[soloha26]

Ми всі хочемо мати розумних і творчих дітей.Давайте ділитися досвідом та інформацією про те,як це можна зробити.

Текст, що розкривається

Техніки для розвитку дитячої творчості
У цій статті ми наводимо декілька цікавих образотворчих технік для вас і вашої дитини.

«
Я малюю маму...
»
Добре б продовжити малювання з натури або малювання по пам'яті (об'єктами для такого зображення можуть стати члени сім'ї, родичі і друзі). Як допоміжний матеріал можуть бути використані фотографії або бесіди про характерні особливості зовнішнього вигляду відсутніх родичів... Наприклад, мама і тато говорять своїй дитині: «Хочеш намалювати свою улюблену бабусю Валю або дідуся Едіка? Я тобі допоможу!» Беруться і розглядаються фотографії. Проводиться бесіда: «Яка бабуся Валя? Яке у неї волосся? Зачіска? Улюблене плаття? Усмішка?» І починається процес співтворчості. Через час можна запропонувати намалювати по пам'яті подружок. «Кого ти сьогодні хочеш намалювати − Марту або Алісу?» − запитує мама у Лізи. Ліза вибирає Алісу (тому що вона гарна). Згадують разом, яка ж Аліса: у неї довге розпущене волосся, карі очі, вона на Новий рік була Снігуронькою. Уже зібрано достатньо деталей, щоб намалювати дівчинку. Коли збереться достатньо малюнків із зображенням родичів і друзів, радимо організувати міні-виставку «Мої рідні і близькі», де по гідності оцінюються перші портрети дошкільника.

Точковий малюнок
.
Дітям подобається все нетрадиційне. Періодично запрошуємо вас знайомити дітей з неординарними методами зображення предметів. Малювання крапками відноситься до незвичайних прийомів. Для реалізації можна узяти фломастер, олівець, поставити його перпендикулярно до білого листа паперу і почати зображати.
Але краще всього виходять точкові малюнки фарбами. От як це робиться. Сірник, очищений від сірки, туго замотується невеликим шматочком вати і занурюється в густу фарбу. А далі принцип нанесення крапок такий же. Головне, відразу ж зацікавити дитину. Ви підходите з сірником, вже обмотаною ватою, і говорите: «А хочеш, я тобі сьогодні покажу щось дуже цікаве?» Відмови, звичайно, не буде. Важливо потім обговорити з дошкільником, які краще всього предмети можна малювати методом точкового малюнка.

Поролонові малюнки
.
Чомусь ми всі схильні думати, що, якщо малюємо фарбами, то обов'язково і пензликом. Та не тільки. На допомогу може прийти поролон. Радимо зробити з нього найрізноманітніші маленькі геометричні фігурки, а потім прикріпити їх тонким дротом до палички або до олівця (незаточеного). Знаряддя праці вже готове. Тепер його потрібно вмочити в фарбу і методом штампів малювати червоні трикутники, жовті кухлі, зелені квадрати (адже поролон на відміну від вати добре миється). Спочатку діти хаотично малюватимуть геометричні фігури. А потім запропонуєте зробити з них прості орнаменти - спочатку з одного виду фігур, потім з двох, три. Не можна недооцінювати роль орнаментального живопису в естетичному вихованні дітей. І не тільки в естетичному. Малювання орнаментів допомагає дитині оцінювати просторові орієнтири. Часто дошкільникам важко дається декоративне малювання − і як наслідок гасне до цього виду творчості інтерес. А тут на допомогу малюкові приходять готові фігурки, зроблені за допомогою поролону.

Малювання крейдою
.
Дошкільники люблять різноманітність. І це виявляється не тільки у вибиранні засобів зображення (кисть, фломастер, олівець...), але і в так званому робочому місці. Як правило, діти малюють в будинку (удома, в дитячому саду, школі). А як чудово буде вивести їх на простір, ближче до об'ємного навколишнього світу. Ці можливості надають нам звичайна крейда, вугілля. Гладкий асфальт, плитка, каміння − ось та основа, на яку добре лягає крейда й вугілля. Так, асфальт пропонує ємко зображувати сюжети. Їх (якщо немає дощу) можна розвивати наступного дня. А потім по сюжетах складати розповіді. А на керамічних плитках (які деколи в залишках зберігаються де-небудь в коморі) ми рекомендуємо зображати крейдою або вугіллям узори, маленькі предмети. Великі камені (типу валунів) просяться прикрасити їх під зображення голови тварини або під пеньок. Дивлячись що або кого формою камінь нагадує.

Метод чарівного малюнка
.
З нашого досвіду: цей метод дуже люблять і діти, і дорослі. А реалізується він так. Кутом воскової свічки на білому папері малюється зображення (ялиночка, будиночок, а може, цілий сюжет). Потім пензликом, а краще ватою або поролоном, фарба наноситься зверху на все зображення. Унаслідок того, що фарба не лягає на жирне зображення свічкою - малюнок як би з'являється раптово перед очима хлоп'ят, проявляється. Можна такий же ефект отримати, малюючи спочатку канцелярським клеєм або шматочком господарського мила. Ви можете готувати «чарівні листочки», які будуть розфарбовувати діти, не знаючи, що з’явиться. При цьому не останню роль грає підбір фону до предмету. Наприклад, намальованого свічкою сніговика краще закрасити блакитною фарбою, а човник зеленої. Не потрібно турбуватися, якщо при малюванні почнуть кришитися свічки або мило. Це залежить від їх якості.

