[Антік]

Світова громадськість у черговий раз зіштовхнулася з запитаннями, на які ніхто так і не дав однозначної відповіді. Чи має право людина добровільно піти з життя? Чи мають право інші прийняти за неї це рішення? Чи виправдовують фізичні страждання або тривала відсутність видимих ознак свідомості фактичне убивство, хоча б і з милосердя?

Оксфордський словник трактує слово «евтаназія» у три способи. По-перше, це спокійна, легка смерть. По-друге, засіб, необхідний для цього. По-третє — акт зі здійснення такої смерті. Тобто словник говорить лише про форми смерті, але не дає їм етичної оцінки. У противному разі будь-якого маніяка-отруйника можна було б за формальними ознаками записати в гуманісти.

Сучасна етика припускає: коли є прийнятним, що смерть може бути благом, то форма помирання не повинна обговорюватися й оцінюватися якось відокремлено, а лише в сукупності явищ. Адже фашистська пропаганда, виправдовуючи масове знищення розумово та фізично неповноцінних людей, спекулювала саме на цій двозначності терміна «евтаназія», що хитається між процесом і результатом.

За останні півстоліття в етиці сталися дуже серйозні зміни. І сам давньогрецький термін «легка смерть» стосовно сучасних обставин звучить як анахронізм. Життя увесь час йшло поперед етики. Ще критики Канта зрозуміли: багато речей в етиці є застарілими, й усі найважливіші етичні поняття необхідно піддати строго логічному аналізу. Результати були вкрай невтішні. Виявилося, що можливості абстрактного аналізу вичерпано, а моральні категорії так і не визначено. Вчені кинулися в іншу крайність — від «сухої» логіки у вир життя, до емпірики. В основному цим займалися англійці й американці в рамках соціології та психології моралі. Але й тут етика не знаходила свого головного адресата — конкретної радіючої та страждаючої людини. Те, що добре для групи, може утискувати особистість. І навпаки. Коли підходити за Енгельсом, що життя — це форма існування білкових тіл, то «за кадром» залишаються соціальні та моральні проблеми. Якщо підходити до проблеми життя соціологічно, що це діяльність на благо суспільства, то нерозв’язаними залишаються біологічні та моральні проблеми.

Новітній період, у рамках якого нині розглядають і питання про те, що таке евтаназія, називають прикладною етикою. Він передбачає дуже чітке розмежування етичних категорій залежно від того, до чого їх застосовують. У нашому разі це — біоетика, і в її рамках точаться, наприклад, дискусії про аборти, про моральний статус ембріона і про евтаназію.

Якщо у пацієнта діагностовано невиліковне захворювання з несприятливим прогнозом, і йому залишається жити не більш як півроку, то він повинен двічі усно й один раз письмово попросити про евтаназію. Такі умови законодавчо закріплено за вищезгаданою процедурою в американському штаті Орегон. При цьому пацієнт має бути при повному розумі і дієздатним, інтервал між заявами повинен становити не менш як два тижні, а діагноз про невиліковність мають підтвердити два лікарі. Смертельна доза призначається лікарем і приймається самим пацієнтом.

У Японії легалізацію евтаназії підтримують більш як 70% населення і понад 80% медиків. Однак лікарю, котрий відключив систему життєзабезпечення, загрожує в’язниця, і кілька японських лікарів за такою статтею вже сидять. Проте японські ініціатори цього законопроекту створили стотисячну громадську організацію під назвою «смерть із гідністю» і вже зібрали близько 150 тис. підписів на підтримку майбутнього закону.

На цих двох прикладах ми бачимо, що розвинені країни однаково уважно ставляться до проблем як активної (пряме переривання життя), так і пасивної (непідтримання життєдіяльності) евтаназії. У Японії це може бути зумовлено традиційним ставленням японської культури до смерті, у США — абсолютизацією права людини на максимально повну свободу особи. Але культури цих країн, і етнічні, і політичні, так і не вирішили для себе, що таке життя людини. Є воно найвищою цінністю, чи найвища цінність — це відсутність страждань у житті?

У першому випадку це суто релігійний погляд. Церкви, і не тільки християнські, у переважній більшості засуджують евтаназію, прирівнюючи її до вбивства або самогубства. У другому — це суто технологічний погляд на проблему. На нього впливають такі не дуже моральні чинники, як перенаселення, загальне старіння суспільства, котре знижує його продуктивність, поступовий перерозподіл бюджету не на користь працюючих, а на користь непрацездатних, хворих і підстаркуватих.

