Родинний форум "Малеча" - форум для сучасних батьків: Народженні в СССР - Родинний форум "Малеча" - форум для сучасних батьків

Перейти до вмісту

  • 2 Сторінок +
  • 1
  • 2
  • Ви не можете створити нову тему
  • Ви не можете відповісти в тему

Народженні в СССР Оцінка: -----

#1

Користувач поза мережею   Зайка* 

 
  • Фахівець
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 1 351
  • Реєстрація: 20 жовтень 08
 

Відправлено 26 березень 2009 - 19:41

Ви памятаєте, як Вам жилося за Союзу? Я, мабуть, ніколи не забуду, як якось простояла з братом півдня у черзі за маслом. :good: Ще пам"ятаю родичі робили весілля і їм видавали продукти з під прилавка. Було по- різному. В той час у всіх була робота, не було сексу... Ще не було демократії. Зате тепер її у нас навалом, але чи можна це бачити як плюс, коли кожен каже, що йому заманеться??

А як жилося Вам? Чи хотіли б повернути той час? Які вбачаєте плюси чи мінуси в період СССР?

Прочитала цю історію на одному форумі...
Текст, що розкривається
Прихований текст
Рожденный в СССР  
Первое, что я помню, это ясли… Вот говорят, что у детей все воспоминания столь раннего возраста безвозвратно стираются. А я точно помню. Зимой на тихий час нас заворачивали, как младенцев в теплые байковые одеяла с завязками, больше похожими на рукава смирительной рубашки и выносили на застекленную веранду. За большими окнами, покрытыми ледяными узорами медленно сгущалась тьма. Тускло светила единственная лампочка под потолком. Иногда раздавался хруст снега под ногами прохожего. И тишина… Главное было вовремя уснуть. Потому что, не дай Бог, зачесалось, где чего. Как ни извивайся, а руки были плотно прижаты к туловищу, и ощущение собственной беспомощности могло довести до слез. Штук сорок коконов лежало на длинных столах и смотрели розовыми мордочками в пустоту. Помню, что я чаще всего представлял, как проснусь и будет полдник, а потом уже придет мама и, посадив меня в санки с мягкой подстилкой, повезет домой…  Я родился в конце шестидесятых. Мама училась в медицинском. Папа был молодой инженер. Жили мы, как и большинство советских людей, в коммуналке. В одной комнате с бабушкой и дедушкой. Она была разделена посередине большим шкафом. В смежной жили мой дядя с женой и моей двоюродной сестренкой. Она была еще мала и сосала грудь, смешно чмокая губами. Одну комнату занимала глуховатая старушка баба Паня. Дальше по коридору обитала еще одна семья, дядя Коля с тетей Тамарой и дочкой Анечкой. Она тоже была младше меня. В квартире не было ванны и горячей воды. Меня мыли в огромном оцинкованном тазу. Взрослые ходили в баню. Никакой бытовой стесненности я не ощущал. Как и любому карапузу, квартира мне представлялась огромными хоромами, где было до черта заветных тайников и мест для игр. Еще одно из самых ранних воспоминаний тех лет, как я ползаю по полу и толкаю перед собой корпус бывших настольных часов. В нем была круглая стеклянная дверца, где раньше располагался циферблат, и внутрь можно было напихать с десяток деревянных кубиков, имитируя троллейбус. Я толкаю его, время от времени, шепеляво крича: «аштяновка хИровая… аштяновка мазазин упытер…» Это был мой маршрут до ясель…  Самое трудное, особенно зимой, было собираться ни свет, ни заря в ясли, а потом и в детский сад, что находился в том же двухэтажном здании. Помню, я лежу в сонном полубреду на диване, а мать лихорадочно натягивает на меня толстенные штаны с начесом. Ножки гнутся, как резиновые, она умоляет меня держать их прямо, а я никак не могу разлепить глаза. Потом в таком же полуобморочном состоянии, я еду на ее коленях в переполненном троллейбусе. И только, когда с меня снимают скафандр из шубы и оренбургского пухового платка, завязанного на спине, я окончательно прихожу в себя. В общем зале идет первый завтрак, все уже гремят ложками. Я улыбаюсь друганам, усаживаясь за свой столик, и приступаю к трапезе. Кормили нас на убой. Повариха Анфиса изгалялась с соусами и всякими мясными рулетиками, на десерт частенько давали мое любимое лимонное желе, так что я порой терроризировал домашних, требуя налить мне в картофельное пюре оранжевую лужицу или подать сладкой шоколадной колбасы с орешками, как у тети Фисы… В кайф была обратная дорога из детсада. Я садился в санки и полчаса чувствовал себя барином, обозревающим свои владенья. Дорога проходила мимо спорткомплекса, где на открытом катке тренировались хоккеисты из «Ижстали». Мы обязательно смотрели минут десять. В свете прожекторов, испуская клубы пара, могучие богатыри гоняли шайбу, смачно громыхая о борта. Мне они казались сказочными инопланетянами, сошедшими на Землю в фантастически красивой форме и щитках... Изредка, ближе к дому, мы посещали заветный магазинчик, чтобы купить сто грамм любимейшего лакомства – конфет из мармелада в виде разноцветных доминушек. Мама тоже их любила. Я никогда их оголтело не сжирал. Подолгу слизывал крупинки сахара, пока они не становились на просвет прозрачными, а уж потом рассасывал во рту. И все равно до дома они редко доживали…  Помню, однажды отец меня взял на мотогонки. Не помню, где были домашние и почему мы с ним были одни. Но к нему зашел приятель, и они с горем пополам в четыре руки упаковали меня в зимние одежды, как им подсказало богатое воображение. Как три заправских мужика, мы шли смотреть спидвей. На улице было за минус тридцать, но центральный стадион «Динамо» был переполнен. Мне жутко все понравилось. Зверски ревели моторы кросачей, ледяная крошка летела из-под шипованых колес, толпа свистела и орала, и дружно охала, когда кто-то с трассы вылетал в сугроб, я был в восторге. Отец с другом согревались водкой, а я, несмотря на то, что уже приклеился соплями к плюшевому воротнику, отвечал стоически, что хочу смотреть еще, и не замерз ни капли. На следующий день я слег с температурой сорок. Мама с бабушкой орали на отца благим матом, он сидел, потупив взор, лишь иногда, с тревогой, оглядываясь на меня. Мне казалось из своего жаркого тумана, что я ему киваю. Я был