Малювання через копіювальний папір
.
Зображення через такий папір вимагає від дітей рухів всліпу, на дотик, що теж важливо для розвитку рецепторів і дрібної моторики рук. Копіювальний папір лягає блискучою поверхнею вниз (як це робиться при відбитку на машинці копій), а потім ми показуємо дитині, що, рухаючи по паперу кінчиком нігтя або тупою паличкою, олівцем, можна зобразити які хочеш предмети. Для зручності потрібно білий і копіювальний папір скріпляти або притримувати лівою рукою їх разом. Важливо також не тиснути сильно нігтем або паличкою, а м'яко водити по поверхні копірки. Дітям подобається, що колір ліній, що зображаються, залежить від кольору копірки. Подобається і подальше продовження роботи: адже отриманий малюнок можна обвести, домальовувати, подарувати.

Колаж
.
Саме поняття пояснює сенс даного методу: у нього збираються декілька вищеописаних. Нам в ідеалі здається важливим наступне: добре, коли дошкільник не тільки знайомий з різними прийомами зображення, але і не забуває про них, а до місця використовує, виконуючи задану мету. Наприклад, один з дітей 5-6 років вирішив намалювати літо, і для цього він використовує точковий малюнок (квіти), а сонечко дитина намалює пальцем, фрукти і овочі він виріже з листівок, тканинами зобразить небо і хмари і так далі. Межі вдосконаленню і творчості в образотворчій діяльності немає. Англійський педагог-дослідник Ганна Роговіна рекомендує все, що є під рукою, використовувати для вправ у малюванні: малювати ганчірочкою, паперовою серветкою (складеною багато раз); малювати брудною водою, старою чайною заваркою, кавовою гущею, вичавлюванням з ягід. Корисно, продовжує Роговина, розфарбовувати банки і пляшки, котушки і коробки і так далі Вам, поважані батьки, є з чого вибрати, що взяти до відома і передати своїй дитині. Важливо тільки вирішити свою проблему - організувати куточок творчості і знаходити час для передачі образотворчих знань.


Розмальовування маленьких камінчиків

Зрозуміло, найчастіше дитина зображає на папері, рідше на асфальті, плитці, великих каменях. Площинне зображення будинку, дерев, машин, тварин на папері не так вабить, як створення об'ємних власних творінь. У зв'язку з цим використовуються морські камінчики. Вони гладкі, маленькі і мають різну форму. Сама форма камінчика деколи підкаже дитині, який образ у даному випадку створити (а іноді дорослі допоможуть малюкам). Один камінчик краще підмалювати під жабу, інший - під жучка, а з третього вийде чудовий грибок. На камінчик наноситься яскрава густа фарба − і образ готовий. А краще за все закінчити так: після того, як камінчик висохне, покрити його безбарвним лаком. У цьому випадку блищить, яскраво переливається об'ємний жук або жаба, зроблена дитячими руками. Ця іграшка ще не один раз братиме участь в самостійних дитячих іграх і приноситиме чималу користь її господареві.

Метод пальцевого живопису: малюємо пальцями разом із дитиною

Ще один із способів зображати навколишній світ: пальцями, долонею, ступнею ноги, а може бути, і підборіддям, носом. Не всі сприймуть таке твердження серйозно. Де ж грань між витівкою і малюванням? А чому, скажіть, ми повинні малювати тільки пензликом або фломастером? Адже рука або окремі пальці − це така підмога. Причому вказівний палець правої руки слухається дитини краще, ніж олівець. Ну, а якщо олівець зламався, пензлик витерся, фломастери скінчилися − а малювати хочеться. Є ще одна причина: іноді тематика просто просить дитячу долоньку або пальчик. Наприклад, малювання дерева дитина краще виконає руками, чим іншими знаряддями. Пальцем він виведе стовбур і гілки, потім (якщо осінь) нанесе на внутрішню сторону руки жовту, зелену, оранжеву фарби і намалює зверху багряно-червоне дерево. Добре, якщо ми навчимо дітей користуватися пальцями рук раціонально: не одним вказівним, а всіма. І ще. Якщо дошкільник вже багато часу провів з фломастерами і олівцями, то він не відразу прийме ваші умови малювати пальцями. Дівчинка Катя (3,5 роки) сказала: «А чому потрібно малювати пальцем, я не хочу». До певної міри вона вже зациклена на традиційності. Крім того, не всі хочуть «бруднити» руки. Наше з вами завдання − познайомити дітей з пальцевим живописом, нагадувати про нього − а вибір нехай залишиться за малюками.
Метод ниткографії


Використовують цей метод в основному для дівчаток. Але це не означає, що він непридатний для дітей іншої підлоги. А полягає він у наступному. Спочатку робиться з картону екран розміром 25 х 25 см. На картон наклеюється або оксамитовий папір, або однотонна фланель. До екрана добре б підготувати симпатичний мішечок з набором шерстяних або напівшерстяних ниток різних кольорів. Ви вже, ймовірно, здогадалися? Так, в основі цього методу лежить наступна особливість: до фланелі або оксамитового паперу притягуються ниточки, що мають певний відсоток шерсті. Потрібно тільки прикріплювати їх легкими рухами вказівного пальця. З таких ниток можна готувати цікаві сюжети. Розвивається уява, відчуття смаку. Дівчатка вчаться уміло підбирати кольори. До світлої фланелі підходять одні кольори ниток, а до темної - абсолютно інші. Так починається поступовий шлях до жіночого ремесла, рукоділля.