Є три підходи до проблеми евтаназії, і всі вони поки ведуть у глухий кут.

1. Якщо смерть розуміти традиційно, як зупинку всіх функцій людського організму, то про евтаназію взагалі не можна вести мову.

2. Якщо смерть — це позбавлення від безглуздих страждань при незворотних процесах вмирання, то евтаназія — це просто вибір між смертю і смертю, довгою або швидкою.

3. Якщо головним вважати смерть мозку, то евтаназії підлягають і підлягатимуть дедалі чисельніші групи хворих, а тим більше вмираючих. У цього аспекту є ще досить похмурі групи союзників в особі прибічників трансплантації внутрішніх органів.

Смерть — це закон чи порушення закону? З погляду природи — закон. З погляду людини — ні. Тому проблеми евтаназії зачіпають ще й проблему смиренності людини перед природними процесами або небезпідставного бунту, який межує з гординею.

Якщо смерть це своєрідне алібі Бога, котрий доводить ірраціональним способом його існування, то чи має право людина втручатися в його волю лише з людських спонукань?

Виникає також питання про милосердя. Оскільки ця чеснота пов’язана з благом інших. А позаяк життя прийнято вважати благом, то милосердя вимагає, щоб інші його зберігали або продовжували. Але якщо евтаназія — це смерть людини задля її власного блага, то милосердя має висловлюватися на користь евтаназії?

Людина при повному розумі може дати оточуючим право дозволити їй померти або вбити її. А якщо вона не здатна прийняти таке рішення? Тут милосердя входить у найгостріший конфлікт зі справедливістю. Кожна людина хоч одного разу припускає, що її життя глибоко нещасне, що вона тягар для інших і задля їхнього блага їй було б краще піти з життя. Ці думки загострюються у кого навесні, у кого в максимально темну пору року, а в кого і просто з похмілля. Є нації й етноси, більш схильні до самогубств без якихось видимих економічних чи соціальних причин.

Тепер припустимо, що таку націю завойовує, байдуже яким шляхом — військовим, через «возз’єднання» чи законні вибори, — диктатор, подібний до Гітлера. Поза сумнівом, він заохотить геноцид слабких, хоч би яким терміном це називали.

Що можна протипоставити такій долі, коли з усього вищезгаданого напрошується сумний висновок — філософія однозначно не відповідає на цей виклик хоча б тому, що не в змозі відповісти однозначно ні на що. Це, радше, наука постановки запитань, а не отримання відповідей. Медицина, юриспруденція, політика — також, і вони в кращому разі лише інструменти в руках різних господарів життя.

Відповісти на цей виклик може лише культура. Не Міністерство культури, звісно, а сукупність традиційних уявлень нації про добро та зло. Але виражена не в законодавчих актах, а в поведінкових стереотипах. Вони різняться від філософії тим, що дають своєрідну естетичну оцінку — так гарно поводитись, а так негарно. Тобто дають можливість ніби побачити вчинок і його результат. У примітивних народностей існувала традиція залишення старих і немічних членів племені напризволяще. Фольклорні джерела свідчать, що і слов’янам ця традиція була не чужа. Ця, за визначенням, «пасивна евтаназія» вважалася з погляду первісної культури благом і нормою. Тепер культура, схоже, змінила ставлення до евтаназії, але залишила за собою таке ж право судити про неї. Українська культура ще довго залишиться патріархальною за своїм світовідчуттям. Але ця особливість може дозволити їй уникнути диявольської спокуси «наздогнати і перегнати» Америку, наприклад, в галузі евтаназії. Ми ж часто хочемо «сделать сказку былью»? Не дуже рахуючись із тим, що практик завжди є страшним кошмаром для теоретика.

Однак це доти, доки перед нами особисто не постане проблема вибору — погодитися з найкращих міркувань на вбивство близької людини чи всупереч усякій логіці наполягати на підтриманні в ній іскри життя. Читачі цих рядків напевне бачили невиліковно хворих, які закінчили свої дні в жахливих муках і завдавали страждань іншим. Але бачили і тих умираючих, хто дав своєму оточенню приклад справжньої мужності та людської гідності, надихнувши їх на життя. Сильна риса української культури в тому, що в глибині вона дійсно духовна, первісно-магічна. А отже, «працює» з такою категорією, як віра. У насправді серйозних питаннях буття українці дуже часто сподіваються на диво. Можна критикувати непрактичність такого підходу, але людина без віри — моральна потвора. Доведено історією… Та, однак, останньою помирає не людина, а надія.

