Допомога
„Фобія” у перекладі з грецької - це „страх”. Але знака рівняння між фобією в медичному значенні слова і страхом ставити не можна.
Це страх, який пригнічує людину на рівні підсвідомості, і логічного пояснення йому, на перший погляд, немає. Він, повторюємо, ірраціональний і зовсім не адекватний тій небезпеці, яка начебто підстерігає людину. Не кожної миті, погодьтеся, кидається нам під ноги або, навпаки, біжить від нас спритна і, кінець кінцем, безневинна миша. Той, у кого існує підсвідомий страх перед цим гризуном, ніколи не полізе в темну комору, щоб відшукати там потрібну річ, а якщо й пересилить себе, то його стан виявиться близьким до непритомності. Найменший шурхіт може змусити цю людину тікати.
Джерелом фобії здатні стати не тільки живі істоти, а й неживі предмети, ті чи інші ситуації, якась конкретна діяльність. Фобія гніздиться в душі людини, наче омела у кроні дерева, вона невідступна, вона отруює життя тим, хто від неї залежний, із завидною постійністю.
Як виникає ця психічна недуга? Вчені стверджують, що тут задіяний механізм умовного рефлексу. Ну, скажімо, хтось увійшов до ліфта (найзвичайнісінька житейська дія!) і раптом йому стало там погано - серцевий напад, задуха, не вистачає повітря. І так не дуже добре самопочуття, а тут іще тисне замкнутий простір. Практично всі, хто пережив цю неприємну ситуацію, невдовзі про неї забудуть, але у когось одного вона залишить таку „мітку” у психіці, що, видужавши, він раптом перед відкритими дверцями ліфта згадає про неї і від однієї думки про те, що ось варто зробити крок - і знову заболить серце, забракне повітря і зробиться зле. Людиною починає заволодівати клаустрофобія - страх замкнутого простору.
А ось, так би мовити, свідчення з перших вуст, і належить воно відомому американському акторові Уїллу Сміту: „Взагалі-то я не дуже комфортно почуваю себе у воді. Одного разу в дитинстві, коли я плавав, хтось кинув у воду хліб, і риби почали бити хвостами мене по голові. Ці спогади, можу сказати, пригнічують. Коли купаюся, мені завжди потрібен рятувальний круг...”
Правильно вважається: „Відсутність страху - глупство, перманентний страх - подвійне глупство”. Що ж, так, очевидно, влаштована психіка фобіка - він сильно, часто зовсім безпідставно, перебільшує небезпеку, яка йому нібито загрожує, він здатен надзвичайно швидко пройнятися чимсь абсолютно безглуздим. Нав'язливий страх звиває своє кубельце, і тепер він, подібно орлу, який постійно мучить міфічного Прометея, не випустить жертву зі своїх кігтів. До речі, людина усвідомлює, що її побоювання не варті ламаного шеляга, проте взяти себе в руки не може. Всередині фобіка наче клацає якийсь тумблер, після чого його, і так зацикленого, вже тіпає, як осиновий листок...
Цілий „сад фобій”...
Надуманих страхів - ціле море. Дослідники вважають, що нині їх налічується понад п'ятсот. А оскільки людство не стоїть на місці, а невпинно розвивається, то перелік фобій поповнюється новими й новими назвами.
Фобії старі, як світ. Перший діагноз цієї недуги, що дійшов до нас: „Його лякає дівчина, яка грає на флейті. Тільки-но він чує першу ноту мелодії, котру виконує флейтистка, його охоплює страх”, - поставив не хто інший, як давньогрецький лікар Гіппократ, що його вважають батьком медицини. Флейта грецькою - авлос, звідси й авлофобія.
Не вільні від фобій не тільки звичайні люди, а й багато великих. Історія зберегла силу подібних свідчень. Наприклад, великий полководець усіх часів і народів Наполеон Бонапарт боявся коней (гіпофобія) і почував складні емоції від білого кольору (лейкофобія). Не виключено, що саме тому, з метою приховати нав'язливі острахи імператора, живописці зображали його на парадних портретах верхи на білому коні.
