Допомога
Моя лікарка сказала мені лягти в лікарню за тиждень до пологів (термін пологів 8 березня), я як дурне теля вирішила послухати її. В мене в загальному під час вагітності все було добре, але до неї були проблеми з нирками, відповідно трохи набрякали руки. Я лягла на Батальну 2 березня. Якби я знала, яку я зробила помилку, ніколи б не послухала лікарку (Євтушенко Олександра Василівна). Там було як в тюрмі, я при найменшій можливості старалася хоч і не дозволяли втікати на день додому (вийшло 2 рази) і гуляла на вулиці. Лікарка постійно оглядала мене (голова дитини була зависоко аж до самих пологів, а ще вона казала, що вузький таз) вона слухала серцебиття і оглядала декілька разів мене на кріслі. Умови на Батальній просто жахливі – СРСР ховається, а які там комарі це взагалі жах, а ще скучно і за кожну дрібничку (типу аналізи) вимагають гроші.
Вночі з 17 на 18 березня (це вже я лежала 2,5 тижня) я встала в туалет, коли повернулася і лягла на ліжко, почула, що щось в середині живота тріснуло і в мене почали відходити води. Я збудила медсестру і вона зробивши мені клізму повела в родзал, там мене оглянув черговий лікар (Поврозник В.В.), сказав акушерці в 6 год. подзвонити до моєї лікарки. Пологи мали бути сімейними, отже я подзвонила чоловікові десь біля пів п’ятої і він бігом зібравши речі приїхав в приймальне відділення. Схваток в мене як таких не було (дуже слабкі я майже не відчувала спазмів. З приймального відділення подзвонили медсестри і сказали акушерці, що від мого чоловіка несе спиртом і він п’яний. Не знаю, що за нелюди були ті дівчата, але чоловік мій був тверезий. Черговий лікар сказав, що коли з’явиться моя лікарка тоді і чоловіка хай вирішує пускати чи ні. Прийшлося йому там сидіти і чекати.
Трохи раніше 6 год. ми з акушеркою подзвонили до Євтушенко сказали ситуацію і вона порадила стимулювати пологи окситоцином. Як тільки поставили капельницю в мене почалися болі спочатку був суцільний спазм (десь 20 хв., було дуже важко) а потім схватки перейшли в чергування спазм-передишка так я лежала до 9 год. Акушерка була в шоці, що моя лікарка досі не приїхала схватки були через кожні 3-2 хв. (виявилося в моєї лікарки день народження в той день) Через пів години нарешті прибігла вона і бігом взяла мене на крісло , оглядали мене всі кому не лінь (під час цього лікарка нагадувала всім щоб не забули прийти до неї на забаву), Ковальчук (завідуючий теж прибіг) так далеко запихав руку, що мені чуть очі не повилазили, але я мужньо терпіла. За весь період схваток я ні разу не занила – старалася глибоко дихати, вертіла головою в сторони і стискала подушку ліжка. Взагалі я вважаю, що схватки це така біль, яку можливо перетерпіти без криків, але треба контролювати дихання, придумати, як зручніше лягти чи стати, щоб швидше проходив час цього спазму і настроюватися на те що зараз наступить невеличка передишка. Лікарі сказали, що дитина вперлася головою в таз і в неї на голові з’являється якийсь набряк (гематома) я жахливо перелякалася. Мене знову завели в родзал, міряли серцебиття дитини воно то спадало до 80 то на схватці піднімалося до нормального рівня. В той момент чоловік вже стояв біля мене і перелякано дивився. Всі навколо кричали, що треба терміново кесарити. Було важко, бо я не могла поворухнутися – в руці крапельниця, а ще міряли серцебиття дитини. Чоловік стояв біля голови тримав мене за руку (якою я стискала ручку ліжка) і гладив по голові – це дуже мене підтримувало. Потім мене повели в операційну, анестезіолог сказав що зараз буде паморочитися голова і я відрубалася. Проснулася я від того, що не могла дихати (до речі я алергетик і під час операції мені вкололи якісь антибіотики які не підійшли, якось відкачали). Я маячила пальцями, але мене ніхто не чув потім якось зрозуміли що прихожу до себе всунули кисень, я видушила з себе слово «дитина» - мені сказали ХЛОПЧИК 3250, 53см і перенесли в палату інтенсивної терапії і там вже я потрохи відійшла. Коли почала відчувати пальці (бо говорити ще не могла) набрала смс всім рідним що все добре.
В ввечері мені принесли показали дитину а на наступний день я вже «бігала» так хотіла по швидше виздоровіти і щоб перевели в палату з мацьопиком. Мене перевели в ту палату ввечері, чоловік зміг приходити до нас, він був такий щасливий, що ми з маленьким Сергійком живі, що дитинка здорова і схожа на татка.
Про персонал скажу таке: мені дуже не сподобалося їхня жадібність до грошей, але були між ними справжні люди – це в особливості акушерки – Анжела, няні-медсестри які допомагали доглядати за дітьми показували як прикладати їх до грудей, Оля Гончар – лактолог яка допомагала з грудьми, Галина Григорівна яка переживала за кожну жінку і приходила по сто раз на день питала самопочуття і ще було багато їх. Моя лікарка після пологів приходила до мене дуже часто я сказала їй, як мені важко на душі через те що не вийшло народити самій. Вона ставилася до мене дуже уважно (вибачалася що так вийшло з чоловіком – вона ж побачила, що він тверезий, адекватний і від нього не несе ніяким спиртом) і при виписці в мене перейшла на неї і образа і злоба.
На рахунок грошей то нам все винесло дуже дорого – розрахунок зі всіма лікарями, медикаменти (і на операцію і після бо в мене не спадала температура аж до виписки), по пару гривень за любу послугу. Десь ми попали в 9 тисяч грн. (це не рахуючи того, що я витратила на речі які брала в пологовий). Але як то кажуть не в грошах щастя я би напозичала і витратила ще мільйон, якби було потрібно Головне що я стала щасливою матусею. Бо мій синочок найбільший мій скарб, моя радість, я дивлюся на нього і я щаслива.
Нарешті мене 27-го виписали, я просиділа на Батальній 25 днів. Зараз я вдома, я немов заново народилася, не можу насолодитися домашньою обстановкою і повірити, що наша маленька сім’я разом.
_d_22_m_6_y_2009_c_5.gif)
Нехай росте здоровенький на радість батьків
Відправлено 31 березень 2009 - 00:29