Джеркало тижня.

[Антік]

Я вибрала 2 варіант. Тому що і справді є випадки, коли хворий сам просить, щоб йому відімкнули апарат підтримки життєдіяльності. Коли біль кожного дня така нестерпна, що простіше і легше буде померти... Тільки не знаю, який лікар з легкість зможе таке зробити...

Це особисто моя думка. Церква звичайно вважає такий вчинок вбивством.

[Rimas]

так, еутаназіотерапія - складне питання. :-/
Колись читав, здається в ізраілі в мед. закладах щоб не брати гріха на душу чинили так: медсеструлька щоранку приходить до "безнадійного" пацієнта і додає на таймері зворотнього відліку 24 години (чи якісь менші проміжки). Коли пацієнт дозріває і жадає смерти - вона просто "забуває" ресетнути таймер і коли збігають останні секунди земної подорожі бідолахи - бездушна машина холоднокровно і байдуже впорскує йому в жили своїм механічним поршнем смертельну дозу цілющої еутаназії.. Таким чином медперсонал позбавляє себе видовища коли тра тиснути кніпку і тутже спостерігати як пацієнт корчиться і б'ється в передсмертних конвульсіях.
Хоча з морально-етичної точки зору то здається один хрін.. Але річ потрібна! Бо декому справді то житіє вже остогидло

[Луська]

Мені здається, що залишати людину жити, але при цьому безмірно страждати - не гуманно. Якщо хворий погоджується або просить "допомогти" померти, то це цілком можливо. Я з власного досвіду знаю, коли людині похилого віку не могли зробити укол морфію (тому що це було не сумісне з життям), а муки були настільки сильні, що вона благала, щоб її убили...Таке бачити і чути дуже важко, надзвичайно.

[Щасливий татусь]

Вона потрібна, але так як це написано у другому варіані опитування. але вона нині нам не потрібна, - наше суспільство до цього не готове. З таки законом знаєте скільки зявиться безнадійно хворих? буде багато зловживань. А людям хворим на рак, коли вже дуже сильні уколи тримають всього годину, вона необхідна, для чого та людина має мучитися ще 4-7 днів у страшних смертельних муках. Най хоч помре спокійно у ві сні. Хіба вонга цього не заслужила?
Ось такий суперечливий коментар.

[Time Out]

Мені цікаво, хто зміг би відключити систему життєзабезпечення безнадійно хворій людині, навіть тій, що в комі роками лежить? Отак підійти - і нажати кнопочку? Чи "забути" цю кнопочку нажати? У мене б рука нізащо б не піднялася?
А люди, навіть хворі на рак в останній стадії, навіть відчуваючи надзвичайні муки, вони так хочуть жити! Це знає лише той, хто пережив таку хворобу і смерть близької людини.

[Антік]

мамаПашіЖені, трішки не зрозіміли. Евтаназія - це також коли хворий сам просить відключити системи життєзабезпечення.
Є звичайно і випадки, коли кома і т. п., тоді дозвіл дають родичі.
В деяких країнах діє закон про евтаназію, хтось там таки "натискає" кнопочку....

[varvara]

 мамаПашіЖені (3.11.2008, 9:44) писав:

Мені цікаво, хто зміг би відключити систему життєзабезпечення безнадійно хворій людині, навіть тій, що в комі роками лежить? Отак підійти - і нажати кнопочку? Чи "забути" цю кнопочку нажати? У мене б рука нізащо б не піднялася?
А люди, навіть хворі на рак в останній стадії, навіть відчуваючи надзвичайні муки, вони так хочуть жити! Це знає лише той, хто пережив таку хворобу і смерть близької людини.

Мама мого чоловіка вмирала тиждень від раку, саме вмирала, (лікувалась довго і тяжко) потрошечку, то те відкаже, то інше.....Вмирала на очах у нас.......Крім трамадолу нічого не кололи(бо бачте вона не за пропискою тут знаходилась....). Якби можна було їй щось вколоти чи дати, щоб вона вмерла відразу і безболісно - то я б це зробила. Царство їй небесне.....

