[Sweet one]

В російському виданні журналу "Мой ребенок" за листопад 2008 р. була стаття щодо пізніх пологів.У ній зазначалося зокрема таке:
фізіологічного розквіту для народження дитинки жінка досягає у віці 22 -25 років, а от психологічного- на 10 років пізніше ( після 32).Тому на сьогоднішній день все більше стає кількість жінок, які народжують діток ( не лише перших) після 30 років.Лікарі, які раніше говорили про недоліки пізнього материнства все частіше наголошують на позитивних моментах: жінка більш впевнена як у матеріальному плані, так і більш обізнана щодо стану свого організму,тому до вагітності готується обдумано, ретельніше відноситься до порад лікарів та необхідних досліджень, а психологічно готовність дозволяє жінці зі "спокійною " душею віддатися материнству і не думати про матеріальне та кар єру.Та й організм такої мами внаслідок гормональної встряски у такому віці омолоджується.
Особисто у мене є 2 коліжанки, які народили первістків у 32 та 36 років відповідно.
Ще 4 моїх близьких знайомих народили других дітей у віці 37-42 роки.
Стосовно себе- сина я народила у 27.Вагітність планована ( в усіх відповідних планах) , дуже бажана.,синочка люблю до нестями, але ловлю себе на думці, що у віці "немного за 30" моє відношення до діток стало іншим-власне у пихологічному плані.
А яка Ваша думка ? Чи відрізнялася Ваша вагітність та все, що пов язано з материнством у перший,другий, третій... раз?

[varvara]

А яка Ваша думка ? Чи відрізнялася Ваша вагітність та все, що пов язано з материнством у перший,другий, третій... раз?

Першу дитину я народила в 19, а другу в 34. Звісно ж різниця є. Першу дитину народила легко, ростити її було легко- я була хоча й дурненька в цьому плані і літератури тоді було всього нічого, але фізично було набагато легше, але.... Другу дитинку якось по іншому люблю-))) не можу цього пояснити просто словами ні не більше- просто по іншому більш по-материнському чи шо(хоча пояснення вийшло якесь дурацьке-)))) Другі роди були важкі та й носила я його важко(все на підтримуючих ліках...здоровя вже ж не те, що в 19 років-(( Зате до виховання я відношусь більш по-зрілому, знаю тепер як не треба-)) Фізично важко з другим...і народжувать важче і ростити важче. Вже хочеться повалятися тихенько на диванчику, а тут галопом по голові мчить майбутній бетмен-))) Отака в нас ситуація-)

[Кохавит]

А я свою донечку народила у 34 роки. Ніяких ускладнень не було. Хоча лікарі в нашому місті казали що завгодно: що недоношу, що сама народити не зможу, тільки кесарив розтин, що.... та багато чого наслухалась, наприклад заставляли (в буквальному смислі слова) здавати аналіз генетичний, чи не буде дитина Дауном. На мій протест, що цей аналіз перш за все залежить від кваліфікаціії лікарі (один його необережний рух і можна зашкодити дитині) для них був не аргументом, мені сказали "Ну якщо все буде добре, то будете 100% знати, що дитини не даун, а як щось трапиться, то ж ви розуміете - буває всяки і лікар може бути не винен" :( Аналіз я не здавала. Та й потім в роддомі мені пояснили, що цей аналіз був непотрбен (але ж він коштував багато грошей) :)

[Оленка]

А як власне визначається оцей найкращий вік для материнства? Як на мене, то хтось морально готовий і у 20, і у 25. А є такі жінки, яким і у 35 цих материнських почуттів немає.
Судячи по собі, то перше материнство у 20 років було менше відчутне.Для мене це було трохи зарано. Тому що мало часу, навчання, скрутний матеріальний стан сімї і таке інше. А от друге материнство у 23 роки, воно зовсім інакше. Тоді інші погляди. інші враження. Було більше часу для себе і для дитинки.
При першому народженні я ще не повністю взнала те материнство, а от при другому - так. Я чомусь думаю, що при третьому народженні, ці материнські відчуття будуть ще більші.

[Sonya]

Просто скопіюю свій допис з теми "В якому віці Ви завагітніли вперше..".

Напишу тепер про себе декілька слів ;)

Завагітніла я вперше в 33, народила доньку вже в 34 роки. Вагітність бажана і планована. Все вийшло у нас з чоловіком в першому ж циклі :)
Вагітність проходила майже зразково - моя лікар казала, що можна звіряти все по підручниках з акушерства, де описується позитивний перебіг вагітності , і що багатьом 20-25 літнім дала б фору щодо стану здоров'я.
На 6 місяці літали відпочивати, до 38 тижня ходила 3-4 рази в тиждень в басейн, до останнього дня вагітності займалась йогою, ходила на масаж, за 2 години до того, коли відійшли води і почались пологи їздила сама за кермом (як і протягом всієї вагітності).
Пологи пройшли нормально і наша дівчинка народилась природнім шляхом.