Метод монотопії

Два слова про цей, на жаль, рідко використовуваний метод. І марно. Тому що він таїть у собі немало принадного для дошкільників. Якщо стисло сказати, то це зображення на целофані, яке переноситься потім на папір. Адже цікаво ж. Починаємо на гладкому целофані малювати фарбою за допомогою пензлика, або сірника з ваткою, або пальцем (не треба одноманітності). Фарба повинна бути густою і яскравою. І відразу ж, поки не висохла фарба, перевертаємо целофан зображенням вниз на білий щільний папір і як би промокає малюнок, а потім піднімаємо. Виходить два малюнки. Іноді зображення залишається на целофані, іноді на папері. Але ж можна подарувати один малюнок бабусі, подружці, хворому хлопчикові, сусідові.

Малювання на мокрому папері

До недавніх пір вважалося, що малювати можна тільки на сухому папері, адже фарба достатньо розбавлена водою. Але існує цілий ряд предметів, сюжетів, образів, які краще малювати на вологому папері. Потрібна неясність, розпливчатість, наприклад, якщо дитина хоче зобразити наступні теми: «Місто в тумані», «Мені приснилися сни», «Йде дощ», «Нічне місто», «Квіти за занавіскою» і так далі. Нам потрібно навчити дошкільника зробити папір трохи вологим. Якщо папір буде надмірно мокрим − малюнка може взагалі не вийти. Тому ми рекомендуємо намочити в чистій воді грудочку вати, віджати її і провести або по всьому листу паперу, або тільки по окремій частині. І папір готовий до відтворення пливучих образів.

Тканинні зображення

Напевно, здебільшого дівчатка люблять возитися з шматочками тканин. Вони їх «перуть», завертають ляльок, гладять і так далі. Але ж тканини − це прекрасна сировина для зображення. Значить, у мішечок ми збираємо залишки різних тканин. Стане в нагоді, як мовиться, і ситець, і парча. Дуже важливо на конкретних прикладах показати дівчаткам, як малюнок на тканині може допомогти зобразити в сюжеті щось дуже яскраво і в той же самий час легко. Наведемо декілька прикладів. Так, на одній з тканин зображені квіти. Ми їх вирізаємо по контуру, наклеюємо (тільки клейстером або іншим хорошим клеєм), а потім підмальовували стіл або вазу. Виходить ємке барвисте зображення. Бувають тканини, які можуть добре послужити як будиночок або тулуб тварини, або красива парасолька, або шапочка для ляльки, або сумочки.

Об'ємна аплікація

Очевидно, що діти люблять займатися аплікацією: вирізати що-небудь і наклеювати, отримуючи від самого процесу масу задоволення. І потрібно створювати їм всі умови. Разом з площинною аплікацією навчити їх робити об'ємну: об'ємна краще сприймається дошкільником і реалістичніше відображає навколишній світ. З метою отримання такого зображення потрібно добре пом'яти в дитячих руках кольоровий папір, потім злегка розпрямити і вирізувати необхідну форму. Після чого легенько наклеїти і у разі потреби домальовувати окремі деталі олівцем або фломастером. Зробіть, наприклад, так любиму дітьми черепашку. Помніть коричневий папір, злегка розпрямте, виріжте овальну форму і наклейте, а потім підмалюйте голову і ноги.

Розвиток дитячої творчості: малюємо за допомогою листівок

Насправді, майже в кожному будинку зберігається маса старих листівок. Переберіть разом з дітьми старі листівки, навчіть вирізати потрібні образи і наклеювати до місця, в сюжет. Яскраве фабричне зображення предметів і явищ додасть навіть найпростішому невитіюватому малюнку цілком художнє оздоблення. Хіба може трьох-, чотирьох- і навіть п'ятирічна дитина намалювати собаку і жука? Ні. Але до собачки і жучка віна домальовує сонечко, дощик і буде дуже рада. Або якщо ми разом з дітьми виріжемо з листівки і наклеїмо казковий будиночок з бабусею у віконці, то дошкільник, орієнтуючись на свою уяву, знання казок і образотворчі навички, безперечно, домальовує щось до нього.

Учимося робити фон

Зазвичай діти малюють на білому папері. Так яскравіше видно. Так швидше. Але деякі сюжети вимагають фону. І, треба сказати, на зробленому заздалегідь фоні краще виглядають усі дитячі роботи. Тому навчимо дітей робити фон. Добре, якщо вони будуть самостійно, до ситуації вирішувати, коли він потрібний, а коли потрібний просто білий папір. Багато дітей роблять фон пензликом, до того ж звичайним, маленьким. Виходить довго і нерівно. Діти при цьому нетерпляче нервують. Хоча є простій і надійний спосіб: робити фон ватою або шматком поролону, змоченим у воді і фарбі.
Атож, успіхів вам і вашій дитині!