однозначно на его стороне…  Коммуналка наша жила дружно, как одна семья. Дни рождения и праздники отмечали сообща. По вечерам на кухне допоздна чаевничали. Меня, конечно, гнали спать, как я ни растягивал уже остывший чай. А так хотелось приобщиться к взрослым разговорам… Но иногда случались бэмсы. Мастером по этой части был родной дядя Валера. Тут все дело было в бабке и ее крови. Дед был карело-финн, бабка – обрусевшая цыганка. Такой вот, лед и пламень. У них было девять детей, но выжило после войны и голода тридцатых только пять, остальные умерли еще маленькими. Две сестры пошли в деда, три сына в бабку. Дядя Валера был младший и самый оторва с детства. Вылитый цыган. Смолистые кудри, смуглая кожа и черные зрачки без радужки, отчего белки и зубы казались ослепительными. Девки ходили за ним табуном, даже когда он женился. К тому же в недалеком прошлом первый хулиган района. Когда родилась моя сестренка, он остепенился. Но местная шпана до сих пор снимала перед ним кепарики в знак признания былых заслуг. Примерно раз в полгода у него срывало башню, он зверски нажирался и строил всю квартиру. Кончалось все примерно одинаково. Приходил с работы дед и они, вдвоем с моим отцом вязали Валерку бельевой веревкой, часа на два, чтоб успокоился. Один раз, помню, даже воткнули кляп, чтоб не орал. Потом он неделю ходил присмиревший, прося у всех прощенья. Хорошо помню одно воскресное утро. Я стою в своей детской кроватке. В комнате отец, мама и бабушка, деда не было. А посередине беснуется Валерка с кухонным ножом в руке. Пьяный, глаза налиты кровью, орет: «Ну, кто на меня?!! Я вам попомню, суки, как меня вязали!!!» Отец, демонстративно повернувшись к нему боком, бреет уже пять минут одну и ту же щеку электробритвой. Мама с бабушкой пытаются утихомирить. В конце концов, Валерка втыкает нож в полированный бок трюмо и убегает, громко хлопнув дверью. Я даже не испугался. Это ж мой любимый дядя Валера…  Позже, когда я подрос, я узнал его историю, достойную Ромео и Джульетты. В нашем доме жила с бабушкой осиротевшая красавица. Валерка с детства ее любил, но она была подругой главаря конкурирующей шайки-лейки. Потом этот главарь зарезал в пьяной драке двух человек и надолго лег на дно. Валера этим воспользовался, и вскоре она стала уже его подругой. Между ними разгорелся нешуточный роман, весь дом был в курсе и сопереживал. Валере передали, что чувак поклялся его кончить. Наш старый участковый, для которого не существовало тайн во вверенном ему районе, узнал об этом следом. За Валерой установили негласное наблюдение, используя его как живца. И действительно взяли того главаря на танцплощадке в городском саду, куда Валера пришел с возлюбленной. Дело шло к свадьбе, Валерка учился в техникуме и в армию не собирался. Но между ними случилась крупная размолвка, и он спьяну перебил все окна в ее подьезде с первого по третий этаж, закидав их кирпичами, а потом еще подрался с возмущенными жильцами. Участковый предложил ему армию, вместо двух лет за хулиганку. Так он стал солдатом. Девушка его ждала почти три года. Потом один подонок написал ему, что она гуляет с его другом и Валерка перестал ей отвечать. А когда вернулся, выяснилось, что все было подставой, «приветом» того главаря с зоны. Подонка он отмутузил до полусмерти, да было поздно, она исчезла. После смерти бабушки собрала вещи и уехала в неизвестном направлении, не сказав никому ни слова. Говорили, что на Север. Валерка с год пил и куролесил, пока не встретил тетю Валю, свою жену. Но с той поры, если на общем застолье начинали петь «Солдат зелененький в пилотке новенькой…», под которую его провожали в армию, он плакал как ребенок, а тетя Валя злилась…  Помню еще утро первого января, когда вся квартира отсыпалась после бурной ночи. Первыми встали я и дядя Валера. Правда, я его редко называл дядей. Валера, иногда даже Валерка, заигравшись. Ему и было-то в ту пору не больше двадцати пяти. Мне где-то около пяти. Мы сели с ним вдвоем на кухне, и он пожарил на сковороде холодные пельмени. Шипящие, со шкварочками, сыпал в две тарелки и налил мне полстакана пива. Себе водки. Вкус пива был мне уже знаком. Летом отец взял меня с собою на футбол. Было жарко и к концу второго тайма мне нестерпимо захотелось пить, а редкие разносчицы напитков и бутербродов появлялись только в перерыве. Он дал мне отхлебнуть немного «Жигулевского». Оно мне, кстати, не понравилось, как и сам футбол. Было плохо видно с боковой трибуны. Валерка чокнулся со мной: «Ну, давай, племяш… Только мамке с батей ни гу-гу…» Мы ели, обжигаясь и хитро посматривая друг на друга. Было в этом что-то от еще неведомого мне мужского братства. Его крупные желваки ходуном ходили под смуглой кожей, острый кадык гулял верх-вниз. Я смотрел на него с детским обожанием. А потом срубился спать по новой…  Вторым в нашей квартире любителем узнать, где раки зимуют, был дядя Коля. Его жена Тамара была очень эффектной женщиной, и он ревновал ее к любому телеграфному столбу, тем более по долгу службы часто отбывал в командировки. Редко, но метко, он гонял ее по всей квартире, приняв лишнего на грудь и орал: «Я-тя выведу, паскуда, на чистую воду!!!» Как правило, она спасалась у нас. Дядя Коля ломился в запертую дверь, бабка вела с ним переговоры, а мама с тетей Тамарой перешептывались. Только однажды он стал крушить нашу дверь чугунным бизменом, которым по старинке пользовалась бабушка, намереваясь вышибить замок. Тогда дед с Валеркой связали его, как обычно вязали самого Валерку. Веревка всегда была наготове. Дядя Коля быстро отошел. Все эти пердиманокли ничуть не сказывались на общей атмосфере дружбы и взаимопомощи. Уже через два дня вся коммуналка могла шумно заседать на кухне, гогоча над новым анекдотом или байкой. Философия «с кем не бывает» была в крови, а не в словах…  Самым тихим обитателем квартиры была, конечно, баба Паня, сверхнабожная деревенская старушка, перебравшаяся в город несколько лет назад. В ее комнатушке всегда был полумрак, масляно чадила лампадка под