думаю, що бабусі менше, чомусь мені покоління наших бабусь виглядає добрішим, вже минаються такі люди) отож, про це все наші батьки не задумувалися…
А дитина в перші роки свого життя відкриває світ, знайомиться з ним, і як ми його дитині представимо, так воно й закладеться в її підсвідомості. Чи буде дитина цей світ сприймати як небезпеку і загрозу, чи реально в усіх його кольорах.
Звичайно, це все легко от так писати і аналізувати, важче буде самому знаходити, ходи-підходи до дитини, щоб не нашкодити їй.

[Ясна]

Ми обійшлися без стандартних залякувань, але втрапили в іншу крайність.
Відчуваючи свою безпомічність я відчиняла двері і говорила - іди і шукай іншу маму, якщо я тобі не подобаюся і ти мене не слухаєшся.
Мала мені і досі згадує ці ситуації, і питає: чому ти мене виганяла?
Було соромно, та довелося признатися їй, що я не завжди знаю як правильно зробити, і роблю помилки, про які дуже жалкую.
Один раз сказала, що я її не люблю. Потім довго вибачалася, на що почула: та я все одно не повірила :) . Це надихає. Значить я не така вже погана мама.

Пару років я намагалася донести до Дзвінки думку, що коли вона хоче, щоб її бажання виконувалися, то вона має виконувати і наші з татом бажання.
Сьогодні на необгрунтоване Ні, вона повторює мені мої ж слова. Доводиться виконувати правила гри.
Мені у спілкуванні дуже допомогли поради з одного форума, я їх скопіювала у цю тему:

Користувач подумав і додав через 3 хв.:
http://www.malecha.o...?showtopic=4944

[Сонях]

головне без фанатизму, у нас є дядько-авторитет, але то не дядько з вулиці, а такий собі бабайко, і на жадібності час від часу граємо, під час їжі кличемо сусідську дівчинку, але не скажу, що мала когось боїться, то швидше примовлянки, ніж залякування. а до речі, наші малявки, теж добрі маніпулятори і шантажисти, що не зробиш аби дитя не плакало і гарно їло :D