(За матеріалами книги «От трех до семи» Л.Б. Фесюкова)

[soloha26]

Творчі здібності і інтелект

Текст, що розкривається

У сучасній психології з'явилися експериментальні дані, які свідчать про відсутність кореляції (зв'язку) між показниками інтелекту і творчих здібностей. У чому ж полягає різниця між інтелектуалом і людиною творчою? На це питання спробували відповісти психологи Гетцельс і Джексон. Вони провели такий експеримент. Відібрали дві групи студентів: в одній були люди з високим IQ (англійською мовою — Intellесtuаl Quotient або IQ, так званий "коефіцієнт інтелекту"), хоч і не надто успішні у творчості, а в другій — із середнім рівнем інтелекту, але достатньо творчі. Усім показали малюнок, на котрому був зображений чоловік, який із замисленим виглядом сидить у кріслі літака, і попросили розповісти, що з ним сталося. Типова відповідь представника першої групи: "Успішно закінчивши справи, містер Сміт летить додому і думає про зустріч з дружиною і дітьми в аеропорту". А ось характерна відповідь студента з другої групи: "Мужчина повертається з Мексики, де він домігся розлучення. Він не міг переносити дружину через неймовірну кількість крему, який вона використовувала на ніч — його було стільки, що її голова сковзала по подушці. Тепер він думає, як винайти неслизький крем".
Аналогічні дослідження проводилися і з дітьми. Так, Воллах і Коган, тестуючи учнів 11-12 років, виявили чотири групи дітей з різними рівнями розвитку інтелекту і креативності, які відрізнялися способами адаптації до зовнішніх умов і вирішення життєвих проблем.


Діти з високим рівнем інтелекту і креативності.
Вони впевнені у своїх здібностях, мають адекватний рівень самооцінки; їм прита-манні внутрішня свобода і високий самоконтроль. При цьому такі діти здаються маленькими, але, якщо цього вимагає ситуація, ведуть себе по-дорослому. Виявляють інтерес до всього нового і незвичайного, характеризуються великою ініціативністю, але, разом з тим, успішно пристосовуються до вимог соціального оточення, зберігаючи внутрішню незалежність думок і дій.

Діти з високим рівнем інтелекту і низьким рівнем креативності.
Їх вирізняє прагнення до шкільних успіхів, які виражаються у вигляді відмінної оцінки. Вони надзвичайно важко сприймають невдачу, замість надії на успіх у них, швидше, переважає страх перед невдачею. Ці діти не люблять ризику, не люблять висловлювати публічно свої думки. Вони стримані, замкнуті і дистанціюються від своїх однокласників. У них дуже мало близьких друзів. Вони не люблять бути залишеними самі на себе і страждають без зовнішньої адекватної оцінки своїх вчинків, результатів навчання чи діяльності.

Діти з низьким рівнем інтелекту і високим рівнем креативності.
Ці діти часто потрапляють в розряд "ізгоїв". Вони важко пристосовуються до шкільних вимог, часто мають захоплення за межами школи (хобі, гуртки та ін.), де отримують можливість виявити свої творчі схильності. Вони найбільш тривожні, страждають від невіри в себе. Вчителі часто характеризують їх як тупих, неуважних, оскільки вони з небажанням виконують рутинні завдання і не можуть зосередитися.

Діти з низьким рівнем інтелекту і креативності.
Такі діти, як правило, зовнішньо добре адаптуються, тримаються в "середняках" і задоволені своїм становищем. Вони мають адекватну самооцінку, низький рівень предметних здібностей компенсується розвитком соціального інтелекту, товариськістю, пасивністю у навчанні.

Таким чином, результати розглянутого дослідження показують, що під час роботи з дітьми важливо розвивати не лише інтелект, але й творчі здібності, і, навпаки, під час розвитку творчих здібностей не слід забувати про інтелект. Адже коли високий інтелект поєднується з високим рівнем креативності, творча людина частіше добре адаптована до середовища, активна, емоційно врівноважена, незалежна і т. п. А при поєднанні креативності з невисоким інтелектом бачимо невротичну тривожну людину з поганою адаптованістю до вимог соціального оточення і важкою долею.