одиноким образом, пахло травами и карвалолом. Еще у нее имелась никелированная кровать с большими набалдашниками, на которую она взбиралась с маленькой приступочки, так она была высока, и перина с горой подушек, в которой она утопала, так что оставался виден лишь один торчащий носик. Я любил к ней приходить, когда была гроза. Баба Паня занавешивала окно ватным одеялом, пряталась в перине и укрывалась вторым одеялом, причитая: «Ой, Илюшенька-пророк на колеснице раскатался… Ой, раскатался… Спаси, Господи, прости…» Я не знал, кто такой Илюшенька-пророк и вместо колесницы представлял телегу, громыхающую по облакам, но страх бабы Пани был заразителен и притягателен одновременно. Я приходил бояться за компанию. Раскаты грома глухо пробивались сквозь завесу на окне, слабый огонек колебал темный лик иконы, баба Паня во мраке охала и истово молилась. Это был жутко до прекрасного…  А самым молчаливым был мой дед. Если он произнес за день больше трех слов, это значит, он разговорился. Только пропустив стопочку, другую он мог вспомнить какую-нибудь ядреную историю из своей долгой жизни. Или же по делу. Заправляла всем бабка, обладающая несгибаемой волей и характером. Дед ей никогда не перечил. Он молча делал все по-своему. И не велся на ее наезды. Лишь иногда взметнет всклокоченные брови и звучно цыкнет. Бабка замолкала, отступая. Он всю жизнь проработал на одном заводе мастером и у него был сундук грамот и наград за рационализаторские предложения. На войну его не отпустили. Я любил играть с его медалью «За доблестный труд» с профилем Сталина и знаками отличия. Еще у деда было хобби. Он тачал валенки всем окрестным бабкам. Ставил вторую прорезиненную подошву и кожаные набойки на нос и пятку. Иногда брался за более серьезную обувку. В общем, сапожничал. В субботу или воскресенье он выгонял всех из комнаты, кроме меня, ставил верстачек и раскладывал свой инструмент. Надевал длинный кожаный фартук. Священнодействовал, делая все степенно и не торопясь. В этот день бабка разрешала ему курить его любимую махорку в комнате, папирос и сигарет он после войны не признавал. И вскоре она наполнялась душистым облаком из самосада. Запах кожи и смолы, которой он натирал бечевку, дополнял картину. Я любил смотреть, как он работает, как точит острые ножи, плюя на каменный брусок, как отмеряет заготовки, как крутит козью ножку. Это завораживало. Однажды он решил меня привлечь, обьяснив, как шилом делается петля-узел, скрепляющая части в целое. Кончилось все тем, что я проткнул шилом ладонь, загнав крючок довольно глубоко. Минут пятнадцать дед осторожно доставал крючок, чтобы не вывернуть и ткани с мясом. Я глотал слезы. Бабка отвесила деду смачный подзатыльник. В другой раз, воспользовавшись его отсутствием, я нарушил запрет брать инструмент и долго фехтовал острыми ножами по-пиратски, потом подбрасывал и ловил шило. Пока не промахнулся. Шило вертикально воткнулось в большой палец на ноге и осталось так стоять, пройдя почти насквозь сбоку от ногтя. Боли я не чувствовал и, замерев от ужаса, ждал молча деда, чтоб не встревожить бабку. Дед так же молча оценил ситуацию. Осмотрел палец и одним резким ударом пробил его навылет. Затем откусил кусачками крючок, и столь же резко выдернул его обратно. Крови не было ни капельки, но я сильно перебздел. Теперь смачный подзатыльник схлопотал я…  Играть в квартире мне было не с кем. Наташка только-только научилась ползать, чем лишь добавила мне хлопот. Когда все были заняты, я сидел с ней, контролируя ее хаотичные передвижения. Анечка тоже не дотягивала до полноценного соратника. Зато на первом этаже жил Игоряша, мой лепший друг. Меня отпускали в гости, и я самостоятельно спускался со второго этажа на первый. Их коммуналка была больше нашей, на кухне и в коридоре постоянно кто-то пасся, и входная дверь была всегда открыта. Кстати и наша дверь днем закрывалась лишь на крючок-щеколду, как в сортирах, и только ночью на единственный замок. Семья моего друга считалась зажиточной, они жили втроем в двух смежных комнатах, и у них стояла полированная стенка с хрусталем. Для нас было раздолье, кроме игр, мы могли уединиться для воплощенья в жизнь самых смелых планов и идей. Например, я узнал, что огонь высекают трением о дерево. Была расколота тарелка из сервиза, и пока тетя Полина, мать Игоря, готовила ужин, мы исполосовали осколками всю полировку на шкафу на уровне своего росточка. Искр мы не добились, зато нам всыпали по первое число. Я был залимичен на неделю. В другой раз, после просмотра героического фильма про красных партизан, мы загорелись идеей имитировать подрыв вражеской колонны из игрушечного грузовика и пластмассового танка. Игорюха стырил три коробки спичек, что мы вывалили горкой. Вместо бикфордова шнура, он предлагал вымочить в «Шипре» кусок веревки. Я придумал кое-что получше. Дед три раза в неделю по ночам охранял гаражный кооператив, где у него была охотничья двухстволка. Дома имелся порох и дробины, которыми он заряжал патроны. Не смотря на возраст, я знал, что порох дюже важная и нужная в хозяйстве вещь. Трясущимися руками я насыпал горку черного крупнозернистого волшебного порошка в бумагу. Мы выложили из него дорожку к спичкам и, сховавшись под кроватью, произнесли необходимый диалог про «смерть фашистам», прежде чем поджечь… Диверсия удалась на славу. Порох выдал столько дыма, что через минуту он плотным слоем висел под потолком, не думая рассасываться. Помимо врагов был подорван и ковер, на котором черная дорога указала путь тете Полине к «партизанам». Игорь поимел ремня, а я был забанен навсегда. Теперь он поднимался ко мне в гости. Но здесь было уже не разгуляться, повсюду были взрослые. Единственное место, где мы укрывались, был большой чулан с зимними пальто и шубами. Пахло нафталином, мы взбирались на перину для гостей и в темноте заговорщически перешептывались, доверяя друг другу тайны и детсадовские новости. Иногда, спохватившись, взрослые нас находили там уснувшими. Все остальное время мы проводили во дворе…

