Евтаназія право на смерть
#1
Відправлено 02 листопад 2008 - 09:33
Оксфордський словник трактує слово «евтаназія» у три способи. По-перше, це спокійна, легка смерть. По-друге, засіб, необхідний для цього. По-третє — акт зі здійснення такої смерті. Тобто словник говорить лише про форми смерті, але не дає їм етичної оцінки. У противному разі будь-якого маніяка-отруйника можна було б за формальними ознаками записати в гуманісти.
Сучасна етика припускає: коли є прийнятним, що смерть може бути благом, то форма помирання не повинна обговорюватися й оцінюватися якось відокремлено, а лише в сукупності явищ. Адже фашистська пропаганда, виправдовуючи масове знищення розумово та фізично неповноцінних людей, спекулювала саме на цій двозначності терміна «евтаназія», що хитається між процесом і результатом.
За останні півстоліття в етиці сталися дуже серйозні зміни. І сам давньогрецький термін «легка смерть» стосовно сучасних обставин звучить як анахронізм. Життя увесь час йшло поперед етики. Ще критики Канта зрозуміли: багато речей в етиці є застарілими, й усі найважливіші етичні поняття необхідно піддати строго логічному аналізу. Результати були вкрай невтішні. Виявилося, що можливості абстрактного аналізу вичерпано, а моральні категорії так і не визначено. Вчені кинулися в іншу крайність — від «сухої» логіки у вир життя, до емпірики. В основному цим займалися англійці й американці в рамках соціології та психології моралі. Але й тут етика не знаходила свого головного адресата — конкретної радіючої та страждаючої людини. Те, що добре для групи, може утискувати особистість. І навпаки. Коли підходити за Енгельсом, що життя — це форма існування білкових тіл, то «за кадром» залишаються соціальні та моральні проблеми. Якщо підходити до проблеми життя соціологічно, що це діяльність на благо суспільства, то нерозв’язаними залишаються біологічні та моральні проблеми.
Новітній період, у рамках якого нині розглядають і питання про те, що таке евтаназія, називають прикладною етикою. Він передбачає дуже чітке розмежування етичних категорій залежно від того, до чого їх застосовують. У нашому разі це — біоетика, і в її рамках точаться, наприклад, дискусії про аборти, про моральний статус ембріона і про евтаназію.
Якщо у пацієнта діагностовано невиліковне захворювання з несприятливим прогнозом, і йому залишається жити не більш як півроку, то він повинен двічі усно й один раз письмово попросити про евтаназію. Такі умови законодавчо закріплено за вищезгаданою процедурою в американському штаті Орегон. При цьому пацієнт має бути при повному розумі і дієздатним, інтервал між заявами повинен становити не менш як два тижні, а діагноз про невиліковність мають підтвердити два лікарі. Смертельна доза призначається лікарем і приймається самим пацієнтом.
У Японії легалізацію евтаназії підтримують більш як 70% населення і понад 80% медиків. Однак лікарю, котрий відключив систему життєзабезпечення, загрожує в’язниця, і кілька японських лікарів за такою статтею вже сидять. Проте японські ініціатори цього законопроекту створили стотисячну громадську організацію під назвою «смерть із гідністю» і вже зібрали близько 150 тис. підписів на підтримку майбутнього закону.
На цих двох прикладах ми бачимо, що розвинені країни однаково уважно ставляться до проблем як активної (пряме переривання життя), так і пасивної (непідтримання життєдіяльності) евтаназії. У Японії це може бути зумовлено традиційним ставленням японської культури до смерті, у США — абсолютизацією права людини на максимально повну свободу особи. Але культури цих країн, і етнічні, і політичні, так і не вирішили для себе, що таке життя людини. Є воно найвищою цінністю, чи найвища цінність — це відсутність страждань у житті?
У першому випадку це суто релігійний погляд. Церкви, і не тільки християнські, у переважній більшості засуджують евтаназію, прирівнюючи її до вбивства або самогубства. У другому — це суто технологічний погляд на проблему. На нього впливають такі не дуже моральні чинники, як перенаселення, загальне старіння суспільства, котре знижує його продуктивність, поступовий перерозподіл бюджету не на користь працюючих, а на користь непрацездатних, хворих і підстаркуватих.
Є три підходи до проблеми евтаназії, і всі вони поки ведуть у глухий кут.
1. Якщо смерть розуміти традиційно, як зупинку всіх функцій людського організму, то про евтаназію взагалі не можна вести мову.
2. Якщо смерть — це позбавлення від безглуздих страждань при незворотних процесах вмирання, то евтаназія — це просто вибір між смертю і смертю, довгою або швидкою.
3. Якщо головним вважати смерть мозку, то евтаназії підлягають і підлягатимуть дедалі чисельніші групи хворих, а тим більше вмираючих. У цього аспекту є ще досить похмурі групи союзників в особі прибічників трансплантації внутрішніх органів.