Кілька корисних порад для дорослих
Які умови слід створити для оптимального розвитку творчих здібностей дитини? Однозначної відповіді на це питання психологи ще не дали. Тому проблема залишається актуальною до нинішнього дня. Існують різні підходи і рекомендації. Так, наприклад, американський психолог Дж. Сміт написав на цю тему книгу, яка особливо яскраво відображає типовий підхід до навчання творчості, що існує сьогодні у більшості зарубіжних авторів.
Навчання творчості, на думку Дж. Сміта, стане можливим, якщо будуть створені такі основні умови:
умови фізичні, тобто наявність матеріалів для творчості і можливості в будь-яку хвилину діяти з ними;
умови соціально-економічні, за яких дитина має відчуття зовнішньої безпеки, тобто знає, що її творчі вияви не отримають негативної оцінки з боку дорослих;
психологічні умови, зміст яких полягає в тому, що у дитини формується відчуття внутрішньої безпеки, розкутості і свободи за рахунок підтримки дорослими її творчих починань.
Але роль дорослих у цьому процесі не обмежується лише створенням умов. Вона полягає ще й у тому, щоб активно допомагати малюкові в розвитку його творчих здібностей. З цього приводу корисні рекомендації розробив американський психолог Дж. Гауен. Ось найцікавіші з них:
Створіть дитині затишну і безпечну психологічну базу для її пошуків, до якої вона могла б повертатися, якщо буде налякана власними відкриттями.
Підтримуйте схильність дитини до творчості і виявляйте співчуття до невдач. Уникайте несхвальних оцінок її творчих ідей.
Будьте терпимі до дивних ідей, поважайте допитливість, запитання і ідеї дитини. Намагайтеся відповідати на всі запитання, навіть якщо вони здаються дикими і абсурдними. Пояснюйте, що на багато її запитань не завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібні час, терплячість. Дитина повинна навчитися жити в інтелектуальній напрузі.
Давайте дошкільняті можливість побути одному і дозволяйте, якщо він того хоче, самому займатися своїми справами. Надлишок опіки може пригальмувати його творчість. Бажання і цілі дітей належать їм самим, а батьківська допомога може інколи сприйматися як "порушення кордонів" особистості.
Допомагайте дитині вчитися будувати її систему вартостей, не обов'язково засновану на її власних поглядах, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями. Таким чином, її саму, в свою чергу, будуть цінувати інші.
Допомагайте дитині у задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, любові, поваги до себе і оточуючих), оскільки людина, енергія якої скована основними потребами, менше здатна досягти висот самовиразу.
Виявляйте симпатію до її перших незграбних спроб виражати свої ідеї словами і робити їх таким чином зрозумілими оточуючим.
Знаходьте слова підтримки для нових творчих починань дитини, уникайте критикувати перші спроби — якими б невдалими вони не були. Ставтеся до них з теплом: малюк прагне творити не лише для себе, але й для тих, кого любить.
Допомагайте дитині стати "розумним авантюристом" і часом покладатися в пізнанні на ризик та інтуїцію; найвірогідніше, саме це допоможе зробити справжнє відкриття.
Підтримуйте необхідну для творчості атмосферу, допомагаючи дитині уникнути суспільного несхвалення, зменшити соціальні тертя і подолати негативну реакцію однолітків. Чим більше ви надаєте можливостей для конструктивної творчості, тим щільніше закриваються клапани деструктивної поведінки. Дитина, позбавлена позитивного творчого виходу, може спрямувати свою творчу енергію у зовсім небажаному напрямку.

Цікава статистика
Креативність досягає піку у віці від 3,5 до 4,5 років, а також зростає у перші три роки навчання в школі; знижується протягом наступних року-двох і потім отримує новий поштовх, можливо, у зв'язку з підвищенням рівня фізичного розвитку.
Креативність неоднозначно залежить від освіти. Більшість дітей втрачає свою спонтанну відвагу, коли вони стають "окультуреними".
Період життя людини від 2,5 до 7 років психологи називають другим віком запитань (перший вік — від 1 року до 2,5 років). На кінець цього періоду спостерігається "пік допитливості" — найбільша кількість запитань в мовленні дітей, після чого відзначається спад.


Що таке творчі здібності?
Що ж таке «творчі здібності» або «креативність» (від лат. creatio – творення)? Американський психолог Фромм запропонував таке визначення цього поняття: «Це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях; це спрямованість на відкриття нового і здатність глибокого усвідомлення свого досвіду».
Основними показниками творчих здібностей є швидкість і гнучкість думки, оригінальність, допитливість, точність і сміливість.
Швидкість думки – кількість ідей, яка виникає за одиницю часу.
Гнучкість думки – здатність швидко і без внутрішніх зусиль переключатися з однієї ідеї на іншу; бачити, що інформацію, отриману в одному контексті, можна використати в іншому. Гнучкість – це добре розвинутий навик переносу (транспозиції). Вона забезпечує вміння легко переходити від одного класу явищ, що вивчаються, до іншого, долати фіксованість методів вирішення, своєчасно відмовлятися від скомпрометованої гіпотези, бути готовим до інтелектуального ризику і до парадоксів.
Оригінальність – здатність до генерації ідей, які відрізняються від загальноприйнятих, до парадоксальних, несподіваних рішень. Вона пов’язана з цілісним баченням усіх зв’язків і залежностей, непомітних під час послідовного логічного аналізу.
Допитливість – здатність дивуватися; відкритість та інтерес до усього нового.
Сміливість – здатність приймати рішенні в ситуаціях невизначеності, не лякатися власних висновків і доводити їх до кінця, ризикуючи особистим успіхом та репутацією.
Ці показники є вродженими, чи залежать від впливу середовища? Один із творців системи вимірювання творчих здібностей Торренс відзначав з цього приводу, що успадкований потенціал не є найважливішим показником майбутньої творчої продуктивності. В якій мірі творчі імпульси дитини набудуть характерну творчості залежність від впливу батьків та інших дорослих. Сім’я здатна розвинути або знищити творчий потенціал малюка ще у дошкільному віці.
Для дитини основною діяльністю, в якій виявляється її творчість, є гра. Але гра не лише створює умови для такого вияву. Як свідчать дослідження психологів, вона в значній мірі сприяє розвиткові творчих здібностей малюка (стимулює його). У самій природі дитячих ігор закладені можливості розвитку гнучкості й оригінального мислення, здатність конкретизувати та розвивати як свої власні задуми, так і пропозиції інших дітей.
Ще одна винятково важлива властивість ігрової діяльності – це внутрішній характер її мотивації. Діти граються тому, що їм подобається сам ігровий процес. І дорослим залишається лише використати цю природну потребу для поступового залучення дітей до більш складних творчих форм ігрової активності. При цьому дуже важливо мати на увазі, що під час розвитку їх творчих здібностей важливіше значення має сам процес, експериментування, а не прагнення досягнути якогось конкретного результату гри.