My Signature
Щастя бути мамою...
  • 0
  • Back To Top

#2

Користувач поза мережею   Teтянка 

 
  • Фахівець
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Vip-модератор
  • Повідомлень: 1 304
  • Реєстрація: 27 лютий 08
 

Відправлено 26 березень 2009 - 20:38

Цитата

Ви памятаєте, як Вам жилося за Союзу? Я, мабуть, ніколи не забуду, як якось простояла з братом півдня у черзі за маслом. :sad: Ще пам"ятаю родичі робили весілля і їм видавали продукти з під прилавка. Було по- різному. В той час у всіх була робота, не було сексу... Ще не було демократії. Зате тепер її у нас навалом, але чи можна це бачити як плюс, коли кожен каже, що йому заманеться??

А як жилося Вам? Чи хотіли б повернути той час? Які вбачаєте плюси, а які мінуси в період СССР?

Пам"ятаю,але не люблю згадувати! :bad: Ніякої ностальгії нема...Нічого доброго там не було-одна гидота... І якщо хтось при мені згадає про "харошую жізнь" при совєтах, то він матиме що слухати :) Це як червона ганчірка для бика ! :lol:
My Signature
Зображення

Желание не дается без силы на его осуществление
Ричард Бах "Иллюзии"
  • 3
  • Back To Top

#3

Користувач поза мережею   Зайка* 

 
  • Фахівець
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 1 351
  • Реєстрація: 20 жовтень 08
 

Відправлено 26 березень 2009 - 21:29

Не любила той час за багато чого. А коли згадую уроки історії, де наша учителька нам про Голодомор, Сибір і т.п. розказувала- то мені ще гірше. В той час була своя ідеологія, свої плани, своя, як то кажуть, політика. Почула ті жахливі історії раз і закарбувалося раз і назавжди. Наш класний керівник колись розказувала, що всю її сім"ю відправили на Соловки, бо вони дуже патріотичні були. Повернулася звідти тільки вона. І згадує ті жахливі дні до сьогодні.
Я була ще малою. Більше все від батьків та й від бабці та й діда дізнаюсь. Вони згадують ті часи, коли боявся лишнє щось сказати. А всі вірили, гроші на книжку відкладали. І чим це все закінчилося?
Найбільше мене обурює те, коли люди мені росказують, як добре їм жилося і як тяжко тепер в цій вільній Україні- незалежній та бідній жити.
Якось в Києві одна бабка на вокзалі мені росказувала, що тепер важко, а ось колись були часи, ось Сталін знав, як нас всіх в руках тримати. У мене аж мороз по шкірі... Чесно. Моя бабця в три зміни працювала, а ще як не як дім, сім"я, город і т.п. Зараз дуже сильно хворіє. Невже й насправді так добре було? Чи то люди уже забули, як все було, а молодь не знає, бо не хоче знати?
My Signature
Щастя бути мамою...
  • 0
  • Back To Top

#4

Користувач поза мережею   Валюшка 

 
  • Старожил
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 709
  • Реєстрація: 13 січень 09
 

Відправлено 26 березень 2009 - 21:45

Я той час не дуже застала, але в пам"яті нічого такого гарного не залишилось. Пам"ятаю як мама мене маленьку лишала вдома саму (бо не було з ким залишити), і з самого світанку ішла займала черги, бо "викидали" якийсь непоганий посуд чи взуття. Щоб купити мені нормальне ліжко, ходила до своєї знайомої, яка працювала на якомусь складі, носила їй привезені від бабусі гусочку чи качечку щоб вона дістала мені те ліжечко. Нормальний одяг,взуття теж діставала через знайомих. Єдине, що напевно залишило позитивний спомин - це паради восени. Для мене, дитини, це було дуже весело ходити на них з батьками, нести купу балонів. Я потім довго не могла зрозуміти - чого ж ми вже не ходимо на паради!? :lol:
My Signature
Зображення
  • 0
  • Back To Top

#5

Користувач поза мережею   Зайка* 

 
  • Фахівець
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 1 351
  • Реєстрація: 20 жовтень 08
 

Відправлено 26 березень 2009 - 21:48

Перегляд повідомленняВалюшка (26.3.2009, 20:45) писав:

Я потім довго не могла зрозуміти - чого ж ми вже не ходимо на паради!? :bad:


Паради- як я могла про це забути. Нас постійно заставляли на них ходити. Просто жах... В країні деякі толком не мали, що їсти, чи вбрати, але на параді ти мав бути :lol:
My Signature
Щастя бути мамою...
  • 0
  • Back To Top

#6

Користувач поза мережею   Rimas 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 232
  • Реєстрація: 06 жовтень 07
 

Відправлено 26 березень 2009 - 21:52

думаю таке (що за союзу добре жилося) з старих людей може говорити тільки всяка басота.. яка виграла від колективізації. Думаю жоден добрий господар, жодна освітчена людина від тих часів аж ніяк не в захваті.. якщо вживих залишились :-/
My Signature
Зображення
  • 1
  • Back To Top

#7

Користувач поза мережею   soloha26 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 218
  • Реєстрація: 08 березень 09
 

Відправлено 26 березень 2009 - 23:01

Гірко згадувати ті часи. Я пам"ятаю,як нам "промивали мозги" , як ми процвітаєм і як важко жити при капіталізмі.Саме смішне я в це щиро вірила.Мій дідусь сміявся з мене і з мої наївності.
І ще один спогад - у всіх навчальних закладах вимагали вчити твори Леніна.
Тоді добре жилося працівникам торгівлі і держапарату.
My Signature
ЗображенняЗображення
  • 0
  • Back To Top

#8

Користувач поза мережею   ирис 

 
  • Старожил
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 518
  • Реєстрація: 29 жовтень 08
 

Відправлено 26 березень 2009 - 23:25

Я тількі гарне запам*ята з Союзу, які були зими.... стількі сніг :yahoo: у, та і саму природу мабуть не так знищували. Ну і молочній коктель такій смачнючий :yahoo:
А так, мені в ті часи не зовсім і солодко було, в школі за те що писала лівою била вчителька укаскою, в піонери прийняли останьою з двома хлопчиками в класі,(ото вже методи виховання :yahoo: ) Постійні черги пам*ятаю як мама скількі вібігала щоб взяти стінку Житомирську, а цей одяг на дітей.
А ще якій же брехливий цей Союз був, за стількі років людям брехні навішали. :yahoo:
My Signature
Зображення
Зображення
Будь смиренним, бо зроблено тебе з праху. Будь великодушним, бо зроблено тебе із зірок
  • 0
  • Back To Top

#9

Користувач поза мережею   Сонячна 

 
  • Фахівець
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Орг СП Малечі
  • Повідомлень: 1 443
  • Реєстрація: 21 травень 08
 

Відправлено 26 березень 2009 - 23:41

Ну що ж,бики, готуйтесь, вивішую червону ганчірку :yahoo: .
Все моє дитинство пройшло за часів СРСР, звісно в ніякі глобальні, політичні події я не заглиблювалась, а відтак мені як дитині було дуже комфортно. Почнемо із садочку - спогади найкращі!!! Весело, затишно, може не зовсім комфортно (за теперішніми мірками),бо спали на розкладачках,всім ліжечок не вистачало. Але як то було прикольно, ми чи не билися за місце на розкладачці. А ще оцей магазин під будинком-ммм :yahoo: . Продавці нас знали. Ми з братом частенько забігали у відділ самообслуги і набирали всілякої смакоти, а тато ввечері заходив і розраховувався ( тато був не олігархом, а звичайним слюсарем, на той час вдівцем). Потім у мене з"явився ще один братик (тато одружився вдруге) - ми стали багатодітною сім"єю і отримували купу всіляких пільг - пільгова черга на 4-х кімнатну квартиру(доречі ми її таки отримали і не бог зна коли, а лишень за 5 років), безкоштовні путівки у піонерські табори. А які це були табори...!!! Сьогодні я б не пустила свою дитину - порядку немає зовсім, ніхто ні за що не відповідає. Далі, щорічний відпочинок на морі.
В шкільні роки напрягала жовтнево-революційна тематика.Та скажіть чи сьогоднішніх школярів нічого не напрягає? Ага, наша школа мала школу-побратим в Болгарії, тож і там вдалося побувати (по суті нічим не відрізнялась та болгарія від СРСР).
Щодо черг, ну не пам"ятаю, щоб це було надто страшно, навіть трішки смішно. Пам"ятаю випадок, коли тато взяв нас усіх трьох в магазин, бо масло давали з розрахунку на одну особу. Так от жінки в черзі сварилися, що він нас поназбирував у подвір"ї і думає, що самий хитрий. Тато біг додому за паспортом, довів. А заморочок з дефіцитним товаром, який десь там викинули в нас не було - вдягалися в своЁ отечественноЁ і другосортними себе не відчували.
Здобуття освіти - ну тут нічого нового, як тре було бабло тоді давати, так і тепер (тепер може і більше).
А згадувані вище твори Леніна :yahoo: таки допомогли мені на "зразково" скласти державний іспит із суспільствознавста, яке я терпіти не могла. Тоді твори Леніна були обов"язковим атрибутом на столах в аудиторії, де проходив іспит, а моє питання якраз було по Этой части. :D хе-хе!!!
Ну, от так. Може ще щось згадаю, то допишу.

Користувач подумав і додав через 3 хв.:

Перегляд повідомленняsoloha26 (27.3.2009, 0:01) писав:

Я пам"ятаю,як нам "промивали мозги" , як ми процвітаєм і як важко жити при капіталізмі.

Сьогодні нам теж полочуть мізки, але роблять це в дещо інший спосіб...
My Signature
Щастя можливе тільки тоді, коли людина стає джерелом щастя для інших.

