[Levandovskij]

Недавно дізналася про те, що з моєю дитиною в першому класі вчаться діти з притулку.Причому нас батьків дирекція про це не повідомляла на початку року.
Ясно ці дітки теж мають право на освіту поряд з нашими дітьми. Але які там проблеми! Чи ці діти з колишніх неблагополучних сімей не є травмовані психічно? і які можливі наслідки?може з ними мав би працювати психолог?
Стикався хтось з подібним?

[varvara]

А що були інциденти з цими дітьми? Вони погано себе поводять по відношенню до решти?

[наденька]

Мені здається що дирекція і не мала нічого повідомляти...те що ці діти є з інтернату не навішує на них клеймо "поганих" чи "ненормальних" - маю на увазі тих, хто відрізняється від інших "нормальних". І якщо поставити питання так що ось вони прийшли, щоб всі знали що вони з інтернату і звернули на них увагу - вони так і поводитись будуть... А вони теж мають право на нормальне ставлення до себе і на невиділяння їх від інших дітей. А неблагополучні діти є не тільки в інтернатах...а й у сім"ях - нікого ж не попереджають що з вами будуть вчитись діти в яких не дуже хороші батьки... :)
Я думаю що дирекція знає про цю ситуацію і відповідним чином слідкує, і це їхня відповідальність. А відповідальність батьків в класі показати своїм дітям нормальне ставлення до дітей які не мали щастя виховуватись з батьками і можливо навіть у чомусь допомогти їм.

[Levandovskij]

В молодших класах лише в питаннях дисципліни, а діти із старшої школи проблемні. На них заведені справи в прокуратурі. двоє втекли з притулку.
В нас першокласник може вчительці показувати язика, робити дрібні збитки по школі. Двоє дівчаток в 1класі не засвоїли програми, їм по 10 років, старшують над меншими однолітками. на продовженій групі ставлять в куток інших дітей, роздають щиглі, пишуть дітям зауваження в щоденники червоною ручкою. Цікаво, де дивиться вчитель з продовженої групи.

Психолог розказувала, що коли в сім"ї сварки, це негативно відбивається на дітях. А яка психіка тієї дитини, в якої на очах зарізали маму?Чи в дитини, яка до шкільної пори жебракувала?
Може мали б бути спеціалізовані школи, де працювали б з дітьми психологи? насправді, дуже шкода тих діток.


Користувач подумав і додав через 8 хв.:

наденька (28.11.2008, 16:00) писав:

А відповідальність батьків в класі показати своїм дітям нормальне ставлення до дітей які не мали щастя виховуватись з батьками і можливо навіть у чомусь допомогти їм.

Цілком з вами згідна. Наприклад моя дитина в 1 класі про цю ситуацію нічого не знає, а я і не розповідаю їй. Причому ще і вчителька толерантна і не виділяє цих діток з колективу.
але є мами, які просто настроюють своїх дітей, забороняють спілкуватися і т.д. Тому і виникає думка-- може краще було б, якби ті дітки були якось обережені, чи були в своєму колективі, а вчителі до них приходили. Але від вступу в доросле життя все одно не вбережеш. А там маса розчарувань...

[гра з вогнем]

о!!!!!, інклюзія набирає обертів :)
в Україні започаткавона програма підтримки інклюзивної освіти. кілька років були експериментальні класи, отримали чудові результати (а хто б сумнівався) і мабуть помало впроваджують.
я проти інклюзії, тому краще не буду висловлюватися в цьому напрямку, адже це не гуманно і суперечить сучасним освітнім тенденціям.

але.я вважаю, що педагоги не повинні були повідомляти про це батьків. оскільки відразу б почалося навішування ярликів на діток з інтернату.
з іншої сторони педагоги повинні мати спеціальну підготовку, щоб працювати з таким класом - це питання ви можете піднімати на батьківських зборах, або з дирекцією закладу (якщо звісно хочете щоб на вас взлилася вчителька). якщо вчителька не має спеціальних знань, умінь та навичок - результати можуть бути плачевними.
і на останок. діти з інтернату - це ще квіточки. інклюзивна освіта передбачає спільне навчання нормальних дітей з дітками які мають відхилення навіть у психічному розвитку (це щоб не писати грубо).