[soloha26]

Розвиток логічного та творчого мислення

Текст, що розкривається

Інформація з інтернету.

Ми чомусь звикли до давно відомих і логічно завершених кінців казок. Дійсно, все логічно закінчено в казках: ріпку витягнули, колобка лиса з'їла, Червона Шапочка і бабуся залишилися живими і неушкодженими, Попелюшка і принц одружилися, семеро козенят залишилися жити-поживати з мамою-козою. Здавалося, що тут можна придумувати і вигадувати. Дж. Родарі вважає, що не тільки можна, але й корисно, і пропонує метод «А що потім?».

Спочатку поміркуємо: ріпку витягнули, як її ділили − хто їм заважав при цьому, хто більше всього потрудився для цього; колобка з'їла лиса − а може бути, колобок в животі у лисиці став за допомогою чарівних слів велетнем і почав заважати лисиці; що зробили рятувальники Червоної Шапочки і бабусі з лиходієм вовком; а як живуть Попелюшка і принц, одружившись, − може, їм знову заважає мачуха з її дочками; а коза і семеро козенят побудували собі неприступну фортецю, неприступну навіть для вовка. Як бачите, варіанти є, вони будуть своєрідними і у дітей, залежно від їх рівня сприйнятливості і аналізу казки, від рівня творчої уяви, яка інтенсивно розвивається у цій першій казково-творчій діяльності.

Не менш корисним буде такий метод роботи, як «Сумісне рішення проблемного запитання до казки». Ставити й вирішувати такі запитання потрібно до добре знайомих, улюблених казок. Важливо дуже добре продумати питання, яке спонукало б дітей винаходити, допомагати улюбленим героям виходити з складної ситуації, придумувати на ходу декілька версій і вибирати оптимальну, відповідну, зручну. Повернемося до казки «Кіт у чоботях». Добре б до цієї казки поставити наступне запитання: «А якби людоїд не захотів або не зміг перетворитися на мишку?» Якщо ми не допоможемо котові в цьому, він запізниться допомогти своєму господареві (адже до замку під'їжджає карета короля). Як інакше можна позбавитися від людоїда? Або ще приклад казки «Гуси-лебеді»: ви можете запитати «А якби ні піч, ні яблунька не почали допомагати дівчинці − що їй робити, щоб врятуватися самій і врятувати братика?» Можливо, вона сама що-небудь придумає або ми їй підкажемо? (стати невидимками, велетнями...).

Нас самих постійно оточують суперечності в речах, явищах, вчинках. Звичайно, насичені суперечностями й казки. Навчити вирішувати суперечності − це означає навчити дітей думати й придумувати, тобто оригінально творити. Скажіть, хіба не суперечливе те, що принцеса всю ніч лежить на горошині? Потрібно вирішити цю суперечність, а значить, винайти щось таке, що допоможе принцесі позбавитися від горошини і спокійно заснути, як усі принцеси на світі. Ламається при цьому весь звичний зміст казки. Адже горошина потрібна для того, щоб дізнатися, чи справжня це принцеса? Але ж діти знають цю казку, бачили не один раз по телевізору. Набагато важливіше створити маленьке добро, набагато важливіше навчитися придумувати. І діти придумують перетворити, наприклад, горошину в шматочок льоду, а лід, як відомо, під теплими перинами розтане або... Та хіба мало є способів допомогти принцесі.

Близьким до цього методу є наступний: «Зміна ситуації в знайомих казках». Ми розповідаємо дітям у котрий раз знайому казку і домовляємося щось у ній змінити. Спочатку ми щось в ній міняємо самі, причому зовсім небагато чого, але таке, яке спонукає дитину придумувати. Так, ми говоримо: «А давай зробимо так, що коли Попелюшка тікала від принца, у неї загубилася не туфелька, а щось інше. І по цьому чомусь іншому принц також знайшов її». Що ж втратила Попелюшка, і як її знайшов принц? Шляхом міркувань, шляхом проб і помилок ми разом рухаємося до можливих відповідей: це може бути кільце, поясочок від плаття або яка-небудь деталь від наряду Попелюшки. Поступово діти вчаться самі міняти ситуації в казках. Дуже важливо навчити хлоп'ят говорити по-різному (стисло або ж довго, деталізовано). На жаль, і хлоп'ята шкільного віку не завжди вміють відповісти на питання типу «Розкажи стисло, про що книга, кінофільм?» Вони нерідко починають хаотично, з неістотними подробицями відповідати на запитання. Дійсно, висловлювати думки вголос стисло, лаконічно, яскраво, сюжетом складно. Існує дуже влучна приказка в зв'язку з цим: «Стислість − сестра таланту». Розказувати стисло - це треба вміти. І казки учать не тільки оригінально мислити, але й красиво говорити.

