[Юлія]

Багато хто вважає, що роль тата не така важлива як матері. Давайте поговоримо про це...
Моє суб"єктивне бачення таке - батьків обоє, значить і мають піклуватися обоє. А як думає ви?
Багато чоловіків, які хочуть доглядати за малятком часто натикаються на грубе "Не лізь, ти не вмієш, от народиш і будеш сам вирішувати що і як потрібно для дитини, і я цілий день з ним і краще знаю чого дитина плаче" - і після цього тато може і охолонути в своєму бажанні піклуватися про дитятко. От чоловік і починає заглиблюватись в роботу, а потім на закиди дружини, що не проводить достатньо часу з дитиною буде казати, що заробляє гроші. Це звичайно не типова ситуація для всіх, але і таке буває.
Запрошую мам і тат поділитися своїми думками як саме дати дитині відчуття, що її люблять обоє батьків, як саме зробити так, щоб родина проводила більше часу разом

[Юлія]

№ 40 (313) 14 — 20 жовтня 2000

НАВІЩО ПОТРІБЕН БАТЬКО?
Автор: Микола НАРІЦИН
принт версiя
обговорити
надіслати другу
прочитати пізніше
лист редактору

У наших родинах часто буває так, що після народження дитини головними в сім’ї стають немовля та його мати. А батько відсувається «на другий план». Один чоловік, опинившись у такій ситуації, говорив: «Я почуваюся в ролі бика-плідника. Зачаття відбулося, потомство з’явилося — усе, батько більше не потрібен!» А справді, яка ж роль батька в родині, й зокрема у вихованні власної дитини?

Одна з основних форм навчання дітей — ігри та спілкування. Причому не так з ровесниками, як з дорослими. Бавлячись із дітьми, дитина не може навчитися в них адаптаційних норм поведінки, — її товариші по іграх знають про життя, практично, стільки ж, скільки і вона сама. Інша річ — дорослі. Спілкування з дорослими та участь дорослих у дитячих іграх дуже багато дають дитині в плані психологічної рівноваги, формування моделей поведінки та сприйняття навколишнього світу. Саме від дорослих дитина засвоює нову інформацію про життя, адекватну поведінку та навчається сприймати дійсність. Тож вона копіює передусім навколишніх дорослих, а вже потім — своїх однолітків.

Стосовно варіантів спілкування дитини й дорослих, то це можуть бути спільні ігри, заняття, спостереження дитини за процесом діяльності дорослих і навіть посильна участь у їхній роботі. І бажання дітей допомагати дорослим треба всіляко заохочувати, а не засуджувати і, тим паче, не карати за це.

Проте дорослі, як відомо, поділяються на дві статі. І дитині зовсім не байдуже, хто саме з нею гратиметься і спілкуватиметься. І навіть коли це дівчинка, однаково, за великим рахунком, для неї замало спілкування тільки з мамою. А стосовно хлопчиків, то ще Жан-Жак Руссо сказав: «Чоловіка повинен виховувати чоловік».

Щоб виховувати дитину, потрібні дорослі обох статей. Адже при цьому дитина набуває навичок статеворолевої поведінки. Коли її виховує лише батько, то в результаті виховання виявиться трохи «однобоким». Інакше кажучи, так вихованій дитині, незалежно від її власної статі, складно буде спілкуватися в житті або зі своєю, або з протилежною статтю. А оскільки при розлученні батьків діти переважно залишаються з матір’ю, та й жінки дедалі частіше наважуються «завести дитину без батька», наше виховання перекошене у «жіночий» бік. Тобто дівчата не знають, як спілкуватися з хлопчиками, а хлопчики виростають жіночними і важко адаптуються в середовищі ровесників.

Величезну роль тут відіграє специфіка розлучень у нашій країні. Американці, приміром, навіть при розлученні зберігають можливість спілкування дитини з обома батьками. У нас це буває дуже рідко: проблема в тому, що для цього подружжя мусить і після розлучення мати бодай мінімальну повагу одне до одного, а коли не повагу, то хоча б толерантність. А в нас найчастіше чоловіки, розлучаючись, прагнуть розірвати всі зв’язки, зокрема й ті, які стосуються дитини. Дітей залишають, як правило, матері, і вона часто просто забороняє їм спілкуватися з батьком, бо він їй, бачте, осоружний! Але, даруйте, при чому ж тут діти? Вони, либонь, з власним батьком не розлучалися, тож не повинні страждати від того, що мати вже не може ні бачити колишнього чоловіка, ні навіть чути про нього, а про те, щоб підпускати до нього дітей, годі й говорити...

