МАТУСЮ, ЩО ТАКЕ СМЕРТЬ?
Чому про неї треба говорити
1.Хто розмовляє зі своєю дитиною про смерть, той навчає її розуміти дійсність. Смерть - єдина певна річ в нашому житті. Щоправда, ми могли не народититися, та якщо вже народилися, то маємо цілковиту певність, що помремо. Попри досягнення сучасної медицини щодня у світі вмирає понад 170 тисяч людей, понад 7000 - щогодини.Утім, якщо важливо, аби дитина знала якомога більше про життя, то ще важливіше для неї - знати про найпенвішу дійсність, тобто про смерть.
2. Є ще одна причина того, чому маємо казати дітям про смерть. Одного сумного дня помре хтось унашій родині. Може, дідусь, може бабуся, хтось, кого дитина любила. Наша дитина здогадається, що трапилося щось незвичайне, і тоді, напевне, станеться злам у її почуттях. Якщо не знатиме, що таке трапляється, не знатиме теж, як поводитися у такій ситуації, не зможе зрозуміти, чому усі раптом стали сумними і чому плачуть..
Дитина потребує пояснень, потребує пізнати правду. Вона не може жити в темряві (не лише у фізичній темряві, а й у темряві своєї свідомості: це може спричинитися до появи у дитини великого страху)
3. Третя причина, яка має нас спонукати до розмови про смерть із дитиною, полягає втому, що така розмова сприятиме її дозріванню. Звичайно, дитина не зрозуміє все одразу, але зможе довідатися, що в житті є радість і смуток, зрозуміє, що багатство, слава чи сила не захистять нас від смерті. РОзмовляти про смерть потрібно для психічної гігієни: це дає змогу зрозуміти, що в житті важливе, а що другорядне.
4. Великою помилкою було б не взяти до уваги почуттів, що пов"язані зі згадуванням померлих. Це четверта причина того, чому потрібно розмовляти про смерть. Яким страшним був би світ, якби після смерті близької людини не можна було б сказати про неї жодного слова, ані згадати її! Спогади про людину, якої вже з нами немає, пробуджує позитивні переживання і теплоту, яка гріє і заспокоює серце.
Як про неї казати?
Досі все було зрозуміле. Труднощі з"являються, коли переходимо до конкретних ситуацій, замислюємося, як маємо казати дитині про смерть.
Прагнемо щиро відповісти на це запитання, та з відповідей на нього зможуть скористати не всі, бо не можемо дати готових приписів на всі конкретні випадки. Кожна дитина має власний ритм дозрівання і свою індивідуальну вразливість, які треба брати до уваги. Саме тому неможливо дати пораду, яка буде однаково придатна для всіх. А втім, педагогіка і психологія можуть допомогти нам корисними порадами, котрі вкажуть правильний напрямок і допоможуть уникнути найнебезпечніших помилок. Ось десять порад, що їх пропонують педагогіка і психологія.
1. Не кажімо: "Бабуся поїхала дуже далеко".
Це може спричинити у дитини тяжкий стан покинутості або докори сумління: "Бабуся поїхала, бо я була недобра!"
2. Не кажімо: "Заснула надовго". Почувши таке, дитина може боятися засинати, бо і вона може більше не прокинутися. Думатиме, що через "тривалий сон" людина, яку вона любить, не змогла прокинутися.
3. Не кажімо: "Бог забрав". Цим можемо спричинити у дитини неприязнь до Бога, який "відібрав" їй того, кого вона любить.
4. Кажімо щиро, не вдаючись у зайві подробиці: "Померла з тої чи іншої причини: загинула в ктатастрофі, померла через тяжку недугу чи тому, що була дуже старенька."
Немає нічого поганого в тому, що дитина підійде до упокоєної особи, яку любила, і поцілує її. Важливо, щоб вона могла її побачити. Інакше не зможе зрозуміти, чому та зникла з її життя.
5. Кажімо про смерть спокійно: "У житті бувають чудові й неприємні, радісні і сумні миті". Однак зможемо говорити про це спокійно лише тоді, коли самі будемо спокійні внутрішньо. Лише тоді зможемо правильно вести розмову про смерть.
6. Не біймося смутку. Смерть є такою страшною, що через неї заплакав навіть Ісус, коли помер його приятель Лазар. Потрібно лише вважати, щоб дитина не побачила стану крайнього розпачу, як це буває під час похорону.
7. Говорімо про смерть з великою надією. Християни повинні це розуміти. Саме наша віра має утверджувати наше переконання, що життя не закінчується, а лише видозмінюється; завдяки їй знаємо, що упокоєна людина подібна до новонародженого; віра каже нам, що після смерті будемо в Небі.
8. Лише завдяки такому розумінню можемо сказати нашій дитині, що бабуся продовжує її любити, хоч і померла; що вона жива, хоч ми й не можемо її бачити; що бабуся дуже зрадіє, якщо віднесемо на її могилу квіти і будемо за неї молитися.
9. Не можна допустити, щоб відразу було забуто упокоєну особу, котру дитина любила. Слід часто згадувати з дитиною про те, що зробила упокоєна особа, про те, що казала; добре буде, якщо дитина постійно бачитиме в домі світлину упокоєної особи з усміхненим обличчям.
10. У ситуації важкої втрати маємо поводитися так, щоб дитина відчувала нашу любов. Це допоможе їй найбільше. Любов сильніша за смерть. Дитина, яка відчуває що її люблять, добре захищена навіть від смутку, котрий удерся в нашу домівку.
Допомога
Синочок часто задає мені ось такого типу питання:
Пояснила синочку все як є, але в дуже м"ягкій і доступній для його віку формі, а також без сумних нот в голосі. Дякувати Богу, дитина все сприйняла нормально, мабуть обдумав собі потім і більше не питає. Тож думаю, що легенько сказати правду є найкращим виходом в період, коли дитинка починає задавати такі питання. Удачі всім!!! 
Може ше спитає? 
Душа вічна, а тіло ні. Воно зношується, як зношується одяг. Коли тіло стає вже зовсім не зручним, душа його скидає і йде гостювати до рідних 
, що теж померли. Там вона чекає маму, яка виростить їй нове тіло, і починає жити нове життя. 
Мені дуже хотілося повернутися на землю. навіть сни снилися, де я після смерті тікаю від Бога на Землю. 
Це світовідчуття якимось чином передалося і моїй дитині. Тут стало в пригоді віровчення рідновірів, яке твердить, що душа відроджується у своєму родові в наступних поколіннях.