Повідомлення від модератора гра з вогнем

перевіряйте теги у повідомленнях до або після публікування. наступного разу буде порушення.

[мягенька]

Я вважаю, що не людям вирішувати долю людини... і не нам ставити дату смерті... але якщо Бог поставив людині померти від важкої невиліковної хвороби сьогодні, то ми не маємо права силою примушувати людину жити... і то... не жити, а існувати і мучитися... кожна людина відчуває смерть в останній день, останню годину, останню хвилину... і коли в хворого немає рідних, немає нікого, він страшенно мучиться і завдає клопоту іншим... відчуває себе обузою для всіх... і саме головне відчуває, що прийшов її час, а ми примушуємо її терпіти все... біль, розпач... щодня селимо в її серце ненависть до життя... то це не правильно... і я не вважаю що ця процедура = вбивству... якщо вашій дитині неприємно кататися на "веселих гірках", то ви не будете примушувати сидіти її там, бо так треба, бо ви вже купили квитки і хочете щоб вона каталася... це не правильно... то для чого примушувати людину жити, проти її волі?... якщо Богу угодно щоб цей хворий прожив ще, то Він дасть їй ще час, а якщо її час вийшов, то безглуздо робити все, аби заставити людину "жити"... це не правильно... і є більшою помилкою, ніж відключка апарату...

[Наталюсик]

Думаю, що є випадки, коли власне не варто ни силу утримувати людину при житті (якщо цежиттямможна назвати). Ліпше прислухатись до бажання вмираючого і забезпечити спокійну смерть, але я чесно не уявляю наскільки відповідальні, непідкупні е ще Бог знає які повинні бути люди, що вирішуватимуть чи у випадку даної особи можна використати можливість евтаназії. В такому світі як є, я собі просто не можу такої людини уявити, а без таких людей евтаназія перетвориться на звичайне вбивство на замовлення. Десь років 2-3 тому в США, не пам"ятаю докладно де, була історія про жіночку Террі, яка після якоїсь аварії впала в кому, потім вибудилась здається, але в мозку за той час відбулись невідворотні зміни і вона 15 здається років лежала в лікарні як рослинка, вегетуючи. За той час її чоловік не розлучився з нею, а оплачував її утримання при житті. Але завів сім"ю і дітей. І от в якийсь момент він захотів одружитись на матері своїх дітей і дав згду на евтаназію дружини. Її батьки просили його, щоб розлучився з нею і що вони самі утримуватимуть її. Але він не хотів звичайного розлучення, бо вони мали церковний шлюб, котрого за таких обставин церква б не уневажнила, а він хотів вдруге в церкві шлюб брати, бо мол дуже віруючий. І от приклад зловживання. Не осуджую того чоловіка, що хотів сім"ю, але якщо батьки брали на себе обов"язок її утримувати, чомувін просто з нею не розлучився, раз такийрелігійний? Ну взяв би офіційний шлюб в ЗАГСІ тим разом. Це дуже важка ситуація, але я от не дуже впевнена, що в цьому випадку евтаназія була благом. А ще "злі язики" подейкували теж, що залежало йому на страховці, яку отримав би по смерті дружини.

[Lacky_]

Гадаю, що багато кому не сподобається моя думка, але я проти евтанзії. Оскільки вважаю, що кожній людині Бог подарував життя і лише Він має право його забрати. З цього приводу маю думки:
- Бог нам дає нам лише ті випробуванні в житті, які ми можемо подолати;
- Евтаназія - це в деякій по суті самогубство, а самогубство - один з найбільших гріхів.

[Сеструлька]

Моя бабушка,царство ей небесное,умирала от рака, она сгорела просто за какой-то месяц и умирала в страшных страданиях, а наше идиотское государство устроенно так,что человек умирает, а врач обычный не имеет права прописывать сильнодействующие препараты,нужно обращаться к онкологу(не буду описывать как везти в больницу на другой конец города человека,которому больно пошевелить даже рукой) и тот прописывает трамадол в таблетках,он конечно не действует, поэтому снова надо ехать туда же и выписывают трамадол в инъекциях, что тоже бесполезно, потом снова поездка и морфий в такой дозе,что помогает и нач и т.д. Короче я ответила лише у виняткових випадках слід дозволяти здійснити евтаназію." потому что люди в таком положении очень часто этого хотят и никто не в праве за это их судить, никому не пожелаю таких испытаний перед смертью и считаю это просто нечестным.