Казка тим і хороша, що вона всесторонньо впливає на дитину. І ці можливості ми просто зобов'язані використовувати.
Перебріхування казки. Дж. Родарі пропонує всім дорослим ще один дуже цікавий і увлекательный метод - перебріхування казки. Звичайно, казка повинна бути знайома дітям і улюблена ними. Як приклад талановитий казкар приводить перебріхування казки

«Червона Шапочка»: «Жила-була дівчинка, яку звали Жовта Шапочка», - починаєте ви свою розповідь. «Ні, немає, не Жовта, а Червона», - поспішає вас поправити дитина. «Да-да, я забула, звичайно, Червона... Так от, відправилася Червона Шапочка в гості до тітки». - «Ні, не до тітки, а до бабусі! Ти знову все переплутав(а)», − зауважує ваш слухач. Йому, звичайно, дуже хочеться, щоб улюблена казка була розказана як раніше. У той же самий час вони охоче приймають правила цієї гри. На жаль, дорослі зачасто виправляють своїх (і не тільки своїх) дітей. Тут ми даємо дитині можливість побачити, що є області життя, де вона орієнтується краще за дорослих! І малюки просять маму ще раз розповісти смішну, веселу неправильну казку. Перебріхування казки зазвичай дуже веселить дітей. Крім того, умови такого підходу до відомих казок ставлять дитину в активну позицію, примушують зосереджуватися, виправляти помилки дорослих. Потрібно тільки розумно перебрехати казку, змінюючи істотне в героях, діях. Ще чого один приклад перебріхування казки «Колобок».«...Котиться, котиться колобок, а назустріч йому тигр…» Важливо під час демонстрації цього методу бути по можливості актором − здивуватися своїй забудькуватості за допомогою тону, міміки, жестів, а також захопитися винахідливістю і гарною пам’яттю своїх дітей.

І знову ми пропонуємо дітям ілюстрації: це можуть бути картинки, іграшки. Тепер можна взяти за основу 2 об'єкти, що складно поєднуються. Так, можна показати дітям 2 картинки (кішка і сумка) і запропонувати скласти казку. Звичайно ж, легко скласти казку про собаку і лисицю, про собаку і кішку, собаку і мишку. Але ми спеціально створюємо обстановку підвищеної складності. Саме напружуючись, думаючи, винаходжуючи щось нове, розвивається ваше дитя.

Хіба не звикають діти до того, що колобок - добрий, лисиця - хитра, вовк - злий, Попелюшка - працелюбна, скромна, і така ж Крошечка-хаврошечка, а також падчерка з «Дванадцяти місяців» С. Маршака. Звичні, улюблені образи, багато разів бачені дітьми, формують уже з дитинства стереотипи. І як корисно і потрібно буває їх ламати. Для цього пропонується ще один метод «Казка, але по-новому». Казка береться за основу стара, але малюкам пропонується наділити головних героїв протилежними якостями. І ось як. «Семеро козенят стають злими і капризними, тікають в ліс, а добрий вовк допомагає козі». «Падчерка стає ледачою і капризною, а мачуха дбайливою і працелюбною». «Лисиця перероджується в слухняну і скромну, а зайчик стає хитрим і злим...» Ми вже трішки торкнулися розмови про з'єднання декількох казок в одну з орієнтацією на наочність. Але якщо казки знайомі, можна обійтися і без ілюстрацій. Ми пропонуємо дітям зробити так, щоб Баба-Яга зустріла в лісі колобка і вони разом відправилися в гості до лисиці в лубову хатинку. Варіантів і переплетень може бути множина. Хороша для розвитку фантазії «Казка-калька». Це такі умови, при яких головні герої залишаються, але потрапляють в абсолютно інші обставини. Обставини можуть бути чисто фантастичними, неймовірними (лисиця і заєць замість своїх крижаних і лубових хатинок мешкають на літаючих тарілках, що літають), а можуть бути близькими до життя дітей (лисиця, заєць і півень за допомогою чарівної палички опинилися в одній клітці міського зоопарку або на 9 поверсі в ліфті багатоповерхового будинку). Дж. Родарі учив складати казкові історії, відштовхуючись від одного слова. Розповідач (дорослий або дитина) придумує сам перше слово і починає складати. Цим першим словом може бути слово «Привіт» (сказала лисиця зайцеві...), або популярне слово «жили-були» (на світі старий...), або слово загадкове «одного разу» (усе в лісі переплуталося)... Звичайно, ми з вами розуміємо, що дітям складніше придумувати фантастичні історії. І для цього даємо варіанти можливих таких небилиць, але з відкритим кінцем:
Трапилися чортику на дорозі 3 подорожні. Пообіцяв він відпустити того, хто зуміє придумати завдання, непосильне навіть межу. Перший подорожній сказав: «Зроби дерево золотим». Біс зробив. Другий подорожній сказав: «Поверни річку назад». Біс і це зробив. А третій подорожній сказав...
Або ще приклад:
Світило яскраве сонце. Андрій вискочив з під'їзду і побачив підозрілу, дивну людину. Від неї йшло тепло...
А потім можна переходити до складання історій про фантастичні країни. Безперечно, ми такі країни спочатку самі придумуємо і допомагаємо хлоп'ятам дати назву: «Тілі-тілі-тряндія», «Небувандія» і так далі. Пропонуємо розповісти про ці країни по такому приблизно плану: Хто живе в цій країні? На чому їздять? Що їдять? З ким і як ми доберемося? Що там робитимемо, з ким і як грати? Що привеземо з цієї країни? і так далі.

