[Ліньтяйка]

Перше кохання мабуть було практично у кожного з нас. В декого воно залишилося лише приємним або неприємним спогадом, у декого воно і зараз поряд. Кажуть чомусь більшість людей, що перше кохання трагічно закінчується - багато переживань, розчарувань і в кінцевому результаті розлука. Не відомо чому так, чи ми просто не цінуєм того, що маєм, чи то обставини так складаються, але розумієм, що втратили лише після того, як це сталося. Дехто закохується декілька раз, дехто каже, що справжнє кохання буває раз у житті.
У мене перше кохання було у 14 років, зустрічалися ми довго, закінчилося все трагічно, навіть згадувати не приємно, він почав курити забагато трави, не міг зупинитися, перейшов на сильніші наркотики, мої благання покинути це діло не давали результатів (заставити його лікуватися я не була в змозі - не заробляла грошей, не мала підтримки у батьків, а ще у нього брат наркоман, який тягнув його у яму), я вирішила не псувати собі життя і своїм близьким, кинула його, хоч було дуже боляче. Через пару років, я якось прокинулася зранку і зрозуміла, що більше не люблю його, звичайно залишилися приємні спогади про наші романтичні миті, але почуття якось різко зникло.
Чоловік мій і досі незнає, що я когось любила крім нього у своєму житті. Я і не хочу щоб він знав, хоча про те, що в мене був хлопець наркоман якось раз розповідала.
А як це було у Вас? Цікаво послухати.

[ales]

зустрічалась з хлопцем і на той час думала,що люблю його.коли почав зраджувати мені,дуже страдала і розійтися ніяк не могла,бо прийде лапші як завжди навішає,одним словом міг притворятися . а врятувало мене-справжнє перше кохання,хоч тривало воно недовго близько 6 місяців,він виїхав з країни.А зараз я найщасливіша дружина,мама тому,що маю чудового чоловіка,а перше кохання залишилось просто приємною згадкою :)

[Щаслива зірочка]

моє перше кохання було в 16 років познайомились на дискотеці, я була з подружкою, він з другом :D але "поділили" вони нас спочатку по росту, його друг був трохи вищий за мене, от він і мав мене провожати...спочатку ми ішли всі разом в сторону дому, потім подружка зустріла свого сусіда і пішла з ним додому :D , а друг мого майбутнього кохання видно по наших поглядах зрозумів все і просто пішов. потім я дізналась що Андрій прийшов в відпуск з армії на місяць, він прикордонник. Це був місяць шаленого щастя ми не могли ні хвилини прожити один без одного, але відпустка закінчилась, прийшла пора розставатись....ото були тоді сльози ну і звичайно обіцянка чекати повернення з армії, залишалось ще 7 місяців. чекала я чесно і добросовісно, крім нього мені нікого не треба було,в мене навіть був календарик на якому я закреслювала дні які пройшли без нього і чекала нашої зустрічі. листи писали майже кожен день ( ті листи в мене ще років 8 зберігались і майже всі знала напам'ять )і от на Паску він повернувся щастя продовжувалось знову.але потрохи почало приходити розуміння того що ми зовсім різні люди, мені хотілось десь більше гуляти, бачитись з людьми, а йому навпаки а потім через якийсь дурний жарт його друга ми посварились, і так як горді двоє то місяць не розмовляли і злились один на одного. потім вияснилось що назло мені він почав зустрічатись з іншою, я теж найшла іншого, і отак ми мучили один одного. а коли нарешті додумались поговорити про все то було вже трохи пізно, щоб досадити мені він запропонував тій дівчині одружитись і вона дуже цього хотіла і погодилась....ще до весілля його ми з ним бачились дуже часто він приходив, дзвонив , вибачався , плакав, ну але вже нічого б не змінилось. потім ми ще декілька разів бачились , він розповів що і дальше мене любить, а її буде цінувати як матір своїх дітей. зараз ми в різних містах, знайшлись в однокласниках, але так і не спілкуємось, знаю що в ньього двоє діток, рада за нього і вдячна за ті моменти щастя які пережила з ним. але всерівно свого чоловіка люблю набагато більше і рада що так все сталося

[Маруся]