Та навіть якщо батько й мати мирно співіснують під одним дахом, батько найчастіше виявляється не при ділі, коли йдеться про виховання дітей. Тут ще дуже сильні наші старі, часом просто шкідливі суспільні традиції. За споконвічними канонами, в родині існує домостроєвський «розподіл праці»: чоловік приносить гроші, жінка забезпечує побут. Але цей поділ обов’язків тягнеться з первісних часів. Невже в нашому суспільстві нічого не змінилося з часів людиноподібних предків? Сучасні жінки працюють нарівні з чоловіками, загальний уклад життя теж дуже змінився. А ми все одно залишаємо жінці лише побутові клопоти й догляд за дітьми. Зауважте — не виховання, а саме догляд, тобто годування, гуляння й витирання носів. Відтак до витирання носів зводиться вся педагогіка. Пригадайте видатних педагогів минулого — геть усі чоловіки! А нині у школах переважно не вчителі, а вчительки. Чому? Непрестижною для чоловіків стала професія педагога: не чоловіча то справа — носи витирати...

Понад те, часто чоловіки соромляться любити дітей: це також не чоловіча справа. Наші чоловіки покірно відійшли від процесу формування нової людини ще й тому, що справа ця для них неймовірно важка. Адже дитинство багатьох сьогоднішніх дідусів, та й татусів, припало на воєнні й повоєнні часи, коли чоловіче населення країни різко й непропорційно зменшилося і все покоління тодішніх дітлахів виросло без батьків. Отримавши виховання виключно в жіночому середовищі, де, знов-таки, головним принципом був фізичний добробут дитини, вони так і не розуміють того, що виховання — справа не лише жіноча. І це не вина їхня, а біда...

Хлопчики воєнного й повоєнного покоління, повироставши, практично, без участі чоловіків, особливо без спілкування з татами, своєю чергою, стали батьками, але багато хто з них віддаляється від дитини ще й тому, що відчуває: поводитися з дітьми він не вміє. І, як наслідок, хтось побоюється виявити свою розгубленість, хтось вважає, що краще зіпхнути дитину на матір.

Зрозуміло, ці психологічні наслідки воєнних років для людей не фатальні. Будь-який чоловік, що переважає інтелектом мавпу, у змозі заповнити цю прогалину, якщо бодай поцікавиться літературою з психології, педагогіки, та й просто дитячими книжками. Але, на жаль, багато чоловіків вважають, що з цього приводу не варто напружуватися: не вмієш, як-то кажуть, — не берися, нехай робить той, хто вміє. Тобто їм просто лінь інтелектуально потрудитися, щоб засвоїти науку поводження з власними дітьми. Набагато легше якщо й не визнати свою поразку у цій сфері, то постаратися якнайдалі відійти від цих «нечоловічих» занять і прикритися, приміром, роботою.

Ось вам і ще один аспект проблеми. На жаль, багато хто переконаний, що основне призначення чоловіка — забезпечити матеріальне становище родини. І часто такі татусі свій внесок у виховання дітей роблять... грошима. При цьому вони не конче розлучені зі своєю сім’єю. Навпаки: такий тато найчастіше живе в благополучному сімейному колі, але, попри це, сплачує дитині своєрідні «аліменти». Або видає певну суму дружині. А коли купує дітям одяг — то часто не того розміру, коли подарунки — то найчастіше такі, що дитині вже нецікаві чи до яких вона ще не доросла... Зате і подарунки, і одяг завжди дорогі, престижні. Та й загалом усе дуже схоже на те, що батько просто відкуповується від своєї дитини й від участі в її вихованні.

Між нами кажучи, такому татові справді простіше зайву добу горба гнути, щоб заробити гроші на дорогу подачку власному нащадкові, ніж безпосередньо спілкуватися з дитиною: найчастіше батькові просто нічого цій дитині дати. Тоді як справді захоплені життям батьки просто не можуть не тягати за собою повсюди своїх дітей. Якщо батько захоплений автомобілями, то часто в найшмаркатішому віці сідає за кермо й син (та й дочка), бодай не по-справжньому. Якщо батько ходить під вітрилом, то його діти з пелюшок виїжджають разом із ним до води. Коли батько захоплюється комп’ютером, то змалку прилипають до монітора й діти, причому їм швидко набридають безглузді ігри і вони разом з батьком оволодівають серйозними програмами... А коли батько, замість радості спілкування з власними дітьми, віддає перевагу «грошовому еквівалентові», то йому, певне, просто немає про що з цими дітьми розмовляти.