[Alexis]

Сеструлька, я з цим погоджуюся. Дивитися на хворого, якого катує біль і не мати змоги допомогти - те саме, що байдуже дивитися на інше катування. У моїй родині на один випадок ми мали достатньо наркотиків (передали люди, в котрих вони залишилися), тому рідна мені людина померла сама, але без страшних мук. В інших випадках були нестерпні страждання.
Особисто в мене не підніметься рука ввімкнути ту кнопку для когось (бодай для домашньої тварини). Але людина, яка вмирає в муках, має право на вибір і на кнопку.

[Ptaszka]

Вважаю евтаназію вбивством. Практикуючі християни мене зрозуміють. Христос витерпів за нас набагато страшніші муки і фізичні, і моральні, але цим очистив нас від гріхів. Людина, яка за життя переносить важкі страждання, сама себе очищає перед Богом і у вічності їй вже буде не страшно, миті терпіння на землі набагато коротші від постійного терпіння після смерті...

[Руня]

В мене був маленький похресник. На той час йому було 4 місяці. Він лежав в лікарні разом з своєю мамою. І коли її пустили додому на вечір то нам зателефонували і повідомили що хлопчик помер. Однозначно: дитину відключили від тої системи (як вона там називається). А може він би вижив? До тепер не можу заспокоїтись. До речі лікар до "останього" ходив і вимагав грошей, хоч і не збирався рятувати дитину.
Я проти.

[yulia.ua.lv]

Я теж за евтаназію в окремих випадках. Просто не можливо дивитись на людей,які страждають. Який,наприклад,сенс протовжувати муки людині,яка і так ніколи не вийде з коми. Це вже по суті не людина. Або тим людям,які роками лежать прикуті до ліжка (паралізовані) і самі ні живі ні мертві і родичі біля них мучаються.

Користувач подумав і додав через 9 хв.:

 Руня (15.8.2009, 11:59) писав:

В мене був маленький похресник. На той час йому було 4 місяці. Він лежав в лікарні разом з своєю мамою. І коли її пустили додому на вечір то нам зателефонували і повідомили що хлопчик помер. Однозначно: дитину відключили від тої системи (як вона там називається). А може він би вижив? До тепер не можу заспокоїтись. До речі лікар до "останього" ходив і вимагав грошей, хоч і не збирався рятувати дитину.
Я проти.

Тут однозначно,що лікар падлюка. Я взагалі не розумію тих лікарів,які на перед знають,що нічим не допомогти і далі як пилососи висмокчують з рідних гроші.

[Ptaszka]

yulia.ua.lv, який сенс питаєте? В родичах, які мучаються Від них і залежить цей сенс, бо сам лікар цей крок не зробить, а хворий завжди має надію вижити, тільки родичі деколи цю надію вбивають... А дійсно, нащо терпіти ? Це ж такий благородний вчинок, це ж для його ж (хворого) блага, щоб не мучився, бідолашний...А вони не думають, що можливо Бог і дав тому їхньому родичу такі страждання, щоб вся родина через молитву навернулася до Бога? І ця їхня щира постійна молитва здатна зцілити і безнадійного лежачого, і їхні душі за один раз, але ті неприємні ситуації чи горе, яке Бог допускає, маючи свої плани щодо нас ми ні в якому разі не хочемо терпіти, шукаючи вихід, добрий для всіх, а шукаємо вихід, який вигідний для нас

[Lile4ka]

я вибрала другий варіант--кожен має право на вибір,хоча прочитала допис Eleonorka, і задумалась---все таки ви праві

[рибка]

На це питання напевно однозначно відповісти нереально. Я вибрала 2-й варіант. Хоча інші люди не мають права відбирати у людини життя і ніколи не відомо,чи евтаназія була помилкою і людину могло б ще щось врятувати....Але коли людина страшно мучиться живучи, і просить такої допомоги вона має на це право. Хоча з християнської точки зору це і буде гріхом, але евтаназія це не вбивство і не самогубство.... І ще, як щодо тих часів коли не було ніяких систем підтримки життя, тоді люди помирали, то чи не є таким же гріхом людину тримати на цьому світі штучно...

[irunka]

Я теж обираю другий варіант.