[Луська]

З дітьми з психічними відхиленнями повинні займатись фахівці (навіть спеціально підготовані особи не можуть витримати спілкування з хворими дітьми), з дітьми - правопорушниками та з асоціальною поведінкою - також. Сверджую як педагог, що спілкування з такими "особами" дітей з нормальних сімей не доведе до добра.
Практика показує, що діти-правопорушники при спілкуванні з нормальними дітьми не стають добрими, вихованими..., а навпаки, сприяють зміні поведінки оточуючих. "Педагогічна поема" Макаренка - якравий взірець спілкування з такими дітьми, але вчитель у простій школі та й не тільки в простій, не може і не має права застосовувати описані методи. А слова нічого часом недають.
А от щодо дітей-сиріт, то вони повинні бути у одному колективі зі "звичайними" дітьми і звісно ж, ні в якому разі не можна повідомляти про те, що ці дати є сиротами.

Цитата

В нас першокласник може вчительці показувати язика, робити дрібні збитки по школі. Двоє дівчаток в 1класі не засвоїли програми, їм по 10 років, старшують над меншими однолітками. на продовженій групі ставлять в куток інших дітей, роздають щиглі, пишуть дітям зауваження в щоденники червоною ручкою. Цікаво, де дивиться вчитель з продовженої групи.

А це взагалі не можна допускати. Те, що діти відстають від програми, то ще півбіди (діти є різні), а от їх поведінка не є нормальною. Вчитель в школі повинен бути другом-наставником для дітей, який ВСЕ БАЧИТЬ І ЧУЄ.
Так багато накалякала, що аж сама злякалась.

[Levandovskij]

Щодо дітей сиріт--все зрозуміло: в притулку для них починається нове життя.Одну з дівчаток знайшли на межі життя і смерті--дитина виживала з ягід, які знаходила в лісі.
Важче тим,в яких батьки позбавлені батьківських прав. Все таки діти спілкуються з ними. Мені здається, що вони не можуть "вирватися" з батьківського впливу.

Ще є питання спадковості. Є деякі риси, закладені генетично. Наприклад, дівчинка-циганочка не знаю чи довчиться 12 класів, в такому віці її однолітки давно вже народжують.

Так що питань багато. Вчитель не робить між дітьми різниці, старається їх здружити. Але домашніх дітей відразу відрізнити, інший рівень розвитку, виховання.
Думаю про те, щоб забрати свою дитину в іншу школу. Але чи не буде там такого ж?

[гра з вогнем]

Levandovskij, треба з"ясовувати саме в школі. як я вже написала, зараз в Україні відбувається перехід до нової освітньої парадигми. коли дітки з психічними/фізичними вадами навчаються на рівних умовах у звичайних (не спеціалізованих) школах. для цього вчителі повинні пройти перекваліфікацію або мати відповідну освіту. знаючи реалії - такого не буде (у кращому випадку курси і практика вже на свому класі).
я б теж пошукала іншу школу, але не факт, що в іншій школі наступного року у клас не потрапить кілька діток з особливими потребами.
можливо пошукати елітну школу.

[наденька]

а що мається на увазі про дітей з особливими потребами...?
В нас наприклад є 2 знайомих в одних дитина з хворобою Дауна в інших з аутизмом...чого натерпілись ці батьки від людей навколо не хочу навіть описувати і думаю якщо б їхній дітям дозволили хоча б просто відвідувати школи це набагато б покращило ситуацію - діти б навчились не сміятись і не обзиватись словами типу "ти даун" і т.д. Я розумію що це не просте питання, і що потрібні кваліфіковані фахівці - але з іншого боку і потрібна зміна ставлення до певних категорій дітей - поки що ці особливі діти не включені до нашого суспільства і є справжніми "ізгоями", хоча далеко не всі вони настільки відсталі щоб не розуміти нічого і не хотіти спілкування...

[гра з вогнем]

наденька, пропонується надто радикальні способи зміни ставлення. я не вважаю, що включення дітей з особливими потребами у звичайні класи і їх навчання за звичайними програми та розпорядком дня буде для них вигідно. для того щоб навчити дітей з повагою ставитися до людей з особливими потребами не обов"язково робити спільні класи. достатньо виховання з акцентом на толерантність.

[наденька]

Я розумію що навчання за повною програмою не реальне але відвідування без обов"язкової атестації - позитивне. Толерантність це добре, але вона означає що ці особливі дітки і надалі залишаються поза зоною бачення всіх інших. Ви бачили обличчя таких дітей коли ти завходиш в таку групу особливих в одному спеціалізованому для них центрі - вони визжать від радості і намагаються обняти малознайому їм людину. І це не діти сироти - в них є батьки...але немає спілкування з дітьми. бо при цсіх своїх особливих відхиленнях більшість з них усвідомлюють свою відкремленість і як усі нормальні діти прагнуть спілкування... У мене брату 14 років - вони зі школи їздили в такий спеціалізований центр і він приїхав страшенно здивований від того які ці діти... від того що вони спілкуються і т.д. хоча я не раз йому все це розказувала...проте спілкування і вигляд дали набагато більше. З іншого боку в одному навчальнамо закладі я особисто знаю що такій особливій дитині дозволили відвідувати заняття (правда мама теж була на уроках)...прогрес за рік дуже сильний а всі інші діти в групі намагаються допомагати цьому хлопчику і опікають його...