Але, з іншого боку, в сучасних чоловіків з’явилася ще одна психологічна проблема — потяг до показної манірності та штучної «солідності». Мовляв, не личить серйозному дорослому чоловікові возитися з дітворою, та ще й бавитися з ними в різні дитячі ігри... Такі чоловіки за гонором приховують свою нездатність зрозуміти дитину. А головне — вони не дуже впевнені в собі. Вони просто бояться «опуститися до рівня дитини», справити враження кумедного й несолідного. Це часто буває тому, що чоловікові здається буквально непристойним брати участь у забавах власних дітей. Усе це, зокрема й участь у дитячих іграх, на думку нашого суспільства, більше личить жінці. А чоловік мусить бути серйозним, солідним і незворушним... Через цю штучну «незворушність» перед чоловіками постає безліч проблем, бо вони самі не можуть дозволити собі хоча б на хвилинку розслабитися. Особливо ті, котрі змолоду не почуваються сильними — не так фізично, як духовно. Цим батькам особливо неприємно бавитися з дітьми, позаяк, на їхню думку, вони втрачають цим свою гідність... Але бояться вони саме тому, що самі не дуже певно її в собі відчувають.

Коли людина почувається сильною, передусім духовно, психічно врівноваженою, вона часто прагне участі в забавах власних дітей. Загалом, я рекомендував би кожному чоловікові зберегти в душі трішки «дитячості» — це дозволить йому бодай на певний час знімати свій панцир непробивної солідності і розслаблятися, інакше психіка просто не витримає тягаря цієї «солідності». І чоловікам дуже важливо не втрачати вміння грати — не лише в більярд чи карти, а й із власними дітьми. Кожному дорослому часом корисно побути дитиною. А спілкування з таким батьком, який навіть першим хапає іграшку, відштовхуючи сина, для дитини набагато дорожче від найкоштовнішої таткової подачки, яку татусь просто тицьне малому в руки, а сам піде дивитися телевізор чи вкотре випарується на роботу.

І ще одна досить сумна «роль батька в родині». Як уже було сказано, процесом виховання керує в сім’ї жінка, а батька від цього нібито відчужено. Щиро кажучи, часом мати свідомо не допускає батька навіть до витирання носа дитині: їй хочеться хоч у якійсь царині життя почуватися безроздільною власницею. Та коли дитина провиниться, мати часто не бажає брати на себе роль виконавця покарання. І каже: «От начувайся, прийде батько, він тобі дасть!» І батько часто не заперечує проти ролі такої «караючої десниці»: йому здається, що так він в очах дитини має вигляд справжнього «глави родини». А насправді очевидно ж, що тато допускається до дитини тільки з дозволу мами й лише тоді, коли потрібно надавати нащадкові ременем по попці. Причому мати сама не визначає виду покарання, віддаючи це на відкуп батькові, а в багатьох татусів, як правило, розмова коротка: «сюсюкати по- бабськи» й розбиратися в причинах дитячого вчинку вони не стануть. Просто знімуть ремінь і...

Такий тато стає для дитини чимось на кшталт страхопуда. Ним лякають так само, як Бабою Ягою або міліціонером. Відтак дитина починає цуратися батька. І правда, про яку любов до тата можна говорити, якщо його поява на дитячому обрії означає чергове шмагання ременем?

Аби без проблем включитися в процес виховання, чоловікам варто пам’ятати лише одне: виховання дітей — це не тільки забезпечення їх їжею, спокійним сном і сухими штанцями. Це також створення нової особистості, і наука спілкування, і відповіді на численні запитання. Ви скажете, що це все цілком у змозі зробити й мати. Даруйте, але їй найчастіше просто ніколи: адже вона заклопотана тим самим побутом, який і є, у вашому уявленні, основною частиною виховання. Тож кому, якщо не батькові, допомогти дитині пізнати світ? І хто, коли не він, стане головним захисником дитини від фізичних небезпек, а часом і від психологічних невдач? Отже, шановні татусі, не забувайте, що й ваша роль у родині досить значуща. Головне — пам’ятати про неї не лише тоді, коли вас гукають відшмагати нащадка!

[Viktoriya]

Юлія (14.11.2007, 14:32) писав:

Багато хто вважає, що роль тата не така важлива як матері. Давайте поговоримо про це...
Моє суб"єктивне бачення таке - батьків обоє, значить і мають піклуватися обоє. А як думає ви?
.....
Запрошую мам і тат поділитися своїми думками як саме дати дитині відчуття, що її люблять обоє батьків, як саме зробити так, щоб родина проводила більше часу разом

Мова повинна йти не про кількість, а якість того часу, що батько проводить вдома з дитиною.
Зараз модно стало залучати чоловіків до суто жіночих справ і народжуємо разом і годуємо-доглядаємо разом Але проблем в родинах не менше, може навіть більше і розлучень не стало від цього менше. ИМХО не туди копаємо, кожен повинен займаєтесь своєю справою, а коли вже чоловік грається з дитиною, то нехай робить це так, як йому подобається, а не як мама вважає за потрібне, головне не відбивати бажання :)
Піклуватись мають обоє - згодна, але жінка і чоловік по своїй природі РІЗНІ і не можуть вони однаково піклуватися :)