Не всім, мабуть, відомо, що російський цар Петро І все життя також був підвладний двом фобіям - йому ставало не по собі, коли він бачив комах (акарофобія), також він відчував патологічний дискомфорт, якщо йому доводилося працювати у просторому приміщенні з високою стелею (екофобія плюс спацефобія). Ті, хто побував на екскурсіях у його петербурзькому будиночку, напевне звертали увагу на низьку фальшстелю, підвішену до справжньої високої. Зробили це за наполяганням самодержця - так досягався ефект „затишної шкатулки”, які він полюбляв.
Не секрет, що страх бути отруєним набув у Йосипа Сталіна форми манії (токсикофобія). А пересуваючись по країні, він віддавав перевагу виключно машині чи потягу і ніколи не користувався літаком. Мабуть, тому він у роки Великої Вітчизняної війни жодного разу не побував на фронті. Сталін, очевидно, страждав і на сомніфобію - страх лягти спати. Він працював ночами і засинав під ранок, коли вже був зовсім знеможений.
Побоювався, що його заживо поховають (тафофобія) наш великий письменник Микола Гоголь. Відомі декілька письмових розпоряджень друзям поховати його тільки тоді, коли будуть наявні ознаки трупного розкладення. Хоча не виключено, що передчуття його не зраджувало. Стверджують, що коли, готуючись переховати прах Миколи Васильовича, гроб з його останками розкрили, то виявили, що він лежить... на боці. Цілком можливо, що Гоголя поховали, коли він був у стані летаргічного сну.
Знаменитого художника Михайла Врубеля все життя переслідувала калігінефобія - він боявся тих жінок, які йому подобалися. Можливо, причиною цього було його нещасливе юнацьке кохання, після якого він порізав собі ножем груди. Цікаво, що, ніяковіючи перед тими, до кого художник відчував сильні й чисті почуття, він без усілякого сорому кидався в обійми продажних жінок.
Добровільно звів залізну завісу між собою та всім навколишнім світом американський мільйонер Говард Х'юз. Патофобія (страх перед хворобами, що, до речі, мучив і Гоголя) і молізмофобія (страх бути інфікованим) зробили його справжнім відлюдником. Він намагався не доторкатися голими руками до дверних ручок, а під час їжі - до виделок і ложок, наказав винести з кімнат усі предмети, які могли б накопичувати порох. Х'юз жодної секунди не міг обійтися без серветок, весь час протираючи ними обличчя і руки. В останні місяці життя він майже нічого не їв і не пив. У склянку наливали дистильовану воду, а Х'юзу здавалося, що вона брудна...
А ось декілька прикладів, що стосуються наших сучасників. Мадонна потерпає від самої думки, що у неї можуть з'явитися зморшки (ратифобія), а тому згодна на болючі уколи - застосовуються дорогі препарати із зміїної отрути. Відомий тенісист Андре Агассі на дух не переносить павуків (арахнофобія), Арнольд Шварценеггер, непереможний Термінатор, а нині губернатор Каліфорнії, на відміну від Мадонни, панічно боїться уколів. Ліфти й усілякі підйомники змушують труситися від страху Сільвестра Сталлоне. Великих зусиль коштувало йому знятися у фільмі „Скелелаз”. Над Томом Крузом постійно нависає дамоклів меч пеладофобії - настільки він боїться облисіти. А Кім Бессінджер місяцями не виходить з дому, аби уникнути чужих доторкань (афенфосмофобія). „Машиніст” Андрій Макаревич, на відміну від Йосипа Сталіна, не визнає потягів, і це у нього на рівні фобії. Макколей Калкін (згадайте фільм „Сам удома”) боїться вийти на людний майдан (агорафобія).
А ось вам приклад шкільної фобії, яка навіть стала предметом заздрості багатьох англійських школярів. Джеммі Мейсі лише одинадцять років. Діставши травму ребра, вона півтора місяця не відвідувала заняття і дуже переживала через це. Проте, одужавши, вона побувала на уроках тільки двічі упродовж трьох місяців. Річ у тім, що сама лише думка про школу викликала у неї неконтрольовані напади паніки.