Ви вже відмітили, що ми прагнемо привчити дітей бути активними в казках, ламати їх звичний зміст. І це повинно відбуватися не тільки для розвитку мови, творчого мислення, але і для розвитку відчуттів. Адже так часто кінець казок учить відповідати злом на зло або бути байдужим. Давайте сміливіше проводити експерименти в казках.

[Люля]

Розкажу як вчила свою донечку розумовим здібностям. Спершу купила їй книжечку в 4 місяці. Потім носячи її по хаті показувала усі предмети в кімнаті (двері, вікна, телевізор, шафу книжкову, шафу з одягом, стіл, крісла і таке інше). У вісім місяців не вміючи говорити вона безпомилково показувала на предмети які їй називали. У 1рік і 3 місяці на квадратних картонках з двох сторін надрукувала букви із таких слів: мама, тато, баба, дідо, тобто 7 букв (м, а, т, о, б, д, і). І на мій подив вона їх вивчила за 2 тижні. Спочатку вона їх показувала, потім пробувала називати, одним словом їй це сподобалось. За дуже короткий час вона знала усі букви. Ми гуляли і знаходили ці букви в написах магазинів, плакатів. Так продовжувалось рік. В 2р. і 3м. я натрапила на книжечку в якій навчали читати. Там одна буква в машинці їхала до другої букви в машинці і з них утворювалась велика машинка із складом. Іруся послухала мої пояснення, але не схотіла повторювати, я ненаполягала, а сховала книжечку. Через тиждень я знову показала цю книжечку, доня дуже мене здивувала коли знайшла потрібну сторінку і почала сама називати склади. Зараз нам 3р. і 6м. не скажу що вона весь час читає (теж має свої причуди як кожне дитя), але вміє прочитати слова до шести букв. Крім цього бачу якою вона почувається впевненою між своїх однолітків і не тільки. Вважаю що дитиною потрібно займатися з пелюшок, а не думати що й так навчиться, або школа навчить. Не знаю чи можна цей приклад застосовувати до всіх дітей, але нам це підійшло . Бажаю усім мамам виховати розумних донечок і синочків.

[Ptaszka]

Коли народилася старша дитина, ми ніколи з нею не сюсюкалися і всім заборонили, вимовляли слова лише правильною українською. Я все, що робила, пояснювала дитині, навіть, коли їсти варила - вона була в курсі рецептів, багато з нею розмовляла, навіть, коли вона ще була немовлям. В 1,4 дитина почала розмовляти і вже розповідала, що намальовано в книжці, зацікавилася буквами, в 2,5 вже ці букви всі знала, зараз в 4 роки може прочитати прості слова. Дуже любить малювати, малює з 1 року. А почалося все з розмальовування стін - ми не забороняли, а навпаки заохочували (знаю, що для багатьох батьків це неприпустимо), але ми це дозволили свідомо. Тільки цього року здерли всі "шедеври", зробили ремонт, доця вже знає, що по стінах малювати не можна і малює на папері, але ми всі її малюнки сфотографували і зберегли на компі.
Молодша дитина говорити почала дещо пізніше ( я підозрюю, що через довше смоктання циці), але все швидко наверстала, причому завдяки старшій сестричці, але і здібності в неї інші.

[кенгурян]

Ось тут є кілька цікавих думок про розвиток творчості (щоправда, російською):

Прихований текст

http://graal-studio.com.ua/index.php?optio...5&Itemid=62

. Мені подобається порада ставити питання і підкидати цікаві сюжети. Звісно, це не для найменших, однак для нашого 5-річного віку саме те.

[lamila]

вважаю щоб урізноманітнити і розширити заняття з дитиною можна спробувати відвідати певні дитячі розважальні заклади, там ще плюс в тому, що малюк зможе поспілкуватись з іншими дітьми та спробувати різні ігри та заняття.....

[tunia]

що порадите мати вдома для початку самостійних занять від двох рочків ? олівчики вже освоїли, що далі?

[jaro4ka]

ми з 1,3 активно юзаємо масу для ліплення (щось подібне на пластилін.ю тільки в маленьких баночках, щоб не засихав, мене ціпляється до рук і всього іншого). він продається у відерцці (в комплекті 6 кольорів плюс ножик, формочки для витискання,таке). спочатку знайомите із новим предметом. потім його можна мяти, ми пекли хлібчик, потім різали його ножиком (В НАБОРІ ПЛАСТИКОВИЙ). далі можна давати змішувати пару кольорів. тепер ми ще й аплікації робимо. я малюю щось нескладне на папері, він "замальовує" це цим пластиліном.також можна зверху то всьо посипати якоюсь крупою(дуже корисно для дрібної моторики). а з крупами взагалі окремі заняття варто проводити. невеличку іграшку можна закопувати в крупі, наприклад пшоні, і дитинка має знайти. або невелику таріоку заповнити крупою і малювати - вивчати-повторювати літери, які ви вчите.