[Viktoriya]

Додам, вчора наніч переглядала Ошо, так він пише, що інститут батьківства взагалі надуманий, жінка - мати і коли вона стане мамою для свого чоловіка в родині буде злагода.
Мені близька ця думка :) Доречі на Україні довгий час панував матріархат ^_^

[Юлія]

Скільки людей - стільки думок.
Часто жінки, тати яких мало приділяли дітям уваги по різним причинам (не обов"язково тому, що були поганими татами для них), а виховували їх більше матері, думають що тільки вони повинні виховувати дітей, діти підростають - якщо це дівчатка, то й вони ідуть по такій же схемі, майже не підпускають чоловіка, а якщо це хлопчики - то вони мають стійке переконання, що це справа дружини, бо ним тільки мама опікувалась.
От жінка і стає матір"ю для чоловіка і дитини... от такий матріархат... а потім хочуть від чоловіка якихось чоловічих вчинків... а чоловіки стають подібними по характеру на жінок
Хочу ще раз наголосити, що не мала нікого на увазі, а просто аналізувала ситуації, які траплялись в житті, але нікого з форумчан не мала на увазі

Мами і тати не бійтеся проявляти любов до дітей, і не керуйтеся нав"язаними часом стериотипами. Є чоловіки, які не бояться здатися смішними і є люблячими і уважними батьками для свої дітей... і як правило, це сильні, мужні мужчини з великої літери М. Я їм всім освідчуюсь в безмежній повазі. І сподіваюсь, що я також щаслива дружина такого МУЖЧИНИ...

[Юлія]

Майбутні татусі зустрічаються не лише за партами...

Курс молодого… татуся
Автор: Аліна БАЖАЛ


«Важко у навчанні — легко в сім’ї»

Текст, що розкривається

–Коли моя дружина народить, сидітиму на роботі день і ніч, — заявив якось мій знайомий, у принципі, досить уважний і турботливий чоловік. — Так багато мужиків чинять. Ну що мені вдома робити? Там мами з бабусями постійно крутитимуться, а я хіба можу чимось допомогти?

Визнаю: логіка в його словах була. Клопоти, пов’язані з появою вдома малюка, віддавна належали до компетенції жінок. Представниці старших поколінь всіляко опікувалися молодою породіллею, засипали порадами, ділилися досвідом. Водночас максимум, що залишалося новоспеченому татові, — «обмити» спадкоємця у компанії друзів і помилуватися зморщеним личком, що визирає з «конверта»… Ще Лев Толстой зізнавався, що терпіти не може немовлят, не уявляє, що з ними робити, й цікавитися своїми дітьми починав лише тоді, коли вони досягали більш-менш свідомого віку.

Для багатьох поколінь така ситуація була звичною. Та нинішня молодь не любить стереотипів. Вона переосмислює традиційні чоловічі й жіночі ролі, прагне партнерства, гнучкіших стосунків. Молода жінка — освічений, конкурентоспроможний працівник — переважно вже не сидить на шиї у чоловіка, а робить суттєвий внесок у сімейний бюджет. А чоловік виявляє більше інтересу до догляду за дітьми, їх виховання, намагається допомогти дружині. Дедалі популярнішими стають «спільні» пологи. До речі, лікарі свідчать, що жінкам, які відчувають під час пологів підтримку чоловіка, потрібно менше знеболювальних препаратів… Однак, на жаль, найчастіше чоловік, особливо якщо він уперше готується стати батьком, навіть не уявляє, чим може допомогти коханій.

Безліч питань турбують молодого татуся. Які зміни відбуваються в організмі й характері дружини? Які небезпечні ситуації можуть виникнути під час вагітності і як на них реагувати? Як швидше отримати обіцяні 8,5 тис. грн. «на дитинку» і як найефективніше їх витратити? Які речі, харчування необхідні малюку в перші місяці життя? Як побудувати сексуальне життя під час вагітності і після пологів? Як переконати дружину, що вона, як і раніше, залишається привабливою і бажаною? А що робити, коли кохана з головою поринула в турботи про немовля, а чоловік відійшов у неї на друге місце? Та розпитати про це найчастіше нема кого. Батьки, діди, дядьки, друзі про такі речі зазвичай не розповідають. Та й запитати якось незручно: чоловікам, як правило, важко визнавати власну некомпетентність. Проте й безпорадним у критичній ситуації виявитися страшно…

У результаті майбутній тато замикається у собі, з головою поринає в роботу («Заробляючи гроші, я принесу більше користі, ніж без діла тиняючись удома») або інші заняття, фактично самоусуваючись від сімейного життя. Жінці ж здається, що чоловікові байдужі і вона сама, і їхня дитина. Вона починає шукати причини в собі («змарніла після пологів»), тривожиться, комплексує…