Перше кохання було в 14 років. Зустрічалися, розходилися, сварилися, кохалися і романтикувалися ми 5 років. Він був на 2 роки мене старший, я була дурна і засліпленна коханням. Дуже багато душевної болі мені принесло те кохання. Були зради, але я все прощала, і навіть не вірила , що він мені зраджує. А починалося все дуже гарно і романтично. Я була на 7 небі від щастя, я його так кохала. Витягувала з тюрми 2 рази, завжди допомагала грошима, а він цим користувався. Не хотів працювати, пропадав на 2-3 дні без попередження, гуляв з друзями до піздна, забувши про мене. А я плака, шукала його на районі, у друзів, позорилася.(Бо була мала і дурна)
Мої нерви не видержали 14 лютого, коли мій коханий прийшов обкурений із пляшкою пива і привітав мене з днем закоханих. Я одягнулася, і поїхала до друзів, де і перший раз побачила свого теперішнього чоловіка. Мій чоловік почав за мною прибивати, звонити, в кіно запрошувати, ми разом почали прогулюватися містом. Так і зародилося справжнє кохання. Я знаю, що більше мені не буде так боляче. Що я кохана і кохаю.

[MOZILA]

А я вперше закохалася у третьому класі. Він був хлопчико з сусіднього будинку. Зараз це смішно, а тоді ... Чисті, ніжні і романтичні почуття. Конфетно-букетний період тривав досить довго. Він був молодшим на 2 роки , а коли я була вже у класі 10 для мене це здалося страшною різницею у віці, та й з"явилося бажання залицятися до старших хлопців. Так я розірвала ці відносини, якщо їх можна назвати відносинами. Але зараз я досить часто згадую про цього хлопчика, цікаво де він і як склалося його життя. Ось така моя історія першого кохання.

[Жаринка]

а в мене в 16 років.він сильний красивий на 5 років старший спортсмен-борець.я була найкрутіша дівчина, бо з ним зустрічатися тоді було просто щось.тішилася дурненька що до мене вітаються всі його друзі, любила бувати в їхніх компаніях, але як одного разу стала очевидцем страшної бійки, коли моєму коханому розбили губу і ребра, а ше крім нього було повно покалічених хлопців, то щось я в ньогму засумнівалася.до того мама моя була дуже проти нашого зустрічання, бо він був із неблагополучної сімі.працювати ніде не працював, віддихав з пацанами, пацани і бійки були на 1 місці, хоча не пив і не курив, це мені дуже подобалося, завжди вмів захистити.уваги приділяв мало, знав що я нікуди не дінуся, лагідні слова говорив дуже рідко, вважав це попуском для такого реального пацана як він.а я так чекала тих слів...дзвонив тоже не чсто.бачилися рідко бо він був з пацанами.тоді і наважилася, висказала йому все і покинула.зразу почав мені назло зустр.з іншою.пару разів потім ше сходилися, але вже було не то.чи то я порозумнішала, чи що?зараз женився, живе біля моїх батьків по-сусідству.мама мене ше дотепер любить вколоти тим що я дівчина з порядної сімі зустрічалася з сином алкоголіків

[Sweet one]

Мені було 14 років,йому 15 ( майже як Ромео і Джульєта).Жили у сусідніх будинках,вчилися в одній школі ( він на рік старше).До цього віку один одного якось не помічали.Але одного прекрасного дня ВІН ( звали його Максимом,він був єдиним сином відомої на той час у Львові жінки.Тепер,по іронії долі так звуть мого сина,хоча ініціатором цього імені виступав мій чоловік) почав зустрічатися із старшою сесрою моєї однокласниці. І тоді я чомусь звернула увагу на красивого-хлопчика -сусіда.Кілька разів ми поверталися додому разом: я від подруги-однокласниці,він-від її сестри.А через місяців два сестра однокласниці покинула Макса заради нового кохання-студента.А ми почали зустрічатися. Згадуючи ,стає навіть смішно,якими тоді ще були дітьми-ходили в кіно,театр,гуляли.А скільки квітів і шоколаду він мені переносив! До речі,щоб не брати у матері грошей,мій кавалер влаштувався на літо працювати на поштамт,щоб на подарунки мені підзаробити самому.А коли я з батьками поїхала відпочивати на море,до мого приїзду він зробив ремонт у своїй кімнаті ( щоб мене вразити!) і на зароблені гроші купив мені срібні кульчики (вони у мене зберігаються і досі).Єдиним противником наших відносин була моя найкраща коліжанка- весь час наговорювала на Макса усілякі "гадості" і т.д. (ось вона-"справжня жіноча дружба").Ну а закінчилося усе банально: мама Макса перїхала жити і працювати до Києва.Він,закінчивши 11 клас поїхав до неї,де поступив у Київський нац. універс. на міжнародні відносини.Я навчалася ще в 11 класі у Львові. Наші шляхи поступово розійшлися. Чесно кажучи,зараз я навіть не знаю,як в подальшому склалася його доля,хоча дуже хотілося б дізнатися. Але про це перше почуття у мене залишилися найкращі спогади.

