Допомога
Відправлено 24 січень 2009 - 02:34
Сказати чесно ми з чоловіком не планували зразу після весілля народжувати дитинку, але коли ми дізналися про своє скоре поповнення ми були просто щасливі. Я досі пам'ятаю реакцію свого чоловіка на звістку про дитинку. Він так довго обіймав мій живіт, що я думаю саме в той момент наша ляля полюбила свого татка
. Ми тоді звичайно не знали хто в нас буде, але татусь був впевнений, що це хлопчик. Період вагітності був у мене одним з найщасливішим - 9 місяців ейфорії, ніжності, любові 
... Одним словом було класно - токсикозу взагалі не було, загроз перериванню вагітності теж, коли вийшла на допологове лікарняне спала скільки хотіла (виспалась за всі пізніші недоспані ночі). Найрадіснішім моментом моєї вагітності став день, коли я дізналася, що в мене буде ДОНЕЧКА. І хоч ще стільки треба було пережити я була щаслива, бо виношувала найцінніше, що може бути в житті - бажане дитя. Навіть татко дуже тішився і ім'я своїй донечці сам вибрав - АДЕЛІЯ. Роди мені назначали на 5 серпня, але я була впевнена, що народжувати буду швидше. Дуже хотілося зробити чоловіку подарок на першу річницю весілля (29 липня). Тому приблизно від 30 липня я кожний день просиналася з думкою "може сьогодні?". А 5 серпня склала сумку в роддом і чекала, коли ж все почнеться. Я приготувала таку сумку (дорожню на колесиках), що при виписці в мене питали чи я не до зими збиралась родити :) Чесно кажучи було дуже страшно, бо це ж перша дитинка.
І тут ще одна причина для хвилювання - 6 серпня наш роддом закривають на стерелізацію, мені віддають всі карточки і відправляють родити в обласний центр. Це був просто ЖАХ, адже я дома знала свого лікаря, тут я домовилась про партнерські роди (ми з чоловіком це зразу вирішили), тут мама...Все почалося 7 серпня приблизно в десятій вечора. Ми саме готували вечерю, незнаю чому, але я дуже захотіла дерунів. І от повечерявши я сказала чоловіку, що напевно процес починається. Я відчувала схваточки, вони були регулярними, але не дуже болючими і у мене відійшла пробка. Після вечері я зразу пішла в ванну зробити всі необхідні процедури перед родами і вирушила... До Обласного перенатального центру в Івано-Франківську від мого містечка приблизно 25 хв. їзди. Я їхала і подумала - щоб мені не прийшлося пережити в слідуючі кілька годин - назад по цій самій дорозі я буду їхати з лялею на руках.
І от ми на місці, на годиннику 23 год. я в чужому місті серед зовсім незнайомих людей і мені ще й говорять, що чоловік може їхати до дому, бо роди можуть бути і через кілька днів так як немає ще відкриття. І я залишаюся оформляти документи, цей процес зайняв приблизно півтори години, бо будо дуже багато бажаючих родити
Коли мене оформили лікар вирішив, ще раз мене оглянути перед тим, як відправляти до передродової палати. І тут виявляється, що є вже відкриття на один палець, мені назначають клізму і відправляють в родильний зал. Я вирішила чоловікові зробити сюрпрайз, не сказала йому, що мене відправили уже в родзал (а то він би вертався знову в місто) і думала, що зранку він приїде - а доця вже на руках. Але не сталося як гадалося. Мої схватки були все болючишіми і частішими, а відкриття не збільшувалось. Десь в третій ночі лікар щось мені вколов, щоб я могла трохи поспати і набратись сил, бо ж зранку треба буде родити.Спала я приблизно 3 год., мене розбудила подруга по щастю, вона так кричала. А ранком картина не дуже помінялась - відкриття було ледве на 3 пальці. Я вийшла до чоловіка, який приніс мені водички, мене посварили і сказали, що більше неможна нікуди далеко виходити, бо можу будь-коли родити. І десь в 11 год. лікар вирішив спустити мені води, щоб прискорити пологи, але і це нічого не дало. Тому в 13 год. мене почали стимулювати. В родзалі нас таких було троє, троє шариків, підєднаних до капельниць, качаються на м'ячиках
найгірше ще те, що я забула в родзал взяти мобільник, щоб заспокоювати рідних, які тримали кукали на вулиці від самого ранку. Було таке враження, що з кожною капелькою, яка попадала в організм з капельниці, мій біль ставав гострішим і частішим. А між цими болями лікар ще вручну робив відкриття (знову, щоб швидше було). І так мене стимулювали 7 годин!!! Було дуже важко дивитись як жінки, які прийшли набагато пізніше за мене, уже обіймали своїх щойно народжених малят, чути крики жінок, які родять... А лікар каже, щоб я ще й не виходили з родзалу, а вчилася - ЖАХ! Найважче було з 18 до 20 год. Я була остання - уже всі родили, а я ще на стільчику з діркою. Саме тоді я сказала лікарю, що не зможу, що у мене уже немає сил, я майже падала. І саме тоді я дуже шкодувала, що моєї другої половини немає поруч - було б значно легше... Але лікар заставив мене взяти себе в руки.
В 19:30 у мене вирішили приймати роди (у 20 год. у лікарів перезмінка), мені підключили капельницю і я лягнула на крісло. Дитинка була дуже велика і навіть мій лікар (досить здоровий мужик) не міг її витиснути з мене, тому він покликав іншого лікаря (справжнісіньке здоровило) і той так давив мені вище живота, що я думала зараз просто трісну. Але дві потуги і є голівка (не без розрізу), потім ще потуга - і все, доця появилася на світ (в 20:00). Вага донечки 4250 гр., а довжина 55 см. Жаль тільки, що мені не поклали її на живіт, треба було відкачати з неї рідину. Потім мене рівно годину зашивали, але це вже не мало значення.
Це була мить блаженства - дивитись на соє щастячко, яке таке красивеньке і тихоньке, і таке рідненьке... Я думаю, що всі муки, які переживає жінка, вартують цієї миті - появи нового життя...
Доречі виписували мене 11 серпня - рівно 7,5 років як ми любимо один одного. Такщо подарок я всеж зробила чоловіку.