У молодої мами теж виникає чимало запитань. Та дістати відповіді на них їй набагато простіше. Те, що не розкажуть мама з бабусею, пояснять у жіночій консультації або на курсах майбутніх мам. Ділитися переживаннями жінкам легше. Чоловіка на таких курсах зустрінеш нечасто. Та й важко уявити, щоб він почав розповідати про свої проблеми у присутності дам…

От якби існували «чоловічі консультації»…

Але ж вони існують! У Швеції, наприклад, з кінця 80-х років діють «тато-школи». Чоловіки, особливо молоді, залюбки відвідують їх: так, у місті Орншольдсвіку з 2001 року у «тато-групах» навчаються 95% майбутніх батьків (решта 5% — зазвичай іноземці, які не володіють шведською мовою). Навчання відбувається у неформальній обстановці, і провідну роль у її створенні відіграє тренер — не стільки викладач, скільки людина, яка ділиться досвідом, веде дискусію, організовує обмін думками. Як правило, тренери — поважні, авторитетні члени місцевої громади: лікарі, юристи, психологи, священики, «бувалі» батьки. Відвідавши такі заняття, майбутні тата розуміють, що їхні проблеми не є унікальними, ті ж самі питання турбують багатьох. Не всі проблеми обговорюються у групах: можливі й індивідуальні консультації.

— Наші батьки нічого не розповідали нам про те, як бути татами, — каже Магнус Віклунд, тренер школи «Мензцентрум» в Орншольдсвіку. — Тому наші дружини виявилися більш підготовленими до материнства, ніж ми — до свого батьківства. Тепер ми працюємо з молоддю, прагнемо переконати її, як важливо бути активними батьками. Головне, щоб майбутні тата усвідомили: їхня активна роль у вихованні дитини піде на користь і дитині, і самим батькам. Завдяки цьому поліпшиться якість життя і зменшиться кількість розлучень у перші два роки після народження дитини.

У тренерів «тато-шкіл» є свої секрети. Так, оскільки чоловікам важко говорити про почуття, іноді краще розпочати розмову з якихось технічних питань (наприклад, обговорити, чим відрізняються види колясок або як установити кондиціонер). Коли аудиторія зацікавиться й активно включиться у дискусію, можна переходити до тонших матерій. Дуже важливо допомогти людям розкритися, викликати в них довіру, здружити їх (до речі, після відвідування «тато-школ» багато «школярів» починають дружити сім’ями). Неабияку роль відіграє можливість неформального спілкування тренерів і членів групи, наприклад, у сауні за кухлем пива. Тренери спонукують чоловіків говорити зі своїми дружинами про те, що їх турбує: це сприяє потеплінню сімейних стосунків…

Випускник «тато-школи» може сміливо вирушати до пологового залу разом із дружиною — йому не стане млосно від крові й зойків, не виникне відчуття власної безпорадності. Шведські татусі можуть спокійно взяти відпустку по догляду за дитиною, їм відомо все про дитяче харчування і державну допомогу, і якщо дружині знадобиться допомога, вони завжди готові її подати. Причому не йдеться про те, щоб чоловік «обабився» і взяв на себе функції дружини. Він просто знає, що з нею відбувається і як їй можна допомогти. Погодьтеся, окрім іншого, це неабияк підвищує самооцінку! І коли ти приходиш до «тато-школи» вже як компетентний тато «зі стажем», приводиш за руку своє дитинча і навчаєш розгублених, наляканих однолітків великого мистецтва батьківства, це справляє враження! До речі, шведські роботодавці відзначили, що чоловіки, які є активними батьками, схильні шукати творчі підходи в роботі, більш упевнені в собі. І, між іншим, у Швеції — найтриваліші шлюби у всій Європі, а в останні роки — взагалі бебі-бум…

Можливо, багатьох читачів це здивує, але ідея «тато-школи» поступово приживається на пострадянських теренах, зокрема і в країнах, де мають сильний вплив релігійні упередження і гендерні стереотипи. Є такі організації і в Україні.

— Спочатку нашу ідею сприйняли з великим скепсисом, — розповідає Володимир Марценюк, керівник українсько-шведського гендерного проекту «ОЛЕГ». — Наші чоловіки відразу заявили: нічого з цього не вийде, у нас давні патріархальні традиції, ми такі особливі… Знаєте, в Литві, Молдові, Грузії, Казахстані, Киргизстані чоловіки твердили те ж саме! А потім почали приходити на заняття…

Перша українська «тато-школа» з’явилась у Вінниці 2004 року на базі пологового будинку №2. Згодом чоловічий центр виник у Кіровограді. Подолати упередження було непросто. Якщо на вступне заняття в одній із перших шкіл прийшло близько 20 осіб, то на другому був один «учень» і три тренери. Жодної допомоги місцевої влади, слабка інформаційна підтримка, недовіра і неприйняття… Та це був лише початок!