[таня23]

Прочитала всі дописи і вирішила розповісти свою історію.Хоча не знаю чи було це кохааня ,але це почуття було перешим і я досі згадую його з якимось трепетом і ніжністю .Знайомі з дитинства,бачились рідко , бо жили не в одному місті.В років 13 почала задумуватись,що між нами є якийсь зв"язок.Далі почали проявляти симпатію один до одного,передзвонюватись.Це були платонічні стосунки крім прогулянок ,розмов і невинних поцілунків нічого не було.Фактично це була дружба закоханих дітей.Потім в мому житті з"явився мій теперішній чоловік,який був сміливіший,впертіший.Він запропонував мені зустрічатись і я погодилась,тоді мій друг нарешті набрався смілості і розказав про свої почуття,але трохи запізно. Ще майже рік я крутила голову їм обом,бо не могла розібратися в почуттях,іноді бувало таке ,що я в один день умудрялася гуляти з обома по черзі,завжди викручувалася і обманювала їх,але світ не без добрих людей і одного разу мене вивели на чисту воду і я мусила зробити свій вибір.І зробила,про що ще ніразу не пожаліла,я вибрала свого чоловіка.А про те дитяче захоплення я дуже часто згадую,він часто мені сниться,іноді коли на мобільному висвітлюється якийсь невідомий номер,то моя підсвідомість думає"Може це він".Хоча це не реально,і я це знаю,ми давно не бачились і практично нічого не знаєм одне про одного..Я усім серцем кохаю свого чоловіка і щохвилини дякую Богу,що зі мною поряд він,а ніхто інший.Але перші почуття запам"яталися напевно на все життя.

Кохання наше було чисте як сльоза,
Таке палке і ніжне водночас,
без жодної краплиночки гріха !
Але життя зіграло проти нас.
Тож я молю тебе допоки
Б"ються, хоча не вунісон серця,
Ми збережемо згадку про наші юні роки
І гордо пронесем її через життя!

[Леська]

Я вперше закохалася в 16 років . Це було, коли я приїхала до своєї бабусі на літо відпочивати. Кохання було шалене. Ми зустрічалися тільки по вечорах і мені здавалося, що дні стали в два рази довшими, так мені хотілося його бачити. Проблема була в тому, що жила я за 1000 км від бабусі і тільки літом могла бути з ним. Не буду розписувати, як це важко зустрічатися на відстані. Були і розставання, і сльози, і сварки, і ревнощі. Все це продовжувалося 5 років. Коли я приїжджала додому і проходив якийсь час, мені здавалося, що дарма ми це все затіяли і нічого в нас не вийде, знову приходили в голову думки про розставання. Але як тільки приходило літо, я знову їхала до нього і розуміла, що жити без нього не зможу. Ми планували одружитися, але я поступила в універсистет в рідному місті і наше одруження відклалося ще на невизначений період . Так от ми страждали-страждали, мучилися-мучилися, але в результаті все-таки розсталися . Просто не було вже більше сил ні в нього, ні у мене, хоча ми продовжували любити одне одного і далі. Пізніше він знайшов собі дівчину у рідному селі і одружився. Це було якраз влітку, коли я приїхала. А оскільки весілля гуляли недалеко від нашого дому, то можете собі уявити, яким ножем по серцю мені було чути це гуляння . Тоді я і зрозуміла, що це кінець, бо до того мені ще здавалося, що не все скінчено. Я вирішила жити далі, знайшла хлопця в рідному місті, ми одружилися. Я дуже люблю всого чоловіка, але перше кохання я запам"ятала на все життя. Я вже не люблю його, але пам"ять залишилась, досі бережу його листи, не вистачає сили духу викинути. Знаю, що у нього є донечка, про яку він завжди так мріяв. Хотілося б, звичайно, зустрітися, просто поговорити, але не впевнена, що воно йому треба

[Hopy]