Останнє слово має залишатись за чоловіком. І це слово: "Так, кохана!"
  • 2
  • Back To Top

#10

Користувач поза мережею   Львів'янка 

 
  • Завсідник
  • PіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 293
  • Реєстрація: 25 листопад 08
 

Відправлено 26 березень 2009 - 23:57

Ой, та ніц доброго не пам'ятаю. Зате пам'ятаю, як мене виставляли на посміховисько на лінійках, бо я відмовлялася носити піонерський галстук (але таки мала в кишені), і як директор витягував мені його з кишені - помнутого-помнутого, і насилу зав'язував на шиї... :aggressive: А відмовлялася я його носити, бо так хотів мій дідусь, батька якого в свій час розкуркулили, бо мав 50 вуликів; а його самого посадили на 10 років за "націоналізм" плюс потім ше на 7 років - заслали до Сибіру. А в нього вже у Львові була сім'я... От і прожила його жінка (моя бабця) 17 років без чоловіка, з двома дітьми. Такі справи. :(
My Signature
Зображення
Зображення
  • 0
  • Back To Top

#11

Користувач поза мережею   Наталюсик 

 
  • Старожил
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 681
  • Реєстрація: 04 вересень 08
 

Відправлено 27 березень 2009 - 00:27

Ми теж за Союзу були багатодітною сім"єю, але нас, на відміну від Сонячної, всі привілеї багатодітних якось обминули. ні разу не була в піонерських таборах чи на морі за державний кошт (хоча була головою ради загону в школі). З чергами теж спогади такі собі, а ще мої батьки так і не дочекались квартири по пільговій багатодітній черзі. Може тому,що ми були неблагонадійного т.зв. розкуркуленого походження і то якого ще розкуркуленого (з огляду на походження приписали все, що далось), і на історії родини те розкуркулення відбилось гіркими сльозами і трагедіями. тому з усього радянського класного мені позитивно згадують лише атракціони в парку, котрі тоді справно діяли і першотравневі демонстрації. А ще морозиво ескімо таке смачне було і пломбір. може ще якийсь позитив згадаю, то допишу, але загалом - нам було не переливки і лише після отримання Україною незалежності моі батьки змогли стати на ноги і наше життя значно покращилось.
  • 0
  • Back To Top

#12

Користувач поза мережею   Teтянка 

 
  • Фахівець
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Vip-модератор
  • Повідомлень: 1 304
  • Реєстрація: 27 лютий 08
 

Відправлено 27 березень 2009 - 00:28

Сонячна, дуже милі спогади ! :) Але всім дітям добре,бо вони-діти(особливо в більш-менш нормальній сім"ї).
А я не любила табори-моя сестра витримувала максимум 2 тижні,а я до закінчення зміни добула аж раз...
А в мене є запитання: чи стикалися Ви з дітьми-інвалідами,чи ,як тепер кажуть,дітьми з особливими потребами? НІ? А знаєте чому їх не було видно? Бо їх батьків змушували здавати хворих дітей у спеціальні інтернати (в сільській глушині розміщували такі заклади для дітей з фізичними вадами-щоб менше їх хто бачив чи ще з якихось міркувань...)Моя мама після вузу потрапила саме в такий заклад працювати,тому багато історій "щасливого совєцького" дитинства я наслухалась...
А ще моя тітка(Царство їй Небесне!) пройшла через німецький полон і потім 10 років радянських таборів-подробиці перебування в "рідних" таборах дуже скрашували моє дитинство...
І ще багато подібних спогадів в мене є...а про тотальний дефіцит можу книжку написати ;)
My Signature
Зображення

Желание не дается без силы на его осуществление
Ричард Бах "Иллюзии"
  • 0
  • Back To Top

#13

Користувач поза мережею   Зайка* 

 
  • Фахівець
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 1 351
  • Реєстрація: 20 жовтень 08
 

Відправлено 27 березень 2009 - 00:38

На жаль, не можу похвалитися, як Сонячна, тому що ні в таборі, ні на морі в ті такі "добрі" часи не була. :cray:

І в школі мені було не завжди легко, тому що не з партійних я була і не висів у нас Ленін. Тому деколи мені вказує моя свекруха, що вона з партійних і за те, що б в Україні була рос.мова і взагалі нехай би Союз і надалі був. І не завжди вона поділяє те, що до церкви ходжу. А пояснює вона це так: у нас різні погляди на життя. Вони були в партії і знали інше життя, а я з простої робочої сім"ї, тому й знаємся більше на релігії...

Не хочу розписувати мемуарів. Маємо те, що маємо. Я просто вірю, що не завжди у нашій державі все так складно буде. На все свій час!! :aggressive:
My Signature
Щастя бути мамою...
  • 0
  • Back To Top

#14

Користувач поза мережею   Котяра 

 
  • Завсідник
  • PіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 329
  • Реєстрація: 09 листопад 08
 

Відправлено 27 березень 2009 - 01:33

Пам'ятаю як нам у першому класі втискали в наші голови про Леніна. А я приходила додому і дуже дивувалася чому нам так в школі багато розповідають про Леніна а вдома мені про це ні слова не говорять. Навіть не пам'ятаю що мені батьки відповідали, просто зїжджали з теми, і переводили розмову на щось інше. Боялися, щоб я щось в школі не ляпнула, а вони потім не мали розборок на роботі. Вдома ніхто нічого не розсосолював, розмови про політику і про Союз в хаті почали вестися, коли я була достатньо дорослою, щоб усвідомити , що дім то одне а школа і вчителі це інше, про що говориться в хаті на цю тему, має залишитися тільки в хаті. Але я дуже добре памятаю 1991, коли була незалежність і як мої батьки і сусіди вітали одне одного дуже щиро зі сльозами на очах.