[гра з вогнем]

я працювала з людьми, які мали фізичні/психічні вади. також маю досвід спілкування з такими ж дітьми, тому знаю про що говорю. і я не хотіла б, щоб
1) моя дитина наслідувала їх модель поведінки, а це обов"язково відбудеться у спільних класах
2) моя дитина вчилася у класі з такими дітьми. оскільки часто вчитель орієнтується на середнє, яке може суттєво понизитися з появою дітей з особливими потребами
3) перспективи появи таких учнів у школанта внз мене не тішать ще й з позицій ліберального ставлення, коли за одні й ті самі досягнення звичайні діти отримують двійки, а діти з особливими потребами четвірки, а то й п"ятірки. це допустимо у спеціалізованій школі, але не звичайній.
так, я егоїстка. і не вважаю, що єдино можлививй спосіб розширити "зону бачення" це введення інклюзії є інші менш травматичні (як для однієї, так і для іншої сторони) способи. та нажаль наші гуманісти все зроблять чперез попу.
до речі діти з особливими потребами теж не в захваті від цих нововведень. якщо вас цікавить, я наведу висловлювання одного хлопчика.

[Коліжанка]

Підтримую гра з вогнем. Діткам з особливими потребами ніколи не буде комфортно в класі із звичайними дітками. На мою думку, це тільки підкреслить їхню особливість і приведе до ще більших комплексів. Є звичайно, різні, але серед них ну дуже мало настільки сильних особистостей, щоб їх не пригнічувало відчуття, що вони не такі, як усі. Їм потрібно жити в оточенні, де все буде адаптовано під них, тільки так вони зможут дійсно повірити в свої сили і чогось досягти.

А щодо дітей з інтернату, то вважаю, що дирекція школи мала б про це повідомити батькам, пояснивши чому так і як навчити своїх дітей відноситися до інших - з розумінням, повагою іт.д. А то зараз всі починають, то дітей забирати зі школи, то казати, щоб не розмовляли.

Якщо б це стосувалося моєї дитини і я бачила, що від того спілкування нічого доброго, а тільки зле, то подумала над тим, щоб забрати дитину. Але дитині ні в якому разі не говорила, ні про свої побоювання, ні не показувала негативного ставлення до тих дітей, а навпаки вчила б спілкуванню і взаєморозумінню.

[Луська]

Цитата

так, я егоїстка.

гра з вогнем, ти не егоїстка. Дісно, діти з вадами розвиваються набагато повільніше, набагато гірше навчаються. А основне завдання школи навчити здорових дітей, а не орієнтуватись у навчанні на чийсь розвиток. Те, що хворих діток остерігаються, їх дражнять, то це звісно ж погано. Толерантності потрібно вчити, але не під час навчання в школі. Мені здається, що ефективнішим би було, якби дітки з особливими потребани спілкувались зі здоровими дітками в спеціальних гуртках, під час ненав"язливих, розвиваючих занять.

[Світланkа]

Мені дуже шкода таких діток, але я проти того, щоб вчились разом. По перше вчителі будуть тратити багато часу, на підхід до таких дітей, замісь того, щоб ефективніше працювати з учнями. Для хворих однозначно мають бути спец школи, а повагу до них мають виробляти батьки,в процесі виховання своїх дітей.
Для дітей з інтернату можна робити вийнятки, але у випадку, що їхня поведінка не буде негативним прикладом, тобто інтернатських дітей брати лише в яких хороша поведінка. Хоча тут теж є свої але... Інтернатські діти не можуть мати те, що є у дітей з сім"єю(речі, одяг, подарунки на свята і т.п.), тому це може породжувати в них ненависть. Та і тут є нюанси - є також діти з неблагополучних сімей, які хоть не з інтернату, та все одно стоять поруч, бо нічого доброго в своєму житті не бачать. То получається їх теж треба окремо вчити. Одним словом, в нас всюди бардак, у школах в тому числі.