Сьогодні школи для майбутніх татусів діють у Вінницькій, Кіровоградській, Львівській, Тернопільській, Полтавській областях. Вони активно співпрацюють із органами місцевого самоврядування, медичними установами, соціальними службами. Шведські колеги обмінюються досвідом із нашими татами, а щось і в них запозичують.

У Києві такого центру поки немає. Та щойно з’явиться ініціативна група, «ОЛЕГ» відразу прийде на допомогу: посприяє у вирішенні організаційних питань, забезпечить обмін фахівцями. Є надія, що проект зацікавить молодь: у неї гнучкіша психіка, і їй легше опанувати нові форми стосунків.

— Ми хочемо показати молоді приклад: що таке справжній чоловік, що таке гарний батько, — каже Володимир Марценюк. — Ми не хочемо, аби порядних чоловіків — розумних, роботящих, непитущих — вважали «лохами», а на «крутих» відморозків, які розмахують пістолетами, рівнялися. Ми не хочемо фемінізувати наших хлопців. Ми хочемо навчити їх думати, вибудовувати родинні стосунки, бути успішними чоловіками і справжніми, а не тільки біологічними, батьками для своїх дітей.

Повідомлення відредаговано Антік: 03 січень 2009 - 10:15

[Viktoriya]

Юлія (15.11.2007, 13:16) писав:

Скільки людей - стільки думок.
Часто жінки, тати яких мало приділяли дітям уваги по різним причинам (не обов"язково тому, що були поганими татами для них), а виховували їх більше матері, думають що тільки вони повинні виховувати дітей, діти підростають - якщо це дівчатка, то й вони ідуть по такій же схемі, майже не підпускають чоловіка, а якщо це хлопчики - то вони мають стійке переконання, що це справа дружини, бо ним тільки мама опікувалась.
От жінка і стає матір"ю для чоловіка і дитини... от такий матріархат... а потім хочуть від чоловіка якихось чоловічих вчинків... а чоловіки стають подібними по характеру на жінок
...

Юлія, ми напевне по-різному розуміємо "матріархат" :)
Чоловіки стали подібними до жінок, як раз тому, що жінки весь час намагаються врівнятися з ними, в усьому і намагаються залучити їх до жіночих, суто жіночих справ, а самі беруться за чоловічі, кидають дитинку на няньок і біжать на роботу гроші заробляти.
Жінка повинна бути жінкою, слабкою та безпорадною, щоб у чоловіка було бажання її захищати та опікати, але це напевне кожен по-своєму розуміє :)

Юлія (15.11.2007, 13:16) писав:

....Мами і тати не бійтеся проявляти любов до дітей, і не керуйтеся нав"язаними часом стериотипами. Є чоловіки, які не бояться здатися смішними і є люблячими і уважними батьками для свої дітей... і як правило, це сильні, мужні мужчини з великої літери М. Я їм всім освідчуюсь в безмежній повазі. І сподіваюсь, що я також щаслива дружина такого МУЖЧИНИ...

ППКС :)
Про "школу майбутніх татусів" - це круто ;)

[Юлія]

От ще один приклад того, що татусі хочуть приймати участь в вихованні дитини. Уявляю, з яким нерозуміння він стикався на кожному кроці

Погляд на життя
25.07.2007 №131(3538)

Тобі половину, мені половину

Мама працює, тато – у декреті...
Юлія БУГАЙ
Вінничанин Владислав Телень, який працює у відділі інформаційної політики Вінницької міської ради, повернувся з декрету.
Термін декретної відпустки вони з дружиною поділили навпіл: 1,5 року маленьку Вікторію бавила дружина Олена, другу половину – Владислав. Їхні друзі та знайомі дивувались, чому Владислав вирішив доглядати доньку, адже зазвичай це роблять жінки.

- Свого часу в мене з керівництвом розійшлись погляди, траплялись непорозуміння, - розповідає кореспонденту “ВЗ” Владислав Телень. - І коли народилась донька Вікторія, я вирішив піти у декретну відпустку. А дружина, яка до пологів працювала на Вінницькому державному телебаченні, повернулась на роботу. Вважаю, що чоловіки мають брати активну участь у вихованні дітей. Але у нашій країні це не практикується. Коли я був у декреті, отримував державну допомогу після народження дитини - 107 гривень. На ці гроші неможливо прожити. А хто, як не чоловік, має забезпечувати сім’ю.

- Чи важко було доглядати доньку?