Як дитина я була щаслива у своєму дитинстві, про політику почала щось тямити вже коли Союзу не було. Але моїй родині і з маминого і татового боку радянська влада сала за шкіру залила, мамину прабабцю з доньками відправили у Сибір за те, що чоловік однієї був в УПА, якого вони розстріляли. А татового тата (мого діда) у 1944 кинули на фронт у Словачину, де він зразу і загинув. Завжди дивувалался чому мій тато читає мемуари генерала Конєва, який командував тим фронтом. Тих людей взяли просто як гарматне м'ясо, шансів вижити не було ні в кого. Моя бабця тоді була вагітна моїм татом, і мій тато так ніколи і не бачив свого батька. До останнього свого подиху моя бабця люто ненавиділа радяньску владу. Я пам'ятаю як я приїжджала до неї в гості, вона завжди мене брала на бік і питала "Ти в кого віриш в Бога чи в Леніна?" І дуже тішилася і мене пригортала і цілувала коли я їй шептала на вухо, що в Бога. А ще вчила мене молитов і як правильно хреститися.
Ше памятаю оці нескінчені черги за всім , як мама мене забирала з уроків, щоб взяти два сервізи а не один. З голоду ніхто не вмирав тоді і що мають тепер сучасні діти далеко ніхто не мав, але сказати, що я від того була нещасною не можу. Діти, як правило, незациклені на речах.
Але з перспективи часу тепер оцінюю то життя і собі думаю, як ці люди нічого не бачили.
А оце переслідвування за спекуляцію, оце обмежування вродженого почуття приватної власності це ж просто в голові не вкладється. А то що валюту не можна було мати, в той час коли західні країни за рахунок вільного ринку збудували собі нормалтьні економіки без цього всьго маразму.
А з іншого боку, що можна хотіти від держави, вождь якої кричав, що кожна домогосподарка може керувати країною. Маразм та й що тут казати.
My Signature
На світі міста кращого немає –
Мій Львів – моя ти гордість і любов!
Якщо кудись поїду – твердо знаю,
Що неодмінно повернуся знов!
  • 1
  • Back To Top

#15

Користувач поза мережею   soloha26 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 218
  • Реєстрація: 08 березень 09
 

Відправлено 27 березень 2009 - 08:33

Мене ще вражають фільми 50 років.Складається враження що люди просто наївні,хоч я розумію ,що знімали те, що можна було.
Згадала ще розповідь мами,як в садочку ми носили матраси і стелили ліжечка і першу вчительку ,яка сварила мене за колядку.
My Signature
ЗображенняЗображення
  • 0
  • Back To Top

#16

Користувач поза мережею   Татусечка 

 
  • Мама трьох принцес, Матуся року
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Модератори
  • Повідомлень: 1 740
  • Реєстрація: 30 січень 08
 

Відправлено 27 березень 2009 - 08:53

А я не можу сказати чогось такого поганого. Ми жили нормально. Так не було такого різномаїття на прилавках, зате мама випікала сама. І одягу синтетичного не було спідничка тетянка біла найбільшим гламуром ;) У школі равенство і повага до старших. Збирання макулатури та металолому. ШКІЛЬНУ ФОРМУ ( не думаю що вона пригноблювала чи як там кажуть індивідуальність) Так школа! Вчитель то ВАЖЛИВО!!! Жовтенят - як пташенят, червоненькі галстуки і потяг до кращого до того щоб тебе прийняли в піонери. Фото маленького Володі Ульянова в букварику( за яке я побила двоюрідного брата бо він висловив зневагу) Памятаю паради. Прикольні черги в ЦУМІ. МОСКВУ! Мовзолей. Червону площу....
А ще памятаю 90 коли батьки продавали все що бачили, щоб прокормити нас з братом. Памятаю ЗП коврами (їх не з'їси) маму яка плакала бо не знала за що мене до школи одягти. Памятаю, як розносили колгоспи бо то вжде не потрібне, як не засівали поля і на них радо виросли бурани, як грабували ліса. Як заніч вивозили пів коровника. А ще пам'ятаю як в тіж 90 затих горн в дідусевій кузні .... Всі стали не потрібними, кругом розруха і пустка...
Не знаю я коли було краще
My Signature
ЗображенняЗображення

  • 3
  • Back To Top

#17

Користувач поза мережею   kisika 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Користувачі
  • Повідомлень: 113
  • Реєстрація: 21 листопад 08
 

Відправлено 27 березень 2009 - 09:10

читаю і чи то настрій в мене гарний /вчора на сон грядущий анекдотів у Малечі начиталась :D /, чи то всі згадують погане.... всяке бувало, СССР розвалилось мені було років 10, а зараз підбігає 28 :cray: можу сказати що народилась я в системі тоталітарній, а живу в анархії під назвою демократія... всюди добре де нас немає :aggressive: але в союз я не повернулася б :dance2: це вже з обдуманого мною в теперішньому віці
My Signature
]Зображення
  • 0
  • Back To Top

#18

Користувач поза мережею   Сеструлька 

 
  • Дока
  • PіpPіpPіpPіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 3 151
  • Реєстрація: 01 березень 08
 

Відправлено 27 березень 2009 - 09:30

Маращма и промывания мозгов было хоть отбавляй, все жили во лжи, но при этом мои родители и бабушки-дедушки и я ребенком были счастливы. Пионерские лагеря - сказка, садик тоже пойдет, а самое главное - любые спортивные секции, кружки и прочее для детей бесплатно. Мы с братом занимались во всю спортом, ходили в живые уголки в дом пионеров и были счастливы, за всем этим оставался один выходной - воскресенье. Сейчас хоть пару раз в неделю детям чем-то заниматься крайне накладно будет(если заниматься нормально). Парады...на некоторые родителей заставляли ходить и они брали нас, от всего этого все мы были в восторге.Школу заставляли ходить только на 9 мая и опять же все были довольны,да и сейчас заставляют и правильно делают. Очередей жутких почти не помню,хотя за ту колбасу и сейчас постояла бы...Продукты питания все соответствовали ГОСТам и есть их было безопасно,в отличае от той мерзости,которую едим сейчас. Кинули с вкладами людей...да кинули,но это при распаде кинули и сейчас кинули не меньше,а даже больше..Много еще можно сказать, да смысла особого нет...