Читаю Ваші історії і ненароком згада свою, призабуту вже і теж захтілося поділитися спогадами.
Мені в те літо було 13, а він кращий друг мого брата - Женька, який певно ще колись кепкував з мене такий статний випускник 17 років. Зустрілися у бабусі, в селі, куди я приїхала на літні канікули. В нього був випускний в школі, але він не пійшов, якісь до того були плани з друзями, а друзі (в тому числі і мій брат) мали зовсім інші плани на той вечір. Він прийшов до нас в гості, а я сиділа сама вдома і грала на приставці. Стали грати на спір. Мимохідь він сказав мені фразу, яку я потім згадувала : "...обовязково йди на свій випускний, не роби такої дурниці як я. Така подія раз у житті буває"....
якось трапилося слово за слово, потім почалися "секретні матеріали", пішли їх дивитися, а серія страшна була, він мене тихенько до себе пригорнув і все придивлявся як я реагую. Я памятаю як спочатку ховалася в його обіймах від жахів з телевізора, а мотім відчула, що мені так приємно і тепло.... і так він з друга мого брата, став моєю близькою людиною. З ним було так комфортно, так ніжно, таке взаєморозуміння... а поряд з тим шалений викид адріналіну..
Однак минуло літо і треба біло повертатися додому... Ми листувалися 9 місяців, а коли прийшла пора нових літніх канікул мені листа написсав його брат і сказав, що його мати заборонила писати мені листі і підтримувати будь-який звязок.... ще 2 літа ми були разом протисятояли всьому, Він стрічав мене з величезним букетом ромашок, ще біля трапа літака (не знаю як його пустили), 3 наші чарівні літа були сповнені романтики, а 4-ої осеніф в нього народилася донечка, жінку йому обрала мати.
Згадую як довго і гірко страждала, думала, що не зможу забути...
минули року, час лікую, час і Бог подарили мені велике щасття - моє Велике Кохання, а свого Женьку я бачу кожне літо, ми дружимо, гіркота минула, а от чи то було справжнє кохання я теперь замислююся :)

[Ліньтяйка]

Чомусь темка захлохла... Ніхто більше не хоче поділитися з нами спогадами про перше кохання?

[Ok_sanka]

Мені було 16. Ми святкували день народження моєї подруги і День Незалежності. Традиційна дискотека у центрі міста. Він підійшов запросити на танець, потім провів додому. Попросив номер телефону, який потім загубив (через спільних знайомих таки дістав його). Потім було побаченння, перший поцілунок. І все.
Я довго запитувала себе, що зробила неправильно? Думала, що його відлякала моя недосвідченість: йому було тоді, здається, 21 чи 22. З'ясувалося все через рік, а може, й пізніше.
Мама однієї з моїх подруг працювала разом з ним. Жінка вирішила, що непогано було б звести з таким хлопцем власну доньку. Тож поговорила з ним від мого імені, пояснила, що він мені зараз абсолютно не потрібен: я вчуся, йду на медаль, у мене зовсім інші плани, а йому вже час подумати про сім'ю. А "подруга" у цей час переконувала мене, що він не той хлопець, який мені потрібен, і її мама ніколи б не дозволила їй зустрічатися з такою людиною (через якийсь час вона говорила зовсім протилежні речі).
Тепер розумію, що винен той хлопець: він міг просто підійти і поговорити, з'ясувати. Натомість ми роками ходили одне біля одного, навіть не вітаючись. А я дуже важко все те переживала, мучилась не один рік.
Ось така невесела історія, навіть не знаю, чи вона про кохання... З іншого боку, добре, що так сталося: я маю коханого чоловіка і чудового синочка!

[mailan]

я про своє перше кохання і згадувати нехочу ,а от про друге !!!,і про четверте !!!ех!!!гарні хлопци!!!

[pacis]

По справжньому вперше я закохалася в 19 років. Знайшла самого ідеального чоловіка, такого, як в книжках, гарного, чесного, принципового, вірного, чуйного, справжнього. Кохала просто так, хоч і знала, що у нього до мене лише дружні почуття, до того ж він старший на 9 років. Ні на що я справді не розраховувала тоді, але якось так сталося, що ми почали зустрічатися, жити разом и через 2 роки я завагітніла. І навіть через 2 роки я не була впевнена, що у нього є до мене такі самі почуття, але мені достатньо було того, що він був поряд, і звичайно, я збиралася народжувати. Тоді він запропонував одружитися, і сказав, що я найкраща жінка у його житті. Одружилися ми, але, на жаль, дитинку я втратила ще до весілля...
Багато чого було тоді, і безгрошів'я на межі, і відсутність житла, проблеми з роботою у нього і у мене. Але не дивлячись ні на що, ми дуже кохали один одного, думаю, що у нього почуття були сильніші, зріліші (так і досі кажуть наші спільні друзі). Що саме тоді зруйнувало наш шлюб, важко зараз сказати, але біль й досі є. Розлучилися ми через 4 роки шлюбу.