За всю вагітність набрала 11 кілограм, повернулась до своєї ваги і ще 2 кг мінус вже на 5 день після пологів. Жодної стрії (розтяжки). Живіт ще більш плоский ніж був до вагітності - відтоді я своїм тілом зараз більш ніж задволена, особливо розміром і формою грудей

Звичайно, я, як і кожна жінка доки не завагітніє, хвилювалась, чи зможемо зачати дитину одразу і чи не доведеться лікуватись або залучати більш кардинальні методи. Але з Божою поміччю ми навіть не встигли насолодитись процесом планування, як отримали результат
Хочу додати, що одружені ми з чоловіком вже 8 років, а разом - більше 10. Ми не ставили собі за мету навмисно не мати весь цей час дітей - тобто, якщо б завагітніли випадково, то, звичайно, народжували б.
Також ніхто не переслідував мету "пожити для себе", бо мене просто дивує таке формулювання - вважаю, що жити в своє задоволення діти аж ніяк не заважають, а навпаки додають повноту відчуттів.

Чому ж так довго "збирались" ? Навіть не знаю що відповідати на таке запитання Вважали, що у нас є ще купа часу для цього, напевно, впливав і приклад багатьох друзів-знайомих, котрі також почали думати про народження дітей, коли їм виповнилось 30-35. Знову ж таки, думаю, на це також повпливало і те, що нам завжди з чоловіком цікаво один з одним і не було потреби (як у декотрих пар) заповнювати вакуум спілкування стереотипною подією народження дітей одразу ж після одруження (я маю на увазі лише ті подружні пари, котрі народження дитини хотіли лише тому "що так треба", "так всі роблять після одруження і ось моя коліжанка Галя-Наталя-Марійка вагітна, а я ще ні").
Також певна підтримка нашого вибору була і зі сторони батьків - хоч ми і єдині діти у них (і я , і чоловік) і їм давно хотілось внуків, проте вони не "нависали" над нами і тим більше не попрікали нам, найбільше це були коректні натяки, що їм би вже хотілось понянчити маленького хлопчика чи дівчинку (хоча хто його знає, що у них там було в голові і що вони насправді думали ) А всіх решту родичів і знайомих з дурними запитаннями ми просто відсилали в садок вишневий

Ось. До чого це все я. Як ми вже ту не раз дискутували, по великому рахунку немає значення вік майбутньої мами - саме головне, щоб для неї і її партнера це був бажаний стан і очікувана дитина.
А Господь чує наші молитви і планує за нас самих, відтоді таких визначень як "зарано" чи "запізно" в принципі бути не може

Всім нашим мамам малюків хочу побажати здорових та радісних діточок, майбутнім матусям - насолоджуватись кожною хвилиною своєї вагітності та мати легкі пологи, всім плануючим дівчатам - якомога швидше побачити заповітні дві смужечки на тесті, проте не засмучуватись, якщо це не відбудеться одразу ж - отже матимете шанс повправлятись в процесі планування ;) А всім нам і нашим родинам - Благословення та опіки в наших намірах.

[Феєрія]

Свого синочка я народила в 29 років,точніше за місяць до тридцятиріччя.Вагітність була плановою.Вагітність проходила добре,правда все ж таки прийшлось лягти на 10 днів в лікарню через загрозу передчасних пологів.Зі мною в палаті лежали жінки різного віку,ускладнення були і в зовсім молоденьких.Тут вже все напевне залежить від фізичного стану жінки,а ще багато від психологічного настрою.Родила сама,без ускладнень.
Думаю,що все ж таки з віком більш відповідально ставишся до материнства.Моя мама каже,що я аж забагато переживаю,що молоді матері не брали б собі до голови всього так,як я.
Можливо вона права і з віком у нас з"являється і більше страхів.

[uliarv]

Я народила доню в 31....прочитала пост Sonya :) як ніби слово в слово про мене і мого чоловіка... Вже дев"ятий рік разом, і вагітність ця планована і народжувала я сама (між іншим ніхто не сказав, що в мене пізня вагітність), по мені теж можна було звіряти книжки (тиск, пульс, всі аналізи в нормі), доню нашу любимо до безтями. У чоловіка є донька від першого шлюбу, вона народилася, коли йому було 19, можливо тому що Януся менша, мені здається відношення до неї ніжніше. Я б хотіла народити ще :) і не думаю що то буде пізно.