Смерть — це закон чи порушення закону? З погляду природи — закон. З погляду людини — ні. Тому проблеми евтаназії зачіпають ще й проблему смиренності людини перед природними процесами або небезпідставного бунту, який межує з гординею.
Якщо смерть це своєрідне алібі Бога, котрий доводить ірраціональним способом його існування, то чи має право людина втручатися в його волю лише з людських спонукань?
Виникає також питання про милосердя. Оскільки ця чеснота пов’язана з благом інших. А позаяк життя прийнято вважати благом, то милосердя вимагає, щоб інші його зберігали або продовжували. Але якщо евтаназія — це смерть людини задля її власного блага, то милосердя має висловлюватися на користь евтаназії?
Людина при повному розумі може дати оточуючим право дозволити їй померти або вбити її. А якщо вона не здатна прийняти таке рішення? Тут милосердя входить у найгостріший конфлікт зі справедливістю. Кожна людина хоч одного разу припускає, що її життя глибоко нещасне, що вона тягар для інших і задля їхнього блага їй було б краще піти з життя. Ці думки загострюються у кого навесні, у кого в максимально темну пору року, а в кого і просто з похмілля. Є нації й етноси, більш схильні до самогубств без якихось видимих економічних чи соціальних причин.
Тепер припустимо, що таку націю завойовує, байдуже яким шляхом — військовим, через «возз’єднання» чи законні вибори, — диктатор, подібний до Гітлера. Поза сумнівом, він заохотить геноцид слабких, хоч би яким терміном це називали.
Що можна протипоставити такій долі, коли з усього вищезгаданого напрошується сумний висновок — філософія однозначно не відповідає на цей виклик хоча б тому, що не в змозі відповісти однозначно ні на що. Це, радше, наука постановки запитань, а не отримання відповідей. Медицина, юриспруденція, політика — також, і вони в кращому разі лише інструменти в руках різних господарів життя.
Відповісти на цей виклик може лише культура. Не Міністерство культури, звісно, а сукупність традиційних уявлень нації про добро та зло. Але виражена не в законодавчих актах, а в поведінкових стереотипах. Вони різняться від філософії тим, що дають своєрідну естетичну оцінку — так гарно поводитись, а так негарно. Тобто дають можливість ніби побачити вчинок і його результат. У примітивних народностей існувала традиція залишення старих і немічних членів племені напризволяще. Фольклорні джерела свідчать, що і слов’янам ця традиція була не чужа. Ця, за визначенням, «пасивна евтаназія» вважалася з погляду первісної культури благом і нормою. Тепер культура, схоже, змінила ставлення до евтаназії, але залишила за собою таке ж право судити про неї. Українська культура ще довго залишиться патріархальною за своїм світовідчуттям. Але ця особливість може дозволити їй уникнути диявольської спокуси «наздогнати і перегнати» Америку, наприклад, в галузі евтаназії. Ми ж часто хочемо «сделать сказку былью»? Не дуже рахуючись із тим, що практик завжди є страшним кошмаром для теоретика.
Однак це доти, доки перед нами особисто не постане проблема вибору — погодитися з найкращих міркувань на вбивство близької людини чи всупереч усякій логіці наполягати на підтриманні в ній іскри життя. Читачі цих рядків напевне бачили невиліковно хворих, які закінчили свої дні в жахливих муках і завдавали страждань іншим. Але бачили і тих умираючих, хто дав своєму оточенню приклад справжньої мужності та людської гідності, надихнувши їх на життя. Сильна риса української культури в тому, що в глибині вона дійсно духовна, первісно-магічна. А отже, «працює» з такою категорією, як віра. У насправді серйозних питаннях буття українці дуже часто сподіваються на диво. Можна критикувати непрактичність такого підходу, але людина без віри — моральна потвора. Доведено історією… Та, однак, останньою помирає не людина, а надія.
Джеркало тижня.
#2
Відправлено 03 листопад 2008 - 08:56
Це особисто моя думка. Церква звичайно вважає такий вчинок вбивством.
#3
Відправлено 03 листопад 2008 - 09:04
Колись читав, здається в ізраілі в мед. закладах щоб не брати гріха на душу чинили так: медсеструлька щоранку приходить до "безнадійного" пацієнта і додає на таймері зворотнього відліку 24 години (чи якісь менші проміжки). Коли пацієнт дозріває і жадає смерти - вона просто "забуває" ресетнути таймер і коли збігають останні секунди земної подорожі бідолахи - бездушна машина холоднокровно і байдуже впорскує йому в жили своїм механічним поршнем смертельну дозу цілющої еутаназії.. Таким чином медперсонал позбавляє себе видовища коли тра тиснути кніпку і тутже спостерігати як пацієнт корчиться і б'ється в передсмертних конвульсіях.
Хоча з морально-етичної точки зору то здається один хрін.. Але річ потрібна! Бо декому справді то житіє вже остогидло
#4
Відправлено 03 листопад 2008 - 09:08
#5
Відправлено 03 листопад 2008 - 09:22
Ось такий суперечливий коментар.