- Не важко. Зараз все є: і дитячі суміші, і памперси, і пральні машини. А от нашим батькам з нами було значно складніше, тоді ж усе доводилось робити самому, навіть підгузників не було. Догляд за донькою мені приносив задоволення - коли б ще випала така нагода бути разом з Вікторією весь день. Але складно морально. Малюки свої бажання реалізують через емоції, і чоловіку важко заспокоїти дитину, коли вона плаче, бо не хоче їсти, чи влаштовує істерику в магазині. Та згодом і з цим навчився справлятись. До речі, я б радив усім чоловікам, по можливості, піти у декрет, хоча б на кілька місяців, аби побачити усі тонкощі, з якими стикаються жінки. Є країни, де чоловіки мають право на піврічну оплачувану відпустку. Це правильно, бо тоді вони можуть долучитись до догляду та виховання дитини.

- Вдруге пішов би у декрет?

- Мабуть, ні. Бо потім важко повертатись на роботу. Треба звикати до неї кілька місяців. Я півроку готувався до виходу на робоче місце. Та й гроші дуже малі на дитину держава виділяє…

[Viktoriya]

Юлія (15.11.2007, 13:44) писав:

От ще один приклад того, що татусі хочуть приймати участь в вихованні дитини. Уявляю, з яким нерозуміння він стикався на кожному кроці ...

Ой, не треба :) навпаки у нас мамочки дуже люблять таких татусів. З нами на дитячому майданчику тато гуляв він двічі в декреті був з донечками своїми. Зі старшенькою, а потім як менша народилась і з нею теж, досвічений такий татусь <_< Тільки чомусь про нього в газетах не писали ;)

[Яблучко]

В нас на площадці дыдусь один гуляє завжди з дівчинкою, дідусь то я так сказала, а взагалі чоловік років 50. Ось в мене завжди виникало питанння чого він не йде працювати і як він себе почуває. Мені б було принизливо, якби я була чоловіком.

[Юлія]

Яблучко (15.11.2007, 12:37) писав:

В нас на площадці дыдусь один гуляє завжди з дівчинкою, дідусь то я так сказала, а взагалі чоловік років 50. Ось в мене завжди виникало питанння чого він не йде працювати і як він себе почуває. Мені б було принизливо, якби я була чоловіком.

Ну це мабуть той випадок, коли те занадто, що нездраво. Чоловік має бути чоловіком, тобто забезпечувати сім"ю, але і не цуратись взяти лікарняний коли дитина захворіла і погуляти з нею хоча б декілька разів на тиждень. Я б і сама такого чоловіка, який взяв на себе повністю роль матусі а на жінку спихнув роль чоловіка не поважала б... в усьому треба міру знати... хоча кожному своє... Я створила цю тему, щоб ми могли поділитись своїми думками про те, яка має бути роль тата, і зовсім не хотіла применшити роль матері... але це я трохи відійшла. А щодо того чоловіка, то ми ж не знаємо працює він чи ні? Чи ви точно знаєте, що не працює? Якщо ні... то дійсно дивно на що ж живе його родина. Мабуть, жінка гарує як віл. Хоча не буду нічого стверджувати
А можливо, він має власний бізнес, або працює фрілансером, або ж (як мій сусід) хороший програміст, який працює вдома і в офісі буває раз чи два на місяць...

[Viktoriya]

Юлія (15.11.2007, 15:40) писав:

.... Я б і сама такого чоловіка, який взяв на себе повністю роль матусі а на жінку спихнув роль чоловіка не поважала б... в усьому треба міру знати... хоча кожному своє... Я створила цю тему, щоб ми могли поділитись своїми думками про те, яка має бути роль тата, і зовсім не хотіла применшити роль матері... але це я трохи відійшла. А щодо того чоловіка, то ми ж не знаємо працює він чи ні? Чи ви точно знаєте, що не працює? Якщо ні... то дійсно дивно на що ж живе його родина. Мабуть, жінка гарує як віл....

Ой, як цікаво.... Юлія, ви справжня жінка у вас погляди змінюються, як наша погода...
От давайте без узагальнень, що ви вважаєте повинен вміти-робити батько, щоб його і поважали і не казали, що він повністю усунувся від процесу виховання?

[Юлія]

Viktoriya (15.11.2007, 14:20) писав:

Ой, як цікаво.... Юлія, ви справжня жінка у вас погляди змінюються, як наша погода...
От давайте без узагальнень, що ви вважаєте повинен вміти-робити батько, щоб його і поважали і не казали, що він повністю усунувся від процесу виховання?

