Допомога
Втім, віз і нині там: заздрість була, є й буде їсти (а точніше – поїдати) нас самих. Поки ми не навчимося нею керувати.
Не будемо зупинятися на тому, хто і як трактував заздрість. Мабуть, зупинимося тільки на найпафоснішому й екзотичному визначенні. Його дав французький літератор Антуан де Ламотт: «Заздрість – мимовільна данина поваги, яку нікчема платить достоїнству».
Але ж це непогана відпо-відь тому, хто наступного разу звернеться до вас із вигуком: «Знаєш, я так тобі заздрю!». З великою часткою ймовірності ця людина перестане вам заздрити й почне ненавидіти.
Читайте, заздріть!
Так оптимістично, як де Ламотт, заздрість не оцінював більше ніхто. Її вважали гріхом, причиною нервових захворювань, почуттям, що руйнує людину, недоброзичливістю стосовно благополучних, стражданням від того, що програєш у змаганні. Але займатися «розчленовуванням» заздрості на складові люди почали тільки на початку ХХ століття.
Тоді й з’ясувалося, що заздрість складається з декількох стадій, які послідовно змінюють одна одну.
Усе починається з безневинного порівняння себе з іншими. У результаті раптом з’ясовується, що хтось нас перевершує у певній, значимій для нас галузі. Це викликає відчуття досади, прикрості, а то й приниження й усвідомлення власної поразки.
Кожному по потребах
Вважається, що висхідна точка заздрості - незадоволена потреба. Тобто немає потреби заздрити Монсеррат Кабальє, якщо не хочеться стати оперною співачкою. Або випробовувати зазд-рість стосовно чоловіків, якщо подобається бути жінкою. Або заздрити ситим, коли зовсім не відчуваєш голоду.
Тому потрібно докладніше зупинитися на тому, що представляють собою незадоволені потреби.
При всій своїй розмаїтості потреби легко поділяються на базові та всі інші.
Базові
Вони так чи інакше пов’язані з виживанням. Якщо в нас усе добре із запасами їжі, води, повітря, із сном, житлом і безпекою, а також (і це немаловажно) з повагою хоча б частини оточуючих - базові потреби нас не турбують. У той же час незадоволеність базових потреб переживається досить важко. Відразу з’являється жалість до себе: так що ж це таке - усі пообідали, а я голодна як сирота? І чим більш природною ми вважаємо нашу потребу, тим сильніше звучить жалість до себе, обділеного: всі виспались, один я сиджу й півночі доробляю роботу, от яке горе.
Але зверніть увагу: напевно у вашому житті траплялися ситуації, коли базова потреба виявлялася незадоволеною, а ви в цей час не відчували ні найменшої заздрості стосовно більш щасливих людей. Наприклад, у якій-небудь подорожі, захотівши їсти, промерзнувши, але, дивлячись на краєвиди виняткової краси, ви навіть і не думали заздрити тим, хто сидить зараз перед телевізором з тарілкою супу. Чому? Так просто ви знаходили у своїй подорожі більший сенс, ніж у спогляданні чарівного телеящика. Точно так само й з потребами: як тільки ви починаєте бачити сенс у власних діях і в поточній ситуації, жалість до себе кудись випаровується, і до заздрості справа не доходить.
Всі інші
Крім базових потреб є й ті, які ми назвали «всі інші». Такі, наприклад, як бажання мати аудиосистему high-класу, прагнення стати гендиректором невеликої, але прибуткової компанії, болісна неможливість стати довгоногою блондинкою та інші безневинні «хотілки». І знову зачароване коло, що складається з бажання, порівняння себе з іншими не на свою користь, жалю до себе й заздрості. З одним лише виправленням: такі бажання нав’язуються суспільством нереалізованим людям. Тому що ті, хто розуміє себе й сенс своєї діяльності, не відчувають жалості до себе (і отже, заздрості) на шляху від бажання до його виконання.
Тому відповідь на запитання «Як перестати заздрити?» буде звучати жорстко: перестати порівнювати себе з іншими й зайнятися справою.
Втім, існують більш приємні й одночасно менш трудомісткі способи позбутися заздрості. Назва їм - захисні механізми психіки. Їхній зміст - у тому, щоб дискредитувати для себе жадану мету або людину, якій заздриш. Олігарх купив футбольний клуб? - зате від нього дружина пішла, ха-ха. Подруга знайшла високооплачувану роботу? А я не хочу зв’язуватися з корпоративним рабством, я - вільний художник. Що ж, теж позиція, що дозволяє вдало маскувати свою заздрість від навколишніх і від себе. Правда, тільки на деякий час...
Взагалі кожен має своє життя,і те,що має бути твоє-воно таки буде!!!