[lel]

Підтримую, гра з вогнем, тепер і серед звичайних дітей, які ніби то не мають відхилень фізичного чи там психічного розвитку є багато дибілів, а діток, які народились з вадами хоч і відстають в розвитку, але дибілами їх аж ніяк не можна назвати. А все від виховання в сім'ї. Як кажуть, поганого начитись легше, ніж хорошого.
Маю порівняння: перевела свого сина в іншу школу, так склались обставини, в першій школі, там якось простіше було в плані навчання, сильніший клас був, дитина тягнулась до кращого. В другій - слабший клас і дитина порівняно "блєстає" тобто і вчитись то особливо не треба. Старанність пропала. Все тепер насильно, нав'язую, пояснюю для чого потрібно вчитися. А на батьківські збори підеш, то це взагалі страшно, коли батьки вчительці просторікують (не всі звичайно, але є такі особини, інакше не назвеш, ну бидло), то звідки в дітей візьметься виховання, в школі? Вчитель сам нічого не зробить, а якщо в нього ще немає зацікавленості і покликання душі навчати дітей, а зараз таких хоч греблю гати, відчитав години і крапка.
А щоб хворі діти спілкувались зі здоровими, можна організовувати якісь виховні години, чи то пак заняття, на яких обов'язково був би психолог, але не навчання. Навчання все таки повинно бути відповідно до можливостей дітей.
Коли я навчалась в школі, в нас в класі було 11 учнів, і то клас був поділений на групи, образно кажучи, слабшу і сильнішу: учні в сильнішій групі мали можливість опрацьовувати більше матеріалу і більш поглиблено, а в слабшій групі орієнтувалися на засвоєння основної програми. Задумка непогана, але мені не подобалось, коли деякі вчителі обзивали слабших учнів.

[Levandovskij]

Так, наша система освіти все гірша і гірша. Якщо раніше ми хвалилися всебічним розвитком наших школярів, їх ерудицією, кращими результатами порівняно з школярами інших країн, то насьогодні ситуація не є такою оптимістичною. За тих 12 років в школі дитина не може визначити для себе пріоритетні предмети, до яких в неї є здібності, талант. Маса непотрібних нововведень. Усе таке собі середньостатистичне.
Якщо в класі сформується "кістяк" слабших дітей, то як мотивувати дитині потребу вчитися краще? Згідна з вами, [b] lel [\b], старанність пропадає.

Хотілося б у початкових класах придивитися до своєї дитини, до її потягів до різних предметів. А тоді вже визначитися щодо школи з певним напрямком.
В класі моєї доньки 7-8 дітей з інтернату, які не засвоїли програми, деяким по 10 років. Невідомо, чи їх переведуть у 2й клас. Звичайно, вчитель відволікається на них і відстає цілий клас.


Тут форумчани обговорювали проблему дітей з вадами. Але я ще не чула, щоб такі діти вчились у звичайних школах. Чи є такі випадки?

[ясочка]

Мені здається, що у цій темі змішали докупи абсолютно різні речі: спільне навчання звичайних дітей із дітьми з фізичними вадами, з дітьми з проблемами психічного розвитку, з дітьми із притулків та інтернатів. Це ж далеко не одне і те саме. Але чомусь у багатьох державах, які ми називаємо розвиненими, практикується саме спільне навчання... Мабуть, тому, що толерантності не можна "навчити" - вона має бути нормою повскденного життя. Бо ж ніхто з нас не застрахований від біди з нашою власною дитиною - і що тоді? Нехай сидить вдома і не псує благополучної картини життя іншим дітям? А з приводу нашої начебто колись хорошої освіти можу привести масу заперечень, але обмежуся одним запитанням: якщо ми такі розумні, то чому ж такі бідні?

[гра з вогнем]

ну-ну. нічого не намішали. ці всі дітки підпадають під одну категорію, назва котрій інклюзія. таке навчання практикується на заході, ніхто цього не заперечує, поряд з цим практикуються одностатеві шлюби, наприклад. і назва цьому - гуманістична спрямованість. подобається можновладцям піаритися на гуманізмі, а страждають, насамперед, ті самі діти.

мова не йди "про сидить дома і не псує картини благополучного життя", а про те, що сучасна школа не володіє достатньою кількістю ресурсів, щоб надати гідну підтримку на навчання дітям з особливими потребами, зате такими ресурсами володіє спеціалізована школа. питання соціалізації та толерантності можна виріити іншими способами, а не зарахунок як однієї так і іншої сторони.

стосовно розуму-бідності, ви узагальнили. окрім категорій розум, бідність, існують ще категорії духовні та моральні. подумайте над цим.

[ясочка]

А співчуття до обділених долею і готовність допомогти їм у міру вланих можливостей, навіть поступившись при цьому частиною власних зручностей, у духовність та моральність не входять?