Боюсь, що ще не маю диплому... от через два роки і відповім

[Viktoriya]

Юлія (15.11.2007, 16:24) писав:

Боюсь, що ще не маю диплому... от через два роки і відповім

:D ну да, успіхів в навчанні

[Юлія]

Я сподіваюсь, що моє малятко матиме не біологічного тата, і не бачитиме його зрідка по вихідним. Хотілося б вихідні проводити втрьох... хочеться разом вчитись бути хорошими батьками, але зрозуміло, що в тата нема тіті, щоб він замінив мене, а я не зможу усунутись від виховання і піти на роботу заробляти гроші... хочу щоб тато знав коли в дитини день народження, коли прорізався перший зубчик, був поряд коли дитина почала робити перші кроки, а не дивувався коли це наше маля навчилося ходити? Хотілося б щоб тато прийшовши додому не сідав з газеткою на ліжко... а й до дитини підійшов, щоб не купував замість можливості провести разом вихідні чергову цяцьку для дитини, щоб дитина знала тата в обличчя, а не знала що він просто є (як в сім"ї моєї знайомої, дитина спить коли тато йде, і спить коли приходить... на вихідні він з друзями в бар... якщо не в стрип, то добре... добре, коли не припхається під ранок п"яний)...
Такі в мене мрії, мріяти ніхто не може заборонити (нехай вони і не зовсім постійні... може, я ще чогось захочу, але навряд я буду мріяти щоб мій чоловік приходив додому під ніч і не займався дитиною)
Просто хочу бути щасливою жінкою і матір"ю, а не домогосподаркою, прачкою, куховаркою і об"єктом сексуальних претензій... таке також в деяких парах буває, а я не хочу, щоб наша сім"я уподібнювалась до цього
Може я забагато хочу, але цього ніхто не може заборонити. А маю думку, що тато має бути татом, а не автоматом для зароблення грошей (це не значить, що я закликаю чоловіків кидати роботу, одягати фартушок і перетворюватись на домогосподарку...), бо жила в родині, де ніколи не чула сварок, де завжди батько казав, що мама - це саме головне в житті, завжди підтримував її... а окрім роботи, турботи за дітьми, ми ніколи не відчували браку уваги з боку батьків, будував сам будинок без допомоги і власними руками, майже все в будинку зроблено ним (крім побутових приладів і деяких меблів, хоча він хороший інженер і вміє робити меблі, не до всього руки доходили), окрім цього він працював коло землі, щоб діти мали перші ягоди, фрукти і овочі з городу... мама працювала нарівні з ним... От я і хочу щоб і мій чоловік був таким же гарним татом для дитини, яким для мене був мій тато. Я описала в цьому абзаці життя в моїй родині, і не для того щоб хтось думав, що якщо в них в родині було не так, то я думаю щось погане про них чи про їх рідних, а для того, щоб було зрозуміло, чому я думаю, що чоловік окрім заробляння грошей має бути і уважним татом, і я не вимагатиму від власного чоловіка всього того, що робив для мене мій батько, це дуже важко, але хочу, щоб дитина не мала дифіциту спілкування з батьком

[Viktoriya]

Юлія (15.11.2007, 16:55) писав:

Я сподіваюсь, що ....

Юль, не можна так...сижу сльози витираю
Все у вас буде чудово обовязково покажіть це чоловіку...

[Юлія]

Viktoriya (15.11.2007, 15:12) писав:

Юль, не можна так...сижу сльози витираю
Все у вас буде чудово обовязково покажіть це чоловіку...

Як не можна? Не можна мріяти? Чи не можна так думати?
Я не маю ніяких підводних каменів у питаннях. І від чого ви плачете? Здається, я нічого образливого не написала...

[Юлія]

Viktoriya (15.11.2007, 15:12) писав:

Юль, не можна так...сижу сльози витираю
Все у вас буде чудово обовязково покажіть це чоловіку...

А мій чоловік з вами спілкувався... він частенько під моїм ніком сидить... так, що він це бачив або побачить... можливо, звідси було враження, що в мене змінюються погляди, але наче нічого суперечливого з тим, що я писала він не писав...

[Viktoriya]

Юлія (15.11.2007, 17:19) писав:

А мій чоловік з вами спілкувався...

Ой, ви мене так не лякайте
Давайте пароль придумаємо, щоб знати , що ви то ВИ, а не ваша половинка.
А краще зарегте чоловіка, мужчини на форумі завжди приємно ;)

[Юлія]

Viktoriya (15.11.2007, 15:43) писав:

Ой, ви мене так не лякайте
Давайте пароль придумаємо, щоб знати , що ви то ВИ, а не ваша половинка.
А краще зарегте чоловіка, мужчини на форумі завжди приємно ;)

Над цим варто подумати... та він рідко лізе в дискусії, хіба що дуже йому цікаво... От чим дошкульніше реагують на пости - то це я... чоловік в мене делікатний, хоча якщо його розізлити - мамо ховайся... я зміню зараз пароль, і тоді він якщо захоче тут бути - муситиме зареєструватися.