[Сеструлька]

Как по мне,то очень правильно написала Оленка, "А як власне визначається оцей найкращий вік для материнства? Як на мене, то хтось морально готовий і у 20, і у 25. А є такі жінки, яким і у 35 цих материнських почуттів немає."
Я первого родила почти в 24(почти в 25) и мне тогда казалось,что все случилось очень вовремя, хоть и совсем планово. Беременность прошла с угрозами(тонус и низкое расположение плода),но мне было очень легко и носить и рожать. Сына с первого дня любила до одури просто, сразу почувствовала себя матерью и ни секунды не сомневалась,что все вовремя и правильно. Вторым забеременела когда сыну исполнилось 1,1. Терзала себя, жалела и мучала, но мыслей о прерывании не возникало. Беременность была без угроз, но чувствовала себя всю вторую ее половину отвратительно, еле ноги носила,да еще и не отдохнешь с сыном. Родила нормально, но первый раз было легче(в 26 лет). Вижу, что организм мой стал ГОРАЗДО слабее, куда не "плюнь"везде что-то не так: там полип, там зубы воспаляются, там варикоз начинается и т.д. Думаю с годами это было бы еще сложнее. И это одна из причин, по которым думаю,что больше беременеть мне не стоит.
В свои годы считаю себя сознательной мамой, хотя конечно есть и ошибки, но не критичные.
Моя подруга родила в 32 года. Беременность они ждали очень долго, в результате развелись когда она беременная была. Живет теперь с сыном (4 месяца) и родителями и творит такое,что я с ней уже не хочу разговаривать даже: в 9 дней жизни она дала сыну коровье молоко из пакета, тогда же чай черный с сахаром, рисовый отвар, не говоря уже о смесях(родился чуточку недоношенным и слабо сосал, а она и "работать"над этим не стала). Теперь в свои 4 бедный ребенок уже и манку ел и сок "МРІЯ" пил и лайм ему в рот выдавливают и им же мажут кулаки. Кормит грудью раз-два в сутки и при этом курит, попивает иногда, не говоря уже о том,что ест все подряд.
Знаю других, родивших в 17 и относящихся гораздо сознательнее к своему материнству.
ИМХО не в возрасте дело, а в тараканах в голове.

[Time Out]

Сеструлька, ти все правильно написала. Проблема не у віці, а в ставленні до життя і своєї дитини. Є таки жінки, що і в 40 морально не готові до народження дитини, а потім уже фізично нічого не виходить. А можна народити у 18 - і бути хорошою мамою.
Просто з другою дитиною завжди легше. Її легше виховувати, ростити і доглядати, бо вже є свій досвід виховання. І цей досвід приходить з народженням першої дитини незаледно від того, у якому віці жінка її народила. Мені теж було набагато лагше виховувати Женю. Я вже знала, що то таке - народити дитину, як його нагодувати, помити, переодягнути. Тому з"являється ілюзія того, що з віком я стала більш готовою до народження дитини. А це не так. Я просто більш досвічена. І якби я зараз народила в перший раз, я була б таким самим сліпим кошеням, як і 9 років тому.
В нашій країні, з нашою екологією і станом охорони здоров"я я б радила по можливості вперше народжувати раніше, років у 23-27. Але часто перша дитина і в 40 років народжується здоровою, і в мами все добре. Головне - стан здоров"я матері. Бо якщо мама палить, п"є багато, робить у молодості аборти, то народити здорову дитинку їй таки важче.

[Nattik]

Згідна з тезою, що справа головно не у віці , а в людині. В мене історія дуже подібна до до uliarv та Sonya. Народила первістка у 32. Вагітність бажана, планована (дууже недовго ). Хоча пологі були нелегкими,протікала вагітність чудово - точно як дівчата казали - хоч підручник звіряй :). Але скажу про себе особисто - мені таки здається, що у 32 я все ж краще почуваюсь у ролі мами ніж, скажімо, могла би у 20. Перша дитина, то однаково все вперше, багато чого не знаєш і т.д. Але є вже просто життєвий досвід, певні відпрацьовані алгоритми вирішення можливих проблем і таке інше. Впевненість у своїх силах. Багато чого в голові вже розкладено "по полочках", і це також, мені особисто, допомагає. Загалом, я своїм пізнім материнством дуже задоволена :)

[Наталюсик]