Користувач подумав і додав через 3 хв.:
точноТатіка, напомнила, школьная форма! не то,что сейчас...
My Signature
Зображення - перчинка форуму!
мои тортики
ВСЁ ПОЛУЧАЕТСЯ ТОЛЬКО У ТЕХ, КТО НИЧЕГО НЕ ДЕЛАЕТ!
  • 3
  • Back To Top

#19

Користувач поза мережею   МіркаЕ.І. 

 
  • Своя людина
  • PіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 169
  • Реєстрація: 31 грудень 08
 

Відправлено 27 березень 2009 - 10:19

Особисто я не дуже пам"ятаю як воно було, бо в перший клас я пішла у 1991р, в той рік, коли була прийнята Незалежність, і була ще замала, щоб щось толкове пригадати. Одне згадую- черги за молоком і сметаною. А от по розповідях моєї мами і бабусі жахаюся. Моя бабуся сама зі Львова і в 5 років залишилася без батька, майже все життя прожила, не знаючи його місце знаходження. І вже в зрілому віці, коли мала своїх дорослих дітей, дозволили йому написати жінці і дочці, що він в Канаді так і не дозволивши повернутися на Батьківщину. Зустрічі лише у Тернополі при свідках і то на день. Слава Богу, хоч дозволили потім їм всім поїхати до нього в Канаду, де моя прабабуся залишилася жити, а бабуся до них в гості їхала і в шапці ховала декілька апельсин, щоб привезти покуштувати моїй мамі. Але й зараз не Паска- бабусі і моїй мамі не дозволяють поїхати на могили батьків, хоча колись давали їм візи, наше посольство вважає, що їм їхати, раз їх уже не має :cray:. Але і сьогодні вкрай важке становище :sorry: :cray:
My Signature
Зображення
  • 0
  • Back To Top

#20

Користувач поза мережею   barbariska 

 
  • Завсідник
  • PіpPіpPіpPіpPіp
  • Перейти до щоденника
  • Вставити нік
  • Цитувати
  • Група: Досвідчені користувачі
  • Повідомлень: 298
  • Реєстрація: 19 січень 09
 

Відправлено 27 березень 2009 - 17:20

Я родом з невеличкого містечка, населення якого, за часів СРСР було приблизно 45тис. Але не дивлячись на це, у нас в місті БУЛИ фарфоровий завод, фабрика нетканних матеріалів, взуттєва фабрика, РЕМзавод, Ацетеленовий завод,меблева фабрика,найбільший у західному регіоні хімзавод Галлак, м"ясокомбінат ну і звичайно підприємства по видобуванню нафти. На цих підприємствах працювали мешканці міста, а також люди з усіх навколишніх сіл. Я написала БУЛИ, бо з розвалом СРСР ці підприємства і заводи поступово "вмерли",збанкротували, бо зникла система в якій вони функціонували, а десятки тисяч людей стали безробітними, залишилися при роботі нафтовики, але і їх постійно лякають скороченнями і закриттям свердловин.
За СРСР не було Центрів зайнятості, тобто було бюро працевлаштування, куди зверталась молодь і отримувала обов"язково направлення на роботу. А перший безробітній був зареєстрований вже в Незалежній Україні. Хоча служби зайнятості є у всіх розвинутих країнах світу, бо безробіття це невід"ємний компонент ринкової економіки, але їх діяльність не можна зрівняти з нашими. Українські служби зайнятості теж намагаються вводити якісь цивілізовані новшества, але здебільшого це все лише прикриття для відмивання непаганих грошей.
Я виросла в сім"ї інженерів, батьки мої люди віруючі, ми завжди святкували всі релігійні свята, дотримувалися традицій. Про дитсадок у мене лише добрі спогади, у нас були чудові умови і вихователі. Школа. Інститут. Хабарі за вступ у ВУЗи брали і за СРСР, але головне було поступити. А тепер на державній формі навчання залишились мабуть пільговики,за все решта треба платити офіційно в касу. Маю пару знайомих, які залишили навчання, тому що їх батьки не мали чим оплачувати кожного семестру навчання.
За СРСР у людей були гроші, але не дуже багато чого можна було на них купити,саме необхідне,решта приходилось діставати по блату. Тому і тримали гроші люди на ощадкнижках. Зараз все навпаки, є все в магазинах, але чи багато хто позволить собі купити навіть саме необхідне?
Радує те, що колись відмінили приславуту 5 статтю і у нас тепер є не тільки Коммуністична партія, але й сила силенна інших партій і кожен може вибрати саме те,що йому до вподоби для висловлення своєго політичного я. Але чи стало спокійніше і легше життя від цього.
Ну і нарешті свобода слова і думки. Кожен може сказати все що хоче і нічого за те не буде. А якже тоді справа Гонгадзе?
Стало легше виїхати за кордон. Тут дописувачі згадували,що діти не бачили батьків днями, бо ті весь час були по чергам, а тепер діти не бачуть батьків роками, бо ті на заробітках за кордонами..
В кожний час і в кожній системі є свої + і -. Тому не варто бути таким вже категоричним в своїх судженнях.
My Signature
Є люди, у яких живе Бог; є люди, у яких живе диявол; а є люди, у яких живуть тільки глисти. (Фаїна Раневська)

Зображення
  • 4
  • Back To Top

Поділитися темою:




  • 2 Сторінок +
  • 1
  • 2
  • Ви не можете створити нову тему
  • Ви не можете відповісти в тему



1 відвідувачів читають цю тему
0 користувачів, 1 гостей, 0 прихованих користувачів

Пиши українською Перекладач онлайн