[Коліжанка]

Бачу і в своїй сімї і в сімях друзів, що ті ревнощі дуже можуть отруїти життя. Одна справа, якщо ревнощі до минулого. Але коли є привід ревнувати чоловіка чи жінку в сімейному житті, тоді важко з цим жити. А інколи немає приводу, а як відрізнити оде від іншого? Може хтось розповість про вдалий досвід боротьби з ревнощам в сімейному житт?

[RedCat]

К сожалению не могу поделиться удачным опытом борьбы с ревностью... я её ещё не победла...у меня с ней война в самом разгаре! И не уверена, что когда-то прийдёт к своему логическому заврешению!
Я ничего не могу с собой поделать!!!! Я очень ревную мужа, как-то параноидально, неизлечимо, безудержно...И это вовсе не потому, что он даёт мне повод, нет! И не потому, что я ему недоверяю...Я, наверное, законченая собственница и очень страдаю от этого! Моя ревность живёт как-то сама по себе, отдельно от меня....ведь головой то я всё понимаю и знаю, что муж мне верен и очень любит меня, но ревность постоянно подсовывает мне под нос своё "а вдруг...", "а что если..." В воображении возникают картины от которых становится так больно (прям мазохизм какой-то!). Понапридумываю себе всякого бреда пока муж где-то задерживается, а потом приходит любимый, целует и оказывается, что он просто зашёл в магазин купить мне букет цветов
Эта ревность не даёт нормально дышать...Сколько ссор было из-за неё, сколько слов за которые теперь стыдно...Но всё повторяется снова, подлая ревность никак не хочет оставить меня в покое! Она воюейт с моим здравым смыслом, а я с ней! ведутся жестокие бои...с обоих сторон есть потери, но она снова и снова пробивает мою оборону и шепчет свои "а вдруг...", "а что если..."

[Коліжанка]

RedCat, У мене теж таке було, та і у чоловіка мого. Жах був один, ніби сперечалися хто в ревнощах спритніший))). Але я читала багато звідки беруться ревнощі. І що це може бути з заздрості, і з незадоволеності собою, із-за низької самооцінки і т.д. І коли починаєш ту ревність розщепляти на складові, якось легше її побороти. Ну це тоді, коли вона не має підстав.
Але буває так, що ревність не надумана, а дійсно друга половина дає привід. Отут я бессила була б. Убила б!!! )))))

[hrystyna]

RedCat (16.1.2009, 23:32) писав:

К сожалению не могу поделиться удачным опытом борьбы с ревностью... я её ещё не победла...у меня с ней война в самом разгаре! И не уверена, что когда-то прийдёт к своему логическому заврешению!
Я ничего не могу с собой поделать!!!! Я очень ревную мужа, как-то параноидально, неизлечимо, безудержно...И это вовсе не потому, что он даёт мне повод, нет! И не потому, что я ему недоверяю...Я, наверное, законченая собственница и очень страдаю от этого! Моя ревность живёт как-то сама по себе, отдельно от меня....ведь головой то я всё понимаю и знаю, что муж мне верен и очень любит меня, но ревность постоянно подсовывает мне под нос своё "а вдруг...", "а что если..." В воображении возникают картины от которых становится так больно (прям мазохизм какой-то!). Понапридумываю себе всякого бреда пока муж где-то задерживается, а потом приходит любимый, целует и оказывается, что он просто зашёл в магазин купить мне букет цветов
Эта ревность не даёт нормально дышать...Сколько ссор было из-за неё, сколько слов за которые теперь стыдно...Но всё повторяется снова, подлая ревность никак не хочет оставить меня в покое! Она воюейт с моим здравым смыслом, а я с ней! ведутся жестокие бои...с обоих сторон есть потери, но она снова и снова пробивает мою оборону и шепчет свои "а вдруг...", "а что если..."

Таке враження, що ці слова витягли з моєї голови слово в слово. Я така сама навіжена. Вже незнаю, що робити з собою. Це руйнує людину, все розумію, а ревність всеодно зжерає.