Майстер улюблених іграшок :)
#6
Відправлено 03 листопад 2008 - 09:44
А люди, навіть хворі на рак в останній стадії, навіть відчуваючи надзвичайні муки, вони так хочуть жити! Це знає лише той, хто пережив таку хворобу і смерть близької людини.
#7
Відправлено 03 листопад 2008 - 14:15
Є звичайно і випадки, коли кома і т. п., тоді дозвіл дають родичі.
В деяких країнах діє закон про евтаназію, хтось там таки "натискає" кнопочку....
#8
Відправлено 03 листопад 2008 - 14:46
мамаПашіЖені (3.11.2008, 9:44) писав:
А люди, навіть хворі на рак в останній стадії, навіть відчуваючи надзвичайні муки, вони так хочуть жити! Це знає лише той, хто пережив таку хворобу і смерть близької людини.
Мама мого чоловіка вмирала тиждень від раку, саме вмирала, (лікувалась довго і тяжко) потрошечку, то те відкаже, то інше.....Вмирала на очах у нас.......Крім трамадолу нічого не кололи(бо бачте вона не за пропискою тут знаходилась....). Якби можна було їй щось вколоти чи дати, щоб вона вмерла відразу і безболісно - то я б це зробила. Царство їй небесне.....
#9
Відправлено 06 листопад 2008 - 02:25
#10
Відправлено 17 грудень 2008 - 13:10
#11
Відправлено 18 січень 2009 - 17:27
- Бог нам дає нам лише ті випробуванні в житті, які ми можемо подолати;
- Евтаназія - це в деякій по суті самогубство, а самогубство - один з найбільших гріхів.
#12
Відправлено 18 січень 2009 - 17:51
#13
Відправлено 21 червень 2009 - 18:28
Особисто в мене не підніметься рука ввімкнути ту кнопку для когось (бодай для домашньої тварини). Але людина, яка вмирає в муках, має право на вибір і на кнопку.
#14
Відправлено 15 серпень 2009 - 10:49

Красавицы могут всё
Красавиц счастливей нет
Они никогда не плачут
У них не бывает бед (В.Меладзе)
#15
Відправлено 15 серпень 2009 - 10:59
Я проти.
#16
Відправлено 15 серпень 2009 - 11:19
Користувач подумав і додав через 9 хв.:
Руня (15.8.2009, 11:59) писав:
Я проти.
Тут однозначно,що лікар падлюка.
#17
Відправлено 15 серпень 2009 - 18:05

Красавицы могут всё
Красавиц счастливей нет
Они никогда не плачут
У них не бывает бед (В.Меладзе)
#18
Відправлено 15 серпень 2009 - 20:13
#19
Відправлено 16 серпень 2009 - 11:35

Допомога

























- 


[/url]











