[Антік]

Ось така історія.
Жили собі ВІН і ВОНА. І жили вони так добре, що ніщо не могло зруйнувати їхнього щастя. Кожен був впевнений в іншому, як в самому собі.
Одного разу їм стало нудно." Побавимось в правду ! "- запропонував він. Вона згодилась. Всю ніч вони сповідались один одному. Спочатку він розказав їй про свої маленькі захоплення, про невеликі чоловічі дурості,про то що цілих два тижня був закоханий у їхню спільну знайому.Вона, в свою чергу призналась,в декількох маленьких романах, розказала про зустріч з таємничим незнайомцем, який кожен місяць надсилав їй букет квітів; про свої фантазії...
З настанням ранку вони замовкли...І це мовчання вперше за ці роки було таке обтяжливе.Вони мовчали і на наступний день. А потім він сказав " Я більше не можу з тобою бути". І пішов. Але вона була рада, що сталось саме так, тому що в вухах ще чулась його розповідь , про гарненькі ніжки їх знайомої..

Чи завжди потрібно знати правду ??? Чи краще у своєму житті недоговорювати деяких речей, щоб іншим жилося спокійніше? Коли брехня оправдовує себе? Як боротися із звичкою казати неправду?
І як бути з тим, що говорити неправду - гріх?

[Галочка]

Своїми ж руками зруйнували щастя.

[ирис]

Правда, як її не приховуй завжди колись вийде наружу, або знайдеться той хто її скаже за тебе. Мабуть правду треба казати (так як наприклад відповідаеш на запитання дитинки 2,5 років. Мама а звідкі я взявся? Відповідь: З маминого пузика!) Дитина отримала правду, а все більш докладніше вона дізнається пізніше по мірі її цікавості. Тож казати правду треба ту яку хочуть від вас почути це моя думка. Хоча в житті бувають різні випадки, і трапляється так що на цю мить краще промовчати(ну в крайньому випадку сказати не правду) Головне щоб це не війшло в звичку.

[Рижуля]

В даному випадку правда могла бути невідкритою,адже крім того, що вона зруйнувала стосунки-нічого хорошого більше не принесла.А ці двоє,незважаючи на свої захоплення,все-таки продовжували жити разом (то того як відкрилася правда) і жили досить непогано,враховуючи те, що в ігри гралися :).
Моя думка, що правду варто говорити (тут маю на увазі саме вищенаведену ситуацію) в тих випадках,коли наслідки стають очевидними-він йде від неї до іншої,можливо навпаки,є певні підозри у когось з подружжя,ці походеньки, якимось чином впливають на атмосферу в сім"ї, або виясняються інші обставини ( діти на стороні і т.д.)
Якби я кожного разу розповідала чоловіку, що на мене там хтось подивився, чи співробітник проявляє симпатію, чи мені якийсь симпатичний мужчина вже третю ніч сниться-це тільки б погіршило наші стосунки,можливо й з фатальним для нас фіналом.
Вважаю кожна людина має право на свої маленькі таємниці.Проте це лише в тих випадках,коли таємниці є дійсно маленькі і ніяких кардинальних змін у вашому житті з собою не принесуть.

[МанунА]

На мою думку правда має бути "дозована", саме в тих кількостях і в той час щоб не принести шкоди "пацієнтам".

[Ameli]

Гадаю всього має бути в міру, от і правди також, можна і не договорювати щоб не брехати.

[Зайка*]

Я завжди дотримувалась думки: правда, правда і нічого крім правди. А з часом зрозуміла, що є такі випадки, коли треба змовчати. Мені правда, ще треба цьому навчитися, тому що завжди хочеться сказати саме так, як обставини складаються і свою думку, щодо цього. Але читиючи цю історію ще більше переконалася, що деколи краще промовчати і тримати свої маленькі таємниці при собі...

[Сеструлька]

МанунА, Ameli, придерживаюсь таких же взглядов.
относительно вышеописанной ситуации...мы с мужем сразу решили,что прошлое в прошлом и тема закрыта. Если и вспоминаем что-то,то в шутку, или вскользь. Не нужна она никому, такая правда.

[hrystyna]

з одного боку краще гірка правда, ніж солодка брехня. Але від тої правди справді буває аж занадто гірко. В кожного є свої таємниці від чоловіка(навіть в тих, хто каже що нема). Скільки б шлюбів розпались через правду? Є такий вислів "коли жінка спить, хай накриває голову ковдрою, щоб чоловік не побачив її снів".
Навіть якщо подружжя знає абсолютно все один про одного, при сварці щось та й вилізе. Нехай подумки, але все ж таки....

[Mysterious]

це досить цікава історія. В моєї подружки схоже життя- вона зраджує свому хлопцю і зраджувала неодин раз.І мріє про спільне життя з іншим.Тобто і морально зраджує. Він також в тому плані "не святий". Але їм разом добре,планують одруження. А позаочі мріють про інше життя з іншими. Для мене таке життя було б трагедією. Бо обманювати не тільки свою половинку,але й себе,створюючи собі іллюзорну любов-це ужасно. Я не суддя в таких історіях і вирішити чи говорити правду,чи краще брехати треба в залежності від ситуації і самої людини.
Але в інших(менш трагічних ситуаціях) я зробила висновок,що деколи краще якісь подробиці приховати,чим сказати равду.