Зараз у мене є коханий чоловік і донька, але і досі мене не покидає відчуття провини, що я чимось скривдила людину. Мені сниться, що ми спілкуємося з ним, що я розповідаю йому про свої досягнення, а він пишається мною. Я шкодую лише про одне зараз - що ми не можемо спілкуватися.

[Львів'янка]

Перше кохання... Ммммм... Почалося все з першого класу. Це був найгарніший хлопчик в класі. В другому класі вчителька (видно, шось запідозривши ;)), посадила нас за одну парту. І так ми просиділи до 6-го класу
Кохання було взаємним. Але далі ніж "ходити за ручки" не дійшло. На жаль. Навіть пeрший поцілунок був не з ним :(
В шостому класі я перейшла в іншу школу, бо закохалася в іншого хлопчика... А той попередній ше довго писав мені листи і вітав з усіма святами. Чесно - тепер серце болить за отим зрадженим мною найсвітлішим і найневиннішим почуттям... але шо поробиш... Таке воно - життя...
Зараз ми спілкуємося з ним в "Однокласниках" і згадуємо... згадуємо....

[Руня]

Коли мені було 14 так сталося, що батька вдома не було і я поїхала з мамою в інше місто на весілля.(мамина подруга яка жила довго в Тернополі, а потім переїхала в інше місто віддавала свою дочку заміж) Я завжди кажу що це доля, бо їхати я не повинна була але так склалося. Познайомилася з племінником тої самої маминої подружки. Не високий чорнявий з голубими очима. Можливо зараз це сприйнялося б по іншому, а тоді... Ми там були тиждень і цього вистачило на все життя. Прогулянки по незнайомому місту, поцілунок (перший) на морозі і розлука, бо додому повертатися потрібно. Наші батьки на це все дивилися і казали "все пройде вони ще діти".
І ось я дома, перший довгоочікуваний лист, телефонний дзвінок. Знову школа, друзі, залицяння іншого хлопця, а пам"ять не спить.
Через два роки листування знову зустріч. Він їде до мене на день народження. І... знову розлука.
Життя закрутило по своєму час біжить невблаганно. І знову через довгі 10 років розлуки телефонний дзвінок...

Саме цікаве: дзвінок став роковим ми зустрілися. І після стількох втрачених років часу не гаємо. Ми одружилися, зараз чекаємо на нашого малюка.

P.S. Бачили б ви вираз обличчя наших мамів, які казали що ми діти і все пройде.

[pazunika]

я вперше закохалась у 13-ть (плакала у шафі коли мене не пускали гуляти ). А у нього був закоханий весь двівр ніякого роману у насине получилось я була мала, перелякана і горда :D ми тільки обнімались (точніше він мене обіймав, а я мліла-майже свідомість втрачала) одного разу він мене вговорив його поцілувати і я червонла лише від однієї згадки про нього Потім він поїхав з країн і все закінчилось. За кілька років він повернувся ф ми пробували зустрічатись, але ми виросли і нічого з того не вийшло :)

[oka]

мені було 16, йому 15. В нього були закохані всі дівчата. Перший поцілунок, пів року романтики, віршів написаних для мене.....
А потім батьки дізналися про нас, а вони найкращі друзі, і вирішили нас через який час одружити... ми злякались і розійшлись - теж дуже гарно і романтично: я йому написала казку, а він мені лист у віршах який я ще досить довго зберігала

[Марго]

до мене перше кохання пришло аж у 17 років, все було чудово але закінчилось сумно...
він одружився з іншою, а я довго сумувала і ... вийшла заміж за його кращого друга,
давно уже не згадую своє перше кохання і ні за чим не шкодую... :)

[pazunika]

Дякую Лінтяйка така приємна тема як то всьо згадаю

Я вперше закохалась у 13-ть (плакала у шафі коли мене не пускали гуляти ). А у нього був закоханий весь двівр Ніякого роману у нас не получилось я була мала, перелякана і горда :D - ми тільки обнімались (точніше він мене обіймав, а я мліла-майже свідомість втрачала). Одного разу він мене вговорив його поцілувати то був мій перший (якщо можна це так назвати) поціілунок. Я червоніла лише від однієї згадки про нього і була дуууууууууууже щасливезна.
Потім він поїхав з країни на науку і все закінчилось. ..
За кілька років він повернувся і ми пробували зустрічатись, але ми виросли і нічого з того не вийшло :)