„Джемма сильно відстала, всі її друзі пішли далеко вперед, - розповідає мама дівчинки. - Вона почала вигадувати всілякі приводи, щоб не ходити на заняття. Постійно плакала, трусилася. Ми силою змушували її ходити до школи, аж поки нам не сказали, що робити цього не слід”.
Лікарі порекомендували Джеммі пройти курс лікування у спеціальному відділенні для хворих на шкільну фобію. Діагноз у всіх, хто перебував там, однаковий - страх перед відвідуванням уроків.
Цікава цифра: на думку американських психологів, від фобій потерпають від 5 до 15 відсотків населення США.
Нещодавні вибухи на борту російських літаків, які спричинилися до загибелі пасажирів та екіпажів, сприяли різкому збільшенню тих, що страждають на аерофобію, - в Москві, наприклад, таких 15 відсотків, причому кожний п'ятий із них уже нізащо не сяде в літак.
Ще один свіженький приклад - дослідники з Кембріджа, опитавши тисячу осіб, прийшли до висновку, що п'ята частина цих людей піддані... фінансовій фобії. Майже у половини, коли вони мають справу з грошима, робиться частішим серцебиття, у 15% спостерігається втома, хворобливий стан, а в 11% - запаморочення. Отже, від фінансової фобії у Великобританії страждає понад 9 мільйонів осіб, серед яких більше жінок і молоді.
Фобій, як бачимо, безліч, до них схильні практично всі, різною, звісно, мірою - від легкого неприйняття чогось до повної капітуляції перед ним...
Як боротися з фобією
Спробуйте спочатку розібратися в собі - звідки, чому, за яких обставин зародився у вас нав'язливий страх перед кимось або чимось, і подумки дати установку: та це ж зовсім не страшно, я дуже все перебільшую, Господи, якою нісенітницею зайнята моя голова і т. ін. Надайте таким сеансам самонавіювання системність, і, цілком можливо, від фобії вдасться позбавитися.
Знову ж таки, немалу роль можуть відіграти звичайні фізичні вправи. У вас клаустрофобія? Ви зайшли до тісної кімнатки і вам, як завжди, стало зле? Знайте, що спричинює це потужний викид адреналіну! Його завжди забагато у крові, коли людина відчуває страх. Пострибайте в такому разі зі скакалкою, відіжміться багато разів від підлоги, попрацюйте з гантелями - і вам стане легше. Фізкультура „з'їсть” адреналін, як вітер і сонце - туман...
До арсеналу боротьби з фобіями нині включені й комп'ютерні ігри. Вони, як встановили дослідники із Квебекського університету (Канада), здатні допомогти тим, хто відчуває страх перед висотою, замкнутим простором або, скажімо, всілякими комашками-мурашками. Наприклад, арахнофобам (тим, хто боїться павуків) рекомендовано регулярно грати у гру Half-life, де цих самих павуків - сила-силенна. Так би мовити, клин клином вибивати. До речі, можна це робити не тільки віртуально, а й насправді. Ви панічно боїтеся гризунів? Купіть на пташиному ринку хом'ячка, змусьте себе ніжно піклуватися про нього, і ваші страхи перед цими тваринками поступово розвіються.
Ну, а якщо фобія набула характеру справжньої хвороби, тоді без лікаря, кваліфікованого психіатра або ж психолога не обійтися...
Особисто у мене є одна єдина фобія, тобто клаустрофобія, я ніколи сама не їжджу у ліфті, колись в дитячому віці, я застрягла у ліфті, і пробула там 15 хвилин... сама... мені здалося, що пройшла вічність... до цих пір... не їжджу ліфтами сама, навіть з чоловіком і то з трудом... він з цього сміється, а мені не до сміху... так що тішу себе тим, що корисно для здоров"я підніматися і опускатися пішки . З цією хворобою я ніяк не можу поборотися... хоча якщо з кимось сідаю до ліфта, то це вже й так добре...
А чи присутній у Вас форумчани якийсь страх перед чимось?
Мені теж чоловік не вірить, весь час підколює та жартує наді мною, але це не допомагає. 
Та ще всякі фільми ужасів любила дивитися, може ще від того... 