[ЕленаЕ]

Є гарний вислів: Мужчина ревнует, потому что слишком любит себя самого; женщина ревнует, потому что недостаточно любит себя. (Джермейн Грир)

[RedCat]

Да странно как-то...собой я весьма довольна...и с самооценкой всё впорядке...а зависть к кому? Думаю мне должны завидовать ;) Ещё говорят, что ревность это недоверие...может и так, но всегда думала, что доверяю мужу...замкнутый круг получается! всё вроде хорошо,а ревность цветёт и пахнет!

[ЕленаЕ]

[quote name='RedCat' date='16.1.2009, 23:49' post='63723']
Да странно как-то...собой я весьма довольна...и с самооценкой всё впорядке...а зависть к кому? Думаю мне должны завидовать ;) Ещё говорят, что ревность это недоверие...может и так, но всегда думала, что доверяю мужу...замкнутый круг получается! всё вроде хорошо,а ревность цветёт и пахнет!

Тут проблема в тому, що чоловікові довіряти потрібно, але як навчитися довіряти іншим дівчатам, яких не спинять ні обручка, ні діти, ні роки подружнього життя?

[hrystyna]

от-от, саме так. і собою задоволена, ще й мужчини заглядуються, чоловік сам нервується через те, а я як ненормальна, коли приходить вечір, а його нема, починають вимальовуватись в голові всякі дурниці. напевно я ідеальний пацієнт психотерапевта на цю тему.

[Даша_]

Я ревновать не умею и не умела никогда. А вот муж жизни не давал за 5 минут опоздания такие картины рисовал даже удивительно было откуда такая фантазия, да и вообще как успеть столько за 5 минут. А я иногда в шутку пыталась приревновать чтоб показать как оно, но ничего не получалось не умею и всё. Но после свадьбы (спустя 5 лет "террора") по чуть чуть страсти улеглись и теперь мой муж успокоился. Видимо он понял что я теперь только его. Я ему доверяю, перед новым годом пошел на корпоративную вечеринку, пришел в 8 утра, а я абсолютно спокойна. Смысл ревновать, если будет изменять ревнуй не ревнуй это не исправить. Но если бы узнала что загулял никогда бы не простила.

[Світланkа]

З ревнощами важко боротися,бо щоб їх повністю подолати,то напевне треба людину розлюбити. Як може бути байдужий той,кого кохаєш? Ніяк. Навіть коли приводу нема. Просто треба розрізняти ті ревнощі. Якщо вони внутрішні і слабенько жевріють деколи спалахуючи,то думаю що це нормальна справа. Інша, коли ревнують до стовпа. Це патологічне явище справді з"їдає нас зсередини, і зачасту отруює життя.
В мене коли виникає якась недовіра,підозра, то я стараюся не рубати з плеча,а почекати, подивитися на все з логічної точки зору. Якщо у мене є конкретні аргументи, то я піднімаю питання, якщо нема, то "на нет и суда нет"
А взагалі, жінки часто самі собі придумують проблеми на рівному місці. Особливо коли сидять в декреті;;)))

[Сонячна]

Світланочка (17.1.2009, 1:55) писав:

А взагалі, жінки часто самі собі придумують проблеми на рівному місці. Особливо коли сидять в декреті;;)))

О, так! Декретна відпустка - найблагодатніший грунт для вирощування ревнощів. Я і сама останнім часом з ними нерозлучна. Знаю з досвіду яка це гидота (мій колишній чоловік був ПАТАЛОГІЧНО ревнивий), та наразі немає сил, щоб перебороти їх. Відволікаю себе від "дурних" думок активно-приємною діяльністю: фізичні вправи, санки, ковзани тощо.

[Антік]

Світланочка, погоджуюсь, як можна не ревнувати, якщо людина тобі не байдужа? І чим сильніше кохання - тим більшими є ревнощі!
На жаль, в стані ревнощів людина може наробити біди. Тому, думаю, з ними потрібно боротися...