[Татусечка]

А я скажу, що вони посварились не тому, що сказали правду. А тому, що почали з'ясовувати брехню!
Правда не ранить якщо її дійсно хочуть чути. А тому кому і без правди подружні обов'язки за ярмо чи гру, то той і так розвернеться і піде без усякого жалю

[гра з вогнем]

інколи краще змовчати

[ирис]

гра з вогнем (10.1.2009, 17:26) писав:

інколи краще змовчати

Мовчання краще за золото!

[Котя]

Часом правдою можна наробити багато біди. Це відносно того, що брехати гріх. З двох зол обирають менше. Тай збрехати чи змовчати теж треба вміти.

[Нуся]

Інколи потрібно зважати на те,чи та людина котра поруч дійсно хоче знати всю правду.Коли ми з чоловіком вже одружилися,я хотіла признатися йому у деяких скоїних мною вчинках,але він попросив мене нічого не говорити.Сказав,що він мене дуже добре знає,про деякі речі також здогадується і брав мене за дружину-такою,якою я є.Завжди можна щось зробити,чи приховати.І не завжди це стане явним.А я,після його слів,просто не маю наміру вичудити щось нове,адже коли поруч така людина,то це не порядно по відношенню до неї.І ще,завжди можна когось обдурити,але себе не вдасться ніколи!

[Time Out]

Одна справа дивитися людині в очі і обманювати чи зраджувати. Зовсім інше - недосказати щось, що може образити чи порянити почуття іншої людини. Не стала б розповідати про свої колишні захоплення. Все одно воно в минулому, а чоловікові може не сподобатися. Так само я не хочу знати, хто був у мого коханого до нашої зустрічі. А звісно, йому теж хтось подобався. Може, кого й любив.
Але зараз ми разом, це мій чоловік, мій коханий.
Що було - загуло, полином поросло.
Живіть сьогоднішнім днем, не треба розкопувати минуле.

[Roksolana]

Моя думка аналогічна до думки мамаПашіЖені, нащо ворушити минуле? Адже, є теперішнє, у якому є він і вона і їм добре разом. А що було колись давно? Кому то треба? Це вже пройдений етап. Така моя думка. А щодо правди - інколи краще недосказати правди, ніж збрехати...

[Lara!]

Я думаю, є різниця між брехнею і вмінням змовчати. Мені здається, що найміцніший шлюб не той, у якому чоловік і дружина діляться усіма дрібницями свого життя і розчиняються один в одному, а той, у котрому у кожного залишається маленька таємниця, маленьке "особисте". Власне маленьке, я не кажу про відверту брехню, зраду і т.п., я кажу про те, що деякі речі повинні залишатися несказаними.

[oksanocka]

З приводу розвовіді Антік, то я б сказала так: а не краще б було у минулому не робити того про що вони розповіли один одному, тоді й не було б тієї розмови й тієї правди.
По життю ж намагаюсь казати правду, якою гіркою вона б не була. Того ж вимагаю від близьких. Та й як писали вже правда рано чи пізно стане всеодно відома й тоді буде ще гірше, ніж якби вона стала відома одразу.

[Наталюсик]

Я теж погоджуюсь, що правда-правді різниця. Бо в цій ситуації кожен з пертнерів жив в створеному нереальному світі і реальність стала для них надто важкою. У моєї коліжанки так було - ідеальна сім"я - поки на одній вечірці він їй освідчив, що з нею не повертається і як потім виявилось, вже 2 роки має коханку (а в них 2дітей - 2 і 3 роки). Для неї це був такий удар... (перший раз він їй зрадив в день, коли вона народжувала першу їхню дитину), дякувати Богу під рукою була супер психолог (до речі, зі Львова) і вона "витягнула" коліжанку з того всього. Тепер все в минулому. Вони розводяться, але здається, якби правда помаленьку раніше почала поступати, дівчина б якось приготувалась морально чи що, не було б такого "мішка на голову". Очевидно, що вона кохаючи чоловіка не хотіла бачити тепер вже очевидних "сипмтомів" зради.


У нас були ситуації, коли мені інший хлопець (Оресту вже тоді 2 роки було і я давно заміжня була) писав закохані вірші. Хлопцеві я ясно сказала, що одна річ - бути дамою серця і отримувати вірші (писати яких я заборонити не взмозі), але ані зустрічатись з ним (ми кілька раз ходили на каву, я з Орестом завжди була, бо то вдень було завжди), ані нічого такого я не збираюсь, я - заміжня і все тут. Правда чоловікові вірші ті я показувала, бо вони мені присвячені були і було б неприємно, якщо б він колись десь на них натрапив. До того мені нічого було ховати, а чоловікові сказала, що це все несерйозно і йому моїх запевнень вистачило.
До речі, вірші я отримую й досі, вже правда не такі закохані і все показую чоловіку, а він з мене сміється, що я сучасна донна Лаура Петрарки. Головне, що всі все знають і собі довіряють, бо втратити довіру чоловіка я б не хотіла.

Тому одна справа - замовчати, що тобі хтось там посміхнувся, надіслав квіти, приснився в шаленному зайнятті коханням, але інше, якщо в думках плануєш життя з іншою людиною (для мене емоційний зв"язок - зрада), і відверто брешеш теперішньому партнеру, що кохаєш. Так негарно поступати. Я просто думаю, не варто поступати так, як нехотілося б щоб з тобою поступали.