І я думаю, що не у віці справа. Я Ореста народила в 26. Хоч почувалась дуже добре, то як я писала в темі про ускладнення, мій організм зареагував на дитину не зовсім адекватно і без допомоги лікарів і Божої опіки, невідомо, що булоб. І ніби вагітність не після 30. Правда, в мене дуже насичене життя, робота, дослідження, дисер, преклади, зустрічі, поїздки, - тобто стрес, може це вплинуло. В палаті на патології зі мною одна дівчина в 34 народжувала первістка дуже страшно, її потім все ж скесарили, інша так само важко (їй було 18). Все від зрілості, чи що, залежить, від готовності організму. З мого класу з ліцею, деякі дівчата мають вже дітей по 11-12 років (народили в 18-19) і чудові з них мами, дуже уважні до потреб дитини. Я натомість, не впевнена, що хочу мати ще одну дитину (принаймні зараз), відомо, що якщо буде непланований "зальот", то народжуватиму, але свідомо спланувати на разі ще не готова, бо виховання і навчання першої дитини плюс інші обов"язки забирають весь час. Тому тут критерії важко встановити, бо все дуже індивідуально. Єдине, що мабуть, є правдивим віковим критерієм, що жінки, котрі з якихось причин, залишились самі зі своєю вагітністю, то ймовірність аборту у старших мабуть все таки менша ніж у 16-18-річних, бо старші і більш впевнені в житті і на косі погляди "правовірих" бабусь їм начхати.

[ирис]

Свого первістка народила в 19 років без чоловіка, бо я хотіла дитину і знала що це буде не легко . Пологи були легкі не зважаючи на те що в мене слабка родова діяльність, (тож за всіма народжувала з крапильнецею) І хоча в такому віці все таки молода матуся не досить досвідчена, та я старалась щоб мой синок не був чимось обділений, відповідальність була, можна сказати що трохи не така, як після народження другої де ти більш досвідчена, і знаєш які можуть бути наслідкі. Мінус тількі в тому що не було поряд хорошого порадника, приходилось самій через все проходити, купання, пиленання, опускання яічок, вздуття животика і плачі. Ще не маючи твердої впевненості що робиш все правильно. Та плюсів все такі більше.
Тож зараз коли вже пройшло майже 12років, я рада що народила в 19 років. Це був найкращий урок в моєму житті. Тож погоджуюсь з думкою Сеструлькі, і мамаПашіЖені, що треба до цього бути морально готовою.
Найменьшу народила в 29років і різниця тількі в тому що я вже була більш досвідченою, пологі були трохи з ускладненням бо у манюні пуповина була обмотана два рази тож я більше хвилювалась зараз ніж коли народжувала в перше, незнаючи за першою вагітністю які різні бувають пологи. Самі пологі пройшли як на мене трохи важче, бо психологічно ти все такі ще більше переживаєш за дитину.
Тож мабуть кожна жінка сама вирішує для себе вік коли їй краще народжувати тількі треба враховувати що в кожного організм різний і стан здоров*я якій впливає на саму вагітність і пологи.

[Львів'янка]

Старшого народила в 26, меншого - в 28. Діти були дуже бажаними. Пам'ятаю бажання мати дитинку десь з 22 років. Маю сестру, якій якраз 25, але про дітей вона навіть не думає... Дуже правильна думка багатьох форумчан про "кожному свій вік для усвідомлення і бажання бути мамою". А щодо різниці між вагітностями, пологами і відчуттями - майже ніякої різниці не було. Хіба що після другої вагітності в мене розвинувся страшний варикоз. Лікарі кажуть, що якщо захочемо третю дитинку, то або операція з видалення варикозних вен, або - кесарити. Думаю, що якраз відчуття з третьою дитинкою будуть кардинально відрізнятися від перших двох, хоча б тому, що не буде такого невеликої різниці у віці, як з першими двома (не буде проблем з "не можна копати маму в живіт, бо там ляля", далі - "один не спить і другому не дає" чи "обоє одночасно просяться на руки" і т. д. Старші діти вже будуть досить свідомими.) А планую народити третього десь в років 32-34. Тому, я тільки ЗА!!! Як на мене - прекрасний вік для будь-якого материнства - першого чи третього!!!
До речі, коли я була вагітна старшим (26 років) мене записали в молодшу (!) групу на курси (це було за кордоном). От там три групи майбутніх мамусь: "молодша" - до 30 років, "середня" - 30-40 років і "старша" - 40 і вище... І ні слова про пізнє материнство!!!!!!!!!! Не те, шо в нас...