[MELMAN]

В мене нема поводу для ревнощів, а взагалі якщо дізнаюсь то "приб'ю"... незванного гостя

[Світланkа]

MELMAN краще один раз прибити жінку чи чоловіка,ніж кожен раз нового гостя ;)

[Ліньтяйка]

Ніхто не застрахований від зради, але нащо про це думати наперед, мучити себе. В мене фантазія розвинута, але не в тому руслі, я частіше малюю собі страшні картини, що щось сталося з чоловіком, коли він затримується, а телефон не відповідає, або виключений. Довіра це дуже важливо, я взагалі трохи дивуюся, нащо себе накручувати, якщо не маєш 100% доказів про зраду. Та і зрада буває різна. Скоріше ревнощі - це просто складова характеру певних людей. Я вважаю себе не ревнивою, хоча чоловіка люблю понад усе на світі. Мені не раз стає обідно, коли він з друзями йде кудись на пиво після роботи, або коли приділяє мені мало уваги, але таке життя, він має право жити так як йому подобається. І щоб чоловік не проміняв жінку на іншу, точно не потрібно закатувати йому скандали, вимагати оправдовуватися і показувати, як ти його ревнуєш, треба старатися завжди бути для нього ласкавою і врівноваженою. Нащо комусь істеричка?

[ясочка]

як можна не ревнувати, якщо людина тобі не байдужа? І чим сильніше кохання - тим більшими є ревнощі!
А я навпаки: не розумію, як можна не довіряти людині, яку любиш? Чи любити людину, якій не довіряєш?

[МанунА]

Для мене ревнощі-це брак довіри.
І ще мені здається що ревнощі говорять не так про ступінь кохання, а про ступінь того наскільки ревнивець є власником.

[МІРКА]

Напевне ревнощі це точно "захворювання" для декретниць.В нас на початках нашого спільного життя це явище було присутнє, чоловік ревнував страшно і безпідставно.Але трохи згодом за 3-4 роки (я була дуже чемна) і все припинилось.Але тепер я починаю.......Десь довше затримається і мене починає гризти хробачок : от я така зачухана, сиджу вдома,з дитиною, ненамальована, несексапільна, в спортивному костюмі і в тапочках, а кругом купа пігаліц гламурних.................брррррррррррр.Я чоловікові не признаюся про мої ревнощі, але це спонукає мене встати-намалюватися, перевдягнутися.

[Рижуля]

МанунА, погоджуюся з другою частиною відповіді.
Я-страшенно ревнива і висновок напрошується сам по собі( той ще "сопственник" ).
Раніше ніяк не могла збагнути звідки ж це почуття береться,проте з часом побачила, що ревную я не лише чоловіка, а й близьких подруг.Це-справжнісінька хвороба і занижена самооцінка чи брак самовпевненості тут ні до чого.
Стараюся зараз активно працювати над собою.Сподіваюся з часом зможу в собі цю "прикрість" змінити.Дуже сподіваюся...

[Mysterious]

в мене колись був такий період,що я дуже ревнувала свого теперішнього чоловіка. Правда,тоді ми ще були нежонаті. Біля нього завжди крутилось купа дівчат і ще так склалось,що працював він по змінах,деколи вночі і коли я з ним розмовляла зранку після зміни-завжди чула голаса різних дівуль. А деколи вони себе так розпусно вели в моїй присутності, ніби я не його дівчина. Це мене дуже нервувало і згризало зсередини. Там вище писалось щодо самооцінки- так от,до зустрічі з ним в мене вона була, а після тих всіх нічних дзвінків різних дівчат, я себе настільки ревнощами з'їла,що дійсно самооцінка в мене впала, тай так,що потім важко було її знову відновити. Я тими ревнощами стравила свою нервову систему, а ревнощі дійсно були безпідставні. Просто або він неміг тоді мені пояснити,що крім мене його ніхто не цікавить, або я не хотіла цього чути.
Зараз я не ревную,бо немає причин, бо я впевнена,нетільки в собі, але й в чоловікові. Або в нас зараз такі стосунки,що ми стали більш відкритішими і з пів слова розуміємо один одного.