[Світла]

Я би сказала, що немає пізнього материнства, є свідоме і не свідоме, зріле і не зріле. Одна жінка в 20 років може бути готовою і морально, і матеріально до материнства, обізнаною у всіх нюансах, а інша і до 40 ніяк не підготується. Тут дуже велику роль грає бажання мати дітей, те, як жінка собі все уявляє і наскільки реальність зі всім цим збігається. Бо якщо щось пішло не так - відразу починається паніка, нервування.
Ну а стосовно наших других-третіх дітей - то в будь-якому віці їх народжуючи ми просто більш досвідчені і все проходить по-інакшому, і ми завжди порівнюємо це з першим разом, у всьому, у найменших подробицях. Я весь час згадую свої відчуття, думки коли син був у тому ж віці, як зараз доня і порівнюю. Звичайно я більш впевнено і зріло до всього підходжу, бо є досвід. Але все ж запитань залишається купа! :)
Сина народила в 26,5, абсолютно свідомо, за обопільним бажанням, доню в 29 - як чоловік каже "з великої любові" - неплановано, хотіла ще років зо 3 почекати, але Господь вирішив інакше. Скажу, що звістку про другу вагітність я сприймала дуже важко, мабуть місяці зо 2 приходила до тями, були думки і про аборт (чого приховувати), але все ж наважилася і дуже цьому рада - мабуть не змогла її позбавитися, бо вже тоді уявляла маленьку доню в собі - як можна на неї руку підняти? Це до того, що я була старша, більш свідома, але НЕ готова, так само не готовою можна бути і до 40, або й все життя.
Коли народила доню, була в палаті з жінкою, яка народила сина в 38, а старшій донці було вже 17!!! років, і все свідомо, за планом.

[ліка]

Першого синочка народила в 30, другого в 34. Обоє були дуже бажані (безпліддя, невиношування) і обох люблю до безтями.Вік не має значення якщо є бажання бути мамою. Моя родичка народила в 18 і чудова мама.

[Алішка]

Всім привіт ! Я першу малу народила у 18,материнство звістно так не відчуваеш як зараз ,все набагато простіше,всі помагали. Дитинці ні в чому не відмовляли- бо з 1,5 р. пішла в садочок -а я працювати.Зараз вдруге вийшла заміж і народила другу донечку у 31 рік - і це вже зовсім інакші відчуття,ти цілуєш її цілодобово і неможеш натішитися.Головне любити своїх діточок і щоб вони були бажанні !!! А який вік немає значення !!!!!

[MOZILA]

Привіт! Висловлю і свою думку з цього приводу. Підтримую усіх у тому,що жінка повинна бути готовоюдо народження скорше психологічно. Я народила у 27р. і мабуть на той час ще не була достатньо до цього готова. Звичайно, я дуже чекала на свого синочка, але, я не була готова до змін, які раптово відбулися у моєму повсякденному житті - раптово довелося міняти приорітети, графіки і ритми життя. Я знала, що це не легко, але не була готова до того, ще НАСТІЛЬКИ! Таки ж дискомфорт (мені так здається) відчував і відчуває мій чоловік.

[Марго]

MOZILA, я теж як і ви "не була готова до змін, які раптово відбулися у моєму повсякденному житті - раптово довелося міняти приорітети, графіки і ритми життя".... поспішала на роботу швидше вийти коли малій було лише 2 рочки, здавалось що життя проходить повз... а тепер зрозуміла що це все суєта порівняно з тою радістю яку відчуваєш кожного дня спілкуючись з дитинкою, спостерігаючи як вона росте, як вдосконалюється... і ще зрозуміла що якщо завагітнію вдруге то нізащо не поспішатиму на роботу і зайвого дня не попрацюю, краще взяти зайвий лікарняний

[MOZILA]

МАРГО, я вийшла на роботу, коли дитині було 6 місяців. І насправді про це не жалкую. І не вважаю, що робота поміняла мій стиль життя. Помінялося життя вдома - раніше ти був вільним птахом, а з народженням дитини, з"являються нові клопоти - нагодуй, погуляй, знову нагодуй, покупай, і т.п. і прощавай телевізор, посіденьки до ночі із друзями і взагалі виходи у люди

[Chocolat]

Абсолютно не визнаю термінів "пізнє материнство" та ін. такого типу. Ми ніколи не в силі вплинути на Божі задуми. Жінка може довго чекати на дитятко на початку свого фертильного віку і бути абсолютно до нього готовою, а Бог не посилає.... А може несподівано послати на старості літ... Проблеми можуть бути у молодої 20-літньої, а 35-38-річні вагітніють і виношують без проблем. Це питання настільке інтимне, особисте, і від нас не залежить, що роздуми щодо віку не можуть бути однозначно вірними.... Кожному своє.
Отак трошки філософії :)